ЛІТЕРАТУРА. Зародження української юридичної термінології в Західній Україні в середині ХІХ століття. Михайло Паночко

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 9Следующая ⇒

ЛІТЕРАТУРА

1. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство.-Львів, 1994.

2. Сарбей В.Г. Історія України (ХІХ — початок ХХ століття).-К., 1994.

3. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. В 4-х т.-М., 1986

УДК 811.161.2’373.46

Зародження української юридичної термінології в Західній Україні в середині ХІХ століття

Михайло Паночко

Прикарпатський університет ім. В.Стефаника,

кафедра української мови

вул.. Шевченка, 57; м. Івано-Франківськ,76000

тел. (80342) 59 60 08

Завдання дослідження – виявити та дослідити процес (умови, шляхи і способи) формування юридичної термінології, яка зафіксована в західноукраїнських джерелах середини ХІХ ст (словник“Juridisch-politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs”; словники К.Левицького; юридичні вісники і часописи та ін.).

Ключові слова: українська юридична термінологія, словники юридичних термінів, історичні періоди.

Розвиток української літературної мови на тих землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії, проходив у доволі суперечливих умовах. Лише в середині ХІХ ст., коли Європу охопила хвиля національно-визвольних змагань і революцій, на західноукраїнських землях склалися умови, хоч і обмежені, для розширення сфер функціонування української мови, виникла необхідність у виробленні відповідних функціональних стилів, передусім офіційно-ділового, газетно-публіцистичного, наукового. Постала проблема швидкого збагачення літературної мови суспільно-політичною, офіційно-діловою і виробничо-професійною лексикою. Сформувалися сприятливі умови і для розвитку правничої (юридичної) термінології.

Австрійський уряд видав декілька законів, які регламентували вживання української мови в судових установах. Уже з 50-х років ХІХ ст. у судах Cхідної Галичини і Буковини було дозволено офіційно вживати українську мову. Вказувалося, що коли рідною мовою позивача чи відповідача була мова українська, то суд зобов‘язаний був цією ж мовою писати протоколи про зізнання сторони. Адвокати мали право користуватися українською мовою, якшо вона була рідною мовою сторони.

Ці права, які отримала українська мова, значно сприяли її впровадженню в крайові державні установи та суди. Виникла гостра потреба в спеціальному термінологічному словнику, який би став основою для розвитку української юридичної термінології. Це мав бути двомовний німецько-український словник, який би включав терміни суспільно-політичного характеру.

У той же час в Австрійській імперії почали проводити роботу над укладанням двомовних словників, у яких німецьку юридичну лексику перекладалася іншими слов’янськими мовами (чеською, польською, словацькою, сербською). Головою комісії з укладання цих словників став словацький учений Павел-Йозеф Шафарик [Левицький 1893: 3].

Комісія, яку організували у Відні 1849 р., спершу планувала створити термінологію, яка мала би бути спільною для всіх слов’янських мов. Але пізніше від цього відмовилися і вирішили створити окремі термінологічні словники для кожної із слов‘янських мов. Так у 1851 році у Відні було видано словник “Juridisch-politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs”, який став першим в українській лексикографії юридичним термінологічним словником. Цей двомовний німецько-український словник включав близько 17 тисяч термінів суспільно-політичного характеру. Німецькі реєстрові слова були перекладені в словнику українськими словами, які писані кирилицею, і подані з наголосом.

Над українською частиною словника “Juridisch-politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs” працювали відомий науковий діяч Яків Головацький, міністерський радник Григорій Шашкевич та журналіст і перекладач Юрій Вислобоцький.

При перекладі було широко використано термінологічний матеріал з „Руської Правди” та „Литовського статуту”, багато вжито і народних слів. Варто зазначити, що правнича мова часів Київської Русі вже була настільки розвиненою, що забезпечувала вимоги державно-політичного життя русичів і, крім цього, могла бути базою для юридичної термінології середини ХІХ століття.

Важливою рисою цього першого німецько-українського словника юридично-політичної лексики є те, що він містить не лише типові західноукраїнські слова, а й велику кількість термінів, що вживалися у східних областях України. Маємо на увазі слова, як ось: безправність, власність, голосування, господарство, жалоба, користолюбіє, народ, опіка, позичка, право, рада, самовластіє, темниця тощо. Все це свідчило про духовну і мовну єдність розділених частин української нації.

Словник фіксує також численні діалектизми, церковнослов’янізми, запозичення з російської мови, як ось: визнаватель, власть, ворушня, обвиненець, поборца, попечинець, почитаніє закона, правительство, противоговор і т. д. Ці впливи були зумовлені великим поширенням „язичія” на західноукраїнських землях, широким розвитком „москвофільського” руху в Галичині. Більшість із таких термінів мала локальне функціонування і пізніше була витіснена термінами, що відповідають лексико-семантичній структурі української мови і є її власним надбанням. Це зокрема засвідчують наступні українські правничі словники, зокрема „Німецько-руський словар висловів правничих і адміністраційних” Костя Левицького (1893 р.)

У той період лише розпочався процес формування національної свідомості галичан, тому національне пробивало собі дорогу стихійно, воно вбирало в себе і загальноукраїнські, і діалектні слова. Вже в словнику “Juridisch-politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs” широко функціонують слова, активні і в сучасній українській суспільно-політичній терміносистемі: закон, безправність, порука, дипломатична особа, дати свідоцтво, репліка, касація, бути на комісії, узаконення, грошовий обіг тощо.

У словнику зафіксовано також численні запозичення з польської мови (полонізми): бунтування (buntowanie), вартість (wartość), доноситель (donosiciel) y значенні „донощик”, затягнути позичку (zaciągnąćpoźyczkię) у значенні „взяти позичку”, повзяти ухвалу (powziąć uchwałę) у значенні „прийняти рішення”, приточити грамоти (przytoczyć), роззброєння (rozbrojenie), утримання (utrzymanie) тощо. „Уживання польської мови в державних органах і суспільному житті, взаємодія польської і української мови в усному спілкуванні, видання в Галичині впродовж багатьох десятиліть польської преси – все це сприяло проникненню полонізмів в українську суспільно-політичну і юридичну термінологію середини XIX ст.”[Панько та ін.1994 : 43-44].

Поруч зі слов’янськими утвореннями частіше, як в інших словниках, паралельно подаються запозичені терміни (агент, адвокат, акциза, арешт, ґендель, дирекція, жандарм, журнал, капітал, комісія, контроля, облігація, пенсія, прокурор, субординація, цензура і т.д.). Аналіз мовного матеріалу словника дає підстави стверджувати, що серед іншомовних запозичень юридичної лексики найпомітнішим був вплив німецької мови як з погляду психолінгвістичного, так і з погляду соціолінгвістичного.

Інтенсивність міжмовних контактів залежала від конкретних історичних причин. До них, передусім, зараховуємо довголітнє перебування Галичини (з 1772 р. до 1918 р.) під владою Австрії, державною мовою якої була німецька мова. Німецька мова повністю панувала в суспільно-політичній сфері Галичини середини ХІХ століття. Крім того, виразність німецького „фону” в аналізованій праці зумовлена також і загальною тенденцією: німецька мова того часу ставала відчутним продуцентом міжнародної лексики в науково-технічній та суспільно-політичній сферах (зокрема в юридичній галузі), поширюючи свій вплив на центральноєвропейський ареал.

Українська суспільно-політична (і юридична) термінологія створювалася з урахуванням національних традицій і досягнень міжнародної практики термінотворення. Калькування німецьких термінів – переконливий цьому приклад. Шляхом афіксації були створені терміни від національних та інтернаціональних основ, еквівалентних за своєю семантичною структурою відповідним німецьким термінам: витворювання – Produktion, доходність – Rentabilität, концентрування – Konzentration, перенаселення – нім. Übervölkerung. Фіксує такі терміни і “Juridisch-politische Terminologie...”

Ще однією особливістю аналізованого словника є намагання при доборі відповідників до німецького терміна враховувати широкий контекст, можливі переклади в конкретних випадках. В українському варіанті даного словника нерідко знаходимо три і чотири відповідники одночасно одному німецькому термінові: Advokat – правотар, адвокат; Agent – єднатель, діловщик, агент; Klage – скарга, жалоба, позив; Meuterei – бунт, мятеж; Partei – сторона, сторонництво, Rath – радний, дорадець, засідатель; Rechtmasig – правний, правий, законний та ін.

Часто в українському словнику зустрічаються описові переклади німецьких термінів: Adaption – приятціє за дитя; Gewerbe – спосіб до життя, Rucksahlung – сплаченє назад напереддатків.

Не завжди синонімія термінів, подана в словнику, відповідає вимогам інструкції: визначити значення терміна, використовуючи при цьому контекст. Так, „неможливо встановити, чи є відповідниками німецькому термінові українські обрада, нарада. Не може, здається, викликати сумніву твердження про те, що в українському словнику скарга, жалоба, позив не в усіх випадках могли еквівалентно замінювати один одного” [Панько та ін.1994 : 40].

Словник “Juridisch - politische Terminologie fur die slavischen Sprachen Oesterreichs” став першою спробою фіксації та узаконення вживання українських юридичних термінів в Галичині. Ця праця відіграла важливу роль у подальшому розвитку і кодифікації юридичної лексики в українській мові. Це була перша колективна праця, яка допомогла майбутнім термінознавцям користуватися і позитивним, і негативним досвідом тих, хто стояв біля витоків української юридичної термінології в Галичині.

Слід відзначити, що українська юридична термінологія середини ХІХ ст. була зафіксована не лише у словнику “Juridisch-politische Terminologie…”, але й у збірнику „Вістник законів державних” та інших австрійських урядових виданнях. Ці видання включали переклад українською мовою законів та розпоряджень австро-угорського уряду. Крайові вісники законів часто міняли свою назву: „Всеобщій Дневникъ земскихъ законовъ и правительства” (1849-1852) у Львові; в Чернівцях виходив „Общій законовъ краевыхъ и правительства Въстникъ для воеводства (або корунного краю)”, пізніше „Дневникъ законовъ и розпорядженій для герцоґства (або княжества)...”, з 1896 знову як „Вісник” для Буковини; у
1860 - 1865 з’являлися спільно „Розпорядження краєвих урядів для королівства Галичина й Буковина”, а від 1866 той самий орган під назвою „Вістник законів ірозпоряджень”. Загальнодержавні закони публікувалися в органі „Общій законовъ державныхъ и правительства Въстникъ для Цъсарства Австріи” (редактор українського видання – Ю. Вислобоцький, Г. Шашкевич, згодом І. Головацький); пізніше „Вісник законів державних для королівств і країв, заступлених в державній раді” (ред. О. Кулачковський). Ці вісники спочатку публікувалися етимологічним, а пізніше фонетичним правописом. Для Закарпаття в 1850-1859 pp. виходив у Будапешті „Земскій правительственный Въстникъ для королевства Угорщини” (ред. о. І. Раковський) [ЕУ І : 287].

Відомим також був переклад українською мовою Кодексу австрійського цивільного права („Книга общих законів обивательських для всіх німецьких країв наслідственних Австрійської монархії”, Львів, 1868).

Характерною рисою цих друкованих видань стала строкатість та деяка неунормованість української юридичної термінології. Так, майже до кінця ХІХ ст. у цих виданнях домінують церковнослов’янізми та численні кальки і запозичення з польської, німецької та російської мов. І лише з 90-х років ХІХ ст. починає переважати орієнтація на українську народну мову. Цьому сприяли нова хвиля галицької української інтеліґенції, діяльність Наукового товариства ім. Шевченка, праці І.Франка та М.Грушевського.

Юридична лексика в українській мові поступово стабілізувалася, конкретизувалася, набувала щораз системнішого характеру, по-новому кодифікувалася у зв’язку з новими суспільно-політичними віяннями, прагненнями до соціального й політичного самоутвердження її носіїв.

__________________________________

1. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. Мюнхен - Нью - Йорк, 1955-1995. Т. 1 11.

2. Левицький Кость. „Німецько-руський словар висловів правничих і адміністраційних”. Львів, 1893.

3. Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. Львів: Вид-во “Світ”, 1994. 216 с.

4. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. К., 2001.

5. Сербенська О.А. Розвиток української юридичної термінології після Великої Жовтневої Соціалістичної Революції. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Львів, 1965.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ЛЕКСИКА:

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ВИВЧЕННЯ

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 Следующая ⇒