Ранній романтизм(універсальний, філософський)

Романтиз у поезії

Багато дослідників появу романтизму називають романтичною революцією у художній літературі. А саме через те, що романтики змінили ставлення до оточуючого світу, до мислення, до творця, та його ролі у суспільстві і висунули новий погляд на особистість та її проблеми. Людина для романтиків-найбільша таємниця. Вони розглядали людину крізь призму прихованих бажань, мрій, прагнень та бажань. Романтики спростовували будь-які канони в мистецтві. Романтики висунули ідею абсолютної свободи митця. Прагнення відкрити «вічну таїну» світу людини вплинуло на розвиток символіки, адже символ у доробку романтиків поєднував у собі «бачене» і «небачене», «реальне» й «абстрактне», а отже, прокладав шлях до світу вічних образів та ідей. Символ допомагав митцям розкрити нескінченість проявів людської натури, злети та поривання її духу. Символіка надала мистецтву романтиків піднесеного характеру і визначила багатозначність його природи, можливість різних тлумачень тексту. Романтизм охопив різні галузі культури - літературу, музику, живопис, театр. Романтизм починався з великих жанрових форм - роману і повісті. Поява романтизму і розвиток обумовлені багатьма чинниками: естетичними, світоглядними, суспільно-політичними. Одним із суттєвих чинників розвитку нового напряму став зв'язок літератури і філософії. Величезне значення для формування романтизму мала ідеалістична філософія. У Німеччині, на батьківщині філософів-ідеалістів, цей вплив був особливо помітним. Перший систематичний виклад романтичної теорії належить А. В. Шлегелю. У своїх « Фрагментах» (1797-1798) він абсолютизує окрему особистість, наголошуючи на тому, що романтизм створює зовсім новий тип героя. Його брат Ф. Шлегель, підкреслив «універсальність» романтичної літератури. У зв'язку з «універсальністю» мистецтва Ф. Шлегель привертає увагу письменників до міфологічної типізації. Він вважає міфологічний образ виявом цієї універсальності, оскільки він містить у собі певне поняття, категорію.

Ф. Шеллінг, філософ, який розвинув філософію природи, утверджуючи її динаміку через боротьбу суперечностей. Саме з його праць романтики взяли ідеї про безмежність проявів природи, про панування в ній різних стихій, про багатство й неповторність її форм.

Великий вплив на розвиток романтизму справив також ідеалізм І. Канта і Й. Г. Фіхте. Кант підходив до явищ дійсності та до людини з позиції дуалізму. Підґрунтям романтизму стала й теорія Й. Гейдера. Він висунув свою програму оновлення мистецтва шляхом звернення до народно-національних витоків. Й. Гейдер вважав що література і культура живляться традиціяи, духовними здобутками різних народів. Тому слідом за ним романтики збирають, обробляють і видають народні пісні, легенди, а головне-проникаються духом народної творчості, яка дала поштовх до їхніх мистецьких шукань. Серед найзначніших подій, які справили вплив на романтизм, була Велика Французька революція(1789-1794). В. Гюго зазначив: «Письменники XIXстоліття – діти Французької революції». Романтизм утверджує особливий спосіб творчого мислення, що характеризується універсальністю та філософічністю. Всезагальне мислення – характерна риса романтичного світовідчуття. Романтики заглиблюються у внутрішній світ особистості і, перш за все, у свій власний світ, намагаються передати приховані порухи людської душі. Почуття й переживання людини у романтиків завжди на першому плані. Герой романтизму принципово відрізняється від героїв попередніх епох. Романтичний герой переймається глобальними питаннями буття, його хвилює не тільки вла не існування, а й життя усього людства. Романтичний герой пізнає не розумом, а душею, серцем, інтуїцією. Образ героя у романтизмі наділений великою творчою силою. Романтики проголосили свободу і творчий політ фантазії однією з основних умов існування особистості. Людина у творчості романтиків стоїть на перетині історичних епох і суперечливих начал. Серцевину романтизму становлять вічні питання, які порушують митці у своїх творах: сенс буття, кохання, воля, стосунки між людьми, таємниці природи тощо. Характерною особливістю романтизму є використання символіки, що дозволяло митцям говорити про найважливіше для всього людства. Символ, на відміну від тропів, не містить прямого зіставлення предметів та явищ, а є вираженням глибинної сутності певного об’єкта через суб’єктивне сприйняття. Він найкраще втілює особистісне ставлення до світу і пошук його прихованого смислу. Символ є знаком таємного змісту, який шукає особистість у світових процесах. Символіка допомагала романтикам відобразити у своїх творах ту таїну, яку вони бачили в людині і у світі. Слід підкреслити й велике значення для розвитку романтичного напряму міфологізму. Міф дозволяв романтикам говорити про універсальні закони буття, про глобальні проблеми суспільства, про життя особистості в контексті вічності. Він був засобом поєднання минулого і сучасного, відкриваючого у вікно у світ можливого майбутнього. Завдяки міфу людина у творах романтиків постає в широкому філософському, культурному та історичному аспектах.

Отже, романтизм утвердив цінність людської особистості, багатство її внутрішнього світу, право на вільне життя, здатність одухотворяти світ. Водночас романтики змінили ставлення до дійсності. Протиставляючи їй більш досконалий та гармоній світ. Поетиці романтизму властиві різноманітні контрасти, багатство символіки, звернення до фольклору та міфології. Усе це дає підстави говорити про романтизм як про справжній художній переворот, який відбувся в Європі наприкінці XVIII – на початку XIX. У наступні десятиліття романтизм не зникає повністю: продовжують творити письменники – романтики. Романтизм – відкрита, надзвичайно динамічна художня система. Він тісно взаємодіяв з іншими літературними напрямами.

Ознаки романтизму

- Переважання суб’єктивного начала: акцент не на зображенні, а на вираженні почуттів, мрій, настроїв;

- Загибленість у внутрішній світ особистості;

- Людина – найвища цінність, їй властива «внутрішня безкінечність», здатність до творення нових світів й одухотворення дійсності.

- Світ- не статична довершена система, а живе й рухливе ціле;

- наявність двох світів – дійсного (реального), та ідеального (уявного);

- возвеличення творчої уяви і свободи митця;

- інтерес до минулого, народної творчості, міфології.

- Утвердження високих ідеалів(свободи, кохання, гармонії зі світом та ін. );

- Характерні художні прийоми романтизму: символіка, контраст, гротеск, іронія, алегорія та ін.;

- Яскрава та барвиста мова, що відповідає сильним пристрастям, могутнім характерам, драматичним конфліктам.

Природа у романтиків

Природа для романтиків предмет поклоніння. Вона – взірець гармонії, живого і розмаїтого буття, рухливої органічної цілісності. Водночас природа – осереддя таємних, стійких, суперечливих сил, втілення одвічної таємниці світу. Поезія і мистецтво – засоби, здатні проникнути в глибини, не порушуючи її первісної гармонії. На думку романтиків, поет мусить говорити мовою самої природи. І лиш повний спектр розвинених людських якостей робить людину «природною істотою», веде до злиття її з природою.

Романтики оспівували природу, поетизували її силу, красу, різноманітність проявів, цілісність, таїну.

Течії романтизму(за класисифікацією Д. Наливайка)\

Ранній романтизм(універсальний, філософський)

Виник наприкінці XVIII- на початку XIX ст.

Ознаки:

- універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті та безмежності.

- Відсутність різкої відмінності між ідеалом та дійсністю.

- Символ і міф як основні засоби вираження світу в його глибокост та спонтанності.

Представники: брати Ф. і А. Шлегелі, Л. Тік, Новаліс, В. Блейк, С. Колідж.

Народно-фольклорний романтизм.

Активно розвивався на початку XIXст.

- Орієнтаці на народне мистецтво (митці збирають фольклор і проймаються його духом);

- Неприйняття буржуазної цивілізації, шукання духовної основи в народному житті, спогляданні світу, мистецтві.

- Органічнаи єдність природи і мистецтва;

- Тісний зв'язок з національно-культурними рухами (Україна, Чехія та ін. );

- Неприйняття «чужого», протиставлення всьому «чужому» народних ідеалів, національних традицій.

Представники: Г. Гейне(Німеччина), А. Міцкевич(Польща). Т. Шевченко (Україна).

Байронічна течія

Розвивалася в 1810-1830-ті роки

Ознаки:

- Сильний вплив творчості Байрона;

- Неприйняття навколишньої дійсності, протест проти неї;

- Ідеалізація духовних станів особливості, зумовлених неприйняттям дійсності;

- Протиставлення мрії життю, ідеалу – дійсності;

- Розкриття протиріч між життям людини та суспільства;

- Усталені теми, мотиви, умонастрої.

- Широке застосування поетики контрастів.

Представники: Дж. Г. Байрон(Англія), Г. Гейне(Німеччина), О. Пушкін (Росія);

Гротескно – романтична (гофманівська) течія

Зявилася в період зрілого романтизму.

Ознаки:

- Відкриття хибних тенденцій розвитку суспільства;

- Інтерес до соціально-філософських та соціально-психологічних аспектів життя людини та суспільства;

- Велика роль сатиричної фантастики, контрасту, іронії, алегорії у розкритті дисгармонії буття.

Представники: Е. Т. Гофман(Німеччина), Е. По (США), О. де Бальзак.

Утопічна течія

Започаткована в першій чверті XIX в 30-40-ті роки XIX.

Ознаки:

- Пошук позитивних тенденцій і цінностей буття;

- Оптимістичний пафос, віра у краще майбутнє;

- Ідеалізація героїв;

- Мистецтво – засіб удосконалення світу і наближення кращого майбутнього;

- Спрямованість до високих ідеалів.

Представники: В. Годвін, П. Б. Шеллі, В. Гюго, Е. Сю (Франція).

Історична (вальтерскоттівська) течія.

Склалася в період пізнього романтизму.

Ознаки:

- Орієнтація на здобутки історичного роману В. Скотта;

- Історія- ключ до пізнання сучасності;

- Відтворення духу певної епохи, суспільного середовища;

- Інтерес до минулого;

- Поєднання романтичних та реалістичних тенденцій.

- Представники: В. Скотт (Англія), О. Пушкін.

Релігійно-містична течія

Розвивалася протягом усієї історії романтизму.

Ознаки:

-відмова від раціональних методів пізнання, надання переваги інтуїції, містичному осягненню потаємних глибин буття і людської душі;

- схиліність до ірраціонального, несвідомого, містики, фантастики;

- посилення рефлексії головного героя;

Поєднання літератури і релігії.

Ідеалізація феодально минулого.

Представники: сієнські романтики (Німеччина), С. Т. Колрідж (Англія).

Англійський романтизм

У кожній країні романтизм мав свої специфічні роси. Англія в цьому плані не становить винятку. На англійському грунті плідно розвивалися такі течії: ранній романтизм – В. Блейк, С. Колорідж; народно-фольклорний романтизм – В. Вордсворт; «байронічна» течія – Дж. Г. Байрон, утопічна –П. Б. Шеллі, «вальтерскоттівська» - В. Скотт, релігійно – містична течія – В. Вордсворт.

Англійські романтики були надзвичайно уважні до національного життя, стежили за життям представників різних класів.

⇐ Предыдущая 1 2 34