Дмитро Дмитрович Шостакович

Дмитро Дмитрович Шостакович

1906 - 1975

Д. Шостакович - класик музики XX ст. Жоден з великих майстрів не був так тісно пов'язаний з важкими долями своєї рідної країни. В музиці він з пристрастю втілив протиріччя свого часу.

Шостакович - художник універсального обдарування. Немає жодного жанру, де він не сказав свого вагомого слова. Він - автор ряду пісень, якими понині захоплюються; він автор блискучих обробок популярної та джазової музики. Але головною областю втілення творчих сил стала симфонія. Особиста доля композитора драматична. Він пережив неправедні гоніння, нищівну критику, образи та приниження, страх сталінської розправи. Це визначило спрямованість його творчих шукань, звернених до моральних проблем буття людини на землі.

Народився Шостакович 25 вересня 1906 рок в сім`ї інженера-хіміка. Музично обдарованими в родині були всі, та маленький Мітя вражав неабиякими здібностями. Спочатку мама відвела його в приватну музичну школу, а в 13 років він поступив до Петроградської консерваторії. Роки навчання викликали захоплення, невпинне бажання пізнання та незвичайну працездатність. У 1923 році Шостакович закінчив консерваторію по класу фортепіано (багато виступав з концертами), а через два роки закінчив навчання по класу композиції з блискучим дебютом - прекрасною Першої симфонією, яку стали виконувати не лише в Радянському Союзі, але й оркестри Західної Європи з найвидатнішими диригентами того часу.

Наступні твори композитора відобразили неспокійну атмосферу того часу, коли новий стиль епохи виковувався у боротьбі. Так у Другій та Третій симфоніях («Жовтню» - 1927, «Першотравнева» - 1929) позначився вплив бойового, агітаційного мистецтва 20-х рр.

Порівняно короткою була його діяльність як викладача консерваторії - залишив він її не по своїй волі.

В кінці 20-х років Шостакович співпрацює з театральними режисерами Є. Вахтанговим та В. Мейєрхольдом. Саме їхні вистави справили вплив на стиль першої опери «Ніс» (1928), написаної за мотивами відомої повісті Гоголя. В музиці Шостаковича з’являється гостра сатиричність, пародійність, гротеск і «сміх крізь сльози».

Шостакович багато і наполегливо працював в кінематографі, спочатку як ілюстратор при демонстрації німих фільмів, потім як один із творців радянського звукового кіно.

Поява кіно-і театральної музики («Новий Вавілон» 1929), «Золоті гори» 1931, спектаклі «Клоп» 1929 і «Гамлет» 1932) пов'язано з формуванням нових образів, особливо соціальної карикатури. Це стало продовженням сатирично-гротескового стилю, знайденого в опері «Ніс».

1932 рік - створення опери «Леді Макбет Мценського повіту» («Катерина Ізмайлова») за повістю М.С. Лескова (1932).

У 1934 опера була поставлена в Ленінграді і Москві, йшла під назвою «Катерина Ізмайлова»; потім відбувся ряд прем'єр в театрах Північної Америки і Європи (опера 36 разів виходила в Ленінграді, 94 рази в Москві, її також ставили в Стокгольмі , Празі, Лондоні, Цюріху і Копенгагені. Це був тріумф і Шостаковича поздоровляли як генія.)

У січні 1936 спектакль «Катерина Ізмайлова» відвідав Сталін. Опера шокувала його. Реакція знайшла своє вираження в редакційній статті «Сумбур замість музики», опублікованій в «Правді» і на довгі роки визначила шлях розвитку радянської музики. Через декілька днів «Правда» надрукувала ще одну редакційну статтю на музичну тему «Балетна фальш»; цього разу нищівній критиці був підданий балет Шостаковича «Світлий струмок» (1935).

Після статі «Правди» більшість творів Шостаковича, написаних до 1936, практично зникла з культурного побуту країни. Композитор був вимушений відмінити призначену на осінь 1936 прем'єру симфонії №4 (вперше вона була виконана в 1961). «Катерина Ізмайлова» була «реабілітована» на батьківщині тільки в 1962. Твори 1920-х років (за винятком симфонії №1 і деяких мініатюр) не виконувалися в СРСР аж до середини 1960-х років, а «Ніс» був відновлений тільки в 1974.

Четверта (1934), П'ята (1937), Шоста (1939) симфонії є цікавим новим етапом у творчості Шостаковича.

Розвиваючи симфонічний жанр, Шостакович одночасно надає все більше значення камерно-інструментальній музиці. З'являються ясні, світлі, граціозні, урівноважені: Соната для віолончелі та фортепіано (1934), Перший струнний квартет (1938), Квінтет для струнного квартету і фортепіано (1940).

Проте найбільшого успіху композитор досяг в П'ятій симфонії (1937). Сила П'ятої симфонії криється у тому, що переживаннях «ліричного героя» розкриті в найтіснішому зв'язку з життям людей в період «розквіту» тоталітаризму сталінського режиму та німецького фашизму. Це і визначило підкреслений драматизм музики, «ліричний герой» не стає в цій симфонії пасивним спостерігачем, він засуджує те, що відбувається вищим моральним судом.

У роки Великої Вітчизняної війни Шостакович став в перші ряди художників-борців проти фашизму. Його Сьома («Ленінградська») симфонія (1941) була сприйнята в усьому світі як живий голос народу, що вступив у сутичку не на життя, а на смерть. Ніколи ще в мистецтві музики сили зла не були змальовані настільки рельєфно, ніколи ще не була з такою люттю і пристрастю оголена тупа механічність діловито працюючої фашистської «машини знищення».

Сьома симфонія (1941) стала музичним пам'ятником Великій Вітчизняній війні. Продовженням її ідей стала Восьма симфонія.

У післявоєнні роки Шостакович все більше уваги приділяє вокальному жанру.

У лютому 1948 було опубліковано Постанову ЦК ВКП (б) про оперу В. І. Мураделі «Велика дружба», в якій музика найбільших радянських композиторів у тому числі Прокоф'єва, Шостаковича, Хачатуряна, Данькевича та деяких інших називалась «формалістичною» і «чужою радянському народу». Нова хвиля нападок на Шостаковича в пресі значно перевершила ту, що піднялася в 1936. Вимушений підкорятися диктату, Шостакович, «усвідомивши помилки», виступив з ораторією «Пісня про ліси» (1949), кантатою «Над Батьківщиною нашою сонце сяє» (1952), музикою до ряду фільмів історичного і військово-патріотичного змісту та ін., що частково полегшило його положення. Паралельно Шостакович писав твори більш високої художньої якості («у шухляду»): 1948 – концерт №1 для скрипки з оркестром, вокальний цикл «З єврейської народної поезії» (останній цикл виник в період антисемітської політики держави), струнні квартети №4 і №5, цикл «24 прелюдії і фуги» для фортепіано (1951). За винятком останнього, всі ці твори були виконані тільки після смерті Сталіна.

В післявоєнні роки творчі пошуки композитора були представлені в монументальних симфонічних полотнах. Композитор створив натхненну Десяту симфонію (1953), в якій була піднята тема трагічної долі художника, його відповідальності в сучасному світі.

Революція 1905 р відзначена кривавим неділею 9 січня, оживає в монументальній програмнійОдинадцятій симфонії (1957), а революційні події 1917 року надихнули Шостаковича на створення Дванадцятій симфонії (1961). Роздуми над сенсом історії, над значенням справи її героїв відбилися також в одночастинній вокально-симфонічній поемі «Страта Степана Разіна» (1964). А події сучасності, викликані крутими змінами в житті народу і в його світовідчутті, сповіщені XX з'їздом КПРС («відлига»), не залишили байдужим великого майстра – їх живе дихання відчутно в Тринадцятій симфонії (1962). В Чотирнадцятій симфонії композитор звернувся до віршів поетів різних часів і народів – його зацікавила тема швидкоплинності людського життя і вічності творінь істинного мистецтва, перед якими відступає навіть всевладна смерть. Ця ж тема лягла в основу задуму вокально-симфонічного циклу на вірші великого італійського художника Мікеланджело Буонарроті (1974). І нарешті, в останній, П'ятнадцятої симфонії (1971) об'єднано все краще, що було досягнуте на різних етапах творчості Д.Д. Шостаковича.

Продовжувалася в повоєнні роки і робота в кінематографі - широку популярність отримала музика Шостаковича до кінофільмів «Овод» (за романом Е. Войнич - 1955), а також до екранізацій трагедій В. Шекспіра «Гамлет» (1964) та «Король Лір» (1971 ).

Творчість Шостаковича - це не тільки внесок в долю і історію вітчизняної музики, але і внесок у розвиток світової культури.

Музика Шостаковича мала значний вплив на розвиток радянської музики. Воно позначилося в прагненні до високої змістовності музики, її зв'язку з корінними проблемами життя людини на землі. Гуманістична за своєю суттю, істинно художня за формою творчість Шостаковича завоювала всесвітнє визнання.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒