ОСТАП ВИШНЯ 6 страница

Ви зразу знiмайте з нього шкурку.

Їсти його не можна, бо вiн рибою сильно одгонить!

Але ж нiде так, як у гагарячiй шкурцi, не розплоджується мiль!

ЕКIПIРОВКА МИСЛИВЦЯ

" Без пристрою, - як каже народне прислiв'я, - й блохи не вб'єш".

Мисливець, як ми знаємо, блiх не полює, мисливець, коли вiн є справжнiй мисливець, - вiн полює левiв, перепiлок, тигрiв, зайцiв, бiлок, носорогiв, бекасiв, жирафiв, дупелiв, бiзонiв, качок, ведмедiв, гусей, тегерукiв i iнших звiрiв та птиць, ризикуючи в окремих випадках заполювати крокодила або слона.

Спробуйте забити слона або гiпопотама (вiн же бегемот) голими руками!

В нашiй коротенькiй розвiдцi ми не будемо говорити про те, як повинен екiпiруватися мисливець на слона або на крокодила, - це дуже складна штука, та й практично не дуже для нас потрiбна, бо слони й крокодили плодяться на " дуже суверенних" територiях, звiдки ось уже кiлька столiть виводяться iноземнi вiйська.

Поради нашi стосуватимуться мисливцiв, що полюють на територiї " вiд Кавказу до Алтаю, вiд Амуру до Днiпра... "

Два принципи повиннi керувати нами, коли ми екiпiруємось на полювання:

П е р ш и й: їдеш на день, бери хлiба на тиждень.

Д р у г и й: на величезнiй нашiй територiї сила рiзного звiра може трапитись, - вiд нiжної перепiлочки до страшного бурого ведмедя чи уссурiйського тигра.

До всього треба бути готовим, бо незручно буде, зустрiвши уссурiйського тигра, говорити йому:

- Не їж мене, голубчику, бо забув я з собою взяти жаканiвську кулю, я вийшов тiльки на качок i найбiльший у мене шрiт номер четвертий! Тепер уже, як їхатиму, вiзьму й кулi на тебе, а сьогоднi не бий люто хвостом, а йди собi з богом, пошукай краще марала! Маралом, голубчику, i поснiдаєш!

Тигр може не послухати вас i вами поснiдати.

Ще раз пiдкреслюємо: на полюваннi треба бути готовим до всього, щоб потiм не жалкувати.

Приготувавши рушницю з твердим футляром, бо в м'якому її можна в дорозi пошкодити, ви, розумiється, одкладаєте набої, набитi рiзнокалiберним шротом, щоб було чим бити i бекаса, i тигра.

Двадцять чотири набої ви кладете в патронташ (не забудьте, отже, патронташа), а решту, штук так 500 - 600, ви складаєте в спецiальний для набоїв ящик, оббитий непромокальним брезентом або шкiрою.

Без шомпола з рiзними щiточками й ганчiрочками (чистити рушницю), флаконом рушничного масла (мастити рушницю) виїздити не можна, бо рушницю пiсля пострiлу обов'язково треба чистити.

Покладiть обов'язково екстрактора, бо набiй у стволi може застряти, i без екстрактора ви його не витягнете.

Ну, з рушницею, здається, все...

Да, - бiнокль не забудьте, щоб можна було здалека наглядiти дичину, i компас, щоб не заблудитися.

Що треба мисливцевi брати для транспортування додому забитої дичини?

Коли ви їдете полювати птицю, берiть для неї сiтку (це-для бекасiв).

Сiтка - це та ж сама широко розповсюджена серед населення " авоська", тiльки вiдповiдним способом реконструйована.

Для качок потрiбнi - тороки чи, як їх iще називають, " удавки" - коротенькi ремiнчики з кiльцем на кiнцi - робити петлю. В ту петлю просувається качача голова, петля зашморгується, й качка гордо висить у вас бiля пояса.

На вовка ви берете з собою тачку, краще з колесами на шарикопiдшипниках - легше везти. Для ведмедя чи лося - тритонку.

Цi всi речi для дичини ви берете, коли їдете полювати па день-два...

Коли ж передбачається полювання тривале - два тижнi чи мiсяць, - обов'язково берiть з собою невеличкий льодник, де зберiгатимете дичину до того часу, коли будете її вже чи солити, чи коптити. Отже, значить, не забудьте взяти з собою бочку для солоної дичини i кiлька ящикiв для копченої.

Як солити й коптити дичину, - прочитайте про це перед полюванням у вiдповiдних пiдручниках, бо це в план нашої розвiдки не входить.

О д е ж а. Штани й куртка, кепка чи капелюха - це зрозумiло. Чоботи - двi пари: однi чоботи шкiрянi - ходити по сухому, другi чоботи гумовi - ходити по мокрому. Взимку до двох пар чобiт беруться ще й повстяники. Плащ-палатка. Для полювання взимку - бiлий халат, для полювання влiтку - зелений халат, для полювання восени - кiлька халатiв рiзного кольору, залежно вiд того, де полюватимете, чи на полi, чи в лiсi, чи на лузi.

Все це, як ви вже й самi догадуєтесь, потрiбно для маскування.

Спальний мiшок - спати.

Рукавицi, щоб руки не мерзли.

Накомарник, щоб комарi не кусали.

Коли ж ви не побажаєте тягти з собою спальний мiшок та накомарник, вiзьмiть iз собою невеличкий розбiрний мисливський будиночок, з розкладним лiжком - дуже зручна штука: i виспатись єсть де, i негоду перебути єсть де.

Щоправда, можна збудувати замiсть розбiрного будиночка звичайнiсiнький курiнь, але тодi вiзьмiть iз собою метрiв з десяток непромокальної матерiї покрити зверху курiнь, щоб пiд час дощу курiнь не протiкав.

Мисливець, як вiдомо, весь час ходить, - бережiть ноги, щоб не намуляти їх.

Найкраще вiд намуляння нiг - частiше мити ноги.

Для цього ви берете з собою емальовану велику миску, мило й рушника.

Помили ноги - намастiть їх вазелiном, або ланолiном, або кремом " Снiжинка". Потiм припудрiть тальком: всi цi " антинамульники" повиннi бути у вас пiд рукою.

Взимку, щоб ноги не мерзли, поверх шкарпеток та онуч обгортайте ноги газетами чи журналами.

Ї ж а м и с л и в с ь к а. Полювання - процес не легкий, - весь час напруження, багато ходити, чимало на собi носити, - все це до певної мiри людину виснажує, отже, треба добре пiд час полювання їсти й пити.

Не будемо рекомендувати, що саме з їжi має брати кожний мисливець: у всякого, - як то кажуть, - своя доля i свiй шлях широкий, - свої, тобто, уподобання.

Любите сало - берiть сало, любите ковбасу - берiть ковбасу, любите охотницькi сосиски - берiть сосиски, яйця, консерви, шинку, овочi, фрукти, - берiть, словом, все, що вам бiльше до вподоби, але обов'язково берiть багато.

Нi, не багато берiть, а берiть ще бiльше, бо обов'язково буде мало.

Це перевiрено вiковим досвiдом, - хоч скiльки б ви взяли на полювання харчiв, все'дно - мало!

Вони, харчi, очевидно, пiд час ходьби втрушуються.

Для харчiв - рюкзак, торба, сiтка.

Для чаю чи кави - термос. Погано в нас те, що термоси виробляють малi, найбiльший - на лiтр.

Є чутки, що незабаром вироблятимуть спецiальний мисливський термос на цеберку чаю чи кави... Тодi буде самий раз!

Двi фляги. Одна - для води, друга для того, хто що любить.

- А що у вас у другiй флязi? - запитуєте ви свого товариша.

- Боржом!

- Збiльшена кислотнiсть?

- Збiльшена! А у вас?

- Єсентуки № 17!

- Зменшена кислотнiсть?

- Зменшена!

- Кiльки взяли?

- Взяв! А ви?

- Я - шпроти!

- Ну, як питимемо боржом, ви менi шпрота дасте, а я до ваших Єсентукiв № 17 - кiльку. Гаразд?

- Гаразд!

З флягами в нас теж не дуже добре. Для води фляга нiчого, пiдходяща; для боржому чи єсентукiв - замала: треба збiльшити.

Розумiється, що ви на полювання берете з собою казанок, кухоль, ложку, нiж, виделку, сiль, перець, лавровий лист, сиру картоплю, пшоно, моркву, петрушку, топiрець (дрова рубати) i брусок (топiрця гострити).

Ви вже, ясна рiч, догадались, що все це береться для того, щоб iзварити чудесну польову кашу, - i то кашу не з куркою, чи з iндиком, чи з бараниною, а кашу з чирям, або з крижнем, або з широконоскою.

Ох, i каша! Ох, i каша!

Тiльки одне в тiй кашi недобре: казанки замалi!

Для швидшого розпалювання вогню (багаття) берiть iз собою сухий спирт. Пiдкреслюємо - сухий спирт, а не мокрий. Вiд мокрого - слiпнуть.

Н а в с я к в и п а д о к. Поводитися на полюваннi треба обережно. Стрiляти тiльки туди, де ви напевно знаєте, що не стоїть ваш товариш, iнакше можете замiсть крижня влiпити заряд шроту в спину або й нижче, в симпатичного Iвана Iвановича.

От для таких випадкiв кожний мисливець повинен мати бинт, вату, йод, стрептоцид, пенiцилiн, шприц, голку для шприца, спирт (медицинський, а не якийсь iнший) i камфору в ампулах...

Найкраще напарником по полюванню мати досвiдченого лiкаря, не гiнеколога, а хiрурга.

Запасливий мисливець бере з собою iз лiкiв: аспiрин, пiрамiдон з кофеїном, сульфатiазол, складану кружку або, краще, гумову грiлку з довгою гумовою трубкою з наконечником, яка (грiлка) замiняє собою кружку.

Непогано (хоч це й дуже складно! ) мати з собою невеличку карету " швидкої допомоги", а ще краще - санiтарний самольот.

Полюєте, розумiється, ви з с о б а к о ю, - лягавим улiтку, i з собаками - гончаками восени i взимку.

Для собак берiть харчi, миску, свисток, сурму (для гончакiв), поводок i нагая...

Здається, все!

Екiпiруйтеся, дорогi товаришi мисливцi!

Не забувайте нiчого, бо в лiсi, чи на озерi, чи на лузi - нiде нiчого не дiстанете: все треба мати з собою!

Нi пера вам нi пуху!

З КРЯКУХОЮ НА ОЗЕРI

Ох, i очеретяна ж рiчка Оскiл! Ох, i рибна ж вона, ох же ж i вутяна!

I вутяна, i дупеляча, i бекасинна!

А яка вода в Осколi!

Лагiдна, ласкава, м'яко-шовкова!

Як попливти з мiста, з Куп'янки, Осколом за течiєю, кiлометрiв за 20, на узгiр'ї розляглося село Сенькiв...

Пiд Сеньковом Оскiл-рiчка дiлиться на три рукави-рiчища; а помiж тими, помiж рукавами-рiчищами, - острови, буйним очеретом закучерявленi; очеретом, кугою, осокою, дикою м'ятою...

" Ой, шумить очерет та й лепехуватий", щось своє шарудить-говорить ясно-зелена куга i пахне, - аж пашить - так пахне, - дика м'ята-рута!

Серед очеретiв тих густо-буйних озера-свiчада, а на озерах латаття, а на озерах бiлi лiлеї i килими-килими-килими з темно-зеленої ряски...

А серед озера - плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотавi карасi - " Ну, їй-богу, як лопата", i лини - " Ох, i лини, ви зроду не повiрите! "...

I падають на тi озера чирята, падають крижнi й широконоски...

I скрiзь, скрiзь, помiж очеретами рiчок наших, - невеличких i величких, - є обов'язково " бiле" озеро i обов'язково " комишувате". А потiм уже назви озер-свiчад пiшли чи вiд прiзвища колишьного хазяїна, чи вiд якоїсь подiї, що її свiдком були тi свiчада-озера...

Може, сiча там була з турками чи з татарами, може, якась буйна чи сумирна голiвонька смерть у тому озерi прийняла, то й буде тодi " татарське" альбо " турецьке" озеро, " Марусине", " Iванове" озеро...

А чи, може, князь якийсь древнiй над озером шатро своє розкидав, як на печенiгiв походом iшов - тодi його аж iз прадавнiх-давен прозивають " князь-озеро"...

А правнуки нашi прозиватимуть озера на рiчках на наших, де страшнi сiчi з гiтлерiвцями вiдбувалися, - " Ковпак-озеро", " Молодчий-озеро", i взагалi " Герой-озеро"...

... А бiля села Сенькова, пiд горою, де закучерявився " Рiжок" -лiс, є озеро Сердюкове i є озеро Кирмасове...

I на Сердюковому озерi, i на Кирмасовому - ряска i латаття, i лiлеї, i м'ятний пах, i очеретяний шум, i карасi, i щуки, i соми...

- Ви на Кирмасовому були?

- Нi!

- Ой! Та там же качви тої, як гною!

Ви коли-небудь полювали з крякухою?

I взагалi ви знаєте, що таке єсть крякуха?

Не знаєте?

Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не знаєте, що таке кр-якуха?!

Крякуха, або як її ще звуть - " пiдсадна" качка, така нiби собi звичайнiсiнька зовнi вуточка, менша вiд свiйської, менша вiд крижня, але бiльша за чиря.

Дехто запевняє, що крякуха - це є помiсь дикої й свiйської качки, що для того, мовляв, щоб добути качок-крякух, треба навеснi пустити свiйську качку на озеро, щоб її там " потоптав" дикий селезень, i тодi, з таким от способом заплiднених яєць свiйської качки, вилупляться крякушенята...

А виходить, що зовсiм воно не так.

Крякухи, особлива порода качки, виведенi, як нам розповiдали, давненько вже в Тульськiй нiби губернiї, звiдки вони й розповсюдилися по всiй країнi.

Крякуха сiренька, забарвленням пiр'я скидається на крижня, але менша, як говорено вже, вiд крижня.

Характерна її особливiсть та, що коли вона бачить чи чує навiть у повiтрi льот чи то поодинокої качки, чи качиної зграї, вона " кричить", " крякає", закликаючи лiтаючих своїх родичiв присiсти до неї познайомитися.

- Ках! Ках! Ках! Пожалуйте до мене! Ках! Ках! Ках! Дуже вас прошу! Ках! Ках!

Ото, значить, i править крякуха за принаду для диких качок.

Хочете знати " технiку", тобто, як крякуху пускати на озеро, чи на рiчку, щоб вона вам качок пiдманювала?

Дуже просто.

На одну лапку в крякухи нашивається панчiшка така шкiряна, а до тої панчiшки кiльце невеличке прикрiплене.

На довгому шнурковi, що прив'язується до кiльця на крякушинiй лапцi, прикрiплюється " грузило" - чи то гирка, чи просто собi важкенький камiнь, який поринає на дно в озерi, а на шнурку плаває прив'язана крякуха, мов на котвi, на якорi.

Даєте їй невеличку площу, ну так чотири-п'ять квадратних метрiв плеса, де вона, купаючись та тихенько кахкаючи, плаває.

А ви на човнi забираєтесь у густу кугу чи в очерет, замасковуєтесь, сидите й чекаєте...

Та, сидячи, вiд скуки перемовляється з крякухою:

- Тась! Тась! Тась!

А вона вам на вiдповiдь тихенько й лагiдно:

- Ках! Ках! Ках!

Аж ось крякуха рiзко й тривожно, аж нiби захлинаючись:

- Ках-ках-ках! Ках-ках-ках!

В голосi тривога, неспокiй, iстерика, i сама вона аж нiби пiрнути в воду збирається.

Стежте! То шулiка-яструб наглядiв вашу крякуху й кружляє над нею!

Не ловiть гав! Бо стрiлою впаде яструб, i не матимете ви крякухи...

Пильненько вдивляйтеся, чи не промайне у водi чи на очеретi тiнь вiд крякушиного погубителя...

I не вагайтесь, як помiтите його:

- Бах!

Встрелили ви яструба чи не встрелили, а проте одiгнали; вдруге навряд чи заманеться йому поласувати вашою крякухою...

Заспокоїлась крякуха, заспокоїлись ви...

Чуєте знову:

- Ках! Ках! Ках!

Але це " ках" якесь непевне, байдуже...

То птичка пурхнула через озеро; може, очеретянка, може, бугайчик, а може, по рясцi пробiгла чорнявенька дика курочка.

I знову тихо...

I от вам призивне:

- Ках! Ках! Ках! Ках! Ках!

Скiльки нiжностi й кокетства лукавого в голосi...

- Я тут! Я тут! До мене, друзi!.. Ви дивитесь угору - пропливає зграйка чирят... Не всi обов'язково сiдають на крякушин заклик, але часто-густо все-таки сiдають...

ІІІ

Ну, ходiмте з вами на озеро Кирмасове. Воно недалечке вiд села - ну, може, за кiлометр... Там, у Кирмасовому озерi, дiд Кирило карасi ловить, там в очеретi стоїть його човен, а понад очеретом сохнуть розiп'ятi ятери...

- А чи ж потрапите ви в озеро? - питає дiд Кирило. - Я взавтра ятери не ставлятиму, пiдiть, посидьте з крякухою. Вчора я, як уїздив в озеро, таких крижнiв iзнялося, - штук, мать, iз дев'ятнадцять! I чирята були... Тiльки ж чи потрапите ви в озеро, бо стежка туди осокою, ледь-ледь помiтна? А само воно, озеро, густим очеретом обросло. З дороги нiколи не скажете, що там є озеро. Може, пiдiйти до вас та провести? - пропонує свої послуги дiд Кирило.

- Нi, дiду, ви розкажiть, якi прикмети є до того озера, де повертати на стежку через осоку! Я сам утраплю, а ви поспiть, бо пiду я раненько, вдосвiта!

- Так, ви отак, - повчає дiд Кирило, - пiдете оцiєю дорогою понад Осколом, до лiсу " Рiжка"... Iтимете, лiворуч пiд горою побачите стiжки сiна. Один стiжок, другий. третiй. Як уже нарахуєте три стiжки, трохи пройдiть далi й дивiться праворуч. Будуть над дорогою берестки. Так дiйдiть ви до самого останнього берестка, вiн найтовший, отам уже й дивiться на осоку. Берег там геть увесь ув осоцi. Там ви запримiтите таку через осоку нiби стежку. Вона, власне, не стежка, а так нiби осока трохи прим'ята, бо нiхто туди в озеро не входить, крiм мене. Ви й прямуйте тiєю стежкою до очерету. Там побачите в очеретi нiби такi " ворота", як пiдiйдете близько до очерету, бо здаля тих ворiт не видко. Коли доходитимете до очерету, буде вода, але її, води тої, не глибоко, в чоботи не наберете: йдiть смiливо. Як увiйдете в очеретянi " ворота", побачите мого човна. Човен, сказати правду, плохенький, тече, та там коряк лежить, - будете вихлюпувати. Потiк гемонський човен! Це вже третiй рiк, як вiн тече: нiяк не зберуся законопатити й засмолити. Та то нiчого, вiн видержить, частiше тiльки воду вихлюпуйте. Весельце з собою вiзьмiть, бо я без весла ятери становлю, я з дрючком. Пливiть протокою мiж двома стiнами з очерету, протока хоч i вузенька, та проте човен пролiзе, - вона вас i виведе в озеро. Тiльки ж глядiть, не зачепiть та не поваляйте моїх ятерiв. Як виїдете в озеро, прямуйте на той його край, там бiльше качки сiдають. Там i плесо пiдходяще, де крякуху пустить, i кущi куги, де дуже добре можна заховатися, - качка й не помiтить...

... Раненько вдосвiта ви берете рушницю, весло, кошика, де покахкує крякуха, i йдете на Кирмасове озеро...

Темно. Кукурiкають пiвнi...

Ви минули останню на селi хату. Спереду вдалинi темнiє лiс " Рiжок". Праворуч блищить Оскiл, потихеньку шумлять очерети.

Отут запроектовано колгоспну гiдроелектростанцiю.

Ви пильно вдивляєтесь лiворуч, де мають бути стiжки сiна.

Починаються кущi... Ось i перший стiжок, ось i другий, i третiй...

А де ж останнiй бересток? Найтовщий?

Ага! Ось i останнiй, найтовщий бересток!

А де ж стежка через осоку?

Ви довгенько ходите понад осокою, вдивляєтесь, шукаєте, де прим'ята осока...

Ось вона!

Ви впевнено йдете " прим'ятою" осокою, доходите до очерету. " Ворiт" в очеретi нема. Перед вами стiна густо-го-прегустого комишу, який нiби насмiхається з вас:

- Ну що - знайшов? Ш-ш-ш! - кепкуючи, шарудить очерет.

Ви повертаєтесь на берег i знову шукаєте " прим'яту" осоку. Шукаєте, шукаєте i зовсiм несвiдомо мимрите:

В нашем саде,

В самом заде -

Травушка помятая, -

Не работа меня сушнт,

А любовь проклятая.

Ви ловите себе на цих несвiдомих спiвах i лаєтесь:

- А справдi-таки - не робота тебе сушить, а любов... тiльки не " проклятая", а таки справжня любов до природи, - до свiчада-озера, до тихих плесiв, до посвисту качиних крил...

- Нi, таки оце та стежка, оце " прим'ята" осока! Ви бредете знову до очерету. Ось i вода... Чавкають чоботи, якi ви з трудом витягаєте з баговиння, видираєтесь на купину, i потiм, з купини на купину перестрибуючи, наближаєтеся до очерету...

- Нi, таки - ось щось таке, нiби " ворота"! Човпаєте багнищем у ворота! Ось i човен! Над очеретом стрiлою метнулося чиря. Крякуха ваша в кошику, почувши шум чирячих крил, зразу:

- Ках! Ках! Ках!

А ви їй:

- Тась! Тась! Тась! Не кричи, голубочко, зараз виїдемо на озеро, плаватимеш на плесi, тодi вже й кричатимеш!

Виштовхавши човна на глибоченьке мiсце, ви сiдаєте i правуєте на озеро...

- Човен - непокiрний... Вiн обов'язково хоче носом уїхати в дiдiв Кирилiв ятiр...

Ви його вирулюєте на середину протоки, нiс ятера не зачепив, а зачепили ви його, того ятера, веслом, ятiр падає на вас якраз своїм гузирем, голова ваша проскакує в гузир, i ви вже нiби карась...

Та проте, кiнець кiнцем, ви вирулюєте на озеро, правуєте до плеса, прив'язуєте крякуху до грузила, - простiсiнького собi каменя.

- Бульк! - камiнь у воду, i крякуха ваша, купаючись, плаває по плесi...

Швидесенько запливаєте в кугу, - густий-густий кущ куги посеред озера! - пригинаєте кугу над кущем i сидите, немов ви в зеленому куренi...

Заряджена централка лежить у вас на колiнах, ви весь увага, весь напруження.

Сiрiє... Над озером туманиться...

Ось пискнула очеретянка. Сiренька маленька пташечка вже прокинулася, вона iз спритнiстю неймовiрного акробата перестрибує з очеретинки на кугу, охоплює своїми лапками такiсiньку стеблину i гойдається...

Вона вас зовсiм не боїться... Гойдається просто над вашою головою: ось-ось за кашкета зачепить...

Пробiгла зеленим килимом iз ряски курочка. Зупинилася проти човна й дивиться здивовано: вона тут цiле лiто живе, а такого ще не бачила.

Ви поворухнулись, - курочка метнулася i зникла... Крякуха покахкує спокiйно:

- Ках! Ках! Ках!

Нема, значить, нiчого ще...

Аж ось зненацька щось велике шугонуло бiля вашого човна й почепилося на кузi, обхопивши лапами кiлька стеблин одразу. Стеблини нахилилися аж до самiсiнького човна...

Дивиться на вас великий, рудо-сiрий птах, незграбний i остовпiлий...

Вiн теж нiколи в життi не бачив у цiй кузi нi човна, нi письменника...

Вiн - просто отетерiв, дивиться широко розплющеними очима, закам'янiлий...

А-а! Та це ж бугай, водяний бугай, що лякає дiтей своїм гучним над очеретами:

- Бу-у-у! Бу-у-у!

Невеличкий ваш рух, i бугай, шумно прорiзуючи кугу, зникає.

Крякуха наполохалась:

- Ках! Ках! Ках!

- Тась! Тась! Тась! Спокiйно! Бугай нiякий твiй не ворог!

... Сонце! Сонце! Його першi променi вдарили по очерету, по кузi, по плесi...

Золотою зробилася ряска, плесо - вогняне дзеркало, i в тому дзеркалi купається золота крякуха...

Розтанув туман...

Раптом призивне:

- Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! - заливається крякуха.

Високо-високо проплив над озером табун крижнiв...

Не приземлив його крякушин крик-заклик; помчав далi...

Ой, що це таке?

Крякуха щось дуже далеко вiд каменю попливла.

- Тась! Тась! Тась! Куди це ти?

А вона трiпонула крильцями i попливла... в очерет: одв'язалась!

- Тась! Тась! Тась!

Та де там?! Десь уже далеченько в очеретi обзивається:

- Ках! Ках! Ках!

Може, то вона обзивається на ваше " тась! тась! тась! ", а може, зустрiлася з крижнем, знайомиться!

Прощай, крякухо! Перший раз не поталанило!

А Iван Кирилович (чия крякуха) дуже пильно просив та наказував:

- Дивiться ж, щоб не одв'язалась! Вони, крякухи, такi: носиком розпетльовують вузол на кiнцi, i бувай тобi здорова!

Ой, що ж робити?! Що ж тому Iвановi Кириловичу казати?!

Та не завжди крякуха розв'язується... То в новака-крякушника так iнодi буває...

А як нормально: крякуха плаває, хлюпощеться, покахкує...

I от вам призивне:

- Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! Ках!

То обережна лиска випливла з очерету. Вона озирається на всi боки, схиляє голову на лiвий бiк i правим оком дивиться на небо, на сонце. Вона ж чула, а може, й бачила, що в озеро в'їхав човен, а тепер нiкого немає, тiльки на плесi качечка свобiдна плава i, нiкого не боячись, купається... Обережненько, тихесенько колупаючись у рясцi, лиска пливе до крякухи...

Ах! Яка ж ти, лисочко, довiрлива.

На крякушин крик-заклик по-рiзному реагують пролiтнi зграйки качинi й поодинокi дикi вутята.

Ось летить зграя чирят, їх дванадцятеро.

Почувши крякуху, вони раптом повертають до озера, облiтають озеро один раз, потiм зникають за очеретами, знову з'являються над озером уже трохи нижче. Ой, якi обережнi! Пильно роздивляються, чи нема чогось на озерi небезпечного...

Ви сидите в човнi, вкритiм кугою, i анiшелесь!

Тодi вони падають на озеро, нiби їх хтось iз пiдситка висипав.

Але падають далеченько вiд крякухи, врозбрiд, не купою.

Впали i хвилинку сидять, мов опудала, нерухомi...

А потiм уже поволеньки починають одне до одного пiдпливати, наближаючись до крякухи...

Ви не ворушитесь, чекаєте, коли вони опливуться докупи, щоб одним пострiлом звалити, ну, як не всi дванадцять, то принаймнi хоч трохи менше... Але трохи...

А то - сидите ви, замислившись, або наглядiли в кутку курочку й спостерiгаєте її, як вона по рясцi перебiгає...

Крякуха спокiйно покахкує...

Ви перевели погляд на крякуху, а там уже не одна качка, а трiйко плаває...

Коли вони прилетiли, як вони опинилися бiля крякухи - ви тiльки плечима знизуєте. Ви вдивляєтесь: де ж крякуха ваша, а де гостi?

Нарештi розiбрались...

- Та вiдпливiть же ви вiд крякухи, бо не можу я стрельнути - можу крякуху зачепити...

I коли вони, перебираючи носом ряску, одпливають, - тодi - бббах! Бабббах!

- Ках! Ках! Ках! - крякуха.

I каменем на неї падають пара крижнiв... Аж крякуха перелякалась, i сiпонулась од них...

Вони спливаються докупи... Здається, крякухи не зачеплю, бо ваша " Новотного" б'є купою.

Ви цiлитесь у першого, що ближче до вас, з надiєю, що зачепите й другого за ним...

А знаєте, як цiлитись у сидячу качку?

Не в неї безпосередньо треба нацiлятись, а пiд неї,

Бах! - перший крижень закрутився на мiсцi i раптом поринає, другий з криком зривається i летить на вас. Цього ви б'єте вльот... I уявiть собi-падає i цей... Тим часом виринає перший.

Гордiстю так i пашить вiд вас!

От якби побачили тi, що завжди запитують вас, бачачи качки на ваших тороках:

- Чи дорогi тепер качки?

- А як сяде хмарою на плесi табун крижнiв - може, тисяча, може, двi тисячi, може, п'ять тисяч?!

Та що там говорити: полювання з крякухою дуже добутливе, спокiйне полювання, особливо для мисливцiв, котрi вже в лiтах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато...

Тiльки не захоплюйтесь дуже...

Убили десяткiв чотири або п'ять i йдiть собi додому... Не треба обов'язково п'ятсот чи тисячу! То дуже багато...

А так - одну на борщ, а одну на смаженину - з яблуками чи з брусничним варенням, - i буде з вас!

Дiд Лука крiпкий був узагалi мисливець, а ще крiпший крякушник. I крякухи в нього були такi, як нi в кого в свiтi.

- Я, - розповiдав дiд Лука. - пустю, було, крякуху й сидю! Коли ось - хмара! Сiла бiля крякухи сила-силенна крижня! Може, тисяча, може, двi, може, п'ять тисяч! Я задивився та як попхну з обох стволiв разом! Як же ж вони знялися, ну, я вам скажу, як буря! I нi одної не лежить! А я й не туди, що попхнув я з обох стволiв не в качок, а в очерет! Заворожили вони мене! Да!

Дiд Лука нiколи не говорив: " вистрiлив" чи " стрельнув", а завжди вiн говорив " попхнув".

- Да, так одного разу сидю я з крякухою! Коли воно як налетiло, ну, як тої хмари! Може, тисяча, може, двi, може, п'ять тисяч! Хiба їх полiчиш, коли воно одно одне давить. Я вицiлив та як попхну з обох стволiв разом! Пiд'їздю човном, пiдбираю. Одна, двi, три, чотири, п'ять, шiсть, сiм, вiсiм, дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять... П'ятнадцята... на вiрьовочцi. Крякуху вбив! Ох же ж i крякуха була! Одна в свiтi!

* * *

Розчудесна штука - полювання з крякухою на чудесному " Ковпак-озерi"!

Так воно, те озеро, скоро прозиватиметься.

ЛЕБIДЬ

Розчудеснi мiсця на рiчцi, на Пiвнiчнiм Дiнцi...

Вам нiколи там не доводилося бувати?

Коли не доводилося, - обов'язково побувайте.

Ви з Харкова робочим поїздом доїдете до Змiєва.

Змiїв - мальовничий городок, тепер районний центр Харкiвської областi, - вiн розлiгся якраз на Пiвнiчному Дiнцi.

У Змiєвi ви вiзьмете човна й попливете за течiєю Пiвнiчним Дiнцем...

А пливти вам треба в червнi...

Ви потихеньку пливтимете i милуватиметеся чудесними краєвидами: лiворуч зеленiтимуть заливнi луки, - зеленi вони, тi луки, зеленi, та запашнi, уквiтчанi i ромашкою, i конюшиною, i дзвiночками, а iнодi серед зеленої соковитої трави червоно горiтиме квiтка степового тюльпана або дикого маку.

I скiльки ви пливтимете, весь час вiтатимуть вас своїм щебетанням веселi жовтобрюшки, канарейковi трясогузочки, пiдпадьомкатиме на вашу честь перепел i дерчатиме деркач.

З прибережного пiсочка з посвистом зриватимуться кулички, а в затоцi, вкритiй лататтям та бiлими лiлеями, мов почесний вартовий, вас зустрiчатиме сiра чапля.

На правому високому березi в кущах лiщини розриватимуться солов'ї...

Так потихесеньку ви допливете аж до Коропового хутора.

Наближаючись до Коропового хутора, Пiвнiчний Донець ширшає, робиться многоводнiшим, глибшає, - тут вiн упливає в лiс, - з обох берегiв над ним схиляються зеленi вiти густо-зеленої вiльшини, гостролистих кленiв, струнких дубiв, бересткiв, грабини, утворюючи над ласкавою рiкою казкову алею-тунель...

Стоять на височеньких протилежних берегах дерева i нiби вiтаються мiж собою, простягаючи одне одному зеленi вiти-руки.

Як випливете ви з алеї-тунелю, - острiвець невеличкий на вашiй путi буде, - зелений, зелений острiвець, зарослий i вiльхами, i вербами, i кугою, i високим-високим очеретом.

А на тому на островi пiд розлогою, старою, дуплястою вербою курiнь побачите, - благенький курiнь, такий собi очеретом сяк-так прикритий, а зверху ще вiтами, та кугою, та травою, - щоб од дощу десь приткнутися було...

І в куренi зеленої трави наслано, щоб можна було при нагодi, чи як уже дуже очi злипаються, подрiмати годину-другу.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 Следующая ⇒