Шарль Гуно (1818 – 1893рр.)

Шарль Гуно (1818 – 1893рр.)

Мистецтво - це серце, що здатне мислити.
Ш. Гуно

Ш. Гуно займає одне з найпочесніших місць серед композиторів XIX в. Він увійшов в історію музики як один з основоположників нового напряму в оперному жанрі, як автор «ліричної опери». Він вважав, що мелодія завжди буде найчистішим вираженням людської думки. Вплив Гуно позначився на творчості таких відомих французьких композиторів, як Ж. Бізе і Ж. Массне. Крім того, Шарль Гуно зіграв значну роль у розвитку французького романсу, одним з творців якого він є. Гуно наситив мелодику цього жанру елементами популярної міської побутової музики. Якби не захоплення оперою і релігією, композитор став би одним з кращих французьких симфоністів.

Гуно народився в Парижі в сім'ї художника. Вже в дитинстві проявилися його здібності до малювання і музики. Початкову музичну освіту Шарль здобув у матері, яка була викладачем фортепіанної гри. У ліцейські роки хлопчик співав у церковному хорі. Завдяки хорошим вокальним даним, йому довіряли сольні партії. Вже тоді Шарль пробував себе у композиції та почав вивчати теорію музики у А. Рейхи. Перші враження від оперного театру, в якому йшли опери «Отелло» Дж. Россіні та «Дон Жуан» Моцарта, визначили вибір майбутньої кар'єри. Проте мати, дізнавшись про рішення сина і реально представляючи труднощі на шляху артиста, намагалась чинити опір.

Закінчивши ліцей, Гуно поступив у Паризьку консерваторію, де займався контрапунктом у Ф.Галеві, а композицією у Ф.Паера і Ж.Ф.Лесюера. У 1839 році за кантату «Фернан» Шарль був удостоєний Римської премії, яка дала право жити в Італії та Німеччині до 1842 року. У Римі Шарль вивчав велику духовну музику італійського Відродження, написав дві меси, реквієм та кантату. В Німеччині Гуно відчув сильний вплив музики Ф.Мендельсона та Р.Шумана.

Повернувшись в Париж, Гуно служив органістом і регентом в церкві Іноземних місій в Парижі. У цей період композитор писав лише духовну музику (Ave Maria - ймовірно, кращий його духовний твір, натхнений прелюдією до мажор Й. С. Баха з 1 тому ДТК). Свідомість Гуно набуває релігійної спрямованості, також він замислюється про духовну кар'єру. Протягом двох років композитор слухав курс богослов'я при семінарії, проживав у монастирі та носив сутану абата. Складні душевні пошуки все ж змусили молоду людину відмовитися від духовної кар'єри і знову вступити на шлях мистецтва.
У 40-50-ті роки Гуно захоплюється твором опер, пізніше це стане основним напрямком діяльності композитора. У цьому жанрі його дуже приваблювало щоденне спілкування з публікою. У 1851 році в Лондоні була виконана його меса соль мажор. Успішна прем’єра відкрила перед композитором нові можливості - паризький театр «Опера» прийняв до постановки першу оперу Гуно «Сафо» (1851р.), однак вона не мала успіху. Г. Берліоз дав у пресі нищівний відгук на цей твір.

Наступного року були написані строгі та витримані за колоритом хори до трагедії Понсара "Улісс". В тому ж 1852 році композитор очолив паризький «Орфеон» (об'єднання хорових аматорських товариств, до складу яких входили робітники та інший простий народ з передмістя Парижу), керівництво ним продовжувалось до 1860 року. Гуно написав для «Орфеона» велику кількість хорових творів, постійно підвищував співочу культуру виконавців, одночасно вивчав міський фольклор. Чуйно вловивши склад і характер міської музики, Гуно виявив нові засоби музично-драматичної виразності, що відповідали вимогам часу. Він відкрив у французькій оперній і романсовій музиці багатющі можливості лірики.

Наступна опера Гуно – «Закривавлена черниця» (1854р.), лібрето якої відкинули п'ять композиторів, включаючи Г.Берліоза. І на цей раз прем'єру чекала невдача. У 1857 році Гуно був на межі серйозного душевного захворювання, але справився з ним завдяки роботі над новим твором. Комічна опера «Лікар мимоволі» (1858р.) привернула до себе більшу увагу, до твору проявила інтерес і лондонська публіка, але тільки завдяки ліричній опері «Фауст» (1859р.) композитор зміг зміцнити своє становище в театрі. Прем'єра першої ліричної опери в історії оперного мистецтва відбулася на сцені «Театр лірик», потім Гуно виключив її з репертуару і переробив в ній розмовні діалоги в речитативи. Нова редакція «Фауста» з додаванням балетної сцени «Вальпургієва ніч» завоювала симпатії публіки, вона була поставлена в 1869 році в Імператорській академії музики (тодішня назва паризької «Опера»).

Після «Фауста» Гуно створив низку різноманітних опер: лірико-комічну «Філемон і Бавкіда» (1860р.), комічну «Голубка» (1860р.), «велику» французьку «Цариця Савська» (1862р.), ліричну «Мірейль» (1864р.), але вони за своїми художніми якостями значно поступаються «Фаусту». Поряд з операми Гуно постійно писав і духовні твори, але жоден з них не залишив помітного сліду у французькій музиці. У 1866 році Гуно був обраний членом Інституту Франції.

Другою вершиною оперної творчості Гуно стала лірична опера «Ромео і Джульєтта» (1867р.за В. Шекспіром). Композитор працював над нею з великим захопленням. Опера була поставлена в 1867 році на рік Всесвітньої виставки в Парижі на сцені «Театр лірик». Прем’єра її пройшла з великим успіхом.

У 1869 році у композитора стався новий напад нервового захворювання, викликаний містичними настроями. У 1870 році почалася франко-прусська війна, тому Гуно переїхав з родиною до Англії. В 1871 році Гуно створив траурну кантату "Галлія", присвячену подіям франко-прусської війни. Протягом 5-ти років композитор проживав у Лондоні, де організував «Хор Гуно», нині цей хор іменується Королівським. Після повернення на батьківщину композитор знову зайнявся музичною творчістю, а також роботою музичного критика.

У 1870-і роки Гуно знову підпав під вплив клерикальних умонастроїв. Релігійність стала головною причиною занепаду його оперної творчості. Написавши ряд невдалих опер (у тому числі «Полієвкт»1878 р., «Данина Замори» 1881р.), він відійшов від музичного театру, віддавши перевагу духовній музиці. Серед його останніх великих творів - дві ораторії: «Спокута» (1882), «Смерть і життя» (1884р.- в її композицію увійшов Реквієм, написаний у 1893 році), а також духовні пісні.

В останні роки Гуно займався літературно-критичною діяльністю. Своїми виступами у пресі він підтримував твори К. Сен-Санса. Він написав передмову до видання листів Г. Берліоза, книгу «" Дон Жуан "Моцарта», мемуари «Спогади артиста» та багато іншого.

Останні роки життя Гуно провів у Сен-Клу під Парижем, займаючись з молодим композитором А. Бюссе.

Шарль Гуно помер у 1893 році, залишивши творчу спадщину у вигляді: 12 опер, більше 100 романсів і пісень, великої кількості чоловічих хорів, 3 симфоній, камерно-інструментальних та духовних творів.

12 3 4 5 6 7 Следующая ⇒