Лекція 2. Поведінка педагога з позицій педагогічної деонтології

Лекція 2. Поведінка педагога з позицій педагогічної деонтології

Мета: проаналізувати поведінку педагога з позицій педагогічної деонтології; визначити основні вимоги до поведінки педагога в історії педагогіки та сучасності; висвітлити поняття індивідуального стилю; розкрити основні підходи до створення деонтологічного кодекса педагога та його призначення.

План

1. Поведінка педагога як предмет педагогічної деонтології.

2. Вимоги до поведінки педагога.

3. Стилі поведінки педагога.

4. Деонтологічний кодекс педагога, його призначення.

1. Професійна поведінка педагога ґрунтується на моральній поведінці. Педагогічна енциклопедія трактує моральну поведінку як «поведінку, обумовлену моральними нормами і принципами, що регулює стосунки людей у певному суспільстві. Важливою умовою виховання моральної поведінки є формування моральної свідомості, моральних понять і моральних почуттів. Формування моральної свідомості, моральних понять допомагає особистості обирати правильну лінію поведінки». Керуючись у своїй поведінці і діяльності обов’язком, педагог враховує вимоги, встановлені для нього суспільством, бере до уваги можливу реакцію з боку суспільства, професійної групи, учнів, інших учасників педагогічного процесу на виконання або невиконання ним свого обов’язку. Разом з тим, він чинить вільно, свідомо, добровільно.

Свідома основа, що регулює поведінку, вимоги до професійних і особистісних якостей педагога і звичка до належної поведінки не суперечать, а доповнюють одне одне. Таким чином, професійна поведінка педагога є системою його дій і вчинків в різних ситуаціях. Вона включає нормативний і особистісний компоненти, що взаємодіють один з одним і реалізуються в діяльності .

Професійна поведінка педагога містить:

· Нормативний компонент.

· Особистісний компонент.

· Вирішення ситуацій в професійній діяльності.

Нормативний компонент професійної поведінки педагога включає знання норм, вивченням яких займається педагогічна деонтологія і уміння ними користуватися в процесі діяльності.

Відображення нормативних вимог, усвідомлених професійних норм дозволяє педагогу повніше й адекватніше сприймати педагогічну дійсність, вільно в ній орієнтуватися, виробляти потрібну стратегію і тактику, плани і цілі професійної діяльності, свідомо регулювати свою поведінку. За допомогою принципів і норм, що є умовою, продуктом і засобом пізнання, педагог формує ставлення до себе як до професіонала, до інших учасників педагогічного процесу, через їх призму оцінює всі факти педагогічної реальності.

Поведінка педагога реалізується в діях. За «теорією дій», розробленою П.Єршовим, майбутній педагог повинен знати «мову дій», «мову поведінки». Справа в тому, що в оточуючому нас житті цілеспрямованість поведінки одного партнера в спілкуванні переплітається з цілеспрямованістю іншого як у плані предметному (фізичному), так і в плані взаємних уявлень (психологічному).

«Теорія дій» виділяє п'ять основних «вимірів»:

· ступінь ініціативності (наступ-оборона);

· предмет взаємодії (позиційно-діловий);

· уявлення взаємодіючих про спільність інтересів (дружність-ворожість);

· уявлення взаємодіючих про співвідношення сил (сила-слабкість);

· уявлення взаємодіючих про особливості обміну інформацією (добувати-видавати).

Якщо опанувати параметрами «виміру поведінки», то можна встановлювати типологію схованої або приховуваної цілеспрямованості поведінки учасників тієї або іншої ситуації. Педагог за допомогою «мови дій» починає виділяти, прочитувати, осмислювати свою поведінку і реально бачити інші її можливі варіанти.

Охарактеризувати професійну поведінку конкретного педагога, визначити перспективи його професійного розвитку дозволяють знання про типологічні особливості педагога. Тип особистості педагога визначається наявністю і мірою виразності тих або інших професійно значущих якостей. Знання своїх типологічних особливостей може допомогти педагогу усвідомити, наскільки структура його особистості відповідає обраній професійній поведінці, які якості слід в собі розвивати, а яких позбавлятися.

Формування готовності до визначеного типу поведінки спрямовує активність особистості на відносини «суб'єкт - суб'єкт», виховує не імпульсивну або примусову поведінку педагога, а вольову, внутрішньо пов'язану з активністю особистості, тобто емоційно забарвлену поведінку. Вольовий рівень активності припускає яскраво виражений педагогічний зміст, де поведінка переходить у діяльність з чітко представленою метою і має стійкі спонукання у вигляді мотивів.

Ставлення педагога до себе як до суб'єкта, джерела змін професійної поведінки дозволяє не обмежувати себе рамками свого типу, а виявляти нові, ще не використані потенції особистості. Специфіка професійної ролі педагога обумовлена особливостями педагогічної діяльності і професійної поведінки. До цих особливостей належить:

· об'єкт педагогічної діяльності, що одночасно є і її активним суб'єктом;

· засоби педагогічної праці, тобто професійно значущі якості й особистість педагога в цілому;

· результат праці педагога - особистість, що опанувала певною соціальною культурою і досвідом.

З деонтологічної точки зору типи поведінки педагога такі: нормативний та ненормативний. До першого відносяться педагоги, які знають норми-рамки та дотримуються їх, діють на їх основі. Ненормативний тип поведінки характеризується:

· знанням цих норм, але недотриманням в практичній діяльності;

· незнанням цих норм, але їх практичним дотриманням;

· незнанням норм-рамок та їх недотриманням.

Нормативний компонент поведінки тісно пов'язаний з особистісним, якому завжди приділялася особлива увага. Так, історія педагогічної науки дозволяє виділити різні підходи до визначення сутності професійної поведінки педагога. В основі кожного з них закладено певний зразок - уявлення про те, що таке освічена людина. Цей зразок задає зміст освіти, його цілі й завдання, форми і методи навчання, а також висуває певні вимоги до особистості педагога і його професійної поведінки.

2. Задовго до введення терміна «деонтологія» деякі вимоги до професійної поведінки педагогів формулювалися філософами і педагогами, виходячи з конкретної соціально-історичної ситуації. Сформовані в даному суспільстві політичний лад, соціально-економічні відносини, національні і релігійні традиції багато в чому визначали зміст і цілі системи освіти і відповідно ті або інші вимоги до особистості педагога, його професійної поведінки. Так, педагогічна діяльність у рабовласницькому суспільстві мала популярність і велике суспільне значення. До людей, обраних на посаду вихователя молоді, висувалися вимоги, що регламентують їх вчинки щодо держави і вихованців. Учителі повинні були загартовувати молодих людей фізично, готувати їх до захисту прав і власності рабовласників, виховувати в дусі презирства до праці і людей праці - рабів.

У розумінні Авіценни (Ібн Сіна)педагог повинен бути розумним, релігійним, досвідченим у навчанні дітей, гідним, спокійним, далеким від комічних витівок, не схильним до легкодумства; він не повинен бути твердим або нудним, а навпаки, добрим і розуміючим, доброчесним, охайним і коректним. Він один з тих, хто веде націю, хто засвоїв вищі моральні принципи, коректні манери, прийняті в суспільстві.

На думку Конфуція (Кун-Цзи) хороший учитель повинен насамперед бути відданий своїй справі; мати великі і досконалі знання, щоб учень міг отримати користь, прилучаючись до них. Крім того, для успіху педагогу необхідно любити своїх учнів, добре їх знати, розуміти їхні психологічні особливості, міркувати про більш досконалі прийоми і способи передачі знань і, нарешті, виробити з цією метою ефективну методику. Головною прикметою доброчесного педагога, на погляд Конфуція, є постійна турбота про розвиток учнів в процесі навчальних занять. Педагог повинен мати також тверді політичні переконання, у стосунках з іншими людьми виявляти скромність і розсудливість, безкорисливо передавати знання, пояснювати жваво і невимушено, піклуватися про особисту моральність і про відповідність вчинків словам.

Сократстверджував, що мистецтво вчителя не в тому, щоб повідомити учню готові факти, а в тому, щоб розбудити в нього прагнення до істини, розвитку самостійного мислення. На думку Сократа, мистецтво викладання - «господнє покликання». Філософ говорив про мистецтво вчителя як про високе, звертав увагу на те, що, крім покликання, воно вимагає спеціальної підготовки.

Саме Сократ у свій час започаткував клятву «вчителя і вихователя», що нашими сучасниками названа Клятвою Сократа. У ній міститься ряд вимог, яким намагався відповідати великий педагог, і виявляв готовність у будь-який час вимірювати себе за «масштабами, що містилися в ньому».

Якою повинна бути поведінка педагога і як йому необхідно відноситися до своїх професійних обов'язків, вказував великий чеський педагог Ян Амос Коменський, що довгий час керував братською школою при християнській громаді «чеських братів». Надаючи великого значення вчителю і відносячись до цієї професії з повагою, автор вважав посаду вчителя «настільки чудовою, як ніяка інша під сонцем». Учитель, на його думку, повинен бути чесним, наполегливим, гуманним, терплячим, широко освіченим. Разом з тим, великий педагог наголошував, що професія педагога накладає і великі обов'язки.

А.Дістервег свого часу також сформулював чіткі вимоги до вчителя, який зобов'язаний:

· досконало володіти предметом, що викладає;

· любити свою професію і дітей;

· постійно займатися самовдосконаленням («Ти лише доти здатний сприяти освіті інших, поки продовжуєш працювати над власною освітою»);

· бути громадянином і відстоювати прогресивні переконання;

· бути бадьорим, енергійним, вольовим, оптимістичним, вимогливим, справедливим.

Відповідно до педагогічних поглядів І.Канта, викладеним у його працях, моральний шлях як педагога, так і учнів, полягає в тому, щоб активно розбиратися у відомих нормах, ґрунтуючись на вироблених принципах.

І.Кант указував на необхідності формування морального характеру, під яким філософ розумів таке:

· обов'язок стосовно самого себе, що допоможе володіти відомою часткою внутрішнього достоїнства;

· обов'язок щодо інших, що допоможе виробити повагу до оточуючих.

А шлях морального розвитку особистості, на думку І.Канта, полягає в щоденному звіті перед самим собою, мета якого складається в правильному визначенні цінності свого життя.

На думку К.Ушинського, вчитель повинен мати глибокі знання, тверді переконання і щиро любити дітей, бути практичним психологом. Він закликав вивчати закономірності, з яких випливають норми професійної поведінки педагога. Студентам педагогічних інститутів, вважав К.Ушинський, необхідно не тільки відпрацьовувати засоби педагогічної техніки, але і робити визначені дії на практиці. Потім усім разом обговорювати помилки та досягнення своїх колег і тим самим приходити до визначених висновків. Викладачу повинен бути притаманний щоденний творчий пошук, вирішення різноманітних педагогічних ситуацій як безпосередньо на заняттях, так і мислительно, вибір оптимальних засобів у системі педагогічної майстерності для вирішення будь-яких проблем.

Своєрідним кодексом педагогічної моралі стало вчення С.Миропольского, що міститься в його роботах «Учитель народної школи, його покликання і якості, значення, цілі й умови його діяльності у вихованні і навчанні дітей», «Практичні поради недосвідченому вчителю з додатком катехізису молодого педагога». С.Миропольский вважав неодмінними якостями вчителя покликання до цього виду праці, справедливість, твердість характеру, доброту, розум, чуйність, скромність, простоту в поводженні та дружелюбність, вимогливість, щоденне поповнення знань, уміння володіти собою, виправляти свої погрішності, бути прикладом для учнів і дотримуватись правил пристойності і ввічливості в усьому.

Досліджуючи педагогічні та дидактичні питання, В.Сорока-Росинський вказував на недостатність розробки питання «індивідуального підходу до самого вчителя, про те, що таке є його особистість».

Вагомим внеском в розробку вимог до поведінки педагога в галузі його професійної діяльності стали праці В.Сухомлинського.

Педагогічні дослідження, проведені в 60-70-х рр. ХХ ст., значно підвищили інтерес до розробки професіограми педагога, при цьому ставилася мета - істотно поліпшити підготовку його у вищій школі. Професіограма педагога розроблялася не тільки на загальнопедагогічній основі, але і враховувала його спеціалізацію.

У період 60-70-x років ХХ сторіччя проблема вчителя розроблялася і за рубжежем. Роботи велися в 4-х основних напрямах: визначення нормативних вимог до вчителя і їх офіційне затвердження в кодексах педагогічної професії; вдосконалювання структури і змісту професійної підготовки вчителя; вироблення рекомендацій учителям-початківцям; вивчення взаємин учнів і вчителя.

От, наприклад, як виглядають вимоги, що висуваються до вчителя в його відношенні до професії і колег, опубліковані в роботі А.Хаггета і Т.Стіннета:

· відноситися до інших професій таким чином, як він хотів би, щоб відносилися до професії вчителя;

· стояти на стороні колеги;

· розмовляти конструктивно з іншими вчителями, подавати об'єктивну інформацію про шкільну систему відповідальним особам;

· брати активну участь у професійних організаціях і намагатися досягти мети, до якої прагнуть групи;

· удосконалювати професійну майстерність шляхом занять, наукових досліджень, подорожей, участі в конференціях і відвідування професійних зборів.

Останнім часом вимоги до вчителя істотно змінилися. Від учителя вимагається виконання у великому обсязі інформаційної, комунікативної, виховної функцій, організації спілкування та озброєння себе й учнів управлінськими уміннями, елементами менеджменту і т.ін.

Основні вимоги, що висуваються до вчителя в сучасній системі освіти в Україні, зафіксовані в Законі України «Про освіту». Так, у статті 54 підкреслюється, що педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-педагогічну підготовленість, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.

В ст. 56 Закону перелічені обов'язки науково-практичних працівників:

· постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

· забезпечувати умови для засвоєння навчальної програми на рівні вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей тих, кого навчають;

· настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі та правди, справедливості, відданості, гуманізму...

· виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінок, старших віком, народних традицій...

· готувати учнів та студентів до свідомого життя...

· додержуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

· захищати від фізичного, психічного насильства...

Слід зазначити, що центральною підставою системного уявлення про професійну поведінку є поняття «професійної значущості» як ставлення до своєї професії, праці, людей, природи, речей, так і певної системи мотивів, форм і способів професійно-рольової поведінки, в якій ці відносини реалізуються. Поняття «професійно значущого» поєднує внутрішнє і зовнішнє та припускає в собі діалектику суб'єктивації й об'єктивації. Воно виділяє і конкретизує головне в предметному змісті мотивації і регуляції поведінки педагога, а якості особистості, включені в процес професійної діяльності, впливають на ефективність її виконання за основними параметрами: продуктивності, якості, надійності.

Виходячи з положення про педагогічну поведінку як про рефлексивне управління навчальною діяльністю, виділяють три групи якостей особистості, що мають для педагога професійну значущість:

· здатність розуміти внутрішній світ іншої людини;

· здатність до активного впливу на того, кого навчають;

· емоційна стійкість, тобто здатність «володіти собою».

Р.Дітеріхсклав перелік якостей ідеального педагога (по суті це і є норми-ідеали): високий самоконтроль; емоційна стійкість; товариськість; об'єктивність; дружелюбність; відповідальність; готовність до співробітництва; впевненість у собі; перевага позитивних рис характеру (низькі показники за шкалами депресії, неправди, іпохондрії, психопатії); перевага непрямих педагогічних впливів (уникнення ригідних способів педагогічного впливу); диференційоване використання позитивних стимулів, підкріплень, гнучкість (диференційований підхід до учнів, до визначення педагогічних цілей, до вибору засобів і методів навчання і т.ін.), знання й облік очікувань партнерів за професійною роллю.

Для удосконалювання структури своєї професійної поведінки на основі норм-рамок і норм-ідеалів педагогу потрібно знати і використовувати не тільки ті якості, що йому слід розвивати, але і ті, яких йому необхідно позбавлятися. До таких якостей належать: запальність, прямолінійність, квапливість, різкість, загострене самолюбство, самовпевненість, упертість, відсутність почуття гумору, зайва м'якість, нерішучість, простодушність, уразливість, сухість, повільність, неорганізованість й ін.

3.Індивідуально-психологічні особливості особистості педагога додають його діяльності та поведінці характерні риси, що визначаються як індивідуальний стиль. Завданням кожного педагога є знайти і закріпити оптимальний для нього стиль професійної поведінки, постійно переборюючи психологічну непевність у правильності своїх дій.

Постановка педагогічного стилю в педагогів ґрунтується або на реконструкції минулого досвіду, або власній корекції. Проста імітація не веде до автоматичного виникнення власного поведінкового стилю. Стиль - це ритм, співпереживання, чуйність, тип реагування на іншу людину, адже «у житті набагато більше видів і способів поведінки, але усі вони - варіації на теми ліберального, демократичного й авторитарного стилів поведінки».

«Цілісна особистість» визначає стиль поведінки, головна особливість якого - «схопити» таку інформацію про педагога, змістом якої є виразність, характерність, тобто те ціле, що створює «стильове Я». Отже, завданням кожного педагога є – знайти і закріпити оптимальний для нього стиль професійної поведінки, постійно переборюючи психологічну невпевненість у правильності своїх дій. Всебічний розвиток своєї індивідуальності та її повне самовираження - от на що слід орієнтуватися педагогу, оскільки суть формування індивідуальності складає «єдність і взаємозв'язок властивостей людини як особистості і суб'єкта діяльності, у структурі яких функціонують природні властивості людини як індивіда».

У зв'язку з емоційністю педагогічної праці особливого значення набуває вироблення педагогічного такту, розвиток розуміння інтересів тих, кого навчають. Однією з основних ознак цього розуміння є сприйняття і передбачення поведінки учнів, а це пов'язано з необхідністю знати їхні мотиви і потреби.

Педагогічний такт - це поведінка педагога, організована як морально доцільна міра взаємодії суб'єктів професійної педагогічної діяльності. Зміст і форми тактовної поведінки визначаються рівнем моральної культури педагога, а саме поняття «тактовність» припускає уміння передбачати об'єктивні та суб'єктивні наслідки вчинку: емоційну і поведінкову реакцію.

У реальній практиці педагог повинен мати гнучку поведінку, що включає безліч поведінкових реакцій. Гнучкість поведінки педагога залежить від психічних (інтелектуальних, морально-етичних) форм активності особистості. На жаль, добре відомо, що поведінка, правила життя і спілкування значної кількості педагогів відрізняються консерватизмом, авторитаризмом, пронизані умовностями, позбавлені безпосередності й індивідуальності. «Виховати моральні переконання і необхідні моральні якості може лише той педагог, що володіє ними і постійно підтверджує їх своєю поведінкою». Формування навичок професійної поведінки педагога повинно будуватися з урахуванням емоційної й інтелектуальної сфери свідомості.

Професійна поведінка характеризується сукупністю вчинків, що складаються з дій, де реалізуються настанови на повагу гідності інших, дружнє ставлення, стосунки з іншими людьми, емоційний прояв пізнавального інтересу, вироблення і прояв ціннісно-етичних умінь, рефлексію, як вказівка на коригування поведінки.

Професійна поведінка педагога вимагає високого рівня загального розвитку особистості: тонкої спостережливості, творчої уяви, індивідуального досвіду, інтелекту, цілеспрямованості, оптимізму, щирості, такту, урівноваженості, відповідальності та ін. Обов'язковою умовою формування в педагога особистісного компонента професійної поведінки є наявність у нього основ педагогічної культури.

4. Необхідно відзначити, що в педагогічній науці неодноразово робилися спроби створення кодексу професійної моралі і поведінки педагогів. Кодексізація професійної поведінки педагогів розглядається деякими авторами як прояв того, що поступово місце вищих моральних цінностей в галузі професійної моралі займають такі чесноти, що допомагають чітко і безвідмовно виконувати професійні функції. Дана точка зору висунута, виходячи з розуміння професійної моралі як однієї з численних систем стандартів поведінки особистості, збиранням інструкцій, що сприяють максимальному використанню всіх закладених у людині можливостей в інтересах професії. Будь-який кодекс являє собою перелік правил, що передбачають найчастіші життєві ситуації, з якими неминуче стикається педагог, і які вимагають від нього певної лінії поведінки в даному випадку.

Помітною рисою професійних кодексів педагогів є велика кількість принципів, які можна віднести до загальнолюдських - визнання ведучої ролі вчителя в справі виховання, відносини довіри, взаємодопомоги, поважності і вимогливості між вчителем і учнями, необхідність постійного зростання вчителя, його сумлінне відношення до праці.

У Великобританії, як і в США, вчителювання не вважається професією першого класу, тому воно поєднує найрізноманітніших за підготовкою, кваліфікацією і схильностями до професії людей. Існуючі кодекси не служать єдиним керівництвом для вчителів у зв'язку з кастовістю в професії, різним положенням шкіл, низьким рівнем виховання в більшості шкіл і т.п. Допускається ведення протягом професійної кар'єри досьє на кожного вчителя, куди заносяться і враховуються ті відхилення від канонів поведінки, що вчитель припускає у своїй роботі і житті.

У Франції етика вчителя має більш давні традиції. Існують не тільки кодекси, але і цілі програми підготовки майбутніх учителів, що досить докладно розглядають питання готовності до педагогічної діяльності. Зокрема, робота А.Ферре представляє собою розгорнуту програму по формуванню професійної моралі для педагогічних коледжів. У цій програмі позначено сімнадцять тем для вивчення, серед яких: покликання вчителя, суспільна культура і професія вчителя, професійна совість, нейтралітет школи, обов'язки стосовно учнів, лояльність стосовно держави та інші.

Відчуття цілісності особистості педагога, його поведінки, що пронизує кодекс, є, мабуть, центральним: більш того, можна припустити, що буття професіонала в будь-якій сфері висвітлено ніби «зсередини». Споконвічно від педагога очікується на практиці демонстрація високого рівня готовності виявляти, наприклад, повагу - щодо учня, колеги, батьків учнів, вимогливість і критичність - стосовно власної компетентності, якості професійної підготовки своїх колег і ін.

Ідеал поведінки педагога - не просто система положень, комплекс правил, яких слід дотримуватися, чи, наприклад, опис дій, яких варто уникати або - навпаки - заохочувати їхнє дотримання. Це, скоріше, відчуття педагогом того, що його професійна поведінка адекватна, що обрано правильну стратегію професійної поведінки. У зв’язку з цим, з'являється відчуття цілісності існування в професії, світовідчування, світосприймання, світорозуміння особистістю педагога винаходу у виконанні своєї професійної ролі, впевненості в істинності своїх рішень.

Ідеал поведінки педагога - ідеал, що «вибудовується» на рівні особистості. Не тільки для дій педагога як особистості є справедливою інтерпретація ціннісного змісту професійної поведінки і діяльності в цілому. Виявляється продуктивним дослідження призначення професійних кодексів педагогів стосовно характера або особливостей особистісного розвитку. Це деякою мірою дозволяє знайти пояснення тому, що педагоги в ситуаціях моральних колізій, навіть приймаючи до уваги можливість дотримання будь-якого універсального принципу, часто пояснюють свою поведінку в термінах, що так чи інакше відбивають їхнє уявлення про цілісність їх професійної поведінки й особистісно значущі цінності.

Ці положення співвідносні зі змістом тих професійних кодексів, у яких відбито погляд на те, що значить бути хорошим професіоналом, бути вчителем: підкреслюється цілісність особистості, відсутність феномена роздвоєності; суб'єкт педагогічної праці не тільки здійснює поведінку відповідно до норм професійної моралі, робить усе «правильно», але насамперед являє собою шановну персону, особистість. Принципово важливою є фіксація протиріччя між етично адекватним здійсненням професійних обов'язків, з одного боку, і існуванням учителя як шановної особистості, для якої є значущим дотримання норм, виконання зобов'язань, - з іншого. Безумовно, важко класифікувати ці протиріччя, виявити специфіку: інтуїтивно можна визначити, що педагог орієнтований не просто на те, щоб здійснювати свою поведінку в галузі професійної діяльності відповідно до норм, але і на те, що він повинен бути порядною, доброю людиною.

Кодекс професійної поведінки педагога розглядається як один з документів, розроблених з метою регламентувати, як чинити, поводитися; відповідно до яких норм «вибудовувати» відносини з іншими суб'єктами - тобто те, що дозволяє бути професіоналом у всьому, особливо в вирішенні моральних колізій, з якими приходиться стикатися педагогу в повсякденній педагогічній діяльності.

⇐ Предыдущая 123 4 5 Следующая ⇒