Annotation 1 страница

Роман-казка про нові пригоди коротульки Незнайка та його друзів Кнопочки і Пістрявенького в Сонячному місті. МИКОЛА НОСОВ

ЧАСТИНА IРозділ першийРозділ другийРозділ третійРозділ четвертийРозділ п'ятийРозділ шостийРозділ сьомийРозділ восьмийРозділ дев'ятийРозділ десятийРозділ одинадцятийРозділ дванадцятийРозділ тринадцятийРозділ чотирнадцятийРозділ п'ятнадцятийРозділ шістнадцятий

ЧАСТИНА IIРозділ сімнадцятийРозділ вісімнадцятийРозділ дев'ятнадцятийРозділ двадцятийРозділ двадцять першийРозділ двадцять другийРозділ двадцять третійРозділ двадцять четвертийРозділ двадцять п'ятийРозділ двадцять шостийРозділ двадцять сьомийРозділ двадцять восьмийРозділ двадцять дев'ятийРозділ тридцятийРозділ тридцять першийРозділ тридцять другийРозділ тридцять третій

МИКОЛА НОСОВ
НЕЗНАЙКО В СОНЯЧНОМУ МІСТІ
Роман-казка в двох частинах

_{Перекладено за виданням: Николай Носов, Приключения Незнайки и его друзей. Незнайка в Солнечном городе. Незнайка на Луне, «Советская Россия», Москва, 1971.} _{Малюнки КІРИ та ВІКТОРА ГРИГОРЬЄВИХ}
ЧАСТИНА I

Розділ перший
Незнайко мріє

Деякі читачі вже, напевне, читали книгу «Пригоди Незнайка і його товаришів». У цій книзі розповідається про казкову країну, в якій жили малюки й малючки, тобто крихітні хлопчики й дівчатка, чи, як їх інакше звали ще, коротульки. Ось таким малюком-коротулькою був і Незнайко. Жив він у Квітковому місті, по вулиці Дзвіночків, разом зі своїми друзями Знайком, Поспішайком, Розтелепком, механіками Гвинтиком і Шпунтиком, музикантом Гуслею, художником Тюбиком, лікарем Пілюлькою та багатьма іншими. У книзі розповідається про те, як Незнайко та його друзі літали повітряною кулею, побували в Зеленому місті і в місті Зміївці, про те, що вони побачили й чого навчилися. Повернувшись із мандрів, Знайко та його друзі стали до роботи: збудували міст через річку Огіркову, водопровід із тростини та фонтани — такі, які вони бачили в Зеленому місті. Коротулькам усе це вдалося зробити, після чого вони взялися проводити на вулицях міста електричне освітлення, встановили телефон, щоб можна було розмовляти з друзями, не виходячи з дому, а Гвинтик і Шпунтик під керівництвом Знайка сконструювали телевізор, щоб можна було дивитися вдома кінокартини та театральні вистави. Як уже всім відомо, Незнайко після подорожі значно порозумнішав, став учитися читати й писати, прочитав усю граматику і майже всю арифметику, став розв'язувати задачки й уже навіть хотів вивчати фізику, яку жартома називав фізикою-мізикою, але саме тут йому чомусь розхотілося учитися. Таке часто трапляється в країні коротульок. Інший коротулька наобіцяє три мішки гречаної вовни, наговорить, що зробить і те, і те, навіть гори зрушить і догори ногами переверне, а насправді попрацює кілька днів на повну силу, а тоді знову поступово починає ухилятися. Ніхто, звичайно, не каже, що Незнайко був невиправним ледарем. Він просто збився з правильного шляху. Навчившись як слід читати, він просиджував цілими днями вад книжками, але читав зовсім не те, що було потрібно, а те, що цікавіше, головним чином казки. Начитавшись казок, він зовсім перестав займатися ділом і, як мовиться, з головою поринув у мрії. Він подружив з малючкою Кнопочкою, котра прославилась тим, що також страшенно любила казки. Забравшись куди-небудь у тиху місцинку, Незнайко й Кнопочка мріяли про всілякі чудеса: про шапки-невидимки, килими-самольоти, чоботи-скороходи, срібні блюдця й наливні яблучка, чарівні палички, про відьом і чаклунів, про добрих і злих чарівників та чарівниць. Вони тільки те и робили, що розповідали одне одному різні казки, але найулюбленішим заняттям були в них суперечки, що краще: шапка-невидимка чи килим-самольот, гуслі-самогуди чи чоботи-скороходи? І вони так завзято сперечалися, що іноді доходило до бійки. Одного разу вони сперечалися два дні підряд, і Незнайкові пощастило довести Кнопочці, що найкраще за все чарівна паличка, тому що той, хто нею володіє, може дістати собі все, що заманеться. Йому досить махнути чарівною паличкою і сказати: «Хочу, щоб у мене була шапка-невидимка або чоботи-скороходи», і все це одразу в нього з'явиться. Головне, казав Незнайко, що той, у кого є чарівна паличка, може легко всього навчитися, йому навіть не треба вчитись, а тільки махнути паличкою і сказати: хочу, мовляв, знати арифметику чи французьку мову, і він одразу знатиме арифметику й заговорить по-французькому. Після тієї розмови Незнайко ходив, як заворожений. Часто, прокинувшись уночі, він підскакував на ліжку, щось бурмотів і махав руками. Це він уявляв, що махає чарівною паличкою. Лікар Пілюлька помітив, що з Незнайком коїться щось недобре, і сказав, що, коли він не припинить своїх нічних спектаклів, то доведеться прив'язати його до ліжка мотузкою і давати на ніч касторки. Незнайко, звичайно, злякався касторки і став поводитися тихіше. Якось Незнайко зустрівся з Кнопочкою на березі річки. Вони вмостилися на великому зеленому огірку, яких багато росло навколо. Сонечко вже піднялося високо і як слід пригрівало землю, але Незнайко й Кнопочка зовсім не відчували спеки, тому що огірок, на якому вони сиділи, наче на лавочці, був досить прохолодний, а згори їх захищало від сонця широке огіркове листя, що звисало над ними, як величезні зелені парасольки. Вітерець тихо шелестів у траві і здіймав на воді легенькі брижі, що виблискували на сонці. Тисячі сонячних зайчиків, віддзеркалившись од поверхні води, витанцьовували на огірковому листі, підсвічуючи його знизу якимось таємничим світлом. Від цього здавалося, що повітря під листям, де сиділи Незнайко й Кнопочка, теж хвилюється і мерехтить, ніби тріпоче безліччю невидимих крилець, і все це здавалося чимось незвичайним, чарівним. Але Незнайко й Кнопочка не помічали нічого чарівного довкола, бо вся ця картина була для них занадто звичною, та й до того ж кожне з них думало про щось своє. Кнопочці дуже хотілося поговорити про казки, але Незнайко чомусь уперто мовчав, і обличчя в нього було таке кисле й сердите, що вона боялася навіть заговорити з ним. Нарешті Кнопочка не витримала й запитала: — Скажи, Незнайку, яка муха тебе вкусила сьогодні? Чому ти такий нудний? — Мене сьогодні ще ніяка муха не кусала, — відповів Незнайко. — А нудний я тому, що мені нудно. — Оце так пояснив! — засміялася Кнопочка. — Нудний, тому що нудно. Ти постарайся пояснити розумніше. — Ну, розумієш, — сказав Незнайко, розводячи руками, — у нашому місті все якось не так, як треба. Нема ніяких, розумієш, чудес, нічого нема чарівного… От колись було! Тоді майже на кожному кроці траплялися чарівники, чаклуни або хоча б відьми. Недарма про це в казках розповідається. — Звичайно, недарма, — погодилась Кнопочка, — але чарівники були не тільки колись. Вони й тепер є, тільки не кожен їх може зустріти. — Хто ж їх може зустріти? Може, ти? — насмішкувато запитав Незнайко. — Що ти, що ти! — замахала руками Кнопочка. — Ти ж знаєш, я така боягузка, що якби попався мені зараз чарівник, то я, напевне, й слова не вимовила б від страху. А ось ти, мабуть, зміг би поговорити з чарівником, тому що ти дуже хоробрий. — Звичайно, я хоробрий, — підтвердив Незнайко. — Тільки мені чомусь ще жоден чарівник не трапився. — А це тому, що тут самої хоробрості мало, — сказала Кнопочка. — Я читала у якійсь казці, що треба зробити три добрих вчинки підряд. Тоді перед тобою з'явиться чарівник і дасть тобі все, що ти попросиш. — І навіть чарівну паличку? — Навіть чарівну паличку. — Ти бач! — здивувався Незнайко. — А що, по-твоєму, вважається добрим вчинком? Якщо я, наприклад, уранці встану й умиюся холодною водою з милом — це буде добрий вчинок? — Звичайно, — сказала Кнопочка. — Якщо комусь буде важко, а ти допоможеш, якщо когось стануть кривдити, а ти захистиш, — це теж будуть добрі вчинки. Навіть коли хто-небудь допоможе тобі, а ти за це подякуєш, то й це буде добрий вчинок, тому що завжди треба бути благородним і ввічливим. — Ну що ж, на мою думку, це неважко, — сказав Незнайко. — Ні, це дуже важко, — заперечила Кнопочка, — тому що три добрих вчинки треба зробити підряд, а коли між ними попадеться хоч один поганий вчинок, то вже нічого не вийде і доведеться все починати спочатку. Крім того, добрий вчинок буде тільки тоді добрим, коли ти зробиш його безкорисливо, не думаючи про те, що ти робиш його для якоїсь власної вигоди. — Ну, звичайно, звичайно, — погодився Незнайко. — Який же це буде добрий вчинок, коли ти робиш його заради вигоди! Ну, що ж, сьогодні я відпочину, а завтра почну робити добрі вчинки, й коли все це правда, то чарівна паличка скоро буде в наших руках.
Розділ другий
Як Незнайко робив добрі вчинки

На другий день Незнайко прокинувся раніше й почав робити добрі вчинки. Насамперед він як слід умився холодною водою, причому не шкодував мила, й гарненько почистив зуби. — От і є вже один добрий вчинок, — сказав він сам собі, утершись рушником і старанно причісуючи чубчик перед дзеркалом. Поспішайко побачив, що він крутиться перед дзеркалом, і сказав: — Гарний, гарний! Нічого не скажеш, дуже гарний! — Та вже ж красивіший за тебе! — відповів Незнайко. — Звичайно. Такого красивого видочка, як у тебе, пошукати треба! — Що ти сказав? Це в кого видочок? Це в мене видочок? — розсердився Незнайко та як уперіщить Поспішайка по спині рушником. Поспішайко лише рукою махнув і швиденько втік од Незнайка. — Поспішайко нещасний! — кричав йому вслід Незнайко. — Через тебе добрий вчинок пропав! Добрий вчинок справді пропав, бо ж, розсердившись на Поспішайка і вдаривши його по спині рушником, Незнайко, звичайно, зробив поганий вчинок, і тепер треба було починати все спочатку. Трохи заспокоївшись, Незнайко став думати, який би ще зробити добрий вчинок, проте на думку чомусь нічого путнього не спадало. До сніданку він так нічого й не придумав, але після сніданку голова його стала міркувати трошки краще. Побачивши, що лікар Пілюлька заходився товкти в ступці якусь суміш для ліків, Незнайко сказав: — Ти, Пілюлько, все трудишся, все іншим допомагаєш, а тобі ніхто не хоче допомогти. Давай я потовчу за тебе, ліки. — Будь ласка, — погодився Пілюлька. — Це дуже добре, що ти хочеш мені допомогти. Ми всі повинні помагати одне одному. Він дав Незнайкові ступку, й Незнайко став товкти порошок, а Пілюлька робив з цього порошка пілюлі. Незнайко так захопився, що натовк порошку навіть більше, ніж треба. «Ну нічого, — думав він. — Це не завадить. Зате я зробив добрий вчинок». Справді все закінчилося б добре, якби Незнайка не побачили за цим заняттям Сиропчик і Пончик. — Поглянь, — сказав Пончик, — Незнайко, мабуть, теж захотів стати лікарем. Ото буде сміху, коли він почне лікувати всіх! — Ні, він, мабуть, вирішив підлизатися до Пілюльки, щоб не давав касторки, — відповів Сиропчик. Почувши ці глузування, Незнайко розсердився і замахнувся на Сиропчика ступкою: — А ти, Сиропчику, мовчи, бо як дам ступкою! — Стривай! Стривай! — закричав лікар Пілюлька. Він хотів забрати в Незнайка ступку, але Незнайко не віддавав — і завелися битись. У бійці Пілюлька зачепився за стіл ногою. Стіл перекинувся. Весь порошок розсипався на підлогу. Пілюлі покотилися в різні боки. Насилу Пілюльці пощастило видерти в Незнайка ступку, і він сказав: — Геть звідси, капосний! Щоб я тебе тут більше не бачив! Скільки ліків пропало даремно! — Ах ти, Сироп поганий! — лаявся Незнайко. — Я тобі ще покажу, попадись ти мені тільки! Який добрий вчинок даром пропав! Так, добрий вчинок пропав і цього разу, тому що Незнайко навіть не встиг його довести до кінця. Так було цілий день. Скільки не старався Незнайко, йому ніяк не вдавалося зробити не тільки трьох, але навіть двох добрих вчинків підряд. Коли ж йому щастило зробити що-небудь добре, то одразу слідом за цим він робив що-небудь погане, а іншим разом з доброго вчинку вже з самого початку виходила якась дурниця. Вночі Незнайко довго не міг заснути і все думав, чому це так у нього виходить. Поступово він зрозумів, що всі його невдачі виникали через те, що в нього був надто грубий характер. Варто було комусь пожартувати чи зробити якесь невинне зауваження, як Незнайко одразу ображався, починав кричати й навіть ліз у бійку. — Та нічого, — втішав сам себе Незнайко. — Завтра я стану чемнішим, і все буде добре. Вранці Незнайко ніби переродився. Він став дуже ввічливим, делікатним. Якщо звертався до кого-небудь з проханням, то неодмінно казав «будь ласка», — слова, яких від нього ніколи в житті не чули. Окрім того, він старався всім прислужитися, догодити. Побачивши, що Розтелепко ніяк не може знайти своєї шапки, котра в нього постійно губилася, він теж став шукати по всій кімнаті і нарешті-таки знайшов шапку під ліжком. Після того він вибачився перед Пілюлькою за вчорашнє і попросив, щоб той знову дозволив йому товкти порошок. Лікар Пілюлька товкти порошок не дозволив, але доручив нарвати в саду конвалій, котрі потрібні були йому для приготування конвалійних крапель. Незнайко старанно виконав це доручення. Потім він почистив мисливцеві Кульці його нові мисливські чоботи ваксою, тоді став підмітати підлогу в кімнатах, хоч у цей день була зовсім не його черга. Загалом, він наробив багато добрих вчинків і все очікував, що ось-ось перед ним з'явиться добрий чарівник і дасть йому чарівну паличку. Проте день закінчився, а чарівник так і не з'явився. Незнайко страх розсердився. — Що це ти мені набрехала про чарівника? — сказав він, зустрівшись на другий день з Кнопочкою. — Я, наче дурень, старався, зробив цілу купу добрих вчинків, а ніякого чарівника і в очі не бачив! — Я тобі не брехала, — почала виправдовуватись Кнопочка. — Я добре пам'ятаю, що читала про це в якійсь казці. — Чому ж не з'явився чарівник? — сердито наступав Незнайко. Кнопочка каже: — Ну, чарівник сам знає, коли йому треба з'являтись. Може, ти зробив не три добрих вчинки, а менше. — «Не три, не три»! — презирливо пирхнув Незнайко. — Не три, а, напевно, тридцять три — ось скільки! Кнопочка знизала плечима: — Напевно, ти робив добрі вчинки не підряд, а впереміш із поганими. — «Впереміш із поганими», — передражнив Незнайко Кнопочку й скорчив таку гримасу, що Кнопочка з переляку навіть позадкувала. — Коли хочеш знати, я вчора цілий день був ввічливий і нічого поганого не робив: не сварився, «не бився, а коли й казав які слова, то тільки «вибачте», «дякую», «будь ласка». — Чомусь сьогодні від тебе цих слів не чути, — похитала головою Кнопочка. — Я ж зовсім не про сьогодні, а про вчора розказую. Незнайко й Кнопочка стали думати, чому все так вийшло, й нічого не могли придумати. Нарешті Кнопочка сказала: — А може, ти не безкорисливо робив ці вчинки, а заради вигоди? Незнайко навіть спалахнув: — Як це — не безкорисливо? Що ти мелеш! Розтелепкові шапку допоміг знайти. Моя це шапка, чи що? Пілюльці конвалії збирав. Яка мені вигода від тих конвалій? — Для чого ж ти їх збирав? — Наче не розумієш? Сама ж ти сказала: якщо зроблю три добрих вчинки, то дістану чарівну паличку. — Виходить, ти все це робив, щоб одержати чарівну паличку? — Звичайно! — От бачиш, а кажеш — безкорисливо. — Для чого ж я, по-твоєму, повинен робити ці вчинки, якщо не заради палички? — Ну, ти повинен робити їх просто так, з власної охоти. — Яка там ще охота? — Ех, ти! — з посмішкою сказала Кнопочка. — Ти, мабуть, можеш робити щось добре тільки тоді, коли знаєш, що тобі дадуть за це якусь винагороду — чарівну паличку або ще щось. Я знаю, у нас є такі малюки, котрі навіть ввічливими стараються бути тільки тому, що їм пояснили, ніби чемністю та догожданням можна досягти чогось для себе. — Ну, я не такий, — махнув Незнайко рукою. — Я, коли хочеш, можу бути чемним зовсім даром і добрі вчинки можу робити без ніякої вигоди. Розставшись з Кнопочкою, Незнайко пішов додому. Він вирішив робити тепер добрі вчинки тільки з власної охоти й зовсім не думати про чарівну паличку. Однак легко сказати — не думати! А насправді, коли хочеш про щось не думати, то обов'язково тільки про те й думаєш. Прийшовши додому, Незнайко сів читати книжку казок. Мисливець Кулька, який сидів біля вікна й чистив свою мисливську рушницю, сказав: — Що ти там читаєш таке цікаве? Ти почитав би уголос. Незнайко тільки хотів сказати: «Як тобі так хочеться, то візьми сам почитай», але в цю хвилину згадав про чарівну паличку й подумав, що, коли виконає прохання Кульки, то зробить добрий вчинок. — Ну гаразд, слухай, — згодився Незнайко й став читати вголос. Мисливець Кулька слухав з задоволенням, і йому не так скучно було чистити рушницю. Інші коротульки почули, що Незнайко читає казки, і теж зібралися послухати. — Молодець, Незнайку! — сказали вони, коли книжка скінчилася. — Це ти гарно придумав — почитати вголос. Незнайкові було приємно, що його хвалять, і, водночас було дуже прикро, що він недоречно згадав про чарівну паличку. «Якби я не згадав про паличку і згодився почитати книжку просто так, то зробив би це з власної охоти, а тепер виходить, що я читав заради вигоди», — думав Незнайко. І так виходило весь час. Незнайко робив добрі вчинки тільки тоді, коли згадував про чарівну паличку; коли ж він забував про неї, то міг робити лише погані вчинки. Звичайно, якщо сказати по правді, то іноді йому все ж щастило зробити якийсь малюсінький добрий вчинок, зовсім не думаючи про те, що він робить це заради чарівної палички. Однак це траплялося так рідко, що не варто про це й говорити. Минали дні, тижні і місяці… Незнайко поступово втрачав надію на чарівну паличку. Чим далі, тим рідше він згадував про неї і наприкінці вирішив, що мати чарівну паличку — це недосяжна мрія для нього, бо йому ніколи не вдасться безкорисливо зробити три добрих вчинки підряд. — Ти знаєш, — сказав він якось Кнопочці, — мені здається, що ніякої чарівної палички на світі нема, скільки я їх не робив, дулю з маком лиш схопив. Незнайко навіть засміявся від задоволення, що ці слова вийшли в нього в риму. Кнопочка теж засміялась, потім сказала: — Чому ж у казці говорилося, що треба зробите три добрих вчинки? — Мабуть, цю казку навмисне придумали, щоб якісь дурненькі коротульки привчалися робити добрі вчинки, — сказав Незнайко. — Це розумне пояснення, — сказала Кнопочка. — Дуже розумне, — погодився Незнайко. — Та я не шкодую, що все так вийшло… Принаймні мені це пішло на користь. Поки я старався робити добрі вчинки, я звик умиватися щоранку холодною водою, і тепер мені це навіть подобається.
Розділ третій
Незнайкова мрія здійснюється

Якось Незнайко сидів дома і дивився у вікно. Погода цього дня була поганюща. Небо весь час хмарилося, сонечко з ранку ні разу не виглянуло, дощ лив безперестанку. Звичайно, нічого було й думати про те, щоб піти погуляти, і від цього на Незнайка напала нудьга. Відомо, що погода по-різному впливала на мешканців Квіткового міста. Знайко, наприклад, казав, що йому байдуже, сніг чи дощик, бо навіть найгірша погода не заважає йому сидіти вдома й займатися ділом. Лікар Пілюлька твердив, що погана погода йому подобається навіть більше, ніж гарна, тому що вона загартовує коротульок і від цього вони менше хворіють. Поет Квітик розповідав, що для нього найбільша втіха — це залізти під час зливи на горище, зручно лягти там на сухому листі й слухати, як краплі тарабанять по даху. «Навкруги шаленіє негода, — казав Квітик. — На вулицю навіть носа виткнути страшно, а на горищі тепло й затишно. Сухе листя чудово пахне, дощ тарабанить по даху. Від цього стає так хороше на душі, так приємно, й хочеться писати вірші!.. » Але, більшість коротульок не любили дощу. Була навіть одна малючка, Крапелька на ймення, котра щоразу плакала, як тільки починався дощ. Коли її питали, чому вона плаче, Крапелька відповідала: «Не знаю. Я завжди плачу під час дощу». Незнайко, звичайно, був не такий тонкосльозий, як ця плаксива Крапелька, але в погану погоду настрій і в нього псувався. Так було й цього разу. Він тоскно дивився на скісні струмені дощу, на фіалки, що мокли в дворі під вікном, на песика Бульку, який звичайно сидів на прив'язі перед будинком, а зараз забився у свою буду й тільки виглядав я неї, висунувши надвір кінчик носа. «Бідний Булька! — думав Незнайко. — Цілий день на прив'язі сидить і не може навіть побігати досхочу, а тепер йому доводиться через дощ у тісній конурі сидіти. Треба буде відпустити його погуляти, коли закінчиться цей марудний дощ». Але дощ ніяк не кінчався, і Незнайкові стало здаватися, що він тепер ніколи не перейде, а литиме вічно, що сонечко сховалося назавжди й більше ніколи не вигляне з-за хмар. «Що ж тоді буде з нами? — думав Незнайко. — Адже від води розмокне земля. Буде така багнюка, що ні пройти, ні проїхати. У грязюці потонуть і будинки, і квіти, і дерева, тоді почнуть тонути коротульки. От жах! » Поки Незнайко уявляв собі всі ці жахи й думав про те, як важко буде жити в цьому багнистому краї, дощ поступово вщух, вітер розігнав хмари, сонечко нарешті виглянуло. Небо прояснилося. Одразу посвітлішало. Великі, ще невисохлі краплини дощу затремтіли, заблищали, засріблилися на траві, на пелюстках квіток. Усе ніби помолоділо навколо, зраділо, заусміхалося. Незнайко нарешті опам'ятався від своїх мрій. — Сонечко! — закричав він, побачивши, що сонце яскраво сяє. — Сонечко! Сонечко! І побіг у двір. За ним побігли інші коротульки. Всі стали стрибати, і співати, і гратися в квача. Навіть Знайко, який казав, що йому байдуже, хмари на небі чи сонечко, теж підстрибував од радості посеред двору. А Незнайко одразу забув і про дощ, і про багнюку. Йому здалося, що тепер уже ніколи більше не буде на небі хмар, а сонечко світитиме безперестанку. Він навіть про Бульку забув, але потім згадав і спустив його з ланцюга. Булька теж заходився гасати по двору. Він гавкав од радості і хапав усіх зубами за ноги, але не боляче, тому що він ніколи не кусав своїх, а тільки чужих. Така в нього була натура. Повеселившись трохи, коротульки знову взялися до роботи, а деякі пішли в ліс по гриби, тому що після дощу завжди буває багато грибів. Незнайко в ліс не пішов, а, сівши біля альтанки на лавочці, став читати книжку. Тим часом Булька, який міг тепер бігати де заманеться, знайшов у паркані дірку, проліз крізь неї на вулицю і, угледівши перехожого з палицею в руці, вирішив його покусати. Відомо, що собаки страх не люблять, коли в когось у руках палиця. Захопившись читанням, Незнайко не чув, як на вулиці загавкав Булька. Але скоро гавкіт зробився гучнішим. Незнайко відірвався од книжки й лише тут згадав, що забув припнути знову Бульку. Вибігши за ворота, він побачив Бульку, який несамовито гавкав на перехожого і, забігаючи ззаду, намагався вкусити його за ногу. Перехожий тупотів на місці й завзято відбивався від Бульки палицею. — Назад, Булька! Назад! — закричав переляканий Незнайко. Але, побачивши, що Булька не слухається, він підбіг, схопив його за ошийник і відтяг убік. — Ах ти ж зміючка! Тобі кажуть, а ти не слухаєшся! Незнайко замахнувся рукою, щоб стукнути Бульку кулаком по лобі, та, побачивши, що бідний песик закліпав очима й злякано замружився, пожалів його й, замість того, щоб ударити, потягнув у двір. Припнувши Бульку, Незнайко знову вибіг за ворота, щоб дізнатися, чи не покусав Булька перехожого. Перехожий, як видно, дуже втомився, захищаючись од Бульки, тому сів на лавочці біля хвіртки й одпочивав. Тільки тепер Незнайко як слід розгледів його. На ньому був довгий халат з красивої темно-синьої матерії, на якій були вишиті золоті зірки й срібні півмісяці. На голові була чорна шапка з такими самими прикрасами, на ногах — червоні черевики з загнутими вгору носками. Він не був схожий на мешканців Квіткового міста, бо в нього були довгі білі вуса й довга, майже до колін біла борода, що закривала майже все обличчя, як у Діда Мороза. У Квітковому місті ні в кого такої бороди не було, оскільки там усі мешканці безбороді. — Чи не вкусив вас собака? — співчутливо запитав Незнайко, з цікавістю розглядаючи цього дивного дідка. — Собака нічого, — сказав бородань. — Нічого собі песик, досить меткий. Гм! Поставивши палицю між коліньми, він сперся на неї обома руками й, скосивши очі, поглядав на Незнайка, який теж сів на краю лавочки. — Це Кульчин пес, його звуть Булькою, — сказав Незнайко. — Кулька ходить з ним на полювання. А у вільний час Булька на прив'язі, щоб не покусав кого-небудь. Він не вкусив вас? — Ні, голубчику. Замалим не вкусив, але все-таки не вкусив. — Це погано, — сказав Незнайко. — Тобто погано не те, що не вкусив, а те, що він, мабуть, налякав вас. Це я у всьому винуватий. Я його спустив з ланцюга, а потім забув прив'язати. Ви пробачте мені! — Ну що ж, пробачаю, — сказав бородань. — Я бачу, що ти хороший малюк. — Ні, я лише хочу бути хорошим. Тобто раніше хотів. Я навіть добрі вчинки робив, а тепер кинув. Незнайко махнув рукою і став розглядати червоні черевики на ногах бороданя. Він помітив, що черевики защібалися на пряжки, які були зроблені у вигляді півмісяця з зіркою. — Чому ж кинув? — запитав дідок. — Тому, що все це нісенітниці. — Що нісенітниці — добрі вчинки? — Ні, чарівники… Скажіть, оці пряжечки у вас на черевиках позолочені чи, може, золоті? — Просто золоті… Чому ж ти вважаєш, що чарівники — нісенітниця? Незнайко почав розповідати про те, як він мріяв про чарівну паличку, як Кнопочка розказала йому, що треба робити добрі вчинки, і як у нього нічого не вийшло, тому що він був здатний робити добрі вчинки лише заради чарівної палички, а не безкорисливо. — А ось ти сказав, що відпустив погуляти Бульку, — хіба ти це зробив теж заради чарівної палички? — запитав дідок. — Що ви! — махнув Незнайко рукою. — Я й забув тоді. про чарівну паличку. Мені просто жаль було, що Булька весь час на прив'язі сидить. — Отже, ти зробив це з власної охоти? — Звичайно. — От і є один добрий вчинок! — Дивно! — вигукнув Незнайко й навіть засміявся з радості. — Сам не помітив, як добрий вчинок зробив! — А потім ти зробив ще один добрий вчинок. — Це коли ж? — Ти ж захистив мене від собаки. Хіба це поганий вчинок? Чи, може, ти його тільки заради чарівної палички зробив? — Ні! Про чарівну паличку я й не згадував. — От бачиш! — утішився дідок. — Потім ти зробив третій добрий вчинок, коли прийшов довідатися, чи не покусав мене собака, й вибачився. Це добре тому, що завжди слід бути уважним до людей. — Чудасія та й годі! — засміявся Незнайко. — Три добрих вчинки — і всі підряд! У житті зі мною таких чудес не бувало. От уже анітрошечки не здивуюся, якщо я сьогодні зустріну чарівника! — І не дивуйся. Ти його вже зустрів. Незнайко підозріло глянув на дідка: — Ви ще, може, скажете, що ви чарівник? — Так, я чарівник і є. Незнайко щосили витріщив очі на дідка й старався роздивитися, чи, бува, той не сміється, але борода так щільно закривала його обличчя, що неможливо було помітити посмішку. — Ви, мабуть, смієтеся, — недовірливо сказав Незнайко. — Зовсім не сміюся. Ти зробив три добрих вчинки й можеш просити в мене що завгодно. Ну, що тобі більше до вподоби: шапка-невидимка чи чоботи-скороходи? Чи, може, ти хочеш килим-самольот? — А у вас є килим-самольот? — Атож! Є і килим. Усе є. Дідок витряс із широкого рукава свого халата скручений у трубку килим і, швидко розгорнувши його, розстелив на землі перед Незнайком. — А ось чоботи-скороходи, ось шапка-невидимка… З цими словами він витягнув з другого рукава шапку та чоботи й поклав їх поряд на килимі-самольоті. Слідом за цим з'явились гуслі-самогуди, скатертина-самобранка і всілякі інші таємничі предмети. Незнайко поступово переконався, що перед ним найсправжнісінький чарівник, і запитав: — А чарівна паличка у вас є? — А чому ж ні? Є і чарівна паличка. Ось, будь ласка. І чарівник дістав із кишені невеличку круглу паличку червонясто-коричневого кольору й дав її Незнайкові. Незнайко взяв паличку. — А вона справжня? — запитав він, усе ще не ймучи віри, що мрія його здійснилася. — Найсправжнісінька чарівна паличка, можеш не сумніватися, — запевнив його чарівник. — Якщо не робитимеш поганих вчинків, усі твої бажання будуть здійснюватися, варто лише сказати, чого хочеш, і махнути паличкою. Але, як тільки ти зробиш три поганих вчинки, чарівна паличка втратить свою чарівну силу. У Незнайка від радості перехопило віддих, серце закалатало в грудях удвічі швидше, ніж треба. — Ну, то я побіжу скажу Кнопочці, що в нас тепер чарівна паличка є! Бо це ж вона навчила мене, як її дістати, — сказав Незнайко. — Біжи, біжи, — відповів чарівник. — Хай Кнопочка теж порадіє. Адже я знаю, що вона давно мріє про чарівну паличку. Чарівник погладив Незнайка по голові, і йому цього разу пощастило помітити на доброму обличчі широку привітну усмішку. — До побачення! — сказав Незнайко. — Бувай здоровий! — усміхнувся у відповідь чарівник.

Притискаючи до грудей чарівну паличку, Незнайко кинувся бігти й, стараючись дістатися до будинку Кнопочки найкоротшим шляхом, завернув у провулок. Тут він згадав, що забув подякувати чарівникові за чудесний подарунок, і щодуху побіг назад. Вибігши з провулка, він побачив, що вулиця зовсім безлюдна. Чарівника не було ні на лавочці, ні в будь-якому іншому місці поблизу. Він зник разом з килимом-самольотом та іншими чарівними предметами, неначе провалився крізь землю чи розтанув у повітрі.
Розділ четвертий
Незнайко й Кнопочка зустрічаються з Бруднулею Пістрявеньким

Побачивши, що тепер усе одно нічого не вдієш і ніяк не виправиш цієї прикрої похибки, Незнайко пішов знову до Кнопочки. Але тепер він уже не поспішав, навіть час від часу зупинявся посеред вулиці, сумно крутив головою, чухав потилицю, щось бурмотів про себе, якось по-особливому крякав і знову йшов собі далі. Кнопочка гралася на вулиці, недалечко від свого будинку й, побачивши Незнайка, побігла йому назустріч. — Здрастуй, Незнайку! — радісно гукнула вона. Незнайко зупинився й, не відповівши на привітання Кнопочки, похмуро сказав: — Тепер я вже не Незнайко, а довговухий осел. — Що трапилося? — занепокоїлась Кнопочка. — А те й трапилося, що чарівник дав мені паличку, а я йому навіть «дякую» не сказав — от! — Яку паличку? — здивувалась Кнопочка. — «Яку, яку»! Хіба не знаєш, які палички бувають! Чарівну паличку! — Ти, Незнайку, видно, з глузду з'їхав. Вигадав якусь «чарівну паличку»! — І нічого я не вигадав. Ось вона. Бачиш? І Незнайко показав Кнопочці паличку, яку міцно стис у руці. — Що це? Це ж звичайна палиця, — здивовано сказала Кнопочка. — «Звичайна палиця»! — передражнив Незнайко. — Мовчала б краще, коли не тямиш! Мені її сам чарівник дав. — Який чарівник? — «Який чарівник, який чарівник»! Ніби не знаєш, які бувають чарівники! — Звичайно, не знаю! — знизала плечима Кнопочка. — Уяви собі, ні разу живого чарівника не бачила. — Ну, він такий, з бородою, а отут зірки й півмісяці… Булька гавкав, а я три добрих вчинки зробив, розумієш? — Нічого не розумію! Ти краще розкажи по порядку. Незнайко почав розповідати про все, що трапилося. Кнопочка вислухала й сказала: — А може, це хто-небудь поглузував з тебе! Навмисне чарівником нарядився. — А звідкіля ж чарівна паличка, якщо це був не чарівник? — А ти впевнений, що паличка насправді чарівна? Ти перевірив? — Ні, не перевірив, але можна перевірити. — Чого ж ти стоїш і розбалакуєш? Треба махнути паличкою і проказати якесь побажання. Якщо бажання здійсниться, то, значить, це справжня чарівна паличка. — А якщо не здійсниться? — спитав Незнайко. — Ну, якщо не здійсниться, то, значить, це просто звичайна дерев'яна паличка і все! Як ти сам цього не тямиш! — роздратовано сказала Кнопочка. Вона нервувала, бо їй дуже хотілось якомога швидше дізнатися, чарівна це паличка чи ні, сердилась на Незнайка за те, що він ще й досі не здогадався перевірити. — Ну гаразд, — сказав Незнайко. — Зараз спробуємо. Чого ми хочемо? — Ну, чого тобі хочеться? — сказала Кнопочка. — Сам не знаю, чого мені хочеться… Зараз, здається, нічого не хочеться. — От який! — спалахнула Кнопочка. — Ти придумай. Морозива хочеться. — Морозива, здається, хочеться, — згодився Незнайко. — Зараз попросимо морозива. Він махнув чарівною паличкою й сказав: — Хочемо, щоб у нас було дві порції морозива! — На паличці, — додала Кнопочка. Незнайко боязко простягнув уперед руку й навіть заплющив очі. «А що, як не з'явиться ніякого морозива? » — подумав він і тут же відчув, що йому в руку тицьнулося щось тверде й холодне. Незнайко одразу ж розплющив очі й побачив у руці порцію морозива на паличці. З подиву він навіть роззявив рота й подивився вгору, ніби хотів побачити, звідкіля ж морозиво впало. Не побачивши там нічого підозрілого, Незнайко повільно обернувся до Кнопочки, тримаючи морозиво у простягнутій руці й наче боячись, що воно зникне або спурхне вгору. Кнопочка теж стояла з морозивом у руці й радісно посміхалася. — Мо-мо-мо-мо… — пробурмотів Незнайко, показуючи на морозиво пальцем. Він хотів щось сказати, але од хвилювання у нього не виходило жодного слова. — Що «мо-мо-мо»? — запитала Кнопочка. Незнайко лише рукою махнув і почав їсти морозиво. Кнопочка наслідувала його приклад. Коли з морозивом було покінчено, вона сказала: — Чудове морозиво, правда? — Чудесне! — підтвердив Незнайко. — Може, ще попросимо по порції? — Давай, проси, — погодилася Кнопочка. Незнайко махнув паличкою і сказав: — Хочемо, щоб у нас було ще по порції морозива! Щось тихенько цокнуло, зашелестіло в повітрі, і в руках Незнайка й Кнопочки ще з'явилося по порції морозива. Незнайко знову ніби онімів на мить. Однак цього разу він значно швидше прийшов до тями і, з'ївши морозиво, спитав: — Ще спробуємо? — Мабуть, можна ще по одному, — сказала Кнопочка. — Ет, чого там морочитись — «по одному»! — пробурчав Незнайко й, махнувши паличкою, сказав: — Хочемо, щоб був ящик з морозивом! Бац! Об землю стукнувся великий голубий ящик, схожий на ті, в яких продавці носять морозиво. Незнайко підняв кришку, з-під якої одразу заклубочилась пара, й дістав з ящика дві порції морозива. Закривши ящик і сівши на ньому, як на лавочці, Незнайко взявся гризти морозиво, яке було значно твердіше й прохолодніше від попереднього. — Оце морозиво! — похвалив він. — Зуби можна зламати! — Цікаво, ця паличка може тільки морозиво діставати чи ще що-небудь? — спитала Кнопочка. — Дивачка! — сказав Незнайко. — Це справжнісінька чарівна паличка, й вона все може. Хочеш, шапку-невидимку — дістане шапку-невидимку; хочеш килим-самольот — дасть тобі килим-самольот. — Ну то давай попросимо килим-самольот і полетимо мандрувати, — запропонувала Кнопочка. Незнайкові дуже хотілося щонайскоріше вирушити и мандрівку, але він згадав, як страшно йому було летіти на повітряній кулі, котру сконструював Знайко, й сказав: — На килимі-самольоті не дуже зручно подорожувати, тому що, коли угорі летиш, то нічого не бачиш унизу. — Ну, тоді треба щось інше придумати, — сказала Кнопочка. — Я десь читала, що бувають якісь поїзди… Ти сидиш, і нічого робити не треба, тому що тебе везе паровоз по залізниці. — Це я знаю. Нам про залізницю Знайко розповідав. Він її бачив, коли їздив у Сонячне місто по книжки. Але залізниця теж небезпечна річ: там бувають аварії. У цей час Незнайко побачив Гвинтика й Шпунтика, котрі їхали вулицею на своєму новому автомобілі. Цей автомобіль мав чотири місця, з відкритим кузовом, таким самим, як і попередній, котрого Незнайко поламав, вирішивши покататись на ньому. Але, на відміну від попереднього, цей автомобіль був значно кращий, і мотор у нього був потужніший, бо його приводила в рух не звичайна газована вода, а газована вода з підігрівом. Побачивши Незнайка й Кнопочку, Гвинтик і Шпунтик помахали їм руками. Незнайко став кричати, що в нього є тепер чарівна паличка, але автомобіль так тріщав, що Гвинтик і Шпунтик нічого не розчули й, збивши хмару куряви, зникли зі своєю машиною у кінці вулиці. — Ось на чому ми поїдемо подорожувати! — вигукнув Незнайко. — На автомобілі? — здогадалася Кнопочка. — Звичайно. — А забув, як ти на автомобілі покотився з гори? І сам мало не вбився і машину поламав! — Ет, дивачка! Та я ж тоді водити машини не вмів. — Наче тепер навчився? — А тепер мені й учитися не треба. Скажу паличці, що хочу вміти водити, й одразу вмітиму. — Ну, тоді що ж, — сказала Кнопочка. — Тоді поїдемо на автомобілі. Це справді цікавіше. Незнайко махнув паличкою і сказав: — Хочемо, щоб у нас автомобіль був, як у Гвинтика й Шпунтика, і щоб я водити вмів! Одразу ж у кінці вулиці з'явився автомобіль і швидко під'їхав до Незнайка й Кнопочки. Незнайкові навіть здалося, що це знову Гвинтик і Шпунтик їдуть. Однак, коли автомобіль зупинився, Незнайко побачив, що за кермом нікого не було. — Ось яка штука! — вигукнув він, оглядаючи автомобіль з усіх боків. Він зазирнув навіть під машину, думаючи, що водій навмисне сховався внизу, щоб обдурити його. Нікого не знайшовши, Незнайко сказав: — Ну й що ж, нічого дивного. Чародійство і є чародійство! З цими словами він одчинив дверці машини, поставив ящик з морозивом на заднє сидіння, а сам сів спереду за кермо. Кнопочка сіла біля нього. Незнайко вже хотів завести мотор, та Кнопочка раптом побачила, що до них іде якийсь малюк. — Постривай-но, — сказала вона Незнайкові. — Щоб ми, бува, не збили його. Незнайко підождав, поки малюк підійде ближче, і тут побачив, що це був ніхто інший, як усім відомий Бруднуля Пістрявенький. Цей Бруднуля Пістрявенький ходив завжди в сірих штанцях і такій же сіренькій курточці, а на голові в нього була сіра тюбетейка з візерунками, яку він називав ярмулкою. Він вважав, що сіре полотно це найкраще в світі, бо воно менше брудниться. Це, звичайно, дурниця і неправда. Сіре полотно брудниться, як і інші, тільки бруд на ньому чомусь менше помітний. Необхідно нагадати, що Бруднуля був досить смішний коротулька. В нього було два правила: ніколи не вмиватись і нічому не дивуватися. Виконувати перше правило йому було значно важче, аніж друге, тому що коротульки, з якими він жив в одному будинку, завжди примушували його вмиватися перед обідом. А якщо він протестував, то його просто не пускали за стіл. Таким чином, умиватися йому все-таки доводилось, але це не мало великого значення, бо в нього була властивість швидко забруднюватись. Не встигне він, бувало, вмитись, як одразу ж на його обличчі з'являлися якісь брудні крапочки, плямочки й смужки, обличчя швидко втрачало свій природний колір і ставало якимсь перістим. За це його і прозвали Бруднулею. Він так і лишився б на весь вік з цим іменем, якби не один випадок, що стався у той час, коли до Квіткового міста приїжджав знаменитий мандрівник Циркуль. Мандрівник Циркуль також був досить визначною особою, про яку варто розказати. Він був дуже худий і довгий: руки довгі, ноги довгі, голова довга, ніс довгий. Штани в нього були картаті й теж довгі. Жив цей Циркуль у місті Котигорошку, де всі мешканці ніколи не ходили пішки, а тільки їздили на велосипедах. Циркуль теж завжди їздив на велосипеді. І такий це був завзятий велосипедист, що йому вже мало було їздити по рідному місту, й він вирішив об'їздити всі міста коротульок, які тільки були на світі. Приїхавши до Квіткового міста, він повсюди гасав на своєму велосипеді, скрізь совав свого довгого носа й з усіма знайомився. Невдовзі він знав усіх коротульок підряд і не знав лише Бруднулі, котрого мешканці навмисне ховали, тому що боялися, коли б він не осоромив їх. Багатьом здавалося, що як тільки Циркуль побачить його брудну пичку, то може подумати, ніби в Квітковому місті всі коротульки такі брудні. Ось тому всі й постаралися, щоб Бруднуля не попадався Циркулю на очі. Загалом, усе було цілком добре до тих пір, поки Циркуль не зібрався від'їжджати. Того дня нагляд за Бруднулею був чомусь послаблений, і він виліз на вулицю саме в той час, коли мешканці прощалися з Циркулем. Запримітивши в натовпі коротульок незнайомого, Циркуль був трохи здивований тим, що він його не знає, і хотів запитати: «А хто це у вас там такий брудний? » Але тому, що Циркуль був дуже гарно вихований коротулька й не міг вживати таких грубих слів, як «брудний», то він запитав значно чемніше: — А хто це у вас там такий пістрявенький? Усі обернулись і побачили Бруднулю, у котрого фізіономія й справді була пістрявою від бруду, бо ж у цей день він не вмивався з самого ранку. Всім дуже сподобалося це слово, і відтоді Бруднулю стали називати Пістрявеньким. Самому Бруднулі теж подобалось, коли його називали так, тому що виходило якось ніжніше й краще, ніж просто Бруднуля.
Розділ п'ятий
Як Незнайко, Кнопочка й Бруднуля Пістрявенький поїхали мандрувати

⇐ Предыдущая 27 28 29 30 313233 34 35 36 Следующая ⇒