Володимир БІЛІНСЬКИЙ 17 страница

Хоча зрозуміло, що царевичі (оглани) осягали військову науку ще з юнацьких літ під пильним наглядом полководців. Так, хан Батий свій вишкіл проходив у знаменитого полководця Субедея.

Територія Тульського улусу була за розмірами не менша від «Мещерских володінь роду хана Бахмета». У п’ятдесяті роки XIV століття вона (територія) з південнозахідного боку безпосередньо прилягала до Мещерського улусу роду Бахмета.

«Достатньо відкрити родовідні книги російського дворянства, щоб побачити... хто є хто в російської історії. Тюрків-кипчаків, які прийшли зі Степу, назвали руськими...

А родовідні книги невмолимі, вони нагадують, що, наприклад, рід Єрмоловихіде від Арслан-Мурзи-Єрмола, який 1506 року приїхав... і Золотої Орди. Годунови – від мурзи Чета, який виїхав з Орди 1330 року... Голіцини, Куракіни, Дашкови, Булгакови, Суворови, Колокольцеви, Ушакови, Голєніщеви-Кутузови, Мусіни-Пушкіни, Тургенєви, Аксакови, Тараканови, Тімірязєви, Баранови, Карамзіни, Чаадаєви, десятки інших шляхетських родів і є нащадками половецьких ханів... тоді жителі Тульської, Тамбовської, Орловської та інших теперішніх «російських» областей називалися татарами... Хіба не цікаво, що старовинні цвинтарі у тій же Рязані, Орлі або Тулі досі називаються татарськими... Скільки ж брехні й таємниць в історії держави Російської» [25, с. 116].

Справді, скільки «доважків брехні»! Але, навіть згадуючи про татар Тули, Орла й Рязані, тюркський історик Мурад Аджієв намертво мовчить про подібних татар Москви, Володимира, Твері, Ярославля, Ростова, Суздаля тощо.

Про це й сьогодні говорити не дозволено!

3. Князі-Чингісиди улусів Мохші (Наровчата), Темникова, Хан-Кермана (Касимова). Йдеться про східні улуси «Залешанської землі». Хоча, цілком зрозуміло, що в XIII-XV століттях кожен удільний улус Золотої Орди мав конкретне ім’я.

Відчуваєте, який об’ємний історичний пласт московської історії ще належить дослідити історикам, у тому числі й українським? Не може світова спільнота приймати за істину історичний матеріал, переповнений обманом і брехнею.

Слухаймо далі про князів-огланів:

«Місто Наровчат-Мохші, розташоване на території володінь нащадків Бехана, відоме за монетами, які карбували від 1312 p., а місто Темников, яке виникло на місці перебування монгольського темника-десятитисячника, що належав до нащадків Бехана, очевидно, бере свій початок з 1257-59 рр... Отже, Бехан міг володіти... (тією частиною ростово-суздальської землі. – В. Б. ) “владою Золотої Орди царя Батия”» [56, с. 95].

Східні краї «Залешанської землі» ще з часів хана Батия були передані у володіння Чингісидам. Кожен ханський нащадок, який отримував у володіння якісь землі, одразу ж заселяв їх своїм родом, управляючи землею та її аборигенами, а все чоловіче населення від часу завоювання зводив у десятки, сотні, тисячі.

Про це кажуть не лише російські професори (М. І. Березін, А. К. Казем-Бек та ін. ), а й вірменський священик XIII століття Кіракос. Послухаймо:

«І подався кожний (князь-оглан. – В. Б. ) у свій отриманий уділ разом із жінками, дітьми й усім обозом війська свого. Облаштовувалися преспокійно, і стали верблюди та худоба їхня оскверняти й пожирати всяку зелень, що там росла» [94, с. 155].

Подібних свідчень можна наводити чимало.

Послухаймо знову російського історика:

«У фондах колишнього Саровского монастиря... є родовід татарських князів: Сеїд-Ахметових, Адашевих, Кудашевих, Тенішевих і Янгаличевих, які походили від татарського князя Бехана «із Золотої Орди», котрий «владою Золотої Орди володів багатьма навколишніми містами та іншими станищами татарськими й мордовськими»... Відтоді їхні нащадки – Сеїд-Ахметови, Адашеви, Кудашеви та ін. “стали володіти вотчинами і землями й оселилися по різних місцях”» [56, с. 95].

Як вам такі свідчення?

У російській історичній науці ми ніколи не знайдемо всеохопних досліджень на цю тему. І це – неспроста.

Нарешті, згадаймо:

4. Касимовське царство (ханство). Російська історіографія твердить про створення Касимовського ханства за велінням московського князя Василя (Темного). Дуже вже, мовляв, захотілося Василю (Темному) віддячити синові Улу-Мухаммеда – Касиму за допомогу у протистоянні з Шем’якою, і він повелів передати тому частину своєї землі десь у 1450-1456 роках. Мовляв, про точну дату, коли ця акція відбулася, немає відомостей. Вкотре московити брешуть.

Цікаво, що професор М. Г. Сафаргалієв і цього разу підловив московських шовіністів на відвертій брехні. Послухаймо професора-історика:

«З договірної грамоти великого князя Василя Васильовича 1445 р. видно, що на той час місто Городець (Мещерський. – В. Б. ) уже належав Касимові... «А з Городця й із твоє вотчини, чим тя есьмь пожалував, імати ми у тебе во Царев виход по описі, по людем». Вказаний «Царев виход» уперше згадується в грамоті 1445 р. і йшов... на користь... Касима» [56, с 256].

Таким чином, місто Городець ще до 1445 року належало ханському родові Касима. А оскільки воно лежало у «Мещерській землі», то, швидше за все, й Касим-хан належав до знаменитого роду князя-оглана Бахмета. Московити вкотре лише розірвали причинно-наслідковий; ланцюг оповіді. Хоча, як бачать читачі, беззаперечно визнали Касима своїм царем.

Що ж відбулося в 1445 році?

Історія не робить із цього таємниці.

У 1445 році хан Улу-Мухаммед взяв у полон Василя (Темного), вивіз його в Казань, а через деякий час відпустив до Москви на княжіння.

«На це вказують записи, які є в IV Новгородському літописі: «Взяв на нім окупу двісті тисяч рублів, а інше бог зна та вони». «Інші» умови... (звільнення Василя. – В. Б. ) 1445 року літопис не наводить, але можна припустити, що одна з умов... пов’язана була з “Мещерськими місцями”» [56, с. 255].

«При поверненні великого князя з татарського полону разом з ним прибули в Москву «многі князі» татарські і два сини казанського хана (Улу-Мухаммеда. – В. Б. ): Касим і Якуб. Сповіщаючи про це, літописці нічого не говорять про причини появи татар на Москві... Що ж до царевичів Касима та Якуба, то вони безпосередньо засіли в «Мещерських місцях» і незабаром створили тут Касимовське ханство на чолі із царевичем Касимом» [56, с. 255].

Василь Темний до створення Касимовського царства не мав жодного стосунку. Воно було створене за велінням Казанського царя Улу-Мухаммеда.

У російській історії збереглася згадка про купівлю в 1382 році московським князем Дмитрієм, так званим Донським, в Олександра Уковича (праправнука царевича Бахмета) частини «Мещерської землі». Згадка наведена в «Оксамитовій книзі», частина III на сторінці 239, надрукованій М. І. Новиковим у 1787 році.

Це повідомлення багато про що свідчить.

По-перше, воно вкотре нагадує, що Дмитрій, так званий Донський, належав до роду Чингісидів. Тому що володіти земельною власністю, купувати її та передавати у спадок в Золотій Орді мали право лише Чингісиди. Князь же, чи то рязанський, чи то московський, отримував свій уділ під контроль тільки на період служіння ханові. Він не мав права передавати уділ у спадок або продавати (купувати) його. З цією аксіомою згодні й московські історики. Не станемо ще раз цитувати професорів С. М. Соловйова та В. О. Ключевського.

По-друге, неспівмірно велику, як на ті часи, суму – «двісті тисяч рублів» – Василь Темний заплатив не за своє життя. Він сплатив податок за уділ Уковича, який мав вносити до скарбниці Золотої Орди. Тому що кожен князь, навіть Чингісид, зобов’язаний був платити податок до державної скарбниці.

Трактування московитами дій хана Улу-Мухаммеда як бандита і грабіжника – брехня. Московську хворобу приписували іншим.

По-третє, щоб московські князі-Чингісиди надалі не творили подібного, хан Улу-Мухаммед вивів «Мещерську землю» з-під їхнього впливу і створив незалежне від Москви Касимовське ханство, посадивши на чолі його свого сина Касима.

Нагадаю: після розпаду Золотої Орди на частини – Велику Орду, Казахську Орду, Казанське ханство й Кримське ханство – Московський удільний улус та всі інші удільні улуси північної частини Золотої Орди увійшли до складу Казанського ханства.

Про це ми будемо говорити в наступному розділі.

Свідчення про останнього хана Золотої Орди Улу-Мухаммеда збереглися в арабській і перській історії. Арабський історик Ельдженнебі свідчив:

«Кушик-Мухамед (Улу-Мухаммед. – В. Б. ) – це той самий, про якого Ельташкеді стверджує, що він був поставлений ханом при поразці Ідіку (Єдиге). Цей Мухаммед був чоловіком сильним і хоробрим, він вторгся у землі... (Моксель. – В. Б. ), захопив здобич і відняв із земель їх Володимир, одну з областей Московських» [57, с, 183].

Як бачимо, місто Володимир у 1445 році входило до складу Касимовського царства. Така правда історії. Хоча столицею держави стало місто Хан-Керман, згодом перейменоване на Касимов.

І в цьому епізоді своєї історії московити говорили напівправду. Бо в Золотій Орді не існувало міста Городця (Мещерського), як не існувало Єльця. У Золотій Орді знали міста Хан-Керман і Карасу. Саме ці назви міст, як і сотні інших татарських назв, були нанесені на картах імперії Чингісидів.

Але, як заявили російські професори при виданні першого тому книги Рашид-ад-діна, цей матеріал для них «не становить інтересу».

Чому? Вирішуйте самі.

Вище вже говорилося, що ми не будемо вивчати історію Московії по її князівській лінії. Цей шлях повністю спотворений. І ми в цьому переконалися, вивчаючи так званого Івана Калиту. Ось чому наш шлях пролягатиме по магістральній дорозі історії Золотої Орди. Саме там міститься і московська складова.

У цьому контексті дуже повчальним є період з 1391 до 1481 року. Частина того часу (з 1425 до 1453 року) має назву «періоду Шем’якиного заколоту». Російська історіографія подає цей етап свого розвитку як період жорстокої боротьби за московську владу між сином Дмитрія, так

званого Донського, – Юрієм Шем’якою і внуком – Василем Темним. Цікаво, що у московському трактуванні власної історії абсолютно відсутній зв’язок із подіями, які відбувалися у Золотій Орді. Таким чином, московити вкотре намагалися показати свою незалежність від влади централізованої держави – Золотої Орди. Стикаємося з черговою російською історичною брехнею.

Подаючи матеріал у першому томі книги, я навмисне не став деталізувати період «Шем’якиного заколоту». Він заслуговує особливої уваги.

До речі, саме цього періоду московської історії стосується сьомий ярлик, виданий дружиною хана Улу-Мухаммеда – Тайдулою московському митрополитові Іоні в 1448 році. Нагадую читачам: катерининська «Комісія» того ярлика боялася найбільше. Тому що ханський ярлик 1448 року вже вкотре засвідчив повну залежність Московії та її Церкви від ханів Орди. Навіть більше: ярлик 1448 року виразно вказує, що Московська православна церква, самовільно обравши митрополита Іону і в такий спосіб ставши неканонічною, діяла за прямою вказівкою хана Орди та його дружини. Ось чому в офіційному «Зібранні Державних Грамот і Договорів», виданих у Москві в 1819 році, цей ханський ярлик відсутній. Мотивація дуже проста: мовляв, у XIV столітті в Московії не було митрополита Іони. А те, що він був у XV столітті, московитів не цікавило.

Як кажуть, один раз «обґрунтували» – і камінь з душі. Логіка поведінки відповідає звичайному імперському нахабству.

Пропоную простежити хронологію далеких подій, які відбувалися в Золотій Орді та в її окремих улусах у ті часи.

Після довгих міжусобиць, які тривали в Орді з 1395 до 1420 року між нащадками Тохтамиш-хана та Єдигея, до влади в Золотій Орді прийшов онук Тохтамиша – Улу-Мухаммед. І хоча окремі хани Синьої Орди (територія сучасного Казахстану) і Ногайської Орди (територія від ріки Уралу до Кубані) часто виявляли непокору й сепаратизм, хан Улу-Мухаммед, спираючись на військові сили свого роду та північних улусів, жорстокою рукою навів лад у Золотій Орді.

Арабські історики XV століття, які в ті роки відвідували Орду, засвідчили:

«Государем земель Дештських, столиця яких Сарай, був султан Мухамедхан, з роду Чингісхана» [45, с. 533].

Визнає силу й велич цього хана і російська історіографія.

Улу-Мухаммед був останнім ханом (царем) Золотої Орди й царював з 1420 до 1445 року. Саме за цього Великого «старого царя» Золота Орда розпалася на кілька самостійних царств, а саме: Казанське царство, до складу якого ввійшли князівства ростово-суздальської землі, Кримське ханство та Велику Орду, яку, за старою традицією, і далі називають Золотою Ордою. Але, як ми згодом побачимо, Велика Орда після 1437 року стала лише частиною Золотої Орди.

Головні військові й людські ресурси після 1437 року залишилися в руках Улу-Мухаммеда, який переніс свою столицю із бунтівного півдня на північ, до Казані, утворивши таким чином нове ханство (царство). Погляньмо, як усе це відбулося.

Згідно з московською історією, в 1425 році помер князь Василь Дмитрович, і княжий престол посів син його – Василь Васильович, пізніше прозваний Темним. Якщо заглянемо в російські джерела, то ніде не знайдемо перерв у зайнятті княжого престолу в Москві. Мовляв, усі події відбувалися за законами Московії. Брехали «на повну котушку».

Однак навіть М. М. Карамзін у своїй «Історії» визнавав: «Новий Великий Князь мав не більше десяти років від роду» [41, том V, с. 128].

Тобто, згідно з законами Золотої Орди, Василь Темний в 1425 році стати московським князем не міг. Але, забрехавшись, московити відкритим текстом подібного сказати не могли, тому, як звичайно, пустилися в довге словоблуддя.

Хто бажає, може звернутися до М. М. Карамзіна і переконатися, як майстерно він це проробляє.

Тільки 1432 року два претенденти на московський княжий стіл – Юрій Дмитрович (брат померлого князя) і юний Василь (син померлого князя) – поїхали до хана Золотої Орди Улу-Мухаммеда.

Про це, зрештою, повідомляє й М. М. Карамзін. Послухаймо:

«Минуло близько шести років після укладення юним Василем миру з дядьком його, Юрієм; умова розв’язати суперечку про Велике Княжіння судом Ханським... Тоді Великий Князь запропонував дядькові їхати до Царя Махмета... Вони разом прибули в Улус Баскака Московського, Булата, друга Василевого й ворога Юрієвого [41, том V, с. 134-135].

М. М. Карамзін і далі нахабно бреше: начебто Василь уже став Великим князем за якомось там щучим велінням. Але чомусь їде навіть не до хана Улу-Мухаммеда, а тільки до «московського баскака Булата» вирішувати свою долю. Цікаво, що баскак Булат не дав згоди на поїздку до хана, тому обидва кандидати покірно чекали – майже цілий рік. Один – у Криму, а другий – у самого баскака. Так подає матеріал «співочий голос» величі Московії, пояснюючи це звичайними інтригами.

Але все виглядає значно простіше, якщо згадати про Ясу Чингісхана. Певно, на той час юному Василю ще не виповнилося 16 років. Та й московському баскакові Булату потрібно було приглянутися до молодика. Він не мав потреби поспішати з вирішенням цього питання.

Тільки в 1433 році хан Золотої Орди Улу-Мухаммед прийняв рішення призначити Василя Темного Великим московським князем. Послухаймо, як це відбувалося:

«Василь доводив своє право на престол... за яким син після батька, а не брат після брата мав успадковувати Велике Княжіння. Дядько... посилався на літописи і на заповіт Дмитрія Донського, де він (Юрій), у випадку смерті Василя Дмитровича, названий його спадкоємцем. Тут Боярин Московський Іоан став перед Махметом і сказав: «Царю Верховний! Благаю, дозволь мені, смиренному холопові, говорити за мого юного Князя. Юрій шукає Великого Княжіння за старими правами Російськими, а Государ (??? – В. Б. ) наш – по твоїй милості, відаючи, що воно є твоїм Улусом: віддаси його, кому захочеш. Один вимагає, другий благає. Що значать літописи й мертві грамоти, де все залежить від волі Царської» [41 том V, с. 135].

Йшов 1433 рік, і Московія була звичайним рядовим улусом Золотої Орди. Хто сьогодні може заперечити М. М. Карамзіну? Адже слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш. І на другий безсумнівний чинник звертаю увагу: у 1433 році Московським улусом Золотої Орди беззастережно правив баскак Булат. Сидів, як нагадав М. М. Карамзін, «Баскак Московський у (своїм) Улусі», тобто в Москві, у Кремлівському палаці. Таким способом творилася російська брехня. У нашому випадку – через напівправду. Адже, сказавши про московського баскака, М. М. Карамзін промовчав про його Московський улус.

Маючи можливість вибору, хан Золотої Орди Улу-Мухаммед обрав Василя Темного. Таким чином було створено фундамент для виникнення «Шем’якиного заколоту» в Московії. Тому що Улу-Мухаммед порушив постанову, якою хан Тохтамиш у 1391 році, після знищення Бекбулата і його сподвижників, установив черговість правління Чингісидів у Московському улусі.

Князь-оглан Юрій Дмитрович був принижений і другим повелінням хана Улу-Мухаммеда. Послухаймо М. М. Карамзіна:

«Махмет оголосив Василя (Темного. – В. Б. ) Великим Князем і велів Юрієві (Дмитровичу. – В. Б. ) вести під ним коня: стародавній звичай Азіатський, яким позначалася влада... (одного. – В. Б. ) над його підручними або залежними Князями» [41, том V, с. 136].

Я не став докопуватися, чому саме таке рішення в 1433 році прийняв хан Улу-Мухаммед. Це питання не входило до сфери мого дослідження. Мені лише хотілося показати повну взаємозалежність усіх подій, що далі сталися в Московії, з подіями, які відбувалися в Золотій Орді. Бо в єдиній державній системі все взаємозв’язано.

У Золотій Орді й після 1433 року тривала боротьба за владу. На її арену проти Улу-Мухаммеда висунувся Кичі-Мухаммед. Послухаймо російського історика М. Г. Сафаргалієва:

«Кичі-Мухаммед, син Тимурхана, до цього перебував десь на сході й був проголошений ханом після вбивства Барака. «Мухаммед-Султан, син Тимур-Хана, сина Кутлук-Тимура, – пише Гаффарі, – за рішенням емірів сів після вбивства Барака на царство в 834 (19. ІХ 14308. IX 1431) р. »... Російські літописи відзначають появу Кичі-Мухаммеда в західному улусі навесні 1433 року, не вказують місця перебування його. Під час війни з Улук-Мухаммедом в 1437 р. він вирушив на захід з району Астрахані, яка вважалася «юртом Тимур-Кутлука», де він, мабуть, перебував у 1433-1437 рр. » [56, с. 237].

Не стану описувати весь хід боротьби двох гілок роду Чингісидів за владу в Золотій Орді. Лише зверну увагу, що князь Галицький (Галич-Мерський) Юрій Дмитрович загинув у 1434 році. А його сини Василь Косий і Дмитро Шем’яка відразу ж стали на бік Кичі-Мухаммеда, який оволодів столицею держави – Сараєм. Зрозуміло, Василь Темний вагався з вибором. І це цілком природно, бо новий цар держави міг і не підтвердити титул Великого князя.

Але не варто забувати про Улу-Мухаммеда, який спирався на війська свого роду. Програвши Кичі-Мухаммеду, він відступив на північний захід Золотої Орди й осів на зиму 1437-1438 року в місті Белеві. Послухаймо професора М. Г. Сафаргалієва:

«Хан Улук-Мухаммед після вигнання його з Дешт-іКипчака зі своєю ордою пішов на північ і... осів у... місті Белеві, «зділа собі ледян град із ріки волочая товстий лід, і осипа снігом, і водою поляше» [56, с. 214].

Приблизно так само подає цей матеріал і М. М. Карамзін. Але далі виклад подій московитами цілком спотворений, наповнений «доважками брехні». Послухаймо М. М. Карамзіна:

«Великий Князь наказує йому негайно відійти від країв Російських... Василь послав туди численну рать, ввіривши її братам, Шем’яці й Дмитрію Красному (синам свого ворога. – В. Б. )... від Москви до Белева не залишивши жодного поселення уцілілим: скрізь грабували, відбирали худобу, маєтки і навантажували вози здобиччю... Приступивши до Белева, Московські Воєводи відкинули всі мирні пропозиції Махмета... Воєводи Московські не хотіли нічого слухати. «Отже, дивіться! » – сказали Князі Махметові, піднявши голос і перстом показуючи їм на Російських воїнів, які в цю хвилину натовпами втікали від міських мурів, гнані якимось раптовим жахом... Моголи... поскакали за Росіянами (московитами. – В. Б. ), сікли їх, топтали... » [41, том V, с. 143].

Професор М. Г. Сафаргалієв, цілком сприймаючи й підтримуючи московську брехню і навіть захищаючи її, лише дещо уточнив: «... московська рать... налічувала 40 тис. осіб. Після поразки від цього війська, за словами Львовського літопису, уціліла лише невелика частина» [56, с. 245].

А тепер звільнимо матеріал від московських «доважків брехні». Поставимо всі події в логічну послідовність і залежність. Отже, цілком природно, що самі московити не могли рушити зі зброєю на свого законного Царя. Робити щось подібне не могла дозволити московська церква, оскільки, згідно з канонами, Цар (хан) Золотої Орди був посланцем Бога на землі. Тобто представники нового царя Кичі-Мухаммеда «переконали» московських князів і митрополита, що за Божою згодою на троні сів новий цар, а старого, з Його волі, належало скинути і покарати. Тому похід проти Улу-Мухаммеда благословив митрополит. Особисто! І не інакше!

Такою є логіка подій. Вона не сприймає московської брехні. От чому війська Московського улусу, за велінням хана Кичі-Мухаммеда, очолювали вірні новому ханові сини Юрія Дмитровича.

Однак хан Кичі-Мухаммед не змістив Василя Темного з Московського княжого столу тому, що Василь Косий і Дмитро Шем’яка не виправдали його довіри і були ганебно розгромлені під Белевом.

Хани не виявляли честі відвертим невдахам.

Що ж далі зробив хан Улу-Мухаммед?

Він вчинив найбільш раціонально й розумно. Навесні 1438 року він зі своїми військами й своїм родом перейшов за Волгу і зайняв Казань. У такий спосіб 1438 року виникло Казанське царство (ханство), незалежне від панівного Сарая. У ті ж роки (1443) утворюється незалежне Кримське царство (ханство) на чолі зі знаменитим Давлет-Хаджі Гіреєм – нащадком Чингісидів. Велика Орда зі столицею Сараєм залишилася за родом Кичі-Мухаммеда. Але це була лише частина Золотої Орди. Бо на просторах сучасного Казахстану також виникла незалежна держава – Казахська Орда. Так був остаточно зруйнований Батиїв Юрт – Джучі-улус.

Слід відзначити, що цей роздподіл дуже швидко примирив ворогуючі гілки роду Чингісидів відносно степової частини держави. Ворожнеча тривала тільки за північні улуси Золотої Орди, тобто за землю Моксель.

Отже, в 1437 році хан Кичі-Мухаммед перепідпорядкував собі Московський улус, скориставшись зі слабкості Улу-Мухаммеда. Однак Улу-Мухаммед, тепер уже хан Казанського царства, не змирився з цією втратою і продовжив боротьбу за північні улуси колишньої Золотої Орди.

Послухаймо історика М. Г. Сафаргалієва:

«Згідно з Казанським літописом, Улук-Мухаммед після захоплення Казані в 1438 р(оці) “звідусюди собра силу воїнственну і многія гради руския (московські. – В. Б. ) обступи, і всяко їм озлоблення тяжко наведе. І до самого дойде града Москви, на другеє літо белевского побоїща. З іюля пожже около Москви великії посади, і хрестиянського люду іссіче, і полон зведе, града не взя”» [56, с. 246].

З 1439 до 1445 року Утху-Мухаммед тричі ходив на Московський та інші північні улуси воєнним походом.

Однак повернути їх під своє володіння не зумів. І головною причиною його невдач, поза сумнівом, ставала оборона своїх володінь військами Кичі-Мухаммеда. Тут інші московські вигадки про «різні внутріросійські союзи» просто недоречні. Та й Казанський літопис говорить зовсім про інше.

Що ж трапилося 1445 року?

У 1445 році війська Казанського ханства знову вирушили походом на Московський улус. Ось що говорить стосовно цього російський історик В. В. Вельямінов-Зернов у своїй книзі «Дослідження про Касимовських царів і царевичів» 1863 року видання:

«Навесні того ж (1445) року відправив він (Улук-Мухаммед) проти великого князя двох синів своїх Махмутека і Якуба. Василь виступив їм назустріч, потрапив у полону знаменитій битві 7 липня біля Єфим’євого монастиря і був відпроваджений до хана (Улу-Мухаммеда. – В. Б. )» [35, с. 11].

Отже, Московія повернулася під руку Улу-Мухаммеда і його роду.

«Відпущений після хресного цілування в Москву, великий князь (Василь Темний. – В. Б. ) 10 жовтня 1445 р. зобов’язався «дати йому (ханові) за себе відкуп... » Про важкість «відкупу» можна судити за записом у Новгородських літописах. Згідно з другим Новгородським літописом, «взяв цар Махмет відкупу на великому князеві двісті тисяч рублів». Хресне «цілування» великого князя цим не обмежилося. Воно передбачало низку інших, не менш спустошливих і принизливих вимог, не відображених в офіційних джерелах» [56, с. 255].

Що ж це за принизливі вимоги? Ми ні на мить не повинні забувати, що Василь Темний, які Улу-Мухаммед, належали до роду Чингісхана. І в родовій ієрархії Чингісидів вони різнилися висотою державних посад. Один був Великим ханом держави, інший – удільним ханом. А удільний хан був зобов’язаний завжди платити «ординський вихід» Великому ханові. Тому у виплаті «виходу» Улу-Мухаммедові Василем Темним нічого принизливого не вбачалося. Тут московити, як звичайно, брешуть.

Приниження московита Василя було в іншому. За недотримання присяги, даної Великому ханові в 1433 році під час призначення на московське княжіння, Улу-Мухаммед позбавив Василя Темного «Мещерської землі», утворивши незалежне Касимовське царство на чолі зі своїм сином Касимом.

Він мав таке право згідно з Ясою Чингісхана.

Зверніть увагу: московські князі, а згодом – царі майже 300 років визнавали законним це рішення хана Улу-Мухаммеда. Касимовське царство (ханство) проіснувало до часів Петра І.

Цілком зрозуміло, що хан Великої Орди Кичі-Мухаммед не відразу змирився із втратою своїх північних улусів. У лютому 1446 року його війська разом із Дмитром Шем’якою захопили Москву, скинули Василя Темного, осліпили його й вислали в Углич, а потім – у Вологду.

На Московський улус Кичі-Мухаммед посадив Дмитра Шем’яку. Як бачите, ворожнеча між ханами Орди була тісно пов’язана з подіями «Шем’якиного заколоту». В єдиній державі іншого бути не могло. Ворожнеча між ханами Золотої Орди завжди відгукувалась у Московії й інших північних улусах імперії Чингісидів.

У Казанському царстві з кінця 1445 року правив старший син Улу-Мухаммеда – Махмутек (1445-1461).

Тепер, звичайно, не міг змиритися із втратою свого улусу хан Махмутек. Уже на початку зими того ж 1446 року казанський хан Махмутек повелів своїм братам Касимові та Якубу відновити на княжінні в Москві Василя Темного. Що вони й зробили.

Послухаймо М. М. Карамзіна: «Дорогою вони... зустріли Татар... але виявилося, що ці позірні вороги йшли на допомогу до Василя, під проводом Царевичів Касима і Ягу па, синів Царя Улу-Мухамета... Князі Російські (московські. – В. Б. ) приязно обійнялися із Царевичами (татарськими. – В. Б. ) і пішли разом» [41, том V, с. 171].

Створивши в 1445 році Касимовське ханство, Улу-Мухаммед на якийсь час вирішив стратегічно важливу справу – позбавив можливості хана Великої Орди впливати на ситуацію в північних улусах держави. Поставив заслін на шляху просування* зі Сарая в Москву.

Згодом, швидше за все наприкінці п’ятдесятих років того ж XV століття, хани Казанської, Кримської, Касимовської і Великої Орди дійшли згоди відносно розподілу «виходу», який збирали в північних улусах старої імперії, на частку для кожного. Але ворожнеча за вплив на Московський улус тривала доти, доки московські Чингісиди не усвідомили, що й вони мають право на створення своєї незалежної Московської Орди. Напевне, це «прозріння» прийшло до них тільки у вісімдесяті роки XV століття. Однак данину московитам довелося платити ще дуже довго, до 1700 року. Послухаймо російського історика XX століття М. Г. Сафаргалієва:

«У договорі 1445 року певною мірою зачіпалося питання про сплату постійного «виходу» на користь казанських ханів замість «ординського виходу», який раніше віддавали ханам Золотої Орди. Після розпаду Золотої Орди, природно, виникало питання, якому ханові давати «вихід», коли на нього стали претендувати Кичі-Мухаммед (Велика Орда. – В. Б. ) і Сеїд-Ахмет (Кримське ханство. – В. Б. ). За такого становища претензії казанських ханів на... частку «ординського виходу» були цілком природними» [56, с. 257].

І московити платили всім:

«... Достеменно відомо, що казанські хани, поруч із ханами Великої Орди, Криму, Астрахані й Касимова, одержували частку колишнього «ординського виходу» на свою користь. У договірній грамоті Івана III... від 16 червня 1504 р. сказано: «А виходами, господине, ординські, і в Крим, і в Астрахань, і в Казань, і в Царевичеве містечко (Касимов. – В. Б. )... і всі татарські протори давати ми тобі й твоєму синові великому князеві з усієї моєї вотчини, і по тому, як батько нам, князь великий (Василь Васильович. – М. С. ) у своїй духовній грамоті написав» [56, с. 257].

І син Василя Темного – Іван III в 1504 році справно платив данину: Криму, Казані, Касимову й Астрахані. У переліку відсутня тільки Велика Орда (Сарай), яку в 1502 році ліквідував Кримський хан.

Питання залежності Московського улусу від центральної влади Чингісидів буде недостатньо висвітленим, якщо не згадаємо про ханський ярлик 1448 року, виданий митрополитові Іоні.

Не люблять згадувати московити про існування цього ярлика. Його після довгих пошуків мені вдалося знайти в книзі професора В. Григор’єва «Про достовірність ярликів, виданих ханами Золотої Орди руському духівництву», виданій у Московській університетській друкарні 1842 року.

Послухаймо професора:

«До пам’яток нашої історії, ще не розібраних і не пояснених... належать і... дарчі грамоти (ярлики. – В. Б. )... митрополитам російським (московським. – В. Б. )...

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 14 15 161718 19 Следующая ⇒