Про політику

Ми свідомо хочемо здійснити наше спільне українське підсвідоме національно-державницьке хотіння. Ми шукаємо раціонального, лоґічно найкращого, методу для здійснена наших хотіннь ірраціональних, тоб-то хотіннь стихийних, нами одідичених, випливаючих з почуття та вродженого інстинкту, а не з логічних, розумових доказів. Власне оце шукання раціональних методів здійсненя хотіннь ірраціональних, не дозволяє нам обмежитись одною лише політичною наукою, а вимагає від нас ще й знання політичної умілости, політичної штуки.

Розуміється мова тут йде не про метафізичне розвязуваня неможливого до розвязаня проблему вільної волі. У відношеню до політичної умілости вистане усвідомити собі з цього проблему тільки два доступні обсервації факти.

Перший: — кожна людина в кожнім положешо, вимагаючім рішеня, має завжди вибір рішеня і при тім вибір цей залежить вповні од її свідомої волі: залежить од того, якому з борючихся внутрі при такому вирішуваню стихийних, імпульсивних хотіннь людина силою своєї свідомої волі забезпечить перемогу. Очевидно, що чим свобідна свідома воля слабша, тим роля імпульсивних стихийних хотіннь (а з ними і «предопреділених воціяльних законів«) в життю даної людини (чи нації) сильніща, і навпаки.

Другий факт: найвищі форми людської духової і матеріальної культури були сотворені людьми (і націями), які вірили в істнування свобідної волі і які свідомо вибірали між тим, що вони вважали злом, і тим, що в їх розумінню було добром.

Силою інерції статика громадського життя — тоб-то абсолютно справедлива сума результатів попередньої свобідної творчости лредків наших, їх добрих та їх злих діл — впливає на динаміку громадського життя, отже на нашу творчість, на те, що в даний момент нашим власним зусиллям здійснюється. І не рахуватись в політичній творчости, в динаміці громадського життя, з його статикою, з результатом творчости предків наших, з тим, що прийнято звати «законом мертвих«, — иншими словами: закривати очі на ті реально істнуючі перепони, які стоять на нашім шляху і не консервувати тих вже витворених розгонових сил, які сприяють нам — це значить творити політичні утопії, або епізодичні політичні авантюри.

Істнують три основні уявленя про суть руху, про динаміку нації.

Одні люде уявляють собі націю в формі вже готової, природою зробленої, однородно! маси, що котиться сама силою своєї тяжести тим швидче і краще, чим менше. той рух обмежений, чим більше він має свободи і чим свобідніще ділають »закони природи«, керуючі рухом цієї маси

Для других нація єсть тільки тіню певних ідей, які порушуються в сфері абсолютної правди по своїм сталим і незмінним діялєктичним законам словесної лоґіки. »3алізна лоґіка« цих законів од живих реальних людей і од їх реальної природи розуміється сильніща: вона керує ними як маріонетками.

Для третіх врешті, нація єсть вічно змінливим і непредопреді-леним сполученим духа і матерії, складеним з елементів активних та пасивних. Рух цього сполученя залежить від взаємовідносин між його силами активними (порушуючими) і силами пасивними (восприй-маючими рух) та міряється духовою (ідейною) і матеріяльною якостю цих сил.

Ясно, що оці три представленя собі протилежні і що для людей думаючих (свідомо, або частіще несвідомо) одним з цих образів буде дуже трудно (а при великій імпульсивносте, і слабій — керуючій імпульсивностю — свідомій волі та інтеліґентности, навіть зовсім неможливо) зрозуміти людей, думаючих иншими образами.

Влада здобувається людьми для здійсненя своїх хотіннь, на окресленій території, серед живучого на цій території окресленого громадянств а*), при помочі такого чи иншого методу орґанізації, од якого залежить та чи инша форма держави і закону і така чи инша форма істнування нації. З оцими поняттями: територія, громадянство, держава, закон — і врешті з найбільше загальним, а тому і найменше ясним поняттям: нація — має весь час діло всяка політика як умілість здобування та орґанізації влади. І коли розмови про політику, та й сама політична акція, мають довести до якогось позитивного результату, то всі ці поняття мусять бути ясно окреслені і зрозумілі принаймні для тих, що спільно якусь політичну акцію хочуть вести.

Територія єсть одним з основних матеріяльних чинників політики державної. Але щоб уміти ним користуватись, треба з цієї пасивної нерухомої сили зробити силу порушуючу, активну. Сама по собі територія в динамічно-політичнім розумінню цього слова єсть ніщо. Можна мати прекрасну територію і ніколи не здобути на ній влади, не мати на ній своєї держави та не стати з нею ніколи нацією. Допіру свідомість своєї території і хотіння мати на ній свою окрему владу, свою окрему державу, перетворюють її в активну порушуючу політичну силу. З цієї свідомости і цього хотіння родиться патріотизм: любов до своєї землі, до своєї Батьківщини і' до всіх, без виїмку, її мешканців. Патріотизм — свідомість своєї території, а не сама територія — лежить в основі буття і могутности держав.

Громадянством — коли мова йде про динаміку громадського життя і політичну акцію — треба назвати всіх тих людей на даній території, які не живуть з виконуваня державних функцій і які не мають безпосередньої змоги для здійснюваня своїх хотіннь вживати сили фізичного примусу держави. До громадянства належать однаково і багаті і бідні, і орґанізатори і орґанізовані, і »пани« і »народ«, а відріжняє їх всіх, від тих людей, що в данім часі посідають в своїх руках і виконують державну владу, більша слабість і пасивність політична: менше хотіння влади, або неможливість це хотіння здійснити. Коли державу творять скрізь і завжди політично активніщі та сильніщі — ці, що правлять — то громадянство складається скрізь і завжди з політично слабших — з тих, ким правлять — будь вони багаті чи бідні, темні чи освічені.

Громадянство ніколи не буває однородне. В ньому перш за все істнуе поділ вертикальний, по способу продукції і праці: на к л а с и. Отже в теперішніх часах, наприклад, маємо: клас промисловий, який обіймає всіх громадян, що продукують товари — властителів фабрик, інженерів, робітників; далі клас хліборобський, який обіймає всіх, що продукують хліб — поміщиків, селян, сільських робітників; клас фінансовий і купецький, який живе не з продукції, а з обміну вже випродукованих цінностей; врешті в останніх часах" все більше викристалізовується окремий клас, що теж живе не з продукції, а з праці при комунікації — отже залізничники, шофери, почтовці, телєґрафісти і т. д. Окремо треба поставити клас інтеліґенції, тому, що вона виконує в громадянстві дуже важні функції, звязані з його ідеолоґією: духовим і умовим життям. До цього класу належать: духовенство, учителі, письменники, журналісти, адвокати, лікарі і т. д.

Завойована лежить в основі всякої держави. Чи зовнішнє, чи внутрішнє*) — воно єсть завжди тим кульмінацийним пунктом політичної боротьби за владу, веденої серед даного громадянства на даній території, від якого починається всяка нова держава, збудована на руїнах держави старої. Без завойованя не можна помислити собі початку держави. І коли ми цього факту завойованя, який лежить в основі держави, не бачимо зразу в істнуючих вже державних націях, то це пояснюється тим:

1. що держава завжди покриває собою ціле громадянство на даній території і в міру того, як її функції з часом все більше поширюються, вона в деяких випадках входить в контакт зо всіма комірчинами (класами та станами) громадянства і тому одріжнити її в нації од громадянства буває иноді так само трудно, як наприклад одріжнити в дитині (= нація) те, що походить од батька (= держава), від того що походить од матері (= громадянство);

2. що люде, які правлять, змагають завжди, в інтересах збіль-шеня свого авторитету, до того, щоб факт завойованя, від якого почалась їхня державна влада, як найшвидче забувся серед даного громадянства; *)

3. що в постійній боротьбі з новими, бажаючими опанувати державу, місцевими громадськими силами, деякі держави (тоб-то орґа-нізації старих завойовників) допускають ці нові громадські сили до участи у владі, приймають їх в свої ряди і в той спосіб декому з бажаючих влади в часах вже далеко посуненої подібної еволюції може здаватись, що й само народженя держав відбулось подібним »мирним способом«, шляхом «парламентарними на підставі мирного »соціяль-ного договору«, і що взагалі держава це мирна філантропійна установа, »збудована самим громадянством для своїх потреб«;

4. що зокрема сучасні демократії, в яких правлять невойовничі
меншости при помочі золота, фікції »народньої суверенности« і репре
зентації цифрової »більшости«, спеціально заінтересовані в неґації та
в умиснім затушованю факту завойованя, як початку держави.
Опанувавши (з тих чи инших причин, про які була мова в иншім
місці), під гаслами виявленя »волі народа« і репрезентації його
»більшости«, істнуючу в я? є на даній території і вже
сотворену колишніми завойовниками державу (з її вже готовою
армією, поліцією, судами, законами, фортецями, тюрмами і з її, вже
прищепленим масам, поважаним до держави), вони і на саме поход-
женя держави мусять переносити цю фікцію »більшости« і »народньої
суверенности». Бо їм треба, щоб »народ« вірив, що вони правлять
ним »з його волі і по його дорученю«, а не тому, " що вони можуть для
здійснюваня свого власного хотіння влади користуватись реальною
фізичною силою вже істнуючого старого, завойованим колишнім
сотвореного, державного апарату.

Форми завойованя і випливаючі з нього форми держави бувають ріжні, в залежности од того хто і як завойовує і від того, серел якого громадянства оце завойованя відбувається. Пре ріжниці в політичних методах твореня держав і орґанізаціі громадянства будем говорити тоді, коли розглядатимем самі ці методи. Тут, де мова йде тільки про означеня і розмежуванню понятть з точки погляду динаміки громадського життя і політично' акції, підкреслимо ще раз:

1. що під поняттям держава — ми розуміємо людей, як правлять, які вже завоювали, вже здобули собі політичну владу

2. що громадянство складається з людей, ще не здобувших
собі політичної влади, людей, якими правлять;

3. що коли громадянство, як резервуар сил, бажаючих влади,
знаходиться в стані вічної внутрішньої боротьби, вічного кипіння,
вічного руху вперед, вічної нерівноваги в боротьбі за владу, то
держава, як орґанізація людей, що вже здобули собі владу, має все
нахил до здержуваня руху, бо твореня вже твердих, скристалізованих,
непорушних форм;

4. що взаємовідношеня між здержуючою силою держави і рухом
вперед громадянства опреділяється кращою або гіршою організацією
держави і кращою або гіршою (у відношеню до продукції та ідеології)
організацією громадянства. Воно може вилитись: а) в нічим
необмежений хаотичний та анархічний рух вперед і врешті в
самовирізаня тоді, коли громадянство знищить здержуючу силу зле
зорганізованої держави; в) в нічим необмежений мертвий застій і
припиненя всякого розвитку тоді, коли держава поневолить слабе,
нездатне до організації своєї продукції та ідеології громадянство;
с) в гармонійний розвиток тоді, коли сила добре зорґанізованої
держави і сила добре зорґанізованого громадянства себе взаємно
рівноважать і доповнюють.

Значить. щоб істнував закон на даній території, в даній державі і серед даного громадянства:

1. мусить істнувати серед тих, хто творить для громадянства ідеологію, тоб-то серед його інтелігенції, настільки сильна організація (вона в історії приймає ріжні — кращі, або гірші — форми: церкви, університетів, наукових корпорацій, преси і т. д. ), щоб репрезентована нею ідеологія мала дійсний, а не фіктивний, моральний авторитет серед громадянства;

2. мусять істнувати серед даного громадянства такі сильні організації орґанізаторів продукції (організації класові), що здатні до виконуваня своїх завданнь без підмоги держави (без »Інґушів«, «казьонних пособій«, »карательних експедицій« і т. п. );

3. мусить істнувати на даній території сильна влада світська, влада державного меча, і ця влада державна мусить визнати авторитет істнуючої серед громадянства влади духовної, влади ідеології, мусить своє право більшої матеріяльної сили оцим моральним правом слабших обмежити та в своїх ділах державних оцим одним вже і для сильніщих і для слабших законом керуватись;

4. мусить влада державна визнати продуктивну здатність орґанізаторів продукції серед даного громадянства і дати їм для виконуваня їх продуктивних завданнь необхідну політичну свободу, межі якої конкретно опреділяе істнуючий закон.

Держиться закон силою оцієї узаконеної державної влади, цього узаконеного авторитету духовного і цієї узаконеної організаторської здатиости орґанізаторів продукції, які (влада меча, ідеологія та продукція) своїм взаємовідношеням серед даного громадянства на даній території і в даній державі, всі три разом, закон цей сотворили.

Врешті нацією я називаю продукт оцього складного взаємовідношеня держави і громадянства. Нація — це реалізація хотіння до буття нацією. Коли нема хотіння, виявленого в формі ідеї — нема нації. Але так само нема нації, коли це хотіння і ідея єсть, але воно не реалізується в матеріяльних формах держави. Всі-ж держави — як сказано вище — повстають з завойованя, тоб-то зі здійсненя хотіння шляхом орґанізованої боротьби.

Тут скажемо ильки загально, що необхідними передумовами повстання і розвитку нації єсть:

1. істнування на даній території такої політично активної верстви, яка має сильно розвинене стихийне хотіння влади (імперія-лізм), скріплене вірою в законність своїх хотіннь (містицизм); *)

2. залежна од свідомої волі та інтеліґентности здатність цієї верстви до такого обмеженя свого імперіялізму і містицизму, яке-б її обєднало та дисциплінувало, і тим дало їй можливість зорганізувати завойованя політичної влади і сотворити державу;

3. здатність цієї верстви, яка хоче і може правити, до розвитку в собі почуття патріотизму — здатність, залежна від того, яке відношеня цієї верстви до продукції та ідеології (наприклад у не-продуцентів кочовників, які не звязані з продукцією та землею, ця здатність буде мінімальна, у продуцентів осілих, які звязані з продукцією та землею, вона буде максимальна);

4. врешті істнування або не істнування серед місцевого громадянства добрих організаторів ідеології і добрих організаторів продукції, які своїм громадським авторитетом можуть примусити дану державну владу з собою рахуватись, а одночасно — коли вона буде з ними рахуватись — можуть її своїм авторитетом серед громадянства піддержати.

Значить, щоб рух і розвиток нації міг відбуватися нормально, треба:

1. щоб необхідна для цього руху боротьба поступовців з консер-
ватистами відбувалась в рамах одної, признаної обома сторонами,
державної організації, тоб-то щоб ці обидві сторони боролись —
одна за удержаня, друга за здобуття влади — в одній, їм однаково
дорогій і потрібній, державі; цього не може бути, коли одна або
друга сторона стирається на силу чужої, сторонньої держави;

2. щоб ця боротьба велась на грунті одного — спільного і консерватистам і поступовцям — основного закону, за його реформу або задержаня, але не за повне знищеня, бо тоді одні і другі тратять спільну державну та національну мову і боротьба між ними може бути вирішена лише фізичним винищеням одної з борючихся сторон;

3. щоб консерватисти, — тоб-то ці, які творять державу та захищають істнуючий закон і ці члени громадянства, яких хотіння даний державний лад і даний закон вповні задовольняє, були дійсно такою орґанізованою силою, що здатна здержувати завелику загонистість поступовців і підважувати тягар пасивних мас;

щоб ця сила консервативна, власне тому, що вона єсть дійсна сила, не лякалась поступовців, не винищувала їх, не обертала внівець потрібної їм свободи і тим самим не винищувала в нації єдиної сили, здатної творити поступ і сприяючої розвиткові нації. Иншими словами: ці дві сили — консервативна і поступова — від яких залежить нормальне життя нації, можуть істнувати тільки поруч себе і одну без другої помислити не можна, бо як-би молодість »знала«, а старість »могла«, то цілий світ, в якому ми живем, був-би зовсім инший

Силу поступовців творять більше ніж у консерватистів примітивні, а тому посідаючі більший розгон молодости: імперіялізм та містицизм, зо всіми тими руховими (збільшуючими рух) прикметами, що — як знаємо — з сильного імперіялізму та містицизму випливають.

Коли прикметою сильного та здатного консерватиста єсть уміння обмежувати силою волі і розуму свої пристрасти і почуття, свій імперіялізм та містицизм, то прикметою сильного та здатного поступовця єсть велике чуттєве, стихийне хотіння поширеня та влади і дуже велика віра в законність та правдивість цього хотіння. »Нація«, в якій всякий »правий« хотів-би бути національним Наполеоном, а всякий »лівий« сумнівався-б в законности хотіння власної національної держави, була-б карикатурою і могла-б істнувати тільки в літературі.

Нормальне і гармонійне взаемовідношеня цих сил полягає в тому:

1. що поступовці в своїй боротьбі за владу дисциплінуються і організуються здержуючою їхні занадто загонисті змагання організованою силою консерватистів;

що в цьому процесі боротьби вони, в своїй найсильніщій і найбільше здатній до влади частині, поволі абсорбуються консер-ватистами, які цю найсильніщу та найкращу частину поступовців допускають до державної влади і приймають в свої ряди

3. що, допущені до влади і прийняті в ряди консерватистів, вони відновлюють в цих рядах ослаблені рухові прикмети: імперіялізм та містицизм;

4. що силою цих, принесених з собою в консервативні ряди, рухових прикмет вони порушують пасивну народню масу при помочі державної орґанізації, витвореної консерватистами і обмежившої їх (поступовців) занадто для восприимчивости народу поступові змагання.

Знищивши державу, революція викликує серед народнії мас супроти себе реакцію. І як революція єсть, завдяки слабости" знікчемнілого консерватизму, звироднілим поступом, так реакція: єсть звироднілим консерватизмом, викликаним наслідками нікчемного і розперезаного поступу. Вона виявляється, як вже було сказано, в гіпертрофії держави: в сотвореню такої влади державної, яка — при внутрішній слабости сотворивших її контрреволюцийних елементів — внутрішню силу, присущу правовому, творчому консерватизмові — заміняє безправною диктатурою, терором і використовуваням для своїх політичних цілей сили пасив-ности та інертности, озлоблених революцією, народніх мас.

Далі, крім войовників і невойовників, треба з погляду політичної акції відріжняти між людьми продуцентів і непродуцент і в. Продуцент єсть той, хто в боротьбі з природою сам власноручно, або орґанізуючи сам особисто (підкреслюю: особисто) ручну працю других, добував сирові матеріяли та перероблює їх на потрібні для людей предмети. Непродуцент єсть той, хто сам ані добуванням, ані перерібкою, ані особистою організацією добування та перерібки потрібних для людського життя матеріялів не займається, а виконує натомість инші функції, необхідні для людського громадського життя чи то в сфері праці державної, чи інтелектуальної, чи в сфері обміну вже випродукованими предметами.

Перша, основна з» погляду політичного, ріжниця між продуцентом і непродуцентом лежить в їх иншому відношеню до ідеології. Продуцент не живе з ідеолоґії. Коли він по своїй природі не тільки продуцент, а ще й до того войовник, то при реалізації силою меча своїх стихийних політичних хотіннь, він, не живучи з ідеолоґії і опіраючись на своїй власній матеріяльній силі продукції, необхідної для людського життя, може поруч своєї влади державної, своєї влади меча, признати окрему владу ідеологічну, духовну (тоді, коли ця влада його політичні змагання скріпляє та орґанізує). Непродуцент, захопивши владу, буде завжди змагати до сполученя в своїх руках влади меча і влади ідеолоґії, вдади світської (державної) і влади духовної. Не посідаючи власної сили продукції, він свої стихийні хотіння влади може здійснити тільки при сполученю їх з суґестивною силою ідеолоґії.

Друга основна ріжниця між продуцентами і непродуцентами та, що перші, стикаючись в своїй праці з відпорною силою матерії, мають більше розвинене чуття реальности, дійсности, а другі більший нахил до абстракцій і в звязку з тим більше розвинену силу уяви, але й більший нахил до твореня фантастичних утопій, не згідних з дійс-ностю і шкідливих для неї.

Врешті третя основна ріжниця між продуцентом і непродуцентом виявляється в більшім стихийнім нахилі першого до о с і л о с т и, другого до кочовництва. Оця більша привязаність продуцента до місця осідку, з яким звязана його продуктивна праця, має величезне значіння для розвитку патріотизму (почуття своєї території) серед даної нації і в звязку з цим (в залежности од того, яке місце в її проводі і організації займають продуценти-войовники) рішає часто про національно-державне буття або небуття даної нації.

Недержавність— так зветься наша хвороба. Ця хвороба зовсім инша ніж — подібна до неї по своїм зовнішнім ознакам — поневоленість. Ми — всі мешканці України — не єсть громадянством поневоленим; ми — громадянство недержавне. Це значить, що ми держави, якреального втіленя нашої окремішности, не маемо не тому, що ми всі хочемо її мати, але нам якась зовнішня чужоземна сила в цьому заважав. Держави ми не маємо тому, що ми не уміємо самі в собі хотіння своєї власної держави розвинути, його в цілім нашім громадянстві розбудити і це хотіння, відповідним методом його організації, своїми власними місцевими силами здійснити.

Причини нашої недержавности діляться на дві ґрупи. Перша: причини статичні, тоб-то ті у м о в и і с т н у в а н я, які ми маємо од природи, і яких по сути змінити не можемо. Друга: причини динамічні, тоб-то способи нашого ділання в даних нам од природи умовах — способи, які в нашій історії бували кращі і гірші, і які ми розумом і волею, відповідно до наших хотіннь та ідей, можемо змінити.

Другою статичною причиною нашої недержавности єсть найбільше в Европі родюча земля і добре підсоння.

Політично руйнуючий вплив цих чинників виявляється:

1. в невпиннім притяганню на нашу землю все нових, ласих на українські багатства, активних завойовників, або — що було гірше, і відбувалось в значно більших розмірах: — в притяганню утікаючих од більше інтензивної праці та шукаючих легкого хліба невойовничих, пасивних елементів;

2. в надзвичайно швидкій деґенерації громадських інстинктів у одних і других під впливом власне цих чинників

Третя статична причина нашої недержавности, випливаюча з двох попередніх: неусталеність раси.

Врешті четвертою і останньою статичною причиною нашої не-державности єсть, випливаюча зо всіх попередніх, перевага в нашому характері емоціональности (чутливости) над волею та інтеліґентностю.

II. Наша „орієнтація".

⇐ Предыдущая 1 2 3 45