Частка меншості 3 страница

На початковому етапі реформування бухгалтерського обліку нормативно-правова база НБУ з питань фінансового обліку містила лише загальні вимоги МСФЗ щодо визнання

і оцінки активів, зобов’язань, капіталу, доходів і витрат, а також розкриття про них інформації у фінансовій звітності. Сьогодні міжнародні стандарти є основою національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО) України та нормативно-правових актів, що регламентують ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності як підприємств, так і банків.

Від часу переходу банківської системи на МСФЗ нормативно-правові акти з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності банків постійно змінюються, уточнюються, перевидаються. Так, упродовж 2003—2005 років Національним банком було розроблено та введено в дію велику кількість нормативно-правових актів, що замінили попередні нормативні документи з бухгалтерського обліку практично усіх банківських операцій. З 2009 року набрали чинності Постанови НБУ, якими було внесено суттєві зміни у План рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкцію про його застосування, фінансову звітність банків, методологію і методику бухгалтерського обліку депозитних і кредитних операцій та доходів і витрат.

Процес постійного оновлення нормативних документів з питань фінансового обліку і звітності банків можна оцінювати, з одного боку, як фактор, що ускладнює діяльність банків, вимагає перепідготовки, навчання банківського персоналу, а з іншого боку як нормальний процес вдосконалення обліку. Позитивним при цьому є те, що зміни вносились з метою досягнення відповідності українських нормативно-правових актів з оновленими Міжнародними стандартами фінансової звітності.

Аналіз вимог діючих нормативно-правових актів НБУ з питань фінансового обліку та звітності дозволяє зробити висновок, що вони, в цілому узгоджуються з вимогами відповідних МСФЗ. Зокрема, облік операцій з депозитами, кредитами та цінними паперами відповідає основним вимогам МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка»; облік основних засобів і нематеріальних активів відповідає вимогам МСБО 16 «Основні засоби», МСБО 38 «Нематеріальні активи», МСБО 36 «Зменшення корисності активів», МСФЗ 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, і припинена діяльність»; облік запасів матеріальних цінностей відповідає вимогам МСБО 2 «Запаси»; облік операцій з похідними інструментами відповідає вимогам МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання», МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка»; облік валютних операцій відповідає вимогам МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів».

Водночас вітчизняна нормативно-правова база, що регламентує бухгалтерський облік банківської діяльності не охоплює усіх питань, що розглядаються МСФЗ. Окрім цього, щоб консолідована фінансова звітність банку повністю відповідала вимогам МСФЗ, банк повинен її відкоригувати, Зокрема провести зміну класифікації окремих активів і зобов’язань, доходів та витрат у відповідних статтях фінансової звітності.

За останні роки Національним банком проведено велику роботу щодо побудови якісної системи фінансового обліку та звітності в банківській системі України. Ра30м з тим, процес розвитку фінансового обліку та звітності ще триває і, на нашу думку, має зводитися до таких напрямів як: розробка концептуальної основи фінансового обліку та звітності; розробка нових та вдосконалення діючих нормативних актів з обліку окремих видів банківських операцій; забезпечення повноти розкриття інформації у фінансовій звітності банків.

1.4. Характеристика коицептуальиої основи складання та подання фінансових звітів, опублікованої Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку

в 1989 р. КМСБО затвердив Концептуальну основу складання та подання фінансових звітів, в якій міститься виклад концепцій, на яких ґрунтується складання і подання фінансових звітів 30внішнім користувачам. Метою цієї Концептуальної основи є:

1) допомагати КМСБО в розробці майбутніх МСБО та перегляді існуючих;

2) допомагати КМСБО в подальшій гармонізації положень, стандартів бухгалтерського обліку та процедур, пов'язаних з поданням фінансових звітів шляхом надання основи для зменшення кількості альтернативних облікових підходів, дозволених МСБО;

3) допомагати відповідним національним органам у розробці облікових стандартів;

4) допомагати аудиторам при складанні звіту шодо відповідності фінансових звітів МСБО;

5) надавати допомогу користувачам фінансових звітів у питаннях тлумачення інформації, яка міститься у фінансових звітах, складених згідно з МСБО.

Варто зазначити, шо концептуальна основа не є стандартом, вона служить своєрідним фундаментом бухгалтерських стандартів. Концептуальна основа відіграє значну роль, оскільки визначає концепції, шо складають основу усіх діючих і майбутніх стандартів та представляють собою ба30ві принципи формування фінансової звітності, а також використовуються для вирішення питань, які не регламентовані стандартами.

Концептуальна основа, розроблена КМСБО охоплює наступні складові (табл.1.5.)

Таблиця 1.5. Характеристика Концептуальної основи складання та подання фінансових звітів, розробленої КМСБО

Складові концептуальної основи	Коротка характеристика складових концептуальної основи

Мета фінансових звітів	Метою фінансових звітів є надання інформації про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства, яка є корисною для широкого кола користувачів у прийнятті ними економічних рішень.
Основоположні припущення	Принцип нарахування; принцип безперервності.
Якісні характеристики	Чотирма основними якісними характеристиками є: зрозумілість; доречність; достовірність; порівнянність.
Елементи фінансових звітів	Активи, зобов’язання, капітал, доходи, витрати.
Визнання елементів фінансових звітів	Визнання є процесом включення до балансу або до звіту про фінансові результати статті, яка відповідає визначенню елемента та задовольняє такі критерії визнання: а) існує ймовірність надходження до підприємства або вибуття з нього будь-якої майбутньої економічної вигоди, пов'язаної зі статтею; б) стаття має собівартість або вартість, яку можна достовірно визначити.


Оцінка елементів фінансових звітів	Оцінка — процес визначення грошових сум, за якими мають визнаватися і відображатися елементи фінансових звітів в балансі та у звіті про фінансові результати. До основ оцінки відносяться: історична собівартість; поточна собівартість; чиста вартість реалізації (погашення); теперішня вартість (дисконтована).
Концепції капіталу і збереження капіталу	Існує дві концепції капіталу — фінансова і фізична. Згідно з фінансовою концепцією, капітал є синонімом чистих активів або власного капіталу підприємства. Фінансова концепція капіталу прийнята більшістю підприємств при складанні фінансових звітів. Згідно з фізичною концепцією капіталу, такого як виробнича потужність, капітал розглядається у вигляді продуктивності підприємства, що базується, наприклад, на одиницях продукції за день. Концепції капіталу спричиняють такі дві концепції збереження капіталу: а) збереження фінансового капіталу. Згідно з цією концепцією прибуток заробляється, тільки якщо фінансова (або грошова) сума чистих активів на кінець періоду перевищує фінансову (або грошову) суму чистих активів на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам або внесків власників протягом цього періоду. б) збереження фізичного капіталу. Згідно з цією концепцією, прибуток заробляється, тільки якщо фізична виробнича потужність (або продуктивність) підприємства (або ресурси чи кошти, необхідні для досягнення такої потужності) на кінець періоду перевищує фізичну виробничу потужність на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам та внесків власників протягом цього періоду.

Потрібно зауважити, що концепції обліку не є раз і назавжди встановленими. З плином часу вони потребують перегляду та вдосконалення. Сьогодні Рада з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та Рада зі стандартів фінансового обліку СІЛА працюють над спшьним проектом, що був затверджений у жовтні 2004 року, по розробці спшьної (єдиної) концептуальної основи. Остання має об'єднати і покращити існуючі на сьогодні концептуальні основи обох Рад, а також служитиме основою для розробки нових стандартів.

1.5. Концепції фінансового обліку та звітності, що застосовуються в банках України

в Україні основні концепції фінансового обліку та звітності, що застосовуються в банках України, викладені у:

1) Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XrV. Даний закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

2) П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженому нака30м МФУ від 31.03.1999р. № 87. Цим Положенням визначаються: мета, склад, якісні характеристики, принципи підготовки фінансової звітності, вимоги до визнання і розкриття її елементів.

3) Положенні «Про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України», затвердженому постановою Правління НБУ від 30.12.1998 р. № 566. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначено десять принципів, на яких ґрунтується фінансова звітність, Зокрема: автономності, безперервності діяльності, періодичності, історичної собівартості, нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності, превалювання змісту над формою, єдиного грошового вимірника.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України, бухгалтерський облік та фінансова звітність у банках України ґрунтуються на таких принципах:

• повне висвітлення — усі банківські операції підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без будь-яких винятків. Фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій банку, яка може впливати на рішення, шо приймаються згідно з нею;

• превалювання сугаості над формою — операції обліковуються та розкриваються у звітності відповідно до їх сутності та економічного змісту, а не лише за їх юридичною формою;

• автономність — активи та зобов’язання банку мають бути відокремлені від активів і зобов’язань власників цього банку та інших банків (підприємств), у зв'язку з цим особисте майно та зобов’язання власників не мають відображатися у фінансовій звітності банку;

• обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, відповідно до яких активи та/або дохід не завшцуватимзться, а зобов’язання та/або витрати — не занижуватимуться;

• безперервність — оцінка активів банку здійснюється виходячи з припушення, шо його діяльність продовжуватиметься в неосяжному майбутньому. Яицо банк планує скоротити масштаби своєї діяльності, то це має відображатися у фінансових звітах;

• нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду потрібно порівняти доходи звітного періоду з витратами, шо були здійснені для отримання цих доходів. Доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

• послідовність — постійне (із року в рік) застосування банком обраної облікової політики. Зміна методів обліку можлива лише у випадках, передбачених міжнародними стандартами та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і потребує додаткового обґрунтування і розкриття у фінансових звітах;

• історична (фактична) собівартість — активи і пасиви обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов’язання в іноземній валюті, за винятком немонетарних статей, мають переоцінюватись у разі зміни офіційного валютного курсу на звітну дату.

Хоча принцип єдиного грошового вимірника та принцип періодичності у даному Положенні не згадуються, але на практиці ці принципи застосовуються.

Принцип єдиного грошового вимірника означає, шо вимірювання та узагальнення всіх операцій банку у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці. Цей принцип також припускає стабільність грошової одиниці, ігноруючи інфляцію. Так, в балансі підсумовуються ра30м активи, які були придбані в різний час.

Принцип періодичності означає розподіл діяльності банку на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності, забезпечення вчасною фінансовою інформацією Гї користувачів.

Проведений автором аналіз положень зазначених вище вітчизняних нормативно-правових актів дав підстави зробити такі висновки.

1. Ці документи не висвітлюють в повній мірі основні облікові концепції та не замінюють Концептуальної основи фінансового обліку та звітності.

2. П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України містять ряд неточностей, суперечать одне одному та Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, розробленій КМСБО.

Як вже зазначалося, у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» наводиться десять принципів, на яких ґрунтується фінансовий облік та звітність, а у Положенні про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України — тільки вісім. Окрім цього, критерії віднесення певних облікових концепцій до категорії «принципи» у П(С)БО 1 та у Положенні про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України не співпадає з Концептуальною основою складання та подання фінансових звітів, розробленої КМСБО. Наприклад, у П(С)БО 1 та у Положенні НБУ до облікових принципів віднесено безперервність, нарахування, історичну (фактичну) собівартість, в той час як у Концептуальній основі історична собівартість віднесена до основи оцінки елементів фінансових звітів, а принцип нарахування та безперервності — до основоположних припущень. Також у П(С)БО 1 потребують уточнення деякі якісні характеристики фінансової звітності.

На думку автора, розробка Концептуальної основи фінансового обліку та звітності є одним із визначальних факторів вдосконалення бухгалтерського обліку в Україні та наближення його до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності. Вітчизняна Концептуальна основа повинна бути єдиною, для всіх юридичних осіб (як для підприємств, так і банків) та охоплювати такі складові:

• мету фінансових звітів;

• елементи фінансових звітів;

• якісні характеристики облікової інформації;

• визнання та оцінку елементів фінансових звітів

• подання і розкриття інформації у фінансових звітах.

При розробці вітчизняної Концептуальної основи за основу можна взяти проект спільної концептуальної основи, яка зараз розробляється Радою зі стандартів фінансового обліку США та Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

1.6. Облікова політика байку

Повнота та достовірність операцій у сфері бухгалтерського обліку залежить від облікової політики та внутрішніх процедур банку, що проводяться відповідно до чинного законодавства і нормативних актів Національного банку України без будь-яких відхилень.

Облікова політика банку — це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються банком для складання та подання фінансової звітності.

Загальні вимоги щодо облікової політики банків визначені у Положенні про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України, затвердженому постановою Правління НБУ від 30.12.1998 р. № 566.

Відповідно до цього нормативно-правового акту, в кожному банку має бути розроблено Положення про облікову політику банку, яке затверджується нака30м до початку нового календарного року і доводиться до відома всіх філій та підрозділів банку. Положенням про облікову політику банку встановлюється порядок ведення бухгалтерського обліку операцій, які здійснює банк згідно з чинним законодавством, особливості організації та ведення бухгалтерського обліку банку. Внесення змін до Положення про облікову політику банку протягом року, як правило, не допускається (окрім випадків істотних змін у діяльності або правовій базі).

Облікова політика банку базується на основних принципах бухгалтерського обліку, яких банки повинні дотримуватися при веденні рахунків і складанні 30внішньої та внутрішньої звітності. Банки ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у валюті України. Операції в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у валюті України з перерахуванням її за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком України на дату здійснення операції або складання звітності. Операції повинні бути відображені в обліку в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені, незалежно від дати руху коштів за ними

Банки висвітлюють обрану ними облікову політику шляхом опису:

• принципів обліку статей звітності;

• методів оцінки окремих статей звітності;

• фактів, що стосуються змін в обліковій політиці.

Облікова політика банку має враховувати методи оцінки активів та зобов’язань. Це передбачає вибір певної бази оцінки. Згідно з Концептуальною основою складання та подання фінансових звітів, розробленою КМСБО, у фінансових звітах використовують кілька різних основ оцінки з різним ступенем та в різних комбінаціях. До основ оцінки відносяться: історична собівартість; поточна собівартість; чиста вартість реалізації (погашення); теперішня вартість (дисконтована).

Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України вимагає, щоб активи і зобов’язання були оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому становищу банку, на наступні звітні періоди. Активи і зобов’язання обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення (за первісною або справедливою вартістю). При обліку за первісною (історичною) вартістю активи визнаються за сумою фактично сплачених за них коштів, а зобов’язання — за сумою мобілі30ваних коштів в обмін на зобов’язання. При обліку за справедливою (ринковою) вартістю активи визнаються за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання таких активів у поточний час, а зобов’язання — за тією сумою коштів, яка б вимагалася для проведення розрахунку у поточний час. Приведення вартості активів у відповідність із ринковою здійснюється шляхом їх переоцінки.

Облікова політика має передбачати такі процедури бухгалтерського обліку, які виключають можливість здійснення взаємозаліку (крім випадків, передбачених чинним законодавством) активів та зобов’язань, або доходів та видатків як у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності, а саме:

• кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості різних юридичних та фізичних осіб;

• кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості одних і тих же юридичних та фізичних осіб, що враховуються в різних валютах та з різними строками погашення;

• депозитів та кредитів, наданих під заставу депозиту, якщо інше не визначене відповідними законодавчими актами;

• витрат та доходів тієї ж юридичної особи.

Облікова політика банку обов'язково має охоплювати такі основні складові, як:

• характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану рахунків;

• додаткові регістри аналітичного обліку та форми первинних документів, на підставі яких здійснюються операції (крім тих, що визначені в загальному порядку), включаючи форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;

• правила документообороту та технології обробки облікової інформації;

• перелік визначених прав працівників банку на підписування документів;

• перелік операцій, що потребують додаткового контролю;

• порядок проведення інвентаризації і методи оцінки активів та зобов’язань;

• порядок контролю за здійсненими внутрішніми банківськими операціями;

• порядок розрахунків між філіями та іншими структурними підрозділами банку (внутрі-шньосистемні розрахунки);

• порядок фінансування (бюджетування) структурних підрозділів банку;

• порядок консолідації фінансової звітності асоційованих та дочірніх компаній;

• порядок застосування в обліку принципу нарахування доходів та витрат (включаючи порядок амортизації активів банку, створення та використання резервів);

• політика банку щодо роботи з цінними паперами (як придбаними, так і емітованими);

• процедури вивірки та контролю (операцій, звітності тощо);

• порядок реєстрації договорів;

• інші документи та рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку. Будь-які зміни в обліковій політиці, що мають суттєвий вплив на показники звітного або майбутніх періодів, повинні бути описані з зазначенням їх причин і змін у відповідних статтях. Зміни положень облікової політики та причини цих змін розкриваються банком у примітці до річної фінансової звітності банку 1.23 «Ефект змін в обліковій політиці та виправлення суттєвих помилок», в якій зазначається така інформація:

• яка облікова політика змінюється, причини та суть змін, статті звітів, у яких відображені коригування;

• факт повторного надання зіставленої інформації у фіїгансових звітах або недоцільність її перерахунку;

• зміст та суму помилки;

• статті фіїгансової звітності минулих періодів, які були перераховані з метою повторного надання зіставленої інформації;

• факт повторного оприлюднення виправлених фінансових звітів або недоцільність гх повторного оприлюднення.

Не вважається зміною в обліковій політиці: 1) нова облікова політика щодо операцій, які не є суттєвими; 2) нова облікова політика щодо операцій, які відрізняються по суті від попередніх і не здійснювалися раніше. Нова облікова політика застосовується до подій та операцій з часу їх виникнення.

1.7. Суть операційної діяльності банку, її організація та забезпечення

Основою бухгалтерського обліку в банках є операційна діяльність. Операційна діяльність банку — це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку, проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.

Основні вимоги до організації операційної діяльності банків регламентуються Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління НБУ від 16.06.2003 р. № 254.

Згідно з цим Положенням банки самостійно:

1) визначають систему організації операційної діяльності залежно від їх структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій тощо;

2) розробляють технології здійснення банківських операцій;

3) визначають методи внутрішнього контролю за проведенням операцій.
Організація операційної діяльності передбачає наявність документованих операцій-
них процедур (правил) за всіма операціями, що здійснюються банками відповідно до
законодавства України.

Операційні процедури (правила) щодо кожної операції мають базуватися на таких принципах, як наявність дозволу, запису, контролю, і обов'язково включати такі складові:

• опис операції;

• розподіл повноважень між виконавцями операції;

• установлення відповідальності осіб, які її здійснюють;

• документування інформації за операцією;

• заходи (механізми) внутрішнього контролю за проведенням операції та інші складові, визначені банком і передбачені у внутрішньому положенні.

Відповідальність за організацію операційної діяльності банків несуть їх керівники відповідно до установчих документів та законодавства України.

Операції банку здійснюються протягом операційного дня. Операційний день банку — це діяльність банку протягом робочого дня, що пов'язана з реєстрацією, перевірянням, вивірянням, обліком, контролем операцій (у тому числі прийманням від клієнтів документів на переказ і документів на відкликання та здійсненням їх оброблення, передавання та виконання) з відображенням їх у балансі банку. Тривалість операційного дня встановлюється банком самостійно.

Операційний день складається з:

1. Операційного часу — це частина операційного дня банку, протягом якої відбувається обслуговування клієнтів, (у тому числі приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані банком). Початок та кінець операційного часу встановлюються згідно з розпорядженням керівника банку з урахуванням режиму роботи платіжних систем і доводяться до відома клієнтів.

2. Часу завершення технологічного оброблення облікової інформації з обов'язковим формуванням оборотно-сальдового балансу, регістрів аналітичного обліку та інших регістрів за операціями, що здійснюються з використанням відповідного програмного забезпечення.

Операції банку мають бути зареєстровані та відображені в день їх здійснення або наступного робочого дня, якщо операція здійснена після закінчення операційного дня (часу) банку або у вихідні чи святкові дні.

Кожна банківська операція охоплює такі основні етапи її здійснення:

1. Надання (отримання) дозволу на проведення операції. Свідченням того, що працівники отримали дозвіл на їх виконання, є затверджені керівництвом правила (процедури) здійснення операцій певного типу. На здійснення операцій, що не визначені в правилах (процедурах) банку, надаються окремі дозволи (розпорядження, накази тощо).

2. Проведення операції (укладення договорів, складання первинних документів, відкриття рахунків, уведення інформації в облікову систему та її оброблення тощо).

3. Здійснення внутрішнього контролю за операцією (протягом усього операційного процесу — від часу ініціювання до відображення інформації про операцію в облікових регістрах).

Відповідальність за укладання договорів відповідно до законодавства України, ідентифікацію операцій, формування первинних документів і оцінку ризиків несуть ініціатори операцій.

Індентифікація операції передбачає її докладний опис, який має містити потрібну інформацію для різних підрозділів банку та внутрішнього аудиту, а саме:

• тип операції (міжбанківські розрахунки, операції з клієнтами банку, розрахунки за власними операціями тощо);

• номер та дату договору;

• конкретні строки (початок та завершення) операції згідно з договором;

• дані про контрагента;

• зміст операції (кредит, депозит, тип процентної ставки тощо);

• первинні документи;

• відповідальних виконавців (у тому числі за ініціювання операції, за реєстраціїо та контроль за її проведенням).

Операційну діяльність банку безпосередньо забезпечують працівники банку, які виконують функції фронт-офісу та бек-офісу.

Фронт-офіс — це підрозділи банку або його уповноважені особи, які ініціюють та/або органі30вують операцію (шляхом укладання відповідних договорів). Виконувати функції фронт-офісу банку можуть працівники казначейства, кредитного підрозділу.

підрозділу, що здійснює операції з цінними паперами, а також інших підрозділів банку, які відповідають за ініціювання активних та пасивних операцій з клієнтами банку.

Бек-офіс — підрозділи або окремі відповідальні виконавці, які залежно від їх функцій забезпечують реєстрацію, перевіряння, звіряння, облік операцій та контроль за ними.

Працівники, які виконують функції бек-офісу банку, відповідають за:

1) перевіряння отриманих від фронт-офісу документів на паперових та/або електронних носіях щодо достовірності наданої інформації;

2) реєстрацію операцій і введення потрібних даних до автомати30ваної системи;

3) перевіряння підтверджень про здійснення операцій, що надійшли від контрагентів, та/або надсилання підтвердження контрагенту про надходження коштів (може виконуватись автоматично за допомогою програмного забезпечення з наданням чіткої та зрозумілої інформації про результати перевірки);

4) проведення перевіряння лімітів за контрагентами;

5) перевіряння лімітів дилерів;

6) своєчасну підготовку, перевіряння та оформлення платіжних інструментів відповідно до нормативно-правових актів НБУ;

7) вивіряння залишків за рахунками клієнтів;

8) підготовку відповідних розпоряджень для здійснення розрахунків;

9) перевіряння правильності відображення операцій;

10)зберігання інформації про операції (вся електронна інформація має зберігатися в захищеному від модифікації вигляді); 11)нарахування процентів за кредитами і депозитами, комісійних тощо; 12) контроль за обробленням даних, здійсненням розрахунків, виконанням договорів.

Операції банків виконують відповідні працівники банку, яким надане право відповідального виконавця, а саме доручено оформляти та підписувати документи за визначеними операціями або:

1) контролювати правильність оформлення документів та відображення їх в обліку;

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒