Власні та загальні назви. Однина і множина іменників, їх роди

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 6Следующая ⇒

Іменник.

Власні та загальні назви. Однина і множина іменників, їх роди

Підготувала Кириєнко Т. А.

Учениця 10-А класу

Середино-Будської

загальноосвітньоїшколи

I – IIIступенів №2

Іме́ нник — самостійначастинамови, щомаєзначенняпредметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українськіймові, яка належить до флективних синтетичнихмов, іменник є змінною частиноюмови, загалом, в іншихмовахіменникможе не змінюватися.

Власні і загальніназви

Загальнийіменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав, обід.

Власнийіменник — цеіндивідуальнаназва одного з ряду однотипнихпредметівчи одного існуючого.

Це прізвища, імена, по батькові людей, клички тварин, географічні та астрономічніназви, назвидержавних посад, установ, свят, книг, журналів тощо. Іменники, якієвласниминазвами характеризуютьсятим, щопишуться з великоїлітери, маютьаботільки однину (Дунай, Львів), аботільки множину (Карпати, Черкаси).

Власні і загальніназвирізняться граматично і орфографічно. Власніназвимають одну форму числа і пишуться з великоїлітери: Суми, Орел, Земля, Урал. Іменники, щовідповідають на питанняхто?, об’єднуються в семантичнугрупуназвістот. Сюди належать: назви людей (хлопець, дядько, бабуся, дочка, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина, Микола, Олеся); назвитварин, птахів (ведмідь, лось, козуля, корова, вівця, Рябко, Мурчик, журавель, чапля, півень, індик, качка, синиця, снігур); назвиміфологічнихістот (лісовик, змій, відьма, русалка); назвипомерлих (мрець, покійник, небіжчик); назви карт, шаховихфігур (валет, пішак) та ін.

Рештаіменниківвідповідає на питаннящо? і становить групуназвнеістот: земля, острів, будинок, думка, мрія, питання. До цієїгрупи належать такожіменники, щопозначаютьсукупності людей, тваринтощо: юрба, натовп, загін, армія; зграя, табун, рій.

Поділіменників на цідвігрупимаєформальневираження. В іменників – назвістотформизнахідноговідмінкаоднини і множиничоловічого роду збігаються з формами родового відмінка, а неістот – із формами називноговідмінка: бачу (кого? ) брата, братів; шукаю (кого? ) помічника, помічників; знаю (кого? ) сусіда, сусідів; але бачу (що? ) автомобіль, автомобілі; шукаю (що? ) рукопис, рукописи; знаю (що? ) вірш, вірші. Для іменниківжіночого і середнього роду такадиференціація характерна тільки у формізнахідноговідмінкамножини: бачу (кого? ) сестер, каченят, але бачу (що? ) картини, вікна.

Середіменниківвиділяютьназвизагальні і власні. Узагальнененайменування ряду однорідних, однотипнихпредметів, істот, явищ є назвоюзагальною (корабель, підлога, письменник, сусідка, сніг, ожеледиця). Власніназви – ценайменуванняодиничнихпредметів, істотчиявищ, виділенихіз однотипного ряду, абонайменуваннячогось (чикогось), що (чихто) є єдиним, неповторним. Наприклад: Олена, Іван, Суми, Україна, Стожари, Європа, «Всесвіт» (журнал) тощо. Власніназвизавждипишуться з великоїлітери.

Іменникиподіляються й на інші семантико-граматичнігрупи, щозалежитьвідособливостейїхлексичногозначення. Воснові такого поділу, як правило, лежитьпротиставлення за якоюсьознакою (назвиконкретні – абстрактні, одиничні – збірні, предметні – речовинні та ін. ).

Іменники – назвипредметів, явищнавколишньоїдійсності, щопізнаються органами чуттялюдини, називаютьсяконкретними: сніг, книга, гребінь, квітка, Сиваш.

Абстрактнііменники не маютьконкретноголексичногозначення, а називаютьпоняття, явища, властивості, які не можнасприйняти органами чуття: читання, простота, сум, виховання. Характерною ознакоюабстрактнихіменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм: прикрість, убозтво, навчання, класицизм, героїзм. Абстрактнііменникивживаютьсяпереважно у форміоднини.

Збірнііменники є назвамисукупностіоднаковихчиподібнихпредметів, щосприймаються як єдинеціле: братство, козацтво, гарбузиння, гайвороння, зілля, бадилля. Збірнііменники не маютьформимножини.

Іменникизізначеннямречовинностіназиваютьодноріднуречовину: тісто, молоко, залізо, кисень, папір, камінь, цемент. Речовиннііменникиможутьмати форму тількиоднини (азот, горох, бузина, срібло) чимножини (дріжджі, гроші).

Рід іменників

1. Іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його з займенниками він, вона, воно або поєднуючи з цей, ця, це: цей службовець (він), цей сум (він), цейспеціаліст (він), ця довідка (вона), ця адреса (вона), це зобов`язання (воно).

2. Деякііменникиможуть бути спільного (подвійного) роду - чоловічогоабожіночого: цей сирота іця сирота, цейлистоноша і цялистоноша, цейнероба і цянероба; чоловічогоабосереднього: цейледащо і целедащо.

Залежновід конкретного змістузначеннячоловічогоабожіночого роду маютьпрізвища: Шевчук, Кудлай, Муха.

3. Ріднезмінюванихіменниківвстановлюється так:

а) назвиосібмаютьрідвідповідно до статі: цейаташе, цяледі;

б) назвитваринмаютьзвичайночоловічийрід: цей какаду, цей шимпанзе (але якщо треба вказати на самку, назвінадаєтьсязначенняжіночого роду: ця какаду, ця шимпанзе);

в) назвинеістотмаютьсереднійрід: це кашне, цекомюніке, це меню, цежюрі, цеалібі;

г) власніназвимаютьрідвідповідно до роду загальноїназви: цейКаркатау (вулкан), цейХокайдо(острів), цяМісісіпі (річка), ця Монако (країна), цеГельсінкі (місто), цеОнтаріо (озеро);

ґ) незмінюваніскладноскорочені слова маютьрідвідповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називномувідмінку: цейрайво (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця НАДУ(академія), це МЗС (міністерство), це ТОВ (товариство).

4. Іменники, що вживаютьсятільки в множині, за родами не розрізняються: цідвері, ціножиці, ціканікули, ціКарпати, ціСуми.

Число іменників: однина й множина

Більшість іменників називають предмети, які можна порахувати. За відношенням до значення числа іменники поділяються на такі групи:

1. Іменники, що мають форми однини й множини (дерево — дерева, вишня — вишні, стіл — столи).

2. Іменники, що мають форму тільки однини. До таких іменників належать:

— назви речовин (масло, молоко, сіль, цукор);

— назви дій, абстрактних понять, ознак (стрільба, біг, штовханина, кохання, сум, зелень, жовтизна);

— власні назви (Ворскла, Говерла, Донецьк, Земля, Сатурн, Панас Мирний);

— збірні іменники, що означають сукупність предметів, але сприймаються як єдине ціле (колосся, приладдя, пір'я, листя, дітвора).

3. Іменники, що вживаються тільки у множині:

— назви парних предметів (щипці, ножиці, штани);

— назви речовин та матеріалів (дрова, ліки, висівки);

— назви проміжків часу або періодів (жнива, сутінки, канікули);

— назви дій, у яких бере участь декілька осіб (іменини, проводи, хрестини);

— назви почуттів, емоцій, дій (радощі, заздрощі, пустощі);

— назви ігор (піжмурки, шахи);

— власні назви (Ромни, Карпати, Гімалаї).

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 Следующая ⇒