Список літератури. 8 страница

6.5. Договір комерційної концесії. Це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК). Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний^{^[6]}.

У більшості зарубіжних країн цей договір відомий як договір франчайзингу. За цією схемою в Україні працюють, зокрема, „Макдональдс", „Наша Ряба", „Джинсы Суперцена", „Картопляна Хата", „Пицца Челентано", „Піца-хат", „Білла", „ІС", „Лукойл-Україна", „ТНК-Україна", „Кодак", „Кока-кола"та ін.

На відміну від ліцензійного договору, за яким надається право використання майнових прав інтелектуальної власності, основна мета укладення договору комерційної концесії - створення користувачем виробничої, торгової чи збутової ланки у мережі бізнесу правоволодільця. Тут недостатньо лише дозволити користувачеві використовувати об'єкти інтелектуальної власності, необхідно організувати і навчити його здійснювати діяльність аналогічно правоволодільцю і на тому ж рівні.

У зв'язку з цим предметом договору комерційної концесії є право на використання трьох складових: 1) об'єктів права інтелектуальної власності (комерційних найменувань, торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо); 2) комерційного досвіду; 3) ділової репутації [право на її використання надається опосередковано - шляхом використання засобів індивідуалізації (комерційних найменувань чи торговельних марок) правоволодільця].

Сторонами договору комерційної концесії можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності: правоволоділець - виробник товарів (робіт, послуг), який використовує належні йому права в підприємницькій діяльності, має комерційний досвід і ділову репутацію та зацікавлений у розширенні свого бізнесу; користувач - юридична або фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, яка має намір скористатися комплексом прав правоволодільця.

Якщо для сторін договір комерційної концесії є дійсним з моменту укладення у письмовій формі, то у відносинах з третіми особами сторони мають право посилатися на договір лише з моменту його державної реєстрації за загальним правилом органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця, а якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

Досить детально ЦК регламентує обов'язки правоволодільця і користувача (ст. 1120, 1121). Оскільки договір комерційної концесії є взаємним, правам однієї сторони кореспондують обов'язки іншої.

Користувач може бути наділений правом укладення договору комерційної субконцесії, тобто договору, який укладає користувач у випадках, передбачених договором комерційної концесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії.

У договорі комерційної концесії можна виділити таке: внутрішні відносини складаються безпосередньо між сторонами договору комерційної концесії - правоволодільцем і користувачем та зовнішні відносини виникають між користувачем і третіми особами в процесі реалізації договору комерційної концесії (при укладенні, наприклад, договорів купівлі-продажу, підряду тощо). Аналогічним чином будується і відповідальність сторін.

Відповідальність перед третіми особами несе не лише користувач, а й правоволоділець. У цьому випадку за загальним правилом відповідальність правоволодільця є субсидіарною і настає за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. Виключенням є солідарна відповідальність правоволодільця і настає вона за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця. У цьому випадку споживач має можливість на власний розсуд вирішувати до кого заявляти вимоги - користувача чи правоволодільця.

Притінення договору комерційної концесії може бути на підставах, передбачених загальними положеннями про зобов'язання (гл. 50 ЦК), нормами про договір комерційної концесії (ст. 1126 ЦК) чи самим договором комерційної концесії. Оскільки договір комерційної концесії підлягає реєстрації, то щоб реєстр відображав дійсний стан речей, законодавством уведена вимога державної реєстрації припинення договору.

Слід звернути увагу, що договір комерційної концесії припиняється у разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом (ч. З ст. 1126). Якщо правоволоділець пропонує як заміну іншу торговельну марку чи позначення, то користувач має два варіанти поведінки: 1) відмовитися від цього і вимагати розірвання договору з відшкодуванням збитків або 2) погодитися на продовження чинності договору (при цьому за ст. 1128 ЦК він має право вимагати зменшення плати за договором).

Якщо ж у період дії договору комерційної концесії припинилося право на інший об'єкт інтелектуальної власності, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.

6.6. Інші договори у сфері інтелектуальної власності. Невичерпний перелік договорів у сфері інтелектуальної власності пояснюється неможливістю законодавчого закріплення усіх можливих договірних конструкцій у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести договори: 1) між співавторами; 2) між співвласниками охоронного документа (патенту чи свідоцтва); 3) про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності; 4) про передачу ноу-хау; 5) щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.

Потреба укладення перших двох із зазначених договорів пояснюється тим, що у випадку наявності прав кількох осіб щодо одного об'єкта необхідно урегулювати відносини між особами. Так, у випадку відсутності такого договору кожний правоволоділець може використовувати об'єкт за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл на використання та передавати майнові права інтелектуальної власності на об'єкт іншій особі без згоди інших правоволодільців.

Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності - це цивільно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і працівником стосовно узгодження механізму розподілу прав на створені у зв'язку з виконанням трудового договору чи доручення роботодавця об'єкти інтелектуальної власності. У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Договір про передачу ноу-хау - це договір, за яким правовласник передає зацікавленим особам право на використання повністю або частково конфіденційних знань, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала.

Ноу-хау (англ. know-how - знаю як) - повністю або частково конфіденційні знання, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала (див: Право інтелектуальної власності: Підручник / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К.: Ін Юре, 2002. - С. 596).

Якщо за ліцензійним договором достатньо надати дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності (тобто не забороняти його використання), то за договором про передачу ноу-хау необхідно виконати активні дії - розкрити певні знання, що зберігаються в режимі секретності.

Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав - це договір, за яким володілець майнових авторських чи суміжних прав наділяє організацію колективного управління повноваженнями щодо управління належними їм майновими правами інтелектуальної власності. На підставі цього договору організації колективного управління укладають договори з зацікавленими особами про використання прав, переданих в управління, а також збирають, розподіляють і виплачують зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права чи суміжних прав суб'єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють, а також вчиняють інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту наданих в управління прав (ст. 49 Закону України „Про авторське право і суміжні права").

Список літератури.

1.Азимов Ч.Н. Договорные отношения в області научно-технического прогрссса. - X.: Вища шк. Изд-во при Харьк. ун-те, 1981.- 136 с.

2.Дахно И.И. Право интеллектуальной собстввенности: Науч. справ.пособие - К.: ТП-ПРЕС, 2004. - 224 с.

3.Интсллсктуальная собственность в Украинс: правовые основы и практика / Отв. ред. А.Д. Святоцкий. - К.: Ін Юрс, 1999.

4.Крижна В.М. Загальна характеристика договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності // Право України. - 2004. - № 9. - С.68-71.

5.Право інтелектуальної власності: Акад. курс: Підручник / За ред. О.А. Підопригори, ОД. Святоцького. - 2-е вид., перс-роб. та доп. - К.: Ін Юре, 2002. - 672 с.

6.Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред. Ю.М. Капіци; Кол. авт.: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. - К.: Слово, 2006.- 1104 с.

7.Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького - К.: Юрид думка, 2006. - 638 с.

8.Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони України: - 36. наук. ст. / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корець-кого НАН України, 2004. - 548 с.

9.Цивільне право України: Підруч.: У 2т. // В.І. Борисова, Л.Н. Баранова, І.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004.-480 с.

^{^[1]} Детальний розгляд таких немайнових прав пропонується далі.

^{^[2]} Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.

^{^[3]} Слід враховувати, що заявникам надається пільга по новизні: на визнання винаходу та корисної моделі патентоздатними не впливає розкриття інформації про них винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців до дати подання заявки до Держдепартаменту або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Стосовно промислового зразка пільга по новизні становить 6 місяців. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї пільги.

Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21.04.1993 р. в ред. Закону від 17.01.2002 р. зі змін, та доп. // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 7. - Ст. 278.

^{^[5]} Про племінне тваринництво: Закон України від 15.12.1993 р. в ред. Закону від 21.12.1999 р. // Там же. - 2000. - № 6-7. - Ст. 37.

Враховуючи різнобарв'я селекційних досягнень у рослинництві, вирішення питання відповідності сорту критеріям відмінності, однорідності та стабільності, а також експертизу на придатність на поширення сорту здійснюють лише стосовно чітко визначеного переліку родів і видів рослин. У зв'язку з цим патент, свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво про авторство на сорти рослин стосовно включених до переліку родів і видів видається з проведенням експертизи на відповідність чи придатність сорту, а стосовно усіх інших сортів - без проведення такої експертизи під відповідальність заявників за відповідність сорту визначеним законодавством критеріям.

Стосовно сортів рослин такою Установою є урядовий орган державного управління з питань правової охорони інтелектуальної власності на сорти рослин, що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики.

^{^[6]} Більш детально про договір комерційної концесії див.: Цивільне право України: Підруч.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -Т. 2 -С. 413-441. - Гл. 60 "Договір комерційної концесії'" (авт. В. М. Крижна).

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 Следующая ⇒