КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 4 страница

Якщо ви зайшли в Google і не знайшли відповіді на будь-яке вузькоспеціалізоване питання, що стосується чогось складного – квантової фізики, жіночої дружби або рідкісного захворювання морських свинок, – з декількох сотень ваших френдів завжди знайдеться хтось, хто не полінується дати вам кваліфіковану і корисну пораду. Просто тому, що якщо зібрати де-небудь декілька сотень гарних людей, то один з них безперечно виявиться знавцем квантової фізики, інший – експертом з жіночої дружби, а третій – спеціалістом із захворювання морських свинок [12].

Друга причина – звертання до «Живого Журналу» як до джерела розваги. Оскільки ЖЖ – це унікальне поле для самостійної діяльності, що не потребує особливих знань в області програмування або html-верстки і дозволяє не просто висловити свої думки, але й отримати відгук на них, читання або ведення журналу розглядається багатьма користувачами як вдале дозвілля, спосіб розслабитися, згаяти час. Віртуальний аналог дружніх посиденьок на кухні і зручний інструмент для серйозних – практичних і філософських диспутів, – ось, що таке ЖЖ.

Рекреаційна функція «Живого Журналу» виражається саме в наданні можливості ненав’язливої бесіди, а також у можливості створення особистого віртуального ейкосу (oikus – обитель людини) і особистого віртуального образу.

Так, на жодному іншому мережевому ресурсі немає такої великої кількості так званих «чесних віртуалів» – користувачів, яких не існує насправді, але які не приховують своєї гри. Це можуть бути блоги «віртуальних» двійників популярних у суспільстві людей – політиків, співаків, акторів (у «Живому Журналі» є, наприклад, блоги Володимира Путіна, Джонні Деппа, Джорджа Буша та ін. ). Або щоденники тварин, меблів, небесних тіл.

Майже усі блоги «чесних віртуалів» витримані у певній стилістиці – це не набір випадкових постів на випадкові теми, а, як правило, наслідок серйозної редакторської праці. Тут важливо все – стиль, теми, реакція. Не так легко писати від імені комети, що націлилась на Землю, так, щоб число читачів не зменшувалося, а збільшувалося.

Взаємозв’язки всередині ЖЖ виникають не просто так, і одного бажання було б недостатньо. Задачі отримати нову інформацію або завести нові знайомства допомагають вирішувати спеціальні механізми, що спрощують сам формат читання до формату «один клік».

Безумовно, більшість ЖЖ-користувачів – або юзерів (від англ. user – користувач) – використовують власні блоги в якості робочого майданчика просто тому, що це зручно. Наприклад, Сергій Лук’яненко – відомий письменник, автор бестселерів «Нічна варта» та «Денна варта» – активно використовував свій блог в якості експериментальної бази для тестування нового твору – роману «Чистовик». Вже до першої публікації уривку набралося понад 500 коментарів, частина з яких містила схвальне «ура! », частина – поради з написання.

Живий Журнал і подібні йому сервіси унікальні, в першу чергу, своєю концепцією «наодинці з усіма», поєднанням публічного та інтимного. По-друге – можливістю повністю налаштувати це поєднання під себе, обрати найбільш зручну модель взаємовідносин зі світом та людьми. Для когось ЖЖ – це віртуальний аналог бесід на кухні, для когось – безкоштовна трибуна і сотні потенційних слухачів щоденно, для когось – зручний інструмент для організації диспутів. Одні використовують ЖЖ як поле для соціологічних і психологічних досліджень та експериментів, інші – як «записну книжку». Ніде більше у користувача немає подібної можливості одночасно самому визначати тему розмови, ретельно підбирати собі співрозмовників і регулювати інтенсивність спілкування – і все це в режимі реального часу. На відміну від електронної пошти, людина не закриває себе в рамках ситуації «тет-а-тет»; на відміну від форумів, він не залежить від загальноприйнятого формату спілкування і не зобов’язана дотримуватись правил колективної гри. При цьому, на відміну від Твіттера, ЖЖ спонукає до більш детальних та розлогих записів і відповідних розмов і дискусій, так як не обмежує юзера у кількості написаного. Подібна можливість є у ВКонтакте та Facebook та через багату палітру інших функцій, вона не на першому місці.

У LiveJournal користувач отримує можливість почати власну гру: ЖЖ за визначенням завжди індивідуальний. Для багатьох вже сама публікація своїх думок та зауважень – дотепна гра, яка, щоправда, часто переростає в гостру залежність. Як би там не було, ігровий момент практично завжди присутній у кириличному сегменті ЖЖ, хай і неявно. Поширеною практикою стало написання «Ста фактів про себе» – гарний спосіб підкреслити власну індивідуальність і зацікавити оточуючих, паралельно відкривши в собі самому щось нове. Але бувають і більш витончені варіанти. Багато хто із задоволенням читав щоденник «Шиншилла в изгнании», який користувач pylesos вів від особи шиншили. Багато шуму наробив свого часу щоденник, який під іменем alla_borisovna нібито вела сама Пугачова. Як потім з’ясувалося, це була лише вдала містифікація відомого мережевого активіста Максима Кононенко.

Подібні явища можна зустріти тільки у кириличній частині Живого Журналу. Як і кириличний інтернет в цілому, ЖЖ на території СНД – явище досить специфічне, воно часто не вкладається у загальносвітовий контекст, хоча зараз ця різниця стала вже не такою явною. На Заході онлайн-щоденники практично нічим не відрізняються від щоденників звичайних: вони присвячені досить детальній і послідовній розповіді про власне життя та особисті переживання.

Як правило, коло читачів обмежене реальними знайомими, близькими друзями та родичами. У результаті створюються маленькі групки, практично ізольовані одна від одної, які частіше за все використовують ЖЖ як продовження повсякденного спілкування. Так, у самого засновника ЖЖ Бреда Фіцпатріка до того моменту, як він став відомою фігурою в кириличному інтернеті, у «друзях» значилися лише його рідні, трохи більше десятка його реальних знайомих і трохи більше десятка знайомих віртуальних.

Якщо на Заході коло френдів (постійних читачів) складає в середньому 20-40 осіб, то на території СНД він, як правило, вимірюється тризначним числом, а в окремих випадках перевищує не так давно відмінене обмеження у 750 друзів (воно діяло з 1999 року і було знято 4 березня 2007-го). Досить логічно, що особисте знайомство при цьому відійшло на другий план.

У деяких дослідженнях, присвячених Живому Журналу, стверджується, що жанр блогу якісно не тотожний жанру журналу-щоденника. Під блогом частіше розуміють новинні чи публіцистичні стрічки, які веде один автор чи група авторів. Онлайнові записи приватного характеру, що більше за все нагадують традиційний щоденник, частіше називають «журналами». Однак якщо розглянути взаємозв’язки всередині всього ЖЖ, стане очевидно, що він є середовищем для формування величезної кількості субкультур та спільнот.

У країнах СНД культура блогів вже давно вийшла за межі інтернет-формату. Блогінг став логічним результатом зростаючої потреби людей у спілкуванні та співучасті, тому що форма мережевого щоденника дала можливість фіксувати події і думки, коментувати, ставати частиною будь-якої спільноти. Власне, з’явилась ціла віртуальна культура, в якій особистість хоч і безтілесна, анонімна та множинна, проте автономна у своїй дії.

У деяких випадках он-лайнові щоденники виконують функції спільнот за інтересами, де можна обговорити як філософські, так і практичні питання, що цікавлять певну групу людей. Багато дискусій розгортаються тепер саме в інтернеті, а не в реальному житті. По-перше, в інтернеті є можливість висловлюватися анонімно, що приваблює багатьох, хоча і знижує статус дискусій. По-друге, не обов’язково висловлюватися негайно, можна подумати і відповісти пізніше, у будь-який час дня і ночі, так само, як і ознайомитися з думками інших учасників, чого ніколи не може бути в очних обговореннях. Усі дискусії в мережі носять заочний характер.

У країнах СНД блогерство має яскраво виражений національний характер і не схоже на американську модель. Якщо за океаном все більше і більше говорять про те, що блоги – це нова соціальна сила, здатна серйозно вплинути на функціонування ЗМІ і саме поняття масової комунікації, то в Росії, Україні та інших братніх державах звикли говорити не про блоги, а про Живий Журнал.

На Заході все інакше. Справжніми хітами у США стають блоги професійних журналістів, спеціалістів своєї справи, які можуть собі дозволити висловлювати точку зору, не озираючись на корпоративну цензуру. При цьому активні блогери по-справжньому зацікавлені у просуванні своїх сайтів, оскільки мають можливість заробляти на рекламних банерах, що розміщуються у блогах.

На Заході вважається, що вести свій блог модно і престижно: людина, якій є, що сказати, має можливість зробити це відкрито і напряму, а не через посередництво газети чи телеканалу. Вже перестало бути рідкістю, коли онлайн-щоденники ведуть публічні люди, у яких, здавалося б, немає проблем із доступом до ефіру.

Західні блоги поступово знаходять застосування і в бізнесі, який бачить у них зручний засіб комунікації – чого не скажеш про СНД. «Коли необхідно повідомити якусь інформацію одразу декільком колегам, можна зробити розсилку електронною поштою – але виникає небезпека, що колеги видалять лист як спам або просто полінуються прочитати. Тому простіше та надійніше опублікувати інформацію у блозі. Таку концепцію використання блогів підтримують гіганти індустрії, зокрема, Microsoft. Раніше Білл Гейтс заявляв, що блоги ідеально підходять для інформування клієнтів і партнерів про діяльність компанії. Сотні співробітників Microsoft ведуть такі «ділові щоденники»» [30].

Ті, хто пише про соціальні аспекти блогів кириличного інтернету, відмічають (із незадоволенням, як правило) виникнення ієрархічної «верхівки». Спочатку, коли блоги тільки набувають популярності, формується нове середовище, яке будується виключно на горизонтальних зв’язках. Потім система виростає, і самі собою виникають ієрархії. Не кожен може брати участь у всіх розмовах. Не всіх чують. Створюється враження, що якийсь кістяк згуртований тісніше, за інші. Причина в тому, що розмаїття плюс свобода вибору дають нерівність. Таким чином, чим система різноманітніша, тим нерівність сильніша.

Зараз ще можна запустити новий гарний блог і стати популярним – але досягти цього важче, ніж рік тому, а через рік стане ще важче.

Повертаючись до відмінностей кириличної блогосфери від західної, варто сказати, що кириличний сегмент ЖЖ більш політизований, ніж американський. Причина бачиться у різниці ступеня самоцензури у ЗМІ СНД і США. Тому блоги стали сприймати як авторські колонки, як додатковий засіб масової інформації і використовувати, перш за все, для обговорення культурних, суспільно-політичних і професійних питань. Дискусії кочували з журналу в журнал, обростали новими учасниками і нюансами, провокували заочну полеміку. У результаті виникло єдине середовище, великий взаємопов’язаний клубок.

Можна сказати, що весь кириличний ЖЖ – це величезний гіпертекст.

Зрозуміло, на практиці у перенасиченій інформацією блогосфері досить складно донести інформацію і досягти популярності: перш за все, потрібно знайти дещо, що приверне масову увагу, і першим встигнути сказати про це своїй аудиторії, серед якої повинні знайтися ті, хто почне активно рекомендувати прочитане на найрізноманітніших ресурсах. Однак саме таким чином інформація починає циркулювати від джерела до його читачів, а від них до їх читачів тощо. Інформацією починають оперувати маси ЖЖ-користувачів, вона стає масовою.

Більш швидкому і таргетованому розподілу інформації сприяє така форма соціальної організації у ЖЖ, як ком’юніті (спільнота).

Спільноти у «Живому Журналі» – це колективні журнали (блоги), в яких різні користувачі можуть писати повідомлення по темі спільноти. Створити спільноту може кожен користувач «Живого Журналу» незалежно від рівня акаунту. Публікувати і коментувати повідомлення можуть, залежно від налаштувань спільноти, учасники, користувачі «Живого Журналу» та аноніми (незареєстровані гості).

На відміну від авторського журналу, де усі зв’язки засновані на особистих стосунках та інтересах, обговорення у спільнотах стосуються спільних тем і проблем.

У спільноті завжди є наглядач – редактор, що стежить за дотриманням регламенту, зазначеного у «Профілі» спільноти або описаного всередині спільноти, може змінювати налаштування та інформацію про спільноту, виконувати адміністративні функції.

Навіщо люди об’єднуються у спільноти за інтересами – питання дуже цікаве. Очевидно, що в основі об’єднання лежить прагнення використати спільні ресурси: колись це були предмети праці, спільна худоба або, скажімо, общинні землі для випасу худоби; сьогодні спільними ресурсами стає мережева інформація, мова, слово, знання.

Один із засновників гуманістичної психології Абрахам Маслоу розробив так звану ієрархічну модель мотивацій – піраміду потреб. Згідно з розробленою ним теорією, усі вчинки людини варто розглядати як бажання задовольнити психологічні потреби, які є своєрідними установками, першопричинами усіх вчинків та дій людини.

Так, згідно з центральними рівнями піраміди Маслоу, людина потребує спілкування, самоствердження, нових знань, підтримки і належності [58]. Тому об’єднання у спільноту є природним процесом людських взаємовідносин, а «Живий журнал» якомога краще відповідає усім цим потребам.

У спільнотах усі люди пов’язані між собою, усі рівною мірою обмінюються інформацією один з одним, а не з єдиною – центральною, ключовою – людиною, усі активно взаємодіють один з одним, створюючи загальну зв’язаність між усіма членами спільноти. Виходить, що, якщо в особистому блозі кожний, власне, веде авторську колонку, то у спільноті він вже виступає як член редакції.

Майже всі спільноти у ЖЖ створюються непрофесіоналами: досить велика група людей об’єднується для публічних дискусій, а у центрі комунікаційного медіа-середовища – «ком’юніті білдер», редактор, що відслідковує процеси соціальних сукупностей. І багато в чому цьому сприяють технічні можливості сервісу LiveJournal, які володіють величезним потенціалом і є унікальним інструментом для будь-якої людини, готової формувати власний інформаційний простір через соціальні зв’язки, напрацьовані ним у блогосфері. Основним капіталом при цьому будуть його знання, а ЖЖ дозволить безперешкодно конвертувати їх у масову інформацію для інших.

Американець Х’ю Х’юїтт, якого у США називають «першим джерелом блогалізації», вважає, що блоги кардинально змінюють суть журналістики. Традиційна журналістика спирається на факт: цікавий факт здатний «створити» новину. Блог робить ставку не на факт, а на думку про цей факт. Фактично, це означає, що луна стає важливішою, від голосу людини. Окрім того, блоги втілюють ідею децентралізації засобів масової інформації, доводячи її до абсолюту. З початку 20 століття у світі розвиваються медіа-імперії, що формують світову суспільну думку. Однак блоги (які є розрізненими та притримуються кардинально різних точок зору) знищують їх вплив. За його словами, «медіа-імперіям вкрай важко дебатувати із блогами, як важко ведмедю протистояти мільйонам бджіл» [70].

Існує зворотна сторона легкості у вираженні народної думки вустами народу (або ніби вустами). Зважаючи на те, що блоги – це засіб масової комунікації з відсутніми вхідними бар’єрами, вони являють собою поле для умисного поширення недостовірної або упередженої інформації. Блоги широко використовуються як інструмент маніпуляції та зброя в інформаційних війнах, як і традиційні ЗМІ.

Показовою є поява футурологічних прогнозів щодо влади інформаційних мереж, у тому числі, блогів. Згідно з цими оцінками, влада в нову епоху зосередиться в руках прошарку «нетократів» (від англ. net – мережа і грец. kratos – влада). Їх вплив, як вважається, буде базуватися на положенні, яке вони займають в якості лідерів і «кураторів» віртуальних спільнот, з яких складається мережеве суспільство [40].

Ознаки зародження прошарку «нетократів» намітилися у розвинутих країнах у колах, що формують моду, звички, стилі поведінки і споживання. Специфіка нетократії проявляється в тому, що вона не дотична до державної влади, впливаючи на суспільство у тій площині, що є далекою від традиційної області компетенції політичної влади. Сьогодні представники цього прошарку зосереджені у великих містах, де існує особлива творча атмосфера, яка дозволяє їм вільно жити і творити. З’являється нова «нетократична еліта», що претендує на визначення майбутнього розвитку та існування людства.

Не до кінця оформлена важлива зв’язка нетократії та громадянського суспільства. З однієї сторони, «нетократи» обмежують доступ консьюмтаріата (от англ. consumer proletariat – пролетаріат споживачів) до ексклюзивної інформації, яка складає основу їх влади та самоідентифікації. І цей елітаризм нетократії загрожує громадянському суспільству, так як інформаційні мережі вищого рівня, на відміну від мереж нижчого рівня, непрозорі для широких мас. Дійсно, нетеократичні піраміди строго ієрархізовані, а членство у мережах відповідного рангу (класова належність) визначається креативністю і здатністю індивіда створювати нову «інформаційну вартість». З іншої сторони, до вищих ешелонів нетократії може потрапити практично будь-який користувач, що вміє швидко адаптуватися до масштабних інформаційних потоків, вільно в них орієнтуватися і виробляти на основі набутих знань (а знання в інформаційному суспільстві – головна сила) метаінформацію. І цей демократизм нетократії не тільки приваблює до мережевих інформаційних спільнот усе нових членів, але і представляє певну і досить відчутну загрозу для самих основ її влади.

По мірі розвитку різноманітних форм інтернет-журналістики, втрати інтересу все більшої кількості читачів до традиційних ЗМІ і зростаючого прагнення користувачів знайти адекватні форми самовираження у мережі, електронні медіа трансформуються і набувають часом найдивовижніших форм. В останні роки все більшої популярності набуває феномен, який англійською мовою отримав назву citizen journalism, we media або participatory journalism.

Терміном citizen journalism позначають процес написання медіа-тексту, в якому беруть участь не професійні журналісти, а звичайні люди, які збирають і публікують в інтернеті і, рідше, у друкованих ЗМІ, новини, які їх глибоко хвилюють, частіше за все, відомі їм не з чуток.

У реаліях СНД явище, що описується, ще недостатньо вивчено і, вочевидь, існує тільки фрагментарно, тому йому ще не було дано якогось чіткого, усталеного визначення. Найбільш точний переклад терміну citizen journalism – «громадянська журналістика», тобто не просто непрофесійна журналістика, а журналістика, яка усвідомлює свою громадянську відповідальність у суспільстві. Перекласти термін можна також як «народна журналістика», «громадська журналістика» або «журналістика участі» (рідше можна почути переклад «партиципарна журналістика»).

«Громадянська журналістика, також відома як «журналістика участі», – це активна участь громадян у зборі, повідомленні, аналізі і поширенні новин та інформації». Основу цього визначення склала доповідь Шейні Боуман та Кріса Вілліса «Ми медіа: як аудиторія формує майбутнє новин та інформації» [64]. Боуман та Вілліс пишуть про те, що «мета цієї участі – надати незалежну, достовірну, точну, різноманітну і важливу інформацію згідно з принципами демократії» [64].

До сих пір немає усталеної думки з приводу того, наскільки професійними можуть бути непрофесійні журналісти.

Наприклад, Дейв Вайнер, засновник першого популярного блогу Scripting News ввважає: «Любитель не гірший за професіонала. Просто це інший спосіб виробництва [ЗМІ]. < …> Любителі чистіші за професіоналів. У них рідше виникають конфлікти інтересів, у них менше причин приховувати правду, ніж у тих, хто працює за гроші і за вказівкою інших» [3].

З іншої сторони, любителі не можуть повністю присвятити себе підготовці глибоких журналістських матеріалів, оскільки їм доводиться заробляти на життя, виконуючи свою основну роботу. Читання і ведення блогів, коментування опублікованих в них матеріалів – для багатьох просто розвага. Навіть популярним блогам можна відмовити у професіоналізмі, звинувативши їх у тому, що вони займаються чим завгодно, але не журналістикою, оскільки тільки коментують повідомлення ЗМІ. Звичайно, багато народних журналістів можуть створювати якісний і самостійний контент, але їм немає сенсу це робити, якщо тільки вони не хочуть стати професійними журналістами і заробляти цим на життя.

Основні принципи журналістики далеко не завжди застосовні до діяльності народних репортерів:

· об’єктивність: блоги суб’єктивні за визначенням;

· точність: блогери насправді не повідомляють новини, а отже не мають відношення до точності;

· доказовість: у кожного з авторів та коментаторів своя правда;

· прозорість: цей принцип виконується, коли блогери посилаються на оригінальні матеріали, але, здебільшого, вони цього не роблять;

· редакційний контроль: суперечить самій суті блогів [3].

Заперечення тих, хто вважає, що громадянська журналістика не є журналістикою, зводяться також до таких тверджень.

По-перше, робиться акцент на слово «масовий», тобто головною роблять чисельність аудиторії. Тобто блог не може стати ЗМІ, так як кількість читачів завідомо менша, ніж у традиційних ЗМІ. По-друге, аргументом служить те, що ЗМІ – не просто джерело поширення інформації, а соціальний інститут, що включає в себе поняття громадянської відповідальності, дотримання норм і законів. По-третє, блог не може вважатися ЗМІ, так як його автору не вистачає професіоналізму у висвітленні подій. І, зрештою, блог не може вважатися ЗМІ тому, що він не охоплює всю інформаційну картину світу.

Що стосується першого, то варто відмітити, деякі блоги вже мають більшу аудиторію, ніж деякі газети. До того ж аудиторія блогів – цільова, у цьому вони, безумовно, виграють. Іншими словами, відмовившись від нав’язування інформації, блогер знаходить свого читача. Питання про відповідальність теж залишається відкритим.

Що стосується охоплення всієї інформаційної картини світу, то жоден блогер цього не прагне. Система поширення інформації набуває мережевого характеру. Кожен пише про щось своє, справа читача – пошук і вибір джерела. Більше того, охопити всі новини не можуть і традиційні ЗМІ, оскільки вони підкорюються інтересам більшості своєї аудиторії.

Ідеологи громадянської журналістики ще з кінця 90-х років покладали на сайти місцевих спільнот великі надії, уявляючи їх осередками розвитку мережевої демократії і «глобального села».

Термін «глобальне село» було введено Маршаллом Маклюеном для визначення сутності нової комунікаційної і культурної ситуації, яка оформилася в результаті поширення у світі електронних засобів зв’язку, завдяки чому люди отримали можливість мобільної комунікації між найвіддаленішими точками на нашій планеті. На думку Маклюена, електронні засоби комунікації відтворюють общину – глобальне село. Завдяки електронним засобам комунікації, що передають інформацію зі швидкістю світла, виникає ефект «імплозії» – вибухового стиснення простору і часу, а також інформації. Простір і час «зникають», зливаються різноманітні галузі знань, думка з почуттям, свідомість з реальністю. Маклюен вважав, що люди стоять на порозі «розкутого і безтурботного» світу, в якому людство дійсно може стати єдиною сім’єю. Вступаючи в комунікацію один з одним шляхом електронних засобів зв’язку, люди міркують і вчиняють так, як якщо б вони знаходилися зовсім поруч, жили б «в одному селі». Вони вільно або невільно все істотніше втручаються в життя одне одного, міркуючи про все, що їм доводиться бачити та чути. У глобальному селі повсякденно переплітаються і виставляються на загальний розгляд «усі часи і простори одразу» – усі «світогляди, культури, способи спілкування, цінності, традиції» [35].

Але багато журналістів традиційних ЗМІ відносяться до ідеї громадянської журналістики скептично. Так, невтішно відкликається про неї автор однієї зі статей у журналі Online Journalism Review Том Грубисич. У середині 90-х років, як він пише, сайти місцевих спільнот були просто невдалими копіями місцевих газет, і їх читачі були скоріше пасивними, ніж активними інтернет-користувачами. Потім стала розвиватися народна журналістика, стали доступними величезні об’єми новинного контенту, однак у дійсності мало що змінилося. Грубисич порівнює більшість сайтів місцевих спільнот із потьомкінськими селами, де за красивим фасадом приховується відсутність змісту (хоча він і визнає, що є достойні винятки) [69].

У народних медіа можна виділити декілька груп громадянських репортерів:

· власники смартфону з фотокамерою, які висвітлюють події, що відбуваються на їх очах (наприклад, стихійне лихо, теракт);

· непрофесійні кореспонденти, які розповідають про останні події «на місцях» і орієнтуються на конкретну аудиторію;

· активісти, що беруть участь у тій чи іншій кампанії шляхом ведення блогу;

· репортери, що тяжіють до професійного діалогу з журналістами і ведуть сторінки на сайтах професійних ЗМІ.

Блог як персональний щоденник має декілька кардинальних відмінностей від сторінки звичайного сайту. По-перше, для блогів у їх первинному вигляді – у вигляді особистих щоденників – характерні короткі або дуже короткі публікації, що мають особистісний характер. Записи (пости) створюються за рекордно короткий час і часто використовують образи і символи, зрозумілі лише автору. Автор щоденника відкликається на події, що відбуваються не тільки у світі, країні, місті, але і в його особистому житті. Тому тексти блогів актуальні дуже короткий час. Традиційні сайти надають перевагу розміщенню більш довгих та «довгограючих» матеріалів, написаних у жанрі традиційної журналістської статті. Втім, багато блогерів з охотою передруковують і чужі матеріали.

По-друге, блоги більш інтерактивні. Тексти і коментарі читачів на них з’являються швидко, автори вступають у дискусію із відвідувачами, що досить рідко дозволяли собі професійні журналісти та адміністратори сайтів ще декілька років тому.

По-третє, є відмінності у форматі надання інформації. Блоги, як правило, розміщують найбільш свіжі повідомлення зверху, вони формують безперервну стрічку контенту – традиційні сайти використовують більш складні способи розміщення інформації, наприклад, меню та зміст.

Спеціалісти в галузі інформаційних технологій та активні блогери Роберт Скобл (Robert Scoble) і Шел Ізраел (Shel Israel) у книзі «Пряме спілкування» сформулювали «шість стовпів» блогів – точніше, шість відмінностей блогів від інших каналів комунікації.

1. Легкість публікації. Опублікувати блог здатний кожен. На це не потрібно багато часу і фінансових витрат (у даний час реєстрація на блог-сервісах, як правило, безкоштовна). Вносити зміни до власного мережевого щоденника і коментувати чужі можливо з будь-якої точки земної кулі.

2. Легкість пошуку. Пошукові системи дозволяють легко знайти шуканий блог. Чим краще і довше підтримується блог, чим він популярніший, тим легше читачам його розшукати.

3. «Спирання на суспільство». Блогосфера являє собою одну велику дискусію, яку ведуть мільйони людей. Цікаві теми та автори пов’язані один з одним за допомогою лінків (посилань). За допомогою блогів люди с з однаковими зацікавленнями отримують можливість знаходити один одного і створювати стосунки незалежно від свого географічного розташування.

4. «Заразність». Інформація, що потрапляє до блогосфери, поширюється швидше, ніж у традиційних ЗМІ.

5. Можливість прямого зв’язку. Блоги дозволяють підписатися на оновлення матеріалів, обговорень та іншого. Цей процес набагато зручніший, за просте відвідування сайтів у пошуках оновлень.

6. Взаємопов’язаність. Кожний блог може бути пов’язаним з іншими, а кожен блогер – з усіма учасниками блогосфери [76].

Скобл та Ізраел підкреслюють, що окремо кожний «стовп» може бути виявленим і в інших засобах масової інформації, але всі разом вони властиві лише блогам.

В останні роки в США було опубліковано досить багато книг про феномен блоголізації. Цікаво, що багато з них мають дуже схожі назви, що поєднують два слова – «блог» та «зміна».

Автори збірки есе «Як блоги змінюють нашу культуру» дійшли висновку, що зараз блоги перетворилися на унікальне місце, де можуть себе проявити пристрасні натури. Блоги стали тренувальним майданчиком для мільйонів письменників та журналістів. Вони дозволяють зацікавленим людям миттєво і безсторонньо висловити свою думку про події, що відбуваються у найрізноманітніших галузях діяльності, – для того, щоб донести до світу свою точку зору, немає кращого способу. Блоги здійснили те, що не змогло зробити ТБ і радіо – вони змусили мільйони людей зробити своє особисте життя та особисті роздуми надбанням усього світу.

Девід Клайн (David Kline) та Ден Бурстейн (Dan Burstein), автори книги «Блог! Як новітня медіа-революція змінює політику, бізнес і культуру», відмічають, що «інтернет-щоденники стали новою парадигмою сучасного людського спілкування». На їх думку, блогосфера розвивається за тими самими законами, що й інтернет, а раніше телебачення, радіозв’язок, телеграф та інші новинки масової комунікації. Спочатку феномен – це доля одинаків, далі він привертає до себе загальну увагу і спрощується настільки, що стає можливим його використання непрофесіоналами. Кінець кінцем новинка починає здійснювати вплив на усі сфери людської діяльності. На даний момент процес блоголізації знаходиться на порозі третього етапу розвитку [72].

Блоги пройшли певну трансформацію, перетворившись із простого способу зайняти дозвілля на ще одне джерело інформації – і для широкої аудиторії, і для журналістів. Достовірність цього джерела може викликати сумніви, однак у щирості та оригінальності з ним мало хто може посперечатися. У своїх блогах журналісти нерідко викладають корисну спільноті інформацію, свої версії гучних подій, даючи «поживу для роздумів». Тому он-лайнові щоденники стали сприймати як авторські колонки, як додаткове ЗМІ і використовувати їх, перш за все, для обговорення культурних, суспільно-політичних і професійних питань.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 Следующая ⇒