ВИРОБНИЧИЙ КООПЕРАТИВ ЯК ЮРИДИЧНА ОСОБА

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Цінні папери можуть випускатися в: 1)документарній; 2)без документарній формі відповідно до закону.

53. ІНФОРМАЦІЯ ЯК ОБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Оскільки норми, присвячені регулюванню Інформаційних відносин, утворюють комплексний інститут, слід підкреслити, що цивільно-правовий зміст мають права на таку інформацію, яка становить реальну чи потенційну "особистісну" (як інформація про особу) або "комерційну" цінність (як інформація про майнове становище особи), тобто була об'єктом цивільного обігу і, відповідно, об'єктом цивільних прав.

Інформація, яка підлягає охороні, може бути використана іншими особами у таких випадках: 1) отримання інформації законним шляхом;

2) отримання дозволу від того, хто має право на інформацію, на таке використання. Відносини між тим, хто набуває право, і тим, хто має право на інформацію (ліцензіат), оформляються ліцензійним договором.

Згідно з ч.2 ст.200 ЦК суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової й моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ст.ст.22, 23 ЦК).

54. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРАВОЧИНІВ.

Правочин - це поведінка суб'єкта, тобто «дія» і «недія». Але якщо дія є правочином зав­жди, то «недія» (бездіяльність) - лише тоді, коли це передбачено законом або договором. Другою ознакою правочину є його вольовий характер. Оскільки спрямованість поведінки особи засвідчує її волю, пра­вочин є поведінкою вольовою. Кожен учасник правочину діє за своєю волею і відповідно до своїх інтересів. Третьою ознакою правочину є те, що він вчиняється головно щодо того, що стосується майбутнього.

Четвертою ознакою правочину є те, що він може стосуватися лише того, здійснення чого є можливим. Ніхто не може бути зо­бов'язаний вчиняти неможливе. П'ятою ознакою правочину називають його правозгідність. Дії, які у всіх ситуаціях є злом (наклеп, наїзд на пішохода, під­пал будинку), хоча також призводять до виникнення відповідних цивільно-правових наслідків, не є правочином. Метою правочину є той матеріально-правовий інтерес, який сто­рона прагне задовольнити завдяки правочинові і який задовольняє, вчинивши його.

55. УМОВИ ДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності- загальна вимога. До суб’єктів правочину можуть ставитися також інші (спеціальні) вимоги (ст. 712 ЦК постачальником за договором поставки може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності; ст. 284 ЦК страховиком за договором страхування може бути лише юридична особа, яка отримала ліцензію на здійснення страхової діяльності).

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника право чину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч.4 ст. 203 ЦК правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

56. ФОРМА ПРАВОЧИНІВ.

Стосовно правочину, форма - це спосіб існування змісту, діло­вий папір.

«Форма волевиявлення - це форма угоди»3. Це твердження вважалося аксіомним, перекочовуючи із одного видання до іншого, заполонило радянську і пострадянську цивілістичну лі­тературу.

Воно склалося на підставі статті 42 ЦК 1963 р. «Форма право-чинів», у якій йшлося про укладення правочинів усно або в пись­мовій формі (простій чи нотаріальній), про особливу поведінку особи та про мовчання.

При підготовці проекту Цивільного кодексу України до третьо­го читання ця цивілістична аксіома була переглянута: форма і спо­сіб волевиявлення - нетотожні поняття: друге є ширшим за зміс­том. Відповідно було змінено назву статті 205 ЦК: «Форма право­чину. Способи волевиявлення».

У статті 205 ЦК названо чотири способи волевиявлення. З них до «форм» віднесено лише два: усний та письмовий. Отже, для по­дальшого зачислення конклюдентних дій та мовчання до форм правочину не буде уже щонайменшої підстави.

Оскільки форма - це зовнішній вид, варто було б монопо­лізувати вживання цього слова виключно до письмового спо­собу волевиявлення і цим завершити термінологічну інвента­ризацію.

Але і без цього науковий прогрес у трактуванні співвідношення «способу волевиявлення» та «форми правочину» є очевидним.

57. ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ.

Потреба тлумачення змісту правочину може бути викликана різними обставинами: включенням до тексту правочину терміна, який неоднозначно трактується сторонами; неузгодженістю окре­мих частин правочину; помилковим включенням до тексту право­чину сполучника «і» замість «або» тощо.

Тлумачення має проводитися на підставі буквального значення слів, які були використані сторонами; порівняння усіх частин пра­вочину. Якщо цього буде замало, справжня воля особи може бути виявлена з врахуванням мети, яку вона прагнула досягти, змісту попередніх переговорів, усталеної практики взаємин сторін, зви­чаїв ділового обороту, подальшої поведінки сторін, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Тлумачення правочину судом може проводитися у позовно­му провадженні за позовом однієї із сторін або в окремому провадженні, якщо із заявою до суду про тлумачення правочину звернулися обидві сторони.

58. ВІДМОВА ВІД ПРАВОЧИНУ.

Термін «розірвання договору» не був загальним, оскільки не стосувався одно­сторонніх правочинів. Тому було запропоновано термін «відмова від правочину», хоча і він не абсолютно точно відображає ту юри­дичну ситуацію, яка вкладається у його зміст. У статті 214 ЦК право відмовитися від правочину закріплено вперше. Передбачено, насамперед, право відмовитися від односто­роннього правочину.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду тому, хто знайде загу­блену річ, має право у будь-який час публічно оголосити про при­пинення завдання (частина 2 статті 1149 ЦК). Засновник конкурсу має право відмовитися від його проведення (частина 1 статті 1153 ЦК). Особа, яка склала заповіт, має право його скасувати (части­на 1 статті 1254 ЦК). Той, хто відмовився від прийняття спадщини, може відкликати цю відмову (частина 6 статті 1273 ЦК). Право на відмову надано і учасникам дво- або багатосторонньо-го правочину (договору).

59. НЕДІЙСНІ ПРАВОЧИНИ ТА ЇХ ВИДИ.

Правочини, які вчинені з відступом від вимог закону, можна поділити на дві групи. Перша - це правочини, які порушують правові заборони, тому вони можуть бути названі протиправними. Друга - це правочини, учасники яких знехтували певними пере­шкодами, рекомендаційними нормами закону. Вони не є результатом невиконання юридичного обов'язку, а тому і не є протиправними. У Цивільному кодексі України правочинів, оголошених нікчем­ними, чимало. Ними є, зокрема, ті:

1) щодо яких не дотримана вимога про нотаріальне посвідчення (ст 220);

2) що вчинені без згоди органу опіки та піклування (стаття 224);

3) що вчинені недієздатною особою (стаття 226);

4) що порушують публічний порядок (стаття 228).

Недотримання письмової форми породжує нікчемність догово­ру дарування майнового права та договору дарування з обов'язком передати дарунок в майбутньому (стаття 719 ЦК, договору стра­хування (ст 981 ЦК).

Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення1. До­даткового визнання його недійсності за рішенням суду Цивільний кодекс не вимагає.

60. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВИЗНАННЯ ПРАВОЧИНУ НЕДІЙСНИМ.

Недійсний правочин,- записано у частині 1 статгі 216 ЦК,- не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його не­дійсністю.

До наслідків нікчемності правочинів та наслідків визнання пра-вочинів недійсними Цивільний кодекс України зачисляє реститу­цію, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

Загальним наслідком недійсності правочину є реституція. Повна реституція означає, що учасник недійсного договору повертає все те, що він одержав за договором, і йому повертається все те, що було ним передане другій стороні за цим договором.

Відшкодування збитків вважалося загаль­ним способом захисту, оскільки його мо­жна було застосувати завжди, крім випад­ків, встановлених законом. Мова йде про відшкодування збитків у повному обсязі. Виняток з цього правила встановлений лише стосовно вчинення правочину під впливом обману або насильства: винна сторона зобов'язана відшкодувати збитки у подвійному розмірі (статті 230, 231 ЦК).

Оскільки відшкодування моральної шкоди є загальним способом захисту, таке від­шкодування може бути наслідком кожного недійсного правочину, який було вчинено з вини однієї із сторін

61. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕДОДЕРЖАННЯ ВИМОГ ЗАКОНУ ПРО ФОРМУ ПРАВОЧИНУ

- Правові наслідки недотримання письвої форми правочину (ч. 1 ст. 218 ЦК- недотримання письмової форми правочину не має своїм наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; рішення суду не може ґрунтуватися на показах свідків; заперечення однією із сторін факту вчинення право чину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо- відеозапису та іншими доказам).

До нікчемних правочинів, зокрема, належать:

1) правочин, вчинений з порушенням письмової форми у випадках встановлених законом (договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому- ч.3 ст. 719 ЦК; договір банківського вкладу- ч.2 ст 1059 ЦК та ін.);

2) правочин, вчинений з порушенням вимоги щодо його нотаріального посвідчення (ст. 219 та 220 ЦК);

62. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНУ НЕПОВНОЛІТНІМИ ОСОБАМИ ЗА МЕЖАМИ ЇХ ДІЄЗДАТНОСТІ.

Малолітній може вчиняти лише дрібні по­бутові правочини. Продаж пальта, велосипеда чи іншого майна, яке має значну вартість, не вважається дрібним побутовим правочином. Згідно зі статтею 221 ЦК, такий правочин вважається нікчем­ним, незалежно від того, знав чи не знав контрагент про вік дити­ни та обсяг її дієздатності, визначеної законом.

Модель правочину, вчиненого малолітнім за межею своєї дієздатності, така: 1) однією із сторін є дитина, якій не виповнилося 14-ти років;

2)правочин виходить за межі дрібного побутового;

3)вина (її форми) другої сторони, якщо вона є повнолітньою, не має правового значення;

4)не має правового значення та обставина, що дитина сама
була ініціатором вчинення правочину.

63. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНУ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ, ЦИВІЛЬНА ДІЄЗДАТНІСТЬ ЯКОЇ ОБМЕЖЕНА.

Особа, дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Інші правочини вона може вчиняти сама, але лише за згодою піклувальника. Особа, дієздатність якої обмежена, не може бути стороною засновницького договору, не має права скласти заповіт.

Модель правочину, вчиненого особою, діє­здатність якої обмежена, така: 1)однією із сторін є особа, дієздатність якої обмежена;

2)правочин виходить за межі дрібного побутового; 3)відсутня згода піклувальника; 4)причини відсутності згоди піклувальника не мають право­вого значення. Однак, у разі звернення до суду, заперечення піклу­вальника можуть бути визнані безпідставними;

5)не має правового значення те, хто був ініціатором правочину; 6)вина другої сторони, яка є повністю дієздатною,не має правового значення.

64. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНУ НЕДІЄЗДАТНОЮ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ.

Фізична особа, яка визнана судом недієздатною, повністю зату­ляється юридичною постаттю опікуна, і закон не надає їй навіть права на найдрібніший правочин.

При цьому не береться до уваги, що серед недієздатних є дебі­ли, які володіють мінімальним обсягом свідомості та волі. Вони, зокрема, приймають дарунки, усвідомлюючи значення дії дарувальника. Тому суперечність між законом та умовами реального життя у даній ситуації є очевидною.

У стані ремісії ті, що визнані недієздатними через душевну хво­робу, ведуть себе як психічно здорові, вони, хай лише на якийсь час, та все ж розуміють значення своїх дій і можуть керувати ними.

Поряд із збереженням загального пра­вила про недійсність правочину вчиненого недієздатною особою опікунові надано право схвалити побутовий договір, що його уклав недієздатний. Адже було б неправильно трактувати недійсним договір, за яким недіє­здатний купив буханець хліба чи інші продукти харчування.

Дещо іншим є ставлення до договорів, які потребують нотаріаль­ного посвідчення. Якщо, наприклад, недієздатний прийняв у дарунок будинок без згоди опікуна, то за позовом опікуна суд може узаконити цей договір, адже він не суперечить інтересам підопічного.

Модель правочину, вчиненого недієздатною особою, така:

1) однією із сторін або навіть обома сторонами є недієздатні особи;

2)   вина дієздатної сторони не має правового значення.

65. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНУ, ЯКИЙ ПОРУШУЄ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК.

Правочин, який порушує публічний порядок, оголошений нік­чемним. Додатковим наслідком його вчинення є реституція. У статті 208 Господарського кодексу визначені інші наслідки ви­знання «господарського зобов'язання» недійсним, якщо воно «вчине­но» з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспіль­ства. За наявності «наміру» в обох сторін - в дохід держави за рі­шенням суду стягуватиметься все одержане ними «за зобов'язанням» .

Якщо публічному порядку суперечитиме господарський договір, тобто той, суб'єктами якого є юридичні особи та фізичні особи - підпри­ємці, то наслідком його недійсності буде перехід всього одержано­го в дохід держави; якщо ж суперечитиме публічному порядку ін­ший договір, негосподарський, то настане повна реституція.

Модель правочину, що порушує публічний порядок, така: 1) сторонами можуть бути фізичні та юридичні особи; 2)наявність вини у формі умислу хоча б однієї сторони; 3)спрямованість правочину на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, на порушення права власності інших суб'єктів; 4)нікчемність такого правочину не пов'язується із криміналь­ним покаранням осіб, які його вчинили.

66. Правові наслідки правочину, який вчинений, під впливом помилки, обману, насильства, збігу тяжких обставини.

При вирішенні питання про визнання недійсним правочину че­рез помилку в мотивах мають бути зіставлені наслідки збереження договору для позивача з негативними наслідками анулювання до­говору для відповідача, можливість відшкодування відповідачеві заподіяних збитків та моральної шкоди, інші обставини, які в ком­плексі забезпечили би справедливість рішення суду.

Якщо буде доведено факт зловмисної домовленості між однією із сторін та цією третьою стороною, вони обоє можуть стати солі­дарними відповідачами у справі про відшкодування шкоди, завда­ної у зв'язку з укладенням такого договору. Потерпілому, який оскаржує договір, належить довести, що, за відсутності важких обставин, він договору б не уклав взагалі або не уклав би його на зазначених умовах.

Визнання правочину недійсним не може пов'язуватися з тим, хто був ініціатором його укладення, як і з тим, чи усвідомлював, скажімо, покупець ту користь, яку він матиме від нього.

67. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПРАВОЧИНУ, ЯКИЙ ВЧИНЕНО У РЕЗУЛЬТАТІ ЗЛОВМИСНОЇ ДОМОВЛЕНОСТІ ПРЕДСТАВНИКА ОДНІЄЇ СТОРОНИ З ДРУГОЮ СТОРОНОЮ.

Представник діє від імені та в інтересах довірителя. Все, що ним одержано за угодою від другої сторони, він зобов'язаний пе­редати довірителеві.

Аналізуючи дії представника, слід виходити з презумпції їх правозгідності. Припускається, що дійсна воля представника та другої сторони і те, що написано ними у договорі, збігаються. Од­ночасно припускається, що представник передав довірителеві усе, що насправді одержав від контрагента.

Зловмисна домовленість - це домовленість зі злим наміром, тобто на шкоду інтересам довірителя. Найчастіше така зловмисна угода має місце при укладенні договору купівлі-продажу та договору підряду. Так, представник, упов­новажений на продаж речі, може домовитися з покупцем про фікса­цію у договорі меншої ціни, ніж та, за яку фактично вона продана; а при купівлі речі представником - навпаки, про визначення у дого­ворі вищої ціни. Остачу вони, зазвичай, ділять між собою.

У договорі підряду представник і друга сторона можуть завищити кошторисну вартість робіт. Остача також ділитиметься між ними.

68. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНУ БЕЗ ДОЗВОЛУ ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ.

Для охорони інтересів дітей, недієздатних осіб та тих, дієздат­ність яких обмежена, у статті 71 ЦК подається перелік угод, що можуть бути укладені опікуном, неповнолітнім (віком від 14 до 18 років), а також особою, дієздатність якої обмежена, лише за згодою органу опіки та піклування.

За статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства», який не втратив чинності, згода органу опіки та піклування потрібна у разі укладення батьками або «особами, які їх заміняють», догово­рів, що підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмови від належних дитині майнових прав, обміну, розподілу або відчуження житла тощо.

Контроль за всіма батьками, у тому числі і за сумлінними, відпо­відальними, бо ж розпізнати справжні наміри надто важко, а то й не­можливо, не слід сприймати як акт недовіри чи неповаги до них. До необхідності такого контролю треба ставитися спокійно, із розумін­ням, як до контролю, яким піддаються, наприклад, усі авіапасажири. Законом України від 2 червня 2005 р. внесена зміна до части­ни 2 статті 32 ЦК, відповідно до якої дозвіл органу опіки та піклу­вання є обов'язковим на вчинення підлітком правочину щодо транспортних засобів та нерухомого майна.

69. Правові наслідки вчинення правочину особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Стаття 55 ЦК 1963 р. передбачала можливість визнання недійс­ною угоди, укладеної дієздатною особою, яка в момент її укладен­ня не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними.

Застосування судами цієї норми було чи не найбільш проблема­тичним.

Спірним виявилося, насамперед, тлумачення терміна «момент», до якого прив'язувалося вчинення угоди, а також визначення осо­би позивача та змісту питань, які суд адресував експертові, при­значаючи ретроспективну судово-психіатричну експертизу.

Модель правочину, вчиненого дієздатною, але неволездатною особою, така: 1) суб'єкт правочину не визнаний судом недієздатним;

волездатність особи має бути спростована відповідними до­казами. Стан неволездатності може бути викликаний хворобою,вживанням спиртних напоїв, наркотичних засобів або умисною поведінкою іншої особи;

моментом вчинення правочину має вважатися час від ініцію­вання правочину до повного його завершення;

правочин має суперечити правам самої особи, яка його вчи­нила, або правам чи інтересам інших осіб;

вина (її форми) другої сторони, якщо мова йде про договір, не має правового значення.