«Балада про соняшник»

Драч реформував жанрові особливості балади, відкинув традиційні легендарно-історичні, героїчні і фантастичні її атрибути, але залишив ліро-епічну структуру, напружений сюжет. Поет розширює просторові координати художнього світу, сміливо відштовхуючись від побутових, буденних реалій життя і піднімаючись до широких узагальнень.

                                                                                ***

Були руки і ноги в соняшника,

Було тіло — шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу

І в пазуху рвав гнилиці,

І купався коло млина,

І лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду, —

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск.

Воно їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари у небі...

І застиг він на роки і на століття

У золотому німому захопленні:

— Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму,

Дядьку, хіба вам жалко?!

Поезіє, сонце моє оранжове!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником

Це глибоко асоціативний сюрреалістичний твір про природу мистецької творчості, таїнство пробудження творчого духу в людині.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: балада (модерна).

Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.

Віршовий розмір: верлібр.

Сонце – традиційно в І. Драча — символізує вічне духовне джерело життя,

соняшник — справжнього митця, який поєднує в собі два прагнення — порив в височінь, до сонця й закорінення в рідну землю.

Соняшник у баладі — то хлопець: поет майстерно застосовує фольклорний мотив перевтілення (коли дівчина стає тополею, юнак — явором). Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реальні предмети стають символами… Водночас образ сонця набуває метафоричного смислу й символізує поезію, тобто сонце-поезія трансформується в образі звичайнісінького сільського дядька.