Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





   БІЛЯ ВИТОКУ.    МОЄ МІСЦЕ.    НА БЕЗГРИБ’Ї



   МОЄ МІСЦЕ

 Тут моє місце. Я тут завжди ловлю. Тільки трохи дальша за вудку латка димлячої води, та клапоть посвіжілої за ніч, унизаної сивими росинками-горошинками трави, та невидимий соловей у невидимих верболозах з усієї сили пнеться розбудити сонце, що якраз додивляється останні сни… Воно мені таке рідне! До нього щоразу не ноги, а крила несуть. Мою річку ранньо-ранню хіба порівняєш із чимось?! Прикипиш поглядом до поплавка, чекаєш. А все довколишнє всотується в тебе самохіть. Та так, щоб потім у далеких далях ні-ні та й ворухнутися в душі лоскітним щемом. …У материній хаті тихо-тихо. Але я цілу ніч раз по раз прокидаюся — боюся проспати. А як на світ зашарілося — за вудки і гайда. Босий, щоб як колись. А в п'яти чи то роса, чи то нетерплячка все підганяє, підганяє. Ось і річка. В тумані — як дитина в пелюшках. Чекає, авжеж, чекає… — Дядьку, пройдіть трохи далі. Тут моє місце. Хлоп’я років десяти — дванадцяти. З вудками сидить… — Як-то?! — спиняюся здивований, вражений і ображений водночас. — А так. Я тут завжди ловлю…
 

   НА БЕЗГРИБ’Ї

 Мухомор як мухомор: червоний у білу цяточку. А я стою над ним і радію, ніби відерного боровика-вересовика виходив. Причина проста: це перший гриб, що трапився на очі за півдня. Стою і радію. І вже неблискуча яскраво-червона мухоморова шапка починає здаватися рубіновим озерцем, на якому розсипалася і заклякла зграйка сніжно-білих лебедів… Справді, на безгриб’ї…
 



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.