|
||||||||||||||
Клуб книголюбів8 КЛАС
Клуб книголюбів
У кімнаті восьмикласниці Люцини задзвонив телефон. Дівчинка вхопила слухавку: - Привіт, донечко! – телефонувала з відрядження мама. - Я приїду післязавтра. Бережи себе. Цілую. Люцинина мама працювала у видавництві. Коли до Люцини заходили однокласники, у них відбирало мову: у квартирі майже не було меблів, бо все місце займали полиці з книжками. А отже, не існувало проблеми килимів, кришталю та інших коштовних придбань. І ніхто не помічав, що Люцина цілий рік ходить до школи в одній спідничці. Раптом Люцина почула дзвінок у двері. То могла бути Гортензія, їхня сусідка. Мама недолюблювала Гортензії, бо та не читала книжок, пояснюючи, що має алергію на друкарську фарбу. - Вибач, Люцинко, наш телефон не працює, - пояснила сусідка. - А мені треба терміново подзвонити. - Телефонуйте, - знизала плечима Люцина. Люцина причинила двері, але почула: - Так, через півтори години. У Клубі книголюбів? Слухаюся, мій повелителю! «Овва! Мабуть, правду кажуть, що Гортензія відьма! » - подумала Люцина. Відьмами місто аж кишіло. Правда, вони називали себе екстрасенсами. Чи не на кожному стовпі висіло оголошення: «Чорна Земфіра знімає закляття та віщує майбутнє». Мама казала, що на тисячу таких відьом, можливо, знайдеться одна справжня. - Дякую! – гукнула Гортензія. - Вже йду. - Люцина зітхнула з полегшенням. Не встигла Гортензія переступити поріг власної кухні, як у неї полетів материн капець. - Чого ви, мамо? Я ж ходила дзвонити… Стара сиділа долі на вовчій шкурі й мішала у казанку щось брудно-сіре. Варити на відьомському вогні було легко, як на газовій плиті. Один рух довгим жовтим кігтем уліво – і вогонь слабшав, а вправо – рідина починала бурхливо кипіти. Інтер’єр кухні був цілком у відьомському стилі. На полиці, поруч з коробкою чаю «Чорна вдова» сиділа ворона Алергія, яку Гортензія підібрала з підбитим крилом ще взимку. Ворона була припнута ланцюжком до газової труби. Обох господинь вона вважала недоумкуватими: вони ніяк не могли вивчити її мову, щоб зрозуміти, чого вона хоче. А їхньою говорити ворона не хотіла, вважаючи принизливим розмовляти мовою поневолювачів. Адже в перекладі на людську мову воронячі думки помітно блідли. Мати Гортензії була останньою Великою відьмою у цьому світі, із тих, хто бачить людей і речі наскрізь. Гортензія ж росла невпевненою, сором’язливою. - Чого замріялась? – гарикнула мати. – Сип зілля! Гортензія щедро сипонула в казан порошку з бляшанки. Повітря наповнив дух м’яти. Вариво зашипіло, і клубок зеленої пари здійнявся над казанком. Стара й молода відьми закуталися в зелену пару й вилетіли з квартири. Унизу на відьом чекав чорний візок, запряжений четвіркою чорних цапів. Візок тхнув нафталіном. Вйокнувши на цапів, відьми рушили у старовинний будинок на околиці міста. Сьогодні тут, у Клубі книголюбів, зібрався справжній бомонд нечистої сили. Відьми були в чорному. Відьмаки, тобто відьми чоловічої статі, у пістрявих сорочках. Були тут і люди, проте їх допускали сюди за особливими рекомендаціями. Проблема полягала ось у чому: людей навчали в школі читати, вважаючи, що читання – світло, а нечитання – тьма. Однак, серед людей є чимало й таких, які ніколи не прочитали й не купили жодної книжки. Врешті, вони дивилися фільми та мультфільми за цими книжками, тому вільно почувалися серед освічених людей. Темним силам неважко було заманити їх до себе. Адже правду можна знайти в книжках, бо талановиті письменники не бувають поганими людьми. Диваками, так, але не злими, мстивими, жорстокими й підлими. Чи бачив хтось книжку, написану відьмою, опирем чи мерзотником? Вони бояться білого паперу, бо їхні думки, викладені на ньому, зразу ж виявили б, ким вони є. Товариство розсілося. Увійшов Повелитель. Він був схожий на вчителя географії, який ніколи не подорожував. Коли Повелитель з’являвся серед людей, ті не звертали на нього уваги. Та біда тому, хто насмілився б обрахувати його на ринку чи зайняти його місце в метро! - Несіть книжки! – наказав Повелитель. Двоє відьмаків унесли шматяну торбу, напхану книжками. Вкрадені в бібліотеці книжки вважалися найпрестижнішою здобиччю. Стара відьма, яка була шанованим експертом, узяла два томи «Дон Кіхота» й шпурнула у вогонь. Охоплені полум’ям сторінки перегорталися востаннє. У вогні запалали Шекспір і Сковорода, Гете й Арістотель. Повелителя такі засідання давно не задовольняли. Потрібні були реформи. Дехто з відьом пропонував влаштовувати збройні напади на книжкові склади, виводити з ладу комп’ютерні системи видавництв. Однак це не годилося, бо могло привернути увагу людей до книжок. Адже якщо щось прагнуть знищити, воно чогось варте! Підстав хвилюватися у Повелителя не було. Чиновники, слуги темних сил, обкладали видавництва такими податками, що ті ледь животіли. Писати книжки було невигідно, бо автори не отримували гонорарів і працювали сторожами й двірниками, аби не вмерти з голоду. - Вас до телефону, - покликав домовичок. Мобільник у Повелителя був у формі людського черепа, сигналом служив замогильний стогін. Телефонував знайомий опир, із яким давно пора було зустрітися. Засідання нечистої сили Повелитель оголосив закритим і поспішив до свого чорного «Вольво». Гортензія та її мати рушили додому. Вони й не здогадувалися, що за час їхньої відсутності ворона Алергія здобула свободу. Птаха відчинила дзьобом шафку, знайшла рідину, що розчиняє метали, налила її на ланцюг. Потім ворона знайшла пуделечко з жовтою маззю й намастила перебите крило. Спочатку їй засвербіло, защипало й запекло так, аж кольнуло серце. Та за мить крило стало здоровим! Закричавши рідною мовою «Кагг! », ворона вилетіла у кватирку. Птаха зробила це вчасно, бо до будинку якраз наближався повіз, запряжений чорними цапами. З кн. Галини Пагутяк «Королівство»; 813 сл. Виберіть правильну відповідь на кожне із запитань (учитель має вибрати 12):
Підготувала Олександра Глазова.
|
||||||||||||||
|