Джордж Мартін----Межовий лицар 3 страница

«Дейрон вже робив так раніше, » почувся голос іншого. Пламмер стояв так, що Данк не міг побачити хто це говорить. «Тобі не слід було змушувати його записуватись в учасники. Він любить турніри не більше ніж Ейріс чи Рейгель. »

«Ти натякаєш, що він охочіше осідлає шльондру, аніж коня? » поцікавився перший співрозмовник. Кремезний, міцної статури принц — а це точно був принц — носив шкіряну кольчугу зі срібними пластинами та чорний плащ підбитий хутром горностая. На його щоках виднілись шрами від віспи, лише частково приховані сріблястою бородою. «Не потрібно мені нагадувати про недоліки мого сина, брате. Йому всього вісімнадцять. Він ще може змінитись. Прокляття, він зміниться у мене або помре. »

«Не будь дурнем. Дейрон може бути тим, ким він є, але він все одно твоя рідна кров і моя. Я впевнений, сір Роланд знайде його, і Ейгона теж. »

«До того часу скоріш за все турнір вже закінчиться. »

«Ейріон тут. І він значно кращий зі списом аніж Дейрон, якщо ти так турбуєшся за турнір. » Данк нарешті побачив другого співрозмовника. Той сидів на високому кріслі з оберемком рукописів в руках. Лорд Ешфорд стояв поруч. Навіть сидячи, чоловік виглядав на голову вище за інших, судячи з його довгих протягнутих перед собою ніг. В його коротко підстриженому темному волоссі виднілась сивина, а міцне підборіддя було чисто вибрите. А от ніс виглядав так, наче його вже не раз ламали. Незважаючи на простий одяг — зелений камзол, коричнева мантія, потерті чоботи — у чоловікові відчувалась сила, впевненість та влада.

Данку спало на думку, що він випадково почув те, що не повинен був ніколи почути. Краще піти зараз та повернутись коли вони між собою розберуться, вирішив він. Але було вже запізно. Принц зі срібною бородою раптом помітив його. «А ти хто такий і чого тобі треба? » різко спитав він.

«Це той лицар, якого чекав наш вірний стюарт, » посміхнувся чоловік, що сидів, очевидно, знаючи про присутність Данка весь час. «А от ти і я їм завадили, брате. Підходьте ближче, сір. »

Данк просунувся вперед, непевний, що від нього очікується. Він глянув на Пламмера, але не отримав жодної підказки від того. Довголиций стюарт, який ще вчора просто-таки роздувався від власних повноважень, сьогодні уважно вивчав підлогу. «Мілорди, » почав Данк, «я просив сіра Манфреда Дондарріона поручись за мене, щоб я був прийнятий в списки учасників, але він відмовився. Він заявив, що не знає мене. Але сір Арлан служив йому, я можу поклястись. У мене є меч і щит, я…»

«Щит та меч ще не роблять людину лицарем, » — відчеканив лорд Ешфорд, великий товстий чолов’яга з круглим червоним обличчям. «Пламмер говорив мені про вас. Навіть, якщо ця зброя і справді належала сіру Арлану з Пеннітрі, цілком можливо, що ви знайшли його десь мертвого і все вкрали. Якщо у вас немає кращих доказів за ваші слова, якогось листа чи…»

«Я пам’ятаю сіра Арлана з Пеннітрі, » тихо сказав чоловік з крісла. «Він ніколи не вигравав турнірів, наскільки мені відомо, проте завжди виступав достойно. В Королівській Гавані 16 років тому він переміг лорда Стокворта і Бастарда з Харенхола в пішому бою, а до цього давним давно в Ланніспорті він скинув з коня самого Сивого Лева. Лев не був тоді таким сивим, до речі.

«Він розповідав мені про це багато разів, » підтвердив Данк.

Високий уважно подивився на нього. «В такому випадку ви, безумовно, пам’ятаєте справжнє ім’я Сивого Лева? »

На мить Данк забув геть усе. Тисячу раз старий розповідав цю історію, тисячу раз, лев, лев, його ім’я, ім’я… Він майже зневірився, але раптом згадав. «Сір Деймон Ланністер! » вигукнув він. «Сивий Лев! Він зараз лорд Кастерлі Рока. »

«Так і є, » м’яко підтвердив високий чоловік, «він потрапляє до списку учасників турніру. » І зашелестів рукописами в себе в руках.

«Як взагалі ти можеш пам’ятати якогось незначного межового лицаря, якому пощастило вибити з сідла Сивого Лева шістнадцять років тому? » — спохмурнів принц з срібною бородою.

«Я намагаюсь запам’ятовувати всіх моїх противників. »

«І як сталось, що ти вийшов на поєдинок проти межового лицаря? »

«Це було дев’ять років тому в Штормовому Рубежі. Лорд Баратеон влаштував турнір, щоб відсвяткувати народження свого внука. Жереб вивів мене на сіра Арлана в першій же сутичці. Ми зламали чотири списи поки мені нарешті не вдалось вибити його з сідла.

«Сім, » вигукнув Данк, «і це було проти принца з Драконового Каменю! » Не встигши довести речення до кінця, він вже почав жалкувати, що почав його. Данк дурна голова, недалекий, як дитина, він майже чув як старий промовляє ці слова.

«Так і було. » Принц зі зламаним носом приємно посміхнувся. «В історіях всі люблять перебільшувати, я знаю. Не думай поганого про твого вчителя, але, боюсь, що списів було лише чотири.

Данк був щасливий, що в залі панувала напівтемрява. Він відчував як почервоніли його вуха. «Мілорд…» Ні, це не те. «Ваша Високість. » Він упав на коліна і схилив голову. «Якщо ви кажете чотири, значить чотири… Я ніколи… Я не…» «Сір Арлан завжди казав про мене, що я недалекий, як дитина і тугодумний як віл. »

«І сильний як віл, судячи з вашого виду, » додав Бейлор Зламаний Спис. «Ви нікого не образили, сір. Підніміться. »

Данк встав, міркуючи, чи дозволено йому підняти голову і глянути принцу в обличчя. Переді мною Бейлор Таргеріен, Принц Драконового Каменю, Рука Короля і спадкоємець Залізного Трону Ейгона Завойовника. Що межовий лицар взагалі може сказати такій високій особі? «В-ви віддали йому його броню та коня, не взявши викупу, наскільки я пам’ятаю, заїкуючись вимовив він. «Сір Арлан розповідав мені, що ви були самим духом лицарства, і що одного дня Сім Королівств будуть в надійних руках. »

«Сподіваюсь ще не скоро, » промовив принц Бейлор.

«Ні-ні, » злякано виправився Данк. Він майже ляпнув, що зовсім не мав на увазі, що чекає смерті короля, але вчасно зупинив себе. «Вибачте, мілорд… Тобто Ваша Високість. »

Запізно він згадав, що кремезний чоловік з срібною бородою звертався до принца Бейлора як до брата. Він також крові дракона, який же я дурень. Він міг бути тільки принцом Мейкаром, наймолодшим з чотирьох синів короля Дейрона. Принц Ейріс кохається у книгах, а принц Рейгель божевільний, слабкий та хворобливий. Жоден з них не пересік би півкоролівства, щоб побувати на турнірі, а от Мейкар був знаменитим воїном, знаходячись щоправда в тіні свого брата.

«То ви хочете, взяти участь в турнірі, я правильно зрозумів? » уточнив принц Бейлор. «Це рішення лежить на розпоряднику ігор, але я не бачу причин, чому б тобі відмовили. »

Стюарт схилив голову. «Як скажете, мілорд. »

Данк, загикуючись, намагався висловити подяку, але принц Мейкар обірвав його. «Дуже добре, сір, ми зрозуміли, що ви вдячні. Ми вас більше не затримуємо. »

«Ви повинні пробачити мого благородного брата, сір» втрутився принц Бейлор. «Двоє з його синів десь загубились по дорозі сюди, і він хвилюється за них. »

«Весняні дощі підняли багато річок, » відказав Данк, «можливо, вони всього лише затримуються. »

«Я не прийшов сюди вислуховувати поради від межових лицарів, » відчеканив принц Мейкар своєму брату.

«Ви можете йти, сір, » добтрояндичливо кивнув принц Данку.

«Так, мілорд. » Він поклонився і розвернувся.

Але перед тим, як він встиг вийти, принц окликнув його. «Сір. Ще одне питання. Ви не родич сіра Арлана, так? »

«Ні, мілорд. Тобто, так. Не родич. »

Принц кивнув на пошарпаний щит Данка, з крилатою чашою на зовнішній поверхні. «По закону, тільки закононароджений син може успадковувати лицарський герб. Ви повинні придумати собі новий. »

«Я так і зроблю, » пообіцяв Данк. «Спасибі вам ще раз, Ваша Високість. Я битимусь хоробро, ви побачите. » Хоробрий як Бейлор Зламаний Спис, любив говорити старий.

Продавці вина та сосисок активно торгували, а повії безсоромно викроковували серед наметів та фургонів. Деякі були досить симпатичними, особливо одна руденька. Він не міг відірвати очей від її грудей, як вони рухались під її вільною сорочкою в такт ході. Данк згадав про срібло в гаманці. Я б міг її мати, якби захотів. Їй би сподобався дзвін мого срібла, а я, закинувши б її на спину, відніс до свого табору і насолоджувався цілу ніч. Він ще ніколи не був з жінкою, і була ймовірність, що він може загинути в першій же сутичці. Турніри бувають небезпечні… але шльондри теж можуть бути небезпечними, попереджав його старий. Вона може обікрасти мене поки я спатиму, і що тоді? Коли руденька кинула через плече погляд на нього, він заперечливо похитав головою і пішов.

Він знайшов Егга на ляльковій виставі, той сидів зі схрещеними ногами на землі, натягнувши капюшон свого плаща на голову, щоб приховати свою безволосість. Хлопець боявся заходити в замок, що Данк списав в рівній мірі як на сором так і на сором’язливість. Він вважає себе недостойним плутатись під ногами лордів та леді, не кажучи вже про великих принців. Зі мною було те саме, коли я був малий. Світ поза Блошиним кварталом видавався лякаючим та захоплюючим одночасно. Еггу потрібен час, ось і все. А на даний момент простіше було дати хлопцю кілька мідяків і залишити його розважатись тут, аніж тягнути в супереч волі в замок.

Цього ранку лялькарі ставили історію Флоріана та Джонквіль. Товста дорнійка керувала Флоріаном в його броні з мотлоху, в той час як висока дівчина тримала нитки Джонквіль. «Ти не лицар, » сказала вона коли рот ляльки почав рухатись. «Я знаю тебе. Ти Флоріан Дурник. »

«Так, це я, міледі, » відповіла інша лялька, впавши на коліна. «Найвизначніший блазень на світі і найвизначніший лицар теж. »

«Блазень і лицар? » перепитала Джонквіль. «Ніколи про таке не чула. »

«Мила леді, » відповів Флоріан, «всі чоловіки блазні, і всі чоловіки лицарі, коли справа стосується жінки. »

Це була гарна вистава, сумна та мила одночасно з енергійним поєдинком на мечах та красиво розфарбованим гігантом. Після закінчення товста жінка пішла вздовж натовпу збираючи монетки, поки дівчина спаковувала ляльок.

Данк взяв Егга і направився до неї.

«Мілорд? » вона кинула погляд на нього і невпевнено посміхнулась. Вона була на голову нижча ніж він, проте все одно вища за всіх дівчат, яких він коли-небудь бачив.

«Гарна вистава, » захоплено заявив Егг. «Мені сподобалось як ви керували Джонквіль, драконом та іншими ляльками. Я бачив лялькову виставу минулого року, але там всі ляльки весь час смикались. А от у вас вони рухаються плавно. »

«Дякую, » ввічливо відповіла вона хлопчику.

Данк додав, «І фігурки майстерно вирізані. Дракон, особливо. Страхітлива істота. Ви самі їх вирізали? »

Вона кивнула. «Мій дядько вирізає, а я розфарбовую. »

«Чи не могли б ви розфарбувати дещо для мене? Я заплачу. » Він стягнув щит зі свого плеча і розвернув його, щоб показати дівчині. «Мені потрібно щось зобразити тут замість чаші. »

Дівчина глянула на щит, а потім на нього.

«І щоб ви хотіли тут намалювати. »

Данк над цим ще не думав. Якщо не чаша старого, то що? В голові не було ніяких ідей. Данк дурна голова, недалекий, як дитина. «Я не… Я не зовсім впевнений. » Його вуха знову по-зрадницьки почервоніли. «Ви напевно думаєте, що я повний блазень. »

Вона посміхнулась. «Всі чоловіки блазні і всі чоловіки лицарі. »

«А які фарби у вас є? » спитав він, сподіваючись, що її відповідь наштовхне його на якусь ідею.

«Я можу змішувати фарби і отримати будь-який колір, який вам потрібний. »

Коричневий колір на щиті старого завжди здавався Данку занадто прісним. «Фон повинен бути кольору заходу сонця, » раптом вирішив він. Старий любив заходи сонця. «А от на фоні…»

«В’яз, » підказав Егг, «великий в’яз біля ставка з коричневим стовбуром та зеленими гілками. »

«Так, » погодився Данк. «Це підійде. В’яз… і падаюча зірка над ним. Зможете таке намалювати? »

Дівчина кивнула. «Давайте мені щит. Я розмалюю його сьогодні ввечері, а завтра ви зможете його забрати. »

Данк передав їй щит. «Я — сір Данкен Високий. »

«А я Тансіль. » «Тансіль Занадто Висока — так дразнили мене хлопці. »

«Ви не занадто висока, » бовкнув Данк. «Ви якраз підходите для…» Він зрозумів, що збирався сказати і густо почервонів.

«Для? » нахилила голову Тансіль.

«Ляльок, » нарешті кволо викрутився він.

Перший день турніру обіцяв бути яскравим та сонячним. Данк закупив торбину їжі, тож цього разу вони збирались поснідати гусячими яйцями, смаженим хлібом і беконом. Проте, коли їжа була готова, Данк відчув, що в нього повністю відсутній апетит. Хоча він і знав, що не буде змагатись сьогодні, Данк відчував себе так, неначе в животі у нього камінь. Право першого виклику належало визначним лицарям високого походження, високородним лордам та їхнім синам, переможцям попередніх турнірів.

Егг базікав весь сніданок, обговорюючи то одного учасника, то іншого та зважуючи їхні шанси. Він зовсім не жартував, коли заявив мені, що знає кожного відомого лицаря в Семи Королівствах, з гіркотою подумав Данк. Він відчував себе приниженим, так уважно прислуховуючись до слів худого сироти, але ця інформація могла стати йому у нагоді, доведись Данку виступити проти одного з тих лицарів.

Поле просто кишіло від людей, кожен з яких намагався проштовхнутись поближче, щоб все побачити. Данк вмів штовхатись не гірше за інших, і його розміри в цьому лише допомагали. Він проштовхнувся до підвищення десь за шість ярдів до огорожі. Коли Егг пожалівся, що йому нічого не видно, Данк посадив хлопця собі на плечі. По той бік поля трибуна була заповнена високородними лордами та леді, заможними міщанами і дюжиною лицарів, які вирішили не змагатись сьогодні. Він не побачив принца Мейкара, але помітив принца Бейлора поруч з лордом Ешфордом. Сонце грало на золотій застібці принца, яка утримувала його плащ, а тонка корона прикрашала його голову. Але в усьому іншому він був одягнутий значно скромніше, ніж більшість присутніх лордів. Правду кажучи, він не виглядав як Таргеріен через своє темне волосся. Останню думку Данк озвучив Еггу.

«Кажуть, що він вдався в свою матір, » нагадав йому хлопець. «Вона була дорнійською принцесою. »

П’ять захисників розбили свої намет на північному кінці поля з річкою позаду себе. Найменші два були помаранчевого кольору, а на щитах, що висіли на їх вході, було зображення білого сонця та шеврона. То були сини лорда Ешфорда — Ендроу та Роберт, брати прекрасної діви. Данк ніколи не чув нічого особливого про їх лицарську майстерність, а це означало, що скоріш за все вони будуть першими із захисників, які програють.

Поруч з помаранчевими стояло темно-зелене шатро, значно більше за розмірами. Золота троянда Хайгардена розвівалась над ним і точно така ж була зображена на великому зеленому щиті поруч зі входом. «Це Лео Тірелл, лорд Хайгардена, » пояснив Егг.

«Без тебе знаю, » роздратовано відповів Данк. «Старий та я були на службі у Хайгардена, коли тебе ще й на світі не було. » Він сам ледве пам’ятав ті часи, проте сір Арлан часто розповідав про Лео Довгого Шипа, як він інколи його називав. Незрівнянний турнірний боєць, попри сивину у волоссі. «Ото має бути лорд Лео. Поруч з шатром, стрункий чоловік з сірою бородою, в зелено-жовтих шатах. »

«Ага, » підтвердив Егг. «Я бачив його раз в Королівській Гавані. Це не та людина, з якою вам варто виходити на бій, сір. »

«Хлопче, я якось обійдусь без твоїх порад проти кого мені виходити на бій. »

Четверте шатро було зшите з червоних та білих шматків тканини у вигляді діамантів. Данк не знав чиї це кольори, проте всезнаючий Егг повідомив, що то лицар з Долини Аррінів на ім’я сір Хамфрі Хардінг. «Він виграв пішу сутичку в Дівочому Ставку минулого року і вибив з сідла сіра Доннела з Сутінкового Долу і лордів Арріна та Ройса. »

Останнє шатро було принца Валарра. З чорного шовку та червоними китицями на вершині, що нагадували язики полум’я. Щит був дзеркально чорний з яскравим триголовим драконом Таргеріенів на ньому. Один із лицарів Королівської гвардії стояв поруч, його блискуча біла броня різко контрастувала з чорною тканиною шатра. Дивлячись на гвардійця, Данк розмірковував, чи ризикне хоч хтось вдарити по щиту з драконом. Зрештою, Валарр був внуком короля і сином Бейлора Зламаного Списа.

Хвилювався він дарма. Коли сурми викликали претендентів, всі п’ятеро захисників діви отримали виклик на бій для її захисту. Данк чув захоплений шепіт серед натовпу, коли претенденти один за одним з’являлись на південному краю поля. Ім’я кожного з них по черзі гриміло з уст геральдів. Лицарі призупинились біля трибуни, відсалютувавши лорду Ешфорду, принцу Бейлору та прекрасній діві, після чого направились далі на північний край, щоб вибрати собі опонента. Сивий Лев з Кастерлі Рок вдарив щит лорда Тірелла, в той час як його син сір Тіболт Ланністер викликав старшого з синів лорда Ешфорда. Лорд Таллі з Ріверрана стукнув своїм списом по щиту сіра Хамфрі Хардінга, сір Абелар Хайтауер обрав Валарра, а молодший з Ешфордів отримав в супротивники сіра Ліонеля Баратеона, лицаря, якого всі називали Усміхненим Штормом.

Преденти повернулись назад, на південний кінець поля, очікувати своїх противників. Сір Абелар в срібно-димчатих кольорах, кам’яна спостержна вежа на його щиті коронована вогнем; два Ланністери повністю в малиновому, з емблемою золотого лева Кастелрі Рок; Усміхнений Шторм в золотих шатах, з чорним оленем на грудях та на щиті і залізними оленячими рогами на шоломі; Лорд Таллі носив полосатий червоно-синій плащ з срібними форелями в якості защіпок на кожному плечі. Вони поставили вертикально свої дванадцятифутові списи, поривчастий вітер шарпав прапорці на їх верхівках.

На протилежному кінці поля сквайри підводили бойових коней для захисників, які поправляли свої шоломи і бралися за списи та щити. Розкіш їхніх шат нічим не поступалась вбранню супротивників. Брати Ешфорди в помаранчевих шовках, що розвівались на вітрі, сір Хамфрі в червоно-білих кольорах, лорд Лео на своєму білому жеребці, вкритого попоною із зеленого атласу прикрашеною золотими трояндами, і звичайно Валарр Таргеріен. Молодий принц був верхи на чорному як ніч жеребці, що гармоніювало з кольором чорної броні, списа, щита і попони. На вершині його шолома блищав трьохголовий дракон з розпростертими крилами, емальований в соковитий червоний колір. Його близнюк був зображений на чорному щиті принца. Кожен із захисників мав помаранчеву пов’язку на руці — символ пошани від прекрасної діви.

Коли захисники зайняли свої позиції над полем Ешфорда, запанувала майже абсолютна тиша. А потім прозвучала сурма і тиша вмить змінилась заглушливим гомоном. Десять пар позолочених шпор вдарились в боки десятьох жеребців, тисячі голосів почали кричати, сорок підкованих залізом копит гриміли і рвали траву, десять списів опустились і націлились, поле здавалось сколихнулось, коли захисники та претенденти зійшлись в роздроблюючому зіткненні дерева та сталі. Ще через мить вершники минули один одного, розвертаючись для ще одного заходу. Лорд Таллі похитнувся в сідлі, проте втримався. Коли публіка зрозуміла, що всі десять списів було зломано, над полем загримів захоплений рев. Це був надзвичайно хороший знак для турніру і свідчення високого вміння учасників.

Сквайри подали нові списи бійцям, щоб замінити ними зламанні. Після чого учасники знову пришпорили коней. Данк буквально відчував тремтіння землі у себе під ногами. На його плечах Егг щасливо кричав та розмахував своїми тонкими руками. Молодий Принц проскакав повз них. Данк бачив як кінець його чорного списа ковзнув по спостережній башті на щиті його противника після чого вдарив того в груди. Одночасно з цим спис сіра Абелара розколовся на тріски після удару об нагрудник Валарра. Сірий жербець в срібно-димчатій попоні став на диби через силу удару, а сір Абелар Хайтауер вилетів зі стремен і важко гупнувся на землю.

Лорд Таллі також опинився на землі вибитий з сідла сіром Хамфрі Хардінгом, але одразу скочив на ноги, витягнувши свій півторачний меч. Сір Хамфрі відкинув зламаний спис і зістрибнув з коня, щоб продовжити поєдинок. Сір Абелар натомість вставати не поспішав. Його сквайр вибіг на поле, послабив кріплення шолома і покликав на допомогу. Два служники підняли за руки приголомшеного лицаря і допомогли йому добратись до його тенту. Інші бійці на полі, шість лицарів, що залишились в сідлах, мчали на своє третє зіткнення. Знову затріщали списи і цього разу лорду Лео Тіреллу вдалося чітко попасти в шолом, зірвавши його з голови Сивого Лева. Залишившись без захисту голови, лорд Кастерлі Рок підняв руку в салюті і зліз з коня, здаючись. До того часу сір Хамфрі змусив здатись лорда Таллі, показавши себе настільки ж вправним з мечем як до цього і зі списом.

Тіболт Ланністер і Ендроу Ешфорд сходились ще тричі, до того як сір Ендроу був вибитий з сідла і, заодно, з турніру. Молодший Ешфорд протримався ще довше, зламавши не менше дев’яти списів проти сіра Ліонеля Баратеона, Усміхненого Шторма. Захисник і претендент були обоє вибиті з сідел в своїй десятій спробі, тільки для того щоб продовжити бій, але вже на мечах. Нарешті розбитий сір Роберт Ешфорд змушений був визнати поразку, та попри це, його батько на трибуні залишився дуже задоволений. Обидва сини лорда Ешфорда покидали лави захисників, так, проте вони справді добре показали себе проти кращих лицарів Семи Королівств.

А я повинен виступити ще краще, думав Данк, дивлячись як переможець та переможений обнялись, а потім покинули поле. Для мене буде не досить добре битись і програти. Я повинен виграти хоча б один поєдинок.

Сір Тіболт Ланністер і Усміхнений Шторм тепер займуть свої місця серед захисників, замінюючи бійців, яких вони перемогли. Помаранчеві шатри вже складали. Кількома футами поруч молодий принц відпочивав на розкладному похідному кріслі перед своїм величним чорним шатром. Без шолома. У нього було чорне волосся як у батька, за виключенням одного світлого пасма. Служниця принесла йому срібний кубок, і він зробив ковток з нього. Вода, подумав Данк, якщо він достатньо розумний. Вино — якщо ні. Данк задумався над тим, чи справді Валарр успадкував батьківське військове вміння, чи йому просто попався найслабкіший противник.

Звуки фанфар анонсували про те, що нові претенденти вступають в турнір. Геральди оголошували їхні імена. «Сір Пірс з Дому Керонів, лорд з Границі. » В нього на щиті була зображена срібна арфа, хоча на сюрко були вишиті солов’ї. «Сір Джозет з Дому Маллістерів, з Сігарда. » Сір Джозет носив крилатий шолом; на його щиті був зображений срібний орел на фоні синьо-фіолетового неба. «Сір Гейвен з Дому Своннів, лорд Стоунхелма на Мисі Гніву. Пара лебедів, один білий, інший чорний, жорстоко билися на його гербі. Броня лорда Гейвена, плащ, попона коня і навіть смуги на його піхвах та списі були мішаниною чорного та білого кольорів.

Лорд Керон, відомий арфіст, співак та лицар, торкнувся кінчиком свого списа троянди лорда Тірелла. Сір Джозет вдарив по діамантах сіра Хамфрі Хардінга. Чорно-білий лицар викликав на бій чорного принца, якого охороняв білий гвардієць. Данк потер підборіддя. Лорд Гейвен був навіть старший за мого старого, а старий уже помер. «Егг, хто найменш небезпечний з цих лицарів? » спитав він хлопчину в себе на плечах, який здавалось знав усе про цих лицарів.

«Лорд Гейвен, » не задумуючись відповів хлопець. «Противник Валарра. »

«Принца Валарра, » виправив його Данк. «У сквайра повинен бути ввічливий язик, хлопче. »

Три претенденти зайняли свої позиції, поки захисники залазили на коней. Люди навколо них робити ставки і підбадьорливо вигукували імена своїх фаворитів, проте очі Данка були виключно на принці. При першому зіткненні кінчик списа принца ковзнув по щиту лорда Гейвена, так як це було з сіром Абеларом Хайтауером, тільки цього разу спис було відбито в інший бік, в пустоту. Натомість спис лорда Гейвена чітко попав принцу в груди і якусь мить здавалось, що той впаде, але Валарр відновив рівновагу.

З другої спроби принц цілив лівіше, намагаючись потрапити противнику в груди, але замість цього потрапив у плече. Навіть цього було достатньо, щоб старий лицар випустив списа з рук. Втративши баланс, лорд Гейвен безпомічно впав. Молодий Принц зістрибнув з сідла і витягнув меч, але чоловік на землі замахав руками і підняв своє забрало. «Здаюсь, Ваша Високість, » вигукнув він. «Хороший удар. » Лорди на трибунах підхопили ці слова, вигукуючи «Хороший удар! Хороший удар! » в той час як Валарр нахилився допомогти старому піднятись на ноги.

«І близько це не було хорошим ударом, » почав жалітись Егг.

«Ану цить! Інакше зараз повернешся до табору. »

На полі тим часом виносили непритомного сіра Джозета Маллістера, а лорди арфи та троянди на радість ревучій публіці з охотою накинулись один на одного із затупленими бойовими сокирами. Але Данк так уважно спостерігав за Валарром Таргеріеном, ще майже не помічав всі інші події. Він непоганий лицар, але не більше, міркував Данк. У мене є шанс проти нього. Якщо боги посміхнуться, я навіть зможу вибити його з сідла. Ну а на землі моя вага та сила дадуть про себе знати.

«Дай йому! » Щасливо горланив Егг, йорзаючи на плечах у Данка від захоплення. «Дай йому! Ну давай! Так! Він відкрився! Він відкрився! » Судячи з усього, Егг вболівав за лорда Керона. Арфіст зараз грав зовсім іншу музику, змушуючи лорда Лео відступати крок за кроком під дзвін їхніх сокир. Натовп в своїх симпатіях поділився майже порівно, радісні вигуки та прокльони змішались в ранковому повітрі. Шматки дерева та фарби відлітали від щита лорда Лео під ударами сокири лорда Пірса, пелюстки золотої троянди зникали один за одним, і, зрештою, щит не витримав і тріснув. Але при цьому сокира на якусь мить застрягла в ньому… цього виявилось досить для лорда Лео, чия сокира обрушилась на держак сокири його противника, зламавши дерево менше ніж у футі від руки сіра Керона. Лорд Лео відкинув власний розтрощений щит і перейшов в атаку. Через кілька миттєвостей лицар арфи опустився на одне коліно, визнаючи свою поразку.

Решту ранку і добру половину дня на полі відбувалось приблизно те саме. Претенденти виходили на поле по двоє, по троє, інколи навіть у п’ятьох. Фанфари грали, геральди вигукували імена, бойові коні розганялись, натовп підбадьорював, списи ламались як гілочки, а мечі дзвеніли об шоломи і кольчуги. Це був чудовий турнірний день — в цьому думки простого народу та високих лордів цілком збігались. Сір Хампфрі Хардінг та сір Хампфрі Бізбері, сміливий молодий лицар з жовто-чорними смугами та трьома бджолами на своєму щиті, розтрощили не менше дюжину списів на кожного в епічній боротьбі, яку в народі тут же назвали «Битва Хамфрі. » Сір Тіболт Ланністер був вибитий з сідла сіром Джоном Пенроузом і зламав свій меч при падінні, але продовжив бій з одним щитом і таки виграв поєдинок, залишившись захисником. Одноокий сір Робін Ріслінг, посивівший старий лицар з напівсідою бородою втратив свій шолом після удару списом лорда Лео при їхньому першому зіткненні, але відмовися здаватись. Ще три рази вони мчали один на одного, волосся сіра Робіна розвівалось на вітрі, в той час як уламки списів проносились повз його незахищене обличчя. Що особливо здивувало Данка, так це те, що по словам Егга, сір Робін втратив одне око саме від уламку зламаного спису п’ять років до цього. Лео Тірелл був занадто благородним, щоб цілити в незахищену голові сіра Робіна, проте все одно вперта мужність Ріслінга (чи краще це назвати дурістю? ) вразила Данка. В кінці-кінців лорд Хайгардена попав в нагрудник сіра Робіна точним ударом трохи вище серця і вибив його сторчки на землю.

Сір Ліонель Баратеон також провів кілька помітних поєдинків. Проти слабших противників, він часто вибухав сміхом в момент, коли вони обирали його щит, і продовжував сміятись весь час поки сідав на коня, розганявся і вибивав їх з сідел. Якщо претенденти носили шоломи з якимось прикрасами, сір Ліонель збивав ці шоломи і кидав їх в натовп. Прикраси були недешевими, зроблені з різьбленого дерева або шкіри, іноді позолочені чи емальовані або навіть з чистого срібла, тому переможеним не надто подобалась ця звичка, натомість вона дуже подобалась глядачам серед простої публіки. Через деякий час проти нього почали виходити лише претенденти в звичайних шоломах. Як би гучно і часто не сміявся сір Ліонель над своїми противникамии, на думку Данка справжнім героєм дня мав би бути сір Хамфрі Хардінг, який переміг чотирнадцять далеко не останніх лицарів.

Тим часом молодий Принц сидів біля свого чорного шатра, попиваючи з свого срібного кубку, піднімаючись час від часу, щоб сісти на коня і осилити свого чергового опонента. Він здобув дев’ять перемог, але жодна з них не була варта навіть згадки. Принц долав стариганів, сквайрів, яких хтось помилково посвятив в лицарі, та лордів високого походження і низького вміння. Справді небезпечні супротивники завжди минали його щит.

День котився до свого завершення, коли бронзові фанфари сповістили про нового учасника. Він їхав на чудовому рудому жеребці, під чиїм бардом вгадувались жовті, малинові та помаранчеві кольори. Коли він наблизився до трибуни та відсалютував, Данк побачив його обличчя і впізнав принца, якого він зустрів біля конюшень лорда Ешфорда.

Егг стиснув ноги навколо його шиї. «Ану перестань, » зашипів Данк, розтягуючи їх назад. «Ти хочеш мене задушити? »

«Принц Ейріон Яскраве Полум’я, » надривався геральд, «з Червоного Замку Королівської Гавані, син Мейкара Таргеріена принца Літньої Обителі, внук Дейрона Доброго, Другого, Короля Андалів, Ройнарів, та Перших Людей, лорда Семи Королівств. »

На щиті Ейріона був зображений такий же триголовий дракон як і у Валарра, проте у значно яскравіших кольорах; одна його голова була помаранчева, друга жовта, третя червона, а полум’я, яке вони всі видихали було золотого кольору. Сюрко принца нагадувало вихр диму та вогню, а шпиль на його чорному шоломі був у вигляді емальованих язиків полум’я.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 Следующая ⇒