Джордж Мартін----Межовий лицар 4 страница

Після короткої зупинки, щоб привітати списом принца Бейлора, настільки короткої, що її б можна було б назвати недбалою, принц галопом помчав на північний край поля. Принц Ейріон минув шатро лорда Лео, Усміхненого Шторма і сповільнився біля намету принца Валарра. Молодий принц піднявся і напружено став біля свого щита. На якусь мить Данк думав, що Ейріон вдарить саме по цьому щиту… але принц засміявся, рушив далі і вдарив своїм списом по діамантах на щиті сіра Хамфрі Хардінга. «Виходь, виходь, маленький лицар, » гукнув він чистим голосом, «настав час тобі зустрітись з драконом. »

Сір Хамфрі, манірно схилив голову і більше не звертав уваги на свого супротивника, поки сідав на свого дестріера, кріпив шолом та озброювався. Глядачі замовчали, коли обидва лицарі зайняли свої позиції. Данк почув дзенькіт, коли принц Ейріон опустив своє забрало. Прозвучала сурма.

Сір Хамфрі зрушив з місця повільно, поступово набираючи хід, а от його противник одразу пришпорив свого рудого жеребця, ринувшись вперед. Ноги Егга знову напружились. «Вбий його! » раптом закричав він. «Вбий його! Вбий його, вбий його, вбий його, вбий його! » Данк не був певним, кому саме з лицарів кричав це хлопець.

Спис принца Ейріона із золотим кінчиком, пофарбований в смуги червоного, помаранчевого та жовтого навис над бар’єром. Низько, занадто низько, подумав Данк, одразу як побачив це. Він не потрапить у вершника, він потрапить в коня, йому треба підняти спис вище. А потім, з раптовим жахом, він почав підозрювати, що Ейріон ніколи й не збирався поцілити у вершника. Цього не може бути…

В останню мить жеребець сіра Хамфрі з дикими від страху очима смикнувся в бік від вістря, що наближалось з шаленою швидкістю, проте було запізно. Спис Ейріона пройшов чітко над панцирем, що захищав груди коня і вийшов з іншого кінця шиї фонтаном яскравої крові. Дико заіржавши, кінь похитнувся, розтрощив бар’єр та впав на землю. Сір Хамфрі намагався вискочити із сідла, але стопа зачепилась за стремено, і всі почули його моторошний крик, коли нога була розтрощена між зруйнованим бар’єром та тілом коня.

Над полем Ешфорд піднявся дикий шум. Люди вибігли на поле, щоб витягнути сіра Хамфрі, але помираючий жеребець в своїй агонії брикався і не підпускав їх. Ейріон безтурботно проскакав повз цю бійню до кінця поля, розвернув коня і помчав галопом назад. Він теж щось кричав, хоча Данк не міг розрізнити слова через людський гам і крики вмираючого коня. Зістрибнувши з сідла, Ейріон витяг меч і рушив до свого повергнутого противника. Його власні сквайри та слуга сіра Хамфрі ледве відтягнули принца назад. Егг закрутися на плечах Данка. «Опусти мене не землю, » попросив хлопець. «Бідолашний кінь… спусти мене. »

Данк і сам відчував нудоту. А щоб робив я, коли б така доля спіткала Грома? Солдати з сокирами нарешті справились із жеребцем сіра Хамфрі, припинивши жахливі крики. Данк розвернувся і почав проштовхуватись через натовп. Коли він добрався до вільного від людей місця, то зняв Егга зі своїх плечей. Капюшон хлопця зсунувся, а його очі були червоні. «Жахливе видовище, » погодився Данк, «проте сквайр має бути сильним. Боюсь, на інших турнірах тобі доведеться побачити і гірші нещасні випадки. »

«Це не був нещасний випадок, » сказав Егг тремтячим ротом. «Ейріон зробив це навмисно. Ти сам бачив. »

Данк нахмурився. Йому теж так здавалось, але він не міг повірити що лицар може повести себе настільки підло, особливо той, в чиїх жилах тече кров дракона. «Все що я бачив, це те, що лицар зелений як літо втратив контроль над своїм списом, » відповів він вперто, «і я більше не хочу чути про це. Думаю, турнір на сьогодні закінчено. Ходімо, хлопче. »

Він виявився правим стосовно завершення турніру. На час коли сліди безпорядку прибрали, сонце було вже низько на заході, і лорд Ешфорд скомандував перерву в турнірі.

Вечірні тіні поступово лягали на турнірне поле, і сотні факелів спалахнули в торговому ряді. Данк купив ріг елю собі і половину рогу для хлопця, щоб трохи розрадити його. Вони трохи побродили, прислухаючись до звуків труб та барабанів і спостерігаючи за ляльковою виставою про Німерію, королеву воїнів з десятьма тисячами кораблів. У лялькарів було всього два кораблики, але, тим не менше, їм вдалось зобразити захоплюючу морську битву. Данку хотілось запитати в Тансіль, чи вона вже закінчила розмальовувати його щит, але він бачив, що дівчина зараз зайнята. Зачекаю, поки вона закінчить, вирішив він. Можливо, цього разу у неї буде спрага.

«Сір Данкен, » прозвучав голос позаду нього. А потім знову «Сір Данкен! » Раптом Данк зрозумів, що це кличуть його. «Я бачив вас серед простого народу сьогодні, з хлопчиком у вас на плечах, » до нього підійшов посміхаючись Рейман Фоссовей. «Вас двох було складно не помітити. »

«Хлопець — це мій сквайр. Егг — це Рейман Фоссовей. » Данку довелось мало не витягнути хлопця наперед, і все одно той навіть не підняв голови, втупившись в чоботи Реймана та пробурмотавши якесь привітання.

«Радий знайомству, хлопче, » привітно сказав Рейман. «Сір Данкен, чому ви не дивились за турніром з галереї? Всім лицарям там раді. »

Данк краще почував себе серед простого народу та слуг; одна тільки думка вимагати собі місце серед лордів, леді та земельних лицарів видавалась йому некоректною. «Я б не хотів побачити останню сутичку з ближчого місця. »

Рейман скривився. «Я теж. Лорд Ешфорд оголосив сіра Хамфрі переможцем і нагородив його корсером Ейріона, але все-одно він не зможе продовжувати. Його нога зламана в двох місцях. Принц Бейлор послав до нього свого власного мейстра.

«Хтось займе місце сіра Хамфрі? »

«Лорд Ешфорд думав над тим, щоб запропонувати місце лорду Керону або, можливо, іншому сіру Хамфрі, тому, хто так блискуче виступив проти Хардінга, але принц Бейлор сказав, що за даних обставин буде недоречно переміщувати шатро сіра Хамфрі. Скоріш за все вони продовжать з чотирма захисниками замість п’яти.

Четверо, подумав Данк. Лео Тірелл, Ліонель Баратеон, Тіболт Ланністер і принц Валарр. Він побачив достатньо в перший день, щоб зрозуміти, які малі шанси у нього проти перших трьох. Що залишало лише…

Межовий лицар не може викликати принца. Валарр другий у лінії наслідування на Залізний Трон. Він син Бейлора Зламаного Списа, він однієї крові з Ейгоном Завойовником, Молодим Драконом та принцом Еймоном Лицарем-Драконом, а я всього лише хлопець, котрого старий знайшов позаду якогось магазину горшків в Блошиному кварталі.

В нього починала боліти голова тільки від самої думки про таку можливість. «Кого має намір викликати твій кузен? » спитав він Реймана.

«Сіра Тіболта, якщо нічого не зміниться. Вони приблизно рівні один одному. Але мій кузен дуже уважно спостерігає за кожним поєдинком. Якщо хтось завтра отримає травму або продемонструє ознаки втоми чи слабкості, Стеффон одразу постукає в його щит, можете не сумніватись. Ще ніхто ніколи не звинуватив його в надлишку благордства. » Він розсміявся, щоб його слова не звучали надто жорстко. «Сір Данкен, не вип’єте зі мною вина? »

«У мене є справи, » відповів Данк. Йому було незручно приймати запрошення, яке він не зможе потім повернути.

«Я б міг почекати тут і забрати щит, коли лялькова вистава закінчиться, сір, » запропонував Егг. «Вони збираються ставити Сімеона Зореокого і бій з драконом теж. »

«От бачите, ваші справи вирішено, і вино чекає на нас, » посміхнувся Рейман. «З самого Арбора, до того ж. Хіба ви зможете після цього відмовити? »

За браком інших відмовок Данк змушений був прийняти пропозицію, залишивши Егга на ляльковій виставі. Яблуко Дому Фоссовеїв тріпотіло над шатром золотого кольору, в якому Рейман жив як стюарт свого кузена. Поруч з наметом двоє слуг на невеликому вогні поливали козу медом та обробляли її травами. «В нас і поїсти зможете, якщо ви голодні, » мимохідь повідомив Рейман, піднімаючи вхідну завісу в шатро. Переносна піч на вугіллі освітлювала інтер’єр та приємно нагрівала повітря. Рейман наповнив дві чаші вином. «Кажуть Ейріон лютий до нестями через рішення лорда Ешфорда віддати коня принца сіру Хамфрі, » розповідав він, наливаючи, «але я більш ніж впевнений, що це рішення порадив лорду дядько принца. » Він передав Данку чашу.

«Принц Бейлор — людина честі. »

«Пряма протилежність нашому вогняному принцу, га? » розсміявся Рейман. «Не дивіться на мене так підозріло, сір Данкен, тут немає нікого крім нас. Не секрет, що Ейріон погана людина. Дякувати богам, він досить далеко по лінії наслідування. »

«Ви справді вірите, що він цілив в коня? »

«А що, в цьому є якісь сумніви? Якби принц Мейкар був тут присутній, все було б по-іншому, запевняю вас. Ейріон — саме втілення лицарства і посмішки поки його батько поруч, якщо вірити чуткам. Але коли батька немає…»

«Так, я бачив, що крісло принца Мейкара було порожнім. »

«Він поїхав з Ешфорда на пошуки своїх синів, разом із Роландом Крейкхоллом з Королівської гвардії. » Ходять байки про банду лицарів-грабіжників в окрузі, але я готовий побитись об заклад, що принц просто знову десь напився. »

Вино було відмінне з чудовим смаком, найкраще з того, що він колись пробував. Данк потримав його в роті, ковтнув і запитав: «А що це за принц? »

«Нащадок Мейкара, Дейроном його звати, в честь нашого короля. Поза вухами батька його називають Дейрон П’яничка. Наймолодший син також був з ним. Вони виїхали з Літньої Обителі, але до Ешфорда так і не доїхали. » Рейман осушив свою чашу і поставив її на стіл. «Бідний Мейкар. »

«Бідний? » не зрозумів Данк. «Син короля? »

«Четвертий син короля, » уточнив Рейман, «не такий сміливий як принц Бейлор, не такий розумний як принц Ейріс, не такий добрий як принц Рейгель. А тепер він повинен страждати, дивлячись як його сини залишаються в тіні дітей його брата. Дейрон п’яниця, Ейріон тщеславний і жорстокий, третій син був настільки малообіцяючий, що його взагалі віддали в Цитадель, ну а четвертий…»

«Сір! Сір Данкен! » ввірвався в шатро Егг, задихаючись. Його капюшон знову звалився і світло з пічки відбивалось в великих очах хлопця. «Ви повинні допомогти, він кривдить її! »

Данк розгублено піднявся на ноги. «Кривдить? » «Хто? »

«Ейріон! » закричав хлопець. «Він кривдить її. Дівчину з ляльками! Поспішіть. » Розвернувшись, він вибіг назад в ніч.

Данк хотів було прослідувати за ним, але Рейман вхопив його за руку. «Сір Данкен. Хлопець сказав Ейріон. Принц королівської крові. Будьте обачні. »

Добра порада, і Данк знав це. Старий сказав би йому те саме. Але він не міг прислухатись до цих слів. Данк вивільнив руку і вискочив з намету. Зі сторони торгового ряду доносились крики. Егга вже майже не було видно. Данк кинувся за ним. У нього були довгі ноги, а в хлопця — короткі, тож Данк швидко наздогнав його.

Стіна роззяв уже зібралась навколо лялькарів. Данк протиснувся через них, не звертаючи увагу на лайку в свою адресу. Солдат в королівській лівреї ступив вперед, щоб зупинити його. Данк підняв свою велику руку і так штовхнув того в груди, що чоловік полетів на землю.

Намет лялькарів був перекошений. Товста дорнійка ридала на землі. Один солдат тримав за нитки ляльок Флоріана та Джонквіль, поки інший підпалював їх смолоскипом. Ще троє відчиняли скрині, діставали звідти ляльок, кидали їх на землю і топтали. Лялька дракона лежала між ними зі зломаним крилом, відірваною головою та порваним на три частини хвостом. А серед цього всього стояв принц Ейріон в сліпучому червоному камзолі з довгими висячими рукавами і викручував руку Тансіль. Вона була на колінах і благала перестати. Ейріон не звертав на це жодної уваги. Він силою розкрив її долоню і міцно вхопив один із пальців. Данк просто стояв поруч, не вірячи своїм очам. Потім він почув тріск, а Тансіль закричала.

Один із людей Ейріона намагався схопити його, але сам полетів на землю. Три довгі кроки і Данк схопив принца за плече та розвернув його. Він забув про свій меч та кинджал, а заодно і про все, що вчив його старий. Данк збив принца з ніг, і вдарив носком чобота його в живіт. Коли Ейріон потягнувся за ножем, Данк наступив тому на зап’ястя, а потім вдарив того ще раз, цього разу в щелепу. Він би забив того до смерті прямо на місці, але люди принца вже повисли ньому. Його руки схопили двоє, поки третій бив його по спині. Не встиг він вирватись, як ще двоє стрибнули на нього.

Нарешті вони збили його на землю і притисли ноги та руки. Ейріон вже був на ногах. Рот принца був весь в крові. Він просунув в середину палець. «Ти розхитав мені один зуб, » пожалівся він, «так що почнемо з того, що виб’ємо твої. » Він прибрав волосся з свого обличчя. «А я тебе вже десь бачив. »

«Ти переплутав мене з конюхом. »

Ейріон посміхнувся кривавою посмішкою. «Тепер пригадую. Ти відмовився взяти в мене коня. Ну і заради чого ти пожертвував своїм життям? Заради цієї шльондри? » Тансіль скрутилась на землі, колисаючи скалічену руку. Він штовхнув її носком чобота. «Не сказав би, що вона цього варта. Зрадник. Дракон не може програти. »

Він божевільний, подумав Данк, але він все одно син принца і він збирається вбити мене. Данк би помолився, якби він знав хоча б одну молитву, але на це вже не залишалось часу. Часу навіть не залишалось, щоб по-справжньому налякатись.

«Немає, що сказати? » поцікавився Ейріон. «Ви занадто нудні, сір. » Він ще раз поліз пальцем у свій скривавлений рот. «Принеси молот, і вибий йому всі зуби, Вейт, » скомандував він, «а потім випатраєм його і подивимось, якого кольору його нутрощі. »

«Ні! » почувся голос хлопця. «Не смійте чіпати його! »

О боги, це хлопчисько, сміливе дурне хлопчисько, подумав Данк. Він ще раз спробував вирватись, але безрезультатно. «Замовкни, дурнику. Тікай! Вони і тебе скривдять. »

«Ні, не скривдять. » Егг підійшов ближче. «А якщо скривдять, то відповідатимуть перед моїм батьком. І перед моїм дядьком. Відпустіть його, я сказав. Вейт, Йоркель, ви знаєте мене. Робіть, як я кажу. »

Руки що міцно тримали його, раптом кудись зникли. Данк взагалі нічого не розумів. Солдати відступили. Один навіть став на коліна. А потім натовп розступився, пропускаючи Рейман Фоссовея. Він був в броні, а в його руці блищав меч. Його кузен сір Стеффон був одразу за ним, теж з оголеним мечем. Позаду них проглядались ще півдюжини солдат з вишитим червоним яблуком на грудях.

Принц Ейріон навіть не глянув на них. «Нагла мала паскуда, » засичав він на Егга, сплюнувши прямо під ноги хлопцю. «Що трапилось з твоїм волоссям? »

«Я відрізав його, брате, » відповів Егг. «Не хотів бути схожим на тебе. »

Другий день турніру був хмарним, з поривчастим західним вітром. Людей сьогодні мало б бути менше, подумав Данк. І було б легше знайти хороше місце біля загорожі, щоб спостерігати за бійцями. Егг би сидів на перилах, я б стояв поруч.

Натомість Егг в шовку та хутрі сидітиме на трибуні, а мій вид обмежиться чотирма стінами в камері башти замку, куди запроторили його люди лорда Ешфорда. Приміщення мало віконечко, але воно виходило в інший бік. Попри це, Данк втиснув себе на підвіконник зі сходом сонця і похмуро дивився на містечко та ліси й поля за ним. У нього забрали його пояс для меча з мотузки, а також сам меч і кинджал. Гроші у нього теж забрали. Він лише сподівався, що Егг чи Рейман не забудуть про Каштанку та Грома.

«Егг, » пробурмотів він собі під ніс. Його сквайр, нещасна дитина, підібрана з вулиць Королівської Гавані. Чи був колись лицар більш дурніший, за нього? Данк дурна голова, недалекий, як дитина і тугодумний як віл.

Йому так і не дозволили поговорити з Еггом відколи вояки лорда Ешфорда забрали їх всіх з лялькової вистави. Ні з Рейманом, ні з Тансіль, взгалі ні з ким, навіть з лордом Ешфордом. Цікаво, чи побачить він когось із них взагалі? Поки що виглядало на те, що його збираються протримати тут до самої смерті. Ну а чого ж мені було очікувати? гірко картав він себе. Я звалив на землю сина принца і вдарив його ногою в лице.

Під цими сірими небесами розкішні одежі високородних лордів та лицарів не виглядатимуть так розкішно, як це було вчора. Сонце, приховане стіною хмар, не гратиме на їхніх сталевих шоломах, не переливатиметься і не блищатиме на срібному та золотому гравіруванні. Та попри це Данк мріяв бути зараз серед глядачів. Це буде хороший день для межових лицарів, бійців в невибагливій броні на незахищених бардами конях.

Принаймні він міг почути звуки турніру. Сурми геральдів співали, і час від часу ревіння натовпу говорило йому, що хтось впав, піднявся або зробив щось особливо хоробре. Він навіть чув звуки кінських копит, а одного разу — звук зіткнення мечів чи-то зламаного спису. Данк здригнувся при цьому; це нагадало йому звук, який пролунав коли Ейріон зламав палець Тансіль. Були й інші звуки також, ближчі до нього: звуки кроків в коридорі, цокіт копит на подвір’ї внизу, крики та голоси зі стін замку. Інколи вони навіть заглушали звуки турніру. Можливо, це було і на краще.

«Межовий лицар — це найбільш справжній серед усіх лицарів, » казав йому старий давним давно. «Інші лицарі служать лордам, які утримують їх, або від яких вони отримали свої землі, а от ми служимо там, де бажаємо, тим людям, в чию справу ми віримо… Кожний лицар клянеться захищати слабких та невинних, але ми дотримуємось своїх клятв найкраще, я думаю. » Дивно, якою глибокою може бути пам’ять. Данк давно забув ці слова. І старий, мабуть, теж.

День поступово минав. Далекі звуки турніру почали танути, а потім і взагалі зникли. Темрява почала заповзати в камеру, але Данк все так же сидів на підвіконні, дивлячись в наступаючі сутінки та намагаючись ігнорувати свій порожній шлунок.

А потім він почув кроки і дзенькіт залізних ключів. Він зліз з підвіконня, а двері відчинись. Два охоронці протиснулись в середину, один з масляною лампою. Далі зайшла служниця з підносом їжі. Останнім зайшов Егг. «Залиште лампу та їжу і вийдіть, » сказав хлопчик.

Вони зробили так як він велів, хоча Данк помітив, що важкі дерев’яні двері залишились напіввідкритими. Аромат їжі нагадав йому, наскільки голодним він був. На підносі були гарячий хліб та мед, миска горохової каші та рожен з добре прожареною цибулею та м’ясом. Присівши, він відірвав шмат хліба і сунув його собі в рот. «Тут немає ножа, » помітив Данк. «Вони думають, що я можу тебе штрикнути, га? »

«Вони не ділились зі мною своїми думками. » Егг був одягнутий в облягаючий чорний камзол з талією та довгими рукавами, підкладка з червоного атласу. На його грудях був вишитий трьохголовий дракон Дому Таргеріенів. «Мій дядько каже, що я повинен скромно просити твого прощення, за те, що обманював тебе. »

«Твій дядько, » промовив Данк. «Це має бути принц Бейлор, наскільки я розумію. »

Хлопчик виглядав нещасним. «Я ніколи не хотів брехати. »

«Але збрехав. Збрехав про все. Починаючи з твого імені. Щось я не чув про принца Егга. »

«Це скорочення від Ейгона. Мій брат Еймон називав мене Еггом. Він зараз в Цитаделі, навчається на мейстра. Ну і Дейрон з моїми сестрами інколи називає мене Еггом.

Данк підняв рожен і вікусив шматок м’яса. Козлятина, приправлена якимись спеціями зі столу лордів. Він ніколи таке до цього не куштував. Жир стікав по підборіддю. «Ейгон, » повторив він. «Ну звичайно, це мало бути Ейгон. Як Ейгон Дракон. Скільки Ейгонів були королями?

«Четверо, » відповів хлопець. «Чотири Ейгони. »

Данк прожував, ковтнув і відкусив ще хліба. «Для чого ти це зробив? То був якийсь жарт, щоб покепкувати над дурним межовим лицарем? »

«Ні. » Очі хлопчика наповнились сльозами і але він тримав себе мужньо. «Я повинен був бути сквайром для Дейрона. Він мій старший брат. Я навчився всьому, що повинен знати хороший сквайр, але Дейрон не надто хороший лицар. Він не хотів брати участь в турнірі, тож коли ми виїхали з Літньої Обителі, він втік він нашого ескорту, тільки замість того, щоб повернутись, він направився прямісінько в Ешфорд, сподіваючись, що вони не стануть шукати нас в цьому напрямку. Це він збрив мені волосся. Він знав, що мій батько вишле людей на наші пошуки. У Дейрона звичайне волосся, світло-коричневе, нічого особливого, проте моє — таке ж як у Ейріона та мого батька.

«Кров дракона, » промовив Данк. «Срібне волосся та пурпурові очі, кожен знає про це. » Данк, недалекий, як дитина.

«Так. Тож Дейрон збрив його. Він збирався переховуватись доки не закінчиться турнір. Але коли ти прийняв мене за конюха… Він опустив очі. «Мені було байдуже, битиметься Дейрон чи ні, але я хотів бути чиїмось сквайром. Мені дуже шкода сір. Справді шкода. »

Данк задумливо глянув на нього. Він знав, як це воно, жадати чогось так сильно, що бути готовим піти заради цього на найстрашнішу брехню. «Я думав, що ти схожий на мене, » нарешті сказав він. «Можливо ти і схожий, тільки не в тому, в чому я думав. »

«Ми обоє народились в Королівській Гавані, » вигукнув хлопчик з надією.

Данк не міг не розсміятись. «Так, тільки ти з вершини Пагорба Ейгона, а я з низини. »

«Це не так вже й далеко, сір. »

Данк відкусив шматочок цибулі. «Мені слід звертатись до тебе мілорд, чи Ваша Високість чи ще якось? »

«При дворі, так, » визнав хлопчик, «в усіх інших випадках можете називати мене Егг, якщо хочете, сір. »

«Що вони зі мною зроблять, Егг? »

«Мій дядько хоче побачити тебе. Після того, як ви доїсте сір. »

Данк відсунув тарілку вбік і встав. «В такому випадку, я готовий. Я вже вдарив одного принца ногою по обличчю, тож не буду змушувати іншого мене чекати.

Лорд Ешфорд віддав власні покої принцу Бейлору на час його візиту, тож це була кімната лорда, куди Егг — ні Ейгон, йому треба звикати до цього — провів Данка. Бейлор сидів, щось читаючи про світлі воскової свічки. Данк став перед ним на коліна. «Підніміться, » дозволив принц. «Не бажаєте вина? »

«Як завгодно Вашій Високості. »

«Налий сіру Данкену чашу дорнійського червоного, Ейгон, » скомандував принц. «І спробуй не розлити на нього, ти і так вже завдав йому купу клопоту. »

«Хлопчик не розлиє, Ваша Високість, » запевнив Данк. «Він хороша дитина. І хороший сквайр. Він не мав на думці причинити мені зле. »

«І тим не менше причинив. Ейгону слід було бігти до мене, коли він побачив, що його брат робить з тими лялькарями. Натомість він побіг до вас. Зробивши вам медвежу послугу. Те, що ви зробили, сір… можливо, я б зробив те саме на вашому місці, але я не межовий лицар, а принц королівства. Підняти руку на внука короля ніколи не буде мудрим рішенням і не важливо, по якій причині. »

Данк похмуро кивнув. Егг подав йому срібний кубок, до країв наповнений вином. Він взяв його і зробив великий ковток.

«Я ненавиджу Ейріона, » раптом з притиском сказав Егг. «І я повинен був бігти за сіром Данкеном, дядьку, бо замок був занадто далеко. »

«Ейріон твій брат, » жорстко сказав принц, «а септони кажуть, що ми повинні любити наших братів. А тепер залиш нас, Ейгон. Я хочу поговорити з сіром Данкеном віч-на-віч.

Хлопець поставив глечик вина і манірно поклонився. «Як скажете, Ваша Високість. » Він вийшов з кімнати і м’яко причинив за собою двері.

Бейлор Зламаний Спис дивився певний час на Данка. «Сір Данкен, дозвольте мені вас спитати, наскільки хорошим лицарем ви є? Чесно? Наскільки ви майстерні? »

Данк не знав, що відповісти. «Сір Арлан навчив мене мистецтву бою на мечах, крім того я тренувався зі списом на макетах.

Принца Бейлора така відповідь схоже стривожила. «Мій брат Мейкар повернувся в замок кілька годин тому. Він знайшов свого сина п’яним в трактирі, що знаходиться на півдні в дні їзди звідси. Мейкар ніколи цього не визнає, але я думаю, що глибоко в душі він сподівався на те, що на турнірі його сини виступлять краще за моїх. Натомість вони обоє зганьбили його. Але що йому робити? Вони — його рідна кров. Мейкар розлючений і йому потрібен хтось, на кого можна вилити цей гнів. Він вибрав вас.

«Мене? » пробелькотів Данк.

«Ейріон вже нашептав про вас свому батьку. І Дейрон теж не збирається полегшувати вашу долю. Щоб якось виправдати власне боягузтво, він сказав моєму братові, що величезний лицар-грабіжник перестрів його на дорозі і викрав Ейгона. Я боюсь, що вам приготована роль цього лицаря грабіжника, сір. За версією Дейрона, той провів всі ці дні ганяючись за вами, щоб визволити свого брата. »

«Але ж Егг скаже йому правду. Тобто, Ейгон. »

«Егг справді скаже йому, в цьому я не сумніваюсь, » відповів принц Бейлор, «але хлопець вже зарекомендував себе як непоганий брехунець, в чому ви самі могли пересвідчитись. Якому з синів повірить мій брат? Ну а щодо справи з лялькарями, то Ейріон вже настільки все встиг перекрутити, що це виглядає як державна зрада. Дракон є символом королівського Дому. Зображувати його вбивство, ця червона труха з його шиї… Одним словом, я не сумніваюсь, що це була невинна вистава, але в той же час вона була дуже нерозумна. Ейріон називає її завуальованою атакою на Дім Таргеріенів, розпалюванням заколоту. Мейкар скоріш за все погодиться з цим. У мого брата запальний характер, і він покладав всі свої надії на Ейріона, з тих пір як Дейрон так жорстоко розчарував його. Принц зробив ковток вина, потім відсунув кубок. «Не важливо, в що мій брат вірить, а в що — ні, але один факт залишається фактом поза всякими сумнівами. Ви підняли руку на кров дракона. За цей злочин вас повинні судити і покарати. »

«Покарати? » Данку дуже не сподобалось як це прозвучало.

«Ейріон вимагатиме вашу голову, із зубами чи без. Він її не отримає, це я вам обіціяю, але я не можу відмовити йому в суді. Оскільки мій батько знаходиться за сотню ліг звідси, мій брат та я повинні стати вашими суддями разом з лордом Ешфордом, на чиїх землях ми знаходимось, та лордом Тіреллом з Хайгардена, його сеньйором. Востаннє, коли людину визнали винною в такому злочині, було вирішено відрубати їй руку, яка піднялась на королівську особу. »

«Мою руку? » з жахом перепитав Данк.

«І вашу ногу. Ви ж били його ногою, чи ні?

У Данка відняло мову.

«Звичайно, я закликатиму своїх товаришів бути милосердними. Я Рука Короля і нащадок трону, моє слово має певну вагу. Але слово мого брата теж щось вартує. Тому справа ризикована.

«Я, » спробував сказати Данк, «Я… Ваша Високість, я…» Вони не розпалювали ніякий заколот, то був лише дерев’яний дракон, не пов’язаний з ніякими принцами, хотів сказати він, але раптом всі слова залишили його. Він ніколи не був сильний в словах.

«Але у вас є інший вибір, » тихо промовив принц Бейлор. «Не знаю, кращий чи гірший, але я хочу нагадати вам, що кожен лицар, якого звинувачують в злочині, має право вимагати суд поєдинком. Тож я питаю вас ще раз, сір Данкен Високий, наскільки майстерним лицарем ви є? Чесно? »

«Суд семи, » сказав принц Ейріон, посміхаючись. «Це моє право, наскільки я пригадую.

Принц Бейлор забарабанив пальцями по столу, нахмурившись. Ліворуч від нього лорд Ешфорд повільно кивнув. «Чому? » спитав принц Мейкар нахилившись до свого сина. «Ти боїшся вийти проте межового лицаря віч-на-віч, щоб боги довели правоту твоїх звинувачень? »

«Боюсь? » перепитав Ейріон. «Його? Не кажи дурниць, Батьку. Я просто піклувався про свого доброго брата. Дейрону цей сір Данкен теж завдав неприємностей, і його образа йде навіть попереду моєї. Суд семи дозволить нам обом вийти проти межового лицаря. »

«Як мило з твого боку, брате, » роздратовано пробурмотів Дейрон Таргеріен. Старший син принца Мейкар виглядав навіть гірше, ніж тоді, коли Данк зустрів його в трактирі. Цього разу принц виглядав тверезим, його червоно-чорний камзол чистий від плям вина, але очі були налиті кров’ю, а чоло вже встигло покритись краплями поту. «Але мені цілком вистачить, якщо ти сам уб’єш негідника. »

«Ти занадто добрий, милий брате, » принц Ейріон був сама ввічливість, «але з моєї сторони було б надто егоїстично відмовити тобі у праві довести правдивість власних слів в поєдинку. Я повинен наполягти на суді семи. »

Данк відчув, що він пропав. «Ваша Високість, мілорди, » звернувся він до зібрання. «Я не зовсім розумію. Що таке суд семи? »

Принц Бейлор ніяково йорзнув на стільці. «Це ще одна форма суду поєдинком. Древня, її рідко використовують. Вона потрапила сюди з того боку Вузького моря разом з Андалами та їхніми Семи Богами. В будь-якому суді поєдинком той хто звинувачує, і той кого звинувачують, просять богів вирішити, хто з них правий. Андали вірили, якщо в бій вступлять семеро бійців з кожної сторони, то боги, будучи так глибоко вшановані, вмішаються і допоможуть тій стороні, за якою правда.

«Або Андали просто любили помахати мечами, » запропонував свою версію лорд Лео Тірелл, цинічно посміхнувшись. «В будь-якому випадку, сір Ейріон, має право такого вибору. Таким чином, це буде суд семи. »

«То мені доведеться одному битись проти семи? » спитав безнадійно Данк.

«Не одному, сір, » нетерпляче уточнив принц Мейкар.

«Не грайте дурника. Зараз не до цього. Буде поєдинок сім проти семи. Ви повинні знайти ще шістьох лицарів, які битимуться на вашій стороні. »

Шість лицарів, подумав Данк. З таким самим успіхом, вони могли сказати, щоб я знайшов шість тисяч. У нього не було ні братів, ні кузенів, ні старих товаришів, з якими він пройшов не одну битву. З якого це дива шість незнайомців ризикуватимуть своїм життям тільки щоб захистити межового лицаря від двох принців. «Ваша Високість, мілорди, » сказав він, «що я як нікого не знайду? »

Принц Мейкар холодно подивився на нього. «Якщо на вашій стороні правда, то люди вийдуть на бій заради неї. Якщо ви нікого не знайдете, то це буде прямим свідченням вашої вини. Хіба це не очевидно? »

Данк ніколи не почувався так самотньо, вийшовши з воріт замку Ешфорда і слухаючи, як за ним опускаються грати. Йшов слабкий дощик, легкий як роса, але він тремтів, відчуваючи його краплі. На тій стороні річки світло грало на стінках кількох наметів, біля яких все ще горіли вогні. Половина ночі вже минула, зрозумів він. До світанку залишалось лише кілька годин. А разом з світанком прийде смерть.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 Следующая ⇒