Питання, що виносяться на підсумковий контроль 2 страница

8. Ландшафтний підхід у землекористуванні.

См. Фото в группе

9. Кар'єрно-відвальний комплекс і його типи місцевості.

Карьерно-отвальный тип ландшафта. В местах добычи полезных ископаемых открытым способом возникают своеобразные антропогенные комплексы – карьеры с отвалами. Добыча полезных ископаемых открытым способом резко возрастает с каждым годом, а соответственно растёт площадь с карьерно-отвальными комплексами. Карьерно-отвальные комплексы – образец глубочайшего воздействия человека на ландшафтную сферу Земли. Здесь происходит полная трансформация не только растительности и почв, но и рельефа, и геологического строения, грунтовых и подземных вод. В карьерах как отрицательных формах рельефа с нарушенной растительностью, формируется особый микроклимат. Глубина карьеров колеблется от нескольких метров до 500 м и глубже, ширина карьерного поля может достигать 5 км. Ежегодно на поверхность выбрасывается миллиарды кубических метров бесплодной породы.

С химико-минералогическим и механическим составом пород отвалов связаны процессы естественного зарастания и возможности их биологической рекультивации, а глубокое залегание или близость грунтовых вод, вызывают формирование ландшафтов различной увлажнённости от очень сухих до болотных и озёрных.

Карьерно-отвальные комплексы очень разообразны. Рассмотрим наиболее распространённые типы местности:

Обнажённый карьерно-отвальный тип местности. Это отвалы или очень свежие, не успевшие приобрести развитого растительного покрова, или сложенные малопригодными и полностью непригодными для биологического освоения токсичными грунтами. Преобладают холмистые и волнистые, реже плоские, сглаженные поверхности. Это разнообразие форм рельефа связано с разными способами складирования отвалов и их возрастом. Первым этапом зарастания малопригодных для биологического освоения отвальных грунтов являются водоросли, преимущественно сине-зелёные. Дальнейшее появление и развитие растительности связано с физико-химическими особенностями грунтов. Обнажённый карьерно-отвальный тип местности – один из наиболее распространённых среди карьерно-отвального типа ландшафта, требующих значительных затрат при рекультивации.

Терриконники – тип местности, образованный высокими, мощными, преимущественно конусообразной формы, отвалами, возникающими при подземной добыче полезных ископаемых. Это наиболее трудный для рекультивации тип отвалов. Большая мощность, сыпучесть, бесплодность, нередко и токсичность грунтов, сухость, горение терриконов и высокая температура породы – всё это создаёт трудности для биологической рекультивации терриконов, а сами они зарастают слабо, оставаясь на многие годы мёртвой, безжизненной пустыней, загрязняющей воздух и земли ближайших окрестностей.

Тип местности карьерно-отвальных пустошей. Большинство отвалов через определённый – часто значительный промежуток времени покрывается растительностью, более спокойными, менее резкими при этом становятся формы рельефа. Первой появляется сорно-полевая растительность, позже появляются лугово-степные и лесные виды.

Особую разновидность этого типа местности составляют чернозёмные пустоши. Возникают они в местах беспорядочной выработки чернозёма экскаваторами для цветочных городских хозяйств. Неровная мелкобугристая поверхность таких «чернозёмных карьеров» очень быстро, буквально на второй-третий год, покрывается сорно-полевой, а позже степной растительность.

Озерно – холмистый обнажено-пустошный тип местноти. Рельеф такого типа местности представляет равнину с линейно вытянутыми грядами и хаотично насыпанными холмами. Высота гряд и холмов достигает 15-20 м. Межгрядовые понижения часто заняты обширными озерами. Растительность отвалов крайне бедна.

Каменоломенный бедленд – акультурный тип местности, возникающий на месте каменоломен. Характеризуется сложной поверхностью – наличием ровных участков – днища карьера, провалов, останцов, полуразрушенных отвалов, иногда озер, с бедной пустошной кустарниково-травянистой или угнетенной лесной растительностью. От отвальных типов местности он отличается повышенной каменистостью, широким развитием плоских донно-карьерных урочищ, урочищ крутостенных обрывов и ограниченным участием отвальных комплексов.

Тип местности окультуренных гидроотвалов. Каждый крупный гидроотвал не одно, а система взаимосвязанных урочищ – ландшафтный участок.

С ростом карьерно-отвальных комплексов все острее становится проблема их рекультивации. Рекультивация предполагает выравнивание поверхности, создание почвенного слоя и последующее использование территории карьеров и отвалов для сельскохозяйственных, лесохозяйственных и строительных целей.

В соответствии с видом хозяйственного использования можно различать следующие рекультивированные типы местности карьерно-отвального типа ландшафта:

Пастбищный рекультивированный тип местности. Создаваемые на рекультивированных отвалах пастбища с посевами трав промышленного своей продуктивности обычно не уступают, а превосходят естественные угодья.

Лесной рекультивированный тип местности. Используют для посадок местные породы сначала мелиоративного характера, а затем хозяйственно ценные.

Полевой рекультивированный тип местности. Чтобы отвалы можно было использовать под посевы сельскохозяйственных культур, требуется строго выровнять их поверхность, нанести значительный слой почвы и в ряде случаев на протяжении нескольких лет практиковать почвоулучшающие мелиоративные севообороты.

Рекультивированный озёрно-парковый тип местности. Облесение, сохранение прудов-озёр или искусственных водоёмов создаёт благоприятные посылки для превращения обнажённых и пустошных отвалов в зоны отдыха, спортивной охоты и рыболовства.

Рекультивация требует больших материальных затрат. Но эти расходы при умелом использовании рекультивируемых земель быстро окупаются.

Тип ландшафта торфяно-болотных пустошей. Торфяно-болотные пустоши возникают на месте разработок торфа. На неровной, изрытой, переувлажнённой поверхности разбросаны отдельные деревья и кусты. Рекультивация торфяно-болотных пустошей трудна. Не всегда возможно осушение поверхности дренажем, а осушенные пустоши нуждаются в органических и минеральных удобрениях.

Промышленных (индустриальных) карет. Возникновение форм промышленного карета связано с промышленной деятельностью людей, преимущественно подземной разработкой полезных ископаемых. Подземная добыча полезных ископаемых происходит на глубине несколько сот метров и глубже. В таких районах возникает густой лабиринт подземных камер и галерей, обуславливающих при неглубоком их залегании обрушение кровли с образованием провалов на земной поверхности. В результате возникают формы рельефа, промышленного морфологии трудно отличимые от естественных карстовых. В местах развития промышленного карета возникают большие затруднения с новым строительством, возведением опор; под угрозой оказываются железные дороги, мосты, газопроводы и водопроводы.

10. Терикони як особливий тип місцевості кар 'єрно-відвального типу ландшафту. Вплив териконів на довкілля.

Масштаби впливу на природу в гірничопромислових комплексах величезні. Найнесприятливішими за ступенем негативного впливу на довкілля є відкриті розробки — кар'єри, їх розміри можуть досягати значних величин — глибина понад 500 м, ширина кар'єрного поля майже 5 км, а розміщення розкривних порід потребує величезної площі (тисячі гектарів).

У результаті порушується літогенна основа ландшафтів, а також відбувається швидка перебудова поверхні, унаслідок чого формується техногенний неорельєф. Розрізняють два типи форм техногенного неорельєфу:

— позитивний (акумулятивний) — відвали, терикони, насипні та намивні поверхні;

— негативний (вироблений) — шахти, кар'єри, виїмки та ін. Під впливом відкритих розробок відбувається повне або

часткове знищення первинної рослинності, ґрунтів, різке порушення біологічної продуктивності ландшафтів. Біоценози, що виникають, є одноманітними та випадковими за складом видів, примітивними за структурою, малостійкими і часто не здатними до самовідновлення. Часто нові екотопи освоюються організмами не на ґрунті, а на специфічному мінеральному субстраті.

11. Рекультивовані типи місцевості кар'єрно-відвального типу ландшафту.

См. фото в группе

12. Промисловий (індустріальний) карст.

См. Фото в группе

13. Підкласи лісових антропогенних ландшафтів. їхня характеристика.

Условно-естественные лесные ландшафты. Это леса того же типа, что и были до вырубки. Возобновляются они стихийно, часто в виде пневой поросли. Такой тип лесов был широко распространен, особенно в допромышленное время, и как ландшафт существует очень долго. Многие леса, которые мы принимаем за естественные, на самом деле относятся к этой категории. Примером может служить Шипов лес на юго-востоке Воронежской области. Площадь этого массива 32 тыс. га, представлен он дубово-ясеневым лесом с густым подлеском и обильным дубовым разнотравьем. В 1709 году Петр I нашел в этом лесу 400-500-летние дубы и назвал это место " магазином корабельных строений". Именно из этого леса был построен весь Азовский флот Петра 1. К 70-ым годам XVIII века на этом месте остался один молодняк, который к 30-ым годам XIX столетия был полностью вырублен местным населением. В последующие годы происходило постепенное восстановление с периодическими рубками. В 19ЗО году этот лес был объявлен заказником.

Вторичные (производные) лесные ландшафты возникают в том случае, когда после гарей и вырубок коренных пород (ели, пихты, сосны, дуба) местообитание захватывают активно ведущие себя в осветленных лесах породы (береза, осина, серая ольха). Этот тип также широко распространен, но недолговечен, через несколько десятилетий он может быть вытеснен коренными породами.

Следует отметить, что не все березовые леса вторичные. В тайге встречаются коренные березовые заболоченные леса. В лесостепи Западной Сибири - это березовые колки. Отличие вторичных лесных ландшафтов заключается в специфике травостоя и кустарникового яруса, в котором угадываются черты, не свойственные березовому лесу.

Лесокультурные ландшафты. Это искусственные насаженные леса, которых много в Европе и США.

В европейской части России, в лесостепи, также много таких лесов. Главная порода в них - сосна или дуб (для лесостепи).

Примером таких лесов в России может служить Великооскольский лесной массив - живой памятник русским лесоводам, создавшим в сухой степи лесной массив площадью в 2550 га. Он расположен на Приазовской возвышенности между реками Кальмиус и Днепр. В 1843 году лесничий В. Е. Графф заложил питомник, а затем, в 1845 году, начались посадки леса. Сейчас это дубовый лес с ягодами и грибами, в котором преобладают лесные травы. Появившийся лесной массив изменил ландшафт: повысился уровень грунтовых вод, появились родники и ручейки, прекратилась эрозия, сократился поверхностный сток.

Особый тип лесокультурных ландшафтов - это лесополосы. Они задерживают снег, защищают от суховеев, ослабляют эрозию. Состав древесных пород в лесополосах очень разнообразен. Но окруженный с двух сторон открытыми пространствами лес очень уязвим и понуждается в постоянном уходе. Уникальным лесокультурным ландшафтом является государственная лесополоса, созданная в 1948 году по берегам Северского Донца, Дона, Волги и Урала до Предкавказья, протяженностью 5320 км.

14. Морфологічна класифікація лісокультурних ландшафтів.

15. Класифікація водних об'єктів залежно від гідрологічного режиму.

Залежно від гідрологічного режиму всі водні об'єкти поділяють на такі групи: водотоки, водойми, підземні водоносні горизонти й артезіанські басейни і льодовики.

Водотоки характеризуються рухом води в напрямку схилу у витягнутому заглибленні у земній поверхні. Це - річки, струмки, канали, протоки між озерами або лагунами і морем. Розрізняють постійні водотоки, у яких відбувається перенесення водних мас упродовж цілого року, і тимчасові, які функціонують частину року.

Водойми — це заглиблення у земній поверхні з постійно або тимчасово накопиченою водою, яке має сповільнений обмін. Серед водойм вирізняють природні і штучні. Природні водойми — це океани, моря, озера, болота. Штучні водойми - це водосховища на великих і малих річках, ставки, ставки-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій, накопичувачі атмосферних і підземних вод та ін.

16. Водосховища і ставки. Основні типи водосховищ.

До водосховищ належать водоймища з регульованою корисною місткістю більш як 1 млн. м.

Роль і значення водосховищ у структурі ландшафтної сфери Землі щороку зростатимуть, що визначається щораз більшими запитами людства у воді. Призначення і господарське використання водосховищ дуже різноманітне. Фортунатов (1970) розрізняє за значенням і господарським використанням такі основні типи водосховищ:

1) з обслуговування водопостачання;

2) з обслуговування потреб сільського господарства;

3) створені для вироблення електроенергії;

4) з обслуговування водного транспорту і лісосплаву;

5) створювані для захисту від повені;

6) створювані для рибного господарства;

7) з обслуговування рекреаційних потреб населення

У розвитку водосховищ, як і в інших антропогенних неоландшафтів, добре простежуються рання і зріла стадії.

На ранній, нестійкій стадії, що охоплює на великих водосховищах два-чотири десятиліття, спостерігається вкрай активний перебіг геоморфологічних процесів у береговій смузі і мілководді. Відбувається формування берегів з прибережними мілинами і дна з профілем стійкої рівноваги.

Великою динамічністю характеризуються в цей час біологічні процеси. Відбувається перебудова фітопланктону. Як виявили спостереження, він стає одноманітнішим, замість діатомових водоростей у літній час переважають синьо-зелені. Повсюдно поширене " цвітіння" молодих водосховищ - масовий розвиток синьо-зелених водоростей, пов'язаний з високою біологічною активністю фунтів затоплюваних територій

На ранній стадії впродовж перших 10-20 років на мілководді відбувається становлення нових угруповань гідрофільної вищої рослинності. За короткий період спостерігається ціла низка змін рослинності, неоднакової в різних географічних умовах.

Докорінної перебудови зазнає тваринний світ, зокрема іхтіофауна. Для неї встановлено два етапи формування: на першому з них спостерігається переважання хижих і скороспілих видів риб, на другому - зниження чисельності хижих риб і різке посилення ролі бентофагів.

С. На зрілій, стійкій стадії відбувається спокійний, еволюційний розвиток водосховищ. Різко слабшають геоморфологічні процеси закінчується формування берегів і ложа водосховища, формуються стійкі угруповання рослинності, стабілізується тваринний світ. Водосховища набувають ознак, багато в чому схожих зі своїми природними аналогами -озерами.

Є у водосховищ ще одна суттєва особливість, що відрізняє їх і в зрілу стадію розвитку від озер. Це висока річна і внутрішньорічна амплітуда рівнів води, що перевершує таку в озерах.

Коливання рівня призводять до формування у водосховищ широкої зони тимчасового затоплення і осушення, що досягає площі в кілька тисяч квадратних кілометрів. На її території виникають своєрідні земноводні ландшафти, що мають підвищену динамічність усіх своїх компонентів. Повсюдного поширення тут набувають низинно-болотяні комплекси.

Виняткова роль в еволюції водосховищ і ставків належить процесам замулювання. Висока інтенсивність їх — найважливіша межа, що відрізняє водосховища від озер. Щоб ставок і водосховище могли існувати довго, потрібно періодично їх очищувати

Достатньо інтенсивно відбувається замулювання ставків у лісостеповій і степовій зонах.

Кожне водосховище — єдиний ландшафтний комплекс з властивою йому водною масою, особливостями мікроклімату, морфології берегів і дна, з характерними для нього процесами замулювання і заростання. Водночас водосховище — це вкрай складний ландшафтний комплекс, що потребує розчленовування на простіші складники.

17. Типологічні ландшафтні одиниці на водосховищах.

Типологічні одиниці водосховищ

Типологічні ландшафтні одиниці на водосховищах представлені типом ландшафту, типом акваторії і типом урочищ.

З типів ландшафту добре виражені два — мілководні і глибоководні ландшафти.

Мілководний тип ландшафту. За нижню межу мілководних ландшафтів у водосховищах, як і в озерах, приймають глибину 5 м за нормального підпірного рівня.

Не всі глибини мілководної зони водосховищ освоєні макрофітами. Розвиток останніх тут гальмується великими коливаннями рівня водосховищ і низькою прозорістю води. У водоймищах з більш-менш стабільним рівнем води у вегетаційний період макрофіти проникають до 2-3 м і глибше. На камських (РФ) водосховищах в перші 2-3 року їх існування макрофіти траплялися на глибині до 3-4, 5 м і навіть до 6 м (Матарзін, Сорокіна). Вивчення мілководь волзьких водосховищ виявляє, що їхня флора багатша за флору природних водоймищ відповідної площі (Екзерцев). Це пов'язано зі своєрідністю середовища водосховищ, що суміщають водночас ознаки, властиві в одних місцях річці, в інших — озеру, ще в інших — болоту або водоймищу, що пересихає. Поясна рослинність добре виражена тільки на водосховищах з більш-менш стійким літнім рівнем. На водосховищах змінного рівня формуються оригінальні фітоценози, що характеризуються присутністю одночасно занурених, легководних і лугових рослин.

Акваторії завглибшки до 5 м вирізняються не тільки присутністю макрофітів, а й властивостями водних мас, які влітку тут добре прогріваються і під впливом хвилювання (перемішування) мають майже однакову температуру у всій товщі. У мілководдях відбувається основна акумуляція твердого річкового стоку. Збагачення вод детритом і мінеральними суспензіями створить на мілководдях потрібні передумови для розвитку органічного - рослинного і тваринного життя. На мілководдях розташовані нерестовища риб. Вони - прекрасні мисливські угіддя з водоплавною дичиною. Господарський інтерес становлять чагарники макрофітів.

Глибоководний тип ландшафту охоплює акваторії водосховищ з глибинами більш як 5 м за нормального підпірного рівня. У ставках цей тип ландшафту трапляється зрідка, а на рівнинних водосховищах займає невелику площу. Вища його питома вага у водосховищах гірських і передгірних районів. У глибоководних водосховищ Сибіру (Братське, Красноярське, Бухтармінське, Саянське, Усть-Кам'яногірське та ін. ) висота підпору досягає 45—200 м, а середні глибини перевищують 30—35 м (Підліпський, Широков). У цих глибоких водосховищах влітку спостерігається — до 15—20° — термічне розшарування за глибиною.

Глибоководдя характеризуються накопиченням уздовж берегів продуктів абразії і замулюванням дна тонкозернистими наносами. Крім відсутності макрофітоз, глибоководний тип ландшафту відрізняється від мілководого кількісним і якісним складом фіто- і зоопланктону, бентосу, іхтіофауни.

Тип акваторії— наступна після типу ландшафту типологічна одиниця, відповідна типу місцевості наземних комплексів. Прикладом типу акваторії мілководних ландшафтів можна вважати " зону виклинювання" гідрологів, яка є річкою (навесні), озером (влітку), дельтою (восени, взимку).

Тип акваторії розпадається на систему типів урочищ. Урочища розрізняють за характером глибин (рельєфу дна), ґрунтів, угруповань рослинності і тваринного світу. Затоплене гирло балки або підводна грива, що вирізняється серед решти мілководдя хащами макрофітів, — приклади поширених урочищ.

Водосховище або ставок не тільки залежать від наземних ландшафтів, що оточують їх, а й своєю чергою самі чинять на них очевидну перетворювальну дію. Водосховища і берегова " зона дії" утворюють єдиний парагенетичний комплекс.

У великих рівнинних водосховищ " зона дії" може сягати чималої ширини, у гірських вона обмежується порівняно вузькою смугою. Площа, охоплена впливом Дубнинського водосховища, приблизно рівна площі його акваторії — 4550 км² (Ретеюм).

" Зона дії" водосховища за характером і глибиною впливу на ландшафти ділиться натри смуги:

1. Смуга прямої геоморфологічної дії. Вона обмежується вузькою береговою територією, що піддалася абразивній переробці. До знов виниклих урочищ належать урвища, осипи, обвали.

2. Смуга прямої гідрогеологічної дії. її ширина визначається рівнем води у водосховищі і геологічною будовою узбережжя. На Рибінському водосховищі (РФ) в радіусі до 250 м від урізання глибина залягання ґрунтових вод безпосередньо пов'язана з рівнем водосховища і відбувається сильне, майже щорічне підтоплення. Ще далі, в радіусі до 1000 м від урізання, підтоплення спостерігається тільки в роки з високим рівнем водосховища (Ретеюм). У місцях підтоплення формуються нові низинно-болотяні комплекси.

3. Смуга кліматичного впливу. Ширина смуги і глибина кліматичного впливу залежать від площі і об'єму водосховища, а також його розташування в системі географічних зон.

Ширше і найглибше кліматичний вплив виявляється на рівнинних водосховищах з плоскими берегами.

18. Ставки. Типізація ставків.

Ставки

Ставки, маючи незначні розміри, є урочищем або групою урочищ відповідного типу місцевості наземних ландшафтів (рис. 9. 4, кольорова вкладка). Місцями вони настільки поширені, що стають характерними урочищами певних фізико-географічних районів.

Багато ознак, властивих ставкам, — розміри і морфологія, інтенсивність замулювання, характер заростання та ін., — визначаються їхньою належністю до певного типу місцевості.

В умовах лісостепової і степової зон Російської рівнини різко різняться

один від одного три типи ставків:

1. Улоговинні і видолинкові ставки плакорного і міжрічкового не дренованого типів місцевості характеризуються незначною глибиною і невеликими об'ємами води. Часто це копни - водоймища зі штучно поглибленими днищами.

2. Ставки схильного типу місцевості, що споруджуються в балках і верхів'ях долин, різняться великою глибиною і чималими об'ємами води. Тут незрідка

поблизу дамб трапляються ділянки, які належать до глибоководного типу ландшафту.

3. Ставки заплавного типу місцевості, що мають своєрідний режим. Це проточні і напівпроточні озера-ставки на маловодних річках, перегороджених дамбами. У Румунії система таких озер-ставків має назву " мостиште" (Арманд).

Особливість ставків як ландшафтних комплексів — їхня динамічність. Життя їх невіддільне від водозборів. Тому поглиблене вивчення ставків передбачає водночас і дослідження всієї водозбірної площі. Між водозбірними комплексами і ставком відбувається енергійний взаємообмін речовиною та енергією. Цей взаємообмін знаходить часткове віддзеркалення у водному балансі і балансі твердого стоку.

Складники водного балансу ставка — поверхневий стік + підземний стік + осідання = маса води водоймища + огорожа на господарські потреби + спуск через водозлив + випаровування + інфільтрація — повинні знайти у кожному конкретному випадку кількісні характеристики.

Внаслідок замулювання і заростання кожен ставок досить швидко переходить у новий тип ландшафту — низинне болото. Щоб запобігти цьому неминучому процесу, вдаються до періодичного осушення ставків і залишення їх під паром. Таке " омолоджування" ставків часто відбувається природним чином внаслідок проривання дамб або висихання в посушливі і малосніжні роки.

Надійний спосіб боротьби із замулюванням ставків — залісення їхніх берегів. Ставки, оточені лісовими смугами, замулюються вчетверо-вдесятеро разів повільніше, аніж польові ставки (Мільков та ін. ). Залісення берегів і епізодичне природне " омолоджування" призводять до того, що навіть невеликі ставки можуть існувати багато десятків років. Такі, наприклад, Верхньохорольський, Новохорольський і деякі інші ставки в Кам'яному степу (Воронезька обл., РФ) створено ще 1895 року.

Ставки, як і великі водосховища, не тільки залежать від навколишніх наземних ландшафтів, а й самі впливають на них, утворюючи системи парагенетичних комплексів. Нижче за дамбу внаслідок просочування води незрідка виникають осоково-очеретяні болота. У результаті підпору ґрунтових вод у верхній частині ставків утворюються низинні болота, мезофілові луки, іноді солонці. На схилах балок поблизу дамби активізуються обвальні процеси. Розмивання водозливу у весняну повінь або під час злив слугує причиною появи нижче дамби донних ярів, що швидко ростуть.

Ставки залишають слід у ландшафтах і після того, як припиняють своє існування. У лісостеповій і степовій зонах Російської рівнини далеко не рідкісне явище в сухих балках задерновані, прорвані дамби з чашоподібним розширенням попереду— місцезнаходження колишнього ставка

19. Супутні водні комплекси. Типи антропогенних озер.

Супутні водні комплекси

До супутніх водних комплексів належать антропогенні озера. Вони на відміну від ставків не створюються спеціально, а виникають попутно, деколи несподівано для самої людини, у зв'язку з різними видами господарської діяльності.

Досить звичайні антропогенні озера в кар'єрно-відвальному типі місцевості^

Тут вони представлені двома типами — донпо-кар'єрними і відвальними. У живленні і тих і тих можуть брати участь і підземні, і поверхневі води. Відомі озера також в улоговинах промислового карсту.

Окремий випадок утворення антропогенного озера трапився в околицях Стрия (Прикарпаття). 1951 року тут під час проходження газової свердловини стався викид метану. Факел, що спалахнув, загасили, а на місці бурової утворилася улоговина діаметром понад 200 і завглибшки до 25 м. Улоговина скоро заповнилася водою, і через деякий час у озері, що виникло, з'явилася риба.

20. Супутні явища і процеси в природних водних ландшафтах.

Супутні явища і процеси в природних водних ландшафтах. Екологічний стан штучних водойм

Діяльність людини супроводжується забрудненням природних вод, що її оточують, — річок, озер, морів. Багато річок промислових районів нагадують стічні канави, майже повністю позбавлені колишньої іхтіофауни.

Під впливом господарської діяльності людини відбуваються порівняно швидкі незворотні типологічні зміни озер. Промислові відходи і каналізаційний стік, мінеральні добрива й пестициди, що змиваються з полів, насичують води озер, ставків і річок фосфором і азотом, що підвищує в них рівень продукційно-біологічних процесів, сприяє збідненню придонних шарів води киснем. Оліготрофні озера швидко еволюціонують в інший тип — евтрофні озера. Різко погіршується санітарний стан озерних вод, знижується їхня якість для цілей водопостачання, погіршуються умови існування цінних промислових риб, вимогливих до кисню.

Під впливом антропогенного чинника евтрофування озер спостерігається у багатьох районах Західної Європи і Північної Америки. Процес цей добре вивчено на прикладі озер Швейцарії і Північно-німецької низовини. Ознаки евтрофування багатьох озер Швейцарії наголошували вже з 1825 року (Россолімо). Різкий перехід від оліготрофного стану до евтрофного відбувся в 1890—1900 роках у Цюріхському озері. Пізніше, починаючи з 30-х років XXстоліття, процес евтрофування охопив одне з найбільших озер Європи — Боденське (Мільков).

Треба мати на увазі, що захисну бар'єрну роль від забруднення озер виконують чагарники макрофітів на мілководді, що затримують з'єднання азоту і фосфору.

Антропогенне евтрофування озер — один з аспектів проблеми перетворення речовини і енергії в ландшафті.

Евтрофування поверхневих вод — проблема світового значення. За даними світової статистики, приблизно у 40—50% випадків " цвітіння" у воді накопичуються високі концентрації токсинів і алергенних речовин, які викликають загибель і захворювання у риб, птахів, тварин, людей. Проблема " цвітіння" води та пов'язаних з ним негативних супутніх явищ стає однією із соціально-екологічних проблем людства. В Основній (рамковій) Директиві ЄС 2000/60/ЕС райони питних водозаборів і водойми, які піддаються антропогенному евтрофуванню, віднесено до зон, які підлягають особливій охороні, із суворішою регламентацією антропогенного навантаження.

В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28, 8 тис. ставків. Екологічний стан багатьох з них дуже складний.

Високий рівень територіальної концентрації екологічно небезпечних виробництв, велика розораність території країни за високої щільності населення, відсутність екологічного регулювання господарської діяльності впродовж десятиліть, недосконала водогосподарська політика призвели до дуже негативних екологічних наслідків. Майже повсюдно поверхневі води забруднено радіонуклідами, сполуками важких металів, азоту, нафтопродуктами, фекаліями, пестицидами, а екологічний стан водних об'єктів у багатьох регіонах країни в сучасних умовах характеризується як кризовий. За інформацією Департаменту гідрометслужби і моніторингу Мінприроди України, нині в Україні майже не залишилося водних об'єктів, які за екологічним станом належали б до " найкращої" категорії. До категорії " практично чисті" належать 15% водних об'єктів, до категорії " забруднені" — 60%о, до категорій " брудні" і " дуже брудні" - 25%.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒