Annotation 36 страница

Півдня ми обачненько обходили стороною борвій і лише третього дня, як повітря зробилося прозоріше, ввійшли, живі й здорові, до порту Матеотехнії^[486], неподалік від палацу Квінтесенції. Ступивши на берег, побачили, що арсенал охороняє сила лучників і ратників. Спершу у нас душа похолола, та це й зрозуміло, адже вони забрали у нас зброю і спитали нас гоноровито: — Дружочки, а ви ж звідки? — Братики (відповів Панурґ), ми туренці. Наразі ми з Франції, і аж реґнемо віддати чолом пані Квінтесенції і відвідати славне царство Ентелехію. — Прошу? (перепитали вони). Ви сказали Ентелехію чи Енделехію? ^[487] — Любі братики (відповів Панурґ), ми люди прості й недоладні, даруйте за нашу невмілу мову, зате серцем щирі й нелукаві. — Нам важливо (сказали вони) це уточнити. З Турені у нас побувало чимало люду: всі вони, голова в голову, добрі одоробала і мовили доладу, а ось із інших країв приїжджали до нас гордії, бришкливі, наче шкоти, і як зійдуться з нами, так і скозуються, попробуй їх перебалакати. У вас у всіх стільки гулящого часу, що ви не знаєте, куди його дівати, тим-то розпатякуєте, мелете і пишете всяку ґаліматью про нашу пані царицю. Цицерон, той навіть задля цього облишив свою Республіку, і Діоген Лаертський туди ж, і Теодор Ґаза, і Аргіропуло, і Вісаріон, і Поліціано, і Бюде, і Ласкаріс, і ці всі бісові хвилозопи, яких було б негурт, якби оце тепер до них не підпряглися Скалігер, Біґо, Шамбріє, Франсуа Флері і ще якісь там свавільники. Ех, жабу б їм у вершу! Ну, а ви… — Еге-ге, вони лестять бісам! — миркнув Панурґ. — …ви прибули сюди не на те, щоб харамани гнути, як вони, ви без таких намислів, а тому годі про них. Арістотель, всякої філософії закладач і зерцало, є хрещений батько нашій пані цариці, і він дотепно і влучно охрестив її Ентелехією. Ентелехія — це і є її справжнє ймення. Срати ми хотіли на тих, хто назве її інакше. Хто назве її інакше, той попаде кулею в пліт. А вас — ласкаво просимо! Вони взяли нас ув обійми. Ми дуже зраділи цьому. Панурґ сказав мені на вухо: — Ну як, друзяко, лячно тобі було від цих стисків? — Трохи, — відповів я. — А мені (сказав він) було лячніше, ніж колись утікачам Ефраїмовим, коли їх убивали і топили галаадії за те, що вони вимовляли сибболет, а не шибболет. Але ж у всій Босі не вийметься такого чоловіка, який здолав би заткнути мені гузно цілим возом сіна. Потім капітан мовчки і церемонно повів нас до царициного палацу. Пантагрюель хотів був з ним про щось перебалакати, але капітан, так до його вуха й не дотягнувшись, зажадав драбини або ж високих дибів. Але махнув рукою: — Баста! Якби нашої пані цариці на те була воля, ми з вами зрівнялися б на виріст. І так воно й буде, як вона побажає. На перших кружґанках трапилося нам стовковище недужників, за їхніми болячками роззосереджене: прокажені осторонь, отруєні обіч, зачумлені деінде, пранцюваті у перших лавах тощо. Розділ XX
Як Квінтесенція зцілювала недуги музикою

У другій галереї капітан показав нам молоду Пані (хоть і мала вона, принаймні, тисячу вісімсот років), гарну, гожу, ошатну, в оточенні двораків і дворок. Капітан нам сказав: — Зараз не час із нею говорити, ви тільки стежте, як вона діятиме. У вас там, у ваших царствах, деякі царі зцілюють певні недуги, такі, як золотуха, чорна неміч, переміжна лихоманка, зцілюють самим накладанням рук. Наша цариця гоїть від усіх болячок, не торкаючись хворих, а лише награючи їм якусь пісеньку, як до хвороби. Він показав органчики, звуки їх творили чудеса. Вони вражали своєю дивною фактурою: рурки як палички були з касії, музична скринька з гваякового дерева, клавіші з ревеню, педалі з турбіта, клавіатура зі скамонії. Поки ми милувалися на цей чудовий і незвичайний органчик, абстрактори, сподизатори, маситери, преґусти, табахими, хахаміми, неємоніми, рабребани, відлемами, рабієбами, реймси, розуїми, ніреїни, розени, недибими, неарими, саганими, перашими, хасаними, сарими, шотрими, аботи, амілими, ахашдарпанини, мебини, гіборими^[488], мебіми, сиборими та інші старі царицині служники ввели прокажених; вона зіграла їм якусь пісеньку; вони зараз же зцілилися. Потім ввели отруєних, знов залунала царицина гра, і ті уздоровились. Те саме сталося зі сліпцями, глушками, німаками і паралітиками. Все це так і вдарило нас, ми впали ниць ніби в екстазі і захваті від всежерущого споглядання і любування тією цілющою силою, яка у нас перед очима йшла від пані цариці, і нам мов заціпило. Так ми простерті й лежали, поки нарешті вона не торкнулася до Пантагрюеля гарним букетом білих троянд, який тримала в руці, не опам'ятала нас і не підвела нас на ноги. Потім звернулася до нас із шовковими словами, з якими Парисатида вважала за потрібне звертатися до сина свого Кіра, або ж, принаймні, зі словами з шарлату. — Гонор, циркумференцією^[489] ваших осіб випромінюваний, появляє сповна вашу чесноту, в глибу вашої душі приховану, і ось, медоточиву солодкість вашого смиренного чоломбиття бачачи, я легко переконуюсь у тім, що серця ваші вільні від зловорожого верхоумства і своєумства, що вони засвоїли високі і рідкісні матерії, тоді як звичаї темної низоти тепер такі, що до цих матерій можна скільки завгодно рватися, але так до них і не доскочити. Ось чому я, піднісшись колись над особистими уподобаннями, не можу утриматися від спошлених слів: ви мої любі, прелюбі, розпрелюбі гості. — Я людина невчена (сказав мені тихенько Панурґ), відповідайте ви, як хочете. Але я нічого не відповів, не відповів і Пантагрюель, усі ми у мовчана грали. Тоді знов озветься цариця: — Ця ваша німота свідчить не лише про те, що ви є вихованці школи пітагорейської, від якої ведеться нині такий численний рід моїх пращурів, а й про те, що, окрім того, і в Єгипті, цій колисці високого любомудрія, безліч місяців, тому ви кусали нігті і чухалися пальцем у голові. У пітагорійській школі німота була символом знання, єгиптяни так само звеличували і божествили мовчанку, а понтифіки Гієрополя складали жертви великому богу, не пускаючи пари з уст, нечутно і мовчазно. Я аж ніяк не збираюся виявляти до вас невдячність, навпаки, я хочу наочно ексцентрикувати вам мої думки, хоча б сутність їхня від мене абстрагувалася. Виголосивши цю промову, вона кинула своїм служникам короткий наказ: — Табахими, до Панацеї! Після цих слів табахими звернулися до нас із перепросинами: цариця не обідатиме з нами, бо за обідом нічого в рот не бере, окрім певних категорій, сехаботів, аменимів, диміонів, абстракцій, хирхуринів, халоминів, вторинних інтенцій, харадотів^[490], антитез, метемпсихоз і трансцендентних пролепсисів. Відтак нас відвели до невеличкого покоїку, обклеєного алярмами. Як уже нам там годили, один Бог знає. Кажуть, Юпітер на вичиненій шкурі кози, що його на Криті вигодувала, тій самій шкурі, яка правила йому за щит у битві з титанами (за що його прозвано Егіохом^[491]), записує все, що на світі діється. Гонором свідчусь, друзі мої заливахи, не те що на одній, а й на вісімнадцяти козячих шкурах не перелічити того дивовижного їстовного, тих наїдків і страв, якими нас частували, навіть якби ми заходилися мережити такими самими дрібненькими буквицями, якими написана та Гомерова Іліада, яку читав Цицерон, запевняючи, що її можна було прикрити однією горіховою шкаралущею. Про себе скажу так: якби я мав сто язиків, сто ротів, залізну горлянку і був такий медоуст, як Платон, мені б і чотирьох книг було б мало, аби списати вам бодай третину від половини того, чим нас пригостили. Пантагрюель мені сказав, що, як на нього, слова: «До Панацеї! », з якими пані цариця звернулася до табахинів, чисто символічні й перекладаються як бенкет на всю губу. Так Лукулл, бажаючи догодити в усьому своїм приятелям, хоча й прибулим сюрпризом, як це траплялося не раз із Цицероном і Гортензієм, казав: «У Аполлона! » Розділ XXI
Як цариця пообідній час збавляла

Після завершення обіду хахамім провів нас до зали пані цариці, дивимось, а там вона у звичному по трапезі оточенні придворок і принців двораків провіює, просіює і переточує свій час крізь велике решето з білого і блакитного шовку. Відтак вони, по-старосвітському, танцювали усі вкупі кордакс, калабризм, еммелію, молоську, сициннію, кернофор, ямбічну, монгас, перську, терманстрію, фригійську, флоралію, никатизм, пиріхху, тракийську, а зарівно й інші танці. Потім із дозволу та призволу цариці ми оглянули палац і узріли там стільки чудес, що й нині на згадку про це я надпориваюся. Найбільше вразило нас, між іншим, умільство її двораків, абстракторів, перазонів, недибимів, сподизаторів та інших; вони сказали нам навпростець, без обрізків, що пані цариця робить лише неможливе і гоїть лише невигойних, тоді як вони, її підмагачі, лікують інші хвороби. Я бачив, як молодий перазон зцілював пранці, та ще пранці задавнені, як от руанські, лише тричі тицяючи в зубасту хребтину уламок шкарбана. Бачив, як інший чудово лікував гідропиків, тимпаністів, асцитиків і гепозаргиків^[492], дев'ять разів поспіль, безперестань, б'ючи по животу двосічною тенедоською сокирою. Бачив, як ще один миттю гоїв, усі, які є, лихоманки, прив'язуючи недужому до пояса з лівого боку хвіст лисиці, грекою званої алопекс. А ще один утишував зубний біль лише тим, що тричі промивав корінь хворого зуба бузничним вином, а потім садив хворого на півгодини сушити зуб на осонні. А той гоїв усі подагри, гостру, хронічну, спадкову і нажиту, тільки змушуючи слабого закрити рота і розплющити очі. Я бачив, як ще інший за кілька годин вилікував дев'ятеро мостивих шляхтичів від хвороби святого Франциска^[493]: він списав з них усі борги і кожному повісив на шию мотуз, на якому теліпався капшук із десятьма тисячами екю з зображенням сонця. А той з допомогою якогось дивачного пристрою викидав у вікна будинки і таким чином провітрював їх. А той зцілював усі види виснаження — недокров'я, сухоту, худорбу, не приписуючи ні ванн, ні молочної дієти, ні припарок, ні пластирів, ні якихось інших засобів, а лише постригаючи хворих на три місяці в ченці. А вже як вони, за його запевненням, і в монашві не відпасуться, тоді й лікарська штука, і сама природа безсила. Нарешті ще один лікар був оточений гурмою жіноцтва, поділеною двома шпалерами: в одній лаві стояли юні принадниці, привабниці, спокусниці, перелесниці, баламутки, зводительки, ладні кожному услужити, у другій — бабці, беззубі, каправі, зморщені, зчорнілі, тлінні. Пантагрюелю сказали, що лікар відмолоджує і переливає бабів, і вони його мудрацією перекидаються ось такими дівчатьми, тоді як оці дівчата теж уже бабували, а він саме сьогодні їх перелив і цілком воскресив їхню вроду, кшталти, гожість, зріст і ставність п'ятнадцятиліток-шістнадцятиліток, окрім п'ят, нині коротших, ніж замолоду. Ось чому, відмолоділі, вони ще й такі згодливі з мужчинами і одразу ноги задирають. Бабці дуже побожно очікували кожна своєї випічки і все наглили лікаря і водно торочили, що для ґрисьок це ж горе, коли врода вже не та, а на втори ти слаба. І ливарник мав багату практику і гонорар чималий. Пантагрюель запитав, чи не змолоджує він переливанням і стариків; йому відповіли, що ні; а втім, мужчина може відмолодіти, живучи вкупі з перелитою жінкою, бо від неї підчепить п'ятий різновид пранців, так зване облуплення, або ж грекою офіазис^[494], за якого люди міняють волосся і шкіру, як міняють її щороку змії, і тоді, буцімто до аравійського фенікса, до нього повернеться молодість. Ось він, правдивий живчик юности. Завдяки йому хирний дід робиться молодим, життєрадісним, як це, коли Еврипіду вірити, сталося з Іолаєм, або, з ласки Венери, з прекрасним Фаоном, якого так кохала Сафо, з Тифоном — заходами Аврори, з Есоном, який завдячував цим Медеї, а також з Ясоном, який, за свідкуванням Ферекіда і Симоніда, був нею переінакшений і відмолоджений, а зарівно, за Есхілом, і з мамками славного Бахуса, і не тільки з ними самими, а й з їхніми мужами. Розділ XXII
Як прислужники Квінти поралися і як пані цариця призначила нас абстракторами

Потім я побачив, як багато хто з названих прислужників вибілює чорнюків, лише потерши їм животи дном кошика. Інші трьома лисячими парами в одному ярмі орали піщаний берег моря, жодної зернини не втрачаючи. Ще інші мили дахівку і стирали з неї фарбу. А ті добували з води шмерґель (у вас він називається пемзою), для цього довго товкли її в мармуровій ступі і змінювали її субстанцію. А ті стригли ослів і мали довгорунне руно. А ті збирали з терника виноград, а з парила фиґи. А ті доїли цапа і дійво зливали в решето, спосіб дуже економний. А ті мили голови ослам і митель після миття не викидали. А ті ловили сітями вітер, а з вітром і здоровенних раків. Я бачив, як молодий сподизатор змисно добував зі здохлого віслюка бздо і продавав його по п'ять солей за лікоть. Інший гноїв сехаботів. Ото була ласощ! Але Панурґ почав страшенно ригати, побачивши, як ахащдарпанин гноїть цілий шаплик людської сечі у кінському гної, змішаному з цілим розливом християнської дрисні. Тьху, який нечема! А панський пушило нам розтлумачив, що таким дистильованим плином він напуває царів і великих князів і протягає їм віку на добру туазу, а то й на цілі дві. Інші ламали ковбасу об коліно. А ті обдирали вугрів із хвоста, а вугри кричали лише потому, як уже були обдерті, не те що меленські вугри. А ті знічев'я творили щось велике, а велике зводили в нічев'я. А ті різали ножем вогонь, а воду черпали решетом. А ті клепали місяць із чавуна, а з молока хмари. Ми бачили, як дванадцять прислужників бенкетували у затінку дерев і пили з гарних і вбирущих сосудів вино чотирьох гатунків, вино холодне, чудове, на всі смаки, і нам пояснили, що це вони, як заведено тут, піднімають погоду і що саме так піднімали в оні дні погоду Геркулес укупі з Атлантом. А ті по своєму ліжку простягали ніжку, і ця справа здалася мені дуже гарною і корисною. А ті клали зуби на полицю і в цей час не любили ходити до вітру. А ті на великій клумбі старанно вимірювали стрибки бліх, та ще й твердили, що без таких вимірів важко буде заряджати царством, вести війну, порядкувати над республіками, і посилалися при цьому на Сократа, який перший звів філософію з неба на землю, з нетрудженої розваги обернув її на корисну і зисковну справу і половину своїх досліджень, як засвідчує квінтесенціал Арістофан, присвячував цим блошиним скокам. Я бачив, як два гіборима, стоячи на вежі, чатували, — нам сказали, що вони охороняють місяць від вовків. У кутку саду я зуспів чотирьох людей, вони про щось сперечалися і ладні були вже чубитися; поцікавившись, за яку онучу збили бучу, я дізнався, що вони вже чотири дні обговорюють три важливі метафізичні аспекти, розв'язання яких обіцяло їм кози в золоті. Перший аспект торкався тіні завідського осла: другий — ліхтарного диму; третій — козячої вовни: вовна це чи не вовна. А потім нам заявили, що вони не бачать нічого дивного в тому, що два суперечливі судження можуть бути правдивими за модусом, формою, фігурою, а також у часі. Тоді як паризійські софісти радше побусурманяться, ніж такий постулат визнають. Ми й досі уважно стежили за діями цих людей, аж це зі своїм шляхетним почтом постала перед нами пані цариця, уже при світлі ясного Геспера^[495]. Ми від її появи затрепетали, і перед очима нам замереіщїло. Помітивши наш трепет, цариця сказала нам так: — Людську думку змушує блукати в безоднях здуміння не верховенство наслідків, викликаних, безперечно, природними причинами, завдяки мудрації вправних майстрів, а новина досвіду, проймаючи при цьому почуття людей, тоді як вони не уявляють, наскільки стає легка сама справа, коли ясність судження поєднується у них зі старанним вивченням. Отож, опануйте себе і відкиньте всякий страх, як видно, навіяний вам діяннями якогось мого прислужника. Дивіться, слухайте і споглядайте по своїй уподобі все, що є в моєму домі, і мало-помалу ви скинете з себе кормигу невігластва. Таке моє бажання, а щоб ви переконалися в його щирості, а зарівно і в шані до тої жадібної цікавости, яку я бачу у ваших серцях, нині я конфірмую вас у чині і званні моїх абстракторів. Гебер, мій первий табахим, перед вашим відплиттям занесе вас до списків. Ми мовчки і шанобливо виявили їй свою вдячність і зголосилися урядувати на цій почесній посаді. Розділ XXIII
Як цариці подавали вечерю і як вона їла

Закінчивши рацею, цариця звернулася до своїх двораків і сказала: — Стравохід, цей вселюдський посол, що живить усі наші органи, як нижчі, так і вищі, наглить нас поживою надолужити втрачене від дії тепла на підставові рідини. Сподизатори, хасаними, неємоніми і перашими! Вам зостається лише застелити столи і уставити їх усіма традиційними одмінами страви. Що ж до вас, шляхетні преґусти, а зарівно і вас, ласкаві маситери, то мудрація ваша, суголосна запопадливості і рвії, мені добре відома, я ще не встигаю віддати розказ, як ви вже виконуєте свою службу, ви слуги невсипущі. Я вам тільки нагадую про ваші обов'язки. Сказавши цеє, вона ретирувалася на якийсь час із кількома дворками, — нам сказали, що цариця пішла брати ванну, цей звичай був поширений у старожитніх не менше, ніж у нас миття рук. Столи були хутенько порозставлювані і дорогими убрусами застелені. За ядлосписом пані не їла нічого, опріч небесної амброзії, і не пила нічого, опріч божественного нектару. Зате сеньйорів і фрейлін, а заодно і нас частували стравами вишуканими, смаковитими і дорогими, які самому Апицію не снились. Насамкінець вечері, як ще давався взнаки їстовець, подавали бите-різане в такій кількості, що його насилу можна було прикрити тією золотою тацею, яку Питій Бітинський підніс царю Дарію. Серед цього битого-різаного було чимало всяких зуп, салат, фрикасе, раґу, смаженої козлини, яловичини смаженої, воловини вареної, м'яса смаженого на рашпері, великих шматків солонини, карбонаду, божественної квашенини, пирогів, кускусу по-мавританському, сирів, кремів, желе і різних сортів овочів. Усе здалося мені напрочуд смачним, але я ні до чого не торкнувся, бо був уже ситий по саму зав'язку. Тільки додам, що серед іншого побачив паштети, у тісті запечені, річ досить рідкісну, і ці запечені в тісті паштети були в горщику. А на дні горщика лежали наготовлені для гри кості, карти, таро, люетти^[496], шахи і тавлії, вкупі з чашечками, по вінця наповненими екю з сонцем. Нарешті любителів швидкої їзди чекала під тарелею сила мулів у дорогих попонах, з оксамитовими чапраками, а також шлапаків під чоловічими і дамськими сідлами, бозна-скільки оббитих бархатом паланкинів і кілька фаррарських повозів. Проте це все мене не здивувало, але я ще зроду не бачив, щоб хтось так їв, як пані цариця. Вона нічого не жувала, і не тим, що гарних міцних зубів не мала, і не тим, що подані їй страви треба було розжовувати, — просто такий був її звичай і обичай. Страву спершу куштували преґусти, потім за них бралися маситери і ловкенько їх розжовували, горлянка ж у них була на підбої з шарлату з золотими жилками і облямівками, а зуби з чудової слонівки, і ось, гарненько розжувавши такими зубами будь-яку поживу, вони вводили її цариці просто в шлунок через лійку з щирого золота. А ще ми дізналися, що спорожнявся за неї хтось інший. Розділ XXIV
Як у присутності цариці влаштовано веселий бал-турнір

По завершенні трапези у присутності пані цариці було влаштовано бал-турнір, гідний не лише уваги, а й увічнення. Перед його відкриттям підлогу у залі вкрили величезним оксамитовим килимом у подобі шахівниці, тобто у білі і жовті кратки, кожна кратка зі стороною у три лікті. Потім до зали вступили тридцять двоє молодих бальовників і бальовниць, з яких шістнадцять були вбрані в золоту парчу, а саме: вісім юних німф, одягнутих, як колись Діанин почет, цар, цариця, двоє вежових вартівників, двоє лицарів і двоє лучників. Таким самим шиком вступили й інші шістнадцять, убрані в срібну парчу. Поставали вони на килимі так. Царі зосталися в останніх рядах, на чотирьох кратках; золотий цар на білій кратці, срібний на жовтій; цариці стали поряд з царями: золота на жовтій кратці, срібна на білій; поряд із царями і царицями як охоронці стали лучники; біля лучників лицарі, біля лицарів двоє вартівників. Наступні ряди обабіч зайняли вісім німф. Між двома рядами німф залишалося чотири ряди порожніх краток. Кожна партія мала своїх музик у шатах особливих барв; їх було по восьмеро на кожному боці, і грали вони на різних і потішних інструментах, досягнувши чудової зіграности, з дуже приємним звучанням, інструменти на ходу міняли тон, темп і такт, і то навдивовижу зграбно, якщо зважити на їхні складні рухи: ходи, стрибки, скоки, повороти, виверти, западні, відступи і раптові напади. Але при цьому найбільше вражали уяву самі бальовники, вони з льоту вловлювали музику, відповідну їхнім наступам і відступам, — тільки музики переходили на інший тон, як вони уже ставали у потрібну позицію, дарма що танцювали недавно щось інше. Німфи, які виступали в першому ряду і починали бій, йшли прямо на ворога, займаючи наступну кратку, окрім першого ходу, коли їм вільно просунутись на дві кратки; на відміну від інших фігур, німфи ніколи не відступають. Якщо якась здолає добратися аж до царської ворожої лінії, то свій цар вінчає її на царицю, відтоді вона рухається як цариця, дістаючи всі її переваги; інакше німфи б'ють своїх ворогів лише по діагоналі, навскоси і тільки вперед. Проте німфам, як і всім іншим, не дозволено покидати свого царя без прикриття і під ударом. Царі ходять і б'ють своїх ворогів круг себе у всіх напрямках, але посуваються лише на одну кратку, з білої на жовту і навпаки, окрім першого ходу; якщо їхня лінія вільна від всіх інших фігур, окрім вартівників, царі мають право поставити вартівника на своє місце, а самі стають поряд під захист вартівника. Цариці ходять і б'ють куди вільніше, ніж решта фігур, тобто скрізь і по-всякому, і по прямій лінії, якнайдалі, аби лиш цю лінію не заступали свої, і так само по діагоналі свого кольору. Лучники посуваються і вперед і назад, і далеко і близько. Кольорів своєї діагоналі вони ніколи не міняють. Лицарі ходять і б'ють глаголем, вони просуваються на одну кратку по прямій, навіть як там стоять свої чи вороги, а потім на другій кращі повертають праворуч або ж ліворуч, міняючи колір, і цей їхній стрибок дуже небезпечний для ворожої партії і змушує її матися на бачності, бо лицарі ніколи не б'ють ворога у лоб. Вартівники ходять і б'ють лише по прямій, праворуч, ліворуч, вперед і назад, як і царі, зате не можуть, як царі, забиратися якнайдалі по вільній лінії. Завдання двох партій зводилося до того, щоб обложити і замкнути царя супротивника, позбавивши його змоги кудись вислизнути. Коли царя замикали, він уже не міг врятуватися втечею і не діставав підмоги від своїх, тоді бій припинявся і обложений цар програвав. Але щоб уберегти його від такої недолі, всі його прибічники ладні були жертвувати собою, і під звуки музики і та і та сторона полонила одна одну. Коли хтось брав у полон ворога, то вклонявся йому, плескав по правиці, вилучав його з поля і ставав на його місце. Коли ж під ударом був цар, то противник не мав права його полонити; за правилами, всякий, хто ставив його під удар або ж загрожував йому, мав низько вклонитися і попередити про небезпеку словами: «Хай Бог вас береже! » — аби служники встигли оборонити його і прикрити або ж сам він міг кудись перейти, як, на лихо, допомогти йому було годі. Хай би там як, ворожа партія не брала царя у полон, а, вклякнувши перед ним на ліве коліно, вітала: «Добридень! ». І на цьому турнір завершувався. Розділ XXV
Як тридцять два бальовники змагалися

От як дві компанії по своїх базах розташувались, музики упекли войовничий і дуже грізний марш, ніби до бою кличучи. Тоді два табори стрепенулись і в очікуванні тієї хвилини, коли вони зійдуться з ворогом поза табором, наготувались до атаки. Музики срібних зненацька змовкли, сурмили тільки інструменти золотих. Ми зрозуміли, що наступ почнуть золоті, і так воно й сталося насправді, бо скоро музики заграли іншу мелодію, і тут ми побачили, що німфа, перед царем поставлена, повернулась ліворуч кругом до царя, буцімто питаючи у нього дозволу вступити у бій, а відтак уклонилась усій своїй партії. Потім скромненько собі переступила дві кратки і віддала чолом ворожій стороні, яку зібралася атакувати. Аж це золоті музики стихли, і засурмили срібні. Тут мушу сказати, що уклонилась німфа своєму царю і всій своїй партії на знак того, щоб і вони не вакували. Ті теж, ліворуч кругом обернувшись, відклонились їй, окрім цариці, яка повернулась до свого царя праворуч, і цього ладу дотримувалися всі учасники: поки бал тривав, і та і та сторона кланялася саме так. Під сурмління срібних музик виступала срібна німфа, перед царицею поставлена, вона гожо уклонилась своєму царю і всій своїй партії, а ті, так само як золоті, теж їй відклонились, та тільки вони поверталися праворуч, а цариця до свого царя ліворуч; срібна німфа теж переступила дві кратки і, віддавши чолом своїй ворогині, опинилась саме навпроти неї, зовсім упритул, — здавалось, обидві вони от-от вступлять у бій, проте німфи мають право бити лише навкіс. Подруги пішли за її прикладом; як золоті, так і срібні, почали наступати клинцем і вдали, ніби бій сточують, тобто золота німфа, вийшовши на поле перша, ударила по руці німфу срібну, поставлену ліворуч навскіс від неї, тим самим вивела її з шику і стала на її місце; трохи згодом, проте, за нової мелодії її саму вдарив срібний лучник. Тоді лучника стала тіснити ще одна золота німфа; тут вийшов на поле срібний лицар, а золота цариця стала попереду свого царя. Срібний цар, побоюючись нападу на себе золотої цариці, перемінив позицію і став на місце свого правого вартівника, місце, як йому здалося, надійно укріплене і добре захищене. Два лицарі, поставлені ліворуч, як золотий, так і срібний, рушили і полонили кількох ворожих німф, бо тим не було куди відступати; надто відзначився при цьому лицар золотий, цілком захопившись цим ясируванням. Срібний лицар повів битву хитрішу: приховуючи свій задум, він золотих німф не чіпав, а пробирався далі і, зрештою, забравшись у ворожу гущу, уклонився золотому королю і сказав: «Хай Бог вас береже! ». Золоті, діставши це попередження рятувати свого царя, здригнулися, виручити царя вони могли завиграшки, але при порятунку його вони безповоротно втрачали правого свого вартівника. Тоді золотий цар відступив ліворуч, а срібний лицар з'ясирив золотого вартівника, завдавши цим великих утрат золотим. Але золоті надумали помститися й оточили золотого лицаря, не давши йому ні тікати, ні вирватися з їхніх лабет; він зі шкури пнувся, щоб піти; його спільники на всі способи брались, аби оборонити його, і все ж золота цариця його побила. Позбавлені однієї з надійних підпор, золоті збираються на моці і намагаються будь-що віддати ворогу віть за віть; вони завдають великих збитків ворожому війську, при цьому самі не дуже шануючись. Щоб заснітити очі, срібні, сподіваючись на реванш, жертвують німфу золотій цариці, тим самим лаштуючи для неї пастку, отож після побиття німфи лучник мало не полонив цариці. Золотий лицар задумує захопити царя і царицю і мовить їм: «Добридень! » їх рятує срібний лучник; лучника б'є золота німфа, а її теж б'є німфа срібна. Бій стає усе запекліший. Вартівники кидаються на допомогу. У грізній сутичці все перемішалось. Еніо і досі вагається. Срібні уже не раз добирались до царської лінії, але їх щоразу відкидали. Золота цариця доконує своїх подвигів разом з усіма, одним ходом бере срібного лучника і обхідним маневром вартівника. Тоді срібна цариця так само відважно висувається вперед і громить останнього золотого вартівника і кількох німф. Обидві цариці б'ються довго, то намагаючись зненацька одна одну заскочити, то врятувати самих себе і зберегти царів. Нарешті золота цариця б'є срібну, але тут її саму бере срібний лучник. Після цього у золотого царя зостаються лише три німфи, лучник і вартівник, а у срібного три німфи і правий лицар, і тому обидві партії ведуть тепер гру обачніше і не так запекло. Обидва царі, як видно, зажурені втратою коханих цариць своїх, і все їхнє вміння спрямоване нині на те, щоб дістати нових із числа своїх німф, піднести їх до царської гідности, пошлюбити їх і покохати всім серцем; вони дають їм тверду обіцянку взяти їх у дружини, як тільки вони зуміють добратися до останнього ряду, звідки починав гру цар ворожої партії. Золоті німфи першими йдуть уперед, одна стає царицею, її вінчають короною і вбирають у нову шату. Срібні німфи теж рвуться вперед, ще один ряд, і одна з них стає царицею, але її повсякчас сочив вартівник, і ось вона зупинилась. Нова цариця на престолі прагне явити потугу, мужність і войовничість. Вона вершить на бойовищі геройські подвиги. Тим часом срібний лицар б'є золотого вартівника, поставленого на кордоні; завдяки цьому срібні теж мають свою царицю, і вона, воцарившись, теж хоче показати свою відвагу. Бій спалахує з новим завзяттям. Хитрість на хитрість, атака на атаку, загроза на загрозу; нарешті срібна цариця пробивається до позиції золотого царя і мовить: «Хай вас Бог береже! » Виручити його може тільки нова цариця. Вона без вагання кидається його рятувати. Тоді срібний лицар, що змагався на всьому полі, поспішає до своєї цариці, і вони гуртом заганяють золотого царя в такі тісні суточки, що для свого порятунку той жертвує свою царицю. А проте йому щастить побити срібного лицаря. А золотий лучник із двома німфами намагається будь-що оборонити свого царя, але нарешті їх усіх беруть і виводять з бою, і золотий цар зостається один. Тут уся партія срібних низько віддає чолом і мовить: «Добридень! » — бо гору бере срібний цар. По тих словах обидві партії музик грають звитяжний марш. І завершився бал так весело, такими гожими підтанцьовуваннями, сповненими такої шляхетности і чарівної принади, що всі ми розляглися радощами й умлівали від захвату, і недаремно видавалося нам, ніби ми надпориваємося у блаженстві олімпійського неба і заживаємо найвищих розкошів. По завершенні першого туру обидві партії вернулися на вихідні позиції і знов повели змагання, як і перше, та тільки музика грала тепер на півтакта швидше, та й уся битва розгорталася нині інакше. Скажімо, я побачив, як золота цариця, буцімто поразкою свого війська обурена і звуками музики підбадьорена, чи не першою вкупі з лучником і лицарем ступила на бойовище і замалим не захопила срібного царя просто на його постої, хоть його й захищали офіцери. Бачачи, що намір її викрито, вона ввігналася в розташування ворожого війська і збила стільки срібних німф і офіцерів, аж жаль брав на все це дивитися. Сказати б, це новонастала амазонка Пентесілея лютує у таборі греків; цей погром тривав, проте, недовго, бо срібні, таємно вжахнувшись від загибелі своїх, але своє горе маскуючи, влаштували на золоту царицю западню, і мандрівний лицар за підмогою лицаря, що загрожував їй із далекого кутка, взяв її в полон і вивів з ладу. Операцію було проведено швидко. Надалі золота цариця буде обачніша, триматиметься ближче до свого царя, так далеко не заходитиме, у разі ж потреби виступить у похід із надійним почтом. Перемога, як і минулого разу, дісталася срібним. Достоту так само обидві партії вишикувалися для третього, і останнього, балу, та тільки мені здалося, що вид у всіх повеселішав, а погляди посмілішали. Музика тепер грала — більш ніж на квінту швидше — якісь войовничі мелодії з-фригійська, зладжені колись Марсієм. Усі закуйовдилися і сточили забавний бій, і навала була така стрімка, що за один такт учасники встигали зробити по чотири ходи з належними крутуватими реверансами, а ходи становили собою стрибки, скоки і вольтижі, як при балансуванні на линві, причому всі ці рухи миттю змінювали один одного. Бачачи, як, відклонившись, вони кружляли на одній нозі, ми несамохіть порівнювали їх із дзиґами, які дітлахи поганяють кнутиками і які так швидко крутяться, що їхні рухи здаються станами спокою, вони бачаться застиглими, нерухомими, нібито заснулими, і як зачепитися оком за якусь кольорову точку, то вона покажеться не точкою, а безперервною лінією, як слушно сказав, про високі матерії трактуючи, Миколай Казанський. Оплески, що без угаву ляпали з того і того боку, зливалися з вигуками схвалення. Суворий Катон, агеластичний наш праотець Крас, людиноненависник Тимон Атенський, Геракліт, сміхозневажник, хоть сміх людині притаманний, і ті б пожвавішали на гук цієї знадливої музики і на вид юнаків, цариць і німф, що шпарко і розмаїто рухалися і пересувалися, підскакували, гасали, скакали і кружляли так спритно, що ніхто нікому не заважав. Що менше лишалося гравців на бойовищі, то цікавіше було стежити за хитрощами і каверзами, з допомогою яких вони одне одного переймали, як їм музика підказувала. Ба більше: якщо понад-природне це видовисько баламутило наші змисли, вражало наші уми і стрясало всю нашу істоту, то ще дужче хвилювали і жахали наші серця звуки музики, і нині вже не здавалося цілком неймовірним, що Ісманій, сидячи за одним столом з Александром Великим і ділячи з ним мирну трапезу, спровокував його під дією таких модуляцій скочити на рівні і взятися до зброї. У третьому турнірі переміг золотий цар. Під час танців цариця непомітно зникла, і більше ми її не бачили. Прислужники Гебера провели нас до нього і, виконуючи царицине веління, занесли нас до списків. Потім, добравшись до порту Матеотехнії, ми, ловлячи ходовий вітер, поквапилися піднятися на борт, а то б довелось нам чекати до кінця третьої місячної кватири. Розділ XXVI
Як ми висіли на острові Годосі^[497], де шляхи ходять

⇐ Предыдущая 31 32 33 34 353637 38 39 40 Следующая ⇒