Key words: social and political vocabulary, ideological, semantic structure, valuation component, outlook, definition, connotation.

Key words: social and political vocabulary, ideological, semantic structure, valuation component, outlook, definition, connotation.

У широкому колі наукової проблематики, що характеризує поступальний розвиток сучасної вітчизняної термінології, важливе місце посідає різноаспектне вивчення суспільно-політичної лексики. Значний інтерес до цього пласту лексики проявився вже у 70–80-х роках ХХ століття, про що свідчить, зокрема монографія А. Бурячка «Формування спільного фонду суспільно-політичної лексики східнослов’янських мов» (1983) [1].

Сьогодні в поле зору дослідників потрапляють різні аспекти означеної теми: походження суспільно-політичної термінології (А. Бурячок, С. Капралова, І. Протченко), її системна організація (Т. Коготкова. Т. Крючкова, В. Лейчик, О. Мороз, Я. Снісаренко), семантичні трансформації у різних дискурсах – художньому, публіцистичному, політичному (Г. Солганик, А. Баранов, Ю. Караулов Т. Весна), специфіка індивідуально-авторського використання суспільно-політичної термінології (А. Григораш, І. Холявко, О. Клєщова, Г. Мінчак).

З-поміж питань, що потребують подальшого спеціального вивчення, необхідно виділити ті, в яких йдеться про: а) пізнавальну сутність суспільно-політичної термінології; б) дослідження її змістотвірних функцій, що виявляють себе в контексті такого складного суспільного феномену, як ідеологія; в) аналізу специфіки репрезентації у семантичній структурі суспільно-політичних термінів аксіологічно маркованих уявлень про пізнання світу крізь призму опозицій істинне / хибне, позитивне / негативне, народне / антинародне тощо.

Явища дійсності можуть інтерпретуватися із суттєвими відмінностями не тільки в межах різних ідеологій, а й в одній ідеологічній системі на різних етапах її розвитку. Вплив цієї системи на формування семантики, структуру та склад суспільно-політичної термінології проявляється з різним ступенем виразності. Найбільш повно і зримо – у континуумі тоталітарного суспільства. Саме в останньому особливої значущості набуває категорія оцінки для формування семантики суспільно-політичних термінів.

Мета статті полягає в тому, щоб визначити вплив оцінно-кваліфікативної діяльності «ідеологічної» особистості на зміст суспільно-політичних термінів в умовах тоталітарного суспільства, що знаходить своє характерне вираження у складниках організації їх значення. При цьому особливий інтерес викликають терміни, що відображають характерні моменти радянського

суспільно-політичного життя і співвідносяться у своєму концептуальному наповненні із системою базових світоглядних елементів іншого, так званого «капіталістичного» способу життя. Такі поняття внутрішньо діалогічні, вони завжди передбачають існування іншої точки зору, іншого розуміння суспільних явищ, що зазнає відповідного змістового наповнення.

Показовим з цього погляду є репрезентація номінацій демократія в українських спеціальних та загальномовних словниках радянської доби. Академічний словник української мови в 11- ти томах подає таке визначення слова демократія: «форма управління, політичний лад, при якому верховна влада належить народові»[3:239]. На перший погляд тлумачення не містить оцінних компонентів, зумовлених змістом радянської ідеологічної системи. Однак у тогочасному комунікативному просторі існувала ціла система комунікативних стратегій, що ґрунтувалася на різного роду пресупозиціях, які забезпечували правильне розуміння слова демократія. Так, йшлося не про демократію загалом, а про справжню, істинну демократію, протиставлену фальшивій, несправжній. Звідси антонімічне протиставлення двох видових термінів: буржуазна демократія : «політичний лад, при якому парламентаризм є прикриттям диктатури буржуазії»; народна демократія: «нова форма політичної організації суспільства, яка виникла в ряді країн Східної й Центральної Європи та Азії після другої світової війни – одна з форм диктатури пролетаріату»[5:175].

Крім того, у зазначеному словнику реєстрове слово демократія містить значення: «широкі верстви трудового народу», яке подано із примітками: розм., заст. «широкі верстви трудового народу». Як феномен суспільного життя демократія характерна, з точки зору носіїв радянської ідеології, тільки для соціалістичного суспільства, що знаходить своє відображення у структурі цього поняття. Звідси виникають антонімічні протиставлення: демократ – аристократ, що ґрунтується на одному із значень слова демократ – «той, хто вийшов з трудового народу; протилежне аристократ» [3:239]. Прикметною у цьому зв’язку видається номінація революціонер- демократ, що цілком ґрунтується на вироблених у системно ідеологічному радянському просторі уявленнях про сутність демократії та функції революціонера. У ціннісному полі таких концептуальних уявлень формується суспільно-політична лексика та фразеологія на кшталт революційно-демократична ідеологія, революційні демократи, революційно-демократична філософія, революційна демократія. У разі більш детального аналізу у таких виразах, особливо останньому, повною мірою виявляється своєрідна, можна навіть сказати парадоксальна логіка пізнання, що постає на ґрунті марксиського світогляду.

У загальномовній картині світу тоталітарного суспільства окремі суспільно-політичні поняття становили собою універсальну цінність. Вони були жорстко дефінованими, і навіть у загальномовних словниках часто подавалися із збереженням усіх своїх диференційних ознак, що характеризували їх як пізнавально-наукову сутність. Як приклад, можна навести тлумачення у загальномовному словнику слова клас за допомогою цитати із праці В. І. Леніна: «класами називаються великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а, значить, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні. Класи, це такі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю другої, внаслідок відмінності їх місця в певному укладі суспільного господарства» [6:174].

Своєрідна класифікаційна сітка, що нею охоплюється світ, розглянутий крізь призму складників тоталітарної свідомості, містить не лише систему розрізнювальних протиставлень й опозицій, які виявляються значущими для формування будь-якої категоріальної парадигми понять, а й імплікує аксіологічні координати типу свій – чужий, трудовий – експлуататорський, гарний – поганий тощо. Такі аксіологічні координати так чи інакше, але обов’язково виявляють свою розрізнювальну сутність під час тлумачення багатьох понять максимального рівня узагальнення. Наприклад, термін партія, що належить до одиниць такого рівня узагальнення, містить семантичні складники оцінного характеру, хоча їхня конотативність не завжди виявляється безпосередньо. На особливу увагу в цьому сенсі заслуговують спеціальні значення слова «партія», які у т ому ж академічному словнику української мови тлумачаться так: «1. Добровільний бойовий союз однодумців-комуністів, організований з представників робочого класу, трудящих, селян і трудової інтелігенції Радянського Союзу; Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС: до 1919 р. – РДСРП, до 1956 р. – ВкП (б). 2. Політична організація, що є найвищою формою організації якого-небудь класу і являє собою найактивнішу частину цього класу, яка захищає його інтереси і керує з ворожими класами» [6:78−79].

Свідченням аксіологічної маркованості суспільно-політичних термінів є репрезентація значення окремих номінацій спеціального характеру у словниках, що створені в різний час і відображають зрушення у суспільній свідомості та ідеології. Порівняймо кілька тлумачень терміна лібералізм:

1) «політичний напрям, який в епоху феодального кріпацтва та буржуазних революцій відстоював свободу буржуазії і став глибоко реакційним із встановленням її політичного панування» [4:506];

2) «політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, демократичних свобод і вільного підприємництва. Одна з головних ідей Л. – свобода люди, її діяльності, вчинків, необхідність підтримки і гарантування цієї свободи системою законів, перед якими всі рівні. Л. виник у Європі у ХVII–XIX ст. у період боротьби народжуваної буржуазії проти абсолютизму. Прибічники Л. вимагали обмеження прав монарха парламентом, встановлення конституційного ладу і допущення вихідців з третього стану до управління державою, запровадження демократичних свобод, скасування привілеїв дворянства та духівництва. У сучасному розумінні Л. – визнання найвищими цінностями системи певних прав та свобод людини і суспільства. Серед них – вільне підприємництво, приватна власність, свобода конкуренції і ринку, громадські свободи (слова, преси, асоціацій), парламентський устрій державного життя. Поширенню визначення переважності загальнолюдських цінностей сприяє лібералізація суспільної свідомості та функціонування соціальних систем» [2:46−47];

3) «соціально-політична орієнтація і рух, які проголошують свободу індивіда в усіх сферах життя як умову розвитку суспільства. Л. в економіці підтримує свободу приватного підприємства і конкуренції; в політиці – правову державу, парламентську демократію, розширення політичних і громадських прав і свобод» [7:159].

Як бачимо, найбільш ідеологічно забарвленим, оцінним є перше визначення, народжене в умовах відсутності свободи думки, тотального політичного тиску й цензури. Саме воно містить оцінні визначення «реакційний», «буржуазія». Аксіологічні маркери властиві визначенню терміна ревізіонізм у філософському словнику 1964 року видання – «опортуністична, ворожа марксизмові течія в робітничому русі, яка, проте, виступає під його прапором» [8:370].

Так само ідеологічно маркованою і ціннісно зумовленою є семантика базового для радянської суспільно-політичної лексики номена революція соціалістична – «корінний переворот у житті с-ва, який означає повалення віджилого і утвердження нового, прогресивного суспільного ладу» [8:371].

Звернімо увагу на те, що зазначені вище приклади містять пізнавальні, гносеологічні образи, істинність та об’єктивність яких формується, головним чином, вказівкою на хибність, ворожість, неправильність існуючих реалій, понять, процесів тощо.

Отже, українська суспільно-політична термінологія радянської доби, що формувалася в умовах специфічного пізнання суспільних процесів, неодмінно містить семантичні компоненти покликані забезпечити так звану «ідеологічну чистоту» відповідним поняттям, увиразнити їх оцінний статус. Цей статус демонструє членування світу на різних полюсах аксіологічної шкали. Семантична структура суспільно-політичних понять як складник лексико-семантичного складу мови радянського періоду відзначається характерною значущістю, що постає в результаті імплікацій фонових знань та різного роду пресупозицій.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 Следующая ⇒