Кулик Борис Миколайович 1 страница

§ 43. Типи односкладних речень

Основним типом для сучасних слов'янських мов, отже, і для української мови, є двоскладне речення. На фоні цього типу як його різновиди або як відхилення від нього сприймаються інші типи речення. Так, в українській мові широко вживаються односкладні речення.

Односкладним називається речення, в якому суб'єкт і предикат виражені в одному члені. Отже, граматичний центр односкладного речення складається з одного головного члена, «співвідносного» з підметом або з присудком двоскладного речення.

Двоскладні і односкладні речення, в яких є другорядні члени, називаються поширеними; речення, в-яких нема другорядних членів — непоширеними. Наприклад: Поширені двоскладні речення Ніч темна людей всіх потомлених вкрила під чорні широкії крила. Погасли вечірні огні; усі спочивають у сні (Л. У. ).

Непоширені двоскладні речення Б'є барабан. Мовчить юрба. Завмер майдан. (Мал. ). Я хочу бути вічно-юним, незламно- нолодим (Т. ). Очі були великі, темно-карі, з довгими віями, з молочними білками, з чорними таємничими зіницями (Фад. ).

Непоширені односкладні речення Тиша. Вечір. Тихо. Вечоріє.

Поширені односкладні речення Швидше, коню, швидше, коню, поспішай додому (Шевч. ). Під човном клекотіло, шумувало, кипіло (Коц. ). Ось і рідний край і любе село (Кропивницький).

Поширеним є також речення, в якому нема ні підмета, ні присудка, наприклад: Кращих відмінників — до лав піонерів!

До односкладних належать такі речення: 1) безособові, 2) інфінітивні, 3) узагальнено-особові, 4) означено-особові, 5) неозначено-особові, 6) номінативні.

2. ТИПИ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ. ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ДІЄСЛІВНОГО ТИПУ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ.

Загальна властивість дієслівних речень - їх безпідметовість. Їх односкладність можна констатувати тільки на формально-граматичному рівні. У семантико-синтаксичному- в переважній більшості вони є двоскладними. Дія, позначена головним членом, виявляється як незалежна (формально), самостійна. Але ця незалежна дія може бути внутрішньо співвіднесена з ідеєю суб'єкта, останній може мати формальний вияв в знахідному, родовому, давальному, орудному відмінках.

Співвідношення двоскладних, односкладних та нечленованих речень слід розглядати на осі означеність / неозначеність предмета судження. Означеність / неозначеність - це логіко-граматичні категорії і пов'язані з відображенням предмета в суб'єкті-понятті. Неозначеність предмета судження створюється відсутністю його поняття у першому компоненті судження (див.: (Бабайцева В. В. Односоставные предложения в современном русском языке. -М.: Просвещение, 1968. -С. 20-21; Ломтев Т. П. Основы синтаксиса современного русского языка. -М.: Учпедгиз, 1958. -С. 9; Ружичка Р. Трансформационное описание безличных предложений // Вопросы языкознания. -1963. -N3. -С. 21; Мещанинов И. И. Структура предложения. - М.: Л.: Изд-во АН СССР, 1963. -С. 45; Кириллова В. А. К вопросу о логической структуре односоставных предложений // Логико-грамматические очерки. -М.: Высш. шк., 1961. -С. 200; Шведова Н. Ю. Типология односоставных предложений на основе характера их парадигм // Проблемы современной филологии. -М.: Наука, 1956; Галкина-Федорук Е. М. Изменения в системе простого и осложненного предложения в русском литературном языке XIX века. -М.: Наука, 1964; Бабайцева В. В. О логико-психологической основе субъекта речи в некоторых синтаксических конструкциях // Материалы по русско-славянскому языкознанию. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1963; Бабайцева В. В. О выражении в языке взаимодействия между чувственной и абстрактной ступенями познания действительности // Язык и мышление. - М.: Наука, 1967; Арполенко Г. П., Забєліна В. П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. -К.: Наук. думка, 1982. - С. 5-47)).

Найчіткіше предмет судження окреслений у типових двоскладних реченнях; максимальною неозначеністю предмет судження характеризується у вигукових реченнях, що утворюють ядро нечленованих речень. Односкладні речення посідають проміжну ланку між двоскладними та еквівалентними реченнями. З одного боку, вони виражають предикативність та модальність, визначальні синтаксичні категорії речення, нерозчленовано, в одному компоненті, з другого боку, вони включають, або можуть включати, другорядні члени речення, виступаючи членованими одиницями. Типові односкладні речення характеризуються одним головним членом з чітко окресленою синтаксичною функцією та характеризуються неозначеністю предмета думки, зумовленої логіко-психологічною основою вираженого судження.

Типові двоскладні речення характеризуються чіткістю підметово-присудкових відношень та означеністю предмета думки, що зумовлює предметний вияв підмета.

Типові еквіваленти речення характеризуються відсутністю логіко-граматичного членування та максимальною неозначеністю предмета думки.

Односкладні речення - це такі речення з одним головним членом, які не вимагають другого головного члена і не можуть доповнюватись ним без зміни характеру вираженої думки.

Дієслівні односкладні речення - це такі речення, в яких мова йде про дію, діяч або виконавець якої не вербалізований (словесно не виражений). " Дія у власному смислі немислима без особи діючої: є дія - є, таким чином, і те, що діє, тобто особа. Ми хочемо сказати цим, що без позначення особи, хоча б найзагальнішої, найбільш неозначеного позначення, дієслово не може бути дієсловом" (Некрасов Н. П. О значении форм русского глагола. -СПб., 1865. -С. 107). Зв'язок між дією та особою (виконавцем дії) у різних дієслівних форм відчувається по-різному. Найтіснішим є зв'язок дії у дієвідмінюваних форм, найменш міцним - у безособових дієслів та інфінітива (пор. думки з цього приводу В. М. Мігіріна: " Наявність інфінітивних та безособових речень показує, що дія (правильніше, процес), що виражається... дієсловом, може розглядатися як повністю абстрагована від предмета. Ось тому не можна вважати, що дія у дієслові завжди зображається як активна ознака пердмета" (Мигирин В. Н. Части речи с точки зрения закрепления в языке абстрагирующей работы мышления // Известия Крымского пед. ин-та., 1959. -Т. XXXIII. -Вып. I. -C. 17)).

Між двоскладними та безособовими реченнями розташовуються на осі означеність / неозначеність односкладні дієслівні речення, що утворюють типові перехідні конструкції, які характеризуються поступовим посиленням неозначеності, поступовим ослабленням означеності. В означено-особових односкладних реченнях дійова особа мислиться означено, але вона так тільки мислиться. Наявність в думці дійової особи і дозволяє виділити означено - (особа означена), неозначено - (особа неозначена, хоча особова форма дієслова підкреслює її вияв), узагальнено-особові (особа тільки узагальнюється) односкладні речення в особливу групу односкладних речень - особові за характером виконавця дії.

Враховуючи наявність діяча (формально невираженого, сконденсовано у дієслівній особовій формі), окремі автори розглядають особові односкладні речення як редуковані двоскладні речення з редукцією підметової субстанції, тобто як варіант повної конструкції S-P (речення з означеним граматичним підметом (див.: (Ружичка И. Предложение и глагол // Otazky slovanske syntaxe. -Praha. -1962. -S. 144; Шевцова А. А. Неполные предложения в современном русском языке. - Донецк: Изд-во Донецк ун-та, 1978. -С. 31-115)). Незважаючи на певну спорідненість неозначено-особових та узагальнено-особових односкладних речень з двоскладними (в них мислиться діюча особа, що дало можливість І. Ружичці відобразити їх структурною схемою X-P), вони не можуть розглядатися як варіант двоскладних речень, оскільки в них лише наявне місце, або позиція, витворювача дії, але діяч не може бути вербалізованим (словесно вираженим) без зміни семантико-граматичного характеру речення. Типові синтаксичні моделі неозначено-особових та узагальнено-особових речень утворюють в українській мові односкладні дієслівні речення, комунікативним призначенням яких виступає вираження дії неозначеної та узагальненої особи, що входить у структуру виражених суджень у вигляді уявлень. Неозначеність та узагальненість особи пов'язані з порушенням прямого відношення дії до дійової особи (пор.: (Дымарская-Бабалян И. Н. Об особенностях употребления форм лица глагола в современном русском языке // Научные труды Ереванского ун-та. -1953. -Т. 39. -С. 237)).

Наявність в українській мові синтаксичних конструкцій з нечітко означеною дійовою особою мотивується не розкладом двоскладності речення, не " пропуском підмета" (О. О. Потебня), не " спадом граматичної аперцепції підмета" (Д. М. Овсянико-Куликовський), не еліпсом (М. К. Грунський, Г. О. Шевцова та ін. ), а здійсненням потреби у вираженні різною мірою діяча. Протиставлення двоскладних та односкладних речень успадковане українською мовою ще з праіндоєвропейської (Мельничук О. С. Розвиток структури слов'янського речення. -К.: Наук. думка, 1966). У цьому випадку будь-які спроби визначити генетичну первинність двоскладних або односкладних є гіпотетичними (пор. погляди на цю проблему О. О. Потебні (пріоритет надавав двоскладним реченням) та його талановитого учня О. В. Попова (генетично первинним вважав односкладні речення).

Іменні односкладні речення об'єднують безособові іменні, номінативні та вокативні речення. За своєю формою та значенням вони істотно різноманітніші, ніж дієслівні.

Послідовна двоскладність властива для оцінних іменних речень типу: Краса! Роззява! Особливе місце займають інфінітивні речення, в яких головний член - незалежний інфінітив - поєднує властивості дієслова й іменника.

2. 1. Означено-особовими односкладними називаються такі односкладні речення, в яких головний член виражений дієсловом з вказівкою особовим закінченням на означену (конкретну) особу, якою може бути мовець або його співбесідник: я, ти, ми, ви. Головний член виражається дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього часу або наказового способу.

О. М. Пєшковський та Л. А. Булаховський речення без займенникового підмета я, ти, ми, ви вважали неповними (пор. погляд на означено-особові односкладні речення як на повні двоскладні, що суперечить навіть формально-граматичним особливостям вираження членів речення: " Речення з опущеним підметом при присудку, вираженому дієсловом у наказавому способі, а також у першій або другій особі теперішнього чи майбутнього часу, слід вважати повними реченнями: у цих випадках дієслівна форма уже заключає в собі цілком означену вказівку на діючу особу (я, ти, ми, ви) і для точного розуміння речення немає необхідності в контексті" (Финкель А. М., Баженов Н. М. Русский литературный язык. - М.: Просвещение, 1951. -С. 185)), подібну думку висловлюють автори " Курсу сучасної української літературної мови", за редакцією Л. А. Булаховського. - Т. II. -C. 38).

В означено-особових односкладних реченнях на перший план висувається не особа, а дія або стан: До вічного вогню приходимо щораз (М. Сингаївський); Будемо ж берегти наше мирне українське небо! (З газ. ).

Речення типу " Сміло сядьмо в човни швидкокрилі " (П. Грабовський) слушно вважати повними: " вжиті в своєму прямому значенні, форми наказового способу в сучасній мові звичайно виявляють підмет безпосередньо своїм особовим закінченням. Тому при них окремий підмет відсутній, і, оскільки це норма сучасної мови, це не перетворює речення в неповне" (Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського. -Т. II. -К.: Вид-во АН України, 1951. -С. 37). Якщо в реченні не названо підмет, що відповідає третій особі, яка в системі дієслова є несамостійною, оскільки підметом у третій особі може бути особовий займенник, будь-який іменник або субстантивоване (навіть оказіональної субстатавації) слово (ця форма не визначається самою структурою даного речення, пор. структури типу Пише, Зробить, Підійде, Віднесе ) то його слід розглядати лише як двоскладне (див.: (Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. - К.: Наук. думка, 1972. -С. 238)).

Головний член означено-особових односкладних речень може виражатися:

1) дієсловом 1-ої особи однини дійсного способу: Люблю грози весняні, коли земля пробуджується зі сну (В. Герасим'юк). Ця форма є найтиповішою для означено-особових речень. При вживанні 1-ої особи однини можливий відтінок узагальнення (особливо часто спостерігається у прислів'ях та приказках), що дає підставу кваліфікувати конструкції типу Їду-їду - нема сліду; Моя хата з краю - нічого не знаю як узагальнено-особові односкладні речення. Такі одиниці слід вважати означено-особовими, оскільки діячем завжди є конкретна особа - мовець;

2) дієсловом дійсного способу у формі 2-ої особи однини та множини. Означено-особове значення ця форма має тоді, коли мовець звертається до співбесідника: Востаннє ставлю питання... Чуєш? (О. Слісаренко);

3) дієсловом наказового способу: Славте землю і весну, славте країну молоду (П. Кордун);

4) дієсловом у формі 1-ої особи множини. При цьому форма множини 1-ої особи характеризується інколи такими відтінками: 1) мовець спонукає співбесідника до певної сумісної дії: Йдемо, поете, вперед і пізнаємо все (О. Матушек); 2) мовець позначає свою дію та дію інших осіб: Чекати не можна, будемо прориватися до наших! Важко, звичайно, але прорвемся (Д. Міщенко); 3) мовець не хоче вичленувати своє " Я " з групи осіб, з якою він пов'язаний за витворюваною дією: Я їхала сюди і мріяла, а нам тут кроку не дають, не знаємо, що й робити і як бути (Я. Мельник); 4) етичної сукупності, сумісництва - у звертаннях до співбесідника (замість 2-ої особи однини та множини): Як себе почуваємо; Як поживаємо?

До перехідних конструкцій між двоскладними та односкладними реченнями належать такі речення, в яких немає підмета, але є означення до нього, семантично пов'язане з присудком: Схвильований роздумами знову їду до міста і знову даремно (Я. Мельник).

§ 53. Означено-особові речення

Всі двоскладні речення належать до означено-особових, бо

діюча особа (підмет) у них виражена окремим словом (чи

словосполученням) і розкрита з граничною ясністю. Але означено-

особові речення бувають і односкладні.

Односкладним означено-особовим реченням

називається таке речення, в якому головним членом є дієслово

першої або другої особи, що одночасно виступає і виразником

дії чи стану і — потенціально — виразником тієї чи іншої

діючої особи, наприклад: 1. Розплющую очі і раптом бачу у

вікнах глибоке небо і віти берез (Коц. ). 2. Оживляєм гори, води.

вибудовуєм заводи (Т. ). 3. Для радості життя, для щастя

Батьківщини твори, завжди твори! (С).

У наведених реченнях немає словесно вираженого суб'єкта

дії (я, ми, ти, ви), але підстановка особи можлива як у думці,

так і в мові, тобто наявність суб'єкта дії відчувається в

особовій синтетичній формі дієслова — головного члена,

підкачується її особовою флексією -ю, -у, -єм і т. д. 1 (див. наведені

приклади).

Односкладні означено-особові речення вживаються:

4) В діалогічній мові, де й без підмета-займенника

зрозуміло, до якої особи відноситься дія, виражена особовим

дієсловом — до говорящего чи до співрозмовника, і де, крім того,

часто усунення особи можна пояснити тим, що її згадувано в

попередніх реченнях, наприклад:

Савка. / довго думаєш тут сидіти?

Тиміш. Посиджу ще (одступає).

С а в к а. То куди ж тікаєш?

Тиміш. Кажіть, звідсіля почую (Вас).

2) В поетичній, зокрема афектній, патетично-урочистій

(схвильованій) Мові. У таких реченнях відсутність підмета,

вираженого займенником, диктується, з одного боку, вимогами

ритмомелодики, з другого — потребою надати вислову

більшої напруженості, наприклад: За всіх скажу, за всіх пере-

болію... Глибинами не етану, не змілію, верхів*ями розкриле-

но росту (Т. ).

Головний член односкладних означено-особових речень

буває виражений:

а) дієсловом першої особи однини і множини теперішнього

або майбутнього часу (найчастіше в розповідних реченнях),

наприклад: 1. Яворів насаджу біля дому та черешень — хай

шумлять у цвіту (Шпорта). 2. Задуваємо домни, сієм хліб

на роздоллі, своє щастя несем на плечі (Шпорта);

б) дієсловом другої особи однини теперішнього або май-

1 Проф. Є. М. Галкіна-Федорук такі речення називає реченнями

з нульовим підметом («Русский язык в школе», № 2, 1947, стор. 6—8).

бутнього часу (найчастіше в питальних реченнях), наприклад:

1. Бачиш ліс на горизонті? 2. Може, на зорі літатимеш

сині? (Пригара). Також у реченнях, до складу яких входить

звертання: Брате мій, пам'ятаєш дні весни на світанні

волі? (Т. ).

Дієслова минулого часу або умовного способу головним членом означено-

особового речення не виступають, бо відсутність особових закінчень у цих

формах дієслів робить конче потрібним уживання підмета. Підмет може бути

відсутній тільки тоді, коли сама дія або контекст показують, хто є суб'єктом

дії, вираженої дієсловом-присудком минулого часу або умовного способу.

В таких випадках речення є неповним, наприклад: Уверх по Дунаю поспішно

відпливали кораблі, навантажені державним добром. Пливли проти течії по

темному важкому Дунаю, як по хмарі (Гонч. );

в) дієсловом наказового способу другої особи однини та

множини (в спонукальних реченнях), особливо, коли до їх

складу входить звертання, наприклад: 1. Вдар словом так,

щоб аж дзвеніло міддю (Т. ). 2. Славте мову цю чудову на

оновленій землі! (Т. ). 3. Живи, Україно, наш зоряний

сад! (С);

г) дієсловом наказового способу першої особи множини.

Як правило, такі речення не мають займенника ми, тобто

бувають односкладними. Вживаються вони в закликах, в

політичній ліриці; в складі їх часто бувають звертання, наприклад'.

1. Згуртовані станьмо на цілій планеті (Шпорта). 2.

Комсомольці, в безкласове прокладаймо мости! (Т. ). Також

дієсловом дійсного способу майбутнього простого часу, вжитим у

значенні наказового способу, . наприклад: Зведем заводи,

плав річок загатим, здобудемо мільйони тонн руди!

(Шпорта). Такі означено-особові речення досить поширені в

діловому стилі мови (в офіціальних виробничих зобов'язаннях),

наприклад: Здамо у жовтні 70 000 квадратних метрів жител!

(З газ. ).

Односкладні означено-особові речення не слід змішувати з

односкладними узагальнено-особовими реченнями, в яких

головний член теж може бути виражений дієсловом дійсного

способу першої особи однини або# множини; наприклад,

узагальнено-особовими є речення: ... їду-їду—нема сліду (Н. тв. ).

Здобудемо освіту, побачим більше світу (Н. тв. ). Вони

вживаються в народній творчості. Не маючи прямого стосунку до

даної конкретної особи, вони набувають узагальненого

значення: дія тут стосується до багатьох осіб. (Про це див. ще § 52,

«Узагальнено-особові речення»).

Односкладні означено-особові речення слід вважати

повними, бо, як було зазначено раніше, діюча особа (підмет) у них

підказується самою особовою формою дієслова — головного

члена. Неповним воно буває тоді, коли із змісту самого

речення або з даної обстановки чи ситуації ми можемо встановити

відсутнє в ньому дієслово в особовій формі. Наприклад: Ми-

коло! Після відпочинку — за книжку, за уроки! (відсутнє

берись! ), «Ну ще! » — Дем'ян благає знов (Гл. ) (відсутнє

їж).

2. 2. Неозначено-особовими називають такі односкладні речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, а головний член виражений дієсловом 3-ої особи множини теперішнього або майбутнього часу або формою множини минулого (давноминулого) часу дійсного способу: Багато таких суден тепер списують, ріжуть, вантажать на платформи й відправляють на металургійні заводи (О. Гончар).

Неозначено-особові речення можуть виражати: 1) дію особи, що не відома мовцеві і не суттєва на даний момент для мовця: За літо школу відремонтували, завезли новенькі парти, від яких іде якийсь надзвичайний запах і наповнює всю школу (О. Донченко); 2) дію особи, яка відома для мовця, але він не називає її в силу певних причин: Кажуть про вимогливість, повідомляють про знову нові закони, що постійно приймаються, а все залишається на тих самих місцях (З газ. ); 3) дію особи, яка не може бути точно названою мовцем: Дивись, а то там на ярмарку все вкрадуть (О. Ковінська); 4) дію, витворювану самим мовцем, але при цьому мовець не вважає необхідним наголошувати на джерелі такої дії: Знай, брате мій, що тебе завжди чекають, сподіваються і мріють про зустріч з тобою (М. Лазорський). Інколи такі речення кваліфікують як означено-особові на тій підставі, що форму 2-ої особи в них можна замінити формою 1-ої особи: Пиши, як тобі кажуть // Пиши, як тобі кажу. Синонімічність таких конструкцій не означає їх тотожності: форма неозначено-особових речень зручна для маскування дійової особи, а неозначеність (хоча б і в невеликій мірі) - семантична властивість неозначено-особових речень. Крім того, формальні ознаки (форма 3-ої особи множини) також свідчить на користь визнання таких речень неозначено-особовими; 5) дію, що витворюється конкретною особою, яка не називається з метою її неозначеності: Мені наказували, забороняли, ставили проблеми, але ніхто не запропонував навіть присісти (Гр. Тютюнник).

§ 54, Неозначено-особові речення

Односкладне безпідметове речення, головний член якого,

виражений дієсловом 3-ї особи множини дійсного способу,

визначає дію, здійснювану неозначеним суб'єктом, називається

неозначено-особовим, наприклад: Пшеницю в копи

склали (Мал. ),

Особливістю неозначено-особових речень в порівнянні з

односкладними означено-особовими і узагальнено-особовими є

те, що в них увага зосереджується на факті — на дії/(події,

вчинку тощо), а суб'єкт дії залишається неозначеним (невизна-

ченим). Причини неозначеності суб'єкта дії такі:

а) назвати його важко — суб'єкт являє собою багато осіб,

наприклад: В артілі виспіли жнива. Вантажать динь

багряні кулі (Мал. );

б)~ назвати його неможливо — суб'єкт невідомий

говорящему, наприклад: Латину тільки що сказали, що од Енея єсть

посли (Котл. );

в) назвати його говорящий не вважає за доцільне тому, що

це не так важливо, наприклад: 1. Посадили над козаком явір

та ялину (Шевч. ). 2. Листи доставили в траншею (Мал. );

або тому, що суб'єкт дії відомий говорящому і співбесідникам

з загального змісту чи обставин мовлення, наприклад: Виставу

вже почали? Кличуть обідати;

г) говорящий свідомо малює дію, як виконувану діючими

особами, навмисно ним не названими, наприклад: Повезли

мене в столицю на колгоспний з'їзд. А в Москві при всім

народі, у самім Кремлі, за мій труд найбільший орден там дали

мені (Ісак. ).

Неозначено-особові речення можуть позначати і таку дію,

яка відноситься до однієї неозначеної, але відомої

говорящому особи. Наприклад: Мені говорили про вас (коли говорила

одна особа). Так само: Запросили до кімнати. Дзвонили по

телефону. Мене попередять.

Неозначено-особові речення вживаються в різних мовних

стилях. Більш помітною неозначеністю, близькою до безособо-

аості, характеризуються неозначено-особові речення в

науковому і офіціально-діловому стилях (в оголошеннях,

повідомленнях, інформаціях тощо), почасти в публіцистичному стилі (в

мові газет, зокрема в заголовках), наприклад: 1. Тепер уже не

усвідомлюють, що рос. защитить, защита складається з

кореня щит- і префіксального елемента за... (Л. А. « Булахов-

ський). 2, Тут приймають передплату на Газети і журнали.

В розмовно-побутовій мові зустрічаються також неозначено-

особові речений, які позначають дію, що виконує сам

говорящий (Просять тебе замовчати! До кого говорять?! ).

Неозначено-особові речення не слід змішувати з тими

неповними реченнями, в яких пропущений підмет можна

встановити, виходячи із змісту суміжного речення. При цьому слід

звертати увагу на те, як зазначає Л. А. Булаховський, що

обов'язкова умова для неозначеності дійової особи «при певності

в тому, що взагалі-то дійова особа, безперечно, є» — «щоб

контекст не давав ніяких вказівок на якусь конкретну особу —

підмет» *,

Порівняйте:

Потім молодих і всіх гостей за- Колгоспні луки. Широкою терен-

прошують до хати. Молодих са- гою ідуть косарі. Почувши оклик

довлять на покуті і кладуть пе- бригадира: «Помантачимо! »— вони

ред ними хліб (Н. тв. ). раптом зупиняються. Потім

дістають мантачки і починають

мантачити.

Обидва речення односкладні неоз- Останнє речення двоскладне не-

начено-особові. повне: дійова особа в ньому не

названа, але її можна встановити,

виходячи з змісту суміжного речення.

Неозначено-особові речення не слід змішувати і з тими

вживаними в народній творчості односкладними реченнями, в

яких головний член — теж дієслово 3-ої особи множини

дійсного способу, але вжите з узагальненим значенням. Порівняйте:

На те коня кують, щоб не спотикався (Н. тв. ) і Уже й мого

коня кують. (Про це див. ще § 52, «Узагальнено-особові

речення»).

Неозначено-особові речення вважаються повними

реченнями. Неповним неозначено-особове речення може бути тоді,

коли відсутній у ньому якийсь член можна встановити з

суміжного речення, наприклад: Через тиждень — свято Першого

травня. Уже оздоблюють вулиці. В першу чергу центральні.

(Друге речення — неозначено-особове повне; третє —

неозначено-особове неповне: в ньому відсутній головний член

«оздоблюють»).

2. 3. Узагальнено-особовими називаються такі односкладні речення, дія яких стосується узагальненої особи, а головний член виражений дієсловом 2-ої особи -зрідка - в інших особових формах.

Узагальнено-особові речення виражають: 1) загальне положення, висновок, що стосується до всіх людей безвідносно щодо місця і часу: Розуму і за морем не купиш, коли його вдома не має (Нар. тв. ); Що посієш, те й пожнеш (Нар. тв. ); 2) інтимність думок, настроїв, переживань: Трапляється так, що сидиш поміж інших, наче й друзі, але нічого спільного з ними не маєш (Я. Мельник). О. М. Пєшковський про такі речення писав: " У цих випадках узагальнена форма набуває глибокого життєвого і літературного значення. Вона є тим мостом, який з'єднує особове з загальним, суб'єктивне з об'єктивним. І чим інтимніше яке-небудь переживання, чим важче мовцю виставити його напоказ перед усіма, тим швидше оформляє він його у форму узагальнення, яка переносить це переживання на всіх, в тому числі і на слухачів, який в силу цього більше захоплюється розповіддю, ніж при суто особовій формі" (Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. -Изд. 7-е. -М.: Учпедгиз, 1956. - С. 375-376). Речення другої групи інколи розглядаються як означено-особові (пор.: (Финкель А. М., Баженов Н. М. Курс современного русского литературного языка. -К.: Рад. шк., 1960. -С. 531-532). Це суперечить семантико-граматичним властивостям таких речень: мовець свідомо відсторонює себе від названих дій. Втрачаючи прямий стосунок до мовця, дія набуває узагальненого значення, ступінь якого може бути різним.

Головний член узагальнено-особових односкладних речень може виражатися:

1) дієсловом у формі 2-ї особи однини теперішнього або майбутнього часу. Це найтиповіша форма головного члена узагальнено-особових речень: За сон коня не купиш; Не жалкуй на сусіда, коли спиш до обіда; Хочеш мати, треба дбати (Нар. тв. );

2) дієсловом у формі 2-ї особи однини і множини наказового способу. Такі речення переважно вміщують заклики, настанови, повчання, поради, що стосуються всіх або множинності дійових осіб: За край рідний іди сміливо в бій; Край рідний умій боронити; Не кайся востаннє (Нар. тв. );

3) дієсловом у формі 1-ї особи множини теперішнього або майбутнього часу дійсного способу: Що маємо - не дбаємо, а втративши - плачем;

4) дієсловом у формі 3-ї особи множини: Решетом воду не носять; Дарованому коневі в зуби не дивляться; Курчат восени лічать; Давніх друзів не забувають, а при горі споминають;

5) формою чоловічого роду минулого, давноминулого часу дійсного способу: Цілив у ворону, а попав у корову (Нар. тв. ).

Збіг форми головного члена з означено-особовими, неозначено-особовими та двоскладними реченнями є тільки формальним, а семантично такі речення істотно відрізняються, оскільки головним призначенням узагальнено-особових односкладних речень виступає позначення узагальненої дії.

⇐ Предыдущая 123 4 5 Следующая ⇒