Список літератури. 7 страница

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження всі рослини цього сорту залишаються достатньо схожими (однорідними) за своїми основними ознаками, зазначеними в описі сорту.

Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, вказані в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, у кінці кожного такого циклу.

Державна реєстрація сорту здійснюється, якщо сорт відмінний, однорідний та стабільний, йому присвоєна назва і він придатний для поширення в Україні (ст. 12 Закону України „Про охорону прав на сорти рослин" (далі -Закон).

Назва присвоюється сорту рослин для того, щоб набути прав на сорт та здійснити його державну реєстрацію. Назва сорту повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого сорту та включати до себе його родове чи видове позначення і власну назву.

Сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо він відмінний, однорідний та стабільний, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення з підстав загрози життю і здоров'ю людей, нанесення шкоди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля.

Права на сорт набуваються в Україні шляхом подання до Установи¹ заявки, експертизи заявки та державної реєстрації прав. Набування прав на сорт в іноземних державах здійснюється незалежно від набування їх в Україні.

Тимчасова правова охорона надається сорту після того, як особа подала заявку на сорт рослин і відомості про сорт були внесені до Державного реєстру заявок на сорти рослин. Вона полягає в тому, що заявник після отримання патенту має право на одержання компенсації за завдані йому після публікації відомостей про заявку збитки від особи, яку заявник повідомив про те, що відомості про заявку внесено до Державного реєстру заявок на сорти рослин, (ст. 32 Закону).

Державна реєстрація майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин здійснюється на підставі рішення про державну реєстрацію прав на сорт шляхом внесення відомостей до Державного реєстру прав інтелектуальної власності на сорти рослин.

На сорт рослин можуть набуватися такі права: особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин набуває особа, яка його створила, від дати державної реєстрації прав на сорт. Саме автору сорту належить право авторства, у зв'язку з чим він має право: а) перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його авторство; б) вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту і не зазначати його у публікаціях; в) вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо.

Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідченими патентом, є право на використання сорту та виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами.

Виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: а) виробництво або відтворення (з метою розмноження); б) доведення до кондиції з метою розмноження; в) пропонування до продажу; г) продаж або інший комерційний обіг; д) вивезення за межі митної території України; е) увезення на митну територію України; є) зберігання для будь-якої із указаних вище цілей.

Зазначене виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту застосовуються і щодо сорту: а) який є похідним в основному від сорту патентовласника (суттєво успадковує ознаки сорту), за у мови, що сорт патентовласника не є похідним в основному від іншого сорту; б) який нечітко відрізняється від сорту патентовласника; в) виробництво якого потребує багаторазового використання сорту патентовласника.

Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених в занесеному до Державного реєстру права інтелектуальної власності на сорти рослин описі сорту.

Стосовно прав на сорти рослин законодавство передбачає можливість видачі примусових ліцензій на використання сорту та перелік дій, які не визнаються порушенням майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин (вичерпання виключного права володільця патенту; право попереднього користування і право при відновленні прав на сорт; обмеження дії виключного права володільця патенту).

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин починається з наступного дня після дати державної реєстрації права та закінчується в останній день тридцятого календарного року, а для сортів деревних та чагарникових культур і винограду - тридцять п'ятого календарного року, що відліковується з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Майновим правом інтелектуальної власності на поширення сорту рослин є право його володільця на поширення сорту і на дозвіл чи заборону поширення сорту іншими особами¹. Право на поширення сорту в Україні виникає з дати прийняття рішення про державну реєстрацію майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту (ст. 38 Закону).

Стосовно віднесених до загальновідомих сортів рослин будь-яка особа може подати заявку про набуття права на поширення сорту без прав інтелектуальної власності на нього (ст. 19^і Закону).

Таким чином, виходячи з різнобарв'я прав на сорт рослин для підтвердження наявності того чи іншого права може бути видано такі документи: 1) свідоцтво про авторство на сорт - охоронний документ, що засвідчує особисте немайнове право авторства на сорт; 2) патент - охоронний документ, що засвідчує пріоритет і майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин; 3) свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин - охоронний документ, що засвідчує майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин¹.

Право на дозвіл чи заборону поширення сорту полягає у тому, що без дозволу власника майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин не можуть здійснюватися щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: а) пропонування до продажу; б) продаж або інший комерційний обіг; в) зберігання для будь-якої із вище зазначених цілей (ст. 39^і Закону).

Селекційним досягненням у тваринництві є створена у результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх потомкам.

Племінна тварина - чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, що має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися у селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції (ст. 1 Закону України "Про племінне тваринництво" від 21 груд. 2000 р.).

Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції (далі - тварини).

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є: власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин - споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг із племінної справи у тваринництві.

Стосовно селекційних досягнень у тваринництві законодавство передбачає реєстраційний принцип для племінних тварин та племінних стад. Однак єдиний реєстр відсутній. Державна реєстрація племінних тварин

Уповноважений орган виконавчої влади з питань аграрної політики в місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт видає свідоцтво авторові (авторам) про авторство на сорт рослин, а заявникові - патент на сорт рослин і свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин. За наявності кількох авторів свідоцтво про авторство на сорт видається кожному автору. У разі кількох заявників патент на сорт рослин та свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин видаються першій зазначеній у заявці особі, якщо договором між заявниками не передбачено інше. Іншим заявникам за їх бажанням і при сплаті відповідного збору можуть бути видані завірені копії.

здійснюється шляхом унесення відповідних даних про них до державних книг племінних тварин, а племінних стад - до Державного племінного реєстру.

Власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин.

Племінне свідоцтво (сертифікат) -документ встановленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом. Зазначений документ є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує певний рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів встановлених законодавством вимог. Зразки племінних свідоцтв (сертифікатів) затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання сільського господарства.

Право інтелектуальної власності на породу тварин за ЦК становлять: 1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на породу тварин, засвідчені державною реєстрацією; 2) майнові права інтелектуальної власності на породу тварин, засвідчені патентом; 3) майнове право інтелектуальної власності на поширення породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Суб'єктами права на породу тварин є автор породи тварин та інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на породу тварин за договором чи законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на породу тварин, засвідченими патентом, є: 1) право на використання породи тварин, придатної для поширення в Україні; 2) виключне право дозволяти використання породи тварин; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню породи тварин, у тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом, і є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на породу тварин спливає через тридцять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Чинність виключних майнових прав інтелектуальної власності на породу тварин може бути припинено достроково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених законодавством.

5.5. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Однією з новел ЦК України 2003 р. є те, що вперше в Україні до об'єктів інтелектуальної власності віднесено комерційну таємницю.

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦК).

Із даного визначення можна виділити такі ознаки комерційної таємниці: 1) інформація має комерційну цінність; 2) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам та відсутній вільний доступ до неї на законних підставах; 3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності має свої особливості: 1) вона відрізняється найбільшою універсальністю, оскільки комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці; 2) для виникнення прав на комерційну таємницю не вимагається виконання будь-яких формальностей, офіційного визнання її охороноздатності та державної реєстрації; 3) оскільки в її основу покладено фактичну монополію певної особи на деякі знання, то строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю чітко не визначений і обмежується строком існування сукупності зазначених ознак комерційної таємниці.

Питання доцільності патентування об'єкта чи залишення відомостей у режимі секретності вирішується з урахуванням багатьох обставин, зокрема можливості: 1) паралельного винахідництва; 2) розкриття відомостей за виготовленим продуктом; 3) контролю за використанням об'єкта іншими особами. Якщо взяти, наприклад, напій "кока-кола", то охорона його у режимі фактичної монополії виявилася більш доцільною, оскільки до цього часу існує можливість отримувати значні прибутки при використанні секрету його приготування. Якби був обраний варіант патентування, то довелося б секрет розкрити суспільству і користуватися його перевагами незначний проміжок часу.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є: 1) право на використання комерційної таємниці; 2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; 3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 506 ЦК).

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено І договором.

Порушенням права на комерційну таємницю є заволодіння відомостями, що становлять комерційну таємницю, за допомогою незаконних методів.

Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, що є комерційною таємницею, створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом (ст. 507 ЦК).

Тема 6. ДОГОВОРИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ.

План.

1. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної власності.

2. Ліцензійний договір.

3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

4. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності.

5.Договір комерційної концесії.

6. Інші договори у сфері інтелектуальної власності.

6.1. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної власності. Особливість прав інтелектуальної власності обумовила необхідність окремого правового регулювання договірних відносин у сфері інтелектуальної власності, чому і присвячені положення глави 75 "Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності" та глави 76 "Комерційна концесія" ЦК¹.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Стаття 1107 ЦК закріплює такі види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

У наведеному переліку договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності як різновид зазначено ліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності Незважаючи на те, що видача ліцензії може бути оформлена як самостійний документ чи шляхом укладення ліцензійного договору, такий підхід є помилковим, оскільки сама по собі ліцензія є одностороннім волевиявленням правоволодільця і не може розглядатися як вид договору. Аналогічне розмежування можна провести на прикладі довіреності як одностороннього правочину і договору доручення.

---------------------

Більш детально про зазначені договори див.: Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т - 2 С. 413-441. - Розд. XIV "Зобов'язання щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності". - Глави 59, 60 (авт. В.М. Крижна).

Власник речі може реалізувати свої повноваження по розпорядженню шляхом укладення договорів на передачу майна у власність (зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування тощо) і договорів на передачу майна у користування (договорів найму та позички). Якщо провести аналогію стосовно об'єктів права інтелектуальної власності, то у першому випадку, коли відбувається зміна правоволодільця, йдеться про укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, а у другому, коли надається право використання, - ліцензійного договору.

Тому недоречно застосовувати договірні конструкції купівлі-продажу, дарування, найму (оренди) тощо до об'єктів інтелектуальної власності. Та обставина, що ЦК розширив предмет зазначених договорів майновими правами, зовсім не свідчить про віднесення сюди прав інтелектуальної власності. При проведенні розмежування між групами необхідно враховувати сферу застосування цих договорів. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір є правовою формою реалізації прав інтелектуальної власності. У зв'язку з цим предметом договорів купівлі-продажу, дарування та найму (оренди) можуть бути майнові права, за виключенням майнових прав інтелектуальної власності.

Варто звернути увагу, що у сфері інтелектуальної власності не проводиться розмежування договорів на самостійні види в залежності від правоволодільця чи безвідплатності відносин. Тобто договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір можуть бути як відплатними, так і безоплатними.

Що ж стосується договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, то, оскільки у цьому випадку мова йде перш за все про створення результату творчої діяльності, за своєю суттю ці відносини близькі до договорів на виконання робіт.

З урахуванням специфіки і невичерпного переліку договорів щодо прав інтелектуальної власності, доцільно було поєднати гл. 75 і 76 ЦК та назвати „Договори у сфері інтелектуальної власності".

Сторонами договорів у сфері інтелектуальної власності за загальним правилом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак у випадку укладення договорів з метою наділення іншої особи певними правами інтелектуальної власності однією зі сторін (правоволодільцем, ліцензіаром) повинна бути особа, що має майнові права інтелектуальної власності (автор, власник охоронного документа, правонаступник тощо).

Форма договорів у сфері інтелектуальної власності обов'язково має бути письмовою. У разі недодержання письмової форми договору він є нікчемним (ч.2 ст. 1107, ч.І ст. 1118 ЦК).

., Як виняток законом можуть бути встановлені випадки, у яких зазначений договір може укладатись усно. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 33 Закону України „Про авторське право і суміжні права" в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

За загальним правилом сторони самі вирішують, чи вважають вони за потрібне вчинити державну реєстрацію договорів у сфері інтелектуальної власності (наприклад, ліцензійних договорів). Відносно ж договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (стосовно об'єктів, які є чинними після їх державної реєстрації), їх державна реєстрація є обов'язковою.

Відсутність реєстрації договору комерційної концесії не впливає на чинність договору між сторонами, однак робить неможливим посилання на нього у відносинах із третіми особами.

6.2. Ліцензійний договір. Це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК)

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

У випадку укладення ліцензійного договору відбувається добровільне звуження прав володільця виключних майнових прав інтелектуальної власності, оскільки розширюється коло осіб, які на законних підставах можуть використовувати належний йому результат творчої діяльності.

Договір на використання запатентованих об'єктів інтелектуальної власності чи об'єктів авторського права за своєю природою є ліцензійним договором, незалежно від назви, яку обирають сторони (наприклад, договір на передання права на використання, видавничий договір тощо).

Сторонами ліцензійного договору є:

1) ліцензіар - особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності (особа, яка має майнові авторські права, чи власник охоронного документа на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин) та

2) ліцензіат - особа, якій за договором надано дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію).

Зміст ліцензійного договору складають такі умови: 1) про вид ліцензії. За обсягом прав, що надаються, розрізняють виключну, одиничну та невиключну ліцензії (ч. З ст. 1108 ЦК). Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Якщо у договорі не зазначено вид ліцензії, то вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія (ч. 4 ст. 1109 ЦК);

2) про сферу використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо). Потрібно чітко визначати повноваження ліцензіата, оскільки не зазначені у договорі права на використання об'єкта інтелектуальної власності вважаються такими, що не надані ліцензіату. За відсутності у договорі умови про територію, на яку поширюються надані права, вважається, що вони поширюється на територію України (ч. 7ст. 1109 ЦК). Якщо сторони не вказали у договорі строк дії договору, він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років (ч. 1, 3 ст. 1110 ЦК);

3) про розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об'єкта права інтелектуальної власності. Винагорода за наданий дозвіл може бути встановлена у вигляді фіксованої грошової суми (паушальний платіж), періодичних платежів (роялті) чи їх поєднання (комбінованих платежів);

4) про максимальний тираж твору, якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми (ч. З, 8 ст. 1109ЦК).

5) про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови (ця умова є обов'язковою у випадку укладення договору стосовно торговельної марки і спрямована на захист прав споживача, для якого торговельна марка слугує, передусім, гарантією певної якості товару), як указано у п. 8 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Ліцензіат набуває права видачі субліцензії лише за умови, якщо це прямо передбачено у договорі. Субліцензійний договір - це договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (п. 2 ст. 1109 ЦК).

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням чинного законодавства України, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109,ч. 2 ст. 1111 ЦК).

6.3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Це такий договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1ст. 1113 ЦК).

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний. На відміну від ліцензійного договору, за яким надається право користування, при укладенні цього договору права відчужуються і передаються безповоротно, відбувається заміна володільця виключних майнових прав.

Необхідно мати на увазі, що умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. З ст. 1113 ЦК).

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності може бути укладений стосовно будь-яких об'єктів інтелектуальної власності. Однак слід враховувати, що часткова передача прав, про яку вказано у законодавчому визначенні, може стосуватися не всіх об'єктів. Так, традиційним прикладом часткової передачі прав є торговельна марка, якщо вона зареєстрована стосовно кількох товарів (послуг)

У цьому випадку правоволоділець може передати майнові права стосовно певних товарів (послуг), залишивши за собою права стосовно інших товарів (послуг).

Якщо договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності укладається стосовно об'єктів інтелектуальної власності, які підлягають обов'язковій реєстрації (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин), то він також обов'язково мас реєструватися у Держдепартаменті інтелектуальної власності. Пояснюється це необхідністю видачі охоронного документа на нового право володільця і внесення відомостей про це до відповідних Державних реєстрів.

6.4. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності. Це договір, за яким одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК).

Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний. Даний договір укладається з метою створення об'єкта інтелектуальної власності (наприклад, картини, дизайну упаковки з метою його реєстрації як промислового зразка тощо). Тут слід враховувати, що умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч.4ст. 1112 ЦК).

У той же час договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності має визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК). Іншими словами, сторонам доцільно узгодити у договорі механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені при виконанні договору. Якщо сторони не визначили, кому які права будуть належати, то буде застосовуватися загальне правило: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). Виключенням з цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва: оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. З ст. 1112 ЦК).

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 Следующая ⇒