Джордж Мартін----Межовий лицар 5 страница

Данк перебирався через річку. Вони повернули йому його меч та срібло, проте думки у нього були невеселі. Цікаво, чи очікують вони, що він осідлає коня і спробує втекти? Він би міг так зробити, якби хотів. Це було б його кінцем як лицаря, без сумніву. З цього моменту він би перетворився на злочинця і переховувався, допоки якийсь лорд не спіймав би його і не відрубав голову. Краще померти як лицар, аніж закінчити життя так, вперто сказав він собі. Мокрий по коліно він йшов по пустому полю. Більшість шатер були темні, а їхні власники давно спали, але тут і там кілька свічок все ще горіли. Данк почув м’який стогін і крики задоволення з середини одного намету. Це наштовхнуло його на думку, що він може померти навіть не пізнавши жінки.

А потім він почув фиркання коня, і якимось чином він відчув, що це Грім. Данк розвернувся і побіг. Ось він, прив’язаний разом з Каштанкою поруч з круглим шатром, що світився неясним золотим світлом з середини. На його вершині прапор поник, але Данк все-одно міг розрізнити темні округлі риси яблука Фоссовеїв. Можливо, ще є надія.

«Суд поєдинком, » задумливо сказав Рейман. «Боги милосердні, Данкен, це означає справжні списи, моргенштерни, бойові сокири… ну і мечі не будуть затуплені, ви розумієте? »

«Рейман Неохочий, » посміхнувся його кузен сір Стеффон. Застібка із золотого яблука кріпила його плащ з жовтої вовни. «Ти дарма хвилюєшся, кузене, це поєдинок лицарів. Ти не лицар, тож твоя шкура в безпеці. Сір Данкен у вас є один Фоссовей, принаймні. Той що спілий. Я бачив, що Ейріон зробив з тими лялькарями. Я за вас. »

«Я теж, » сердито огризнувся Рейман. «Я всього лише мав на увазі, що…»

Його кузен на дав йому завершити. «Хто ще б’ється за вас, сір Данкен? »

Данк безнадійно розвів руками. «Я більше нікого не знаю. За виключенням сіра Манфреда Дондарріона. Але він навіть не хотів поручатись за мене як за лицаря. Він ніколи не стане ризикувати своїм життям заради мене.

Сіра Стеффона це не збентежило. «Тоді нам потрібно знайти ще п’ятьох надійних людей. На щастя, у мене більше ніж п’ять друзів. Лео Довгий Шип, Усміхнений Шторм, лорд Керон, Ланністери, сір Отто Брекен… і Блеквуди теж, хоча уявити Брекенів і Блеквудів на одній стороні в бою майже неможливо. Я поговорю з деякими із них.

«Вони не будуть надто щасливі, що ви їх розбудете, » нагадав його кузен.

«От і прекрасно, » заявив сір Стеффон. «Якщо вони розсердяться, то битимуться з більшою наснагою. Можете покластись на мене, сір Данкен. Кузен, якщо я не повернусь до ранку, візьмеш мою броню, а також осідлаєш та підготуєш Гніва. Зустрінемось на майданчику для претендентів. Він посміхнувся. «Думаю, цей день запам’ятають. » Виходячи з шатра, він виглядав майже щасливим.

А от Рейман, навпаки, залишився похмурим. «П’ять лицарів, » промовив він понуро, коли його кузен пішов. «Данкен, менше за все я хочу руйнувати ваші надії, але…»

«Якщо ваш кузен зможе переконати людей про яких він говорив…»

«Лео Довгий Шип? Звір з Брекена? Усміхнений Шторм? » Рейман піднявся. «Я не сумніваюсь, що він знає їх всіх, але я менш певен, що вони знають його. Стеффон бачить шанс прославитись, але для вас це питання ціною в життя. Ви повинні шукати власних людей. Я допоможу. Краще мати забагато лицарів, ніж замало. » Шум ззовні привернув увагу Реймана. «Хто це там? » крикнув він. При цих словах в шатро, відкинувши завісу ввійшов хлопець і худий чоловік в промоченому дощем плащі.

«Егг? » вскочив на ноги Данк. «Ти що тут робиш? »

«Я твій сквайр, » відповів хлопець. «Вас же має хтось озброїти, сір. »

«А твій батько знає, що ти втік із замку? »

«Боги милосердні, сподіваюсь, що ні. » Дейрон Таргеріен розчепив застібку плаща і той зісковзнув з його плечей.

«Ви? Ви геть здуріли прийшовши сюди? » Данк витягнув ножа. «Я б повинен був почастувати вас цим у живіт. »

«Можливо й так, » визнав принц Дейрон. «Але краще б ви почастували мене келихом вина. Гляньте на мої руки. » Він простягнув їх і стало видно як вони трусяться.

Данк сердито ступив до нього. «Мене не обходять ваші руки. Ви збрехали про мене. »

«Ну, я ж мав щось сказати свому батьку, коли він спитав, куди подівся мій маленький брат, » виправдався принц. Він сів не дивлячись на Данка та ножа в його руці. «По правді кажучи, я навіть не помітив, що Егг пропав. Його не було на дні мого келиха, а більше нікуди я й не дивився, так що…» Він зітхнув.

«Сір, мій батько має намір приєднатись до бійців зі сторони звинувачення, » втрутився Егг. «Я молив його не робити цього, але він невблаганний. Каже, що це єдиний спосіб врятувати честь Ейріона та Дейрона. »

«Ніби я просив, щоб мою честь хтось рятував, » кисло додав принц Дейрон. «В кого вона є, той хай собі її і тримає, якщо ви спитаєте мене. Але, як вийшло, так вийшло. Не знаю, наскільки це важливо, сір Данкен, але на мій рахунок можете не турбуватись. Єдина річ, яка подобається мені менше за коней, це мечі. Ці важкі і страшенно гострі речі. Я намагатимусь виглядати якнайкраще при першій атаці, але потім… я думаю, ви можете нанести мені хороший удар кудись збоку по шолому. Нехай задзвенить, але не дуже гучно, якщо ви розумієте про що я. Мої брати не поступаються мені в бойовому мистецтві, танцям, розумі і читанні книг, проте ніхто з них і близько не вміє так майстерно лежати непритомним в багнюці як я. »

Данк витріщився на нього намагаючись зрозуміти, чи принц кепкує з нього. «Чому ви прийшли? »

«Попередити вас про ваших противників, » відповів Дейрон. «Мій батько скомандував Королівській гвардії битись разом із ним. »

«Королівська гвардія? » шоковано перепитав Данк.

«Точніше трьом гвардіцям, які присутні тут. Дякувати богам, дядько Бейлор залишив решту чотирьох в Королівській Гавані. »

Егг назвав імена. «Сір Роланд Крейкхолл, сір Доннел з Сутінкового Долу та сір Віллем Вайлд. »

«Не те щоб у них був вибір, » додав Дейрон. «Вони присягнули захищати короля та членів королівської сім’i. А мої брати і я крові дракона. »

Данк порахував на пальцях. «Тобто шестеро. А хто буде сьомим? »

Принц Дейрон знизав плечима. «Ейріон когось знайде. А якщо потрібно, то купить. У нього золота більш ніж достатньо. »

«А хто в тебе? » спитав Егг.

«Кузен Реймана, сір Стеффон. »

Дейрон поморщився. «Лише один? »

«Сір Стеффон спробує залучити когось із своїх друзів. »

«Я можу знайти людей, » сказав Егг. «Лицарів. Справді можу. »

«Егг, » відповів Данк, «Я буду битись проти твоїх рідних братів. »

«Ти не скривдиш Дейрона, » сказав хлопець. «Він вже сказав тобі, що впаде. А стосовно Ейріона… Як я був малим, він інколи прокрадався в мою спальню, і приставляв ножа мені поміж ніг. У мене забагато братів, казав він, можливо, однієї ночі я зроблю тебе своєю сестрою, щоб я міг одружитись на тобі. Він втопив мого кота в криниці. Він завжди заперечував це, але я знаю, що це він.

Принц Дейрон втомлено кивнув. «Егг правий. Ейріон справжнє чудовисько. Він вважає себе драконом в людському тілі, розумієте? Ось чому він так розлютився на ту лялькову виставу. Шкода, що він не народився Фоссовейем, для нас всіх було б краще, якби він вважав себе яблуком, але маємо, що маємо. Нахилившись, він підняв плащ і струсив з нього краплі дощу. «Я повинен прокрастись в замок до того, поки мій батько зацікавиться, чому це я так довго гострю свій меч, але перед цим я хотів би дещо сказати сіру Данкену віч-на-віч. Пройдетесь зі мною? »

Данк недовірливо глянув на принца. «Як скажете, Ваша Високість. » Він заховав ножа назад в піхви. «Мені все одно потрібно буде забрати щит. »

«Егг та я займемось лицарями, » пообіцяв Рейман.

Принц Дейрон зав’язав свій плащ і натягнув капюшон. Данк послідував за ним під м’який дощ. Вони направились в сторону возів торгівців.

«Ви були в моєму сні, » сказав принц.

«Ви вже казали це в тому трактирі. »

«Справді? Справа ось в чому. Мої сни не такі, як ваші, сір Данкен. Мої сни справджуються. Вони лякають мене. Ви лякаєте мене. Ви були в моєму сні і там був мертвий дракон. Величезна звірюка, з крилами здатними накрити все поле. Він впав на вас, але ви були живі, а дракон мертвий. »

«Я вбив його? »

«Цього я не знаю, але ви були там, і дракон теж. Ми колись були господарями драконів, ми Таргеріени. Тепер драконів вже немає, а от ми залишились. Я не боюсь загинути сьогодні. Лише богам відомо чому, але я не боюсь. Але, зробіть мені послугу і прослідкуйте за тим, що ви будете вбивати саме мого брата Ейріона.

«Я теж не боюсь померти, » сказав Данк.

«Ну, особисто я вбивати вас не збираюсь, сір. Я планую забрати свої звинувачення, але з цього нічого не вийде допоки Ейріон не забере свої. » Він зітхнув. «Можливо, я вбив вас своє брехнею. Якщо це так, то мені шкода. Я приречений на пекло, я знаю. І скоріш за все там не буде вина. » Він здригнувся, а потім вони розійшлись в пелені свіжого м’якого дощу.

Торговці поставили свої фургони на західний кінець поля під гілками буків та в’язів. Данк стояв під деревами безпомічно дивлячись на порожнє місце, що залишилось від фургону лялькарів. Поїхали. Він боявся, що вони так зроблять. І я б теж поїхав, якби не був недалеким, як дитина. Він задумався як йому тепер без щита. У нього були гроші, щоб купити новий, якщо хтось продаватиме.

«Сір Данкен, » окликнули його з темряви. Данк розвернувся і побачив, що перед ним стоїть Сталевий Пейт із залізним ліхтарем. Під коротким шкіряним плащем зброяр був по пояс голий. Його широкі груди і товсті руки були вкриті жорстким чорним волоссям. «Якщо ви прийшли за щитом, то вона залишила його в мене. » Він оглянув Данка. «Я бачу дві ноги і дві руки. Отже буде суд поєдинком, так? »

«Суд семи. Як ви здогадались? »

«Ну, вони могли поцілувати тебе і зробити лордом, але це не видається мені надто ймовірним. А якщо б все відбулось по іншому, то в тебе вже бракувало б певних частин тіла. Ходімо зі мною. »

Його фургон було легко розрізнити завдяки мечу та ковадлу намальованих збоку. Данк поліз за Пейтом всередину. Зброяр повісив ліхтар на гак, скинув мокрий плащ і натягнув на себе грубу сорочку. Дошка на шарнірах опустилась з однієї стінки, утворивши столик. «Сідай, » сказав він підштовхнувши йому низький стілець.

Данк сів. «Куди вона поїхала? »

«Вони направились в Дорн. Дядько дівчини — мудра людина. Поїдеш — і тебе забудуть. Залишишся муляти очі, і дракон згадає про тебе. Крім того, він не хотів, щоб вона побачила як ти помреш. » Пейт відійшов в кінець фургона, порився в темряві трохи і повернувся зі щитом. «Твоя обода була з дешевої сталі ламка і стара, » сказав він. «Я зробив нову, вдвічі товщу і додав кілька обручі позаду. Щит буде важчим, зате надійнішим. Дівчина його розфарбувала. »

Її робота була краща, ніж він міг сподіватись. Навіть при світлі ліхтаря, кольори заходу сонця були багаті та насичені, дерево виглядало сильним та благородним. Падаюча зірка виднілася яскравим розрізом на фоні темніючого неба. Але тепер, коли Данк тримав щит в руках, це здавалось йому неправильним. Зірка падала, що ж це міг бути за герб? Він теж так впаде? А захід сонця — це завжди предвісник ночі. «Даремно я не залишив чашу, » прошепотів він нещасно. «У неї хоча б були крила, щоб літати, а сір Арлан казав, що вона повна віри, братерства та інших хороших речей. А зараз щит розмальований як смерть. »

«В’яз живий, » не погодився Пейт. «Бачиш, які в нього зелені листя? Літні листя. На свому віку я бачив щити розмальовані черепами, вовками, воронами і навіть повішеними людьми та відрубаними головами. Але вони надійно служили. І цей теж так буде. Знаєш стару поговірку про щит? Дуб і залізо вірно мене захищає…»

«А інакше помру, і ніхто не згадає, » закінчив Данк. Він давно забув ці рядки. Старий колись навчив його. «Скільки ви хочете за нову ободу і решту роботи? » спитав він Пейта.

«З тебе? » Пейт почухав бороду. «Мідяк. »

Дощ практично зупинився, коли перші промені світла з’явились на сході, але свою справу він зробив. Коли люди лорда Ешфорда розібрали бар’єри, турнірне поле являло собою одне велике болото з сіро-бурої грязюки та вирваної трави. Щупальця туману крутились по землі неначе прозорі білі змії, поки Данк йшов до місця зустрічі. Сталевий Пейт йшов разом із ним.

Трибуна глядачів вже почала заповнюватись, лорди та леді міцно кутались в свої плащі, рятуючись від ранкової прохолоди. Простий народ теж збирався, сотні з них вже стояли біля загорожі. Як багато прийшло подивитись на мою смерть, гірко подумав Данк. Але він помилявся. Через кілька кроків якась жінка вигукнула, «Щасти вам! » Старий виступив вперед, взяв його за руку, промовивши, «Нехай боги дарують вам силу, сір. » Жебракуючий монах в подертій коричневій робі вигукнув благословення для його меча, а дівчина поцілувала його в щоку. Вони тут заради мене. «Чому? » спитав він Пейта. «Хто я для них? »

«Лицар, який пам’ятає про свої клятви, » сказав коваль.

Вони знайшли Реймана біля майданчика для претендентів на південному краї поля. Він чекав їх разом конями для кузена і Данка. Грім неспокійно смикався під вагою крінета, чемфрона та кольчуги. Пейт оглянув броню і оголосив, що це хороша робота, навіть незважаючи на те, що її робив не він. Звідки б не взялась броня, Данк був вдячний за неї.

А потім він побачив інших: одноокого чоловіка з напівсідою бородою, молодого лицаря в смугастому чорно-жовтому сюрко з бджолами на щиті. Робін Ріслінг і Хамфрі Бізбері, вражено зрозумів він. І сір Хамфрі Хардінг з ними. Хардінг був верхи на рудому корсері Ейріона, тепер одягнутого в червоно-білу броню.

Він підійшов до них. «Сіри, я в боргу у вас. »

«Справжній боржник тут Ейріон, » відповів сір Хамфрі Хардінг, «і ми маємо намір змусити його розплатитись. »

«Я чув у вас зломана нога. »

«Ви чули правду, » відповів Хардінг. «Я не можу ходити. Але поки я тримаюсь в сідлі, я можу битись. »

Рейман потягнув Данка вбік. «Я сподівався Хардінг захоче ще раз зустрітись з Ейріоном, і він справді захотів. Виявилось, що інший Хамфрі — то чоловік його сестри. Егг привів сіра Робіна, якого він знав з попередніх турнірів. Отже, у нас є п’ятеро.

«Шість, » зачудовано сказав Данк, показуючи рукою. Лицар підійшов на майданчик, позаду його сквайр вів бойового коня. «Усміхнений Шторм. » На голову вищий за сіра Реймана і майже однакової ваги з Данком, Ліонель був одягнутий в шовкове золоте сюрко з вишитим оленем Дому Баратеонів. В руках у нього був шолом з оленячими рогами. Данк протягнув йому руку. «Сір Ліонель, я не можу переказати свою вдячність вам, за те, що приєднались до нас і сіру Стеффону за те, що переконав вас. »

«Сіру Стеффону? » здивовано глянув на нього сір Ліонель. «Це був ваш сквайр, який прийшов до мене. Ейгон. Мій власний сквайр намагався його прогнати, але той прошмигнув йому між ніг і вилив глек вина мені на голову. » Він розсміявся. «Суду семи не було більше сотні років, ви знаєте це? Я не збираюсь пропускати шанс зустрітись в бою з лицарями Королівської гвардії і накрутити Мейкару хвоста.

«Шестеро, » сказав Данк з надією Рейману Фоссовею, коли сір Ліонель приєднався до інших. «Я впевнений, твій кузен приведе ще одного. »

Рев прокотився між глядачів. На північному краю поля з річкового туману з’явилась група лицарів. Троє Королівських гвардійців їхали першими, неначе привиди в своїй білій емальованій броні, їхні білі плащі розвівались позаду них. Навіть їхні щити були білими, без гербів, чисті як поле, на яке щойно випав сніг. Позаду них їхав Мейкар з синами. Ейріон був на сірому в яблуках коні, попона, що проглядала через броню, переливалась жовтим та червоним при кожному кроці. Дестріер його брата був дещо менших розмірів, в чорному із золотом панцирі. Зелений плюмаж тріпотів на шоломі Дейрона. Але по-справжньому страшно виглядав саме їхній батько. Чорний гребінь із зубів дракона був закріплений у нього на плечах, висотою сягаючи вершини шолома. Прикріплена до сідла величезна булава із шипами виглядала найбільш смертоносною зброєю, яку бачив в своєму житті Данк.

«Шість, » раптом вигукнув Рейман. «Їх лише шестеро. »

Й справді, побачив Данк. Три чорних лицарі і три білі. Їм теж не вистачало одного. Невже Ейріон не зміг знайти сьомого? Що в такому випадку? Будемо битись шестеро проти шести, якщо жоден з нас не знайшов сьомого?

Егг підійшов до нього, поки він намагався розібратись в ситуації. «Сір, вам час одягати броню. »

«Спасибі, сквайр. Почнемо? » Сталевий Пейт допоміг хлопчику. Кольчуга та латний комір, поножі та латні рукавиці, койф та гульфік — вони огорнули його в сталь, тричі перевіривши кожне з’єднання та кріплення. Сір Ліонель сидів, точачи свій меч, Хамфрі тихо розмовляли, сір Робін молився, а Рейман Фоссовей крокував туди-сюди, хвилюючись куди запропастився його кузен.

Данка повністю одягнули в броню на час, коли сір Стеффон нарешті прибув. «Рейман, » гукнув він, «мою броню, будь такий ласкавий. » Він перевдягнувся у вільний камзол, щоб одягнути зверху броню.

«Сір Стеффон, » звернувся до нього Данк, «що з вашими друзями? Нам потрібен ще один лицар, щоб було семеро. »

«Боюсь, вам потрібно ще два, » відказав сір Стеффон. Рейман зав’язував позаду кольчугу.

«Мілорд? » Данк не зрозумів його. «Два? »

Сір Стеффон підняв латні рукавиці з чудової лобстерної сталі і натягнув одну з них собі на ліву руку. «Я бачу п’ятьох тут, » сказав він, поки Рейман кріпив його пояс для меча. «Бізбері, Ріслінг, Хардінг, Баратеон і ви. »

«І ви, » додав Данк. «Ви шостий. »

«Я сьомий, » посміхнувся сір Стеффон, «але для іншої сторони. Я битимусь разом з принцем Ейріоном та іншими. »

Рейман якраз збирався одягнути йому шолом. Але зупинився, неначе вдарений громом. «Ні. »

«Так. » Сір Стеффон знизав плечима. «Я впевнений сір Данкен мене зрозуміє. У мене обов’язки перед моїм принцом. »

«Ви говорили йому, що він може на вас покластись. » Рейман зблід.

«Я таке казав? » Він забрав шолом з рук кузена. «Не сумніваюсь, я тоді був щирим. Подай мені коня. »

«Самі його беріть, » люто гаркнув Рейман. «Якщо ви думаєте, що я вам допомагатиму, то ви такі ж недалекі, як і підлі.

«Підлий? » перепитав сір Стеффон. «Слідкуй за своїм язиком, Рейман. Ми яблука з одного дерева. А ти мій сквайр. Чи ти забув про свої клятви? »

«Ні, не забув. А ви? Ви давали клятву лицаря. »

«Я буду більше ніж лицар ще до вечора. Лорд Фоссовей. Мені подобається як це звучить. » Посміхаючись, він натягнув другу рукавицю і пішов за своїм конем. Хоча інші і дивились на нього презирливо, ніхто не зробив спроби зупинити його.

Данк мовчки дивився, як сір Стеффон вів свого коня через поле. Його руки стиснулись в кулаки, але в горлі було занадто сухо для слів. Хоча жодні слова таких, як сір Стеффон і не переконають.

«Посвятіть мене в лицарі. » Рейман поклав руку на плече Данка і розвернув його. «Я займу місце свого кузена. Сір Данкен, посвятіть мене. » Він став на одне коліно.

Нахмурившись Данк потягнувся за своїм мечем, але завагався. «Рейман, я… Я не можу. »

«Ви повинні. Без мене вас тільки п’ятеро. »

«Хлопець каже правду, » вмішався сір Ліонель Баратеон. «Зробіть це, сір Данкен. Будь-який лицар може посвятити в лицарі. »

«Чи ви сумніваєтесь в моїй мужності? » запитав Рейман.

«Ні, » відказав він. «Зовсім, ні, просто…» Він все ще вагався.

Звуки фанфар струсонули вологе ранкове повітря. Егг підбіг до них. «Сір, лорд Ешфорд викликає вас. »

Усміхнений Шторм нетерпляче хитнув головою. «Їдьте, сір Данкен. А я посвячу сквайра Реймана в лицарі. » Він дістав меча з піхов і відтіснив Данка в бік. «Рейман з Дому Фоссовеїв, » урочисто почав сір Ліонель, торкнувшись лезом правого плеча сквайра, «від імені Воїна я зобов’язую тебе бути сміливим. » Меч перейшов з правого плеча на ліве. «Від імені Батька я зобов’язую тебе бути справедливим. Знову на праве плече. «Від імені Матері я зобов’язую тебе захищати слабких та невинних. » На ліве. «Від імені Молодиці зобов’язую тебе захищати всіх жінок. »

Данк залишив їх там зі змішаними почуттями полегшення та вини. Але нам все-одно не вистачає одного, думав він, поки Егг підводив йому Грома. Де я знайду ще одного? Він розвернув коня і повільно поїхав до трибуни, де стояв лорд Ешфорд, чекаючи. З північної частини поля під’їхав принц Ейріон. «Сір Данкен, » бадьоро вигукнув він, «схоже у вас тільки п’ятеро бійців. »

«Шестеро, » відповів Данк. «Сір Ліонель посвячує в лицарі Реймана Фоссовея. Ми битимемось шестеро проти семи. » Бували випадки, коли перемогу здобували і при гірших співвідношеннях. Але лорд Ешфорд похитав головою. «Це заборонено, сір. Якщо ви не знайдете ще одного лицаря на ваш бік, ви будете проголошені винним у тих злочинах, в яких вас звинувачують. »

Винним, подумав Данк. Винним в ударі по зубам, і за це я повинен померти. «Мілорд, прошу дати мені кілька хвилин. »

«У вас вони є. »

Данк поїхав повільно вздовж огорожі. На трибуні було повно лицарів. «Мілорди, » звернувся до них він, «можливо хтось із вас пам’ятає сіра Арлана із Пеннітрі? Я був його сквайром. Ми служили багатьом із вас. Їли з ваших столів, спали у ваших замках. » Він помітив Манфреда Дондарріона на найвищому ряду. «Сір Арлан був поранений на службі у вашого батька. » Лицар щось сказав леді, яка сиділа біля нього, ігноруючи межового лицаря. Данк змушений був рухатись далі. «Лорд Ланністер, сір Арлан якось вибив вас із сідла на турнірі. » Сивий Лев старанно вивчав свої рукавички, не піднімаючи очей. «Він був хорошою людиною, і він навчив мене лицарству. Не тільки військовому вмінню, але й честі. Лицар захищає невинних, казав він. А це все, що я зробив. Мені потрібен ще один лицар. Всього лиш один. Лорд Керон? Лорд Свонн? » Лорд Свонн м’яко розсміявся, коли лорд Керон щось прошепотів йому на вухо.

Данк зупинився біля сіра Отто Брекена, стишивши голос. «Сір Отто, всі знають вас як відважного лицаря. Приєднайтесь до нас, молю вас. В ім’я старих та нових богів. Правда на моєму боці. »

«Можливо, » сказав Звір з Брекена, якому хоча б вистачило достоїнства відповісти, «але це твій бік, а не мій. Я не знаю тебе, хлопче. »

Пригнічений Данк кружляв перед рядами холодних байдужих людей. З відчаю він крикнув,

«НЕВЖЕ СЕРЕД ВАС НЕМАЄ СПРАВЖНІХ ЛИЦАРІВ? »

Тільки тиша була йому у відповідь.

Ейріон розміявся. «Ніхто не смітиме насміхатись над драконом, » гукнув він.

А потім пролунав голос. «Я стану на бік сіра Данкена. »

Чорний жеребець матеріалізувався з річкового туману з чорним лицарем верхи. Данк побачив дракона на щиті і червону емальовану верхівку шолома з трьома ревучими головами. Молодий принц. Боги милосердні, невже це він?

Лорд Ешфорд зробив таку ж помилку. «Принц Валарр? »

«Ні. » Чорний лицар підняв забрало свого шолома. «Я не думав брати участь в турнірі, тож я не взяв власну броню. Мій син люб’язно позичив мені свою. » Принц Бейлор сумно посміхнувся.

Сторона звинувачення теж була збентежена, побачив Данк. Принц Мейкар пришпорив свого коня до них. «Брате, ти втратив свій глузд? » Він направив броньований палець на Данка. «Ця людина напала на мого сина. »

«Ця людина захищала слабких, як мав би робити кожен справжній лицар, » відповів принц Бейлор. «Нехай боги вирішать, чи був він правий, чи ні. » Він потягнув за стремена, розвернув велетенського чорного дестріера принца Валлара і риссю направився в південний кінець поля.

Данк направив Грома поруч за ним. Решта лицарів зібрались біля них. Робін Ріслінг, сір Ліонель, та обидва Хамфрі. Всі хороші люди, але чи достатньо хороші? «А де Рейман? »

«Сір Рейман, якщо ви не заперечуєте. » Він підскакав до них з похмурою посмішкою під своїм шоломом з плюмажем. «Мої вибачення, сіри. Я повинен був внести маленькі зміни в мій герб, щоб мене ніхто не сплутав з моїм безчесним кузеном. » Він продемонстрував їм свій щит. Відполірований золотий фон залишився тим самим, і яблука Фоссовеїв теж, проте це яблуко було зелене, а не червоне. «Можливо, я ще зелений… але краще бути зеленим, аніж червивим, правда ж? »

Сір Ліонель розсміявся, а Данк мимоволі посміхнувся. Навіть принц Бейлор дивився схвалюючи.

Септон лорда Ешфорда вийшов на поле перед трибуною і підняв свій кристал, закликаючи натовп до молитви.

«Слухайте мене уважно, » тихо сказав Бейлор. «Наші противники будуть озброєнні важкими військовими списами для першого зіткнення. Списи з ясену, довжиною вісім футів, з обручами, які не дадуть їм тріснути та сталевим наконечником, гострим настільки, щоб пробити нагрудник завдяки швидкості та вазі бойового коня. »

«Ми теж повинні їх використати, » запропонував сір Хамфрі Бізбері. Позаду нього септон звертався до Семи, благаючи їх справедливо розсудити цю суперечку і дарувати перемогу тим, на чиїй стороні правда.

«Ні, » похитав головою Бейлор. «Ми використаємо турнірні списи. »

«Турнірні списи сконструйовані ламатись, » заперечив Рейман.

«Так, але у них довжина дванадцять футів. Якщо ми влучимо, вони вже не зможуть нас зачепити. Цільтесь в шолом або груди. На турнірі зламати свій спис об щит супротивника вважається доблесним вчинком, але тут це означатиме смерть. Якщо ви зможемо вибити їх і при цьому залишитись в сідлі, перевага буде на нашому боці. » Він глянув на Данка. «Якщо сір Данкен загине, вважатиметься, що боги визнали його винним, і бій припиняється. Якщо два його скаржники загинуть, або заберуть свої звинувачення, бій припиняється. В противному випадку всі семеро з одного боку повинні загинути або здатись, щоб завершити поєдинок.

«Принц Дейрон не буде битись, » сказав Данк.

«А якщо буде, то не надто майстерно, » розсміявся сір Ліонель. «З іншого боку проти нас виступлять три білих мечі. »

Бейлор спокійно відреагував на це. «Мій брат помилився, коли наказав Королівській гвардії стати на бік його сина. Їхня клятва забороняє їм піднімати руку на осіб королівської крові. Таких як я. » Він злегка посміхнувся. «Тримайте інших від мене подалі, а з Королівською гвардією я розберусь.

«Мій принц, чи буде це благородно? » запитав сір Ліонель Баратеон, в той час як септон завершував свої молитви.

«Скоро боги дадуть відповідь на це питання, » відповів Бейлор Зламаний Спис.

Глибока тиша очікування запанувала над полем Ешфорда.

В восьмидесяти ярдах звідси сірий жеребець Ейріона з нетерпінням бив копитом, шматуючи болотистий грунт. Грім навпаки був дуже спокійним. Він був старим бойовим конем, ветераном півсотні боїв і чудово знав, що від нього очікувалось. Егг подав Данку списа. «Нехай боги будуть з вами, сір, » побажав хлопчик.

Вид зеленого в’яза та падаючої зірки якимось чином надихнули його. Данк просунув руку під ремінь і стиснув пальці на держаку. Дуб і залізо вірно мене захищає, а інакше помру, і ніхто не згадає. Сталевий Пейт приніс йому списа, але Егг наполіг, що саме він має його вручити Данку.

З обох боків його товариші теж взяли списи і розтягнулись в довгу лінію. Принц Бейлор був праворуч від нього, а сір Ліонель ліворуч. Вузькі зорові отвори обмежували вид Данка, і він бачив лише попереду себе. Трибуна глядачів зникла, як і загорожа з простим народом за ним. Залишилось тільки болотисте поле, легкий блідий туман, річка, містечко та замок на півночі. І принц на свому сірому жеребці, язиками полум’я на шоломі та драконом на щиті. Данк бачив як сквайр подав тому чорний як ніч восьмифутовий спис. Він зажене його прямісінько в моє серце, якщо зможе.

Прозвучала сурма.

На мить Данк закляк як муха в бурштині, хоча всі інші коні почали рух. Його охопила паніка. Я забув, дико подумав він, я все забув, я зганьблюсь і втрачу все.

Грім врятував його. Великий бурий жеребець знав що робити, навіть, якщо його вершник цього не знав. Він рушив повільною риссю. Натреновані звички Данка нарешті дали про себе знати. Він легко торкнувся боків коня шпорами і нахилив свій спис. Одночасно з цим він розвернув щита так, щоб той прикривав майже всю ліву частину його тіла. Він поставив щит під кутом, щоб удар ковзнув по ньому. Дуб і залізо вірно мене захищає, а інакше помру, і ніхто не згадає.

Шум глядачів тепер видався лише як віддалений гуркіт хвиль. Грім перейшов на галоп. Данк щепив зуби від високої швидкості. Він подав ступні вниз, напруживши ноги з усієї сили, намагаючись стати одним цілим з конем під собою. Я Грім, а Грім — це я, ми одна істота, ми поєднанні, ми єдине ціле. Повітря всередині шолома вже було настільки гарячим, що він ледве міг дихати.

Якби це була турнірна сутичка, супротивник був би ліворуч від нього по іншу сторону бар’єра і йому довелось би перевісити списа над шиєю Грома. Удар під кутом робив більш ймовірним, що спис трісне при зіткненні. Але сьогодні вони грали в більш смертоносну гру. Без розділяючих бар’єрів дестріери мчали прямо один на одного. Велетень принца Бейлора був значно швидший за Грома, і Данк помітив краєм ока, як той промчався вперед. Данк вже більше відчував, аніж бачив інших. Вони не мають значення, тільки Ейріон має значення.

Він бачив, як дракон наближався. З під копит сірого коня принца Ейріон розлітались фонтани багнюки. Данк бачив як роздмухувались ніздрі жеребця. Чорний спис все ще стояв вертикально. Лицар, який тримає спис вертикально і опускає його лише в останній момент, завжди ризикує опустити його занадто низько, казав йому старий. Він націлив свій власний спис точно на принца. Спис — це продовження моєї руки, повторював собі Данк. Це мій палець, мій дерев’яний палець. Все що мені потрібно, це торкнутись його моїм довгим дерев’яним пальцем.

Він намагався не дивитись на металевий наконечник чорного списа Ейріона, який наближався з кожною миттю. Дракон, дивись, на дракона. Велична звірюка з червоними крилами і подихом з вогню була зображена на щиті принца. Не так, дивись в ту точку, в яку плануєш вдарити, згадав він раптом, але його спис вже почав з’їжджати з лінії прицілу. Данк спробував це виправити, проте було запізно. Він побачив, як кінчик його списа вдарився в щит Ейріона, потрапивши між двома головами, відшкрябнувши трохи фарбованого полум’я. Під час приглушеного тріску він відчув як Грім здригнувся під ним від сили зіткнення, а ще через якусь миттєвість щось вдарило в його бік із жахливою силою. Коні брутально зіткнулись один із одним, заскрипіла та застогнала броня. Грім похитнувся, а спис Данка випав у нього з рук. А потім вони минули свого супротивника. Данк відчайдушно вчепився в сідло, намагаючись не впасти. Грім хитнувся в сторону на слизькій землі і Данк відчув, як послизнулись задні ноги коня. Ковзаючи Грім вдарився задньою частиною об землю. «Вставай! » заревів Данк, пришпорюючи коня. «Вставай, Грім! » І якимось чином старий військовий кінь знову був на ногах.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 Следующая ⇒