Свобода як основна особистісно-соціальна умова кримінально-правової відповідальності

3. Свобода як основна особистісно-соціальна умова кримінально-правової відповідальності

Очевидним є взаємозв’язок тріади „свобода – вина – відповідальність”, адже відповідальність є невід’ємною властивістю свободи, а вина – одним із виражень відповідальності, в тому числі, й самовідповідальності.

Зауважимо, що самовідповідальність, виступаючи самостійною проблемою філософії права, найбільш повно розглядається у релігійній філософії. Так, наприклад, С.Л. Франк пов’язує свободу, відповідальність і творчість людини з її життєвим внутрішнім досвідом. В свою чергу, останній слід розуміти як „досвід спілкування з людьми”, „моральний досвід”, „релігійний досвід”, „естетичний досвід”, „досвід спілкування з Богом”. Співвідношення свободи і відповідальності автор розглядає крізь призму гріха: гріх – це те, від чого ми зобов’язані утримуватися і при здійсненні чого ми усвідомлюємо нашу провину. Згідно позиції С.Л. Франка, гріх, свобода і відповідальність – це одна проблема. „Грішити здатна тільки істота, наділена свободою – яка одночасно здатна й утримуватися від гріха”. У контексті самовідповідальності слушною є думка дослідника проблем етики В.А. Малахова про те, що кожен відповідає зі свого особливого місця в бутті, від свого Я – тому не може й, власне кажучи, не має права перебирати на себе сутнісне відповідання інших.

Відповідальність передбачає вину. Остання знову ж таки передбачає, що людина взагалі могла діяти інакше, ніж вона діяла. Тому кримінальне право можливе лише за умови, що існує свобода волі при прийнятті рішень. На думку Р. Циппеліуса, якби не було ніякого ігрового простору для вільного вибору між різними можливостями та мотивами, якби, отже, людські вчинки детермінувалися безперервно й суворо каузальними законами, то для закиду у вину залишалося б стільки ж мало простору, як і для особистого каяття та відплати. Карати кого-небудь за його дії було б тоді так само безглуздо, як коли б хотіли карати не людину, а її спадкову хворобу.

Таким чином, свобода – це основна особистісно-соціальна умова кримінально-правової відповідальності, юридичною підставою якої є склад злочину, а фактичною – вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння. В такому разі кримінальна відповідальність спроможна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей, тим самим визначаючи міру їх свободи у майбутньому.

1.Відповідальність – органічна властивість свободи.
2.Свобода волі і суб’єктивна сторона складу злочину.
3.Кримінально-правова відповідальність як наслідок свободи вибору.
4.Детермінізм людських вчинків і проблема відповідальності.

1. Кримінальний кодекс України від 05.04.01р. (із змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
2. Бачинин В.А. Философия права: Конспект лекций. – Харьков: Консум, 2002. – Лекция 28. «Философия преступления и наказания». – С. 331-345.
3. Иконникова Г.И., Ляшенко В.П. Основы философии права. – М.:ИНФРА-М, Издательство “Весь Мир”, 2001. – 256 с. – (Право как свобода и ответственность. – С. 165-177).
4. Козловський А.А. Онтологія юридичної відповідальності // Проблеми філософії права. Том ІІ. – Київ-Чернівці: Рута, 2004. – С. 98-111.
5. Лазорик Н.В. Свобода і відповідальність як філософські та соціологічні категорії // Наук. вісник Чернівецького ун-ту: Філософія. – Чернівці, 1998. – С. 61-64.
6. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001. – С. 189-196.
7. Матузов Н.И. Право как мера свободы и ответственности личности // Теория государства и права. Курс лекций. – Саратов, 1995. – С. 206-211.
8. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. – Монографія. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2002. – С. 584-621.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 Следующая ⇒