етикет національних символів;. візитна картка;. діловий одяг;. ділова субординація;. етикет в рекламі та ін.

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

етикет національних символів;

візитна картка;

діловий одяг;

ділова субординація;

етикет в рекламі та ін.

П. Мицич зазначає, що, готуючись до бесіди, потрібно:

— обрати найбільш вдалі момент і місце для проведення бесіди і лише після цього домовлятися про зустріч;

— з´ясувати все про співрозмовника (його ставлення до ініціатора бесіди та рівень моральної культури;

— зібрати і систематизувати інформацію, необхідну для розмови;

— створити відповідну атмосферу довіри, щоб схилити до себе співрозмовника;

— визначити мету, стратегію й тактику проведення бесіди, скласти детальний план розмови, виділити базові слова, ключові речення;

— уявити собі позицію співрозмовника з цього питання та хід бесіди, передбачити нюанси, які можуть вплинути на її перебіг і результат.

Писемне ділове мовлення, специфіка

Це мовлення, зафіксоване на папері. Характер писемного мовлення в першу чергу визначається відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Одиницею п. м. є текст, який членується на абзаци, речення в яких перебувають в тісних смислових та граматичних зв'язках між собою.

Писемне ділове мовлення є вторинним відносно усного мовлення.

Писемне мовлення фіксується графічними знаками й сприймається зором. Графічні знаки - різноманітні: знаки алфавітів різних мов, цифри, умовні позначки, малюнки і графіки.

Писемне мовлення дає можливість зафіксувати висловлення, забезпечити збереження і відтворення мовлення у просторі і часі.

Писемне мовлення - монологічне.

В ділових паперах проявляється такі риси, як традиційність і консерватизм, а також правила побудови ділових паперів, правила вживання стійких словосполучень, …

У писемному мовленні особливо чітко проявлялися диференціація текстів за сферами спілкування. Деякі тексти існують лише в п. м. - накладні, розписки, квитанції…

Здатність бути відтвореним у живій звуковій формі. (Яке не завжди буває точною копією писемного тексту.)

Писемне ділове мовлення:

Чітке дотримання прийнятих норм ділового спілкування (будова, набір реквізитів, правильне використання слів - рекомендуємо, наказую, доповідаю, гарантуємо, прошу, ухвалити…).

Дотримання норм літературної мови, вживання зрозумілих, найбільш переконливих слів, уникнення русизмів.

Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (утримання розмовних, просторічних, діалектних слів).

Логічність формування думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови ділового паперу.

Стислість вираження думки, строга відповідність слова його значенню, об'єктивність викладу фактів.

Залежно від змісту у діловому спілкуванні можуть траплятися такі його взаємозв'язані види; товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове.

Зрозуміло, що від виду ділового спілкування залежав зміст та відповідна поведінка сторін. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.

Історично склалися два види ділового спілкування безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування — це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям» Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо.

уміння розпізнавати людей включає в себе такі основні положення:

1. Уважно слухати і менше говорити.

2. Уважно спостерігати, бути проникливим.

3. Намагатись більше дізнатись про свого партнера.

4. Перевіряти свої перші враження.

5. Бути обачливим.

6. Контролюйте себе.

Успіх ділового спілкування залежить від принципів поведінки, у тому числі мовного спілкування його учасників. У будь-якій діловій ситуації можуть вступати в контакт люди різних комунікативних типів:

відкритого (вважається найкращим для спілкування, ведення переговорів) і

закритого ("людини-маніпулятора"). Перший з них зосереджує увагу на партнері по комунікації, другий - на самому собі.

Відкритий тип

Закритий тип

1.) Позиція: "Найцікавіше – мій партнер, співрозмовник".

2.) Поведінка: "Не панувати, не заважати справжній взаємодії".

3.) Стратегія: рівноправність, співробітництво.

4.)Планований результат: довідатися і зрозуміти іншого.

1.) Позиція: "Найцікавіше – я", "я – сам".

2.) Поведінка: "Право на мову – це право на владу. Я командую в розмові – він підкоряється".

3.) Стратегія: домінування, ієрархія.

4.) Планований результат: показати себе, висловитися самому.

Цільові установки визначаються і групуються в залежності від того, яким обирається провідний принцип спілкування в тій чи іншій сфері (професійній сфері менеджменту). В даний час пріоритетними є принцип консенсусу в партнерських відносинах, чуйності у ринкових відносинах і рівності в корпоративних відносинах.

Менеджер повинен бути переконливим у рекламі, ввічливим у переговорах з клієнтом, повинен вміти знайти спільну мову з партнерами і постачальниками.

Загальний принцип ввічливості не виключає багатства конкретних ситуацій, в яких доводиться диференціювати мовні засоби. При виборі звернення, наприклад, найважливішим критерієм є соціальний статус адресата.

Мовленнєве спілкування або вербальна комунікація — це спілкування,

коли як знакову систему використовують мовлення, словесні засоби.

Механізм мовлення містить три блоки: сприймання, внутрішнє мовлення та

говоріння.

• Культура мовленнєвого спілкування має дві складові — культуру

говоріння та культуру слухання.

• Культуру мовлення значною мірою визначають індивідуальні особливості

комунікатора та використання ним логіко-пси-хологічних правил

конструювання повідомлень.

• Мовленнєвий етикет — це складна система мовних знаків, що спирається

на моральні правила та вимоги і вказує на ставлення як до інших людей,

так і до себе.

Культура слухання — це активна діяльність, яка передбачає вміння

мовчати та використовувати вербальний зв'язок із співрозмовниками з

метою досягнення взаєморозуміння і розв'язання комунікативної проблеми

(нерефлексивне та рефлексивне слухання).

• Культура говоріння — це знання складових комунікативного акту та

вміння його застосовувати у процесі переконуючого і особистісного

впливу, передавання інформації та формування відповідних установок,

позицій, думок.

Функції мови у спілкуванні

Психологи виділяють такі функції мови у спілкуванні: 1) засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) засіб інтелектуальної діяльності (сприймання, пам'яті, мислення, уяви); 3) засіб комунікації.

Мова і мовлення тісно пов'язані між собою і передбачають одне одного: мова необхідна для того, щоб мовлення було зрозумілим і завдяки цьому ефективним, а мовлення, у свою чергу, необхідне для того, щоб завдяки мові передавалась інформація. Історично факт мовлення завжди передує мові.

Мова є системою знаків, які виражають ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбукою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо. Ці знаки — матеріальні. Вони виступають у процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовуються для одержання, зберігання, перетворення і передавання інформації.

Мовні знаки є діалогічними, оскільки використовуються для спілкування відправників та одержувачів (у комунікативній ситуації) і мають у собі можливу реакцію одержувачів на отриману ними інформацію. Вони складні, оскільки є елементами мовних систем, а не окремими ізольованими знаками

Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

Серед невербальних засобів спілкування першою слід назвати оптико-кінетичну систему, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла (кінесики). Далі виокремлюють паралінгвістичну та екстралінгвістичну системи.

Серед невербальних засобів особливою є система організації простору і часу спілкування — проксеміка.

Нарешті, специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей, який є основним засобом візуального спілкування.

Кинесика (др.-грец.κίνησις — рух) — сукупність рухів (жестів, міміки), що застосовуються в процесі людського спілкування (за винятком рухів мовного апарату). Розділ паралінгвістики.

Кінестіка вивчає відображення поведінки людини в її невербальних проявах, до яких відносяться міміка (рух м'язів обличчя), пантоміміка (рухи всього тіла), «вокальна міміка» (інтонація, тембр, ритм, вібрато голоси), просторовий малюнок (зона, територія, власність і переміщення), експресія (виразність, сила прояву почуттів, переживань), яка може бути вирішальною в інтерпретації вимовних висловлювань. Важливо враховувати, що в різних культурах один і той самий жест може трактуватися по різному.

засобів екстралінгвістичних і паралінгвістичних сигналів. У першому випадку це швидкість мови, висота голосу, його тональність і діапазон. Дослідженнями встановлено, що 60-90% правильних суджень про людину, її внутрішній стан грунтуються на вмінні розшифровувати характеристики голосу й манеру говорити.Швидкість мови, як відомо, значною мірою залежить від темпераменту. Якщо у людини дуже швидкий темп мови, це свідчить або про її імпульсивність, пожвавленість, впевненість у собі, або про несміливість, невпевненість саме в цій ситуації. Спокійна й повільна мова є ознакою вдумливості, поміркованості. Якщо темп поступово уповільнюється, це є сигналом про те, що людина втомилася, замислилася, втратила впевненість. Той, хто хоче говорити переконливо, щоб вплинути на інших, намагається дещо сповільнити свою мову.

Якщо людина, яка опанувала культуру спілкування, хоче досягти взаєморозуміння з іншими, вона дивиться їм в очі, тобто пам'ятає про значення візуального контакту. Здавна відомо, що поглядом можна позитивно або негативно вплинути на іншу людину. Можна почути таке: "очі бігають", "очі випромінюють блискавки", "затьмарені очі", "недобрі очі" і т. ін.

Проксеміка

Щоб встановити або підтримати контакт з людиною, потрібно не лише дивитися їй в очі, а й триматись на певній відстані від неї. Відомий антрополог Є. Холл був першим ученим, який звернувся до просторових потреб людини. На початку 60-х років він увів навіть спеціальний термін для цього напрямку досліджень — "проксеміка". Виявилося, що кожна людина прагне мати як свою територію певний повітряний простір навколо свого тіла. Розміри цієї зони залежать від ряду факторів, передусім від соціокультурних відмінностей людей. Якщо територія, на якій живе та чи інша нація, густо заселена, то й люди під час спілкування перебувають близько один від одного. Якщо вони проживають на відносно малозаселеній території, то, навпаки, розміщуються на певній відстані.

Людина, яка має високий рівень культури спілкування, дотримується загальноприйнятих норм і користується всіма формами і засобами спілкування. Вона легко вступає в контакт із людьми, виходячи при цьому з позитивних комунікативних установок, її жести, міміка, пантоміміка підтверджують доброзичливе ставлення до інших. Очі її відкриті, вона має виразну міміку, живий погляд. Це свідчить про здатність людини до спілкування. При погляді на неї не виникає відчуття тривоги. Під час розмови висота голосу людини може змінюватись, ритмічність мелодії її голосу постійна. Така людина має високу самооцінку, впевнена в собі, про що свідчить її поза. Вона невимушена, ненапружена. Плечі вільно опущені, голова випрямлена. Руки вільні, жести широкі й свідчать про відкритість. Людина повернута і нахилена в бік партнерів — злегка посміхається, спокійно, твердо, відкрито і прямо дивиться в очі співрозмовників, запрошуючи їх до діалогу, співробітництва.

⇐ Предыдущая 1 23