Свобода як основна особистісно-соціальна умова кримінально-правової відповідальності

2. Свобода як основна особистісно-соціальна умова кримінально-правової відповідальності

Проблема підстав ретроспективної юридичної відповідальності, у тому числі (і в першу чергу* кримінальної, повинна розглядатися у двох аспектах – філософсько-правовому і власне юридичному.

Юридичний аспект проблеми означає з’ясування питання, за що, тобто за яку саме поведінку може наставати відповідальність.

Філософсько-правовий аспект „умов” кримінальної відповідальності, полягає у вирішенні питання, чому людина повинна нести відповідальність за свої вчинки? Методологічною основою вирішення цієї проблеми слід вважати підхід, відповідно до якого соціальною передумовою притягнення людини до відповідальності за суспільно значиму поведінку є свобода волі, що розуміється як наявність можливості вільно обирати спосіб поведінки.

Соціально небезпечна поведінка, яка тягне за собою правову й, зокрема, кримінальну відповідальність, є все-таки наслідком свободи волі людини. Однак у вигляді її антиподу – свавілля. В таких випадках свобода трансформується у свою антиціннність, у вчинки поза законом. По суті вона знищує таким чином саму себе, стає хибою, помилкою. Але виключно у такий спосіб вона й утверджує себе. Отже, свобода утверджується виключно у правовій формі та знаходить свій вияв у діяльності, передбаченій сферою приписів, встановлених суспільством.

Людина визнається винною за здійснення того чи іншого вчинку тому, що наділена свободою вибору між добром і злом. Також вона несе відповідальність за проступок, тому що є частиною суспільства, життя якого побудоване на підставі системи моральних норм і юридичних законів, про існування яких всім відомо.

У концепціях механістичного детермінізму, а також фаталізму, людина уподібнюється машині, яка лише адекватно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому кожен вчинок людини, в тому числі й злочин, є неминучим, оскільки він уже визначений всіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. В такому разі людина – раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення, а відтак, вільного вибору своєї поведінки, що фатально вже визначена наперед. Тому прояв злочинної волі у вчиненому проступку є лише видимість свободи, сваволя, а якщо це так, то і неможлива негативна оцінка вчиненого.

Протилежний погляд (індетермінізм* зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є його абсолютна, нічим не обмежена свобода волі. Злочинна поведінка людини визначається її злою волею, що існує незалежно від будь-яких обставин, у тому числі й від розуму і совісті. Свобідна воля, і тільки вона, обирає, як зробити людині в даній ситуації. Тому обґрунтування відповідальності особи за вчинений злочин полягає в порочності волі злочинця.

Більш правильним є погляд, відповідно до якого людина, опинившись перед вибором – вчинити злочин або утриматися від цього, залежить як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переконань, схильностей, потреб, інтересів. При цьому навряд чи вірно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи визначають її поведінку. Злочин, вчинений людиною, пов’язаний як з її свідомістю, так і з об’єктивною дійсністю. Зовнішні обставини дійсно впливають на поведінку особи, але лише проходячи через її внутрішні психічні установки, свідомість. Розум і переконання підказують людині, як зробити їй в конкретній ситуації.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 Следующая ⇒