КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 2 страница

Ще один різновид блогів – блог знаменитості. Головна причина популярності даного типу блогів, та ж, що і у «жовтої преси» – бажання побачити кумира «в халаті на сходах», як висловився Алекс Екслер в одній зі своїх статей, що присвячена блогам. Втім, іноді знаменитістю стають саме завдяки веденню мережевого щоденника. Деякі автори набувають популярності, порівняної за розміром аудиторії з популярністю інтернет-ЗМІ.

Останній тип блогів, що виділяється Павлом Протасовим – «роз’яснювальні» блоги. Те, що ми живемо в умовах перенасичення інформацією, давно вже стало загальним фактом. За нашу увагу щоденно борються сотні виробників інформації і, часом, дуже витончено. «Доводиться обирати свої стежки в Мережі і ходити виключно ними, уникаючи решту інформаційного простору. Блоги як середовище для ідей цілком здатні стати, і вже стають джерелом не інформації, але знань» [45].

До категорії «роз’яснювальних» відносяться тематичні блоги. У цій формі зручно існувати коротким текстам, цікавим, перш за все, змістом і придатним до вбудовування в особисту тематичну «газету», яку кожний зі споживачів формує «під себе». Набір RSS-каналів, за якими новини регулярно поступають з обраних сайтів або френдстрічка (стрічка останніх повідомлень блогерів, обраних читачем і відмічених ним в якості «френдів» (друзів)) – і є така «газета».

Підбиваючи підсумок цієї класифікації, варто відмітити ще раз, що мережевий щоденник є засобом індивідуальної інформації і комунікації. І питання про створення успішного щоденника близьке до питання про самореалізацію, ускладненого тим, що через потенційно велику аудиторію індивідуальне самовираження набуває рис тих самих ЗМІ. Однак через можливість зворотного зв’язку даний засіб індивідуальної інформації і комунікації набуває ще й рис, характерних для мережевого спілкування, яке здійснюється принципово іншими, на відміну від офлайну, засобами.

1. 2. Методологія дослідження електронних соціальних ресурсів

У цьому підрозділі ми побіжно розглянемо, що являє собою методологія наукових досліджень, які існують дослідницькі методи, які з них найбільш уживані. Ми будемо використовувати такі поняття, як метод, методологія, принцип, підхід тощо. На основі цих знань, ми спробуємо проаналізувати, які методи, принципи та підходи частіше за все використовуються у дослідженні електронних соціальних ресурсів як таких.

Для початку визначимося із поняттями метод і методологія. За словником іншомовних слів, метод (гр. шлях дослідження, спосіб пізнання) – 1) Спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Марксистська філософія визнавала науковими М. лише такі, що ґрунтуються на відображенні об’єктивних законів світу й зумовлюються особливостями предмета дослідження, відтвореними в свідомості. 2) М. художній – цілісна система основних принципів художнього узагальнення і відтворення дійсності в мистецтві. 3) Спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети, для виконання певної операції. Методологія, за цим же словником, (від метод і …логія) – 1) Вчення про методи пізнання й перетворення світу. 2) Сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкту її пізнання [49].

За Надією Гетманцевою, метод у широкому розумінні означає «шлях до чогось» або спосіб діяльності суб’єкта у будь-якій сфері діяльності. «Можна стверджувати, що метод – це спосіб, шлях теоретичного або практичного пізнання дійсності, підпорядкований вирішенню конкретного завдання» – зазначає вона у своїй праці «Методологія наукових досліджень» і далі продовжує – «Основне функціональне призначення методу полягає у забезпеченні внутрішньої організації і регулюванні процесу пізнання або практичного перетворення того чи іншого об’єкта. В такому контексті метод треба розглядати як сукупність певних правил, прийомів, засобів та норм пізнання і дій щодо навколишнього світу» [11].

Отже, підсумувавши всі вищезазначені визначення, ми можемо сказати, що метод – це певний спосіб пізнання дійсності, що використовується для досягнення поставленої мети.

Згідно з навчальним посібником Г. С. Цехмістрова «Основи наукових досліджень», методологія виконує такі функції:

· визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ;

· передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;

· забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

· допомагає введенню нової інформації;

· забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

· створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Також, цей же автор вирізняє три види методології, а саме:

· філософську або фундаментальну – систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію;

· загальнонаукову, яка використовується у переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба, суб'єкт, об'єкт, процеси, умови, результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок із зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності;

· частково-наукову – сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми [60].

Загальнонаукова методологія використовується практично в усіх існуючих науках. До загальнонаукових методологічних принципів належать історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), моделювання та ін. Так історичний підхід дає змогу визначити причинно-наслідкові зв’язки, через дослідження історичних фактів. У межах цього підходу активно використовується порівняльно-історичний метод, який дає змогу визначити спільне і відмінне між досліджуваними явищами. Термінологічний підхід має на меті дослідити історію термінів і понять, які ними позначаються, зміст та обсяг понять, встановлення їх взаємозв’язку. Разом із застосуванням окремих методів будь-яке дослідження спирається на загальний філософський метод пізнання, який реалізується через діалектичний підхід до наукової проблеми.

Діалектичний підхід до аналізу об'єкта характеризується трьома основними принципами.

Принцип розвитку (або принцип історизму) виходить із того, що будь-яке явище, подія – це процес, у якому завжди є народження (виникнення), становлення, загибель (знищення) і поява на старій основі нової якості і так нескінченно. Принцип розвитку вимагає від нас у пізнанні об'єкта відповісти, принаймні, на чотири питання.

1. Генезис. Як, із чого, у силу яких причин виник даний об'єкт.

2. Минуле (історія об'єкта). Які етапи об'єкт пройшов у своєму розвитку? Як ці етапи зв'язані між собою? Що на кожному з етапів об'єкт втрачав і що здобував нового? Які можливості реалізовані в розвитку об'єкта, які – ні?

3. Сьогодення. Якщо об'єкт продовжує актуально існувати, то необхідно відповісти на запитання: чим він є тепер?

4. Майбутнє. Які основні тенденції розвитку об'єкта? Які існують альтернативні шляхи реалізації цих тенденцій у майбутньому (прогноз, як необхідний елемент принципу розвитку).

Принцип загального зв'язку: щоб зрозуміти суть об'єкта, необхідно досліджувати розмаїття його зовнішніх і внутрішніх зв'язків; виділити серед них закони, тобто суттєві, загальні, необхідні, повторювані зв'язки. Зв'язок визначається як взаємозумовленість існування явищ, розділених в просторі та часі. З виявлення закономірних зв'язків починається наукове пізнання, для філософського пізнання характерне вивчення універсальних зв'язків, наприклад, детермінізму – причинно-наслідкового зв'язку. Основні універсальні зв'язки є елементами в системі діалектики.

Сучасна наука і філософія, у зв'язку з інтенсивною розробкою таких загальнонаукових методів, як структурний і системний підходи, розвинула вчення про типологію зв'язків. Застосовуючи принцип загального зв'язку до вивчення конкретного об'єкта, необхідно знати, що зв'язки діляться на:

· внутрішні – зовнішні;

· суттєві – несуттєві (необхідні – випадкові);

· загальні – одиничні;

· жорстко детерміновані (динамічні) – імовірнісні, кореляційні (статистичні);

· прямі – зворотні;

· зв'язки функціонування, розвитку або керування;

· зв'язки, що забезпечують перехід речовини, енергії або інформації.

Конкретним проявом принципу загального зв'язку є системний підхід. Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину (систематична модель об'єкта). Методологічна ефективність системного підходу пояснюється наступними причинами: по-перше, він дозволяє вивчати складні об'єкти, поширювати межі пізнаної реальності (наприклад, поняття біосфери і ноосфери в концепції В. І. Вернадського, поняття біогеоценозу в сучасній екології, оптимальний підхід у керуванні і т. п. ). По-друге, він орієнтує на вивчення цілісності об'єкта не тільки шляхом фіксації безлічі різноманітних різнотипних зв'язків, а і через уявлення всіх зв'язків, як логічно однорідних, що допускають порівняння та зіставлення. У цьому процесі важливо вірно вибрати критерії розподілу та «одиницю» аналізу (наприклад, товар в економічному вченні Маркса, тип взаємодії в загальній теорії поля, біогеоценоз в екології). По-третє, для складних об'єктів можливо декілька розподілів за різними критеріями і підставами (в об'єкті виділяють декілька підсистем і простежують зв'язки між ними).

Принцип протиріччя орієнтує нас при усвідомленні сутності об'єкта проаналізувати його основні протиріччя. Із усього розмаїття зв'язків виділяються основні суперечливі зв'язки, тому що вони з погляду діалектики є джерелом розвитку об'єкта. Протиріччя – це взаємодія протилежних, взаємовиключних сторін і тенденцій в об'єкті, які разом з тим перебувають у внутрішній єдності і взаємопроникненні, виступаючи джерелом саморозвитку буття. Протиріччя – це одночасно і єдність, і боротьба протилежностей. Протилежність визначається як істотне розходження (тобто не будь-які різні сторони, частини об'єкта можуть бути протилежностями, а лише ті, які представляють розходження в рамках однієї сутності). Наприклад, між людиною і Місяцем є розходження, але немає протилежності; а між Землею і Місяцем – є, тому, що вони є елементами Сонячної системи. Для того щоб застосувати принцип протиріччя в пізнанні об'єкта, необхідно:

· серед безлічі елементів в об'єкті знайти суттєві розходження – протилежності;

· вивчити механізм взаємодії протилежностей;

· визначити стадію розвитку протиріччя (стадії протиріччя):

1) виникнення;

2) становлення і зрілість;

3) розв'язання; на третій стадії боротьба протилежностей переважає над єдністю, наступає період загострення протиріччя, що може закінчитися або переходом системи знову в рівноважний стан, або переходом її в нову якість, або загибеллю.

Дослідження соціальних інтернет-мереж у науці про комунікацію починаються з кінця ХХ ст., із запуском у загальне користування Всесвітньої мережі Інтернет. Теоретико-практичною основою для вивчення соціальних інтернет-мереж стали наукові розвідки у галузі соціології, присвячені соціальним мережам у людському суспільстві, що проводилися ще з 30-х років ХХ ст.

Електронні соціальні ресурси як явище, що постійно розвивається, є об’єктом фахових досліджень. Предметом такого дослідження зазвичай є методи практичного використання об’єкту та вплив, який він має на суспільство та устрій сучасного життя в цілому. Так, наприклад, робота Є. І. Івченко та Л. М. Шимановської-Діаніч «Використання соціальних мереж в управлінні людським потенціалом підприємств» містить аналіз сучасного стану і тенденцій розвитку соціальних мереж в Україні. Вона визначає рівень відвідування соціальних мереж українцями та пропонує методологічні підходи до використання соціальних мереж в управлінні людським потенціалом українських підприємств [24]. У цій роботі такі електронні соціальні ресурси, як соціальні мережі, розглядаються в першу чергу як новітні інформаційно-комунікаційні технології, використання яких може стати у нагоді в процесі оптимізації виробництва на українських підприємствах, зокрема, що стосується питання внутрішньокорпоративного менеджменту. Основними методами даного дослідження, є метод опитування аудиторії, який, власне, і визначає рівень відвідуваності ресурсів та специфіку його використання населенням. Для складання якісного опитувальника, який згодом зможе дати корисні для дослідження результати необхідно скористатися методами аналізу та синтезу. За допомогою першого ми розкладаємо поняття електронного соціального ресурсу на функціональні складові, з яких потім синтезуємо ключові проблеми, що потребують дослідження (власне, пункти опитування). Після того, як відповіді отримано, в нагоді стає метод класифікації, за допомогою якого ми сортуємо отриману інформацію, згідно з її змістом. І зрештою, скориставшись статистичним методом, ми виводимо з відповідей середні показники, які надають нам достатньо об’єктивну оцінку використання електронних соціальних ресурсів в Україні – що ми маємо змогу спостерігати у згаданій роботі.

Розглянемо наукову статтю К. А. Лєсто під назвою «Психологічні особливості користувачів соціальних сайтів», що присвячена висвітленню психологічних особливостей постійних користувачів соціальних мереж та виявленню детермінант виникнення бажання їх відвідувати. У статті аналізується поняття соціальної мережі як особливого виду комунікації та показані її соціально-психологічні особливості та функції, розкриваються психологічні особливості та типологічні відмінності користувачів різних ресурсів інтернету. Предметом дослідження є типові та індивідуальні психологічні особливості реальних користувачів соціальних сайтів для визначення яких було проведено теоретичний аналіз літератури, в якій характеризують психологічні особливості користувачів мережі Інтернет; метод анкетування. Було вжито психодиганостичні методи (що застосовуються для виявлення та вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості). Серед них було обрано оцінку рівня комунікативності (тест В. Ф. Раховського); методику самооцінки тривожності, ригідності і екстравертованості (за Д. Моудслі); методику діагностики рівня соціальної фрустрованості Л. І. Вассермана; тест Кеттелла (Кеттела); 16-ти факторний особистісний опитувальник Кеттелла (форма С) та Опитувальник Міні-мульт (скорочений варіант MMPI) [32]. Отже, ми бачимо, що електронні соціальні ресурси у наш час цікаві не лише способами їх практичного використання, але й їх безпосереднім впливом на своїх користувачів.

Дослідження електронних соціальних ресурсів не було б можливим без первинного дослідження соціальних зв’язків у суспільстві, які власне і демонструються соціальними мережами. Методологія дослідження первинних соціальних мереж називається аналізом соціальних мереж (А. С. С. ). Виникнення цієї методології відносять або до 1930-х, коли у психології сформувався соціометричний підхід, або до 1950-х, коли для аналізу ранніх описових досліджень було застосовано матричну алгебру і теорію графів (якими графічно зображуються соціальні зв’язки та мережі, що формуються цими зв’язками; іншими словами – павутиння). Предметом А. С. С. є структура – регулярні патерни відносин, що повторюються. Математичний апарат А. С. С. дозволяє досліджувати реляційні дані, властивості зв’язків та стосунків, хоча атрибутивні дані також можуть бути включені до аналізу. Іншою важливою особливістю є можливість одночасно використовувати в аналізі дані різного рівня: особливості акторів, підгруп акторів, позицій і цільової мережі. Від самого початку А. С. С. був міждисциплінарним заходом і об’єднував зусилля психологів, соціологів, спеціалістів з комунікацій, антропологів, математиків та статистиків [2].

Висновки до розділу 1

Отже, у представленому розділі ми:

· визначили сутність електронного соціального ресурсу;

· виокремили та пояснили його соціально-комунікаційні ознаки;

· розглянули соціально-комунікаційні ознаки блогів як специфічного виду електронного соціального ресурсу;

· побіжно оглянули найпоширеніші методи, що використовуються в ході наукових досліджень;

· зазначили методологію дослідження електронних соціальних ресурсів науковцями інших галузей науки.

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ «ЗАМІННИКІВ» ТРАДИЦІЙНИХ МЕДІА

2. 1. Специфіка функціонування Facebook, Twitter та їхня трансформація у «замінники» традиційних медіа

Кожна людина обирає для себе соціальну мережу, яка, з його точки зору, здатна допомогти задоволенню його конкретних потреб. Ці потреби можуть нести соціальний характер: бути альтернативою телефонному спілкуванню, надавати можливість обмінюватися візуальною інформацією, спілкуватися одночасно з декількома людьми, економно та достатньо швидко спілкуватися з людьми з інших міст чи країн.

Усі ці можливості надає одна з найбільших світових соціальних мереж – Facebook. Розглянемо детальніше сутність цього ресурсу та особливості його функціонування.

Facebook було засновано у 2004 році студентом Гарвардського університету Марком Цукербергом. На даний момент сервісом користується більше мільярда людей. Кількість українців у мережі – понад два мільйони [28]. Він є 7-м за відвідуваністю сайтом в Україні [78].

Facebook дотримується двох основних принципів. По-перше, користувач сам контролює свої особисті дані. Facebook допомагає юзерам ділитися своєю інформацією зі своїми друзями та людьми навколо них. Користувач сам обирає, яку інформацію розміщувати у своєму профілі, включно з контактними та особистими даними, зображеннями, інтересами і групами, в яких він бере участь. І користувач контролює, з ким він ділиться цією інформацією за допомогою налаштувань конфіденційності на сторінці Конфіденційність.

По-друге, ви повинні мати доступ до інформації, розміщеної іншими користувачами.

Серед основних можливостей, наданих користувачам мережі Facebook:

· можливість створювати профілі з фотографіями, списками інтересів, контактними даними та іншою особистою інформацією;

· спілкування із друзями та іншими користувачами за допомогою приватних або загальнодоступних повідомлень і чату;

· створення і приєднання до груп за інтересами та «сторінок уподобань» (деякі з цих сторінок підтримують організації як засоби реклами) [66].

Кожен користувач може обирати власні налаштування приватності, згідно з якими інформація його сторінки буде доступною або всім бажаючим, або обмеженому переліку друзів, який затверджує сам користувач. Реєстрація на сайті та користування ним є безкоштовними, основні прибутки компанія Facebook отримує від реклами та таких окремих платних послуг, як просування своєї сторінки (ними, зазвичай, користуються компанії, що створюють на сайті сторінки, присвячені своїй діяльності).

Особливістю Facebook як соціальної мережі є вимога сервісу від користувачів надавати свої справжні дані (втім, це правило часто обходять, адже правдивість внесеної інформації жодним чином не перевіряється). Серед інших характерних рис, властивих виключно соціальним мережам і Facebook зокрема, є можливість публікувати свої фото, характер яких контролюється, аби зарадити розповсюдженню знімків порнографічного, насильницького або іншого змісту, що може обурити чи зашкодити іншим користувачам. Якщо ж зображення пройшло модерацію, але не влаштовує котрогось з користувачів, він може оскаржити його, як і будь-яку інформацію, що є для нього обурливою або є спамом, натиснувши відповідну кнопку на самому сайті.

Також користувач має можливість публікувати статуси, в яких зазвичай діляться останніми новинами чи враженнями (текст статусу може доповнюватися відео файлом або зображенням). Інші користувачі мають змогу відмітити цей статус, як такий, що їм сподобався, прокоментувати його або поділитися ним на власній сторінці, натиснувши відповідні кнопки на сайті. Окрім цього, спілкуватися на сайті можна за допомогою чату або системи приватних повідомлень.

Ще одною функцією є можливість рекламування певних заходів, шляхом створення окремої сторінки і поширення її серед потенційних відвідувачів. Такі сторінки включають інформацію про сам захід та дають змогу орієнтуватися на кількість відвідувачів, шляхом розсилання запрошень користувачам в межах сайту. Користувач може прийняти це запрошення і таким чином повідомити про свою точну або можливу присутність на заході або відхилити запрошення і тоді його ім’я буде видалене з переліку учасників заходу.

Різноманітні компанії, використовуючи Facebook як засіб просування своїх послуг, створюють спеціальні веб-додатки, які встановлюють на свої сторінки на сайті. Вони можуть бути присвячені акціям компанії, її специфічним функціям, опитуванню цільової аудиторії тощо. Кожен користувач, який відвідує сторінку компанії, може скористатися цим додатком. Для цього він дає йому дозвіл на використання власних публічних даних (наприклад, для ведення статистики). Після цього, усі дії, виконані користувачем мережі в межах цього додатку, зазвичай, висвітлюються на його сторінці окремим блоком.

Facebook зв’язаний із багатьма іншими ресурсами, наприклад, із мобільним сервісом обробки фотографій Instagram. Такі сервіси як Twitter та Formspring дають можливість користувачам транслювати свої дії на цих сайтах прямо на Facebook. Також велика кількість інформаційних та розважальних сайтів надають можливість користувачам не реєструватися, а використати для входу на сайт свій акаунт на Facebook. Окрім того, зараз практично на всіх інформаційних сайтах безпосередньо під матеріалом розміщені кнопки, що дозволяють поділитися цим матеріалом на своїй сторінці в одній із популярних соціальних мереж і, зокрема, на Facebook.

Проте суттєвою відмінністю Facebook від аналогічного сервісу ВКонтакте є те, що він не дає можливості користувачам завантажувати на свої сторінки аудіозаписи (що зроблено, в основному, для запобігання піратського розповсюдження музики). Втім, існують спеціальні веб-додатки, за допомогою яких можна порекомендувати музику своїм друзям у мережі або розповісти їм, що слухає користувач прямо зараз.

Отже, підсумуємо, що являє собою соціальна мережа Facebook. Це сервіс публічного спілкування та поширення текстової, візуальної (зображення) та аудіовізуальної (відео) інформації.

Для того, щоб з’ясувати, яким чином він може виконувати функції засобів масової інформації, визначимо, чим, власне, є ЗМІ.

Згідно зі Статтею 22 «Масова інформація та її засоби» Розділу ІІІ «Діяльність журналістів, засобів масової інформації, їх працівників» Закону України «Про інформацію» засоби масової інформації – це засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації [18]. З цього визначення вже простежується певна функціональна схожість ЗМІ та соціальних мереж, яка, з іншої сторони, жодним чином не ототожнює ці два принципово різних поняття. Варто ще раз підкреслити, що ототожнювання цих понять не є метою нашого дослідження. Його метою є висвітлення та обґрунтування того факту, що соціальні мережі, не маючи статусу ЗМІ, можуть задовольняти потребу в інформації певного суспільного прошарку.

Розглянемо, як відносяться до цієї проблеми дослідники та практики журналістики, які, варто підкреслити, висловлюють дуже протилежні думки з цього приводу.

Однією з найпопулярніших думок є така, згідно з якою соціальні мережі не можуть вважатися новим типом ЗМІ через низку якість інформації, яку вони поширюють. Так директор з розвитку новинного порталу «Lenta. ru» Вячеслав Варванін вважає, що такого явища, як журналістика соціальних мереж не існує, адже блогів, що претендують на «журналізм» у мережі – долі відсотка. І вони нічим не відрізняються від авторських колонок у звичайних виданнях. Щодо відгуків та коментарів до цих колонок, то самостійної цінності вони частіше за все не мають [27]. Ця думка є цілком справедливою, бо, навіть у тих випадках, коли соціальні мережі публікують інформацію оперативніше за ЗМІ, навряд чи її можна вважати цілком журналістською, адже ніхто не відповідає за її достовірність, не кажучи вже про якість її викладення. Окрім того, джерелом дійсно суспільно важливої інформації, що поширюється у соціальних мережах, зазвичай виступають саме ЗМІ. Тобто, коли ми розглядаємо соціальні мережі як потенціальний «замінник» ЗМІ, ми в першу чергу маємо на увазі особливості їх функціонування та можливості з оперативного та масового поширення інформації, проте не створення суспільно важливого контенту. Іншими словами, соціальні мережі є скоріше зручною платформою для якісної роботи професійних журналістів.

Цю думку щодо блогів, які є різновидом електронного соціального ресурсу, підтримує і американський письменник та публіцист Ніколас Карр: «Я цілком і повністю за блоги. Але я не настільки сліпий, щоб не бачити обмежень та недоліків блогосфери – поверхневості, наголосу на думку, а не факти, ехолалії і тенденції посилювати, а не послаблювати ідеологічний екстремізм і сегрегацію. Розуміється, що такими самими виразами можна (і варто) критикувати й окремі сегменти традиційних ЗМІ. Але в цілому, в кращих своїх проявах можливості традиційних ЗМІ абсолютно відмінні від можливостей блогерів, і результати їх діяльності мають більше значення» [26]. Хоча подані думки не стосуються безпосередньо ресурсу Facebook, вони все одно цілком до неї застосовні, адже недоліки цієї мережі співпадають із недоліками блогів.

Незважаючи на якість поширюваної в мережах інформації, вона, зазвичай, може набути дуже сильного резонансу. Так професор журналістики університету Міссурі Клайд Бентлі зазначає зростання значення соціальних мереж як засобів масової інформації: «Група дослідників громадянської журналістики університету Міссурі нещодавно проводила дослідження суб’єктивної довіри до новинної інформації, знайденої в мережі Facebook. Дослідники виявили, що користувачі Facebook розцінювали новини, опубліковані їх друзями, як такі, що заслуговують більшої довіри, ніж новини, опубліковані на сайтах традиційних ЗМІ. Це було справедливим навіть для студентів-журналістів, зареєстрованих на Facebook» [63]. Втім, цей факт може також підкріплюватися певною дискредитацією ЗМІ в очах суспільства. Має місце деяка втрата традиційною журналістикою авторитету, через те, що кожне видання або телеканал часто пов’язується із його власником, який, на думку суспільства має диктувати журналістам теми та нав’язувати свої думки, аби виставити себе та своїх прибічників у вигідному світлі (це також пов’язано із тим, що більшість власників видань або телеканалів, принаймні в Україні, є політиками). Та вже згаданий нами Ніколас Карр, зазначає, що фінансування певного ЗМІ якимось власником є незрівнянним плюсом для функціонування самого засобу, а от соціальні мережі у цей час можуть стати добрим полем для пошуку журналістських талантів: «Ті самі мерзенні «люди в задній кімнаті» можуть фінансувати детальне висвітлення і глибоке дослідження проблем. Вони беруться на свій страх та ризик за проекти, реалізація яких може вимагати місяців, а може і взагалі не відбутися. Вони можуть наймати і оплачувати роботу талановитих професіоналів, які самі по собі в Мережі б не вижили. Вони можуть вишукувати і приймати на роботу редакторів, коректорів та інших неоспіваних стражів якісної роботи» [26]. Це наводить нас на ще одну важливу відмінність будь-якого соціального електронного ресурсу від традиційних засобів масової інформації. Публікація в перших, хай навіть великих аналітичних матеріалів, спрямованих на викриття суспільного зла, не може бути чимось більшим за хобі. Соціальні мережі, принаймні у наш час, є корисним додатком до журналістської роботи, способом популяризації своїх матеріалів, проте вони не можуть стати повноцінним робочим місцем, адже публікація матеріалів як мінімум ніким не оплачується (зазначимо, що ми зараз не говоримо про SMM, який є зовсім іншим аспектом діяльності соціальних мереж).

Якщо знову звернутися до переваг соціальної мережі як зручної платформи для поширення журналістських матеріалів, то варто зазначити, що одним із найбільших плюсів того ж таки Facebook є явище агрегації. Це об’єднання багатьох інформаційних потоків, довільно обраних отримувачем інформації, в один. Для користувача це виглядає як зручне представлення на одній сторінці інформації, що поступає через канали, на які він підписаний. Саме так виглядає френдстрічка Facebook (сторінка, що демонструє усі дії друзів користувача разом із його власними). Агрегація інформаційних потоків дозволяє користувачу не витрачати час на пошук та збір новин, що його цікавлять, що ще більше пришвидшує інформаційний обмін всередині соціальної мережі. Таким чином, середньостатистичному користувачу мережі інтернет набагато зручніше додати у друзі сторінки усіх видань, які його цікавлять, на Facebook і читати останні їх новини на своїй сторінці, аніж відвідувати кожен сайт окремо. Це не секрет і для самих видань, які вже давно користуються цією можливістю. А так як конкуренція на інформаційному ринку є досить великою, сторінки видань у мережі Facebook зазвичай є не тільки і не стільки новинними сторінками, адже, для привернення читацької уваги найсерйозніше видання має вдаватися до елементів розваги. Тому, окрім останніх новин, Facebook-сторінка видання зазвичай «приваблює» читача цікавими акціями, що діють лише для «друзів сторінки», гумористичними картинками, цікавими фактами, афоризмами відомих людей тощо.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 Следующая ⇒