|
|||
40. Дошкільний вік (0-5 років) 3 страница17. . Кінзі, радикально змінили уявлення про людську сексуальність. Ось найбільш важливі висновки його роботи: 18 Рестриктивне (репресивне) статеве виховання проводиться в більшості західних країн, зокрема, в Італії. Знайомство дітей з фізичними ознаками і проявами статі вважається небажаним; це стосується оголення — навіть маленькі діти не повинні оголяти геніталії при людях. Відомості про репродуктивні процеси і функції підносяться дуже поступово і обережно: їх рекомендується пояснювати на прикладах рослин, а не тварин, щоб уникнути передчасних уявлень про біологічну природу відтворення людини. Ознайомлення з тілесно-фізіологічними аспектами статі та сексуальності підпорядковане принципу: краще «надто пізно», чим небезпечне «дуже рано». 19. Необхідно використовувати у статевому вихованні різні форми та методи. Це й включення відповідних відомостей у різні навчальні предмети, і бесіди класного керівника та фахівців різного профілю (шкільні психологи, медики, соціальні працівники, працівники правоохоронних органів тощо) з учнями. Організаційними формами можуть бути:
20. Статеві девіації – це зміни у психосоціальному розвитку особистості, що набувають характеру аморальності, суспільної та правової небезпеки. Статеві девіації пов’язані з відхиленнями від нормативної статевої (сексуальної) поведінки, яка не співпадає з нормами. моралі суспільства та загально прийнятими контактами між статями. Отже, статеві девіації – це такі дії у статевих стосунках, які несуть шкоду здоров’ю і честі партнера; вказують на відсутність взаємної згоди партнера на статеві зносини. Під психосоціальним розвитком розуміємо зміни та перетворення під впливом навчання, виховання та спілкування психічних функцій індивіда, засвоєння соціально-моральних цінностей, норм і правил поведінки у певний віковий період. До форм статевих девіацій віднесено: раннє статеве життя, що супроводжується небажаною вагітністю, абортами; захворювання на ВІЛ/інфекцію – СНІД та інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ); дитяча проституція; злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи (зґвалтування, інцести тощо). Соціально-педагогічними детермінантами виникнення статевих девіацій визначено: низький рівень мотивації ведення здорового способу життя учнів старших класів; збільшення в суспільстві дітей групи ризику, складна криміногенна ситуація, комерціалізація статевих стосунків, ранній початок статевого життя; ранній генезис сексуальних інтересів, юнацька гіперсексуальність, що значно прискорює психофізіологічний розвиток; незадовільна організація процесу статевого виховання старшокласників в сім’ї та загальноосвітніх навчальних закладах; відсутність статевовиховуючих програм. За нашим трактуванням, профілактика статевих девіацій старшокласників – це процес усунення та нейтралізації соціальних умов й факторів, що викликають статеві девіації. У процесі дослідження розроблено і обґрунтовано структурно-логічну модель профілактики статевих девіацій, що характеризує алгоритм цього процесу. Зміст профілактики статевих девіацій старшокласників включає знання, уміння, навички з формування сексуальної культури, які відображені у навчальних програмах і в системі позакласної роботи загальноосвітніх навчальних закладів. Формами організації навчально-виховної роботи з профілактики статевих девіацій у нашому дослідженні стали урок, виховні години, заняття гуртка, тренінгові заняття, участь старшокласників у клубній роботі. У процесі профілактики статевих девіацій нами використовувались такі методи, як соціально-психологічні тренінги, групові дискусії, лекції, аналіз проблемних ситуацій, “мозкові штурми”, дебати, бесіди, проблемні семінари, семінари-практикуми. Кінцевим результатом профілактичної роботи є сформована сексуальна культура, яка нами трактується як стосунки між юнаком і дівчиною в інтимній сфері, побудовані на досягненні сексуальної гармонії, задоволенні індивідуальних потреб кожного з одночасним шануванням і пристосуванням до тонкощів натури партнера; це сукупність знань про функціонування людини як сексуальної істоти. 21. Взагалі підлітковий вік пов'язаний з перебудовою організму дитини -- статевим дозріванням. Останній аспект визначається на основі поняття пубертатності (від лат. pubeszere -- покриття волоссям). Пубертатний період -- це стадія, коли людина досягає статевого дозрівання. Лінії психічного і фізіологічного розвитку не йдуть паралельно, через що індивідуальні межі вступу в пубертат значно варіюють. Одні діти вступають в пубертатний період раніше, інші--пізніше. В середньому пубертат триває 3 -- 4 роки. Настання пубертатного періоду характеризується загальними змінами морфологічної будови організму. У підлітків спостерігається інтенсивний ріст скелета (за рік хлопчики в середньому підростають на 4--7 см, а дівчатка на 3--6 см). У дітей обох статей дозрівання стосується спочатку внутрішніх органів, а потім тіла. У дівчаток розширюється таз, а плечі залишаються вузькими, у хлопчиків -- зворотні пропорції: збільшення ширини плечей, таз залишається вузьким. Дане співвідношення є класичною морфологічною ознакою для оцінки пубертатного розвитку. Паралельно росту скелета відбувається розвиток маси тіла, мускульної і жирової тканин, що призводить до зовнішніх статевих відмінностей між хлопчиками і дівчатками. У дівчаток починається розвиток грудей (в середньому в 12 років), що супроводжується оволосінням лобка. Середній вік появи перших менструацій (менархє) припадає на 13 років (індивідуальний діапазон від 10 до 16, 5 років). У хлопчиків розвиток вторинних статевих ознак починається зі збільшення яєчок, потім настає оволосіння лобка (в середньому 12, 5 років). Волосся під пахвами з'являється пізніше на два роки, з цим співпадає поява бороди. Важливим феноменом пубертату стає ломка голосу. Пубертат характеризується також гормональною активністю. Гормональна регуляція здійснюється на різних рівнях: ендокринних залоз, гіпофізу, щитовидної залози, які починають виділяти гормони росту і статеві гормони. Значні цикли статевого розвитку в підлітковому віці пов'язані з функціями гіпоталамусу, який інтенсивно виділяє молекулярні частини в гіпофіз, запускаючи в роботу всю ендокринну систему. Гіпоталамус є основним, відповідальним центром за емоційну поведінку. Основні структурні і функціональні зміни в головному мозку завершуються до 14 років, коли він досягає свого кінцевого обсягу і ваги. Співвідношення ж між сірою речовиною та нейронами набуває свого кінцевого рівня розвитку приблизно у 18 років. У зв'язку зі швидким розвитком у період пубертату всіх систем організму виникають труднощі у кровопостачанні мозку та функціонуванні серця, легенів. Останні хоч і розвиваються в цей період, але не встигають досягнути такого рівня, щоб повноцінно забезпечити роботу організму. Тому для підлітків характерні перепади м'язового і судинного тонусів. Такі перепади викликають швидку зміну фізичних та емоційних станів. Підліток спроможний годинами ганяти м'яч чи активно рухатися в такт популярній музиці, але, у відносно спокійний період, може відчувати себе дуже стомленим. Емоційний фон у підлітковому віці характеризується нестабільністю. психосексуальний статеве виховання підліток Емоційна нестабільність підсилює статеве збудження. Більшість хлопчиків усвідомлюють джерела цього збудження, у дівчаток більше індивідуальних відмінностей: одні з них відчувають статеві збудження, інші мають невизначені відчуття, які пов'язані із задоволенням потреб у підтримці, самоповазі, любові. Разом з цим, важливим моментом статевої самосвідомості підлітків стає статева ідентифікація. Усвідомлення і переживання статевої ідентичності передбачає наявність у підлітків певних зразків, тобто уявлень про найбільш привабливі і значущі якості особистості чоловіка і жінки, які виявляються в багатьох сферах життєдіяльності індивіда. Дані зразки включають як незалежні від статі моральні установки, стереотипи поведінки, так і специфічні, що пов'язані з розрізненням форм взаємостосунків чоловіків і жінок у суспільстві, діяльності, побуті. Слід підкреслити, що поняття статевої ідентифікації в підлітковому віці розглядається в сукупності з проблемами родової ідентичності і статевих ролей. Родова ідентичність включає в себе тілесні аспекти уявлень підлітка про себе і свою стать. Вплив батьків та інших дорослих, а також однолітків стає визначальним у привласненні підлітком тілесних параметрів " Я". Статеве дозрівання робить його тіло відверто сексуальним для самого себе і оточуючих та вимагає побудови фізичного образу " Я" згідно норм адекватної статевої поведінки, заданої суспільством і, особливо жорстко -- групою однолітків. Статева роль -- це уявлення про себе, як про істоту чоловічої чи жіночої статі, в термінах установок і поведінки, що проявляються в соціальних ситуаціях. Засвоєння статевої ролі припадає на короткий період між пубертатом і початком дорослості. В перехідному віці соціальний тиск дорослих і групи однолітків вимагає від підлітка прийняти соціально схвалювану статеву роль з усім набором властивих їй поведінкових характеристик. 22. Варто виділити напрями роботи сім'ї та школи щодо розв'язання завдань статевого виховання. Зокрема в сім'ї має панувати: • турбота про правильний фізичний розвиток дитини, формування в неї достатніх санітарно-гігієнічних навичок; • виховання любові до батьків, старших і молодших членів сім'ї; формування культу Матері; • створення оптимальної морально-духовної атмосфери для забезпечення джерел соціального успадкування дитиною моральних цінностей; • ознайомлення дітей з особливостями фізіологічного розвитку і врахування їх у своїй діяльності; • виховання почуттів дружби і кохання до осіб протилежної статі; • підготовка дочки й сина до сімейного життя, формування відповідальності за створення сім'ї; • виховання відповідальності у юнаків та дівчат за свої вчинки та дії в стосунках з особами протилежної статі; • формування у дітей з раннього віку відрази, критичного ставлення до різних негативних проявів у сфері стосунків між людьми протилежної статі, як аморальності, гріховності.
23. Профілактика (за М. А. Галагузовою) – це " сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усування або нейтралізацію основних причин та умов, які викликають різного роду соціальні відхилення у поведінці підлітка" [23, с. 294]. Хоча сам термін " профілактика" зазвичай асоціюється із запланованим попередженням будь-якої неблагополучної події, тобто з ліквідацією причин, які здатні викликати небажані наслідки. А. М. Галагузова виділяє декілька профілактичних підходів: · інформаційний; · соціально-профілактичний; · медико-біологічний; · соціально-педагогічний; · із застосуванням санкцій. Формуючий етап передбачатиме за своєю глобальністю три напрями: робота зі старшими підлітками в умовах школи: 1). Робота у напрямі розвитку емпатіїї та самооцінки (у сфері формування статевої культури) передбачає ряд зустрічей з підлітками. На даному етапі головне допомогти підліткам виробити активну відповідальну позицію до своєї долі, свого життя, побачити роль самооцінки на вибір поведінки. Важливо розглянути питання протиріччя між фізіологічним та духовним дозріванням особистості, доцільно зупинитись на ролі здорового способу життя в цей період, на негативному впливі вживання шкідливих речовин. 2). Робота з батьками учнів. У випадку виявлення під час діагностування проблем у взаємовідносинах дітей з батьками у сім’ї (щодо статевого виховання) необхідно провести індивідуальні та групові зустрічі різних спеціалістів (медиків, психологів) та класного керівника з батьками. 3). Налагодження, при необхідності, взаємозв’язку між школою, сім’єю та Центром допомоги вагітним (профілактичний та реабілітаційний напрям). При виявленні насилля у сім’ї підключити відповідні правоохоронні органи. Ефективність розробленої технології спрямованої на розвиток статевої культури старших підлітків в умовах школи ми перевіримо на контрольному етапі за допомогою проведення діагностик, які були використані на першому - діагностичному етапі, тобто виявлення рівня самооцінки та емпатії.
24. Найтиповіші помилки у вихованні дітей: 1. Гіпопротекція. Підвищена свобода дій у дитини. Її вчинки не контролюються. Батьки нічого не знають про свою дитину, де і з ким вона проводить час, чим захоплюється. Батьки формально виконують свої функції, але не вкладають у виховання особи- стісного сенсу. У результаті дитина змушена шукати необхідні їй цінності та норми поза сім'єю. І не завжди ці норми не суперечать її здоров'ю, психіці та громадському закону. 2. ГіперпротекціяВиховання, в основі якого лежить підвищена увага до дитини і підвищений контроль над нею. Батьки прагнуть повністю контролювати поведінку дитини, змусити її копіювати власну ціннісно-нормативну систему. У подібній системі виховання повністю ігнорується особистість дитини. 3. Емоційне відкидання. Виховання по типу Попелюшки. Мати або батько обтяжена дитиною, яка постійно відчуває це, особливо якщо в сім'ї є інша дитина, що отримує з боку більше уваги. Таке виховання сприяє розвитку підвищеної вразливості, чутливості та скритно- сті. 4. Жорстокі взаємини. Жорстоке ставлення з суворими розправами за дрібні провини і непослух викликає у дитини страх перед батьками, жорстокість. З таких дітей нерідко виростають жорстокі люди. І найголовніша, в будь-яких стосунках бли- зьких людей - довіра. Довіряйте своїй дитині і говоріть з нею з позиції дорослої людини, криком ви ніколи нічого не доб'єтеся. З криком і покаранням ви будете звичайною мамою і татом, а ви повинні стати дитині в цьому віці одним. Другом, з яким вона може поділитися своїми думками, проблемами, що хвилюють її.
25. Під статевими відхиленнями розуміють хворобливі порушення щодо спрямованості статевого потягу і нетрадиційні способи його задоволення. Найбільш поширеним серед статевих відхилень є психічний або уявний онанізм, при якому практикується фантазування на статеві теми без прагнення до особи протилежної статі. Як і при статевому акті уявний онанізм супроводжується збудженням та почуттям насолоди. При гомосексуалізмі статевий потяг спрямований на особу своєї статі (педерастія в чоловіків, лесбіянська любов у жінок). В окремих випадках гомосексуальний потяг може бути спрямований на малолітніх (педофілія), похилих (геронтофілія), тварин (зоофілія), кровних родичів (інцестофілія) тощо. Інколи для отримання статевого задоволення необхідною і достатньою умовою є лише споглядання статевих органів осіб протилежної статі (вуайєризм). У деяких осіб статеве задоволення настає при тривалому, болючонав'язливому любуванні своїм оголеним тілом (нарцисизм) або тільки за умови оголення своїх статевих органів перед особою протилежної статі (ексгібіціонізм).
26 Гомосексуалізм, також гомосексуальність (грец. homois — подібний і лат. seksus — стать) — одна з форм сексуальної орієнтаціїлюдини, стан людини, яка пов'язує свою психоемоційну і сексуальну сферу із особами своєї статі. У широкому розумінні гомосексуальність людини — один із різновидів сексуальності, складовими якої є гомосексуальна орієнтація (сексуальний потяг до осіб своєї статі), гомосексуальна ідентичність (усвідомлення себе як особи гомосексуальної орієнтації) та гомосексуальна поведінка (сексуальна практика з особами своєї статі). У вузькому сенсі термін «гомосексуальність» використовують для позначення емоційного, романтичного, еротичного або сексуального потягу тільки і виключно до осіб своєї статі[2]. Відповідно, гомосексуалами називають чоловіків та жінок, котрих протягом тривалого періоду часу приваблюють у сексуальному плані переважно особи однієї з ними статі[3]. Деякі психологи розрізняють гомосексуальність «ядерну» (що викликана особливим типом функціонування центрів, котрі регулюють статеву поведінку), транзиторну та замісну (котрі мають перехідний характер і викликані ситуативно), а також невротичну (у випадках, коли реалізація гетеросексуальної активності блокується із психологічних причин)[4]. Американський психіатр Ф. Клайн (F. Klein) виділяє у гомосексуальності ряд автономних параметрів: 1) сексуальний потяг (бажанастать сексуальних партнерів), 2) сексуальну поведінку (стать реальних сексуальних партнерів), 3) еротичні фантазії, 4) емоційнівподобання (з особами якої статі індивід прагне спілкуватися), 5) соціальні переваги (з ким він фактично проводить більше часу), 6)самоідентифікація (як він визначає свою сексуальну ідентичність), 7) стиль життя (міра прилучення особистості до тієї або іншоїсубкультури). Оскільки ці параметри можуть не збігатися один з одним і по-різному проявляються на різних стадіях життєвого шляху, однозначне розділення індивідів на гетеро-, гомо- та бісексуалів, як і їхній кількісний підрахунок, дуже проблематичні. Виходячи з цих поглядів він склав власну решітку сексуальноъ орієнтації 28 Мета і зміст народного виховання зазнавали й певної статевої диференціації. У родинах трудящих хлопчики здебільшого працювали з батьком, а дівчатка допомагали матері, були її опорою, готуючись стати доброю господинею дому. Спостерігається певна різниця й у формуванні їхніх характерів. З підліткового віку в хлопців окреслюються чоловічі риси, в дівчат — риси жіночності. Батьки схильні орієнтувати своїх синів на якості «справжнього мужчини». Підліткам це імпонує. Адже кожному з них хочеться бути відважним, сильним, благородним, рішучим і витривалим. У своїй поведінці вони дедалі більше орієнтуються на людей з цими рисами — батька, брата, товариша. Доньки беруть за взірець для наслідування матір, у якої вчаться жіночої гордості, скромності, гідності. Ідеалом для юнаків і дівчат часто стає хтось із відомих народних героїв. У зміст виховання за народною педагогікою входить також підготовка доброго сім'янина — майбутніх дружин і чоловіків, матерів і батьків. моральна підготовка дітей та молоді до подружнього життя в поєднанні із статевим вихованням. Народна мудрість вчить, що моральна підготовка, молоді до родинного життя найкраща така, що протікає в контексті повсякденного життя самої сім’ї, шляхом безпосереднього прикладу батьків, їх взаємин. Готовити до сімейного життя - значить допомагати підростаючій особистості усвідомити, що люди створені одне для одного. Це має принципове значення, особливо для підліткового десяти-дванадцятирічного віку, коли в хлопців і дівчат починає проявлятися усвідомлений інтерес до протилежної статі. Дошлюбна підготовка в українському родинознавстві зводиться до створення міцної, здорової, щасливої сім'ї, що не знає чвар і розбрату, а тим більше розлучень. На думку академіка Стельмаховича, якщо в домі панує висока моральна атмосфера, то й відпадає потреба в якомусь спеціальному статевому вихованні. Бо непорушною основою нормування правильних стосунків між статями виступає добре поставлене моральне виховання дітей у сім'ї. На його ж думку, не сторонній лікар-сексолог, а рідний батько повинен передати синові, а мати – дочці знання про особливості чоловічого й жіночого організму, їх гармонії в сімейному, саме в сімейному житті. Статева близькість у взаємному коханні і в рамках сім'ї, шлюб чоловіка та жінки в ім'я спільного щастя, радості мати дітей і виховувати їх посилюють прагнення мати сім'ю, відкидають “статеву несумісність”, пронизують подружнє життя духом життєвого оптимізму, утверджують переконаність в тому, що справжню радість і щастя людини, насолоду статевим життям можна знайти лише у сім'ї.
|
|||
|