Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





Список літератури. 1 страница



 

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

 

 

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ УКРАЇНИ

 

(КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ)

 

Автори: В. М. Крижна (теми 3-6),Н. Є. Яркіна (вступ, теми 1, 2)

          За редакцією доц.В.І. Борисової

 

 


 

 

                                                 2008

 

                                                   ЗМІСТ

 

Вступ.........................................................................................

Тема 1. Загальні положення про право

                   інтелектуальної власності..........................................

Тема 2. Авторське право і суміжні права............................. ..

Тема 3. Патентне право.......................................................... ..

Тема 4. Правові засоби індивідуалізації учасників

        цивільного обороту, товарів та послуг………………....

Тема 5. Інші об'єкти інтелектуальної власності..................... .

Тема 6. Договори у сфері інтелектуальної власності……..   .......

Список літератури………………………………………………..

 

 

 

                                Конспект лекцій присвячений питанням здійснення та захисту прав інтелектуальної власності Україні і містить достатню навчально-методичну інформацію для пізнання змісту та правильного застосування відповідних норм Цивільного кодексу України та спеціального законодавства з цих питань.

 

                                                   ВСТУП

 

Однією з найважливіших сторін життя людини є творча діяльність. Вона дає можливість особистості реалізувати свої здібності, розкрити та донести до людей свій талант. В умовах ринкових відносин результати творчої діяльності здатні стати товаром, що приноситиме дохід його творцю. Разом з тим розвиток будь-якої сфери творчості має особливе значення для всього суспільства. Накопичені досягнення людського розуму складають культурний спадок нації, визначають науково-технічний потенціал суспільства, обумовлюють його прогресивний розвиток. Саме тому у збереженні творчих результатів та захисті інтересів їх творців зацікавлені не тільки вони самі, а й суспільство у цілому. Це вирішується через встановлення спеціального правового режиму творчих результатів, який надає їх творцю виключну можливість розпоряджатися ними, а також протидіяти безконтрольному тиражуванню і поширенню інтелектуального продукту тими, хто прагне заробити на цьому.

Правовий механізм захисту прав творця має за мету стимулювати подальші творчі пошуки, гарантувати право на справедливе винагородження праці творця, створити фінансові передумови реалізації нових ідей. З іншого боку, не ви­ключається можливість придбання у правовласника за його згодою права на використання інтелектуального продукту, що є, зокрема, гарантією повернення інвестицій користувача, який бере на себе економічний ризик виробництва будь-якого товару на ринку інтелектуальної власності - чи то опублікування авторського твору, чи створення кінофільму, чи впровадження винаходу.

Історично передумови формування інституту монопольних прав на розповсюдження творчих результатів склалися ще наприкінці XV ст. в Європі. Початком стало відоме відкриття Іоганном Гуттенбергом способу друкування книг на друкарських станках, що зробило процес тиражування книг менш трудомістким, більш швидким і в решті решт знизило ціни на книги. Проте згодом це не могло не призвести до зіткнення інтересів книговидавців, які намагалися друкувати одні й ті самі популярні твори. Вклавши кошти у придбання дорогих друкарських станків, останні не завжди могли швидко компенсувати ці витрати за рахунок проданих книг, оскільки цьому заважала конкуренція з боку інших книговидавців. За таких обставин королівськими законами почали вводитися так звані "привілеї", які надавали окремим книговидавцям монопольне право на друк певних творів, забороняючи всім іншим друкувати той самий твір. Система привілеїв проіснувала до початку XVIII ст. і була у першу чергу гарантією економічних інтересів книговидавців. Саме королівські привілеї вважаються попередниками сучасного авторського права, оскільки вони опосередковано захи­щали самого автора, бо для отримання монопольного права на друк слід було документально підтвердити наявність згоди ав­тора на це. Таким чином, автор мав можливість продати книговидавцеві свою згоду разом із твором.

Першим авторським законом, який був спрямований на захист прав саме автора, вважається Статут королеви Анни, прийнятий в Англії у 1709 р., за яким автор отримав монопольне право видавати та перевидавати свій твір протягом 14 років - таким був строк правової охорони.

Система привілеїв у сфері торгівлі та виробництва заклала основи патентної охорони результатів творчої діяльності. Видавалися привілеї окремим особам, які запроваджували технічні нововведення, причому підстави, умови і характер привілеїв визначалися кожен раз в індивідуальному порядку і спочатку не регулювались правовими нормами. Згодом почали з'являтися правові акти, які встановлювали універсальні правила щодо особи, яка вправі була претендувати на отримання привілеїв. У XVIII ст. розвиток товаровиробництва і торгівлі формують становлення підприємницьких відносин, які базуються на вільній конкуренції. Це зумовило відхід від системи надання привілеїв.

У той же час в умовах буржуазних революцій під впливом ідей природних прав поширюються поняття літературної та промислової власності, яка подібно праву власності на матеріальні цінності розуміється як природне право людини на продукт своєї праці і можливість вільно розпоряджатися результатами творчої діяльності на свій розсуд. Наприкінці XVIII - початку XIX ст. право літературної та промислової власності закріпилося у національних законах багатьох країн Західної Європи (Фран­ції, Німеччини, Данії та ін.).

Пізніше вже використовувався спільний для всіх результатів інтелектуальної діяльності термін - інтелектуальна власність. Тлумачення зазначених понять на зразок права власності на речі стало початком формування пропрієтарної (від англ. "ргоргіегог" - власник ) теорії прав на інтелектуальний продукт. Сучасні прихильники цієї теорії зміст права інтелектуальної власності розуміють так само, як і права власності на речі, тобто як правомочності володіння, користування і розпоряджання результатом інтелектуальної діяльності, хоча й визнають, що інтелектуальна власність відрізняється від загального поняття власності низкою особливостей, зокрема, нематеріальним об'єктом, обмеженістю строків дії, способами набуття, оформлення та захисту прав.

Протилежний підхід до розуміння поняття права інте­лектуальної власності, що отримав назву теорії виключних прав, спирається на неможливість ототожнення правового режиму матеріальних речей та нематеріальних об'єктів, якими є результати художньої та технічної творчості. Представники цієї теорії вважають, що стосовно продуктів інтелектуальної діяльності не можна реалізувати правомочність володіння, оскільки неможливо фактично володіти ідеями і образами. Не може бути прямо застосована речова правомочність "використання", бо науково-технічні ідеї і художні образи можуть бути одночасно у використанні необмеженого кола суб'єктів. Крім того, ці об'єкти не споживаються в процесі використання, а можуть лише морально застаріти. Передача ж права на використання творчого результату не позбавляє створювача можливості продовжувати його використання. Виходячи з цього творцю належить не право власності, а особливі виключні права на використання, що забезпечують йому можливість здійснення всіх до­зволених законом дій з одночасною забороною їх будь-яким третім особам без дозволу на це. Теорія виключних прав залишається досить поширеною.

На сучасному ж етапі необхідно зважати на те, що термін "інтелектуальна власність" є широко уживаним у законодавстві багатьох країн світу та у міжнародно-правових угодах. З погляду на те, що термін „інтелектуальна власність" склався історично, він є умовним та має тільки термінологічну схожість із правом власності у його традиційному сенсі. Цей термін має розумітися як сукупність виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності.

Норми, що охороняють творчий результат, постійно змінюються і ускладнюються під впливом науково-технічного прогресу, який безперервно породжує нові форми відтворення та розповсюдження інтелектуального продукту. Значну роль у процесі нормотворення охорони інтелектуальної власності завжди відігравали міжнародні конвенції, які заклали засади розвитку національних правових систем у сфері охорони інтелектуальної власності. Найдавнішими і найвідомішими серед них є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р. тощо. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967 р.) уперше визначила все коло об'єктів, які отримали охорону на міжнародно-правовому рівні: літературні, художні та наукові твори, виконавська діяльність артистів, звукозапис, радіо - і телевізійні передачі, винаходи, наукові відкриття, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, комерційні позначення тощо.

Законодавство України у сфері інтелектуальної власності нині нараховує більше десяти спеціальних законодавчих актів. Значна їх частина передбачила охорону зовсім нових результатів творчої діяльності, яких дотепер не існувало у вітчизняному законодавстві. Чимало підзаконних актів регламентувало оформлення та реалізацію інтелектуальних прав. Вступив у силу новий Цивільний кодекс України (далі - ЦК) з окремою книгою „Право інтелектуальної власності", що зафіксувало створення відповідної підгалузі цивільного права з виокремленням загальних і спеціальних положень.

 

Тема 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

План.

1. Результати творчої діяльності як об'єкти правової охорони.

2. Джерела права інтелектуальної власності.

3. Об'єкти права інтелектуальної власності. Поняття виключних прав.

4. Суб'єкти права інтелектуальної власності.

5. Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності,     підстави їх виникнення.

6. Використання інтелектуального продукту.

7. Відповідальність за порушення інтелектуальних прав.

 

1.1. Результати творчої діяльності як об'єкти правової охорони. Право інтелектуальної власності охороняє різноманітні результати творчої діяльності людини. Якщо у загальновживаному розумінні „творчість" - це процес, що викликає до життя, дає існування чомусь, то з точки зору юридичної науки творча діяльність розглядається як така, що здатна призводити до появи охоронюваних об'єктів. У цьому розумінні необхідно наголосити на двох ознаках поняття „творчість". По-перше, це розумова робота людини, а тому її продукти належать до категорії нематеріальних благ. Після втілення у матеріальну форму існування (рукопис, картина, формула винаходу, виріб) вони здатні стати предметами цивільного обігу. По-друге, творча діяльність завжди призводить до появи якісно нового, неповторного і оригінального результату. Саме такі нові творчі здобутки і охороняє право.

Результати творчої діяльності прийнято поділяти на дві великі групи в залежності від того, до якої сфери творчості во­ни належать. Від цього залежать і особливості правового режиму їх охорони.

До першої групи належать результати художньої творчості - літературні, музичні, хореографічні твори, а також образотворчого мистецтва, аудіовізуальні твори, наукові та інші подібні твори.

До другої - результати технічної творчості - технічні пристрої, машини, механізми, інструменти, транспортні засо­би, обладнання, споруди, нові речовини, рішення у сфері конструювання, нові способи та технології виробництва, досягнен­ня селекції тощо. Зазначені результати творчої діяльності отримали спільну назву, яка підкреслює природу їх походження,  - об'єкти  інтелектуальної  власності.

Правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання результатів творчої діяльності, утворюють окрему підгалузь цивільного права - право інтелектуальної власності, яка включає до себе декілька інститутів: авторське право та суміжні права, патентне право, інститут правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів та послуг. Правову охорону отримали також й інші об'єкти інтелектуальної власності.

Інститут авторського права та суміжних прав охороняє результати художньої творчості - твори науки, літератури та мистецтва (об'єкти авторського права), а також об'єкти, які створюються з метою їх розповсюдження - виконання творів, фонограми та відеограми, програми  теле - та радіомовлення (об'єкти суміжних прав).

Патентне право регулює відносини щодо ство­рення, використання та оформлення прав на результати науково-технічної творчості людини. До них відносять корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення в рослинництві та тваринництві (нові сорти рослин та породи тварин), топографії інтегральних мікросхем. Вони охороняються після спеціального оформлення прав і отримання охоронного документа - патенту або свідоцтва.

Виокремлення двох названих інститутів базується на особливостях правової охорони об'єктів авторського права та промислової власності, які пов'язані зі специфікою творчого процесу створення даних об'єктів та умовами їх використання. По-перше, патентне право, на відміну від авторського права, спрямоване на охорону не художньої форми виразу ідей, думок чи понять, а на охорону самої сутності цієї ідеї, тобто змісту творчого технічного (технологічного) рішення. Останнє може бути реалізоване у певний пристрій, механізм, виріб, речовину тощо. По-друге, для патентного права характерна обов'язковість формального визнання технічної (технологічної) ідеї охороноздатним об'єктом. Таке здійснюється Держдепартаментом інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України (далі - Департамент). З цією метою Департамент забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об'єкти інтелектуальної власності, здійснює державну реєстрацію об'єктів та видає охоронні документи. По-третє, об'єктам патентного права притаманна об'єктивна повторюваність, бо ідентичні технічні або технологічні рішення можуть бути створені кількома особами незалежно один від одного. У зв'язку з цим для патентного права характерне надання охорони за принципом пріоритету, тобто першості у реєстрації охороноздатного об'єкта. Патент чи свідоцтво надається тільки на один об'єкт тому заявнику, чия заявка на реєстрацію була більш ранньою за датою подання . Для об'єктів авторського права така об'єктивна повторюваність не характерна. Оригінальність художньої форми викладення думок обумовлена індивідуальними творчими здібностями творця, залежить від його духовного світу, світогляду, життєвого досвіду, переконань та ставлення до навколишнього світу. Тотожність художніх форм свідчить про плагіат. Через це для надання правової охорони авторським творам немає необхідності проводити їх дослідження на предмет новизни та реєструвати першість їх створення. Твори науки, літератури і мистецтва здобувають правову охорону з моменту їх створення.

У структурі права інтелектуальної власності виділяють також інститут правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів та послуг. Його норми охороняють такі об'єкти, як комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку, географічне зазначення. Ці об'єкти поєднує спільна мета - індивідуалізувати суб'єктів підприємницької діяльності, позначити різницю між ними, дати змогу відрізнити товари та послуги одного суб'єкта від однорідних товарів та послуг іншого, а також рекламувати як самого суб'єкта, так і якість та властивості його продукції (послуг)1.

Крім названих об'єктів у, ЦК уперше закріплено право ін­телектуальної власності на наукове відкриття та комерційну таємницю. Хоча правовий режим таких нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності суттєво відрізняється від режиму традиційних об'єктів авторського та патентного права, вони створюються інтелектуальною працею людини, мають науково-технічну та економічну цінність, що і зумовлює необхідність їх охорони на рівні самостійних об'єктів інтелектуальної власності.

___________________________________

Іноді дані об'єкти відносять до промислової власності (див.: Право інтелектуальної власності: Підручник / За ред. О.А.Підопригори, О.Д Святоцького. - К.: Ін Юре, 2002. - СІ06). Такий підхід базується на положеннях міжнародної Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., яка серед об'єктів охорони називає фірмові найменування, товарні знаки та знаки обслуговування, зазначення походження, припинення недобросовісної конку­ренції.

 

 

Суб'єктивне значення поняття права інтелектуальної власності випливає з положень ст. 418 ЦК: його становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, які поширюються на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. У цьому розумінні право інтелектуальної власності є суб'єктивним правом на інтелектуальний продукт, сукупністю певних правомочностей майнового та немайнового характеру.

Стаття 419 ЦК передбачає, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. І, навпаки, перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт інтелектуальної власності.

1.2. Джерела права інтелектуальної власності. Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає до себе ЦК України та інші нормативно-правові акти. Відносини у цій сфері регулюються і Конституцією України, ст. 54 якої закріпила основні засади охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, книга 4 якого "Право інтелектуальної власності" регулює приватноправові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту, її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об'єкти інтелектуальної власності мають спільні риси: вони є результатом інтелектуальної, розумової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим охорони забезпечується через надання створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком. Тому до глави 35 "Загальні положення про право інтелектуальної власно­сті" увійшли норми про коло об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, основні принципи охорони інтелектуальних прав, строк їх чинності, зміст особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, загальні правила використання інте­лектуального продукту та передачі майнових прав іншим осо­бам, засади захисту порушених прав.

Незважаючи на спільну природу, всі об'єкти інтелектуальної власності досить специфічні за процесом створення, призначенням і способами використання. Тому ці питання потребують спеціального регулювання, яке здійснюється глави 36-46 кн. 4 ЦК, а також спеціальними законами, що присвячені охороні різних об'єктів інтелектуальної власності. Функціями спеціальних законів є комплексне регулювання відносин у сфері використання того чи іншого об'єкта, включаючи і публічно-правову сферу, деталізація врегульованих ЦК майнових відносин, визначення усіх важливих понять і термінів. Також вони залишаються зручним засобом заповнення прогалин, що виявлятиме практика.

 Глави 75,76 книги 5 ЦК України регулюють договірні відносини з приводу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Численні підзаконні акти (постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної власності, Міністерства освіти і науки України) присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охо­ронних документів, встановленню мінімальних ставок винагороди за використання, видачі примусових ліцензій на об'єкти промислової власності, встановленню ліцензійних умов певних видів діяльності у даній сфері, обліку організацій колективного управління та патентних повірених та іншим.

З урахуванням положень ст. 6 ЦК основним джерелом регулювання відносин між особою, яка володіє виключними правами, та користувачем інтелектуального продукту може бути договір (авторський, ліцензійний, договір комерційної концесії та ін.), якщо в ньому вони врегульовані інакше, ніж це передбачено ЦК та спеціальним законодавством.

До джерел права інтелектуальної власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які укладаються у процесі співробітництва між державами у цій сфері. їх прийняття обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. У такому разі ця особа може розраховувати на застосування або норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави використання об'єкта та держави громадянства особи у міжнародному договорі з питань охорони даних об'єктів інтелектуальної власності. Колізійні норми, що визначають право якої держави має застосовуватись до конкретних відносин, містяться, як правило, у самих міжнародних договорах.

Міжнародні договори можуть містити також умови про співробітництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо.

Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського та патентного права. Серед них: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., учасницею якої Україна є з 1995 р., Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., ратифікована Україною у 1993 р., Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., учасницею якої Україна стала у 1991 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., чинна для України з 1991 р., Договори ВОІВ про авторське право та про виконання і фонограми, прийняті у 1996р., до яких Україна приєдналася у 2001 р. Крім того, частиною національного законодавства України стали Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. (Україна приєдналась у 2001 р.); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. (Україна приєдналась у 1999 р.); Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків від 28.11.1960 р. (Україна є учасницею з 2002 р.); Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р., чинний для України з 1991 р.

1.3. Об'єкти права інтелектуальної власності. Поняття виключних прав. Коло об'єктів права інтелектуальної власності визначено у ст. 420 ЦК. До них відносять літературні та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, наукові відкриття, вина­ходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин та породи тварин, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, комерційні таємниці.

Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою надання їх створювачу особливих виключних прав. "Виключність" прав означає, що жодна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснити використання об'єкта, не маючи на це відповідного дозволу суб'єкта прав. Виключне право - це виключна можливість здійснювати відносно об'єкта закріплені законом правомочності на власний розсуд. Відповідно до ст. 418 ЦК воно є непорушним, оскільки ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Зазначені обмеження можуть бути встановлені заради суспільних, державних інтересів. Так, спеціальне законодавство допускає обмеження майнових прав на винаходи та корисні моделі у випадках надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо). їх використання за даних умов дозволяється без попереднього дозволу правовласника, але з обов'язковою виплатою йому відповідної компенсації.

1.4. Суб'єкти права інтелектуальної власності. Суб'єктами виключних прав є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК, іншого закону чи договору (ст. 421 ЦК).

За підставами набуття інтелектуальних прав їх можна поділити на дві групи: первинні та похідні. До первинних належить творець, чиї творчі зусилля були втілені в певний результат у вигляді об'єкта інтелектуальної власності. У більшості випадків ним може бути тільки фізична особа. Однак в окремих випадках первинні інтелектуальні права можуть виникнути у юридичних осіб, коли це пов'язано з захистом підприємницького інтересу через охорону комерційного найменування, географічного зазначення, торговельної марки, комерційної таємниці, або коли діяльність зі створення певних об'єктів (програм мовлення, фоно - чи відеограм) потребує особливої організації, чималих фінансових та матеріальних вкладень і в силу закону може здійснюватися тільки юридичними особами.

Якщо у творчому процесі по створенню інтелектуального продукту спільно брали участь кілька творців, всі вони, незалежно від ступеня творчої участі, стають співволодільцями інтелектуальних прав. Не можуть спільно набути виключних прав особи, які не брали творчої участі, а здійснювали матеріальну, технічну або організаційну допомогу. Первісне виникнення майнових інтелектуальних прав одночасно у декількох осіб можливо також у випадках створення інтелектуального продукту на замовлення (ст. 430 ЦК) або у зв'язку з виконанням створювачем обов'язків, покладених на нього трудовим договором (ст.429 ЦК). Зазначені підстави мають принципову різницю.

Об'єкт вважається створеним у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, якщо ця творча діяльність є трудовою функцією особи, яка окреслена трудовим і колективним договором. Зокрема, такі службові об'єкти з'являються у результаті діяльності авторського колективу видавництв, працівників науково-дослідних організацій, вищих навчальних за­кладів, артистів театру, творчих працівників телебачення і радіо тощо.

Створення інтелектуального продукту на замовлення має місце, коли створювач не зв'язаний трудовою угодою із замовником, а предметом їх зустрічних зобов'язань є створення у визначений строк певного інтелектуального продукту із обумовленими характеристиками, передача його для використання замовнику та винагорода автору. За таким договором можуть створюватись, наприклад, декорації для сценічних показів або твори образотворчого мистецтва, або музичні твори для певних подій і т. ін.

У зазначених випадках співволодільцями майнових прав, які мають здійснюватися спільно, тобто за спільною зго­дою, стають працівник, який створив об'єкт, та юридична або фізична особа, де або у якої він працює, або творець та замовник об'єкта. Особисті немайнові права належать тільки творцеві. Дане загальне правило може бути змінено за згодою сторін, зокрема, трудовою угодою або договором про створення об'єкта за замовленням, або ліцензійним договором.

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності є ті особи, які набули майнових прав на інтелектуальний продукт або на підставі договору з первинним суб'єктом, або на підставі закону. Отже, вони є правонаступниками майнових інтелектуальних прав. Також підставою правонаступництва може стати спадкування або реорганізація юридичної особи.

1.5. Особисті немайнові та майнові права інте­лектуальної власності, підстави їх виникнення. Виключні права інтелектуальної власності за своїм характером та об'єктом поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові права необхідні для охорони гідності творця, його імені, творчої репутації, забезпечення його суспільного визнання. Майнові права дозволяють реалізувати майновий інтерес правовласника в отриманні доходів від використання інтелектуального продукту.

До особистих немайнових прав загальні норми відносять право на визнання людини творцем об'єкта інтелектуальної власності, право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця, а також інші немайнові права, встановлені законом.

Право на визнання людини творцем, яке також називають правом авторства, коли йдеться про художні твори та промислову власність, вважають основою всіх інших прав, оскільки воно визначає їх належного носія і є засобом захисту особистості у її творчих проявах. Це право означає визнання авторства за однією особою - творцем інтелектуального продукту. Його реалізація забезпечує захист від плагіату, тобто привласнення авторства іншою особою, дає можливість вимагати визнання авторства у разі його оспорювання чи заперечення іншою особою. Оскільки авторство є об'єктивним фактом, його не можна змінити ні згодою осіб, ні одностороннім волевиявленням.



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.