Міністерство освіти і науки України

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти, молоді і спорту

Богородчанської районної державної адміністрації

Гутівський НВК

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

(Козацькому роду – нема переводу)

Виконавці:

учасники військово-патріотичного гуртка «Джура» Гутівського НВК:

Степанюк Владислав Степанович, учень -го класу

Лисак Святослав Васильович, учень 6-го класу

Венгрин Вікторія Володимирівна, учениця 7-го класу

Керівник:

Панько Ігор Михайлович, вчитель історії Гутівського НВК, тел. 0984864335

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………............................. 3

РОЗДІЛ І

ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА…………………………………........................... 4-5

МІСЦЕ ДЕ ЗАРОДИВСЯ КОЗАЦЬКИЙ ДУХ……………………………………………5-6

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ ЯК ЦЕНТР ГАРТУВАННЯ КОЗАЦЬКОГО ДУХУ……………….. 7-8

БОРОТЬБА З ОРДИНЦЯМИ………………………………………………………………. 8-9

КОЗАЦЬКІ ПОВСТАННЯ ПРОТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ………………………………9-10

РОЗДІЛ ІІ

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА………………………….... 10-11

ГІСТЬ У КОЗАЦЬКІЙ ТРАДИЦІЇ………………………………………………………. 11-12

ВІДНОШЕННЯ КОЗАКІВ ДО ОДЯГУ,

ЗАСТІЛЬ ТА ЧУЖОЇ ВІРИ ………………………………………………………………12-13

КОЗАЦЬКЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО……………………………………………………….. 13-14

ОСПІВУВАННЯ КОЗАЦЬКИХ ЗВИТЯГ……………………………………………….. 14-15

ОЗБРОЄННЯ, ЕКІПІРУВАННЯ ТА РОЗВІДУВАЛЬНА СЛУЖБА………………….. 16-18

РОЗДІЛ ІІІ

КОЗАЦЬКЕ БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО……………………………………………………18-19

Наша країна має дуже величну і героїчну історію. Ми нащадки славних київських князів, видатних запорожців, мужніх січових стрільців, та героїв Української Повстанської армії. В наших жилах тече кров лицарів та справжніх патріотів свого народу! Кожен з нас мабуть, що мріяв побувати у минулому, побачити як жили наші предки в сиву давнину, як боролись проти ворогів, як створювали майбутню Українську державу. На нашу думку це можливо зробити і ми вам в цьому допоможемо.
Але яке саме століття відвідати? Давайте перенесемось в роки коли українські землі плюндрували татари, польські та литовські пани гнобили простий люд і тільки одна сила змогла дати відсіч загарбникам. Це були КОЗАКИ. Хто вони такі, звідки з’явились на наших землях, як було влаштоване їхнє повсякденне та військове життя, ці та інші питання ми і розглянемо на протязі нашої подожі в мнуле.
Насамперед, давайте визначемо походження слова «козак», та звідки вони з’явились на теренах України. На даний час вчені-історики сперечаються над версіями походження терміну. За однією з версій слово «козак» є тюркського походження в них воно звучить як «кайсак» і означає вільна, озброєнна людина. За іншою неофіційною від слова «коса», тобто «косак» чуб, оселедець який носили козаки, в подальшому трансформувалось в «козак». Уперше слово «козак» згадується в первісній монгольськійхроніці 1240 року. Вільною людиною є мисливець, рибалка, воїн. В скрутний момент він захистить себе та свою родину, країну від нападу ворогів. Про козаків згадується ще в літописах Київської Русі. Тоді їх називали бродниками та берладниками. Вони селились на кордонах Русі та виконували роль прикордонних загонів, часто приходили на допомогу руським князям.

В 1147 році вони разом з половцями прийшли на допомогу князю Олегу Святославовичу: « у той час прийшли до ньогобродники і половців прийшло донього багато вуїв його».

Щоб зрозуміти початок козаччини, треба зробити огляд попередньої історії краю, коли виникла козаччина, а інакше важко зрозуміти, звідкілля і яким чином з’явилися козаки. Батько української історії Володимир Антонович у своїй праці «Коротка історія Козаччини» привів декілька актуальних гіпотез походження козацтва на теренах України та підходів вивчення даної справи. І так почнемо розглядати дане питання очима Володимира Антоновича.

Філологічний підхід підтримували такі вчіні розуми того часі як: поляки Пясецький, Каховський виводили слово «козак» від слова «коза».

Рігельман та Грабянка виводили родовід козаків від хозар. Ян Потоцький стверджував, що предками козаків були касоги яких пересилив на Чернігівщину Мстислав Володимирович в ХІ столітті. В. Татищив наполягав на похоженні козаків від давніх черкесів.

Петро Симоновський у XVІІІ ст.. знайшов підтвердження своїй теорії у римських географів та називав відправною точкою походження слова «hircanus» - козел (цап). Тобто існувала на Кавказі країна Гірканія тотожна Козланія, а гірканці це козаки.

Польський історик Духінський і поет Падура вигадали цілий народ, що завоював Вкраїну і отримав назву у майбутньому козаків. Поляк Кромер і російський Щекатов прив’язували козаків до половців.

Відомий французький письменник та просвітитель Вольтер у листі у своїх працях називав козаків частиною асимільованих татар.

Друга група письменників прирівнювала походження козаків до тюркських орд під назвою «Чорних клобуків». Цієї теорії дотримувались Карамзін, Соловйов, Міллєр, Самчевський, Бронєвський.

Мартин Бельський тверезіше підійшов до вирішення справи стверджував, що козаки: «це тубільний стан і виділився він з народу силою тогочаснихз умов». Цієї думки дотримувався Саміцло Величко та Гійом Левасер де Боплан.

Російські письменники ХІХ ст.. Карпов і Тумасов пов’язував козаків із княжою дружиною. Костомаров наполягав на думці: «козаки це не хто як міщани із українських міст, от як Черкасів, з Канева та інших, що ходили на промисли у степи». Ясніше за всіх реально глянув на справу походження козацтва Михайло Максимович. В Литовському князівстві всі землі уряд вважав державною власністю. Землі були поділені на ділянки, які називались службами. Отримуючи ці служби вельможі виставляли за них одного озброєного чоловіка до війська. На рубежі століть XVI –XVIIслужби почали роздавати громадам, які виконували покладений на них обов’язок, давати одного озброєного воїна до війська. Це і є на думку М. Грушевського В. Антоновича початком зародження козацького руху. Тобто козаки це стан місцевий, що зародився на даній території під впливом певних факторів.

Домівкою козаків можна назвати український степ, територію між територією середнього Подіпров’я аж до Дністра. Чому саме степ, тому, що після монголо-татарського іга, а також через часті набіги татар ця територія знелюдніла. Ці місця приваблювали людей легкої вдачі та справжніх відчайдухів. Весною вони збирались та спукались на по Дніпру на Дике Поле, так називалясь тоді місцевість Запорізької, Дніпропетровської, Харківської областей. Центром козацтва стало Запоріжжя, тобто місцевість за порогами Дніпра. На цій території вони влаштовували мисливські та рибацькі уходи. Вирушаючи до Дикого поля козаки обирали собі отаманів. Ними ставали найбільш досвідченні найбільш хоробрі та винахідливі люди. Під час полювання та рибальства щоб краще порузумітись між собою та вберегтись від татар гуртувались в загони, ватаги. Восени вони повертались додому, а ті хто залишався в степу будували так звані «зимівники». Згодом козаки які почали оселятись за порогами Дніпра почали будувати січі. Січ – засіка, дерев’яне укріплення, яке робилось із січених дерев. (додаток 1). Такі укріплення відомі ще з часів Київської Русі у IX ст. На території січей посійно перебувала невелика частина козаків, для яких козакування перетворювалось на постійне заняття. Соціальна структура козаків була неоднорідною. Основною масою були селяни які втікали в степи від своїх панів, особливо посилились втечі в XVI столітті. Також до лав козацтва вступали й родовиті князі та бояри, які шукали собі слави у козацькому товаристві, старости, купці, ремісники, міщани та просто шибайголови. Всі вони становили єдине козацьке братство, товариство. Національний склад також був різношерстний. До загонів українських козаків приєднювались поляки, білоруси, росіяни, молдавани. За порогами Дніпра починалися заповідні і святі місця для ожного козака. Найбільшу славу серед них має великий острів – Хортиця. На острові багато назв пов'язаних з перебуванням запорожців: урочище Сагайдачного, Січові ворота, Козача могила, Совутина скеля та інші. У XV сторіччі Хортиця стала центром формування протидії Польщі з боку козаків. Козаки будували тут, як і на інших островах, «засіки». Саме на Малій Хортиці (можливо за 10 км на північ від Хортиці, або на острові Байди) у 1550-х pp. князь Дмитро Вишневецький-Байда збудував фортецю, що планувалася польським урядом для контролю над рухом козаків через Дніпро і на Хортиці. У січні 1557 рр. турецько-татарські війська напали на фортецю і згодом зруйнували. На острові Байда були виявлені залишки дерев'яних укріплень, оборонні, господарські споруди та житлові приміщения XVI сторіччя.

У 1596–1648 рр. з короткими перервами на Хортиці перебувала залога реєстрових козаків; звідти починали повстанські походиТарас Федорович — Трясило (1630), Іван Сулима (1635). Богдан Хмельницький 1648 розгромив на Хортиці польську залогу.

У 1660—1670-х pp. Хортиця була військовою базою Івана Сірка.

В балках Молодняга і Липова відкриті зимовники запорозьких козаків 18 сторіччя, де знайдені цвяхи, кераміка, ножі та інше.

Багато пам'яток з російсько-турецької війни 1735–1739 років, в якій брали участь запорожці. У 1736 році на Хортиці була заснована Запорозька верф, і для її захисту побудовані фортеця та ретраншемент. Декілька десятків чайок верфи затонуло біля острова. До зруйнування Січі (1775) Хортиця належала до володінь Запорізької Січі. Під час російсько-турецької війни 1735–1739 рр. на Хортиці збудовано укріплення, залишки яких збереглися.

За легендою, 972 року біля Дніпрових порогів загинув у боротьбі з печенігами князь Святослав Ігоревич, повертаючись із походу на Константинополь. Цікаво, що в цих місцях на дні Дніпра знаходили старовинну зброю, яка втратилася в часи Другої світової війни. А у 2011 р. знайшли коштовний меч, який зразу нарекли " мечем Святослава" ^.

Упершій половині XVI ст. козацтво перебувало напочатковій стадії свого формування, не було ні численним, ні організованим, не мало єдиного центру та ватажка. Першу спробу об’єднати запорозьке козацтво здійснив видатний князь Дмитро Байда- Вишневецький князь гербу Корибут, з династії Гедиміновичів. Він походив родом із Волинині, був православним українським шляхтичем. Все своє життя присвятив боротьбі з татарами. Уславився тим, що об’єднав розрізнені козацькі ватаги за Дніповськими порогами, та побудував за власний кошт першу Запорізьку Січ на острові Мала Хортиця в 1553-56рр. Між вченими ведуться дискусії на рахунок того чи є Січ на о. Мала Хортиця першою. Противники мотивують тим, що це була просто кам’яна фортеця князя, а Січ це дерев’яне уріплення. Але як б там не було треба враховувати, що з цієї Січі(фортеці) козаки на чолі з Вишневецьким зробили чимало переможних походів в Крим, відбивали напади турецько-татарської орди. Січ складалась з куренів. Їх налічувалось 38(додаток 2), кожен курень обирав собі курінного отамана. На чолі січового братства стояв Кошовий отаман, бо Січ часто називали Кошем. Запорозьку Січ називають козацькою республікою. На Січі діяла Січова або Військова рада, вона обирала собі кошового отамана та військову страршину надаючи їм владу, вирішувала питання миру чи війни, а також інші економічні та соціальні питання. В ній брав участь кожний козак. Вона скликалась 3 рази на рік: 1 січня, на Покрову, 3 день після Великодня, щось на кшталт давньоруського віча. У кожного із новообраного представника влади був свій певний атрибут, яких характеризував йоговладу(додаток 3). На протязі всього існування козацтва в Україні, змінювались і розташування Січей (додаток 4). З найбільш відомих требa згадати такі:

· Томаківська (80-ті роки XVI ст. — 1593).

· Базавлуцька (1593–1638).

· Микитинська (1639–1652).

· Чортомлицька (1652–1709).

· Кам'янська (1709–1711, 1730–1734).

· Олешківська (1711–1728).

· Нова Січ (1734–1775).

На протязі свого існування українське козацтво завжди стояло на сторожі України від її ворогів та поневолювачів. Велику небезпеку для українських земель становили постійні напади татар і турків. У середині XV ст., після розпаду Золотої Орди, на теренах Кримського півострова, у пониззі Дніпра, на Приазов'ї та Прикубанських землях утворилася держава під назвою Кримське ханство, столицею якої стало місто Бахчисарай. На чолі цієї держави стояла войовнича династія Гіреїв. 1478 року хан Менглі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. Державною релігією Кримського ханства став іслам, а мусульманське духовенство відігравало важливу роль в управлінні державою. Наприкінці XV ст. кримські хани почали здійснювати загарбницькі походи на українські, російські, польські, молдовські та литовські землі. Татари мали досить боєздатну й підготовлену армію. Напади татар спустошували Поділля, Волинь, Холмщину, Галичину та Київщину. 1482 року Менглі-Гірей організував великий похід в Україну, під час якого захопив і пограбував Київ. «Київ взя і вогнем сожже», — свідчить літописець. Після цього погрому місто надовго втратило колишнє політичне й економічне значення. Підсумком кожної татарської навали в Україну було, насамперед, захоплення великої кількості здобичі й невільників. Торгівля невільниками, здебільшого в Кафі, примножувала прибутки кримських ханів. Після татарських походів цілі райони України перетворювалися на пустелю. Протягом 1450-1556 pp. орди кримських татар учинили 86 грабіжницьких нападів на українські землі. Провідною силою в боротьбі з турецько-татарською агресією стало українське козацтво. Щоб дати відсіч ворогові й визволити побратимів, козаки здійснювали сміливі морські и сухопутні походи на Крим і турецькі фортеці. На початку свого зародження, козаки охороняли південні кордони Речі Посполитої, в той час наші землі входили до її складу. Протистояти сильному й небезпечному ворогові могли тільки добре обізнані у військовій справі та спеціально підготовлені вояки. У численних походах і боях козаки перетворили військову справу на самобутнє мистецтво. Козаки самі робили засідки на татар, перехоплювали їхні каравани й поверталися додому з багатою здобиччю. З часом козацькі загони виходили в «Дике поле» й вступали у відкритий бій з ординцями. Для цього вони миттю зводили неприступну фортецю зі скутих ланцюгами та засипаних землею возів(додаток 5). Татарська кіннота не могла увірватися до козацького табору, а запорожцям у цей час було зручно вести прицільний вогонь по нападниках. Для війни в степу козаки використовували не тільки добре укріплені табори, вони перші хто почав використовувати шанці. Шанці краще захищали воїна в степу ніж панцир та кольчуга. Наприкінці XVI ст. запорожці вславилися походами на Крим і Туреччину. Козацькі походи дивували тогочасних свідків, які розносили славу про козаків далеко за межі України. Козаки здійснили низку сміливих морських походів проти турків і татар, перетинаючи море на своїх чайках. Козацька чайка (від татарського kaik — круглий човен) була 18-20 м завдовжки, 3-3, 5 м завширшки й 3, 5-4 м заввишки (додаток 6). Цей човен був спеціально призначений для морських походів. Його основу становив корпус, видовбаний із суцільної колоди та обшитий дошками, по ньому кріпився пояс із сухого очерету, що захищав човен від затоплення. Чайка мала два керма — ззаду і спереду, а також щоглу й вітрила. Інколи човен був озброєний гарматою. Зазвичай на чайці вміщалося 50-70 козаків, озброєних пістолями, рушницями, шаблями, списами, луками та стрілами. Козаки дуже ретельно готувалися до морських походів: крім запасів зброї та військових припасів, запорожці запасалися одягом і харчами, сухарями, копченим м'ясом, крупами. Категорично заборонялося брати спиртні напої, а за порушення цього закону винний карався на смерть - п'яницю викидали за борт. Треба пам’тати, що всі ці походи здійснювались під керівництвом славних кошових отаманів та мужніх гетьманів свого часу, Самійла Кішки та Петра Сагайдачного, Дмитра Вишневецького, Івана Сірка. Всі вони хоть і жили в різні періоди, але своїм основним завданням визначали боротьбу з турками та татарами.

Іншими поневолювачами України виступали польські пани та король. Загарбання Польщею майже всієї України призвело до посилення феодально-кріпосницького та національного гніту. На селі зросли розміри панщини, уведено нові натуральні та грошові повинності, які й без того були непосильними. Здирству панів не було меж. Історик Гнат Хоткевич писав: «Панщина... — ідеал поміщика — 7 день у тиждень і 24 години на добу». На захист населення та своїх вольностей від гніту панів стали козаки. Утворення Запорізької Січі та формування українського козацтва активно сприяло піднесенню боротьби проти національно-релігійного гніту та кріпосницьких порядків. Утікачі, які ставали козаками, не тільки поповнювали запорізьке воїнство чисельно, а й приносили та активізували на Січі антипольські настрої. Між козацтвом та іншими верствами населення України — селянами, городянами, православним духовенством — установилися міцні зв'язки. Ці недовольства зродом переросли у масові повстання під проводом козацьких ватажків. Найбільшими були повстання в XVI – XVII ст. під проводом таких визначних діячів як: Криштофор Косинський, Северин Наливайко, Дмитро Гуня, Павло Павлюк, Тарас Трясило, Іван Сулима. Ці повстання не досягли бажаного ефекту, але дали поштовх для подальшої боротби за Українську державу. Найбільшим виплеском невдоволення козацтва та народу в цілому, стала Національно-Визвольна війна під проводом Богдана-Зіновія Хмельницького. Ця війна дала поштовх для створення після багаторічної перерви Козацьку державу, яка увібрала в себе всі атрибути та елементи Запорізької Січі. Назва цієї держави в офіційних документах: Військо Запорізьке(додаток 7). Першим гетьманом новоствореної держави став Богдан-Зіновій Хмельницький. Видатними постаттями періоду Гетьманщини були такі гетьмани: Іван Виговський розбив під Конотопом армію московського царя Олексія Михайловича, Петро Дорошенко зміг об’єднати на деякий час Правобережну та Лівобережну Гетьмнщину, Іван Мазепа зупинив на деякий час наступ російського царату, Іван Сірко та Кость Гордієнко видатні кошові отамани, Павло Полуботок відстоював права та вольності козацтва защо поплатився власним життям, Пилип Орлик створив першу у світі КонституціюДанило Апостол рефрмував судову та податкову систему, Кирило Розумовський намагався відродити колишню міць та славу Війська Запорізького. Насправді гетьманів було дуже багатота не всі з них проявили себе як гідні сини Батьківщини. Під кінець свого існування Гетьманщина перетворилась на олігархічну республіку, в якій старшина поступово перетворювалась на пропотип польських та російських панів. На нашу думку це було однєю із причин занепаду Гетьманщини. Тобто старшина перестала піклуватись про благо держави та народу, а первинною ціллю для себе ставила власну наживу та збагачення. Історія характерна тим, що залишила нам не тільки імена видатних діячів, а й дати визначних подій в історії нашої країни(додаток 8).

Побут та повсякденне життя козаків відрізнялось від життя інших мешканців України. Основу їхнього життя складала війна. Іншу частину займало господарство. Так як на Січі жінкам не дозволялось знаходитись, козаки всі справи робили самі. Вони були вдалими зброярами, ковалями, будівельниками тощо. На Січі всі підпорядковувались жорстким правилам дисципліни. Існує досить поширена думка, що в запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися та сказати, що вірує в Бога. Проте це не так. Уявимо, що під видом новобранця пробирався в Січ ординець, вивідує інформацію і втікає до своїх. Що для нього перехреститись і сказати, що вірить в Бога, задля того, щоб дізнатись козацькі плани? Насправді потрібно було пройти тяжкі випробування, після яких ти ставав справжнім запорожцем. Є такий вислів: «Козаком бути — це почесно, але стати ним — надзвичайно складно».

Козаки вірили: гість посланий Богом. Особливо бажаними і шанованими гостями були люди, що прийшли здалеку, просто незнайомі люди і ті подорожні, що потребують даху над головою. Вважалося ганьбою відмовити людині в притулку. Гостя завжди садили на чолі столу і пропонували краще місце для відпочинку. Цікаво, що мінімум три дні козаки не цікавилися у гостя ані ім'ям, ані місцем, звідки він прибув – це вважалося непристойним. Гості були настільки культовими особистостями, що їм місцем поступалися навіть старі. Подорожуючи козацькими землями, козак міг не брати їжі ані для себе, ані для коня – він скрізь був бажаним гостем, адже у нього скрізь є родичі, свати, куми, товариші по службі. На худий кінець завжди є просто незнайомі люди, що почитають гостя, як і самі козаки. У місті Богуслав (Херсонська область) в державному архіві зберігається такий запис: «Я служив два роки в Богуславі, а звідти недалеко козачі рибні заводи. Бувало, прийдеш на завод, а тебе навіть не запитають, що ти за людина, а негайно: дайте-но поїсти козакові і чаркою горілки пригостить, може бути, він прийшов здалеку і втомився, а як поїси, ще й запропонують відпочити, а потім тільки запитають: «Хто такий? Чи не шукаєш роботу?

– Ну, скажімо, шукаю.

– Так у нас є робота, приставай до нас! »

Підходячи до групи людей, козаки кланялися зі словами «Здоровенькі були, козаки! », «Здорово, козаки! », на що слідувала відповідь: «Слава Богу! ». При зустрічі після довгої розлуки, при прощанні, а також на головні свята козаки обіймалися й прикладалися щоками. Заходячи в будинок, козаки обов'язково хрестилися, дивлячись на образи святих, а чоловіки обов'язково при цьому знімали шапку. При виході з хати або куреня вони робили те ж саме. Просили вибачення і дякували козаки практично завжди з Божим ім'ям на вустах: «Прости Христа ради», «Бережи тебе Господь», «Спаси, Боже». Без молитви козаки не починали і не закінчували ані трапези, ані польової роботи. Цікаво, що козаки відчували потребу в допомозі ближнім: вони обов'язково спочатку запропонують їжу та випивку тому, хто сидить поруч, а потім тільки самі скуштують харчі; обов'язково допоможуть підняти те, що впало, допоможуть щось донести до потрібного місця. Козаки ніколи не відмовляли в милостині, бо гріх. Разом з тим, козаки вважали, що борг – гірше неволі, тому всі борги намагалися повернути якомога швидше. Навіть безкорисність – борг, за який треба відплатити тим самим.

Одяг – друга шкіра козака(додаток 9). Він носив тільки свій одяг і тримав його в чистоті. Прийти на застілля брудним – за це можна було легко стати об'єктом загальних насмішок. Любителі випити, козаки на застіллях намагалися не напиватися до чортиків. Випивати не змушували – це справа добровільна, але хоча б пригубити чарку під час тосту козак зобов'язаний. Примітно, що «горілку» козаки розносили виключно на підносах, і якщо до випивки тягнувся той, хто вже добряче «набрався», його просто обносили. Одна з застільних пісень нагадувала: «Пий, та розум не пропивай». Ставлення козаків до п'яниць було вкрай негативним. Померлого випиваку гребували ховати з усіма – для них був окремий цвинтар, поруч з самогубцями. П'яницям рідко ставили хрести, але завжди забивали осиковий кіл у могилу. Цікаво, що в побуті були як окремі гуляння (чоловіків з чоловіками і жінок з жінками), так і загальні, і під час загальних застіль чоловіки сідали з одного боку столу, а жінки – з іншого. Козаки знали: хмільна голова може допустити зайве щодо чужої дружини. Швидкі на розправу козаки цілком могли закінчити таке застілля і бійкою, і пустити в хід зброю. Козаки любили прикрашати свої бойові заслуги під час застіль, але вони не брехали в побуті, і особливо – в справах. Страшна ганьба для козака бути спійманим на брехні. При всій строгості, козаки дуже любили подарунки та гостинці. Звідки б козак не їхав, він обов'язково щось везе з собою, навіть йдучи в гості. Майже неймовірний факт, якщо вірити католицькому священику та історику Єнджею Кітовічу: у будь-якій Січі можна було залишити мішечок грошей на вулиці – він залишиться на своєму місці. Козаки не крали ані у своїх, ані у гостей, а пригостити своїм вином перехожого було для них священним обов'язком. Однак грабунком «на стороні» козаки не гребували. Вони намагалися звести до мінімуму грабежі у одновірців, але віддати вогню польське, татарське або турецьке поселення для них було майже богоугодною справою. При всіх своїх перевагах, козаки були нетерпимі до чужої віри, чужих звичаїв, чужої крові, тому їх напади на сусідні держави подеколи були не менш жорстокими і жахливими, ніж татаро-монгольські набіги на Русь. Козаки не просто ненавиділи, але відверто не терпіли боягузів до якого б роду вони не відносилися. Боягуз-ворог міг не розраховувати на легку смерть. Козаки були людьми справи і часто говорили: «Від зайвих слів слабшають руки». Історія практично не знає прикладів козаків-зрадників. Потрапивши у полон, вони, не виказавши таємниць, вмирали смертю мучеників. Козаки вірили, що порушивши обіцянку, вони неодмінно поплатяться своєю душею в після смерті. Ставлення до коня у всіх без винятку козаків було особливим. Кінь – кращий друг і вірний супутник козака. Перед від'їздом на війну, жінка кланялась в ноги тварині, «щоб повернув козака додому», і тільки потім – батьків чоловіка, щоб не переставали читати молитви за його здоров'я. Коли козак повертався, дружина також кланялась спочатку коневі – дякувала. Коли ховали козака, якщо його кінь залишався живий, він йшов першим перед похоронною процесією (навіть попереду рідні покійного) позаду труни. Коня покривали чорним або червоним чепраком (підстилка під сідло), а збоку до сідла підвішували зброю козака.

Палітра злочинів і покарань на Запорізькій Січі була надзвичайно різноманітна. Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення такого злочину обвинуваченого закопували в землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір'ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв'язували і клали під труну. Нанесення тілесних пошкоджень у п'яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла. За дезертирство, програш бою, ухилення від зайняття посади або пияцтво під час походу на злочинця очікувала смертна кара. П'яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопутного маршу — прив'язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не помирав. Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще. За крадіжку чи розбій обвинуваченого теж очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише втому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього. Мали місце повішення козака догори ногами та ребром за гак. Утакому положенні небіжчик продовжував перебувати до того часу, поки кістки не опадали на землю. За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише у тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти за приреченого заміж. Однак такі факти були поодинокі і мали місце лише в середовищі паланкових козаків. Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування злодіїв до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадство, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Траплялося таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність. За вчинення дрібних правопорушень передбачалося обмеження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних козацьких посад. Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисципліни в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб товариство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кримінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, " у кого вже моталася біля шиї мотузка".

Озброєння козаків було дуже різноманітним(додаток 10). Їхня зброя складалась з: лука зі стрілами, шабля, сокири, короткі списи, рушниці(мушкети), самопали, батіг, пістолі тощо. Лучники могли випускати 12 стріл за хвилину, а вбивча сила стріли була сильнішою ніж у мушкета. Та поступово лук витісняє вогнепальна зброя. В останнє лучники згадуються у війську Богдана Хмельницького. Шабля, це сакральний символ козака. Шабля була другом козака, її лагідно називали сестриця. Особливо сильно цінувались трофейні шаблі добуті в бою. Взагалі козаки більш цінавали трофейну зброю, ніж зброю вланого виробництва. Шаблі були середньої довжини 1, 3 м. Спис робили з тонкого та легкого дерава 3, 5 м завдовжки, із залізним наконечником та з дірками для ремінної петлі. Цю петлю закладали на ногу щоб легше було тримати спис. Деколи на наконечник ставили перекладку, щоб ратище не входило глубоко в тіло вбитого. Бойові сокири траплялись дуже рідко, а булава та пернач були більш символами влади ніж військовою зброєю. На кінці батога прив’язуаали металевий наконечник, у вмілих руках перетворювався на смертоносну зброю. Крім цього козак мав мати сокиру, косу, лопату-кирку, шнури та інші матеріали для будівництва укріплень та перешкод. В козаків була добре розвинута саперна справа. Польські та європейські інженери не приховували захоплення та захвату від споруд які зводили запорожці. Високий рівень мала в козаків сторожова та розвідувальна служба. Вона складалась з маяків. Перший стояв на кордоні інші відповідно в признчених для цього місцях, в основному розташовувались на великих курганах. Коли спалахував перший маяк, після нього наступний і так далі по ланцюгу. Густий дим та яскраве полум’я повідомляли про небезпеку.

Історичні пісні та козацькі пісні, як вид народного фольклору виникли в період боротьби з татарським ярмом (XII-XIVст. ), як відгук на події суспільної і військової історії. У історичній пісні обов’язково йдеться про яку-небудь реальну подію що дійсно мала місце в історії. Перш ніж приступити до характеристики національних героїв в козацьких піснях потрібно визначитися з історичним підгрунтям створення такого виду пісень та опису в них героїв українського народу. Історичним підгрунтям можна вважати будь-яку важливу історично значиму подію. Такими подіями можна назвати напади татаро-монгольского іга, завойовницькі війни Польщі, Хмельниччина та інші, що не залишились поза увагою народу і були висвітлені в історичних піснях. У дожовтневих піснях і думах оживає вся багатовікова історія українського народу, сповнена героїчної боротьби проти іноземних загарбників, національного та феодально-капіталістичного гноблення. Через століття донесли вони до нас подих життя своєї епохи, ті почуття, що хвилювали колись їх творців. Спустошливі напади на українські землі турецько-татарських орд, вигнання в полон населення, продаж у рабство — такі типові для XV—XVII ст. події відтворюють дуже давні за походженням пісні та думи про Коваленка «Коли турки воювали» та ін. У чудових піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-вітчизни, їх повне тривог і небезпек життя, мужність і стійкість у боротьбі з ворогом. Ці твори засвідчили ту виняткову роль, що її відіграло в історії України козацтво, центром якого була Запорізька Січ. Героями дум виступають люди мужні, сміливі, благородні, сильні духом, з серцем, сповненим палкої любові до рідного краю. Таким є козак Голота, що «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота», має миролюбивий характер («ні города, ні села не займає»), але готовий щомиті дати відсіч ворогові. Відчайдушно хоробрий Івась Канівченко, стійкий Самійло Кішка, Федір Безродний. Історичні пісні можуть бути визначені як жанр малої епіки. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII-XVIII ст. - в епоху козаччини в Україні. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв. Такою є відома на всіх теренах України, зафіксована у багатьох варіантах пісня про Байду. Прототипом героя був Дмитро Вишневецький, черкаський староста з роду Гедиминовичів, засновник Запорозької Січі. Інша знаменита пісня періоду Гетьманщини - “Ой на горі та й женці жнуть”. Повна бадьорості й гумору, виконувана в ритмі козацького маршу, вона випромінює силу, якою й справді було сповнене козацтво протягом декількох віків. Можливо, саме тому пісенна пам'ятка другої половини XVII віку є популярною і сьогодні. Той факт, що у пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний та Петро Дорошенко може видатися історичною недоречністю. Однак це варто оцінювати як цілком припустимий в усній народній поезії, оскільки пісня не відтворює дослівно дійсний похід, а виводить перед нами козаків з їх славними гетьманами так, як вони йшли один по одному в поході історичних подій у споминах українського народу. До тих самих часів козаччини хронологічно належить також славнозвісна пісня “Засвистали козаченьки”, створена на основі історичних подій - перемоги Хмельницького над польським військом під Корсунем і коронним гетьманом М. Потоцьким у травні 1648 р.

Одним із напрямків дослідження козацької історії стало дослідження козацького бойового мистецтва. Козацьке бойове мистецтво є багатогранним та духовним стержнем формування козацько-лицарського характеру

(додаток 11).

У 1985 році було зібрано матеріал по дослідженню лицарського мистецтва українців і у Львові Володимир Пилат відкрив експериментальну школу по дослідженню Гопака, як бойового мистецтва. Бойовий Гопак – це комплексна система гармонійного розвитку особистості створена майстром бойових мистецтв та дослідником бойової культуриВолодимиром Пилатом на основі знань отриманих від діда, батька, залишку збережених лицарських традицій в українських народних танцях та особистого досвіду Бойовий Гопак – багатогранна система тілесного, розумового та духовного гарту, що містить у собі чотири напрямки розвитку:

Оздоровчий
Фольклорно-мистецький
Спортивний

У 1987 році офіційно засновано " Школу Бойового Гопака". Напрацьований матеріал було систематизовано та видано окремою книгою у 1991році накладом у 20 тисяч. (Є. Приступа, В. Пилат. " Традиції Української Національної Фізичної Культури", Львів). 1994 року В. Пилатом видано книгу " Бойовий Гопак". У 1996 році 18-19 травня у Львові було проведено перші всеукраїнські змагання із бойового гопака, в яких взяло участь понад 150 учасників. 10-13 квітня 1997 року у Львові проведено другі всеукраїнські змагання (300 учасників із 8 областей України). В жовтні 1997 року бойовий гопак визнано національним видом спорту. В грудні 1997 року зареєстровано " Центральну школу бойового гопака", яка є громадською, позапартійною та позаконфесійною організацією. Протягом 1998-2000 років Центральною школою бойового гопака проведено 7 чемпіонатів різних рівнів, 8 навчально-вишкільних семінарів, багато показових програм та фестивалів гопака в різних регіонах України. У вищих навчальних закладах України ведеться підготовка фахівців із бойового гопака. У 2001 р. було створено і зареєстровано Міжнародну федерацію бойового гопака, яка займається поширенням бойового гопака за межами країни.

⇐ Предыдущая 1 23