|
||||||||||||||
Чарівна шафа7 КЛАС Чарівна шафа Прабабусина шафа була звалиськом старих речей у підвалі. Тато давно мріяв її реставрувати, тому її й попхали до нової квартири. Під час переїзду вміст шафи порозпихали по мішках. А от широченну, на всю довжину шафи, різьблену шухляду не чіпали. Від неї загубили ключа, а тато не хотів псувати замочка. - Доню, - поросила мама, - у шафі треба знайти коралі. – Сніжана має надіти їх на весілля! Софійка знала, що ці коралі кожна жінка їхнього роду одягала, йдучи під вінець. Намисто належало ще прапрапрабабі, і відтоді передавалося з роду в рід на щастя. Скоро весілля маминої сестри тітоньки Сніжани, тож коралі треба знайти для неї. У старовинному замку Софійка покопирсалася невидимкою Шухляда неохоче, з басовитим рипом вилізла на світ Божий. У тому рипінні дівчинці вчулося щось ніби «кор-р-ралі». В очі пирснуло пилюкою. Зі старої коробочки з-під парфумів випала маленька низка. От вам і коралі! Сподівалася побачити морські химери, а з’ясувалося, що це всього-на-всього коротенька низка дрібних вишнево-коричневих трубочок! З кишені Софійка витягла світлину, на якій стояли, обійнявшись, тітонька Сніжана та її наречений. За їхньою спиною стояв якийсь незнайомий дівчинці дуже сумний хлопчик. Софійка відчинила стару шафу і, підібгавши ноги й поклавши на коліна фотографію, всілася на старі лахи поверх шухляди. Цієї миті вона, мабуть, випадково зачепила дверці, і вони зі скрипом зачинилися. - Кор-р-ралі! – передражнила Софійка той скрип і вже хотіла звільнитися з мимовільної пастки, як… Дівчинку засліпило сонце. Перед собою вона побачила тітоньку Сніжану, яка саме картинно притулилася до високого чоловіка. Вони обоє позували фотографові. А що ж Софійка? Підібгавши ноги, вона сидить – не в шафі, ні! – на присипаній сосновою хвоєю траві. Щоб не зустрітися зі Сніжаною, дівчинка шаснула в кущі і… зіткнулася з печальним хлопчиком. У руці той тримав камінця й намагався поцілити ним… у тітоньку Сніжану та її жениха! - Ти що? – вигукнула дівчинка. - Яке тобі діло? – відрубав малий, але кинув камінець і побіг геть. Софійка – за ним. Хлопчик, плачучи, ускочив у сусідній будиночок. - Казала тобі, не ходи до нього! – почувся жіночий голос. – Тепер ти йому не потрібний! Твій тато нас покинув! Софійці стало млосно. Невже йдеться про Сніжаниного нареченого? Варто все добре обмізкувати! Аж тепер дівчинка зауважила, що навколо… жовтіло осіннє листя. У дворах квітували… чорнобривці! Зі школи поверталися по-літньому засмаглі школярі. Справді, з женихом тітонька познайомилася восени! А, прийшовши зараз додому, Софійка не застане Ростика, адже її маленький братик восени ще не народився! Та більше: цієї осені вони ще не переїхали до нової квартири! Як же дістатися нового дому, братика, батьків? Шафа! Якби тут були дверцята шафи! Хвилинку! Що сказали дверцята шафи, коли зачинялися? Кор-р-ралі! Може, сказати навпаки? Як буде коралі навспак? Ілар-р-рок!!! Софійка боляче вдарилася об стінку шафи. Вона – вдома? Яке щастя! - Доцю, ти вдома? – до кімнати зазирнув тато. - Я… у скверику гуляла. - Видно, що у скверику. У нашому дворі соснових гілок, що тобі до одягу почіплялися, немає… Уклавшись увечері до ліжка, Софійка думала про дивну пригоду. Як у комп’ютері! Відкриваєш спочатку диск, тоді папку, тоді обраний документ. Тут же спочатку шафу, далі кладеш на коліна світлину… Тут Софійчині думки розхитало, закрутило й понесло у манливий сон. З кн. Марини Павленко «Русалонька з 7-В, або прокляття роду Кулаківських»; 602 сл. Виберіть правильну відповідь на кожне із запитань:
|
||||||||||||||
|