Вертикальне планування перехресть вулиць

4. Вертикальне планування перехресть вулиць

Спряженість в межах перехрещення двох частіше всього дахоподібних поверхонь проїжджих частин вулиць потребує перетворення хоча б однієї з них до форми, яка відрізняється від типової.

При вертикальному плануванні перехресть важливо виконати дві найважливіші вимоги - забезпечити зручність транспортного та пішохідного руху (плавність зміни уклонів та неперевищення їх припустимих меж) і сприяти водовідведенню поверхневих вод.

Конкретна реалізація цих вимог досягається виконанням таких умов:

· при перехрещенні вулиць різних категорій поперечний профіль головної в межах перехрестя лишається незмінним, а другорядної - змінюється від двоскатного до односкатного відповідно напрямку і значенню поздовжнього уклону головної, тобто виконується спряженість в лоток головної вулиці;

· при перехрещені рівнозначних вулиць найчастіше поперечні профілі обох вулиць змінюються на односкатні. При цьому в центрі перехрестя утворюється односкатна поверхня (спряженість у вісь);

· вулицю, по якій прокладено полотно трамваю, слід розглядати як головну;

· слід, по можливості, уникати прокладання поперечних водопропускних лотків через головну вулицю;

· не можна допускати утворення безстокових місць на перехрестях, які не обладнані закритою дощовою каналізацією.

При переході від двоскатного профілю до односкатного проїжджа частина з уклоном , направленим від осі до лотків, поступово перетворюється в односкатну з поперечним уклоном в напрямку поздовжнього уклону пересічної вулиці (на перехрестях) або до центру кривої (на віражі).При цьому протилежні лотки, які при симетричному профілі знаходяться на одному рівні, поступово підіймаються один над одним на висоту, обумовлену значенням поперечного уклону односкатної поверхні.

Утворення поверхні в межах розмостки можливе двома шляхами: поступовим зміщенням гребня проїжджої частини в бік верхового лотка або поступовим зменшенням поперечного уклону верхової половини проїжджої частини від типового в бік лотка до направленого в протилежну сторону.

Приблизну довжину ділянки розмостки можна встановити за наведеними нижче формулами:

При поздовжніх уклонах 20‰ і більше довжина розмостки

при поздовжніх уклонах менше 20‰

де В - ширина проїжджої частини вулиці, м; , і_поп - поперечний уклон односкатної проїжджої частини; і_позд - поздовжній уклон осі проїжджої частини.

Послідовність процесу проектування поверхні на ділянці розмостки наведена на рис. 6. На 1-му етапі від відмітки на осі вулиці (35,85) виконується градуювання осі з уклоном і_позд , відкладається відстань l_p , та з використанням наведених раніше формул виконується побудова крайових горизонталей в межах двоскатного та односкатного профілів (відповідно горизонталей: 38,60 та 37,00).

На другому етапі виконується побудова проектних горизонталей на низовій половині та, залежно від обраного способу, прокладається лінія зміщення осі або помічаються місця горизонталей на верховому лотку. Робота на третьому етапі зрозуміла з рисунку.

Принципи побудови проектних горизонталей на перехресті розглянемо на прикладі, коли вулиці прокладені по схилу під кутом до напрямку найбільшого скату (перехрестя на косогорі).

Випадок, коли одна з вулиць головна

Поверхня обох напрямків головної вулиці від точки перехрещення осей вирішується незалежно від наявності перехрестя: проектуються проектні горизонталі на проїжджій частині за формулами, наведеними в попередньому розділі. Для обох частин другорядної вулиці відміткою спряження є проектна відмітка точки перетину її осі з лотком головної (32,09 на мал.8). Її значення знаходиться інтерполяцією між проектними горизонталями головної вулиці, або (при прямокутному перехресті) аналітичним шляхом – від проектної відмітки осі перехрестя з урахуванням відстані та поперечного уклону.

Від відмітки спряження 32,09 відповідно поздовжнім уклонам другорядної вулиці провадиться градуювання осей, за межами довжини розмостки виконується побудова найближчих “типових” горизонталей (33,00 та 31,20 на мал. 9). Шляхом з`єднання кінців горизонталей головної вулиці з однойменними найближчими точками на осях другорядної – прокреслюються горизонталі в місцях спряження (32,20 та 32,00). Далі тим чи іншим розглянутим вище способом виконується розмостка обох напрямків проїжджої частини другорядної вулиці (мал.10). В наведеному прикладі розмостка лівої частини другорядної вулиці виконана зміною поперечного уклону, правої – зміщенням гребеня проїжджої частини.

Вертикальне планування тротуарних частин на перехрестях провадиться відповідно висотному положенню поверхні проїжджої частини - висотні відмітки з боку транспортних смуг чітко визначаються шляхом додавання до відміток лотка висоти бортового каменю. Планування їх поверхні відбувається по-різному в залежності від сполучення напрямків поздовжніх уклонів (рис.10,11).

Якщо напрямок уклонів тротуару не змінюється після його закруглення, у міру наближення до перехрестя з вищої частини поперечний уклон тротуару поступово зменшується з переходом його на протилежний напрямок . Внаслідок цього тротуар поступово в низовій частині здобуває поверхню, що відповідає типовій для низової частини. Однак при крутому рельєфі уклон біля кута червоних ліній може виявитись настільки значним, що виникне потреба в підпірних стінках, укосах для з’єднання з поверхнею кварталу і сходів на пішохідній частині тротуарних смуг.

Іноді на широких тротуарних смугах можна обійтись без сходів, якщо наблизити пішохідну доріжку в бік бортових каменів, де поздовжній уклон зменшується.

Якщо поздовжні уклони тротуару з обох сторін спрямовані до його закруглення, характер схилу поверхні в межах закруглення в цілому відповідає типовій поверхні тротуарів на перегонах. В міру віддалення від перехрестя здійснюється лише плавне наближення поперечного уклону, що склався біля закруглення, до його типового значення (з позицій графічного відтворення - плавна зміна похилу горизонталей до типового).

При напрямках уклонів тротуарів від закруглення, для подальшого надання тротуарам типової поверхні в межах завороту створюється гребінь, направлений від кута червоних ліній до борту, який може бути нахиленим. Тим самим безпосередньо біля перехрестя тротуарні смуги отримують поверхню, близьку до типової.

Випадок, коли вулиці однозначні

Уникнути утворення поперечних лотків можливо при формуванні поверхні перехрестя як односкатної з уклоном в напрямку схилу косогору. Таким чином поверхні проїжджих частин усіх чотирьох відрізків вулиць повинні розмащуватись в односкатні.

Послідовність проектування наведена на рис.12…14. Відміткою спряження є місце пересічення осей вулиць (34,27 на рис.12). Від її проектної відмітки провадиться градуювання осей усіх чотирьох напрямків. З`єднанням лініями місць близько розташованих однойменних відміток визначається характер поверхні центральної частини перехрестя та односкатних поперечних профілів вулиць в місці їх з`єднання (рис.13). Подальша робота нічим не відрізняється від розглянутої в попередньому випадку.

Наведені приклади проектування поверхні перехрестя в умовах косогору можуть бути застосовані і при інших топографічних умовах – перехрестя вулиці в тальвезі (при відсутності дощової каналізації вулиця в тальвезі розглядається як головна), вулиці на гребні, вулиці на пагорбі.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒