Розрізняють еректильну і торпідну фази шоку.

Розрізняють еректильну і торпідну фази шоку.

Еректильна фаза дуже коротка, наступає після травми і характеризується напруженням симпатико-адреналової системи. Шкірні покриви бліді, пульс частий, артеріальний тиск підвищений, хворий збуджений.

Торпідна фаза шоку супроводжується загальною заторможеністю, низьким аретріальним тиском, нитковидним пульсом. За тяжкістю клінічних проявів торпідної фази шоку розрізняють 4 ступеня.

При шоці І ступеня свідомість збережена, хворий в контакті. Артеріальний систолічний тиск знижений до 90 мм рт.ст., пульс почащений. Шкірні покриви бліді, інколи появляється м’язове тремтіння.

При шоці ІІ ступеня хворий заторможений. Шкірні покриви бділі, покриті холодним потом. Артеріальний систеолічний тиск знижується до 90-70 мм рт.ст. Пульс слабкого наповнення і напруження - 110-120 в 1 хв. Дихання поверхневе.

При шоці ІІІ ступеня стан хворого дуже важкий; він адинамічний, заторможений, на питання відповідає сповільнено, не реагує на біль. Шкірні покриви бліді, холодні з синюшнім відтінком. Дихання поверхневе, часте. Артеріальний систолічний тиск 70-50 мм рт.ст. Пульс 130-140 в 1 хв. В цій стадії припиняється виділення сечі.

При шоці ІV ступеня (передагональний стан) шкіра і слизові оболонки бліді з синюшним відтінком, дихання часте, поверхневе, пульс - нитковидний, артеріальний систолічний тиск - 50 мм рт.ст. і нижче.

Лікування. Перша допомога на догоспітальному етапі:

1) зупинка кровотечі;

2) забезпечення прохідності дихальних шляхів і адекватна вентиляція легень;

3) знеболення;

4) замісна трансфузійна терапія;

5) імобілізація при переломах;

6) щадяще транспортування потерпілого.

Важкий травматичний шок часто супроводжується порушенням дихання,нудотою, блювотою. У цих випадках необхідно повернути голову потерпілого набік і очистити порожнину рота. Потім необхідно відхилити голову назад, вивести нижню щелепу і ввести S-подібну трубку.

При зовнішній кровотечі необхідна її зупинка шляхом накладання джгута, тугої пов’язки, перетискання судини пальцем або накладанням затискача на судину. При наявності клініки внутрішньої кровотечі необхідно хворого необхідно швидко госпіталізувати в хірургічну клініку для оперативного лікування.

Одночасно з зупинкою кровотечі необхідно поповнити ОЦК. Для цієї мети необхідно викоримтати протишокові кровозамінники: реополіглюкін, желатиноль, поліфер, реоглюман. Можна застосовувати кристалоїдні речовини (розчин Рінгера, 0,9 % розчин натрія хлорида, лактасол), 5 % розчин глюкози. При відсутності інфузійних посередників хворого необхідно укласти в положення Тенделенбурга (з опущеним головним кінцем).

Знеболення необхідно провести перед накладанням імобілізаційних шин, транспортуванням хворого. Для цього використовують наркотики (омнопон, промедол, морфій), слід пам’ятати, що морфій пригнічує функцію дихального центру, а також аналгетики (аналгін, баралгін та ін.). Всі препарати при шоці необхідно вводити внутрішньовенно, оскільки порушений кровобіг і всмоктування медикаментів з тканин йде сповільнено.

Надзвичайно важливе значення має імобілізація пошкоджених кінцівок і обережне транспортування хворих. Неадекватне транспортування посилює біль і погіршує протікання шоку. При пошкодженні і кровотечі з носа і рота хворого необхідно перевозити в положенні на животі, повернувши голову набік.При відсутності свідомості з метою профілактики западання язика, затікання в дихальні шляхи крові, блювотних мас хворого краще вкласти набік.

О п і к о в и й ш о к . В розвитку опікового шоку основну роль відіграє больовий фактор і масивна плазмовтрата. Особливістю цього шоку є виражена еректильна фаза, хворий збуджений, неадекватно оцінює свій стан, потім збудженя змінюється загальмованістю. Опіковий шок, як правило, розвивається при поверхневих опіках (ІІ-ІІІ ступеня) на площі більше 15 % тіла і при глибоких опіках більше 10 % тіла.

Для клінічної картини опікового шоку характерна:

· блідість шкірних покривів,

· зменшення виділення сечі,

· спрага,

· нудота.

Тривалість опікового шоку може бути від 2 до 72 годин і залежить від ступеня гемодинамічних порушень. при стабілізації гемодинаміки розпочинається гостра опікова токсемія, яка характеризує опікову хворобу.

⇐ Предыдущая 1 234 5 Следующая ⇒