Орієнтовні відповіді на відкриті запитання

Методи наукового педагогічного дослідження – це способи, за допомогою яких вивчають різноманітні аспекти виховання, освіти й навчання.
Принцип детермінізму – один із ключових у психології. Згідно цього принципу психічні явища, або реагування людини на зовнішні впливи залежить не тільки від характеристик цього впливу, а й від особливостей психіки (інтереси, досвід, освіченість, знання). Таким чином “зовнішні причини діють через внутрішні умови”. Людина змінює світ і в процесі цього змінюється сама, створюючи предмети матеріальної та духовної культури, людина збагачує свій внутрішній світ.
Педагогічний експеримент – це комплексний метод педагогічного дослідження, сутність якого полягає у спеціальній організації педагогічної діяльності учасників педагогічного процесу (вчителів та учнів, студентів та викладачів) з метою перевірки ф обґрунтування наперед розроблених теоретичних припущень, або гіпотез. Серед п. е. виокремлюють: констатуючий, формуючий (творчо-перетворюючий), контрольний.
Принцип взаємозв’язку і взаємо обумовленості психіки і діяльності – випливає з того, що діяльність визначається задумом, ціллю, програмою її досягнення, тобто свідомістю, з одного боку. З іншого, на створення задумів, програм впливає практика. Таким чином, діяльність, з одного боку, обумовлена свідомістю, а з другого – обумовлює її. Цей принцип мав важливе значення для визначення методів дослідження. Оскільки цим принципом стверджується взаємозв’язок психіки із діяльністю, то і зрозуміло, що через діяльність, доступну для об’єктивного спостереження, можна вивчати і психічні явища. Цей принцип пояснює можливість і доцільність використання об’єктивних методів, в тому числі експерименту, у психології.
Особистість – це людина, як соціальна істота, розумна, свідома, що має свій образ (природжені задатки, досвід, своєрідні психічні процеси, стани, спрямованість, характер, здібності, нахили) і досягла такого рівня соціального розвитку, який дозволяє їй знаходити й серед цінностей культури обирати особистісні смисли, свідомо, самостійно і відповідально діяти згідно з обраними смислами.
Біхевіоризм – це напрям у психології, сутність якого полягає в накопиченні спостережень за поведінкою таким чином, щоб можна було сказати наперед, яка буде реакція людини на відповідну ситуацію (стимул). Основоположником даного напряму є американський вчений Д. Уотсон (1878-1958). Ідеї біхевіоризму сприятливо вплинули на лінгвістику, антропологію, соціологію, зробили внесок у розробку проблеми навчання.
Розвиток – це безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти. Однак він не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає і якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в процесі самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується нове і водночас відживає старе.

8. Гештальтпсихологія – це напрям у психології, який вивчає психіку з точки зору цілісних структур (гештальтів). Гештальтпсихологія виступила проти асоціативної психології В. Вундта і Е. Тітченера, яка трактувала складні психічні феномени як вибудовані з простих за законами асоціації. Виникла в Німеччині завдяки зусиллям Т. Вертгеймера, В. Келера і К. Левіна. Поняття про гештальт (з нім. – форма) зародилося при вивченні сенсорних утворень, коли виявилася “первинність” їх структури по відношенню до вхідних в ці утворення компонентів (відчуття). Заслуги гештальтпсихології полягають у розробці поняття психологічного образу, в затвердженні системного підходу до психічних явищ.

9. Виховання у широкому (соціальному) значенні – це процес передавання новим поколінням людей соціально-історичного досвіду попередніх поколінь відповідно до вимог часу. Коли говорять про виховання у широкому значенні, то мають на увазі, що «виховує саме життя».

10. Психоаналіз – це напрям у психології, що полягає у системному вивченні душевного життя людини. Із структурної точки зору психіка містить, за Фрейдом, три утворення: “Его” – “Я”, “Супер-Его” – “Зверх-Я” і “Ід” – “Воно”. Дві останні системи локалізовані в. шарі первинного психічного процесу – в несвідомому. У динамічному плані названі рівні особистості характеризуються конфліктом між свідомим і несвідомим. Це у свою чергу і визначає поведінку людини, її реакцію на зовнішній світ.

11. Виховання (у вузькому розумінні) – це процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості, який здійснюється в межах і під впливом соціальних інститутів (родини, виховних і навчальних закладів, установ культури, суспільних організацій, засобів масової інформації тощо) з метою її підготовки до повноцінного життя.

12. Когнітивна психологія – це напрям у психології, який вирішальну роль у поведінці суб’єкта надає знанням. Її представники У. Найссер, А. Пайвіо. Основне поняття когнітивної психології – “схема” (“карта”, “когнітивна карта”). Вона – те, що є в голові людини: план збору і програма переробки інформації про об’єкти і події. Сприйняття, пам’ять, мислення й інші пізнавальні процеси визначаються схемами так само, як побудова організму генотипом.

13. Освіта – це одна з провідних категорій педагогіки. Термін «освіта» у педагогіці зустрічається у кількох аспектах. Освіта як процес і результат засвоєння системи знань, умінь і навичок та формування на цій основі наукового світогляду, моральних та громадянських якостей особистості, розиток творчих здібностей особистості.

14. Освіта як система розглядається у троьх вимірах: соціальний масштаб розгляду (освіта у світі, освіта у певній країні, освіта у суспільстві, регіоні, навчальному закладі, установі; також також державна, приватна, клерикальна освіта); ступінь освіти (загальна середня освіта: початкова, базова, повна, професійна, вища з різними рівнями); профіль освіти: загальна, спеціальна (математична, гуманітарна, природничо-наукова, спортивна, економічна, юридична тощо).

15. Гуманістична (екзистенціальна) психологія – це напрям у психології, предметом досліджень якого вважають здорову творчу особистість людини. Метою такої особистості є не потреба в гомеостазі, як вважає психоаналіз, а самоздійснення, самоактуалізація, зростання конструктивного початку людського “Я”. Її найвизначніші представники Г. Оллпорт, Г. А. Мюррей, Г. Мерфі, К. Роджерс, А. Маслоу.

16. Навчання – це цілеспрямований процес засвоєння системи знань, умінь та навичок, та емоційно-ціннісного досвіду ставлення до світу, формування наукового світогляду, моральних якостей особистості, громадянських рис, розвиток творчих здібностей особистості.

Культурно-історична концепція психічного розвитку людини – це концепція, що розроблялась в рамках вітчизняної психологічної думки у ХХ столітті. Основи концепції заклав Л. С. Виготський, який ввів поняття про вищі психічні функції (мислення в поняттях, розумна мова, логічна пам’ять, довільна увага) як специфічно людські, соціально зумовлені форми психіки. Названі функції спочатку існують як форми зовнішньої діяльності, і лише пізніше – як повністю внутрішній (інтропсихічний) процес. Розвиваються вищі психічні функції у процесі навчання, тобто спільної діяльності дитини і дорослого.
Педагогічний процес – це динамічна взаємодія вихователя і вихованців (суб’єктів процесу), спрямована на досягнення поставленої виховної мети. П. П. – це система, що характеризується наявністю: цілі, завдань, змісту, діяльності (методи і форми взаємодії педагогів і вихованців), досягнутого результату.
Концепція поетапного формування розумових дій – це концепція, яка розроблялась в рамках вітчизняної психологічної думки у ХХ столітті. Автор концепції – П. Я. Гальперін (1902-1988). Практична реалізація цієї концепції дозволяє істотно підвищити ефективність навчання.
Закономірності педагогічного процесу – це об’єктивні, суттєві, необхідні зв’язки, що повторюються у педагогічному процесі. Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є: 1) зумовленість п. п. потребами суспільства; 2) розвитку особистості у п. п.; 3) управління п. п.; 4) стимулювання п. п.; 5) єдності чуттєвого, логічного і практики; 6) єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності; 7) єдності завдань, змісту, форм, методів і результатів; 8) динаміки п. п.; 9) інтегрального результату п. п.
Генетична психологія – це напрям, який вивчає проблему розвитку інтелекту дитини. Його засновник Ж. Піаже (1896-1980) вбачає в такому розвиткові результат трансформацій операцій – зовнішніх дій дитини – з предметами. Періодами розвитку інтелекту є: сенсомоторний, конкретних операцій, формальних операцій. Теорію Ж Піаже можна вважати випадком логічного редукціонізму у психології, але за здатністю охопити і пояснити розвиток дитячого інтелекту їй немає рівних.
Дидактика – це галузь педагогіки, що розробляє теорію освіти і навчання. Дидактика дає відповіді на питання: Чому навчати? (зміст освіти) і Як навчати? (методи, форми, засоби, технології навчання).

23. Психічні процеси – це складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту. Взаємозв'язок психічних процесів виражається, наприклад, у тім, що сприйняття неможливо без пам’яті, запам’ятовування неможливо без сприйняття, а увага неможлива без мислення.

24. Дидактичні принципи – це вихідні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу, відповідно до навчальних цілей і закономірностей. Принципи виражають нормативні основи навчання, взятого в конкретно-історичному вигляді. Вони характеризують способи використання законів і закономірностей відповідно до визначення мети. До основних д. пр. відносять: принцип розвиваючого та виховуючого характеру навчання; науковості; систематичності та послідовності; свідомості; активності і самостійності; наочності; систематичності; доступності; міцності знань; зв’язку навчання з життям, практикою; емоційності тощо.

Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).
Компетенція – це інтегрований результат опанування змістом освіти, який виражається в готовності людини використовувати засвоєні знання, уміння, навички, а також способів діяльності у конкретних життєвих ситуаціях для розв’язання практичних і теоретичних задач. Це конкретні життєві вміння та навички, необхідні людині будь-якої професії, будь-якого віку.
Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).
Зміст освіти – це сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи. Зміст освіти охоплює: знання про природу, суспільство, техніку, способи діяльності.; досвід здійснення відомих способів діяльності, втілених у вміннях, навичках; досвід творчої пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, діяльності в нових умовах; емоційно-ціннісний досвід ставлення до світу, праці, до самого себе.
Здібності - цехарактеристика індивіда з боку психічних явищ, які зумовлюють успішність його діяльності. Здібності не зводяться до знань, умінь, навичок індивіда, хоча й виявляються саме через них. Здібності - це ті психічні явища, які є підґрунтям для набуття знань, умінь та навичок. Розрізняють загальні (прямоходіння, читання, письмо, і т. д. ) та спеціальні здібності (математичні, музичні, до малювання і т. д. )
8. Загальні закономірності навчання – це об'єктивні, суттєві, постійні, необхідні для навчання зв’язки, які повторюються за певних умов. Загальними є закономірності, які охоплюють своєю дією усю систему (процес навчання). До з. з. н. належать: з. цілей навчання; з. мотивації навчання; з. змісту навчання, з. методів, з. управління навчанням, з. результату навчання.
12. Функціональна асиметрія мозку - цеспеціалізована активність півкуль головного мозку. Вона має широкий спектр проявів: починається з рухової і закінчується психічною асиметрією, розподілом психічних функцій між правою і лівою півкулями. Ліва півкуля оперує інформацією, яка існує у словесній або знаковій формі, й забезпечує читання й лічбу, права – наочною інформацією, й забезпечує орієнтацію людини в просторі, розрізнення музичних тонів, мелодій, розпізнавання складних об’єктів, емоційне ставлення до оточення.
8. Засоби навчання – це матеріальні (підручники, посібники, технічні засоби навчання, комп’ютери) і нематерільні (вербальні засоби) об’єкти, які допомагають реалізувати завдання навчання та сприяють досягненню цілей навчання.
12. Відчуття – цепсихічне відображення властивостей реальності, яке виникає і функціонує в процесі життя. Це найпростіша пізнавальна діяльність, через яку людина і тварина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свого організму. Відчуття відображають тільки окремі властивості предметів і явищ. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, шуму, вібрації, рівності, вологи, тепла, холоду, болі, положення тіла в просторі тощо. Відчуття поділяють на: інтероцептивні (відображають стан внутрішнього середовища), пропріоцептивні (відображають положення тіла в просторі), екстероцептивні (відображають властивості зовнішнього середовища).
8. Конкретні закономірності навчання – це закономірності, які поширюються на окремий аспект системи навчання. До них відносять: дидактичні, гносеологічні, психологічні, управлінські, соціологічні, організаційні.
12. Сприймання – це психічне відображення предметів і явищ довколишньої дійсності, що виникає і функціонує в процесі життя. Це характеристика пізнавальної функції психіки, яка полягає у створенні чуттєвого образу світу. Сприймання відображає цілісний перцептивний образ, що містить в собі сукупність властивостей, які отримує індивід за допомогою органів чуття: зору, нюху, смаку тощо.
8. Засоби виховання – це сукупність предметів матеріальної і духовної культури, які використовуються у педагогічній роботі. Це також різні види діяльності: навчальна, трудова, ігрова, суспільна, приймаючи участь у якій дитина зростає духовно, морально, інтелектуально тощо.
15. Пам’ять - цехарактеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда. Завдяки пам’яті індивід у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Пам’ять існує у вигляді процесів запам’ятовування, збереження, відтворення і забування. П’амять поділяється на види: рухова, емоційна, образна, словесно-логічна, сенсорна, короткочасна, тривала, мимовільна, довільна, мета-пам’ять.
8. Методи навчання – це способи (прийоми, шляхи) взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів, спрямованої на засвоєння змісту освіти, вироблення на цій основі наукового світогляду, моральних якостей особистості, рис громадянина.
12. Мислення - це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях. Опосередкованість означає, що мислення, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначити та зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є процесом поза чуттєвого пізнання дійсності. Узагальненість - це, на відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про об’єкт та його властивості, а інтегровано перероблена інформація про сутність не тільки одного об’єкта або явища, а цілого класу (типу) об’єктів або явищ. Основні форми мислення – поняття, судження, умо-висновки. Мислення як діяльність, процес, складається з певних мислительних операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації, узагальнення.
8. Методи виховання – це способи, прийоми, шляхи прямого і опосередкованого впливу вихователя на свідомість, почуття і поведінку вихованців з метою розвитку в них бажаних якостей, ціннісних орієнтацій, звичок, переконань.

41. 12. Увага - цеспрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у даний момент на об’єкті або явищі, яке має для людини певне значення. Увага виявляє ставлення людини до предмета чи явища і розташовує їх ієрархічно, згідно зі значущістю і включенням у зміст діяльності. На відміну від інших пізнавальних процесів увага свого особливого змісту42. не має (бо ми не можемо бути уважними взагалі), а виявляється під час інших психічних процесів і характеризує динаміку їх перебігу: ми вдивляємося, прислуховуємося, принюхуємося.

8. Предметом педагогіки є процес цілеспрямованого розвитку і формування людської особистості в умовах навчання, виховання й освіти.
13. Уява – це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності. це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала.
8. Основними функціями педагогічного процесу є освітня (що полягає у засвоєнні систематизованих знань, вироблені на цій основі умінь і навичок, засвоєнні способів діяльності, способів творчої діяльності), розвивальна ( що полягає у розвитку сенсорних сприймань, мотиваційної, вольової, інтелектуальної, рухової сфер особистості), виховна (що полягає у формуванні наукового світогляду, моральних, естетичних, трудових, вольових, фізичних та ін. Уявлень, переконань, ідеалів, ціннісних орієнтацій, способів поведінки і діяльності).

46. 12. Емоції – це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках: задоволення (приємне переживання); незадоволення (неприємне переживання); подвійне (амбівалентне); невизначене ставлення до дійсності. При цьому людина перебуває в сильному напруженні, збудженні або ж у спокійному стані.

8. Форми організації навчання – це зовнішній вияв узгодженої діяльності учителя та учнів, яка здійснюється в певному порядку і режимі. Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями: за кількістю учнів – індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання; за місцем навчання – шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві; за часом навчання – урочні і позаурочні: факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші; за дидактичною метою – форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція ), комбінованого, або змішаного навчання(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо); за тривалістю часу навчання – класичний урок (45 хв. ), спарені заняття (90 хв. ), спарені скорочені заняття (70 хв. ), а також уроки «без дзвінків».
15. Воля – це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому, цілеспрямовану. У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер. Учень чи студент, прагнучи успішно вчитися, виявляють ініціативу, напруженість фізичних і розумових сил, переборюють труднощі, що перешкоджають досягненню мети, стримують бажання, які відволікають від діяльності.
8. Форми виховання – це зовнішня організаційна характеристика виховного процесу, композиція виховного заходу. Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількість дітей: одиниці, десятки, сотні. Тому першим критерієм аналізу форм виховання є критерій кількісний. За кількістю охоплених процесом виховання школярів форми виховання поділяються на індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні) і масові. Число вихованців у групі (колективі) коливається від 5-7 до 25-40, у масових формах верхня межа числа не обмежена. Груповими формами виховання є всі види групової навчально-пізнавальної діяльності учнів, наукових об'єднань, діяльність гуртків різного спрямування, групові бесіди, зустрічі, диспути тощо. Масові форми виховання бувають простими й комплексними. Прості – це ті, в яких зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустріч, розповідь та ін. ) Комплексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використаних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, КВК, тематичний ранок тощо).

50. 13. Темперамент – це індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв. Для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

8. Діагностика навчання – це визначення умов і обставин, у яких протікає процес навчання; отримання чіткого уявлення про ті причини, які сприяють або перешкоджають досягненню накреслених результатів. Крім традиційного контролю, перевірки та оцінки знань і умінь, діагностика включає їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку результатів навчальної діяльності..

52. 12. Характер – цесукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і виявляються в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки. Діючи на основі загальних інтересів, однакових поглядів, мотивів, люди виявляють у поведінці індивідуальні особливості. Так, вони можуть бути поступливими або твердими, рішучими або нерішучими, впевненими або скутими, зауваження можуть висловлювати в м’якій, доброзичливій або грубій формі і т. ін.

8. Діагностика вихованості – це розпізнання і вивчення істотних ознак вихованості, їх комбінацій, форм вираження як реалізованих цілей виховання. Діагноз встановлюється тоді, коли педагог ще не володіє повною інформацією про вихованість учня, а робить висновок на основі її суттєвих проявів з метою встановлення причин, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку якостей і властивостей особистості; визначення факторів, які сприяють успішній реалізації цілей виховання.
12. Мотиви – це усвідомлені спонукання людини до діяльності або поведінки. Мотиви тісно пов'язані з потребами і навпаки. Їх зв'язок виявляється в тому, що потреби реалізуються в поведінці і діяльності. Мотивами можуть виступати і потреби, і інтереси, і прагнення, і бажання, і почуття, і думки. Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери, її «стрижнем» виступають відносно стійкі й домінуючі мотиви (саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості).

8. Технологія проблемного навчання – це навчання, сутність якого полягає в тому, що учнів спонукають до пізнавальної активності, до самостійних розумових дій, спрямованих на досягнення необхідного результату. В основі проблемного навчання лежать психологічні закономірності проблемної ситуації та дослідницький принцип теорії пізнання.
12. Акцентуації характеру – це перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Вираженість акцентуації може бути різноманітною - від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до крайніх варіантів, коли треба замислюватися, чи немає хвороби - психопатії.
8. Технологія контекстного навчання – це навчання, яке реалізується за допомогою системи нових та традиційних форм і методів навчання, є моделювання не тільки предметного, але і соціального змісту майбутньої професійної діяльності. Контекстне навчання забезпечує перехід, трансформацію пізнавальної діяльності в професійну з відповідною зміною потреб і мотивів, цілей, дій, засобів, предметів і результатів. Таке навчання надає цілісності, системної організованості й особистого змісту знанням, що засвоюються.
13. Спрямованість особистості - це поняття, що позначає сукупність домінуючих у людини мотивів і потреб, які визначають головну лінію її поведінки, діяльності і спілкування з людьми. Форми прояву спрямованості: потяги, бажання, інтереси, схильності, ідеали, переконання, світогляд.
8. Технологія модульного навчання – це педагогічна технологія, сутність якої полягає в тому, що той, хто навчається, більш самостійно працює над запропонованою навчальною програмою, яка включає цільовий план дій, банк інформації, навчально-методичне забезпечення поставлених дидактичних цілей у відповідності до змісту модуля. Модуль – це науково обґрунтований і логічно завершений фрагмент (одиниця) навчального матеріалу (розділу, теми), який відповідає конкретній дидактичній меті.

60. 12. Спілкування - цепо-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера. У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життєдіяльності. Спілкування виконує цілий ряд різних функцій: комунікативну, інформаційну, когнітивну, емотивну, конативну, креативну.

Особистісно-орієнтовані технології – це технології, які передбачають індивідуальний підхід до кожного, демократичний стиль управління, гуманістичну спрямованість навчання, педагогічне співробітництво, колективну мислительну діяльність.

62. Індивідуальний стиль діяльності – це сукупність прийомів і способів роботи, зумовлена певними властивостями особистості і сформована як засіб її пристосування до об’єктивних вимог професії. Його формування є важливою стороною професійного навчання, розвитку професійних здібностей, професійної придатності. Ознаками індивідуального стилю діяльності є: стійка система практичних способів дії, способів і прийомів організації психічної діяльності; зумовленість певними особистісними якостями; адаптаційний характер до об’єктивних вимог роботи; універсальний характер, можливість застосування у різних ситуаціях і видах діяльності.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒