Annotation 20 страница

— Воно то так (сказав брат Жак), але все гризе зуб часу. Нема такого мармуру і такого порфиру, який би не крушився і не занепадав. Нині ти ще на силі, але через кілька років ти признаєшся мені, що в тебе замість живчика якийсь дармовисик. Уже бач сідь проростає. Борода і сірими, і білими, і бурими, і чорними нитками засіялася, уподібнившись до такої собі мапи півкуль земних. Диви: ось Азія, це Тигр і Євфрат; ось Африка, це Місячна гора. Бачиш Нільські болота? А там он — Европа. Бачиш Телем? Осьсьо пасмо, геть біле, це гори Гіперборейські. Їй-бочку, друже мій, коли гори засніжені, я маю на увазі голову і підборіддя, то в гульфикових долах спекоти не діждешся. — А, щоб тебе в німі дошки положили! (скрикнув Панурґ). Ти не знаєш топики. Коли в горах сніг, то в долах грімниці, блискавки, громові стріли, хлюща, червоні іскри, перуни, буря і всі чорти. Тобі треба доказів? Їдь до Швейцарії і оглянь озеро Вундерберліх, за чотири льє від Берна, на Сіонську сторону. Ти мені сідь витикаєш, а згадайно про пор, за примхою природи, в цієї цибулі голівка біла, а хвіст зелений, прямий і тужавий. Щоправда, я теж у собі підмітив деякі симптоми старощів, сказати б, старощів бодренних, але про це мовчок, хай це буде між нами. А все тому, що я до доброго винця прилюбився, як ніколи; і, як ніколи, боюсь наскочити на кепське вино. В цьому відчувається щось близьке до занепаду, тобто уже з півдня звернуло. Дарма! Почарківець я доброго, як і колись, розливу. Старощів я не боюсь, хрест мене вбий! Не це мене непутить. Я боюсь, що під час довгих відлучок нашого царя Пантаґрюеля, якому я вірний попутник, навіть у чорта на рогах, малжонка моя зробить і мене рогатим. Це слово тне мене наповал! Бо всі, з ким я тільки про це забалакував, лякають мене і вбивають у голову, що так мені небеса присудили. — Не всяк (мовив брат Жан) охочий рогач. Якщо ти рогач, ergo^[293] твоя жінка буде гарна, ergo вона добре ставитиметься до тебе, ergo ти матимеш багато друзів, ergo ти спасешся. Така чернеча топика. Бо це ж тобі на краще, гріховоде! Ти зазнаєш раювання. Ущербку це тобі не принесе. Зате добра тобі прибільшає. І якщо тобі так написано, навіщо проти рожна перти? Скажи, убоїще мляве, убоїще хиренне, убоїще благе, убоїще старе, убоїще ветхе, убоїще занепаде, убоїще тряхле, убоїще замшіле, убоїще мокре, убоїще знівечене, убоїще розм'якшене, убоїще розбите, убоїще побите, убоїще розслаблене, убоїще безвільне, убоїще всохле, убоїще здохле, убоїще виснажене, убоїще вичавлене, убоїще висилине, убоїще вимите, убоїще виточене, убоїще кволе, убоїще мелене, убоїще шатковане, убоїще перекручене, убоїще сонне, убоїще звалене, убоїще впале, убоїще порожнисте, убоїще голе, убоїще куце, убоїще кальне, убоїще рідке, убоїще дрисливе, убоїще макушливе, убоїще мішкувате, убоїще оприскливе, убоїще луб'яне, убоїще показне, убоїще паношне, убоїще брижувате, убоїще бабкувате, убоїще зморшкувате, убоїще блудливе, убоїще червиве, убоїще спесиве, убоїще заміркувате, убоїще дірчасте, убоїще морхле, убоїще мітрасте, убоїще шапкасте, убоїще помпасте, убоїще сопливе, убоїще шмаркате, убоїще нечисте, убоїще умазане, убоїще занечищене, убоїще нехарне, убоїще пузиристе, убоїще морщисте, убоїще паскудне, убоїще понуре, убоїще вихудле, убоїще спощене, убоїще захарчоване, убоїще спрацьоване, убоїще струджене, убоїще зірване, убоїще мертвородне, убоїще червиве, убоїще побіденне, убоїще горопашне, убоїще репнуте, убоїще спущене, убоїще розхряпане, убоїще розклепане, убоїще викладене, убоїще скаплунене, убоїще вихолощене, убоїще виложене, убоїще зглечене, убоїще кастроване, убоїще язвенне, убоїще варікозне, убоїще гангренозне, убоїще розгвинчене, убоїще золотушне, убоїще скупердяйливе, убоїще пріле, убоїще легле, убоїще заваляще, убоїще куксувате, убоїще безпале, убоїще пропале, убоїще зморене, убоїще замліле, убоїще розшарпане, убоїще трепановане, убоїще смагляве, убоїще заманіжене, убоїще хиряве, убоїще миршаве, убоїще захляле, убоїще змарніле, убоїще занепале, убоїще оспале, убоїще улещене, убоїще приголублене, убоїще обласкане, убоїще вичавлене, убоїще розчленоване, убоїще вительбушене, убоїще законене, убоїще зачате, убоїще вичорнене, убоїще поточене, убоїще згризене, убоїще синкоповане, убоїще корковане, убоїще п'явковане, убоїще хоровите, убоїще розбите, убоїще розпороте, убоїще почикрижене, убоїще прозірчасте, убоїще щербате, убоїще облуплене, убоїще запалене, убоїще дихавичне, убоїще пакосливе, убоїще ти бісове, Панурґ, мій друже, як тобі це уготовано наперед, невже ти кинешся планети назуспіт повертати? Всі сфери небесні переплутувати? У рушіях Фатума дошукуватися похибок? Затуплювати веретена, обмовляти мотовила, оббрехати бобини, зганити шпулі, обгудити нитки, порозпускати нитки Парок? Та ти здурів, убоїще! Ти гірший за тих Гігантів. Послухай, убоїще. Що тобі краще: бути ревнивцем безпричинно чи стати рогатим, сам того не відаючи? — Я б не хотів (відповів Панурґ) ні того, ні того. Та як я одного дня помічу, що став тим або тим, то дам лад, аби тільки дубці не перевелися. Далебі, брате Жане, ліпше мені не женитися. Послухай, що мені мовлять дзвони, тепер вони зовсім близько: Від жінки краще утікай,
Вай, вай, вай, вай.
А женишся, і тобі край,
Вай, вай, вай, вай.
Бо будеш ти, хоч сядь і плач,
Таки рогач.

Ісусехристе! Я вже не знаю, на яку ступити. Чому ж тоді ви, голови у богородицях, не вигадали якогось засобу проти цього? Невже одружених чоловіків так покривдила природа, що їм годі прожити на цьому світі, не скотившись у провалля і вовчі ями рогоносіння? — Я можу (сказав брат Жан) навчити тебе хитрощам, завдяки яким твоя жінка ніколи не наставить тобі роги, як ти цього не допустиш сам. — Спасибі тобі (відгукнувся Панурґ), убоїще оксамитове. Ну, то я слухаю, друже мій. — Замов собі (сказав брат Жан) персня у Ганса Каруеля, великого ювеліра царя Мелінда. Ганс Каруель був чоловік учений, досвідчений, одукований, був чоловік почтивий, добрий, справедливий, великодушний, милосердний, до того ж щедрий даритель, філософ, але з веселунів, добрий товариш і балясник, яких мало; ходив з черевцем, похитуючи головою, і вдався трохи вайлуватий. Уже на схилку свого віку одружився з донькою бальї Конкордата, жінкою молодою, гарною, звабливою, гожою, зальотною, дуже грайливою з сусідами і служниками. Ось чому і кількох тижнів не минуло, як він став ревнивим, як тигр, і запідозрив її в походеньках на стороні. З метою запобігти цьому почав він її частувати казочками про страшні напасті, спричинені перелюбом; зчаста читав їй переказ про цнотливих жінок; розводився про сором'язливість; подарував їй книгу Похвала подружній вірності, останніми словами проклинаючи підступність заміжніх жінок перелюбниць; а ще підніс їй гарний ґердан, східними шафірами обсаджений. Попри все, вона не переставала загравати і пускати бісики сусідам, тільки збільшуючи цим його ревнощі. Одної ночі, коли він лежав біля неї, мучений гризотами, йому приснилося, що він зустрівся з Дияволом і розповів тому про свою біду. Диявол його потішив і надів йому на підмізинець каблучку, кажучи: «Дарую тобі цю каблучку; поки перстень буде в тебе на пальці, твоя жінка не зійдеться з іншим без того, щоб ти не знав і не дав на це згоду». — «Красно дякую (сказав Ганс Каруель), пане Дияволе! Я радше Магомета зречуся, ніж дозволю зняти його з пальця». З цим Диявол і згинув. Ганс Каруель, сповнений радости, прокинувся і усвідомив, що він устромив пальця у теє як його? своєї жінки. Ага, я забув сказати, що жінка його, відчувши це, відсунула свій зад, ніби кажучи: «Ба ні, не це треба туди пхати»; і тоді Гансу Каруелю здалося, ніби в нього хочуть украсти його каблучку. Ну що, чим це не надійний засіб? Беручи це за приклад, подбай, як ти мені віриш, про те, щоб каблучка твоєї жінки зоставалася постійно на пальці. Тут завершилася їхня розмова і завершилася їхня виправа. Розділ XXIX
Як Пантаґрюель скликав на раду богослова, лікаря, законника і філософа, аби вирвати Панурґа з халепи

Прийшовши до палацу, розповіли вони Пантагрюелю про свою виправу і показали йому вірш Коцького. Пантагрюель, прочитавши його й перечитавши, сказав: — Ця відповідь мені так до подоби, як ні одна досі. І означає вона ось що: кожен з нас, женихаючись, має бути суддею власних замірів і радитися лише з самим собою. Я завше такої думки тримався і висловив її попервах, тільки-но про це зайшла мова. Одначе в душі, пригадується, ви кпили тоді з мене, і ось ваша самонадія і самолюбство і збили вас на манівці. Вчинімо інакше. Отож, усе, чим ми є і що маємо, зводиться до трьох речей: душі, плоті і нашого маєтку. І пильнувати за всім цим приставлено трьох категорій людей: до душі — теологів, до плоті — медиків, до маєтку — правників. Тим-то пропоную запросити на недільний обід теолога, медика і юриста. Гуртом ми й розглянемо ваш амбараш. — Святим Піко свідчуся (озвався Панурґ), нічого путнього з цього не вийде, наперед знаю. Бачте, як у цьому світі погано влаштовано: пасти наші душі довіряємо попівству, хоть більшість із них єретики, тіло — ескулапам, хоть самі вони зневажають ліки і ніяких засобів не прописують, а наш статок — адвокатам, хоть судові заступники між собою не процесуються. — Це міркування дворака (сказав Пантагрюель). Але перший ваш пункт я спростовую, бо головне, чи то пак — єдине і виняткове заняття добрих отців у тім і полягає, аби вчинками, словами і писаннями скоренити заблуди та єресі (навряд щоб при цьому самі вони з'єретичилися) і глибоко вщепити в людське серце живу і щиру віру католицьку. Другий пункт я конфірмую, бо добрі лікарі більше вдаються, як ходить про власне здоров'я, до профілактичних та запобіжних заходів і тому терапії і фармакології не потребують. Третій пункт теж мене влаштовує, бо добрі адвокати з шкури пнуться, боронячи і відстоюючи чужі права, і в них не залишається ні часу, ні дозвілля про свої права дбати. А проте наступної неділі ми закликаємо від попів отця Гіппотадея, від медиків — магістра Рондибіліса^[294], а від правників — нашого друга Брідуа. ^[295] Окрім того, я гадаю, що нам слід дотримуватися питагорійської тетради, а тому четвертим співбесідником пропоную запросити нашого покірника, філософа Труйоґана^[296], бо такий іменитий філософ, як Труйоґан, розлущує дуже просто всі каверзні питання. Карпалиме, подбайте, щоб зібрати у неділю всіх чотирьох за обіднім столом. — По-моєму (сказав Епістемон), ви обрали найкращих у нашій батьківщині людей. Одне, що кожен із них у своїй царині дока (це безперечно), а друге, що Рондибіліс нині жонатий, а до того не був, Гіппотадей ніколи не був жонатий, ні давніше, ні тепер, Брідуа колись був жонатий, а тепер ні, а Труйоґан завжди був жонатий: і давніше, і тепер. Від одного обов'язку я Карпалима звільняю: як ви не проти, я сам беруся закликати Брідуа, це мій давній знайомий, і мені цікаво знати про успіхи і кар'єру його великорозумного й ученого сина, який слухає в Тулузі лекції вельми ученого і шанованого Буасоне. — Чиніть (сказав Пантагрюель) на ваш розсуд. І з'ясуйте, чи не зможу я чимось прислужитися його синові і премудрому панові Буасоне, якого я люблю і шаную як найкваліфікованішого у своїй царині науковця. Для них я, кров з носа, а все, що можу, зроблю. Розділ XXX
Як богослов Гіппотадей давав Панурґові поради щодо женихання

Обід наступної неділі ще не був готовий, а гості вже прийшли, окрім Брідуа, фонбетонського поручника. Коли подано другу страву, Панурґ, віддавши поклін, промовив так: — Панове! Ходить лише про одне: женитися мені чи не женитися. Як ви не розв'яжете мого заклопотання, то я матиму його за таке саме нерозв'язне, як Алліакові Insolubilia^[297]. Бо ви, кожний у своїй царині, люди обрані, відібрані і перепущені, як добірний горох крізь решето. Отець Гіппотадей на запит Панурґа і поклони всіх присутніх промовив напродиво скромно: — Друже мій! Ви питаєте поради у нас, але насамперед слід порадитися з самим собою. Чи бажання тіла вас сильно діймає? — Дуже сильно (відповів Панурґ), даруйте вже мені, панотче. — Нічого (мовив Гіппотадей), мій друже. Але, бачивши ваші тарапати, Пан-Біг, мабуть, і посилає вам дар і благодать повздержливости? — По правді сказати, ні, — відповів Панурґ. — Тоді, мій друже, женіться (сказав Гіппотадей). Бо краще женитись, ніж горіти в огні сласноти. — Ось що значить (скрикнув Панурґ) говорити діло, не ццркумбілівагінуючи довкола горшка. Дуже вам вдячний, ваша превелебносте. Тепер я твердо поклав женитись, і то невдовзі. Запрошую вас на весілля. Трясця твоїй матері, ну й гульнемо ми з вами! Дістанете весільну стрічку, а потім ми скуштуємо, чорти б його батька нівечили, гусочки, якої жінка нам не засмажить. А що я вас ще проситиму: відкрийте бал і потанцюйте з якоюсь дівицею, зробіть мені таку ласку і таку честь. Лишається ще одна заковика, зовсім маленька, маніпусенька: чи буду я рогатий? — Аж ніяк, мій друже (відповів Гіппотадей), як захоче Бог. — Святі всі при нас! (вигукнув Панурґ). Куди ви мене посилаєте, люди добрі? До аби да коби, а від них же в діалектиці і всі ці розбіжності і нісенітниці. Якби мій заальпійський віслюк літав, то мій заальпійський віслюк мав би крила. Як Бог захоче, я не буду рогатий, зате я буду рогатий, як Бог цього схоче. Отакої! Аби ж це був такий варунок, що надається до подолання, я б так не побивався. Але ви мене посилаєте до таємної ради Господа, до його потішної палати. А як же туди стежку знайти нам, французам? Ваша превелебносте! Здається, на весілля до мене вам краще не йти. Галас і репет весільчан вам памороки заб'ють. А ви ж кохаєтеся в супокої, тиші, самоті. Я думаю, ви не прийдете. Та й танцюриста з вас ніякий, ще осоромитесь, бал відкриваючи. Ліпше я пришлю до вашої келії шкварок, а заодно і весільну стрічку. Там і вип'єте, спасибі вам, за наше здоров'я. — Друже мій (сказав Гіппотадей), зрозумійте мене, прошу вас, правильно. Коли я кажу: як Бог захоче, хіба ж це ураза для вас? Хіба це погано сказано? Хіба ця умова блюзнірська або зневажлива? Адже я цим славлю Господа, нашого Творця, Промислителя і Спасителя. Адже тільки в ньому єдиному я визнаю щедреця всякого добра. Адже я цим декларую, що всім ми завдячуємо його благостині, без нього ми ніщо, нічого не варті і ні до чого не вдатні, поки він не осінить нас своєю святою благодаттю. І всі почини наші підлягають канонічному законові, отож людина замишляє, а Бог управляє, і на все його свята воля, як на небі, так і на землі. Адже я щиро зохваляв благословенне його ім'я. Друже мій, як Бог захоче, ви не будете рогатим. Не побивайтесь, гадаючи, ніби знати його волю у цьому питанні годі і, щоб узнати її, треба удатися до його таємної ради і блукати по палаті його пресвятих управ. Бог дарував нам велику ласку, він нам їх відкрив, звістив, витолкував і ясно для всіх накреслив у Святому Письмі. У ньому ви й прочитаєте, що ніколи не будете рогатим, тобто що ваша жінка ніколи не бахуруватиме, як візьмете її з доброї родини, виховану чесною і честивою, привчену знатися і водитися з людьми високої моралі, любити і боятися Бога, годити йому вірою і дотриманням пресвятих його заповідей, боятися прогнівити його і втратити його ласку через свою маловіру або через ламання закону Божого, що суворо забороняє перелюб і приписує горнутися до мужа свого, його єдиного вгонобляти, йому єдиному служити і його єдиного, після Бога, кохати. Аби їй у цих правилах укріпитися, ви і собі вщедряйте її подружньою ласкою, наставляйте її на добру путь, показуйте їй благий приклад, самі у вашому шлюбі плекайте скромність, чистоту і чесноту, щоб і вона їх плекала, бо не те дзеркало прекрасне і бездоганне, що багатшою позолотою й самоцвітами оздоблене, а те, що вірно відбиває речі, — достоту так і жінка заслуговує більшої поваги не та, що пишає багатством, вродою, гожістю чи блакитною кров'ю, а та, що найпаче, з Божої помоги, шанується і в доброзвичайності мужеві підпора. Бачте, цариця-Місяцівна позичає світло не від Меркурія, не від Юпітера, не від Марса і не від одної іншої планети чи там зірки; вона дістає світло не від кого іншого, як від свого малжонка — Сонця, і дістає аж стільки, скільки сонце здатне випромінювати, залежно від свого положення. Станьте ж і ви для своєї половини зерцалом і зоровзором цноти і чести. І повсякчас моліть Бога, щоб він завжди милосердував про вас. — Виходить (сказав Панурґ, покручуючи вус), що мені треба взяти ту мудру жінку, яку оспівав Соломон? Та її вже давно немає на світі, повірте мені. Я її зроду, скільки знаю, у живовидячки не бачив, хай Бог мене милує. А все ж велика вам дяка, панотченьку. З'їжте ось цей кусничок марципану: травленню допомагає, і запийте кларетом на кориці — для шлунка корисно. А ми продовжимо. Розділ XXXI
Як давав пораду Панурґові лікар Рондибіліс

Панурґ повів річ далі, мовлячи: — Перше, що сказав холощій сосиньяцьких монахів, потому як кастрував брата Шодорея, було: «Хто далі? » Так само і я скажу: «Хто далі? » Отож, пане магістре Рондибіліс, зовсім коротко: женитися мені чи не женитися? — Мулом-виноходом (озвався Рондибіліс) присягаю, не знаю, що вам на це й відповісти. Ви самі кажете, що бруд ваш піднімає вушка. На медичному факультеті мене навчали (а підказали нам це ще давні платоніки), що плоть можна усмиряти п'ятьма способами. На першому місці — вино. — Авжеж (сказав брат Жан). Коли я п'яний, мені б тільки лягти і пухнути. — Зрозуміло (мовив Рондибіліс), надмірне винопиття. Справді, пияцтво спричиняє в людському організмі охолодження крови, розшарпання нервів, непродуктивне розчинення сімени, притуплення чуттів і безладність рухів, а все це перебаранчає актові запліднення. Направду, ви ж бачите, як Бахуса, бога п'яндиголів, малюють безбородьком, у жіночій одежі, істотою жінкуватою, євнухом і кастратом. Інша річ, як п'єш вино до міри. Про це свідчить давнє прислів'я, де мовиться, що Венера ніжки б ознобила, якби не було при ній Церери і Бахуса. На думку старожитніх, як воно викладено у Діодора Сицилійського, а також на думку лампсакійців, як указує Павсаній, мессір Приап був сином Бахуса і Венери. На другому — деяке зілля і рослини, які роблять людину фриґідною, причинуватою і яловою. Саме такі, як це перевірено, nymphaea heraclia^[298], америна, верба, конопля, жимолость, тамариск, вітекс, мандрагора, цикута, зозулинець, шкіра гіпопотамова та інші, що, в організмі людини, завдяки своїй елементарній силі, а також завдяки специфічній дії, заморожують і вбивають життєдайне сім'я або ж розбивають токи, що приваджені доставляти його до місць, передбачених Природою, або ж заснічувати шляхи і ходи, якими воно стікає. І навпаки, ми маємо ті засоби, що людину роз'ярюють і збуджують і схиляють до шморгання. — Мені це ні до чого (сказав Панурґ), дяка Богові. А от як ви, пане магістре? Тільки не майте мені цього за зле. Я вам лиха не зичу. — На третьому (сказав Рондибіліс) — завзята праця. Бо тоді стається великий відлив у тілі, кров, розтікаючись по ньому, аби живити кожен член, не має ні часу, ні дозвілля, ні змоги на цю сім'янисту і залишкову після третього травлення секрецію. Природа не розтрачується, вважаючи важливішим підтримування життя індивідальности, ніж розмноження свого роду і людства. Ось чому Діана, названа цнотливицею, вічно полює. Ось чому castra^[299] походить від casta^[300], бо в таборі невтомно поралися атлети і воїни. Ось чому Гіппократ у книзі De aere, aqua et locis^[301] пише, що певні скитські народи в любовних іграх кволилися, мов ті євнухи, бо вони завжди були на конях і завжди у бою, тоді як, на думку філософів, Неробство — мати Пещоти. Коли Овідія спитали, чому Егіст блудствує, він відповів, що тільки з гультяйства і що, як гультяйство скоренити, то штука Купідона згине. Лук, сагайдак і стріли стануть йому за тягар: він уже не підстрелить нікого. Бо з нього не такий уже добрий лучник, щоб уразити стрілою журавля в небі чи вистеженого у лісі оленя (як колись парфяни), тобто як люд непогамовний і ручий. А Купідонові подавай вайлів, лежебок, сибаритів. Недарма Теофраст на запитання, що це за звір, що це за штука — романсування, відповів, що це поривання гулящих умів. Діоген теж сказав, що гулі це робота для людей не робочих. Тим-то і в Канаха, сницаря сикіонського, переконаного, що Безділля, Ледарство, Порожнювання — це пахолки Розпусти, Венера сидить, а не стоїть, як у всіх його попередників. На четвертому — пильне студіювання, бо тоді відбувається неймовірне розкладення токів, таке, що немає чим пропхнути до відповідних органів цю плідну секрецію і роздути порожнисту жилу, призначену викидати її для продовження роду людського. Справді, гляньте на людину, поглинуту розумовою роботою: бачте, як напнуті всі артерії її мозку, не кажи ти тятива арбалета, з тим щоб швидше постачати його токами, здатними наповнити шлуночки, що відають здоровим глуздом, уявою і тямою, метикуванням і судженням, пам'яттю і спогадом, і щоб легко їх переганяти від одного до іншого ходами, чітко відведеними анатомією на краю чудової мережі, де закінчуються артерії, беручи свій початок у лівому сердечному закамарку, і куди, зрештою, виходять, проблукавши довгими манівцями, жизняні токи, аби стати токами животними. Отож-бо у такої зайнятої людини всі природні потреби зависають, усі зовнішні відчуття відключаються, коротко, вам здається, ніби вона не живе сама по собі, а витає поза собою в екстазі, і ви скажете, що мав якусь рацію Сократ, стверджуючи, що філософія не що інше, як наука про смерть. Може, через це Демокріт себе потемнив: він вважав, що осліплення не таке небезпечне, як поверхове самоспоглядання, бо зосередитися заважає, як йому здавалося, неуважний зір. Ось чому не розповиває свого віночка Паллада, богиня мудрости і заступниця науковців. Ось чому неблазні Музи. Ось чому вічні невиннятка Харити. І, пригадується, я читав, як Купідонова матір, Венера, допитувалася сина, чому він Муз не чіпає, а він на те: Музи такі гарні, такі чисті, такі честиві, такі цнотливі і такі клопотливі: та зорює, та вичисляє, та вимірює, та риторствує, та віршує, та музикує, і от він при підході до них, стидаючись і боячись нашкодити, опускає лука, замикає сагайдак і гасить смолоскип. А потім знімає з очей пов'язку, щоб ліпше їх роздивитися і послухати солодкі співи й оди. І знай собі тішиться, не натішиться, зачарований їхньою красою і гожістю, поки його ця гармонія не присипляє. Де вже йому щось починати чи перебаранчати їм у заняттях. Ось коли до мене дійшло, чому Гіппократ у вже згаданій книзі, пишучи про скитів, і в книзі під титулом De geniture^[302] мовить, що всі люди стають безплідні, як їм перерізати паротидні артерії (тобто привушні), з причини, наведеної вже мною, як я говорив про розкладання токів і про одухотворену кров, що тече в жилах; а ще він доводить, що дітородний апарат зв'язаний з мозком та хребтом. На п'ятому — злягання. — Аж ось діждався і я (сказав Панурґ). Цей засіб саме для мене. А інші хай як собі хочуть. — Ось його (сказав брат Жан) брат Росцелін, пріор марсельської обителі Святого Віктора, називає умертвінням плоті. Зате я дотримуюся думки схимника зі скиту Святої Радеґунди, що під Шінооном. Він казав, що тебаїдські пустельники краще б замість умертвляти свою плоть поскромили хіть і приборкали ярливість, повторюючи це двадцять п'ять-тридцять разів на день. — Панурґ (сказав Рондибіліс) — ставний постаттю, поміркованої вдачі, до того ж чоловік у соку, первої молодости, якраз на порі, і прагнення його женитися цілком законне. Досить йому знайти жінку ярливу, і вони сплодять дітей, достойних запанувати на будь-якій заморській території. І що швидше, то й краще, як він хоче дітей вивести в люди. — Пане магістре (сказав Панурґ), це буде дуже скоро, запевняю. Під час вашої вченої промови блоха, що в моїм вусі сидить, ніколи ще мене так не лоскотала. Ви в списку весільчан. Ми з вами гульнемо на всі заставки, обіцяю вам. Сподіваюся побачити і вашу дружину і, звісно, її сусідок. Ставки відкриті! Розділ XXXII
Як Рондибіліс оповістив, що роги — це природний додаток до шлюбу

— Зостається (провадив Панурґ) з'ясувати ще одну деталь. Ви бачили на римській корогві напис СШР? То це означає не сенат і народ римський, а сіреньке і ніяке розумування. Чи буду я рогатий? — Достолиха! (покликнув Рондибіліс). Знайшли про що питати! Чи будете ви рогаті? Друже мій, я одружений, і вас чекає Гіменей. Ну, то запишіть у своєму мозку залізним стилосом ось що: кожен жонатий чоловік наражається на небезпеку носити роги. Роги — це природний додаток до шлюбу. Тінь не йде так вірно утропі за тілом, як за жонатим роги. І, як ви почуєте, що про когось кажуть: «Він одружений», і подумаєте: «Отже він має або мав, або матиме роги», вам ніхто не закине, що у вас кульгає логіка. — Гіпохондрик ви бісовий! (гукнув Панурґ). Оце сказонули! — Друже мій! (відповів Рондибіліс). Гіппократ, вирушаючи з Коса до Абдери, одвідати філософа Демокріта, написав до Дионіса, свого давнього друга, листа і попросив відвести його жінку до її вітця-неньки, людей достойних і шанованих, бо йому не хотілося, щоб вона залишалася вдома сама, та ще велів пильно сочити за нею, куди вона ходить і хто вчащає до її батьків. «Не те (писав він) щоб я вагався щодо її невинности і скромности, ні, такі чесноти, як я переконався, за нею водяться, але вона — жінка, та й край». Друже мій! Місяць — ось що втілює жіночу натуру, і огулом, і зокрема: жінки теж ховаються, стидаються і прикидаються перед очима своїх мужів. А тільки-но відвихнуться мужі, як вони зовсім берега пускаються: казяться, розважаються, жирують, зривають з себе машкару і являють справжній свій лик. Так само і місяць, при сходинах із сонцем, його не видно ні на небі, ні на землі, а при розбіганню, опинившись далеко від сонця, він міниться ясотою і постає повнявою, звісно, нічною добою. Ось такі і всі жінки, сказано — бабота. Мовлячи жінка, я розумію слабку, мінливу, несталу і недосконалу білу челядь, і Природа, як мені здається (не кладіть на мене за цю правду гніву), створюючи жінку, скрутилася з того здорового глузду, яким позначено все створене і зліплене нею. Я стільки разів ходив до голови по розум і так ні до чого і не додумався; мабуть, куючи жінку, вона дбала про вдоволення чоловічої потреби у спілкуванні і про тривання роду людського, а не про жіночність кожної жінки. Навіть сам Платон губився, куди жінку віднести: до тварин, обдарованих розумом, чи до звичайного бидла. Бо Природа вмістила їм у тіло, в потаємне нутро такий собі живчик, такі собі втори, їх нема у мужчин, і вони чим тільки не сочаться: сіллю, їдцю, селітрою, квасцем, квасом, кислотою, такими терпкими, їдкими, гризучими, щипучими, і це шпигання і штрикання (адже втори дуже чутливі і легко дрочаться) вкидають все їхнє тіло у трепет, пориваючи з собою всі змисли, загострюючи всі відчуття і плутаючи всі думки. Добре, що Природа помазала їм чоло єлеєм сорому, а то б вони бігали б, як оглашенні, за аксельбантами в такій нестямі, якої не знали претіди, мималоніди і вакхичні тіади^[303] навіть у дні вакханалій, бо ці страшні втори пов'язані з головними частинами тіла, як добре показує нам анатомія. Я називаю їх животніми слідом за академіками та перипатетиками, або якщо саморух, як пише Арістотель, це певна ознака живої істоти, і все, що рухається саме, називається животнім, то тоді Платон має право іменувати животнім і ці втори, наділені здатністю рухатися самі собою, чи то пак, скорочуватися, випинатися, зморщуватися, дрочитися, і то так брутально, аж у жінок часто завмирають всі інші чуття і рухи, як при зомлінні, комі, падучій, апоплексії і безпам'ятстві. Ба більше, ми бачимо, що ці втори вміють розрізняти запахи, — ось чому жінки уникають смороду і люблять пахноту. Ґален, як мені відомо, силкувався довести, ніби цей рух не самовільний і не самостійний, а геть випадковий, а деякі його учні намагалися встановити, що втори не те що розрізняють запахи, а просто по-різному реагують на них, залежно від різних пахучих речовин. Проте після пильного розгляду і зважування на терезах Критолая їхніх аргументів і розважань можна виснувати, що вони у цій матерії, як і в багатьох інших, діяли легковажно, охоплені радше бажанням переплюнути своїх навчителів, ніж любов'ю до істини. Я не заходитиму далеко в цьому диспуті; скажу лише, що як жінка чесна, як живе скромно і праведно й уміє урозумляти цього дикого звіра, то вона заслуговує немалої хвали. Насамкінець скажу ось що: тільки-но цей звір насичується (хоть він і ненатлий), нагодований тією поживою, яку припасла в мужчині Природа, всі його корчі вщухають, всі його апетити вгамовуються, всі його пристрасті вгасають. Чи ж дивина, що ми повсякчас наражаємося на небезпеку стати рогачами, адже ми не завжди готові вгонобити і добре потішити жінку. — Щоб його підняло і гепнуло! (гукнув Панурґ). Невже ваше курування не знає жодного засобу? — Знає, друже, ще й яке (відповів Рондибіліс). Я сам його вживаю, його згадує, ще вісімнадцять віків тому, один іменитий автор. Слухайте. — Зевсом свідчуся (сказав Панурґ), ви чудова людина, я вас кохаю від щирого серця! Ось вам пиріжок з дичками, завдяки в'язким властивостям вони заткнуть шийку шлунка і допоможуть першій стадії травлення. Та що це я, вчу вчених їсти хліб печений! Стривайте, я вам зараз піднесу ось оцей Нестерів келих. А може вам охота скуштувати білого Гіппократа? Не бійтеся, коклюш вам не загрожує. Тут немає ні скинанті, ні імберця, ні перця. Це суміш добірної кориці, рафінованого цукру і доброго білого девіньєрського вина, з виноградника, що під високою горобиною, трохи вище Гайворонячої ліщини. Розділ XXXIII
Як Рондибіліс, лікар, приписував засіб від рогів

— Спрежду (сказав Рондибіліс), коли Юпітер упорядковував свій олімпійський дім і коли складав календар усіх богів і богинь, завівши для кожного свою пору року і своє храмування, приписавши місця для оракулів і для прочан, встановивши, яку кому приносити офіру… — Може, він робив (спитав Панурґ), як Дентевіль, єпископ Осерський? Зацний цей прелат любив добре вино, як і кожна порядна людина. Тим-то надто ростив і плекав винну лозу, прародительку Бахусову. Та ось, на превеликий його жаль, кілька років поспіль виноград у нього гинув чи то від зазимків, чи то від дощу, чи то від туманів, чи то від ожеледі, чи то від досвітку, чи то від граду і від усякого іншого стихійного лиха, і саме на храм святого Юра, Марка, Виталія, Евтропія, Пилипа, на Здвиження Хреста, на Вшестя і прочая, що припадають на пору, коли сонце вступає у знак Тільця. От звідси превелебний владика виснував, що згадані мною святі то святі градокидачі, стужарі і лозогубителі. Тоді він поклав перенести їхні свята на зиму, між Різдвом і Орданю, поштиво і побожно даючи посилати в цей час градобій і морози скільки їм улізе, бо в цю пору року для лози мороз не тільки не шкідливий, а, навпаки, корисний. А натомість він велів святкувати храм святого Христофора, святого Івана Голосіки, святої Магдалини, святої Анни, святого Домініка, святого Лаврентія, тобто переніс середину серпня на травень, бо тоді нема чого боятися зазимків, і для виробників свіжих напоїв, сироварів, альтаноспорудників і прохолодників вина просто рай. — Юпітер (сказав Рондибіліс) забув про нетягу Рогача, якого тоді не було. Під ту пору Рогач був у Парижі, гнучи у суді карлючки проти одного зі своїх орендарів-половинників і васалів. Вагаюся сказати, коли до нього дійшло, що його взули, та тільки-но він припинив позиватись, як його заклопотала нова справа: а що як його викреслять зі списку, і, явившись перед ясні очі Юпітера, він почав нагадувати про свої заслуги, послуги і милості, зроблені йому колись, і слізно просив не залишати його без храму, без офір і пошанівки. Юпітер розводив руками, мовляв, усі бенефіції уже роздані і список складений. Проте Рогач сліпицею в вічі ліз, і зрештою Юпітер заніс його до списку і до каталогу і запровадив на землі його храм, жертвоприносини і поклоніння. Його храм (бо вільних і вакантних місць у календарі більше не зосталося) збігся з днем богині Заздрости. Він відводився для одружених, зокрема одружених з красунями; жертви призначалися такі: підозра, недовіра, сварка, нагляд, стеження і шпигунство за дружинами; ба більше, суворий припис кожному жонатому любити і шанувати свого бога, відзначати його храм вельми ревно і приносити йому всі згадані приноси під страхом і загрозою відпасти його ласки; а хто йому не поклонятиметься, тих месір Рогач позбавить своєї помоги й опіки, перестане про них дбати, перестане їх навідувати, цуратиметься їхнього товариства, хай би як його закликали, завжди кидатиме їх на поталу власних жінок, не посилаючи їм жодного суперника, і тікатиме від них як від єретиків і кощунників, як інші боги, які ставляться так до тих, хто їм не б'є чолом, а саме: Бахус — до виноградарів, Церера — до гречкосіїв, Помона — до садівників, Нептун — до моряків, Вулкан — до ковалів тощо. Зате було дано нерушиму обіцянку: ті, хто (за приписом) уриватиме роботу перед його храмом, хто махне рукою на все і занедбає свої справи лиш на те, аби сочити свою жінку, тримати її під замком і мучити її своєю ревністю, згідно з обрядом жертвоприносин, тішитимуться його ласкою; тих він любитиме, одвідуватиме їх, днюватиме й ночуватиме у їхньому домі і буде з ними нерозлучно. Ось так. — Го-го-го! (засміявся Карпалим). Оце-то засіб, ще простіший, ніж Ганса Каруелова каблучка! Як же йому не повірити, сто чортів! Бабота така і є. Блискавка трощить і палить матерію лише тверду, міцну і гартовану, і обминає речовину м'яку, порожнисту й податливу: вона вам спалить крицевий меч, а оксамитових піхов не пошкодить, спопелить кістки, а плоть на них не зачепить, — ось так і жінки легко пускаються на всі визворотки і ніби граючись ідуть напролом і наперекір, якщо їм кудись зась. — Авжеж (сказав Гіппотадей), як твердять наші вчені голови, перва жінка на землі, та сама, яку юдеї назвали Евою, навряд чи на овоч пізнання понадилася б, якби він не був заказаний. І справді, згадайте, як хитрий змій з першого слова бив на його заказність, ніби цим натякаючи: «Саме тому, що тобі це заказано, ти й мусиш його їсти, або ти не жінка». Розділ XXXIV
Як жінки зазвичай тягнуться до всього заказаного

⇐ Предыдущая 15 16 17 18 192021 22 23 24 Следующая ⇒