Annotation 32 страница

При дворі цього великого і премудрого магістра Пантагрюель визначив дві породи двораків, зануд і підлабузників, і пройнявся до них великою нехіттю. Одні називалися енґастримітами, а другі — ґастролатрами. Енґастриміти хвалилися, що вони випали з давнього ложа Еврілового, і вказували на свідчення Арістофана в комедії під назвою Борчимухи, або Оси, і що в давні часи вони звалися евриклеянами, про що згадує Платон, а також Плутарх у книзі Упадок оракулів, а у святих Декреталіях (26, стаття 3) вони іменуються черевомовцями. І так само називає їх йонійською мовою Гіппократ (Про епідемії, кн. 3), бо черевом вони говорять. Софокл називає їх стерномантами. ^[451] Були то відьмаки, характерники і брехуни, що народ дурили, вдаючи, ніби розмовляють і відповідають на запитання не ротом, а животом. Саме така черевомовниця жила близько 1513 року по Різдву благословенного нашого Спасителя, звалася вона Якоба Родиджина, італійська жінка низького коліна, і ми нерідко чули, і не лише ми, а й тьма-тьменна мешканів Феррари та інших міст, як з її черева виходив голос нечистого духа, голос невеликий, кволенький і тихий, але слова вона вимовляла цілком розбірливо, виразно і чітко, коли її з цікавости запрошували і закликали до себе багаті сеньйори і принци Цизальпинської Ґаллії, і, щоб крутнів і шахрайства не допустити, її змушували роздягатися догола і затикали їй ніс і рот. Лукавий вимагав, аби його величали Кучерявчиком або ж Цинциннатулом, і тішився непомалу, коли його так називали. Тільки-но його так назвуть, як він цю ж мить починав відповідати на запитання. Як його питали про теперішнє або ж про минуле, то він угадував і тим дивував слухащих. А як про майбутнє питали, то він попадав пальцем у небо і щоразу плів сухого дуба. Нерідко він навіть признавався у своєму невігластві і замість відповіді гучно пердів або ж щось харамаркав якоюсь варварською мовою. Що ж до ґастролатрів, то вони ходили стовпищем і цілою ватагою, і одні були веселі, грайливі і манірні, а другі сумні, поважні, суворі і понуркуваті, і всі наголо були дармоїди, і за холодну воду не бралися, ніхто з них не працював, вони тільки, за Гесіодом, марно землю отягчали, мали лиш один клопіт — як би не схуднути і не скривдити черево. Ходили в личинах і таких вигадливих уборах і строях — аж очі на себе вбирали. Ви могли б мені сказати, і про це стародавні мудреці і любомудри писали, що вигадливість Природи здається невичерпною в тому натхненні, з яким вона творила морські мушлі, стільки ми бачимо в них розмаїття форм, барв, обрисів і структур, мистецтву неприступних. Проте смію вас запевнити, що у строях ґастролатрівських кобок упадало в око не менше розмаїття і гожости. Всі вони мали Ґастера за великого бога, поклонялись йому як богу, складали йому жертви як усемогутньому богу, не знали іншого бога, окрім нього, служили йому, любили його над усе і шанували як бога. Сказати б, це про нього писав святий Апостол (До філіпян 3): «Многі бо, про котрих не раз говорив я вам, тепер же й плачучи говорю, вороги хреста Христового, їх кінець — погибель, їх Бог черево». Пантагрюель порівняв їх із циклопом Поліфемом, який у Еврипіда так глаголить: «Я жертви складаю лише собі самому (а не богам) і моєму череву, з усіх богів найбільшому». Розділ LIX
Про кумедну статую Жерунку, а також як і які жертви складають ґастролатри черевомогущому своєму богу

Ми все ще спостерігали за мінами і жестами цих ротатих прицюцькуватих нетруджених ґастролатрів, аж це оглушливо забовкали дзвони, і на цей перебовк усі вони вишикувались побатальйонно — за чином, званням і старшинством. Перед вів, рушивши повз месіра Ґастера, опасистий, молодий, здоровий Пузань, на довгій позолоченій жердині несучи дерев'яну статую, неоковирно тесану і грубо розмальовану, схожу на ту, яку Плавт, Ювенал і Помпоній Фест описують. На Ліонському карнавалі її називають Дармоїдкою, а тут вона відома під назвою Жерунка. Була це правдива хоха, кумедна, страхолюдна й обридлива, малих діточок пострах — очі більші за живіт, голова здоровіша за все тіло, щелепи важкі, широкі і страшні, з міцними верхніми і нижніми зубами, і ці зуби, тільки за схований у золоченій жердині мотуз сіпни, моторошно клацали один об одний, як у мецького дракона святого Клемента. Ґастролари тим часом підступили, і я побачив, що за ними чвалає безліч розгодованих челядинців із кошиками, тайстрами, тюками, горнцями, ополониками і рондельками. Отак під проводом Жерунки якісь дифірамби, крепаколоми^[452], епенони виспівуючи і кошики й рондельки відкриваючи, вони приносили у жертву своєму богу:
білий Гіппократ з ніжною печенею, хліб білий, хліб м'який, хліб канонік, хліб буржуа, карбонат шести гатунків, козлятину смажену, холодну печеню з телятини з імберцем і з перцем, кускус, утрібки, фрикасе дев'яти гатунків, паштет, жирний бульйон на перше, бульйон з заятини, бульйон ліонський, капусту головату з бичачим шпиком, меланж, раґу.
А під них неодмінні трунки і насамперед добірне і смаковите біле вино, відтак кларет і червоне, холодне, як лід, його приносили і подавали у великих срібних кухлях. За цим ішло:
ковбаса ліверна з гострою муштардою, сосиски, бичачі язики копчені, соління, хребці під горошком, фрикандо, кров'янка, сервелат, сальтисон, шинка, вепряча голова, солена дичина з ріпою, покраяна печінка з салом, оливки у розсолі.
Все це вином присмачувалося. Потім їй у пащеку запихали:
баранячі лопатки з часником, паштети з гарячою підливою, свинячі котлети з цибулячим соусом, каплунів, у їхньому соку смажених, курчат, острюх, ланей, оленят, оленів, зайців, зайченят, куріпок, куріп'ят, фазанів, фазенят, павичів, павичат, лелек, лелечат, бекасів, бекасят, ортоланів, гиндиків, гиндичок, гиндичат, припутнів, припутнят, свинину з мустом, качок з цибулячою підливою, дроздів, хоростільників, курочок водяних, сизяків, диких каченят, турпанів, чапель кочубеїв, чирок, норців, бугаїв-гукал, куликів, колпиків, орябців лісових, лисух з цибулею-пором, малинівок, козуль, баранячі лопатки з каперцями, воловину по-королівському, телячу груднинку, варених курок і жирних каплунів під бланманже, рябчиків, курчат, трусів, трусенят, перепілок, перепелят, голубів, голуб'ят, чапель, чапленят, дрохв, дрохвенят, шкаворонок, цесарок, ржанок, гусей, гусенят, кульонів, куріпок лісових, джурбаїв, фламінго, лебедів, колпиць, вівчариків, журавлів, куличків, горличок, кроликів, їжатців, хоростелей водяних.
Потім знов вино лилося за поріг. Потім величезні паштети з дичини, з жайворонків, з вовчків, з дикого козла, з козулі, з голубів, з серни, з каплунів, паштети з салом, свинячі ніжки з топленим салом, вишкварки, ворони викладені, сири, персики, артишоки, соложеники, артишоки гишпанські, пиріжки з яйцями, сорнетти, пампушки, марципани дванадцяти сортів, вафлі, вергуни, пиріжки з айвою, сир, збиті білки, варення з миробалана, желе, Гіппократ червоний і рожевий, пуплен, макарони, тартинки дванадцяти гатунків, крем, повидло і конфітура сімдесяти восьми гатунків, драже ста кольорів, кисляк, вафельні трубочки з цукром.
Наостанок знову вино, щоб губи не посмагли і горло не пересохло. Item^[453] печеня. Розділ LX
Які жертви приносили ґастролатри у піст своєму богу

Пантаґрюель, побачивши це брудне збіговисько жертводавців і цілі хури їхньої пожертви, скипів і вже збирався піти геть, але Епістемон умовив його почекати, чим же завершиться ця кумедія. — А які ж жертви (сказав Пантагрюель) складає це лайдацтво черевомогущому богу в пісні дні? — Зараз вам скажу (озвався лоцман). На фуршет вони йому пропонують:
кав’яр, ікру, масло свіже, пюре горохове, шпинат, оселедця малосольного, оселедця копченого, сардин, анчоусів, тунців солоних, капусту з олією, боби з маслом і сіллю, сто одмін салати: з кресу, з хмелю, з яєць біскупа, з рапунцеля, з юдиних вух (себто з грибів, що під старою бузиною ростуть), зі шпарагів, з жимолости і багатьох інших, лососину солону, вугрів солоних, устриць у черепашках.
Потому треба налитися усмак. Усе в них, як годиться, вина вистачає. Потім йому пропонують:
міног у білому вині, марен, маренят, лобанів, лобанят, скатів, каракатиць, осетрів, китів, макрелей, камбал, палтусів, одноочок, тюльок, карпів, щук, паламід, морських вовків, морських їжаків, морських коропів, мечоносів, морських ангелів, крепідюлів, міножок, щупачків, карпищ, карпичат, сальмину, сальмиків, дельфінів, косатиків, солей, полей, мідій, омарів, креветок, скатів білих, устриць печених, молюсків, лангустів, корюку, барбунів, пстругів, сигів, тріску, спрутів, лиманд, глосей, сцієн, пагеліусів, скобликів, карму сів, верховодок, линьків, форелей, мерлуз, хариусів, сепій, буркунців, тунців, бичків, раків, колюшок, мурен, вугрів морських, умбрин, тріски, карму сів, вугрів, вугриків, черепах, змій, себто лісових вугрів, дорад, курочок морських, окунів, осетрів, в'юнів, крабів, равликів, жаб.
Після такого м'ясива треба, звісно, випити, бо можна і духа визівнути. Потім йому офірують:
мерлузу солону, стокфиш, яйця молоденькі, яйця мнякенько зварені, яйця круті, яйця печені, яєшню окату, яєшню бевку, путрю, калапацю тощо, тріску звичайну, метеликів, вахню, морських щупачків,
а щоб це легше травилося і засвоювалося, пиятика триває. Насамкінець йому підносять:
рижу, проса, каші, мигдального масла, льодів, фісташок, фістиків, фиґ, винограду, зміячки еспанської, мамалиґи, чорносливу, дактилів, кістяків, лісових горіхів, пастернаку, артишоків, та ще й знову з розлив-морем.
У них тільки й клопоту, як би дорогими і щедрими пожертвами свого бога Ґастера вгонобляти, а ви повірте мені, що ідола Елагабала, ба навіть ідола вавилонського Ваала за царя Валтасара не вгонобляли так, як його. А проте сам Ґастер має себе зовсім не за бога, а за останнього злиденника і бездольника. І, достоту як колись цар Антигон Перший відповів такому собі Гермодоту, який величав його у віршах Богом і Сином Сонця: «Мій лазанофор^[454] інакшої думки» (лазаном називали череп'яну вазу або уринал), так і Ґастер відсилав цих підоплічків і лизунів до свого сосуда, аби вони подивилися, пометикували і подумали, що ж за божество криється в його дристусі. Розділ LXI
Як Ґастер вигадав способи жати і зберігати пашницю

Тільки-но ці гаспидські ґастролатри ретирувались, Пантагрюель заходився пильно вивчати Ґастера, шляхетного магістра наук і мистецтв. Ви самі здорові знаєте, що Природа поклала йому на харч хліб і все хлібне, а з призволу небес ніщо йому не перебаранчає добувати і зберігати хліб. Насамперед він винайшов ковальство і хліборобство, себто вмільство землю порати, щоб вона збіжжя давала. Винайшов ратне мистецтво і зброю — збіжжя захищати, винайшов медицину, астрологію і математичні науки, аби збіжжя могло зберігатися цілі віки і аби від негоди, диких звірів і чухраїв його вберегти. Винайшов млини — водяки, вітряки і ручні з усією примусією — молоти мливо і робити з нього борошно, дріжджі, аби тісто сходило, і сіль, щоб присмачувати, бо він знав, що здоров'ю дуже вадить невичинений хліб і прісняки, вогонь, аби пекти, дзиґар і циферблати, аби знати час, поки печеться плід пашниці — хліб. Як у одній землі забракло збіжжя, він винайшов штуку і спосіб перевозити його з одного краю до іншого. Йому набігла щаслива думка схрестити дві породи тварин — віслюка і коня, аби створити третю породу, себто лошаків, дужчих, цупкіших, витриваліших, ніж інші. Він винайшов вози і хури, щоб перевозити збіжжя було зручніше. Як на перешкоді торгівлі ставали моря, він винайшов, стихіям на подив, баржі, галери і судна — доставляти морем, ріками і річками зерно диким, невідомим, далеким племенам. Траплялися такі роки, коли дощів у потрібну пору не перепадало і зерно гинуло і пропадало в землі. В інші літа були страшенні зливи, і зерно гнило. У ще інші зерно витолочувало градом, або ж воно від вітру осипалось, або ж стебла полягали. Ґастер, ще задовго до нашого приїзду, вигадав, як викликати з неба дощ, для цього треба було нажати лучної трави, трави звичайної, але мало кому відомої; одне стебельце цієї трави, кинуте колись у посуху аркадським жерцем Юпітера до криниці Агно на горі Лікі, викликало пару, пара згущалась у хмари, а з хмар ішов дощ, щедро зрошуючи всі околиці. Ґастер придумав, як переймати дощ і зупиняти його у повітрі або ж відганяти хмару, щоб вона пролилася над морем. Придумав, і як упиняти град, збивати вітер і відводити грозу взором трезенських метанян. Аж це нова пеня наскочила. Лупії і дерії унадились красти пашню і збіжжя на полі. Тоді Ґастер придумав штуку будувати міста, фортеці і замки, щоб тримати хліб під замком і в надійному місці. І тепер уже зерно на полях не залишається, а звозиться у міста, твердині і замки, і місцеві мешканці захищають його і бережуть ліпше, ніж дракони пильнували золоті яблука в садах Гесперид. Він же винайшов мистецтво і спосіб руйнувати і зносити фортеці й замки бойовими машинами і знаряддям, а саме — таранами, балістами і катапультами, креслення яких він показав нам — у таких-от кресленнях не зуміли розібратись мудренні будівничі, учні Ветрувія, як у тому признався нам месір Деліберт Делорм, головний царя Мегіста архітектор; а коли ці нові машини випроби не витримали, з підступною мудрацією і мудрованою підступністю фортифікаторів зіткнувшись, месір Ґастер оце винайшов гармати, серпентини, кулеврини, бомбради і василиски, що стріляють ядрами залізними, свинцевими і мідними, ще важчими, ніж замашні ковадла, для цього він вигадав особливий склад пороху, страшенна вибухова сила якого здивувала саму Природу, що визнала себе переможеною мистецтвом, і, ось так, набагато випередив оксидраків, — ті, насилаючи блискавки, грім, град, бурю, сполохи, перемагали і трупом клали ворогів на бойовищі. Справді, постріл з василиска страшніший, грізніший і демонічніший, нищить, вигубляє, вражає і вбиває ще більше людей і приголомшує людську уяву ще сильніше, валячи більше мурів, ніж сто перунів. Розділ LXII
Як Ґастер винайшов штуку і спосіб уникати поранення від гарматних пострілів

Сталося так, що Ґастер, що переховував збіжжя у фортецях, опинився в облозі, а фортеці його були зруйновані триклятими пекельними машинами, наділеними титанічною потугою, а пашниця його і збіжжя розкрадені і розграбовані; тоді він придумав, як уберегти від гарматного обстрілу фортечні мури, бастіони, вали та інші захисні укріплення, отож ядра зовсім не зачіпали їх і на льоту завмирали у повітрі, а як і зачіпали, то без усякої шкоди не лише для захисних укріплень, а й для самих оборонців. Від такого лиха він знайшов чудовий ярміс і довів це нам на досліді; ним потім скористався Фронтон, нині ж він править телемітам за звичну добропристойну вправу і розвагу. Полягає він ось у чому. (Тепер ви вже з більшою вірою поставитесь до розповіді Плутарха про один дослід: якщо від вас тікає не своїми ногами козяча отара, то запхніть реп'ях у пащу тієї, що біжить позаду, і вся отара як стій зупиниться. ) У бронзовий фальконет Ґастер засипав особливого складу порох, від сірки очищений і змішаний з певною кількістю чистої камфори, забив залізний добре калібрований набій з двадцятьма чотирма залізними шротинками, одні були круглі і сферичні, а інші на кшталт сльозинок. Потім, навівши його на свого молодого пахолка, ніби стрельнути йому в живіт збирався, почепив за шістдесят кроків, саме посередині між пахолком і фальконетом, сторчма до дерев'яного стовпа на вірьовці величезний камінь-магніт, тобто сидерит, або ж, інакше, геркулесів камінь, що його знайшов колись, як свідчить Никандер, на фригійській їді такий собі Магн. У просторіччі ми називаємо його магнітом. Потім він підпалював порох через отвір у пороховій камері. А коли порох згорав, то, щоб не утворювалося порожнеч (а порожнечі Природа не терпить, радше вся махиня Всесвіту, Небо, Повітря, Земля, Море, повернуться до предвічного Хаосу, ніж десь у світі проклюнеться порожнеча), набій зі шротом ґвалтовно викидався з жерла фальконета, і в камеру проникало повітря, бо інакше там утворилась би порожнеча, оскільки порох так і пихнув. Здавалося б, набій зі шротом, з такою силою виштовхнутий, мав поранити пахолка, а проте в міру того як шротинка до каменю підлітала, швидкість лету все спадала, вони крутились і вертілись у повітрі круг каменю, і ні одна з них, хоч би як шпарко летіла, так і не досягла пахолка. Ба більше: Ґастер винайшов ще штуку і спосіб повертати кинуті ворогом ядра на них же самих — з однаковою руїнницькою силою і саме туди, звідки вони вилітали. Особливих труднощів це не становило. Згадаймо, що трава етіопис відмикає будь-які колодки, а така дурна риба, як ехенеїс, зупиняє всі вітри і в бурю затримує у чистому морі найбільші кораблі; як же цю рибу посолити, то вона притягує до себе золото з будь-яких глибин. Згадаймо, про що писав Демокріт (а Теофраст пізнав на досліді): є таке зілля, від доторку якого залізний клинець, глибоко і з величезною силою заклинцьований у грубезне і міцне дерево, миттю вискакує звідти, і до якого вдаються зелені дятли, коли якийсь замашний клинець убивається просто в їхнє дупло, а дупло вони примудряються споруджувати і видовбувати у стовбурах могутніх дерев. Згадаймо, що олені і лані, підбиті списами або ж стрілами, трохи поскубуть поширене на Криті зілля диктам, і стріли зараз же вискакують, не завдавши їм найменшої шкоди. Це те саме зілля, яким Венера вилікувала коханого свого сина Енея, пораненого у праве стегно сестрою Турна — Ютурною. Згадаймо, що сам запах лаврів, смоковниць і тюленів оберігає їх самих від блискавки, що ніколи в них не влучить. Згадаймо, що, побачивши барана, скажені слони отямлюються; роздрочені і роз'юшені бугаї, підбігши до диких смоковниць, так званих каприфіків, миттю вгамовуються і стають як укопані; лють гадюк вщухає від доторку до гілки бука. Згадаймо також свідоцтва Евфоріона про те, що на острові Самосі, ще перед тим, як там був збудований храм Юнони, він бачив тварин, іменованих неадами, від голосу яких в землі з'являлися розколини і розверзалися провалля. Згадаймо, що бузина стає співучішою і голоснішою для флейт, як росте там, де не чути кукурікання когутів; давні мудреці, як свідчить Теофраст, писали, що куропіяння заворожує, пом'якшує й прибиває живець бузини; так само куроспів вражає і приголомшує такого дужого хижака, як лев. Дехто вважає, що це стосується лише бузини дикої, порослої в місцях, далеких від міст і сіл, де кукурікання півнів не чутно. Безперечно, для флейт та інших музичних інструментів така бузина ліпша і придатніша, ніж хатня, що буяє довкола халуп і служб. Дехто розуміє це у високому значенні, не буквально, а алегорично, з-пітагорійська. Так, про статую Меркурія кажуть, що для неї не всяке дерево підходить; при цьому дається таке пояснення: поклоніння богу не допускає ніякої вульгарности, воно завжди має бути побожним. Звідси нам і наука: любомудри до тривіальної і буденної музики байдужі, вони слухають музику небесну, божественну, ангельську, вишу, з далекої далі, і в цій духовній музиці куропіяння не почуєш. Недарма, коли ми хочемо сказати, що це місце одлюдне і тихе, то мовимо, що там і півня не чути. Розділ LXIII
Як Пантаґрюель біля острова Ханефа^[455] прикорхнув і про питання, задані йому по його пробудженні

Другого дня, про всяку всячину дорогою гомонячи, підійшли ми до острова Ханефа. Проте причалити до берега судно Пантагрюеля не змогло, бо збезвітріло і заштилювало. Ми рухалися завдяки топенантам, хилячись то на бакборт, то на штирборт, хоча приставили до вітрил ще й ліселі. Заклопотані, спантеличені, ошелешені, зіритовані, ми жодним словом не озивалися між собою. Пантагрюель з грецьким Геліодором у руці задрімав на маті біля трапа. Це стало у нього звичкою: читати, сплючи. Епістемон з допомогою астролябії вичисляв, де ми відносно бігуна. Брат Жан засів у камбузі і з висхідного руху рожнів і з гороскопу фрикасе визначав, котра воно година. Панурґ, висолопивши язика у стебло пантагрюеліона, пускав пузирі і хрипів. Гімнаст тесав з мастикового дерева копирсалочки. Понократ наблягузкував щось блягузкаючи, сам лоскотав себе під пахвами і чухався пальцем у голові. Карпалим з грубої горіхової шкаралущі зладив гарненьку маленьку, втішну й імкливу вертульку, склепавши крильця з чотирьох прегарних крихітних вільхових планочок. Евстен, довгу кулеврину окульбачивши, грав пальцями, як на монокордионі. Ризотом із черепка піщаної черепахи майстрував калитку, обшиваючи її оксамитом. Ксеноман ремінцями, що прив'язуються до лапки кібчика, лагодив старий ліхтар. Наш лоцман тягнув за язика своїх матросів, аж це брат Жан, вернувшись із камбуза, побачив, що Пантаґрюель прокинувся. От він, уперту палубну мовчанку розбиваючи, товстим голосом веселенько так спитав: — Як його у штиль погоду підняти? На обзив Панурґ задав питання й собі: — А проти поганого гумору щось є? Епістемон теж охвітно підпрягся, питаючи: — А як його помочиться, коли хоті нема? Гімнаст, звівшись на рівні, спитав: — А є щось від метеликів ув очах? Понократ, собі лоба потираючи і козирячи ушима, спитав: — А як спати по-собачому? — Стривайте! (сказав Пантагрюель). Премудрі любо-мудри-перипатетики учать нас, що всі виниклі проблеми, питання і сумніви треба висловлювати ясно, зрозуміло і дохідливо. Що означає спати по-собачому? — Це означає (відповів Понократ) спати натщесерце і на осонні, як зазвичай сплять собаки. Ризотом сидів навпочіпки біля проходу. Він звів голову, позіхнув так солодко, що й на всіх товаришів позіхи напали, з природної солідарности, і спитав: — Чи проти осцитацій^[456] і позіхоти щось є? Ксеноман, геть заліхтарений своїм знівеченим ліхтарем, спитав: — Як його притаковити міха свого пуза, щоб з боку на бік не мотало? Карпалим, своїм вітрячком граючись, спитав: — Які процеси приводять натуру до того, що людина голод відчуває? Евстен, почувши гомін, прибіг на чардак і, скочивши на кабестан, спитав голосно: — Чому куди небезпечніше, коли голодна гадюка вжалить голодну людину, ніж коли сита гадюка укусить ситу людину? Чому слина голодної людини така отрута для всіх отруйних змій і тварин? — Друзі (сказав Пантагрюель). Усі ваші сумніви і питання розв'язуються однаково, і на всі вказані вами симптоми і випадки є лише один засіб. Відповідь буде дано вам негайно, руба, без зайвої балаканини: голодний живіт не має вух, а тому глух. А удобрухаю я вас і вконтентую на мигах, так колись Тарквиній Пишний, останній цар римський (тут Пантаґрюель сіпнув дзвін за вірьовку, а брат Жан прожогом гайнув у камбуз) на мигах відповів своєму синові Сексту. Секст, а був він тоді у городі Габіях, послав до батька гінця за порадою, як йому підхилити цілком під свою руч непокірних габійців. Цар, сумнячись у вірності гінця, не відповів нічого. Натомість повів його до потаємного саду і перед ним мечем позбивав голівки найвищим макам. Так без відповіді гонець і вернувся, розповів синові лише про те, що зробив його батько, і той одразу здогадався: цар радить зняти голови нотаблям і цим остаточно запрягти усіх у ярмо. Розділ LXIV
Як Пантаґрюель задані йому питання без відповіді лишив

Потім Пантагрюель спитав: — Що за люд на цьому собачому острові мешкає? — Всі вони (відповів Ксеноман) святохи, оченашники, панахидники, дармограї, відлюдки. Всі вони — люди вбогі, живуть (як лормоський печерник між Бле і Бордо) ласкавим хлібом від мандрівців. — Я туди не піду (сказав Панурґ), можете мені повірити. Хай мені дідько дмухне в дулу, як я туди піду. Гей, дармобити, дармограї, похлібці, приший-хвости, війтеся до всіх чортів! Я ще не забув цих кабанкуватих кесильських соборників, щоб їх Вельзевул і Астарта покликали на собор із Прозерпіною, — скільки ми після них зазнали штормів і біс його батька знає чого! Послухай, Ксеномане, барилочку мій, капральчику мій! Скажи, спасибі тобі: тутешні бозюни і лизуни, хлібоїдці і печерники — що ж вони, дівичі чи жонаті? Є серед них жіноцька порода? Чи можуть вони дармограйно здармограяти на світ маленьке дармограєнятко? — Оце справді (сказав Пантагрюель) пікантне і дотепне питання. — Ще й як! (відповів Ксеноман). Тут є гарні і веселі оченашниці, святошниці, печерниці, жінки дуже богомільні, і безліченна безліч безскоромнят, приший-хвостенят, печерниконят… — Знаєм ми їх (ускочив у слово брат Жан), молоді печерники на старих чортів закривляються. Запам'ятайте це гарне прислів'я. — …а інакше, без продовження роду, давно б уже спустів і злюднів острів Ханеф. Пантагрюель послав Гімнаста з човном передати островикам пожертву — сімдесят вісім тисяч новеньких півекю з зображенням ліхтаря і спитав: — Котра година? — Дев'ята минула, — відповів Епістемон. — Що ж (сказав Пантаґрюель), пора обідати. Справді, наближається та сакральна лінія, про яку чимало править Арістофан у своїй комедії Законодавниці: вона падає о тій годині, коли тінь десятицалева. Колись у персів споживати наїдки о певній годині належало тільки царям, у простих смертних за дзиґар був їхній власний шлунок і апетит. Справді, у Плавта один парасит кляне на всі заставки винахідників сонячних та інших дзиґарів, бо й так видно, що шлунок — найвірніший годинник. Діоген на питання, коли саме людині поживляти душу, відповів: багатому, коли хочеться їсти, а бідному, коли він має що їсти. Точніше підказують години для трапези лікарі: О п'ятій встать, обідать о дев'ятій;
За стіл о п'ятій знов, лягати о дев'ятій.

А проте розпорядок у славетного царя Петозиріса був не такий! Пантаґрюель не встиг ще доказати, як служники внесли столи і столики, застелили їх запашними обрусами, поклали серветки, розставили тарілки і сільнички, принесли кадуби, жбани, пляшки, келихи, кубки, чаші, глеки. Брат Жан з допомогою шафарів, розпорядників, хлібопеків, підчаших, стольників, виночерпіїв і буфетників прицупив чотири здоровецькі пироги з шинкою, нагадавши мені чотири туринські бастіони. Господи, скільки було випито і з'їдено! Ще не подали солодкого, а вже вест-норд-вест почав надувати вітрила, грот, маврески і бізань. І вся команда затягла канти на славу Світотворця. За солодким Пантаґрюель спитав: — Скажіть, друзі, чи всі ваші сумніви розмаяні остаточно? — Дяка Богу, я вже не позіхаю, — сказав Ризотом. — А я більше не сплю по-собачому, — сказав Понократ. — А в мене вже в очу не рябіє, — відповів Гімнаст. — А я вже нині не натще (сказав Евстен). Отже, моя слина нічим не загрожує
анерудутам абедисимонам алхаратам, алхатрабанам, алхатрафам, аммобатам, апимаосам, арактам, аргам, аскалабам, аскалаботам, астеріонам, аттелабам, боа, василискам, гадам, галеотам, гандионам, гарменам, гемороїдам, гусіні, двоголовим зміям, дипсадам, домезам, драконам, дриїнадам, елопам, енгідридам, єхиднам, жабам, жовтобрюхам, зайцям морським, землерийкам, златкам, іклеям, ілліциніям, іхневмонам, кантаридам, катоблепам, каухарам, кафезатам, кезодурам, кенхринам, керастам, кихриодам, кокатрисам, кокемарам, кол отам, крокодилам, кроніоколаптам, кулефрам, кухарсам, ласицям, мантикорам, мегалаунам, медянкам, миліарам, міаграм, молурам, п'явкам, павукам, пареадам, пенфредонам, питіокамптам, пітонам, порфирам, птиадам, раганам, районам, риму арам, рутелям, сабтинам, саламандрам, сальфугам, сельзирам, сепедонам, сепіям, скаженим собакам, скалавотинам, скиталам, сколопендрам, скорпіонам, скорпіончикам, солифугам, солофуйдарам, стелліонам, стинкам, стуфам, тарантулам, теристалям, тетрагнаціям, тифолопам, фалангам, хельгідрам, херсидрам, яррарі, ящіркам сенегальським, ящіркам халкедонським. Розділ LXV
Як Пантаґрюель зі своїми людьми погоду піднімав

— А до якої ієрархії (спитав брат Жан) отруйних тварин зачислите ви майбутню пані Панурґову? — З яких пір (озвався Панурґ) ти, патлозадий ченчику, гульвісо, в жінконенависники пошився? — Всіма потрохами свідчусь (сказав Епістемон), Еврипідова Андромаха доводить, що завдяки людській мудрації і Божому провидінню засіб від усього отруйного гаддя знайдено, але що досі не знайдено засобу проти лихої жінки. — Цей легкодум Еврипід (сказав Панурґ) завжди паплюжив жінок. За це небо помстилось на ньому тим, що його розшарпали пси, як стверджує його недоброзичливець Арістофан. Гайда далі! Хто бере слово? Говори! — Зараз я можу мочитися (сказав Епістемон) де завгодно. — Тепер у мене (сказав Ксеноман) живіт із кладдю. Обійдемось без кренгування. — Я більше не потребую (сказав Карпалим) ні вина, ні хліба. Кінець говінню й сухом'ятці.

— Дяка Богу і дяка вам (сказав Панурґ), я вже ні на що більше не злую, я веселий як папуга, радісний як кобчик і грайливий як метелик. Гарно мовить у вашого красюка Еврипіда достославний заливаха Селен: Він божеволець, він відпав ума,
Що п'є вино, а радости нема.

Нам треба всечасно славити милостивого Бога, нашого Творця, Спасителя і заступника: то не все іще, що смаковитим цим хлібом, смаковитим і холодненьким цим вином, солодкими цими їдлами він зцілив нас від тілесних і душевних гризот, — ласуючи цим усім, ми ще й усолодились і втішились. А все ж ви так і не відповіли на питання блаженного і вельмишанованого брата Жана, як підняти погоду. — Оскільки (сказав Пантагрюель) ви самі вдовольнились простим розв'язанням поставлених вами питань, то вдовольняюсь і я. А проте в іншому місці й іншим разом ми ще, спасибі вам, до цього вернемося. Отже, залишається погодитися на питанні брата Жана: як підняти погоду? А хіба ми вже її не підняли на свій розсуд? Гляньте на прапорець. Гляньте, як надулись вітрила. Гляньте, як напружились штаги, драйрепи і шкоти. Наші келихи підіймаючи й осушуючи, ми тим самим підняли і підіймали погоду, — тут існує якийсь таємний зв'язок. Точнісінько так само підіймали погоду Атлант і Геркулес, — як мудрим міфологам вірити. Але вони підняли її на півградуса вище, ніж слід: Атлант, аби веселіше частувати свого гостя Геркулеса, а Геркулес через те, що його змлоїла спрага в Лівійській пустелі. — Присяйбогу! (впав йому в річ брат Жан). Я чув від багатьох пречесних докторів, що Кокотень, вашого батька підчаший, щороку заощаджує тисячу вісімсот з гаком бочок вина, змушуючи гостей і домівників пити перед тим, як вони відчують спрагу. — Бо він (провадив Пантагрюель) повівся так, як поводяться ідучи караваном дромадери і верблюди, вони п'ють від спраги минулої, нинішньої і на карб майбутньої. Ось так оце надмірне підіймання погоди і спричинило небувалий здвиг і струс небесних шат, через який так куйовдились і ґвалтувалися своєуми-астрологи. — Отож (сказав Панурґ) недарма мовить прислів'я: Проводиш гарно не одну хвилинку,
Як п'єш вино під смаковиту шинку.

— До того ж (сказав Пантагрюель), закушуючи і випиваючи, ми не лише погоду підняли, а й корабель розвантажили. Розвантажили не лише так, як Езопова козубенька розвантажувалася, сиріч нищенням конту, а ми ще й скинули з себе піст. Бо, як тіло мертве важче за живе, то й голодний чоловік важчий і цупкіший від того, хто випив і закусив. І не дають маху ті, хто під час довгих мандрів щоранку, випиваючи і снідаючи, кажуть: «Від цього наші коні тільки баскіші будуть». Ви, мабуть, чули, що давні амиклеяни нікого з богів так не почитували і нікому так не поклонялись, як чесному батькові Бахусу, і дали вони йому вельми підхожу і влучну назву, а саме Псила. Псила по-дорійському означає крила, бо от як птахи за помогою крил легко злинають увись, так само за помогою Бахуса, себто доброго, смаковитого, п'янкого вина людська душа ширяє, тіло її жвавішає, а все, що було в ній цупкого, м'якшає. Розділ LXVI
Як біля острова Ґанабима^[457], на розказ Пантаґрюеля, ясу воздавали Музам

⇐ Предыдущая 27 28 29 30 313233 34 35 36 Следующая ⇒