Втрачені душі. Глава I – Срібний Вовк

Втрачені душі

Глава I – Срібний Вовк

Початок шляху

Ця історія розпочалася багато віків тому і триватиме ще стільки. Я вам розповім про свій внесок, який я вклав у неї. Все розпочалось, коли мені було вісімнадцять, я був сином князя Туманних островів Дрейка Маркали відомого в королівстві Ардгард майстра меча, його мечами володіли, як прості рицарі так і члени королівської родини. Але повернемося до мене, це була зима і я пішов до лісу полювати, коли на мене зненацька накинувся гарпучий вовк. Він вчепився своїми зубами в мою руку і звалив на землю, я встигнув витягнути свій ніж і встромити його йому в шию, потім я зумів піднятися і дійти додому. Розповівши це батькові, він пішов у ліс забрав тіло вовка додому, зняв з нього хутро і наказав прислузі пошити з нього розкішну накидку. Батько розказав мені, що гарпучий вовк являється символом нашого королівства, а сам звір настільки рідкісний, що речі з його хутра ціняться більше ніж прикраси з золота, тому його носять лише великі князі чи багаті лорди. Також батько мені сказав, що людина яка самотужки здолала північного вовка мусить стати великим воїном, тому ти Станіс Маркала довів, що гідний називатися воїном півночі. Ще батько сказав, що він продаючи свої мечі він назбирав трохи грошей і відправляє мене на південні землі які знаходяться по той бік Білого моря, щоб я навчився військової справи. Батько дав мені свій найкращий меч Карландер, що означає подих дракона і накидку з вовчого хутра. З цього моменту розпочинається моя історія, історія Станіса Маркали.

Після благословення батька я вирушив до міста Нейрул, головного порту королівства на Білому морі. По дорозі до міста я став свідком, як розбійники грабують обоз з селянами, декілька розбійників помітили мене і кинулися за мною. Одного я вбив з арбалета, а з двома іншими я вступив в бій, їм вдалося скинути мене з коня, але одному я ввіткнув в живіт кинджал, а з другим я бився на мечах. Як таких навичок фехтування я ще не мав, тому розбійнику вдалося поранити мене в ногу. Я впав на землю розбійник уже замахнувся, як з лісу на нього накинувся вовк, перегриз йому горло і так само блискавично зник, як і появився. Двоє розбійників, які залишилися біля селян втекли, Дочка власника обозу обробила мою рану, і запросила мене повечеряти з ними в знак їхньої вдячності. Наступного дня я вирушив в дорогу, прибувши в Нейрул я зайшов до місцевої таверни, щоб знайти корабель, який відвезе мене на той бік моря. Відвідувач – Молодий хлопче, що привело тебе в цю глушину? Я – Шукаю корабель, щоб вирушити на південь. Відвідувач – Ти хоч знаєш скільки це буде коштувати, і шлях триватиме більше місяця. Я – Грошей в мене хватає, а шлях не такий і довгий, як здається. Громила – Якийсь сосонок тут грошима хвастається, щоб вийти з відси цілим треба поділитися! Я – А мій меч поцілувати не бажаєш?! Громила витягнув свою сокиру, коли я встромив йому в ногу ніж і підніс лезо меча йому до горла. Я – Ну, як вирішив поцілувати меч. Громила – Вибач будь-ласка, я сьогодні щось забагато випив і не розумію, що роблю. Я – А тепер взяв і забрався з відси! Отож я шукаю корабель, який доправить мене до Імперії Андерела, плачу золотом, половини при відправлені – половину при прибутті! Капітан – Я згодний за сто золотих. Я – Добре, коли відправляємося? Капітан – За тиждень, коли збереться команда. На виході з таверни на мене вже чикала банда громили. Громила – Ось і наша золота гуска, в таверні ти мене застав зненацька, тепер побачимо, як ти заспіваєш зараз! Не встигши витягнути меча, як за рогу вийшов чоловік в чорному. Громила – Це моя здобич, я його перший побачив! Незнайомець – Забирайся сам, якщо жити не надоїло. Громила – Я тобі це пригадаю не сумнівайся! Коли громила пішов, незнайомець мовив – Що юний принц тут робить без охорони, безтурботне життя набридло? Я – З чого ти взяв, що я принц? Незнайомець – З твого вигляду, скрізь розкидаєшся золотом, носиш хутро срібний вовка, навіть князі собі такого позволити не можуть, якщо ти не принц тоді хто? Я – Мене звати Станіс Маркала син князя Дрейка Маркала, вовче хутро здобув з вовка, якого я сам і вбив, якщо думаєш мене пограбувати готуйся до смерті. Незнайомець – Я чув про твого батька, його мечі найкращі в цілому королівстві, навіть я ношу меч його роботи, а якщо ти думаєш, що я грабіжник тоді ти помилився, мене звати Фенікс Райдгард мисливець за головами. Я чув ти вирушаєш до Адріанополя, якщо не проти я, можу, скласти тобі компанію. Я – Хочеш заробити, чи здобути славу? Фенікс – Всього по трохи, а за гроші не турбуйся мені твоїх грошей не треба. Я – Тоді ласкаво прошу в мою команду.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 Следующая ⇒