ДОГОВІР З МОСКВОЮ ПРОТИ ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО 1 страница

ДОГОВІР З МОСКВОЮ ПРОТИ ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО

PETRO SOLUHA

PERFIDIOUS DEAL WITH MOSCOW AGAINST HETMAN PAVLO SKOROPADSKY DESCRIBING THE CLANDESTINE ARRANGEMENT MADE BY VOLODYMYR VINNICHENKO AND MYKYTA SHAPOVAL WITH LENIN

ДОГОВІР З МОСКВОЮ ПРОТИ ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО (ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО ТА МИКИТА ШАПОВАЛ ПО ДОПОМОГУ ДО МОСКВИ — ДО ЛЕНІНА)

США
авторські права застережено
Накладом автора
США — 1971 - ХУТІР ДІДА ПЕТРА

Свою скромну працю автор присвячує у пошану пам'яти Гетьмана Павла Скоропадського в 100-ліття його народження, як найсвітлішій постатті та найвидатнішому державному Мужеві в українській історії ХХ-го століття.

1873—1973

Автор

ЗМІСТ:
1. Договір з Москвою проти Гетьмана Павла Скоропадського
2. Чи революцію проти Гетьмана зроблено виключно українськими силами?
3. Договір з Антантою.
4. Політика й політичні діячі.
5. Інтриги
6. Візія митр. А. Шептицького.
7. Програма Гетьмана.
8. Про діяльність Уряду Гетьмана 1918 р.
9. Розмова з Гетьманом кореспондента швейцарської газети
10. Українська культурна праця за Гетьмана
11. Визнання Гетьманщини Суверенною Державою
12. Двоєвластя
13. Лист Гетьмана до сина Данила
14. Передача прав Гетьманом синові Данилові
15. Приречення Гетьманича Данила
16. Слово її Світлости Ясновельможної Пані Гетьманової Синові Данилові
17. Остання промова Гетьмана Павла
18. Промова Михайла Скоропадського

ДОДАТКИ

1. Іван Коростовець. Переговори в Ясах 1918 р.

2. Лист Моркотуна до С. Петлюри

3. Повстанська філософія

4. Присяга

5. Д-р Лонгин Цегельський. Про підготовку повстання

6. Лист Піснячевського до В. Винниченка

7. Таємна переписка

8. Ставлення Гетьмана до релігії

9. В обороні Українських Православних Церков 1938

10. Лист Гетьмана Павла до українського вояцтва

11. Позитиви Берестейського договору

12. Копитани корабля

13. Промова Дм. Дорошенка

14. Дві помилки Гетьмана

ПОДЯКА Всім жертводавцям, котрі поспішили своїми пожертвами допомогти мені видати книжку та морально підтримували — щиросердечно дякую. Зокрема дуже вдячний Полковникові, котрий сам першим запропонував мені свої послуги, своє знання підготувати мою працю до друкування офсетом. Всю технічну працю в тій справі, всі клопоти з фотографами, вироблення схем для фото він узяв на себе, також допомагав своїми порадами. Ізза своєї скромности він не бажає подати своє прізвище. Щира подяка панам: Володимирові Засадному та Іванові Сарвадію за їхню співпрацю й полагодження різних справ з друкарнями, що прискорило видрукування книжки. Запорожцеві Сотникові Степанові Цапові вдячний за матеріали, що давав зі свого архіву та взяв на себе роботу передруковувати їх, на машинці безкоштовно, а також мої чор-новики. Висловлюю особливе признання Редакції „Батьківщини" за друкування моїх статтей та за добру співпрацю, що також допомогло у виданні книжки. Петро Солуха

ПЕРЕДМОВА Цією книжкою не ставлю своїм завданням зробити читача монархистом. Питання стоїть перед нами і завше стоятиме перед прийдешніми поколіннями: чому ми, маючи вже державу у 1918 році, втратили її? Чи наші провідники в ті роки не були демократами, прогресистами, лібералами, народниками, соціялістами, революціонерами? — Були та ще й дуже. Чи не йшли вони в ногу з передовими людьми західньої Європи? — Йшли. Соціялізм, прогресизм, лібералізм, інтернаціоналізм були тоді в західній Європі дуже в моді. Ми пригорщами пили ті "ізми" Революцією ми повалили стіну, що відгороджувала нас од західньої Європи і поставили себе в авангарді, на передові позиції світової революції. Ми покликали до себе західню Європу помогти нам збудувати державу і відбитися від Московщини-Росії. Ми за ту науку платили. В чому ж тоді річ? Подані у книжці факти не вигадані. їх узято зі спогадів учасників тих подій, творців Центральної Ради, УНР, Директорії. З першоджерел, як універсали. З написаної вже історії про ті події. Зазначено джерела. Правдивість їх читач може перевірити. Мета цієї книжки, щоб читач сам продумав ті факти критично і виробив би свій власний погляд. Погляди виробляють власною працею, своїм зусиллям, читаючи літературу одна другій протилежні. "Силою береться Царство Небесне" — каже св. Письмо. Так і у виробленні свого власного погляду на речі, на події. Шукать правду, думать над причинами втрати нашої держави, виробити свій погляд, завдання цієї книжки. Автор

ВІД АВТОРА Книжку цю складено зі статтів автора, які друкувалися в канадійській газеті "Батьківщина" в роках 1969-1972. На бажання читачів друкую їх окремою книжкою. її доповнено розділом "Інтриги", що ще не був друкований. Доповнюючий матеріял подано в розділі — Додатки. Матеріял у справі полковника Петра Болбочана з книжки забрано в окрему брошуру. Текст книжки починається заголовком — Договір з Москвою повернув колесо історії. Для деяких читачів такий заголовок здаватиметься дивним. Насправді він відбиває теперішню дійсність не тільки України та її народу, а всієї Європи та далі поза Європою. Без України Росія не була б такою великою та сильною, якою вона тепер стала. Без України вона не повернула б назад Кавказ, Середню Азію та інші краї, що почали відділятися від Росії у самостійні держави зо дня російської революції 1917 року. Покликавши Московщину на допомогу повалити Гетьмана, ми віддали себе та все наше господарство у розпорядження Московщини. Наша економика: сільське господарство (хліб та інші харчі), промисловість (Донбас та його вугілля, залізо, заводи), транспорт, що ним усе вивозилося, покликання наших людей до армій (людські резерви на фронт), територія (виконувала ролю плацдарму у війні з Денікіном, Польщею, Гітлером) спасли ленінську революцію, його диктатуру та весь його режим. Тільки володіючи Україною з її природніми багатствами, економикою, населенням, поставивши їх на службу Росії, Московщина могла розвинутися, зміцніти, боротися проти Денікіна, Польщі, Гітлера, дійти до Берліну, прийняти участь ділити разом з Антантою західню Європу та набрати собі в Західній Европі сателітів скільки хотіла. А звідси стало те, що діється тепер у світі. Так повстання з договором з Москвою "на слово чести взаємно не шкодити" повернули колесо історії. Договір з Москвою проти Гетьмана це наслідок, що зіткнулися в Україні протилежні сили: одна — інтернаціональна, соціялізаторська, комунізуюча, поневолююча, друга — національна, патріотична, приватно-власницька, любляча волю. Від різниці світоглядів одних та других походить різниця розуміння подій, обставин, бажань та способів здійснення своїх ідей, ідеалів, а звідси різниця законодавства та будування держави. Тому на початку книжки розглядаємо погляди творців УНР та їхні програми. Наші тодішні провідники, творці УНР, не можучи власними силами повалити Гетьманщину, звернулися по допомогу до Леніна.

Мотто. Як У.Н.Р. обдурила нас раз - сором їй, якщо ж двічі — сором нам! * * * ДОГОВІР 3 МОСКВОЮ ПОВЕРНУВ КОЛЕСО ІСТОРІЇ. 1. Питання договору з Москвою завжди буде актуальним і свого інтересу ніколи не втратить. Джереломрозгляду питання повстання проти Гетьмана служить договір "машиністів" з Москвою. Про той Договір вони пишуть у своїх спогадах. М. Шаповал у своїх спогадах назвав себе і Винниченка ...машинистами" революції". Я скористався терміном "машиниста", щоб тим одним словом замінити два слова "Шаповал і Винниченко". 2. ПОГЛЯДИ „МАШИНИСТІВ". Спогади річ суб'єктивна.З цим згоджується і Шаповал. Тим більш суб'єктивні спогади „машшистів". Вони писали їх, щоб виправдати повстання, ними гроблене. Виправдати завалення своєї держави. Виправдати фатальні наслідки їхньої роботи. Виправдати руїну України і рабство, що їхнє повстання принесло українському народові. Шаповал пише: "Я не пишу історії тих мирових переговорів (з Москвою, значить), але хочу висловити свою суб'єктивну точку поглядуна їх, щоб було зрозуміло, чому Винниченко вступив у переговори з Мануїльським, котрий тоді заміняв Раковського, що від'їхав був за інструкціями з Києва до Москви" ("Гетьманщина і Директорія", стор. 46). Хоч спогади Шаповала суб'єктивні, вони цікавитимуть кожного дослідника причин повалення Гетьманської Держави, як одного з головних „машинистiв" тих подій, організатора повстання і ін.

Фактична сторона спогадівбереться в основу дослідження. З партійної їхньої пропаганди у спогадах беремо те, що відкриває нам, чому вони не стали на шлях будування держави разом з Гетьманом, а пішли руйнувати. Спершу, ніж приступити до розгляду договору, треба з'ясувати погляди „машинистів" тоді стануть зрозумілими їхні світогляд та діяльність, а звідси і наслідки. Соцялізм і революція,міжнародня солідарність пролетаріяту і демократії, як явище інтернаціональне з погляду „машинистів" були неминучі для людства, лежать в основі поглядів Шаиовала і Винниченка. З того випливає вся їхня діяльність. То дає нам ключ до зрозуміння їхніх вчинків. Шаповал пише: "Опріч того, що Винниченко, я і інші товариші — українці — ми й соціялісти.Стоїмо за визволення трудового люду від гнобителів поміщиків і інших експлуататорів. Соціалістичний обов'язок і сумлінняпоставило нас з трудовим народом, а він всіма силами ненавидить криваво-поміщицький гетьманат. Так ми повинні "берегти Гетьмана"?.. Ні, це не наш шлях". (Гетьманщина і Директорія, ст. 56). У тому і справа, що берегти Гетьмана не в програмах соціалістів. Берегти Гетьмана означає визнавати приватну власність, берегти й боронити її. Означає припинити анархію, революцію; грабування, мордування людей і взяти під оборону весь народ, а не одну його частину, а решту знищити. Дійсно, то не був їхній шлях, їхній шлях — іти за Гетьманом по його слідах і руйнувати, що він збудує. А соціялізму він не будував. На з'їзді хліборобів народ покликав Гетьмана не соціялізм будувати та робити соціялізацію землі, касувати приватну власність, а стояти на сторожі приватної власности, закону і порядку для всього народу, для всіх громадян своєї держави на засадах віри православної: "не вбий, не кради, не бажай жінки ближнього твого, ні осла, ні вола, ні всякої скотини його". Для соціялістів приватна власність — реакція, а соціялізація, грабування — прогрес. Для них, хто стоїть за приватну власність, той реакціонер, контрреволюціонер, позбавляється громадянських прав, викидається з суспільства. А хто за соціялізм, за руйнування "старого міра", той прогресист, йому всі права й пошана. "Соціалістичний обов'язок і сумлінняпоставило нас з

трудовим народом..!", пише Шаповал. Що то за "соціялістичне сумління",яке воно, як виглядає? Вижени "куркуля" з хати! "Бажай у ближнього свого осла, вола і всякої скотини його", ото і є соціялістичне сумління? Убий "буржуя"! — то соціяліїстичний обов'язок? Плятформа Центрального Комітету Укр. Партії Соціялістів-Революціонерів від 3. VI. 1918р. (майже через місяць, як прийшов до влади Гетьман) заявляє: "Реакціонери встановили монархічну державу, яка стопталавсі соціяльно-економіїчні реформи, а передусім найбільші з них —соціялізацію земліта робітниче законодавство". "...ЦК УПСР розглядає сучасну реакцю в Україні,як тимчасовий занепад революції"... "...Незалежність держави не може бути конечним гаслом трудовоголюду в його боротьбі, а лише тактичним засобом для досягнення всесвітньої федерації"...(Значить, дури народ свій!) "...Партизанські відділи активно боронитимуть ідею соціялізації землі..." (Дурили своїх партизанів) "...Політичний терор... випливає з поглядів революційного соціялізму...Терористична діяльність припиниться тільки після перемоги над реакційним деспотизмом... (Узаконює терор, тиранію, деспотію). Орган УПС-Р "Боротьба" писала: "Буржуазією... старанно шириться та підтримується сепаратистсько-самостійницькітенденції та прищеплюються народнім масам стремління до національно-державного будівництва,— стремління, які є не тільки чужими,але і цілком ворожими незалежній клясовій політиці пролетаріяту". "Остаточна мета встановлення соціалістичного ладу..."(Ось вона, остаточна мета!) "...Буржуазні політики всіма силами штовхають пролетаріат до державницької ідеології... Захоплення гаслом національного державництва розбиває солідарність всесвітньої трудової демократії..." "...Змагання соціалістівповинно стреміти до перетворення держав у федерацію автономних, національно-персональних (екстериторіяльних) спілок (П.Христюк, Укр. Революція, т. III,ст. 91-97, вид. 1921 р.). Таким чином плятформа укр. соц.-революціонерів яс-

но заявляє, що Українську Гетьманську Державу треба знищити, бо вона не соціллістична. І взагалі української держави не треба, бо буде світова федерація автономних національно-персональних спілок. Гетьманщина перешкоджала встановити соціалістичний лад і увійти у всесвітню соціялістичіну федерацію. З тої філософії і випливала вся діяльність наших соціалістичних „машинистів". Сьогодні до ОН входить 126 держав.Всі вони якось там самостійні. У майбутньому федеративному світовому ОН очевидно буде їх більше. Зватимуться вони не державами, а "автономними національно-персональними спільниками". Значить, будуть на правах автономії. Можна припустити, що Україна, маючи 40 мілн. населення, територію більшу як Франція, займе там чільне місце і називатиметься приблизно так: "Автономний, національно-персональний спільник ч. 5 українського походження". Це так у ліпшому випадку. В іншому випадку попаде в рубрику "рашен", або "поліш", або "славік". Федерація, очевидно, буде спершу соціалістичною, а потім комуністичною і всі "автономні національно-персональні спільники" попадуть в усуспльнений казанок. Чому нашим соціалістам так того хочеться? Чому, скажемо, московські чи китайські соціалісти, комуністи мають право на свій московський чи китайський патріотизм і свою державу? Чому українські соціалісти, комуністи проти своєї держави, проти українського патріотизму, руйнують свою державу й корчують український патріотизм? Може треба, щоб китайські комуністи написали нам нашу історію з позицій патріотизму, а ми з тих підручників навчились би патріотизму? З плятформисоціалізму, як бачимо, патріотизму не навчимося. Революція — "Літургія".Шаповал пише: "Революція була для мене літургією"(Автобіографія. Схема життя, ст. 32). Інакше кажучи, він на революцію, на повстання молився. Чекав її, як манни небесної. Від них сподівався вирішення всіх соціяльних питань і встановлення щастя на землі. Він забув, що на Літургії приноситься безкровна жертва. Символом її — просфора і вино, а не людська кров. Кривава "Літургія".Шаповал приніс на свою "літургію""жорстоке, криваве, озброєне повстання". Він так пише: "Наш ворог — поміщик і інші експлуататори в усіх їх-

ніх метаморфозах, навіть в гетьманській шапці чи під машкарою патріота. Справа рішена! Жорстоке, криваве, озброєне повстання, "анархія", "руїна" — таку відповідь даємо ми гадинічорносотенному поміщицтву і розбою!" (Гетьманщина і Директорія, ст. 56, вид. 1958). Так ото такі "соціялістичне сумління і соціялістичний обов'язок"? Забув Шаповал, що революція порушує заповідь Божу - невбий! Не хотів чекати на вибори до парляменту, до сойму, де мирним, законодавчим шляхом робляться реформи, касуються старі закони й встановляються нові. Де приймають участь представники від усіх верств населення, а не самі бунтарі-революціонери з вдачею бажання крови та руїни, психічно хворі на революцію, на повстання. Політика — не мітинг.Щоб бути справжнім політиком, а не мітинговим оратором, грецький філософ Аристотель каже: "У політиці, як і в усіх інших предметах, потрібно мати знання не тільки про те, що є найліпшим, айпро те, що можливе до здійснення".Значить, одне діло мітингувати про визволення народу від експлуататорів, а друге діло — вміти визволяти.Де навчалися „машиниста" політиці та науці, як визволяти народи від експлуатації? Вже 50 років соціялісти-комуністи визволяють 200 мілн. населення в Рад. Союзі від експлуатації, та не тільки не визволили, а в ще більшу експлуатацію вкинули. Тепер більше мільярда людей попало вже під соціял-комуністичні експерименти визволення, а визволення там ще нема. Дійсно, треба вміти визволяти і вміти розрізняти ідеї-химери від можливости їх здійснення.Тим більше, що ті "визволення" робляться на живому тілі народу. Хліб попалимо, самі підемо в злидні.Шаповал пише: "Я пригадую слова одної селянської делегації з Ніжинського повіту, яка заявляла в розмові: "хліб попалимо! Ми й два роки бараболею проживемо, а німцям і панам хліба не дамо!" Мені вподобалась ця відповідь на насильство: хліб попалимо, а німцям не дамо! Так, так брати— мої селяни. Підемо в нужду, в злидні, горе, поневіряння, але хай-же згине і ворог"(Гетьм. і Директорія, ст. 56). З поданих виписок з'являється думка, чи Шаповал не психічно хвора людина? Поміщики, експлуататори, революція-"літургія", жорстоке криваве повстання, анархія, руїна, хліб попалимо —

стали його філософією життя і діяльносте. А звідси і наслідки його роботи. Такий погляд був не тільки Шаповала, асоціялїстичних партій, що творили соціялістичну УНР. А ось канцлер Зах. Німеччини Аденавер попередив німців Схід. Німеччини,щоб вони повстання проти Росії не робили, "хліба свого не палили", бо ані Зах. Німеччина, ані Вільний Світ їм не поможуть. Так говорить державний муж і тверезий політик. Державний муж і тверезий політикне бавиться у повстання, не молиться на революцію, не закликатиме народ до жорстокого, кривавого руйнування свого краю. Не радітиме і не притакуватиме філософії селянських делегацій свій хліб палити та йти у злидні ,щоб "ворог згинув". Шаповал і Винниченко, як члени Центр. Ради і лідери соціялістичних партій, що перед тим були владою і через своїх представників у Бересті покликали півмільйонову німецьку та австрійську армію й зобов'язалися її харчувати та склали з Німеччиною та Австро-Угорщиною договір постачати їм збіжжя, повинні виконувати договір та взяті зобов'язання. То не жарти, щоб чужа, хоч і союзна, півмільйонова армія стояла в Україні і була голодна, бо селяни хліб попалили, щоб "німець згинув". Армія сама піде шукати хліб по хатах; як не найде хліба — візьме картоплю, а до картоплі — кабана, корову. Селяни ховатимуть, не даватимуть. Армія братиме силою, зброєю. Значить внутрішня війна. Селяни на політиків не вчилися,наслідків не давати німцям хліба можуть не передбачати. Обов'язок „машинистів" пояснити народові, що німці союзники, а не вороги; що хліб треба дати, бо складено з ними договір і той договір треба виконувати. Що німців покликано боронити самостійність Української Держави; що армія стоїть озброєна по наших селах і містах і не дати хліба не можна. Одрізанами партизанських загонів проти кулеметів і гармат регулярної армії — не встоїмо. Візьмем приклад з 2-ої світ, війни. Переможці окупували переможені держави: Італію, Японію, Німеччину. У Зах. Німеччині, а також і в Східній, ще й досі стоять армії переможців. А чи державні мужі та політики тих окупованих держав закликали свій народ до повстання, до палення свого хліба, щоб ворог згинув? Того не було і зараз не-

ма. Наші державні мужі й політики в соціялістичної УНР робили навпаки, йшли в народ з ідеєю повстання як проти союзників німців, так і своєї держави Гетьманщини. Ширили психоз повстанської філософії. Наш соціалістичний уенерівський урядне знав як виконувати договір. Замість виконувати — додумались робити в Україні повстання проти німців. Сподівалися у той спосіб вигнати їх з України і тим самим скасується харчовий договір. Про таку мудру політику нігде у спогадах про ті часи не доводилось мені зустрічати. А між тим, У Києві серед українців, ота "хитра" політика була поширена. Від тої політики терпіло село. Те повстання організовувала сама влада Центр. Ради, заступник військового міністра Жуковський, член партії укр. соціялістів-революціонерів. Лише як до влади прийшов Гетьман, тій політиці покладено край. Соціялістична УНР не вмілавиконати харчовий договір і наладнати з союзниками німцями взаємовідносини. Не спромоглась наладнати господарство й дати країні спокій. З таким станом німці не могли примиритися. Із-за хліба вони договір харчовий склали, большевиків з України вигнали і Центр. Раду з М. Грушевським назад до Києва привезли, щоб договір виконувала. А договір не виконувався. Шукаючи виходу з того становища, німці прийшли до думки створити з України Генерал Губернаторство і загосподарити по-своєму. Вістка та швидко поширилась по Києву. Цього вже й чекали. Але, тут стався переворот. До влади прийшов Гетьман. Весь тягар виконання того харчового договору ліг на Міністерство Продовольчих Справ. Треба було не тільки виконувати договір, а й налагоджувати харчову справу в себе, в Україні. Харчова справа пов'язана з землею, із земельною політикою, з засівом землі, збереженням с-г. живого й мертвого інвентаря, також врожаю, зі скасуванням соціялізації. Харчовий договір треба увести у торговельний договір. Не давати ж с-г. продукти безкоштовно. Встановити ціну, валюту. Також транспорт. До справи харчового договору втягувалися Міністерства Торгівлі, Транспорту, Фінансів, Земельних Справ і адміністративний апарат, щоб в Українській Державі йшло нормальне, трудове, спокійне життя.

Харчовий договір став важливою політичною справою. Завдяки тому, що на чолі Міністерства Продовольчих Справ став Юрій Соколовський, потім Гербель, заступником його Гаврилів — люди фахівці в організувані продовольчих справ, справа пішла на реальний ґрунт. Одразу пішли засідання з німцями в Міністерстві. Засідання бурхливі, нервові, напружені. Справа стояла на лезі меча: бути, чи не бути? Чи зможе Гетьманський уряд, що прийшов до влади, виконати договір, чи ні? Від того залежало — бути Україні Державою, чи німецькою провінцією — Генерал-Губернаторством. З боку українців приймали участь на нараді знавці справи, що за царського уряду займалися організуванням заготівлі та постачанням харчів армії, як румунському фронтові та ін. Були люди з місць, що добре знали, як сільське господарство, також як стоїть справа з с-г. на місцях. Після майже тижня, чи більше напружених, нервових засідань, з перервами з боку німців від нервування, нарешті німці переконалися, що договір може бути виконаним, а німецьке населення і армія хліб матимуть. Буде створене Хлібне Бюро, встановиться державна монополія на хліб, централізація заготівлі і розподілу харчових продуктів. У Міністерстві з полегшенням зітхнули. Під час засідань, переговорів праця в Міністерстві майже припинилась. Чекали, чим закінчаться наради. Від того залежало в якому напрямку піде робота та чи взагалі залишиться Міністерство Продовольчих Справ? Мало тоді хто знав і розумів, де та як вирішилася на той час доля Української Держави. Це маленький приклад, як будується держава та як будував її Гетьман. Повстанську фiлософію відкинено. Приступили до ділової будівничої роботи. Лише тоді стали почувати, що скінчилися парубоцькі витівки соціялістичної УНР, що починаємо ступати по землі своєї держави. Як кожний Маркоробитиме повстання, коли йому захочеться, то й соціялізм не побудується. А ми, проти кого тільки не робили тоді повстання! І проти большевиків, і німців, і Гетьмана, Москви, Денікіна, Антанти. І то на протязі 2-3 років. Це ж тоді, вставши вранці, ми питали себе, дивлячись у вікно, а вийшовши з хати, питали сусіду. "Чия сьогодні влада?". Це ж тоді, майже кожний район, чи волость, мала свій загін, свою владу і нікому не підлягали, як

ось "Пашківська республіка", що ввійшла в історію, як зразок анархії в Україні після Гетьмана. Коли ж тоді було державу будувати і яку? Соціялістичну? Цікаву і повчальну думку висловив ще 300 років тому англієць Вільям Пенн (1644-1718), що жив і в Америці: "Американці, як перестануть керуватися законами Бога, муситимуть тоді керуватися тиранами". 3. ОБДУРЮВАННЯ Якими законами керується Україна після Гетьмана? — Законами соціалізму — комунізму. Соціял-комунізм не визнає Бога, ні ЙОГО законів. В їхній основі лежить безбожництво, закони тиранії й деспотії. На прикладах теперішніх соціял-комуністичних держав бачимо, як справджуються слова Вільяма Пенна на народах, що не керуються законами Бога. Даремно частина української еміграції робить зі своїх соціялістів, як Винниченко, Петлюра, героїв за повалення Гетьмана. У методах побудови соціял-комунізму між ними і Леніном не може бути різниці. Плятформа українських соц-революціонерів ясно заявляє: "політичний терор випливає з поглядів революційного соціялізму". Щоб побудувати соціялізм-комунізм, потрібний постійний терор, тиранія, деспотія. Обіцянками обдурено народ.Гетьманщину, що стояла на засадах приватної власносте, на законах православної віри й протиставила себе марксо-ленінському соціялізмові-комуні'змові, повалено, пропагандою соціялістів зганьблено, спаплюжено, обезчещено. Замість неї почали будувати соціялістичну Україну. Але відверто не вияснювали, якою в дійсності вона буде. Ні соціялістична Директорія, ні її соціялїстичний уряд на чолі з В. М. Чехівським, ні Трудовий Конгрес, ні історик М. Грушевський, — лідер партії українських соціялістів-революціонерів, — не вияснювали, ще УНР на засадах "трудових рад" ніщо інше, як соціялістична республіка. "Трудові ради" — це переклад на українську мову "Совет рабочіх, крестьянскіх і солдатскіх депутатов". Для того ж і Гетьмана валили, щоб "українізувати" ленінський соціялізм. Не вияснювали, що соціялізм вимагає скасування приватної власносте, соціялізації землі, розкурку-

лювання, колгоспів, свого рідного НКВД, концтаборів. Про поміщицьку землю, що обіцяли наділити нею безкоштовно селян, аби вони йшли валити Гетьмана, не говорили, що згодом її відберуть, а в додаток і їхню власну заберуть. Обіцянками обдурено селян і все тодішнє покоління, дурено свій народ. Не відчувалося у провідників соціялізму свідомости, ані почуття відповідальности за свої вчинки, за наслідки. Відповідальности перед народом, Сім десятин.Другий зразок обдурювання в столиці Києві такий. Як настала соціялістична Директорія, почали давати накази про мобілізацію. Ніхто не йшов. Тоді влада оповістила, що кожний доброволець дістане сім десятин землі. Прийомний пункт був на Фундукліївській вулиці. Людей прийшло багато, все у свитках, сіряках і солдатських шинелях. Старшина давав пояснення від імені влади: — Так от. товариші, хто тепер запишеться у військо, той дістане сім десятин. — А як: у власність, чи на якийсь час? — У повну власність! — Що й дітям можна віддати? — Кому хочете! — І продати можна? — Та що хочеш, те й роби з нею! — А землю тепер наріжуть? — Ні, тоді як вернетесь з фронту. — А чи не можна тепер? Громити Київ.Нарешті ще такий факт. Повстанці, увійшовши в Київ, взявши столицю, заявили просто: "Так мам обіцяно, що три дні можна громити київську буржуазію"?! їм не дозволено громити Київ. Ледве стримали їх. (Андрієвський, Спомини, "З минулого", ч. II, ст. 72-5).

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒