ОСТАП ВИШНЯ 2 страница

Лежить таке велике-велике та волохате ведмеже хутро у вас у кабiнетi перед канапою. . Ви сидите на канапi, а перед вами приятелi сидять.

Ви їм кажете:

- Оцього ведмедя сам убив!

Приятелi вашi, як i взагалi в таких випадках усі приятелi, подивляться один на одного i обов'язково котрийсь iз них кахикне.

Не звертайте на це " кахи" нiякої уваги й розкажiть їм, як ви спочатку, коли ведмiдь вискочив iз барлоги, вдарили його жаканiвською кулею, але тiльки поранили, а вiн, розлючений, як стрибоне до вас, а ви не розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у снiг i взяли лютого звiра на рогатину, i як у вас рогатина - трiсь! - а ви хапаєте другу рогатину i прямо ведмедевi в груди! Аж тут друга рогатина - трiсь! Ви тодi-за третю! Звiр уже дихає прямiсiнько вам в обличчя... Третя рогатина...

Але тут дружина:

- Жалуйте, товаришi, до столу! Чайку поп'ємо! А коли ви вийдете з кабiнету, ваш найближчий друг каже вашiй дружинi:

- Спасибi, хазяєчко, що покликали, а то б довелося вашому чоловiковi й за четверту рогатину хвататись! Чого тiльки не перетерпить людина за правду?!

Добрий мiй знайомий, тов. С., хоч сам вiн і не мисливець, розповiв менi дуже iнтересний спосiб полювати ведмедя.

Сам я нiколи до того про такий спосiб здобути ведмеже хутро й цiлу торбу ведмежого м'яса не чув, але спосiб цей, на мою думку, вартий всiлякої уваги, тим паче, що вiн зовсiм безпечний, i мисливець у всякiм разi тут своїм життям не ризикує.

Виявляється, що дорослi ведмедi дуже пристраснi математики.

Ви назнаєте мiсце, де ведмiдь полює, чи просто годується, берете великий аркуш дикту, пишете на тому диктовi великими лiтерами таку математичну формулу:

2Х2=5

Написавши цю формулу, берете молоток i цвяхом прибиваєте до ясенка чи до дуба на тiй стежцi, де ведмедь подорожує. Прибивати треба не дуже високо та й не дуже низько, а так, щоб ведмiдь ту математичну формулу побачив.

Прибивати краще опiвднi, коли ведмiдь одпочиває. А як вийде вiн увечерi полювати, щоб вiн її вже уздрiв.

Прибили.

Зразу ж бiжiть додому, запрягайте коня в гарбу й їдьте до того математичного мiсця. Тiльки ж не пiд'їздiть до нього близько, заховайте коня з пiдводою десь у ярку чи за скиртою соломи, а самi бiжiть у лiс, вилазьте поблизу прибитої формули на дуба й чекайте нишком.

Ось iде ведмiдь.

Трiщить лiщина, падають з неї галузки, i взагалi шум.

Ви не бiйтесь i спокiйно собi чекайте.

Наткнувся, нарештi, ведмiдь на дикт з математичною формулою. Досвiдченi в такiм на ведмедя полюваннi люди розповiдають, що, коли вiн побачить 2Х2 =5, з ним починає коїтись щось неймовiрне.

Вiн то ступне назад, вдивляючись у числа, то знову до них пiдступить, протирає лапою очi, дивиться, дивиться i, пересвiдчившись, що таки справдi написано 2Х2 =5, хватається лапами за голову й починає ту голову ламати.

Ламає, ламає, ламає... Ви сидите - i нiчичирк! Аж ось голова ведмежа трiскає й ламається.

Ви злазите з дуба, пiдходите до ведмедя, - а вiн уже мертвий, упокоївся з поламки голови над невiрною математичною формулою.

Ви бiжiть по пiдводу, пiд'їздiть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везiть додому. Дехто з мисливцiв, щоб не видати секрету цього способу полювання на ведмедя, потiм б'є його кинджалом у серце.

- Наткнувся, - мовляв, - у лiсi на ведмедя, вiн на мене накинувся, я не розгубився, схопився з ним у страшному герцi, - i звалив його ударом кинджала прямо в серце! Ось, дивiться!

I покаже ще й кинджал у ведмежiй кровi.

А по-нашому - це нечесно: як здобув, так i розповiдай! Завжди додержуйся стародавньої охотницької традицiї: говори завжди правду, i тiльки правду!

Ще раз говорю, що вищеописаного способу полювати ведмедя я не перевiряв, але всi, хто його знає, кажуть, що вiн дуже добутливий.

Спробуйте, товаришi охотники!

Дикт не так дорого коштує, а ведмеже хутро - коштовна рiч.

Та й м'ясо не дешеве.

ІІІ

Ще був один непоганий спосiб придбати ведмеже хутро, але тепер навряд чи можна його здiйснити, бо грунтовно змiнилося на нашiй Батькiвщинi життя.

Як знаємо за старих, дореволюцiйних часiв цигани-мандрiвники ходили по базарах та по ярмарках і водили за собою приручених i навчених рiзним нехитрим штукам ведмедiв:

- А покажи, Миша, як п'яний дядько з корчми йде!

- А покажи, Миша, як п'яна баба танцює!

Миша показує, бо в Мишi в нiздрях залiзне кiльце, i як його за те кiльце сiпають, Мишi дуже боляче...

Тепер цигани ведмедiв у нас не водять. Тепер цигани культурно по колгоспах господарюють та талановито грають на сценi свого циганського театру в Москвi - " Ромен".

Так от i трапилася така охотницька за старих часiв пригода.

Але хай за мене про неї розповiсть учасник тої пригоди, хай розповiсть так, як вiн менi колись розповiдав...

... " У вереснi мiсяцi дiло було, якраз на другу пречисту.

- Полювали ми з Трохимом Свиридовичем та Семеном Петровичем вальдшнепiв бiля Кленової. А в Кленовiй на другу пречисту величезний щороку ярмарок з'їздивси. Як iшли ми через Кленову, бачили пiд слободою чималенький циганський табiр з кiньми, возами, ведмедями й дiтьми. Ведмедiв було два, - i чималеньких. Ярмарок нас не цiкавив, бо виїхали ми з мiста виключно, щоб пополювати. Ну, полюємо! Я зайця стукнув, пару вальдшнепiв. Приятелi теж дечого пiдстрелили. Надвечiр зiйшлися перекусити. Сiли на узлiссi - трапезуємо. Довгенько трапезували. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, а ми трапезуємо. Уже Трохим Свиридович " Зiбралися всi бурлаки" двинув, а ми все трапезуємо. Трохим Свиридович було як потрапезує, то спiває, спiває, аж заливається. Проспiвали вже й " Зiбралися" i " Реве та стогне" i " Гиля-гиля". Пiд " Кину кужiль на полицю, сама пiду на вулицю" Трохим Свиридович навприсядки пiшов. Уже й потанцювали, а проте все ще трапезуємо. Трохим Свиридович хотiв пiд " Кучерява Катерина чiплялася до Мартина" вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив -упав! Упав та головою на ягдташ з вальдшнепами. Витяг вальдшнепа з сiтки, дивився, дивився на нього та й каже:

- Пт-та-ташечко! Люб-б-б-ая! За що ти мерррртвая? Хiба ж ти з-в-в-вiр? Хiба ти мед-вед-мед-мiдь?! А потiм як iсхопиться:

- Мед-вед-ведя хочу! Хлопцi, - кричить, - давай медвеля полювати! За мною!

Ми за ним!

Я вже докладно не дуже й пам'ятаю, та й тодi воно менi не дуже затямилося, що саме було. Пам'ятаю, що кругом кричать цигани, ведмiдь мене кусає, я ведмедя кусаю. Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за щось, пам'ятаю, тягну.

Прокинувся - темно. Лапнув праворуч - наткнувся па вуса Трохима Свиридовича! Лапнув лiворуч - нiби борода Семека Петровича.

- А де ж, - думаю собi, - ведмедi?

А так якась проти нiби дiрка i трохи свiтиться.

Я до дiрки, стоїть людина, пиката й вусата. Я її й питаю:

- Ми, часом, не в барлозi?

А вона менi:

- Я тобi дам барлiг! Я тобi дам такий барлiг, що ведмедем зеревеш! Хлiв станового пристава за барлiг маєш?!

Тодi я все зрозумiв! За все життя оце один тiльки раз на ведмедя й полював.

- Iнтересно! Тiльки дуже дорого, - з сумом додав учасник тої пригоди.... "

* * *

Тепер так на ведмедя полювати вже не вдасться: нема ярмаркових тепер, слава богу, ведмедiв...

Хiба, може, в зоологiчному парку? Але нi: не варт! У всякiм разi, не рекомендую!

А приємно все-таки лежати на канапi, вкритiй ведмежою шкурою, й посмiхатися:

- Сам убив! Їй-бо, сам!

БЕКАС

Присвячую Г. I. Косарьову

Бекас для охотника, насамперед, - собака!

Я ж нiколи не думаю, що ви таке твердження зрозумiєте безпосередньо!

Ясна рiч, що бекас - не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все'дно, що справляти весiлля без музики.

Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстиме, а навiть не бачитимете.

Значить, давайте про... бекаса.

Бекас - невеличкий болотяний птах, сiренький, з бiленьким на пузцi пiр'ячком, дуже меткий, iз дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами, зривається з характерним для нього криком i летить, навiжений, нiби вiн перед тим, як злетiти, випив мiнiмум двiстi грамiв: зигзагами.

Який же вiн смачний, смажений бекас!

Делiкатес!

I, - майте на увазi, - бекас - це один з тих небагатьох сортiв дичини, яку засмажують разом з уздром, з потрухами: дзьобика його пiд крильце, трiшечки масла - i в пiч.

Не дай бог, потiм сметанки та, не дай бог, iще чого-небудь, - це такая - вам кажу - симфонiя, що... давайте зараз же їхати на бекасiв...

I знову ж таки: бекас без собаки i не делiкатес, i не симфонiя, бо без собаки - нема бекаса.

Значить, давайте про... собак!

Що таке собака - ви всi знаєте: голова, чотири ноги, хвiст i гавкає.

Трохи докладнiше про породи мисливських собак i, оскiльки йдеться про полювання бекаса, - значить, - про лягавих собак.

Такi є породи:

а) Лавераки.

в) Гордони.

с) Iрландськi сетери.

d) Пойнтери.

е) Континентальнi лягавi.

f) Грифони.

g) Спанiєлi.

h) Пудель. Тепер ця порода переродилася скрiзь на " пунделя".

Яка порода з них найкраща?

Та, з якою полюєте ви.

Коли придбаєте собi, примiром, лаверака, - то такого лаверака нi в кого не було i не буде.

- Ну, який собака! Не собака, а Едiсон! Факт! Га послухайте, що я вам розкажу. Полювали ми...

І пiшло, i пiшло...

Хочете-слухайте, хочете-не слухайте, але такого собаки таки насправдi не було i не буде.

Якої ж породи собаку посовiтуватн вам придбати?

Такої, яку ви вже придбали або хочете придбати.

Охотник-початкiвець, не зв'язаний мисливськими родинними традицiями, придбавши рушницю, шукає собаку.

Теща його, прекрасна завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку, ласкаво й привiтно (як i завжди теща) говорить, сильно натискуючи при розмовi на шиплячо-свистячi приголоснi:

- Ссссетера треба! Шшшшшикарний сссобака в Акулiни КузьмiнIшшшшни! Дуже сссстойки робить! А, головне, акуратний, чистун. Я попрошшшу Акулiну Кузiзмiнiшшiпшну! У неї шшшшвидко ццццуценята будуть! Якщо, на щщщастя, не позззздихають! Дуже породистi цццпуццценята!

За мiсяць чи за два вам принесуть од Акулiни Кузьмiнiшни шшикарного сетера.

Якi ж ви радi: перший у вашiм життi мисливський собака. Ваш! Власний!

Пестите ви його, голубите ви його, доглядаєте, як сина, як найдорожче для вас створiння.

Купили ви йому нашийника, купили поводок i за кiлька часу ведете до мисливського клубу, в собачу секцiю, на експертизу.

Показуєте суворому дядi i так на нього дивитесь, як у дитинствi колись дивилися на батька, коли суворий i заклопотаний батько ваш ласкаво подивився на вас та ще й приголубив.

- Ну?! - запитуєте. - Песик! Правда, хороший i кровний? Га?

Суворий дядя дивиться на песика довго й уважно, а потiм перекидає свiй погляд на вас i байдуже кидає;

- Кундель!

- А менi казали - сетер!

- Значить, сетер-кундель! - кидає дядя.

- А як iз ним далi? - трепетно запитуєте ви.

- Та що ж далi? На цiм поводку не варто вiшати, хороший поводок. Повiсьте на простiй шворцi. Нi в його папи, нi в його мами сетер у кровi не ночував! Кундель!

Пiсля цього у вас удома з тещею гостро-короткий діалог, пiсля якого теща резюмує:

- Акулiна Кузьмiнішна женщина не такая, - а вже на сьомому роцi приобщалася й сповiдалася. I нiколи я не думала, i нiколи я не гадала, щоб моя Люда (Люда -це ваша, значить, дружина) могла так помилитися щодо друга її жистi, а вона ж у мене одна, i куди я дiнусь, i хто їй, та й не тiльки їй, пектиме такi пончики. Невдячнi тепер пiшли молодi люди. Коли мати рекомендує собаку, то слiд все-таки пам'ятати, що рекоменлує собаку мати. Бо я мати не тiльки Людi, а я тепер мати й вам. Не може, отже, бути собака не сетер, а кундель! Од кунлеля чую! Людо, дай менi понюхать!

Перший собака для мисливця-початкiвця дуже трудний собака.

Потiм уже буде легше...

Потiм уже, коли ви познайомитесь i з мисливцями i з їхнiми собаками, коли ви вже знатимете, що був на свiтi знаменитий Камбiз, чорний пойнтер, i знаменита Алi, лаверак, i знаменитий Джой - гордон, - тодi вже ви придбаєте собi таке цуценя, яке вам бiльше до вподоби.

Коли вам бiльше до серця пойнтери, вам скажуть:

- У Василя Iвановича є сука-пойнтер камбiзівських кровей. Сам Камбіз Перший колись перестрибнув через неї, коли вона вилазила з вагона на станцiї Бориспiль.

Придбали ви чудесне, примiром, пойнтереня.

Як його назвати?

Безперечно - Джек, або Джой, або Стек!

Нiколи в життi не прозивайте його Бровком чи Цяцею (коли вона-сука), чи Терном, боже вас борони: таке iм'я може навiки зiпсувати собацi таланти, хоча б собака була навiть богом.

Привели, чи принесли, чи привезли ви, значить, песика додому.

- Правда, славний песик? - запитуєте ви у своїх домашнiх.

Теща ваша, подивившись примруженими очима на вас i на песика, пiде до своєї кiмнати, нiчого не сказавши.

Дружина ваша Люда подивиться спочатку на свою маму, яка воднораз i ваша теща, погладить песика по голiвцi й прокаже:

- Хороший песик? А чумка в нього скоро буде?

- Мабуть, скоро, - вiдповiдаєте ви.

- Хоч би скорiше! Кажуть, що вже як собачка перечумує, то тодi вже не дохне.

- Так, тодi вже не дуже дохне!

- А вiд чумки дохне?

- Дохне!

- Хоч би скорiше чумка!

- Де ж ми його пристроїмо? - ласкаво запитуєте ви.

I тут чуєте тещину пораду з сильним притиском на шиплячо-свистячi й голоснi:

- Двоспальне лiжко, може б, ви йому поставили? А може б, окрему канапу.

- Мамо, - заспокоює дружина, - ну чого ти хвилю-єшся? Скоро ж буде чумка!

Починається виховання мисливського собаки, а вiд виховання залежить все: i добутливiсть вашого полювання, i вся краса, й насолода вiд полювання з мисливською собакою високих кровей.

На другий день пiсля того, як у вас оселився симпатичний чистопорiдний песик, починається дискусiя на тему:

- Хто витиратиме?

- Я не витиратиму! - кидає теща.

- Я вже сьогоднi п'ять разiв витирала, а чумки ще нема! - заявляє дружина.

- Витиратиму я! - рiшуче кажете ви. - Де це нашi ганчiрки подiвалися? Скрiзь були ганчiрки, а тепер хоч би тобi одна.

Витираєте, значить, ви...

От ви витерли вже пiзненько, лягаючи спати, поклали Джека на його мiсце i лягли.

Джековi скучно за мамою, йому скучно за братiками, за сестричками, - Джек так жалiбно-жалiбно скавучить.

Теща ваша, виходячи з " удобств" i човгаючи пантофлями, ласкаво заспокоює Джека:

- Цить! Цить! Здох би ти йому!

В цей час ви кашляєте i кидаєте:

- Джеконько! Спи, голубчику!

I чуєге тещине:

- Спи, песику. Спи, любенький. Навiки засни, собаченько наш хороший.

Заснув Джек, заснула теща, заснула дружина, засипаєте ви...

А засинаючи, чуєте, як дружина увi снi кличе благально:

- Чумко! Чумко! Чумочко! Швидше, швидше, швидше!

Так росте у вас ваш улюблений i чистопорiдний Джек.

Вiн росте, а ви витираєте.

Витираєте й водите Джека гуляти.

Щоб не часто витирати, частiше треба водити гуляти, а як не часто водити гуляти, тодi часто треба витирати.

Водити гуляти малесенького чистопорiдного песика з п'ятого-шостого поверху разiв по п'ять-шiсть на день - дуже приємне спортивно-гiмнастичне заняття.

Зразу так-таки ви беретеся i вчити Джека рiзних потрiбних мисливських штук: iти за ногою, приносити поноску, шукати заховану якусь таку рiч i т. iн.

Особливо приємно вивчати собачку знаходити вашi нiчнi пантофлi.

Чистої породи песик за 2-3 днi збагне цю науку, а вже за 2-3 тижнi бiля вашого лiжка лежатимуть усi пантофлi вашої родини й усiх сусiдiв, що живуть у спiльнiй з вами квартирi.

Веселi часи настають, коли в песика зубки починають прорiзатися.

Тодi одного чудового ранку ви прокидаєтесь, бо сильно скавучить собачка i сильно кричить дружина Люда:

- Модельнi! Боже мiй! Єдинi модельнi черевики!

- В чiм рiч? - запитуєте ви.

- Поїв модельнi черевики!

- Хто поїв модельнi черевики?

- Ваш Джек поїв модельнi черевики!

Тижнiв на два ви переходите з дружиною на " ви"...

А ще за кiлька часу з поважною вашою тещею припиняються всякi зносини i на " ти", i на " ви", бо од її улюблених нiчних шльопанцiв залишилися двi недогризенi стельки.

Але то нiчого, - ви все рiвно Джека любите, вiн уже носить поноску, вiн шукає речi, i ви самi бачили його першу стойку у дворi на сусiдчину рябеньку курку.

Ви ще й " пiль" йому не сказали, а вже в ротi в нього весь курчин хвiст, а курка сидить зверху на хлiвi й одчайдушно всiх запитує:

- Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!

Траплятимуться i такi випадки: ви прийдете додому, а з вами не балакає навiть Юрко, ваш коханий синочок.

- Що таке? - запитуєте ви.

Мовчання. Напружена тиша. Тiльки все посемейство суворо якось дихає.

- Юрасику, що трапилось?

- Джек вiсiм котлет iз'їв.

А як перед рiздвом така в родинi буде ситуацiя, то почуєте:

- От iндика тiльки архирейський носик залишився!

- З шийки, значить, почав? - проказуєте ви. А що ви бiльше скажете?

I так до перших роковин з дня уродин вашого хорошого песика.

Потiм непогано вiддати песика для науки досвiдченому єгеревi.

Єгер - це людина, що вчить чистопорiдних мисливських собак. I зробить iз вашого Джекя одного в свiтi.

Але з єгерем ви вже самі майте справу.

Одно скажу: доки ваша собачка в єгеря, ви ходите в старому костюмi i в старих черевиках, а ваша дружина нiколи не придбає собi модельних черевикiв.

I ви прекрасно знатимете, почiм тепер вiвсяна крупа i пшоно, i що ваш Джек за один мiсяць з'їдає мiнiмум четверик коней.

I от, нарештi, Джек готовий.

Перше з ним самостiйне ваше полювання на бекасiв.

- Стойка!

- Пiль!

Джек кидається, i з-пiд нього вискакує... здоровенна жаба.

А повернувшись колись iз полювання, ви розповiдаєте своїм приятелям:

- Посилаю Джека: " Побiжи, пошукай, чи нема на тiм болотi бекасiв". Джек побiг, метнувся сюди-туди по болоту, бiгав, нюхав, прибiгає, висолопивши язика.

- Що, - питаю, - нема?

- Нема! - каже.

А бекасiв, товаришi, треба смажити, не розчиняючи їх, з потрухами, з уздром.

Ах, яка це смачна, благородна, нiжна дичина!

ВОВК

Мисливцевi, що йому вперше в життi доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз i назавжди слiд обов'язково запам'ятати стару нашу народну приповiдку:

" Не бiйсь вовка, - сiдай у хатi".

Вовк-хижак i хижак лютий, кровожадливий, - проте боятися його нема чого.

Кiндрат Калистратович Моргниоко давнiй і досвiдчений убийвовк, - так вiн усiм розповiдав i всiх учив, що вовк - звiр надто полохливий i боязкий.

- Ось послухайте, - казав усiм Кiндрат Калистратович. - Живу, як знаєте, я на хуторi i якраз на узлiссi. Кошара моя стрiхою аж на лiщину нiби налягає. От вовк i нанюхав моїх овечок. Продер глупої ночi пiд стрiхою в кошару дiрку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарi, звiсно, гвалт, - вiвцi: " ме-е-е! " та й у хлiвi, - а хлiв поруч, - корова в рев! Я почув, вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сiре повз мене пiд стрiху-шелесть! Крiзь дiрку проскочити не встигло, як я його за хвiст, а воно, видите, вовк. Ну, лякливий же, я вам скажу, звiр! Така вже, звинiть, неприятнiсть! Хоч що ви менi тут кажiть, а вовк-звiр крiпко полохливий!

А на нашу думку, це ще не такий сильний аргумент за вовчу полохливiсть, бо хто знає, яка б " неприятнiсть" вийшла, коли б вовк зненацька вхопив Кiндрата Калистратовича, ну, не за хвiст, а взагалi ззаду... А Кiндрата Калистратовича ми всi знали за хоробру i сильну духом людину.

Та хоч вовк, може, й не такий уже сильно полохливий, проте ще раз кажемо:

" Не бiйсь вовка! "

Полювати вовка - це для мисливця i честь, i обов'язок, бо хто ж таки не почервонiє й очей долу не спустить, коли йому скажуть:

- Сидите ви тут, сидите, охотниками прозиваєтесь, а у Вербовому хуторi вчора вовки трьох овець зарiзали та телицi лiвий задок од'їли.

- А де це Вербовий хутiр?

- Од Зачепилiвки кiлометрiв не бiльш як п'ять буде. Як доїдете до могили, так дорога влiво пiде, тiєю дорогою й їдьте. Ярок переїдете, берiть праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, якраз у Вербовий хутiр i в'їдете...

- А вовки хiба в самому хуторi?

- Ну, на хуторi спитаєте кривого Степана, - вiн знає, де вовки. Той усе на свiтi знає. Давнiй охотник, тiльки правов не вибрав.

- Чи не в Перещепиному це лiсi? - кидає Кiндрат Калистратович.

- Та, мабуть, що в Перещепиному. Де ж їм бiльше бути, як не в Перещепиному... I лiсу чимало, i самi ж вам ярки та балки. Тiльки в Перещепиному. Вовка там, як хмари! Закурить нема?

- Закурюйте?

- Так почекайте, - устряв знову Кiндрат Калистратович. - Як у Перещепиному, так чого ж нам тодi до Вербового хутора їхати? Перещепине - воно ж бiля Розлогого хутора, а Вербовий - так вiн же бiля Кучерявої балки... То, може ж, то вовки з Кучерявої балки?

- Мо'й так! Воно, конешно, вовк, конешно, звiр! Правильно! Тiльки в Кучерявiй! Густа балка i чималенька балка. Ох, i вовка там! Як завиють, - волосся дротом!

- Так тодi давайте до Вербового вдаримося! Це - в Кучерявiй!

- Так-таки до Вербового й прямуйте. То там спитаєте кривого Степана, - його всi там знають. Той вам i розкаже, й покаже. Вiн усе знає, бо охотник давнiй, от тiльки що оце тепер правов не вибрав.

- Ну, поїхали! Прощавайте! Спасибi, що сказали!

- Щасливої! Пiдсипте ще махорочки! Запашна махорка!

- Закурюйте!

- Спасибi. Так, як ярок переїдете, берiть зразу понад ярком, i аж до самого Вербового. Три ж овечки й телиця, - государству ж збитки якi. Нiззя, треба винищити. Бувайте здоровi!

Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, прямiсiнько у Вербовий хутiр.

- Тррр! Драстуйте, бабусю!

- Драстуйте!

- Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?

- Кривий Степан?

- Еге! Охотник!

- Так вiн же тепер не охотник: вiн без правов! А живе вiн... Одна... Друга... Третя... Четверта... П'ята... Шоста... Сьома... за четвертою хатою повернете в уличку. Тiєю вуличкою у самiсiнький двiр так i в'їдете.

- Спасибi, бабусю!

- Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.

- Та то вже як там буде!

За четвертою хатою вулички нема. Стали.

Бабуся кричить:

- Та куди ж ви? Вже проїхали!

- Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!

- Дивись, а я думала - четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку і прямiсiнько в двiр.

- Драстуйте, Степане! як вас?..

- Iванович...

- Степане Iвановичу! Це ви охотник?

- Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер...

- Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?

- Ні, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки що... Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько... Лисичку iнодi торохнеш... Буває...

- А троє овець хто зарiзав?

- Троє? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не вiвцю, а кабанчика...

- А телицi зад хто од'їв?

- Що ви, товаришi? Це - брехня, вiрте совiстi, брехня. Десятий рiк я старшим корiвником. Коли хто навiть ударить, строго взиськую, а не то, що цiлi зади од'їдать... Хто ж це вже пiдкопується?!

- Та нi, ми, Степане Iвановичу, про вовкiв!

- Якi такi вовки, коли в мене по 2000 лiтрiв на фуражну корову, а вони - " зади од'їдають"? Хай знiмають, коли не вiрять!

Розтлумачуєте, кiнець кiнцем, у чiм рiч, i Степан Iванович заспокоюється.

- Так у вас про вовкiв, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?

- Говорили, що кiлометрiв за п'ятнадцять звiдси, у Попiвському, нiби виють. I що справдi нiби комусь зад од'їли... Не знаю тiльки кому - чи телицi, чи комусь iншому...

III

-- Поїдьмо, товаришi, на Попiвське! Може, там справдi щось органiзуємо, - каже Кiндрат Калистрато-вич. - Там-таки справдi бували облави на вовкiв i там-таки є справжнiй мисливець, бо має i прапорцi, i зможе зiбрати гучкiв-загонщикiв, i знає, де поставити на номера. А я як фахiвець у цiй справi навчу вас, як полювати вовкiв облавою.

- Поїдьмо! Забились, так уже поїдемо. Сьогоднi, може, вже не встигнемо, ну що ж, лишимося, завтра й пополюємо!

Поїхали.

Кіндрат Калистратович, давнiй убийвовк, розповiдає про вовчу облаву.

-- Ой, цiкава ця штука, товаришi, облава на вовка. Вовк залягає на день у густiй хащi i там лежить до ночi i тiльки вночi виходить од'їдати телицям зади, рiзати овечки та лошата. Досвiдчений охотник заранi вже знає, де вони є, бо прислухається до їхнього виття, а то й сам, виючи по-вовчому, викликає їх на вiдповiдь, щоб уже напевно знати, де саме вони лежать. Коли це все вже вивчено, тодi призначається облава. З'їздяться мисливцi, заранi сповiщаються загонщики, з двох бокiв те мiсце обтягується шнурком, з прив'язаними на ньому прапорцями. З одного боку, де прапорцiв нема, розставляються на номерах охотники, а навпроти, здалека, заходять загонщики, запускаються, коли єсть, собаки... Звiр пiде на охотникiв, убiк вiн не побiжить, бо боїться прапорцiв... От, значить, обложили, стали. Загонщики чекають знака, коли починати... У лiсi тихо-тихо... Iнодi тiльки трiсне гiлочка, упаде шишка, стук-стукне дятел...

Ви стоїте й " прочiсуєте" зором свою територiю: де стежка, де галявина, - щоб заранi вже знати, як бити вовка, коли вiн пiде - чи просто на вас, чи, може, трохи праворуч чи лiворуч. Ви ж знаєте, що й праворуч, i лiворуч на номерах вашi товаришi-мисливцi. Отже, щоб не допустити його на їхню територiю, а щоб вовк був ваш! I тiльки ваш! От почалися гони. Крик, шум, гам. Трiщить десь лiщина, гавкають собаки, стрiляє старшина загонщикiв... Не лiс там у загонщикiв, а пекло. - Га-ла-ла! Тю! Го-го! Ух! Ох! Та-ра-ра-ра! - Пекло це прямує на вас. Отут уже держiться. Тут уже кожний трiск гiлки - то трiск усiх ваших нервiв. Падiння шишки з ялинки - атомна бомба. Стрибок зайця - мiнiмум стрибок жирафи. Лисиця - тигр. А ви ж зайцiв i лисиць не стрiляєте. Боже борони! Найтяжчий злочин - стрiляти на вовчiй охотi в щось iнше, крiм вовка. I от, нарештi, iде вiн. Я його, товаришi, не тiльки на око впiзнаю, я його ходу за сто метрiв знаю, я чую його єством своїм усiм. I от - мiж кущами - мельк! - сiре. Раз на мене - вважайте, що вовка нема. З першого пострiлу. А там iще - пострiл, там пострiл. А якась роззява то й не помiтить. А дехто, помiтивши вовка, - на грушу. Буває й таке. А дехто й собаку, замiсть вовка, стукне. Буває й таке. Наближаються гонщики:

- Скiльки взяли?

- Трьох!

- Скiльки пройшло?

- Два!

- Ех, ви! Як же це ви зiвнули?!

I от тодi на узлiссi оповiдання про колишнi облави...

- А тодi, пам'ятаю...

- А тодi...

- А раз...

Та що там говорити...

Кiндрат Калистратович аж упрiв, оповiдаючи про вовчу облаву. Очi йому блищать. Почервонiв увесь.

Слухачi зачарованi...

Iдете, значить, ви на Попiвське.

Обабiч дороги, аж ген-ген - куди око дiстає, закучерявилися зеленi вруна колгоспної озимої пшеницi.

А за зеленями, на пагорках, чорнiє, нiби воронове крило, колгоспна зяб...

Аж ось мчить з гори вiз. Кобильчина летить галопом. На возi стоїть громадянин, кашкет йому набакир, в лiвiй руцi вiжки, а в правiй - батiг, що загрозливо навис над кобильчиною:

- Н-н-н-о! Н-н-н-о!

- Куди летиш, дядьку?

- Вовк!

- Де?

- Отам, на горi, на пшеницi! Мишкує! Н-н-но! Кiндрат Калистратович, як старий i досвiдчений убийвовк, резюмує:

- Нiчого вдивительного нема! Може бути! Старi вовки, розлюченi, що нiчого не бояться, iнодi виходять i вдень помишкувать на поле. Буває. Сiпни, Петре, конi, може, справдi побачимо...

Пiдтюпцем вибираєтесь на гору. Праворуч од дороги пшениця пiшла схилом до рiчечки. За рiчкою весь у вербах невеличкий хутiрець.

- Он! - аж скрикнув Кiндрат Калистратович. Справдi, серед великого лану озимої пшеницi стоїть сiрий звiр. Вiн нахилив голову i щось нiби винюхує. Потiм починає гребти лапою землю.

- Хлопцi! - шепотить Кiндрат Калистратович. - Один стрибай тут i, пригнувшись, до рiчки. Другий iзстрибуй трохи далi. Петре Iвановичу, ви станете отам за пагорком, а я спущусь до он тiєї вербички. Поволеньки сходьтесь i наганяйте його на мене. Я не промажу. А ти, Петре, їдь собi потихеньку дорогою та спiвай, щоб вiн на тебе поглядав. Пiшли.

Всi, попригинавшись, розбiгаються, як наказав старий i досвiдчений убийвовк Кiндрат Калистратович, i починають оточувати звiра. Звiр, видать, не дуже полохливий, бувалий звiр, бо не видно, щоб дуже нервувався. Побачивши, що до нього наближаються люди, вiн потихеньку почав одходити, i тодi тiльки, як гарячий Петро Iванович, не витримавши, побiг за ним, - легеньким скоком подався на хутiрець, прямiсiнько на Кiндрата Калистратовича.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 Следующая ⇒