|
|||
Співвідношення юридичного поняття як відповідного їм терміну. Проблеми української юридичної термінології.Співвідношення юридичного поняття як відповідного їм терміну. Проблеми української юридичної термінології.
Як було зазначено у попередньому розділі юридичний термін - це слово або словосполучення, що є узагальненим найменуванням юридичного поняття, яке має точний і визначений зміст, вирізняється змістовою однозначністю, функціональною стійкістю. В свою чергу поняття розглядається як: o . Одна з форм мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об’єкта дійсності. o . Розуміння кимось чого небудь, що склалося на основі якихось відомостей, власного досвіду. o Думка про щонебудь,погляд на щось. o Сукупність поглядів на щонебудь, рівень розуміння чогось[4, с. 8] Зокрема, правове поняття це – словесні, концентровані формулювання думки як спосіб віддзеркалення типового або конкретного явища, стану або процесу в загальному предметі юридичної науки, як підсумок, сума здобутих наукових знань про них [4, с. 9 ]. Зв'язок юридичних понять і відповідних їм термінів проявляється у тому, що впорядкування правової термінології, вирішення її функціональних проблем не можливі без достатньо глибокої наукової розробки юридичних понять, їх логічного аналізу і точного визначення Жорсткий зв’язок між поняттям і терміном не завжди очевидний. Поняття - одне, а термін може позначати й різні поняття, бути багатозначним. Найбільш важливим для юридичної наукової галузі, як і для будь-якої соціальної сфери діяльності, є формування однозначного терміна, який має позначати логічне наукове поняття, яке, в свою чергу, в сукупності з іншими поняттями певної предметної галузі є складником наукової теорії. Порушення однозначної відповідності між терміном і поняттям призводить до багатьох небажаних семантичних проявів термінологічної багатозначності у вигляді омонімії, синонімії, паронімії тощо.янчук[9, с. 90] Недостатньо чітке вираження законодавчої думки може стати результатом як невдалого словесного оформлення, так і недостатньої ясності самого юридичного поняття. Таким чином, категорія «термін» є більш вузькою і фактично відображає короткий зміст (або назву) ширшого в цьому розумінні «поняття» (визначення або дефініції) [10, С.8] Вимога точності висловлення законодавчої думки несумісна з тим, щоб термін позначав поняття, яке б суперечило його змісту. Для законодавства не підходить ситуація, при якій спочатку виникає термін, а потім відповідне йому поняття. Те або інше поняття набуває правових якостей лише тоді, коли воно фіксується у законодавчому акті з відповідним термінологічним позначенням. Поняття може існувати, коли воно не оформлене у законі відповідним терміном. Юридичні терміни виникають разом з іншими термінами у результаті правотворчості. Вони лише відображають явища дійсності, а не породжують їх. Терміни, якими послуговується законодавство, їх особливості, проблеми, що пов’язані з ними, ці та інші питання є надзвичайно важливими з огляду на роль, яку відіграє законодавство. Адже для забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина, дотримання інших принципів правового регулювання суспільних відносин та й взагалі ефективного здійснення правового впливу необхідним є вдосконалення відображення волі законодавця у правових актах. Сьогодні українську юридичну термінологію формують нормативно-правові акти, які створювалися у різний час, використовувалися різними політико -економічними устроями, грунтувалися на різних методологічних засадах, мали різну мету. Однією з проблем правничої термінології, як зазначає І. Усенко, є те що, вона є зрусифікованою, для одного і того самого поняття вживається декілька термінів, і навпаки, один термін вживається для позначення різних понять, а іноді просто відсутній. Системна організація юридичних термінів виявляється як у плані змісту (юридична термінологія відображає систему наукових понять як найменувань певних категорій, зокрема, процесів, явищ, предметів, ознак тощо), так і виражень, але при визначальній ролі змісту.[7, с. 611] Юридична термінологія є основним і найбільш інформативним пластом лексики мови законодавства, який сприяє точному і виразному формулюванню правових розпоряджень, досягненню максимальної лаконічності юридичного тексту. Однією з характерних рис юридичної термінології є її загальна поширеність. Саме різноманітні суспільні відносини є предметом правового регулювання. Практично немає такої сфери життя, якої б не торкалося право. Тому в нормативних актах використовується і побутова лексика, і найменування різних послуг, і словниковий склад різноманітних галузей знань. Найбільша кількість помилок мовного характеру зустрічається у Цивільному кодексі України. Переважна більшість їх, зазначає С. Караванський, це кальки з російської мови. Окрім того додаткового редагування, потребують окремі статті трудового законодавства України. Помилковим з огляду на нормативність літературної мови, вважає Г. Кожевніков, є використання у законодавчих документах слів, близьких за звучанням у російській без знання їх значення. Міжмовна паронімія часто стає причиною неоднозначності формулювань законів, різнотлумачень окремих статей. Важливою рисою юридичних термінів є їх тісний зв’язок із світоглядом та ідеологією пануючого класу, з різними політичними і юридичними теоріями, суспільними традиціями, правовим досвідом. У період оновлення правотворчої бази, підвищення значення ефективного мовного опрацювання текстів актуальним є питання щодо залежності правильного тлумачення від мовного оформлення документів. Переклад правничих текстів вимагає не лише особливо обережного ставлення до передачі змісту документа, а й ретельного добору українських відповідників юридичних термінів. Помилки у перекладі, внаслідок яких змінюється значення, звужується чи розширюється сфера застосування визначень та положень документа, роблять його юридично невідповідним до оригіналу. Відтак і можливість застосування документа у правничій практиці стає сумнівною, може призвести до важкопередбачуваних наслідків[7, с.610] При читанні законодавчих актів привертає увагу неоднозначність вживаної термінології. Невпорядкована термінологія негативно позначається на якості закону, породжує безплідні спори у теорії і на практиці. Ризик правотворчих помилок значно зменшується, якщо підготовка документа здійснюється з дотриманням правил. На сьогодні вони законодавчо не закріплені. Ці правила обгрунтовані в рекомендаціях учених і практиків, які займаються правотворчою діяльністю, і вважаються загальноприйнятими й обов’язковими тому, що відступ від них чи їх ігнорування неминуче веде до зниження якості документів, які створюються, їх неефективності.
|
|||
|