Демократію з республикою.. Класократію з правовою — законом обмеженою і законом обмежуючою — монархією.. Розглядові цих трьох політичних ідей і методів орґанізації, в приложен» їх до реальних умов нашого істнування і до випливаючих з цих умов восьми основ

Демократію з республикою.

Класократію з правовою — законом обмеженою і законом обмежуючою — монархією.

Розглядові цих трьох політичних ідей і методів орґанізації, в приложен» їх до реальних умов нашого істнування і до випливаючих з цих умов восьми основних проблемів нашого державного буття — присвячені мої »Листи«.

І.

Українська наддніпрянська інтеліґенція й українська

національна ідея.

Внутрішня боротьба українська тільки тоді моглаби бути не-руйнучою а творчою, коли б велась вона во імя повної волі й повної — державної й- культурної — незалежности цілої без винятку української нації. Не істнує ні одної європейської нації без спільної ідеї національної незалежности і без спільної боротьби за цю незалежність. І тільки коли істнує обєднуюча спільна ідея української національної незалежности, можемо говорити про істнування української нації.

В кожнім політичнім факті треба розріжняти два моменти: ідеольоґічну надбудову, що єсть продуктом теоретичного думання і складається під впливом ріжних пануючих в дану епоху теорій, і мате-ріяльне підложжа — спосіб життя й праці даної Групи — яке той політичний факт і ту ідеольогію предрішає. Українська демократична інтелігенція, що творила головні кадри так званого свідомого українства в часах передвоєнних і належала до всяких так званих вільних російських професій, себе в ролі будівничих української держави абсолютно уявити не могла і тому ідея своєї держави, збудованої якимись иншими українськими класами, була їй як не ворожа, то в найкращім разі абсолютно чужа.

Ми в своїй історії вже раз такий же самий поступовий і демократичний інтелігентський рух переживали. Це була наша релігійна унія в XVII. столітті. Вона — поминувши її релігійний і культурний бік, про який тут не говорю, зазначивши тільки, що з того боку вона відограла величезну позитивну ролю — під оглядом політичним намагалась примирити українські національні змагання з інтересами польської держави і якої провідники, освічені по європейські поступові інтелігенти, хотіли стати єдиними репрезентантами української нації перед польською державою і єдиними посередниками між цією державою й українськими народніми масами. Для того вони хотіли знищити дві инші українські національні сили: тодішніх українських „реакціонерів" та старовірів православія з одного боку, і провідників тодішньої соціальної революції, низове козацтво — з другого. Але це тодішнім політичним уніятам не вдалося. Соціяльна революція й православна шляхецько-міщансько-попівська реакція сполучились разом і під проводом Великого Гетьмана Богдана Хмельницького витворили дійсно все національний рух, що розвалив польську державу й розігнав тодішніх серединців — українських уніятів.

Тепер подумаймо, що сталося б з нами в XVII століттю, колиб польська держава, кинувшись у проектовану тоді турецьку війну й потягнувши за собою в цю війну, як цього хотів король Воло-дислав IV, і українську козаччину, була б війну програла й через те розвалилась. Що сталося б, колиб на чолі визвольного руху української нації стали вороги програвшого війну короля Воло-дислава й української козаччини — українські уніяти, які, бажаючи потягнути за собою народні маси, ' а самі належачи до безземельної інтелігенції (цей факт між иншим усе підкреслювали тодішні оборонці православія), роздаровувалиб їм землі українських „королівських приятелів" козаків і українських православних реакціонерів, „соціялізувавши" при тім у Хмельницького його хутір Суботів, а в Київо-Печерської Лаври всі її численні маєтки.

Очевидно сталося б тоді те саме, що сталося й тепер з державним будівництвом, веденим такими ж самими — й по своїй соціяльній інтелігентській природі й по свому духу посередників — нашими сучасними політичними уніятами.

Коли відродженя націй відбувається без'національного ідеалізму, без любови до цілої нації в усіх її класах і групах, без того ідейного національного пафосу, того романтичного захопленя образом пової волі й незалежности нації, що йшло в парі з відродженям усіх європейських народів, то в наслідок того з самого поняття нації викидається весь його живий творчий зміст. Остається тільки форма — мертва шкарлупина без зерна.

Нації творяться перемогами, або нещастями психольогічно спільними для всіх членів одного національного колективу. Де наші спільні перемоги й де наше спільне горе? Гетьманці вважають за винуватців руїни всяких українських соціялістичних демократів, авторів братання з Керенським, третього універсалу і провідників повстання. Демократи думають, що все зло пішло від гетьманців, що розігнали Центральну Раду. Почавши повстання проти Гетьмана разом із українськими большевиками й Галичанами — всі вони в кінці пересварились. Большовики думають, що справа програна тому, що народові зрадили демократи, а демократи думають що через здєуо-ралізованя народу большевиками. Наддніпрянці всю вину складають на Галичан за те, що вони передались до Деникина, а Галичане на Наддніпрянців за те, що ті передались до Поляків.

Наша інтелігентська більш або менш соціялістична демократія це рідна сестра такоїж демократії всесвітної, це послушне знаряддя в руках інтернаціональної, ліберальної, капіталістичної буржуазії. І її доля тісно звязана з долею, інтересами і намірами тієї капіталістичної буржуазії.

Те, що наші „соціялізатори землі" суть одночасно горячими прихильниками в теорії, а ще більше на практиці „американізму" — це не річ їхнього індивідуального смаку, а льоі'ічна консеквенція цілого їхнього світогляду. Сполучені Держави, це власне країна, де закон капіталу одержав повну перемогу, де демократія святкує повний тріумф, де кипуче народнє політичне життя з цілою хмарою інтелігентських народних політиків кермується за кулісами кількома великими анонімними трестами; де — як пише той самий соціольоґ Сорель — всі засоби для того, щоб дійти до багацтва, добрі, де панує повна байдужість до того, що становить шляхотність (noblesse) життя, де безсоромність фінансістів є ідеалом — покищо нездійсненим — (слова ці були написані перед війною! ) для всіх європейських біржових спекулянтів.

Тому то демократична та народолюбна, більш або менш соціялістична інтелігенція мусить в інтересі самозаховання так республіканську політику вести, щоби, лякаючи буржуазію народнім гнівом, не залякати її аж до смерте, а заступаючись всіма силами за народ, не допустити його до соціяльної революції. І наша молода республіка з правлінням тібїж самої інтелігентської демократії, моглаби /держатися тільки в такім випадку, колиб:

1. Не побідила на Україні соціяльна революція, що цю демократичну інтелігенцію, як політичний чинник, змете;

коли-б не зорганізувались й не скріпилися українські національно активні й політично сильні та чесні, неполохливі аристократичні продукуючі класи, отже, або клас робітничий пролетарський, або клас хліборобський в першій мірі, які посередників при правлінню державою не потребуватимуть. А натомість, коли-б:

1. Сучасне, національно пасивне, сполыдене та помосковлене
поміщицтво й українські філії міжнародньої фінансової буржуазії,
побачивши вплив української демократії на українські народні маси,
цей вплив у своїм власнім інтересі піддержали й віддали їй прав
ління українською республікою з тим, щоб вона за всякі фінансові,
економічні, особисті і т. п. уступки забезпечила їм спокійне парази
тарне істнування.

2. Колиб українська демократія той вплив свій на народні маси
на ділі доказала й здержати їх у своїх руках зуміла.

Політика нашої демократії, що полягає в тому, щоб за посередництвом зпольщених демократичних, переляканих поміщиків звернути на себе увагу Польши, а через Польщу здобути для себе признання від антантської плютократії, — це єдина можлива й консеквентна, коли вже Керенського не стало, її політика. Це льо-ґічне продовженя братання Центральної Ради з єдиним російським не-большовицьким революційним фронтом, переговорів з Генералом Табуї, „тарнопольського наступленія" і закона про національні мен-шости. Свій хвилевий противуприродний союз у формі Берестейського миру з аграрною монархічною Німеччиною „спокутувала" наша демократія війною зі здезорганізованими Антантою Німцями і знищеням власної української Гетьманської Держави. Тепер тільки треба, щоб усяка „Антанта" оцю покуту й оці чесноти оцінила, та мандат на посередництво між своїми інтересами й українськими на-родніми масами демократії нашій у руки дала. В той тільки спосіб моглаб бути збудована Українська Народня Республіка.

Тільки єдиний хліборобський, до землі міцно привязаний і з рільничої продукції а не з політики живучий клас заінтересований кровно — життям а не словами — в істнуванню власної, незалежної Української Держави. Він по класовій своїй природі не може бути національним посередник о м між чужими урядами й „народом". Він українським може бути тільки у власній державі, або мусить бути неукраїнським у державі чужій

Найкращих організаторів знайти і до праці державної притягти не може навіть найкраща виборна влада, бо вона перш за все мусить числитися не з талантом а з партийниМ цензом людини. До того вона заінтересована в тім, щоб ніхто здібніший, ніхто дійсно талановитий коло неї при праці державній не опинився, бо виборець тоді готов стратити любов і довіря до своїх народніх представників. Врешті всяка виборна, часова влада тільки використовує час свого правління і принаймні незареґістровані історією всіх республіканських демократій такі факти, щоб виборні кабінети міністрів і виборні президенти старались улекшити працю і забезпечити славу своїм більше щасливим конкуренталі і наступникам.

Тільки той, хто стоїть понад всякими вибора. ми й понад всякими партіялш — той хто заінтересований у зрості, в скріпленню, а не використовуванню держави, — хто несе за цю державу не часову, а постійну аж до смерти і по смерти перед своїми нащадками відповідальність — тільки Господар Монарх захоче й зможе тих найкращих організаторів знайти, до діла державного поставити, а негодящих — що не менше важно — не вяжучись ніякими партіями, від партацької роботи усунути.

Держави у нас немає, але села українські, хоч з великою бідою,. досі ще живуть, орють, сіють і якось самі управляються. Народ навіть в тій страшній руїні поволі виділяє із себе найкращих оріані-заторів — нову українську аристократію. І вона повстає та. м, де від початку свіча кожна дійсна аристократія повставала: при праці й при війні, при обсіві ланів і при обороні села від бандитів і реквізицій.

Трьох синів рідних має сьогодня наша мати — спільна наша людська громада — Україна: хлібороба-гетьманця і неомонархіста, більш або менш соціялістичного інтеліґента-демократа й республиканцу, і пролєтаря-большевика та інтернаціоналіста. Мати наша тяжко хвора. Всі сини її поріжнені, кволі, слабосилі й сильної, обє-днуючої їх всіх національної ідеї вони досі для громади своєї сотворити були не в силі.

Тільки один інстинкт любови сина — громадянина до матери — громади може подиктувати нашому розумові, те що до врятування України, для зорґанізукання нашої громади в націю потрібно. Наша власна нами ж кожного дня творена будуччина покаже, чи був взагалі за наших часів на Україні отой український національний громадський інстинкт і з окрема — у кого з синів України любов до матері — у кого з нас національна ідея українська —була найглибша й найсильніща.

Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, коли ми сами нацією не схочемо бути. Ось перша й основна

точка нашої — як де-хто каже —- «неясної, недоброї і авантюристичної* орієнтації.

Ми маємо надзвичайно здібну, сильну, здорову народню масу з окремою мовою, окремою своєрідною культурою, масу, що компактно живе на точно означеній території. Маємо отже основні статичні елементи нації, які в теорії завжди можуть служити підставою для бажання перетворити їх в елементи динамічні: для сформування з нашої несвідомої етнографічної маси, свідомої та зорганізованої державної нації. Але на практиці, за винятком двох діб у нашій історії: варяжсько-князівської та шляхецько-козацької, зорґанізування нашої етнографічної маси в націю і державу не вдавалось. Не вдавалось же воно тому, що за винятком тих двох діб не знайшлось на нашій національній території ґрупи людей, настільки авторітет'ної, щоб вона зуміла біля себе 9бєднати величезну більшість української етнографічної маси і настільки сильної, щоб вона могла всі зовнішні, ворожі наскоки відбити та всі внутрішні деструктивні руїнницькі течії серед власного народу побороти, міцну власну державну організацію для цього сотворивши.

На нашу думку класом, що єдиний може мати на Україні потрібні для обєднання та зорґані-зування цілої нації силу й авторітет — єсть найдужчий з усіх українських класів наш клас хліборобський. Ми не маємо і ще довгий час не могтимемо мати сильного класу міщанського, буржуазного, такого, який став підставою національного обєднання скажім сучасної Чехії та Польщи. Наш слабкий і нечисленний пролетаріат теж до такої ролі нездатний. Тільки український клас хліборобський встані власною силою і власним авторітетом політично зорганізувати і національно обєднати нашу етноґрафічну масу, тоб-то сотворити Українську Державу і Українську Націю — ось друга основна точка нашої політичної »орієнтації«.

Класова свідомість опреділюється тут способом хліборобської продукції, якої основною ознакою єсть індивідуальна здатність хлібороба " випродукувати якнайбільше хліба на власнім участку землі. Хліборобство — як слушно каже Сорель — це мистецтво і оцім характером індивідуального артизму воно ріжнитьсн засаднило від сучасної машинної, трафаретної фабричної нромнелопости. Наймана праця г. хліборобстві це тільки ноширеня індивідуальної, мистецької здатности хлібороба. І найманий робітник і; хліборобстві це по-мішник хо з я іна. а не, як в індустрії, додаток- до машини, якого можна иноді теж замінити машиною.

Коли-б український хліборобський клас — клас найдужчий е Українській Нації — сам був політично і національно обєднаний і зорґанізований, то біля нього напевно вже-б досі обєдналась і зорганізувалась уся Українська Нація. Коли-ж того немає, коли Нація наша національно розбита і політично незорґанізована, то це знак, що найдужчий її клас сам розбитий і здезорґанізований. Від обєднання та зорґанізування українського хліборобського класу залежить обєднання та зорґа-нізування цілої Української Нації. . . Ось третя основна точка напіої політичної »орієнтації«.

Без морально здорових та до громадської роботи здатних останків як п о мо с к о в л є н о г о так і спольщеного українського дворянства не може бути сотворена нова х л іборобсько - се л ян-ська дєржавна провідна верства, не може бути о б є д н а н и й нею хліборобський клас, а значить не може бути обеднана Українська Нація і зорґа-нізована Українська Держава — ось четверта основна точка нашої політичної »орієнтації«.

Наші політично активні державні верхи поділились у своїй козацькій республіці на три орієнтації: московську, польську й турецько-татарську — орієнтації, відповідаючі трьом головним політичним течіям, робленим нашими сусідами серед козацького «Суверена-народа». Таким робом ці наші державні верхи ослабили себе і. знесилені до останку внутрішньою політичною боротьбою, пішли по лінії найменшого опору. І хоч не були вони ще тоді есерами, але гасло їх було таке саме: йти за народом. Народ же наш. як і кожний народ, ішов розуміється за силою. Поїш ще сяк так сильні були польська й татарська держави, йшов він по трохи за Польщею, по трохи за Татарами, але в міру зросту сили московської, він почав усе більше хилитись «до востоку». »3 народом« ішла туди і старшина.

Без української Монархії — в формі ді-дідичного а не виборного Гетьманства — немо ж е повернути* до Української Нації політично-чесна, державно-творча частина по-м о с к о в_л є них і спольщених дворянських верхів-хліборобського класу; не може бути сформована при її участи нова, здорова й сильна, седянсько-хліборобська аристократія; не може бути обєд-наний авторітетом цієї нової селянської ари-стократії український хліборобський клас. Значить: тільки при гетьмансько-монархічній формі українського державного ладу українок и й клас хліборобський зможе о б є д н а т и с ь, зорганізуватись і придбати ту внутрішню силу. без якої не може ним бути. обеднана Українська Нація і не може бути збудована Українська Держава — ось пята основна точка нашої політичної. »орієнтації«.

Сталося так тому, що Маєстат Української Нації — персоніфікований цілою нацією в реальній, дійсній особі Голови Держави, »Богом даного« Великого Гетьмана Богдана — був повалений з хвилиною поваленя династії Хмельницьких. »Нехай тая слава буде, що Хмельницький Г є т ь м а н! « — ціми словами прийняв цілий народ український радісну звістку про перехід булави по наслідству до молодого, недосвідченого, але всеж таки Богдановою сина — Юрія. В тій славі, з в я з а н і й з дідич ним іменем' Гетьмана, народ бачив свою власну славу. І поважаючи персоніфіковану в особі гетьманської династії свою славу, він учився-би поважати сам себе. Ідейний Маєстат Нації, втілений в реальну пануючу гетьманську династію, був-би став для народа зрозумілим, реальним і дійсним, всіми поважаним, сталим і незмінним Маєстатом Нації. Але перенесений в часах нашої Руїни разом з джерелом верховної влади державної на саму народню масу, він став фікцією. Фікцією, якої кожному стало вільно вживати для своїх цілей, тому власне, що це фікція; тому, що державний лад, який на цій фікції, на «суверенности народа« спірається, не в силі забезпечити од використовування для власного вжитку, од образи, од насмішки, од приниженя Маєстату Нації, що в фіктивному «суверенному народі» спочиває.

Тільки реальна, дійсна, нефальсифікована державно-національна традиція може стати основою для будови реальної, дійсної, а не »літературної« Української національної Держави. Ця реальна, дійсна, дер ж а в н о - творча, а не державно-руйнуюча українська національна традиція звязана нерозривно з поняттям Українського Гетьманства. З упадками Гетьманства надала й Україна. Хто хоче воскресити, відродити Україну, той мусить реставрувати Гетьманство. Всякий ворог Гетьманства, це свідомий або несвідомий ворог державного й незалежного істнування Української Нації.

Без від род женя й реставрації державно-національного т р а д и ц и й н о г о У і;, р а ї іі с ь к о г о Гетьманства в особі проголошеного Головою Держави родового, дідичного Гетьмана, не буде сотворено на Україні та і: их у м о в. up и яких най дужчий на Україні хліборобський клас зможе поступитися своєю більшою реальною силою во імя ідейних, всенаціональних інтересів Держави і Нації, зможе здобути для себе в очах инших класів необхідний моральний авторітет, і тому зможе вжити свою більшу силу на будову Української Держави і на обєднаня Української На ції — ось шоста основна точка нашої політичної «орієнтації».

Гетьманство — це Трудова Національна Монархія, це персоніфіковане в особі Гетьмана єдино-владство і д є ї Наці ї над цілим працюючим, продукуючим трудовим народом і всіми його класами, а не монархія-єдиновладство одної якоїсь касти — чи бюрократів, чи комуністів, чи конституцийної демократії — над рештою нації. Воно, як верх піраміди, коронує собою труд цілої Нації, зорганізований в класових трудових установах всіх класів, а не приголомшує брехнею і террором розбите і розпорошене тіло нації, щоб використовувати національну працю на користь тільки одної касти: комуністів, бюрократії чи конституцийної демократії.

Ми хочемо аристократії, але здорової, міцної, до творчости здатної, а не штучного консервування аристократії здеґенерованої і безсилої. Ми думаємо, що таку нову аристократію витворить в своїх класових орґанізаціях кожний український клас на підставі власної класової традиції і власної класової селекції. Найкращі між хліборобами, найкраща між військовими, найкращі між робітниками, найкращі між інтелі-ґ є н т а м и, най к ращі мі ж промисловцями і т. д. — ось нова українська аристократія.

Ніяка армія, ніяка політична організація не переможе, коли в ній немає »ду'ха«. Найрозумніше обчисленими »десантами«, най-раціональніще заготовленими проектами всяких демократизацій, со-ціялізацій, парцеляцій і всяких народніх установчих зборів, одно-влово — самими лише кулеметами і політичними хоч би найдемокра-тичніщими »платформами« не можна ніколи перемогти большовизму, який залляв нашу Україну Бо большовизм це віра, яка своєю силою здатна творити свої діла. Цій чужій вірі можна протиставити тільки свою віру. І переможе наша віра чужу віру тільки тоді, коли вона матиме своїх вірних, коли підійматиме вона їх на свої діла. І тоді, коли ці діла нашої віри будуть вищі, будуть кращі, будуть більше відповідати стихийним потребам законности і моралі даного громадського організму ніж діла віри чужої.

Якими мають бути ці діла нашої віри вказує нам само сучасне хаотичне, стихийне громадське життя. До ідеї Гетьманської і до Гетьманців ставляться на Україні більші моральні вимоги. Тільки Гетьманські уряди не мають права поступатись перед сусідами Українською Землею; тільки їм не вільно зрікатись моральних суверенних прав своєї Держави і Нації. *) Тільки у Гетьманців уважається за непростимий гріх те, що нормально і само собою зрозуміло у всяких, в тім числі і коммуністичних, демократів та республіканців. Коли який небудь гетьманський староста брав хабарі і крав державні гроші, то він в поняттю законности і моралі нашої народньої маси вважався зовсім слушно за злодія, якого за це треба вбити. Але коли це саме робить який небудь «народний комісар«, то ці самі маси вважають це явище зовсім нормальним. Бо в поняттю законности і моралі нашої чесної і морально здорової народньої маси сама революція єсть неморальна — і чесність не може бути обовязковою моральною прикметою тих, кого революція винесла на посади, на керовництво громадського життя.

Наша сила й будучність в отих непорушених революцією поняттях законности й моралі українських народніх мас і в тому, що вимоги тієї законности й моралі громадського життя прикладаються до нас, Гетьманців. Тим знаменем переможемо, коли тільки його вірою-своєю скріпимо і розумом своїм усвідомимо. Бо це знак, що підстави всякого організованого громадського життя: почуття законности і громадської моралі істнують ще в нашій нації. І це знак, що сама стихія життя, ставля^т/и до нас більші моральні вимоги, допоможе нам перемогти нашу внутрішню слабість, викресати з себе максімум енергії і завзяття, без яких не можна перетворити в організовані форми хаотичної стихії життя. Вона прийме нас, вона зростить нас своїми буйними потугами, але т і л ь к и тоді, коли ми станемо того варті — тільки тоді, jk о л и ми самі, своєю власною моральною в а р-тостю виправдаємо ті більші моральні вимоги, які ставить до нашої творчої ідеї, до нашої більше моральної віри сама оця стихія життя.

Без відданих всею душею своїй ідеї і готових за для неї на же ртви, без морально вартних, політично чесних, дисциплінованих і зорганізованих, до творчої громадської праці здатних Гетьманців — не зможе бути реставроване традицийне, національне Українське Гетьманство, не зможе прибрати українських національних форм період відбудови і творчости, що настане в Україні по теперішнім періоді демократичного руйнування. Бо без Геть-манства не зможе витворитись нова авторитетна державно-творча національна українська верства, не зможе хліборобська частина тієї верстви обєднати і зорґанізувати свій хліборобський клас і не зможе біля того найдужчого українського класу обеднатись Українська Нація та зорганізуватись Українська Держава — ось сема основа точка нашої політичної »орієнтації«.

⇐ Предыдущая 1 234 5 Следующая ⇒