Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





   ПЕЙЗАЖ



   ПЕЙЗАЖ

 Тепер уже й не пригадаю, яка дорога привела мене на те поле. А от саме поле бачиться, як на кольоровій фотографії. Ніде такого не стрічав: льон, льон і льон, синій, аж очі вбирає. А на горизонті прошва біло-білих беріз у серпанково-зелених накидках. А далі знову синява — небо… Тепер уже й не пригадаю, чи наповнився чимось того дня мій потертий кошіль. Та оте побачене ношу з собою й досі. І коли розказую комусь про своє Полісся, не забуваю сказати про поле, де льон, льон і льон, синій, аж очі вбирає, а на горизонті прошва біло-білих беріз у серпанково-зелених накидках, а далі знову синява — небо…
 

   ТАЇНА

 Лежу горілиць — відпочиваю. Рюкзак на пеньку, чоботи біля пенька — теж відпочивають. М'який моховий килим приємно холодить натомлені босі ноги, ласкавиться до рук. Довкруг мене сосни, наді мною сосни, і тільки небо вище від сосон. Звідси, знизу, з притіненої мохової тиші стараюся зазирнути у верховітню таїну. Бо там, у синій сині, соснові крони ходять ходором, там вітровий неспокій, там сонячна лоскітність. Стараюся зазирнути. А крони — живі зеленаві хмари — то величаво розгойдуються, то враз шарахаються навсібіч, ніби сполохані сарни. І я не можу розгадати навіть найпростішого: з якого боку налітає на верхів’я куйовда-вітрець? І ще раз утверджуюся в думці, що від людини ліс завжди приховуватиме якусь таїну.
 



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.