3)Людина і природа в оповіданнях «Холодна м’ята» та «Деревій»

3)Людина і природа в оповіданнях «Холодна м’ята» та «Деревій»

«Холодна м’ята»

Проблеми утвердження людини в суспільстві завжди були наріжними у творчості Григора Тютюнника. І це утверждення завжди відбувається через взаємодію з природою, духовними факторами, які відкривають у героїв ще не реалізовані частинки самого себе. Саме таким є оповідання «Холодна м’ята» – одне з найкращих у творчому доробку Григора Тютюнника. Дія відбувається ще холодного квітневого вечора на сільській річці. Головний герой – Андрій – повертається з роботи додому, але для цього йому ще треба переплести на човні через річку. Ми дізнаємося, що герой – колишній офіцер, ще молодий, який кинув службу і переїхав до села працювати в колгоспі трактористом. Він одружений, живе з тещею Степанидою Трохимівною, але додому не поспішає. І тут перед нами постає перша проблема твору – складні взаємини у родині: «З того дня, як він назавжди відстебнув од шитого офіцерського пояса кортик і пішов на трактор, теща зненавиділа його, почала звати на «ви», і хата, немов зрозумівши свою господиню, спохмурніла й заклякла в німому презирстві…» [2, 52] Не важко здогадатися, що перед нами людина нещасна, яка не змогла знайти собі щастя в житті і, говорячи філософією Сковороди, позбавлена сродної праці, адже він досі згадує роки, коли був ще офіцером.

Стосунки з дружиною через тещу також були холодними, і навіть у ній він не міг віднайти собі заспокоєння і порозуміння: «Тоді він ненавидів у ній все: тонку викохану талію, гарячі ноги і навіть імя: Клава, вокал… – чортзна-що! » [2, 53]

І ось його роздуми порушує голос дівчини, яка «вибігла захекана на луку». Вона не впізнала Андрія і попросила перевезти її на той берег, але придивившись, дуже засоромилась.

Андрій впізнав цю дівчину. Це була Леся, старшокласниця, яка побачивши його позаторік в офіцерських регаліях, не могла відвести погляду. Він зараз також не міг відвести погляду від юної дівчини, але йому також було ніяково: «Тепер перед ним стояла дівчина, на яку вже неможливо було просто кинути погляд, але й милуватися нею, тим більше йому, жонатому чоловікові, теж було незручно» [2, 53]. Ця дівчина немовби нагадала йому про щось минуле, втілювала чистоту і простоту. На мою думку, у цьому моменті можна розгледіти і проблему швидкоплинності життя, численних контрастів і протиріч у ньому.

І знову ж таки, пливучи вдвох на човні, вони відчувають один і той же запах – це пахне холодна м’ята. Андрієві цей аромат нагадує про дитинство, все своє життя. І в цей час герой думає саме про вже вищезгадані істини: «…не можна так мислити і жити, коли земля пахне торішніми травами і молодою м’ятою, вічністю і миттю…» [2, 55]. Саме ця репліка персонажа, як я вважаю, і є виразником головної ідеї твору – ніщо не зрівняється із справжніми відгуками вічної природи, ніякі буденні справи і проблеми; саме в природі можна знайти заспокоєння і усамітнення. Ще одна проблематика твору – взаємозв’язок людини і природи. Тому автор і залучає до розповіді численні описи природи, які присутні й на початку твору, коли Андрій лише згадував про своє життя, і під час подорожі річкою, яка є кульмінаційною.

Андрій і Леся пливуть на річище, щоб нарвати ще молодої холодної м’яти. Вони, охоплені ароматом м’яти, забувають куди пливуть і Андрій «боявся поворухнутися, щоб не сполохнути її голосу – тихого, як паводок, і чистого, як подих землі на пагорбах посеред заплав» [2, 56]. Їхня зустріч була для Андрія, наче «ковток молодості», повернення в минуле і усвідомлення себе не «списаним офіцером», а самодостатньою людиною.

Вночі Андрій не міг заснути, бо вхаті пахло м’ятою і було видно від великих зір. Нам вже не відомо, яке продовження буде у стосунків Лесі і головного героя, але холодна м’ята безперечно об’єднала їх.

⇐ Предыдущая 123 4 Следующая ⇒