Таблиця 2

Таблиця 2

Типологія лідерського стилю управління Т. Престона. Вимір «Чутливість лідера до політичного контексту»[14, 22-23]

Потреба в інформації та чутливість до контексту Високий рівень	Попередній політичний досвід в даній сфері
	Високий рівень	Низький рівень
	«Навігатор» ·Пильний, високо сприйнятливий стиль ·Висока необхідність в інформації і високий особистий інтерес в політичній сфері ·Активний збирач інформації задля прийняття рішень або знайдення вірного політичного шляху ·Результати експертизи ведуть до більшої чуттєвості до потенційних факторів тиску на політику і збільшення пошуку інформації і поради від доречних акторів ·Високий самоконтроль «Індуктивний експерт» - інформаційно-продуктивний стиль	«Оглядач» · Менш чутливий, спостережливий стиль · Висока потреба в інформації, однак обмежена особиста зацікавленість в політичній сфері · Зацікавленість в інформації, однак значна залежність від поради експерта в оцінці ситуації. Обмежена персональна роль в аналізі новин · Обмежена особиста експертиза має результатом меншу чутливість до потенційного зовнішнього впливу на політику і меншого усвідомлення інформації і поради від доречних акторів · Високий самоконтроль «Індуктивний новачок» -інформаційно-продуктивний стиль
Низький рівень	«Вартовий» · Пильний, сприйнятливий стиль · Висока особиста зацікавленість в політичній сфері, але менша загальна потреба в інформації · Результати експертизи ведуть до більшої чуттєвості до потенційних факторів тиску на політику і збільшення пошуку інформації і поради від доречних акторів · Намагання особисто вести політику шляхом, що узгоджуватиметься з особистими принципами чи минулим досвідом · Ухиляється від широкого дослідження інформації. Вважає більш доцільним власний досвід чи власні погляди, відхиляє інформацію, яка суперечить поглядам. · Високий самоконтроль «Дедуктивний експерт» - інформаційно-продуктивний стиль	«Мандрівник» · Менш чутливий, незалежний міркувальний стиль · Низька загальна потреба в інформації і обмежений інтерес в сфері політики · Відхиляє широкий збір інформації. Замість цього політичні рішення керуються головним чином власними політичними поглядами та принципами · Обмежена особиста експертиза має результатом меншу чутливість до потенційного зовнішнього впливу на політику і меншого усвідомлення інформації і поради від доречних акторів · Низький самоконтроль «Дедуктивний новачок» - інформаційно-продуктивний стиль

Звертаючи увагу на попередню обізнаність Дж. Буша в сфері зовнішньої політики, слід відзначити його значний досвід на час обрання президентом. За часів адміністрації Р. Ніксона політик був постійним представником США в ООН (березень 1971 р.- січень 1973 р.), головою американського бюро зв’язку з Китайською Народною Республікою (1974 р. - грудень 1975 р.), перебував на посаді директора ЦРУ (січень 1976 р. – січень 1977 р.). Подальше перебування Дж. Буша протягом 8 років на посаді віце-президента США за часів президентства Р. Рейгана дозволили надалі розвивати досвід в зовнішньополітичній сфері [6, 22; 17, 8]. Досвідченість, впевненість та концентрація на зовнішньополітичних питаннях, сприяли визнанню Дж. Буша одним з найуспішніших американських президентів на зовнішній арені [5, 356; 7, 190]. Однак, відсторонення від внутрішніх проблем, неспівпадіння між риторикою президента та діями за умов економічної кризи 1990-1992 рр., призвели до значної критики в ЗМІ та втраті можливості бути обраним на другий строк. В періодиці того часу можемо знайти порівняння Дж. Буша з роздвоєною особистістю. Президент зовнішньої політики був незворушним, стійким, сміливим головнокомандуючим та успішним дипломатом, що міг справитися з усім. На противагу президент внутрішньої політики був «різким, сварливим та жаліючим себе» [13, 2; 15, 77; 18, 26-27].

Слід відзначити й високу чутливість Дж. Буша до контексту. За умов трансформаційних процесів в Східній Європі, СРСР на рубежі 1980-1990-х рр. нова адміністрація протягом 100 перших днів проявляла вичікувальну тактику, без ознайомлення громадськості з новою зовнішньополітичною стратегією. Однак, за умов війни в Перській затоці президент проявляв напрочуд активну позицію. Вбачаючи громадську підтримку потрібним компонентом успішної зовнішньої політики, президент зі своєю командою звертав увагу на дослідження громадської думки [9, 240]. Зустрічаючи опозицію в партійних колах, Дж. Буш звертався до підтримки громадськості. Обрана ж Білим домом тактика проведення президентом імпровізованих прес-конференцій, зменшувала час для підготовки журналістів і мала результатом закріплення в очах громадськості образу впевненого та інформованого лідера [11, 14-17].

На противагу попереднику на посаді президента США Дж. Буш проявляв значну зацікавленість в деталях управління та схильність до контролю процесу формування зовнішньополітичних рішень. Звертаючи увагу на помічників Дж. Буша в цей час, слід відмітити їх дві спільні риси: 1) всі вони були професіоналами зі значним попереднім зовнішньополітичним чи урядовим досвідом; 2) довгий час були друзями чи колегами президента. Таким чином, оточений експертами, що мали подібний підхід в баченні проблемних питань, Дж. Буш більшість питань вирішував у вузькому колі радників [6, 9]. Однак, будучи активно включеним в розвиток політичного процесу в Білому домі, президент зустрічався й із лідерами Конгресу, коли вважав, що це допоможе розв’язанню проблемного питання. Свідченням того, що Дж. Буш надавав перевагу безпосередньому особистому контролю над рішеннями в зовнішньополітичній сфері, може бути особиста дипломатія президента. За перші 15 місяців в якості президента США Дж. Буш 190 разів мав телефонні розмови та 135 особистих зустрічей із закордонними лідерами. На кінець 1990 р. Дж. Буш відвідав 29 країн, практично стільки, скільки Р. Рейган за 8 років [6, 99].

Високий рівень досвіду в зовнішньополітичній сфері, чутливість до контексту та прагнення контролювати процес формування політики можуть бути підставою визначення лідерського стилю Дж. Буша за типологією Т. Престона як «Директора/Адміністратора».

Звертаючи увагу на досвід британського прем’єр-міністра в сфері зовнішньої політики, слід відмітити, що М. Тетчер на момент отримання посади голови уряду в 1979 р. не мала обізнаності в цій сфері. Як підкреслюють численні політологи - «увесь її зовнішньополітичний багаж складався з патріотизму та антирадянської риторики» [4, 33-34]. Не маючи відповідної освіти і політичного досвіду, М. Тетчер достатньо скептично ставилася до Форін офісу, вважаючи міністерство закордонних справ установою, яка приділяла занадто велику увагу інтересам іноземців і доволі слабо відстоювала інтереси Британії [2, 60; 8, 79].

Однак, на кінець 1980-х рр. політичний досвід М. Тетчер в зовнішньополітичній сфері значно збагатився. Британського прем’єр-міністра почали розглядати як одну з провідних фігур в світовій політиці, яка відновила «особливі відносини» із США, проявила рішучість в Фолклендській війні 1982 р. та отримала роль посередника у відносинах Схід-Захід завдяки теплим особистим стосункам з М.С. Горбачовим. Однак, тенденція до поглиблення значної недовіри до Форін офісу проявилася ще більше, особливо в європейських справах, де більшість дипломатів були більш про-європейські налаштовані, аніж прем’єр-міністр. Ця недовіра, на думку історика К. Якіша, мала такі наслідки: 1) тенденція М. Тетчер обходити офіційний зовнішньополітичний механізм Форін офісу та надавати перевагу неформальним зустрічам з радниками; 2) дистанцінувати себе від дипломатичної служби, обравши анти-дипломатичний підхід на міжнародній арені [10, 38]. В підтримку цього звернемося до спогадів особистого секретаря прем’єр-міністра Ч. Пауела, який зазначав, що «Маргарет Тетчер ніколи не була дипломатом, і вона цим пишалася. У неї не було часу на вишукані фрази і ретельно продумані компроміси» [2, 59].

Увагу привертає і обмежена персональна роль М. Тетчер в аналізі новин світової спільноти. Спогади багатьох колег прем’єр-міністра дозволяють зазначити, що прем’єр-міністр ознайомлювалася лише з недільною пресою. В інший час співробітники прес-офісу на чолі з Б. Інгхемом готували коротке резюме газетних публікацій всього на пару сторінок стандартного формату. Статті, що займали цілі газетні полоси, скорочувалися до 2-3 рядків [2, 30]. Подібне ставлення до новин, обмежена особиста експертиза мали результатом менше усвідомлення інформації та зниження чутливості до контексту. Однак, в даному відношенні слід відмітити особливу тактику отримання необхідної інформації та вироблення певного політичного курсу М. Тетчер.

За спогадами лорда Уайтлоу, лорда Крікхоуелла, П. Ліллея прем’єр-міністр заохочувала дискусії та зауваження з усіх боків столу під час обговорення проблемного питання. Якщо ідеї могли витримати атаку і встояти, М. Тетчер брала їх на озброєння [2, 44, 169, 216]. Лорд Доркінгський Бейкер, міністр кабінету міністрів 1985-1992 рр., зазначав, що прем’єр-міністр «любила хорошу суперечку і завжди з повагою відносилася до людей, здатних … відстоювати свою точку зору, оскільки вони були добре ознайомлені з фактами і досконало вивчили свої аргументи… Її стиль відрізнявся від стиля Джона Мейджора, який ходив навколо столу, збираючи голоси, а потім приєднувався до тієї думки, на стороні якої була більшість» [2, 183-184].

Звертаючись до особистих характеристик М. Тетчер за типологією Т. Престона, розглянемо вимір «потреба у владі, бажання контролювати». Спогади сучасників, коментарі політологів та біографів прем’єр-міністра дозволяють стверджувати про високий рівень даної характеристики. Так, в своїх спогадах сер Малкольм Ріфкінд, міністр кабінету міністрів 1986-1997 рр., зазначав, що М. Тетчер завжди, відкриваючи дискусію, вказувала на висновок, який очікувала отримати в процесі обговорення. Одного дня, розпочинаючи засідання комітету Кабінету, вона сказала: «У мене сьогодні небагато часу. Часу вистачить тільки на те, щоб все спростувати і піти своїм шляхом» [2, 131].

На думку лорда Аберейвонського Хоу, міністра кабінету міністрів в 1979-1990 рр., трагедія М. Тетчер як прем’єр-міністра пролягала в тому, що вона запам’яталася своїм нащадкам за свою нерозсудливість, «з якою вона в останній час прагнула насаджувати свої все більш непохитні погляди. Для Маргарет Тетчер в її останні роки не було різниці між особистістю, урядом, партією і нацією. Вони поєдналися в її свідомості в єдине ціле. Її інтереси бездоказово приймалися за інтереси Британії. Будь-яка критика в її адресу сприймалася як непатріотичні дії. Відстоювання незаперечності її власної думки, замаскованої під суверенітет нації, згубило її» [2, 167].

Прагнення М. Тетчер довести свою думку, за спогадами лорда Біффена, перетворилися на упертість, далекоглядність на одержимість [2, 20] та, як згадував Х. Янг, на манію незаперечної правоти [2, 38]. В цьому відношенні лідер соціал-демократичної партії 1983-1992 рр. Д. Оуен зазначав, що М. Тетчер «протиставляла себе тим, хто був джерелом її власної сили – членам парламенту, що належали до Консервативної партії. Вона дійшла до того, що не тільки перестала слухати своїх колег з парламенту, вона навіть стала нехтувати їх точкою зору» [2, 78]. Звернемо увагу і на коментарі колишнього заступника голови Консервативної партії М. Доббса: «Саме особистий стиль, а не питання принципів чи політики, в кінці кінців відштовхнули від неї (М. Тетчер – Л.К.) багатьох близьких союзників. Вона стала політичним Чорнобилем, від якого багато хто повинен був дистанціюватися» [2, 204].

Як бачимо, менший рівень досвіду М. Тетчер в зовнішньополітичній сфері порівняно з Дж. Бушем, однак високий рівень прагнення контролювати процес формування політики та отримання інформації щодо проблемних питань можуть бути підставою визначення лідерського стилю М. Тетчер за типологією Т. Престона як «Суддя/Оглядач».

Звернемо увагу наскільки визначені особистісні якості президента США Дж. Буша та прем’єр-міністра Великої Британії М. Тетчер впливали на прийняття рішень щодо «німецького питання» в 1989-1990 рр.

Оцінюючи зміну в зовнішньополітичному курсі СРСР, перспективи демократичних перетворень в країнах Східної Європи, в березні 1989 р. у Вашингтоні була запропонована нова політична концепція по відношенню до Європи і Німеччини, в якій ключову роль відігравало питання об’єднання Німеччини. В період з січня по 28 листопада 1989 р. президент США дотримувався обережної публічної лінії – підтримки німецького самовизначення, яке могло призвести до єдності, однак без тиску, щоб не хвилювати СРСР і не «забігати вперед німців». Обережність президента та небажання діяти нерозважливо відповідала моменту, оскільки потрібні були не ідеологічні заклики чи імпульсивні дії, а обережні дипломатичні кроки, які Дж. Буш-ст. так успішно проводив. Після виступу федерального канцлера Г. Коля 28 листопада 1989 р. з «Програмою 10 пунктів», який передбачав постановку «німецького питання» на порядок денний західнонімецькою стороною, американська адміністрація перейшла до більш активної фази своєї політики – відкритого підтримання німецького об’єднання. Дана тактика відповідала ситуації, що змінилася, та свідчила про чутливість до зовнішньополітичного контексту американського лідера.

Маючи великий досвід в зовнішньополітичній сфері та надаючи перевагу особистій участі в процесі врегулювання проблемних питань, Дж. Буш протягом 1989-1990 рр. підтримував Г. Коля в суперечках з німецькими опонентами та Великою Британією, Францією, які намагалися уповільнити процес німецького об’єднання; послідовно відстоював питання участі об’єднаної Німеччини в НАТО під час телефонних розмов та особистих зустрічей з радянськими дипломатами.

Той факт, що Дж. Буш надавав перевагу особистому залученню до політичного процесу та формуванню рішень у вузькому внутрішньому колі близьких друзів та однодумців, сприяло швидкому, ефективному та узгодженому випрацюваною курсу щодо польсько-німецьких кордонів, проблеми Берліну, прав та зобов’язань великих держав, питання військово-політичного статусу об’єднаної Німеччини. Даний фактор, на думку дослідника С. Шабо, став ключовим для успіху американської дипломатії в процесі врегулювання німецького об’єднання [16, 23].

Невеликий, у порівнянні з Дж. Бушем, досвід М. Тетчер в зовнішньополітичній сфері та негативне відношення прем’єр-міністра до Форін офісу призводило до відкидання навіть конструктивних ідей щодо німецького об’єднання та зменшення чутливості до контексту міжнародної ситуації. Так, з початку 1989 р. британський прем’єр-міністр відкидала можливість кардинального швидкого припинення поділу Європи, не кажучи вже про можливе німецьке об’єднання. Публічні виступи Г. Коля 22 серпня, 5 вересня 1989 р., під час яких зазначалося, що німецьке питання повертається на міжнародний порядок денний, викликали критику М. Тетчер. З вересня 1989 р. до кінця січня 1990 р. з метою заблокувати, а пізніше уповільнити процес німецького об’єднання прем’єр-міністр Великої Британії спрямувала свою увагу на створення коаліції Велика Британія – Франція - СРСР. Однак, невдалі спроби британського лідера утворити коаліцію помножилися відсутністю підтримки в середині країни.

Проявом згаданої тактики отримання М.Тетчер необхідної інформації через зібрання семінарів і дискусійних груп з проблемних питань, обговорення з фахівцями, що мали протилежну точку зору, був таємний Чекверський семінар 25 березня 1990 р., де прем’єр-міністр намагалася отримати підтримку власному курсу.

З точки зору прем’єр-міністра Великої Британії М. Тетчер об’єднання Німеччини вело до появи низки потенційних негативних наслідків: виникнення в Європі нового економічно потужної держави; великі витрати з боку ЄЕС на подолання відсталості території Східної Німеччини; загроза погіршення стосунків між Великою Британією і США та втрата статусу «особливого партнера» цієї країни; закріплення Великої Британії на другорядних щаблях на міжнародній арені; можливість здобуття Німеччиною свого об’єднання ціною виходу з НАТО, що могло поставити під питання європейську безпеку. Скептичне ставлення М. Тетчер до перспективи німецького об’єднання могло сформуватися в результаті досвіду дитячих років майбутнього прем’єр-міністра, її роботи у виборчому окрузі Фінчлі, прохолодних відносини з канцлером Г. Колем і напруженості в британо-німецьких відносинах в 1989 р. Безперечне надання М. Тетчер першості «особливим відносинам» з США та скептицизм щодо Європи та інтеграційних процесів багато в чому визначили подальший розвиток відносин між Лондоном та Бонном.

Однак, слід відмітити, що саме через сильні персональні якості, намагання реалізувати власні пріоритети, непримиренності М. Тетчер до думки експертів зовнішньополітичного відомства, виникли два альтернативні курси щодо німецького об’єднання – конструктивний курс Форін офісу та блокуючий прем’єр-міністра. Виступи прем’єр-міністра, разом з інтерв’ю Н. Рідлі та появою в пресі інформації щодо семінару в Чекверсі (з наявною анти німецькою риторикою) зробили удар по британському іміджу в Німеччині, в той час як британська команда робила серйозний внесок щодо врегулювання німецького об’єднання в рамках переговорів «2+4».

Історія, нажаль, не має умовного способу. І ми тільки можемо уявляти, яким чином розвивалися б події щодо врегулювання німецького об’єднання, якби М.Тетчер мала більше досвіду в зовнішньополітичній сфері, а Дж. Буш – менше. Що було б, якби обидва політики не проявляли зацікавленості до отримання інформації та прагнення втілити в життя свої зовнішньополітичні пріоритети? Звернення до аналізу особистісних якостей лідерів дозволяє по-новому поглянути на історичні події та отримати додаткове пояснення поведінки політиків, специфіки вироблення внутрішньо-, зовнішньополітичних курсів країн.

Список використаних джерел:

1. Алмонд Г. Сравнительная політологія сегодня: Мировой обзор / Г. Алмонд: Учебное пособие / Сокр. пер. с англ. А.С. Богдановского, Л.А. Галкиной. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 537с.

2. Воспоминания о Мэгги: Портрет Маргарет Тэтчер: Пер. с англ./ Сост.: Иэйн Дейл. – К.: Знания-Прес, 2003. –349с.

3. Павлов А.Ю. Анализ внешней политики: сравнительный метод / А.Ю. Павлов // Рабочие тетради по компаративистике/ С.-Петерб. гос.ун-т; Редкол.: Вербицкая Л.А. (отв. ред.) и др. — Вып.1: Сравнительные исследования в социальных и гуманитарных науках: методология и история СПб, 2001. — С. 41-44.

4. Политический портрет М. Тэтчер : Науч.-аналит. обзор / [В. Я. Денискина]. - М. : ИХИОН, 1991. - 77 с.

5. Bagby W. America's international relations since World War I / Bagby Wesley Marvin. — NY., Oxford: Oxford University Press, 1999. — 438 p.

6. The Bush presidency : first appraisals / Ed. by Colin Campbell, S.J., Bert A. Rockman. — Chatham, New Jersey: Chatham House Publishers, Inc, 1991. — 298 p.

7.Encyclopedia of American foreign policy / Alexander DeConde [et al.], ed. in chief. - 2. ed. - New York [etc.] : Scribner : Gale group, Cop. 2002. - Vol. 3: O - W. Index. - Cop. 2002. - IX, 706 р.

8.Evans E. Thatcher and Thatcherism / Eric J. Evans. — [II ed.] – L.: Routledge, 1997. — 176 p.

9. Foyle D. Counting the public in : presidents, public opinion, and foreign policy / Douglas C. Foyle. — NY: Columbia University Press, 1999. — 379 p.

10. Jackisch K. Britain and the German Question : the decision-making process within the British Government on German Unification in 1989/90 : Ph.D. Thesis / Klaus Rainer Jackisch. — L., 1996. — 476 p.

11. Leadership and the Bush presidency : prudence or drift in an era of change? / ed. by Ryan J. Barilleaux, Mary E. Stuckey. — L. : Praeger, 1992. — 226 p.

12. Maude Fr. German-British Relations as Part of the European Triangle London-Paris-Berlin / Francis Maude // Mayer H. German-British relations and "the spirit of Cadenabbia" / Hartmut Mayer, Thomas Bernd Stehling. — Bornheim: Druckerei Franz Paffenholz GmbH, 2005. — Р. 167-177.

13. McGrory M. Two Constrasting Bushes / М. McGrory // Washington Post. – August 16, 1990. – Р. A2.

14. Preston Th. The President and his inner circle : leadership style and the advisory process in foreign affairs / Thomas Preston. — NY: Columbia University Press, 2001. — 347 p.

15. Rozell M. Press and the Bush presidency / Mark J. Rozell. — Westport, Conn. : Praeger, 1996. — 189 p.

16. Szabo St. Diplomacy of German unification / Stephen F. Szabo. — NY: St Martins Press, 1992. — 162 p.

17. Varnoonacker S. The Bush administration (1989-1993) and the development of a European security identity / Sophie Vanhoonacker. — Wiltshire: Antony Rowe Ltd, 2001. — 269 p.

18. Walsh K. Bush’s Split Personality / K. Walsh // US News and World Report. – September 17, 1990. – Р. 26-27.

⇐ Предыдущая 1 23