Лекція 1. Сутність педагогічної деонтології

Лекція 1. Сутність педагогічної деонтології

Мета: розкрити сутність та особливості педагогічної деонтології як науки, визначити і порівняти зміст її основних категорій – обов’язку та відповідальності.

План

1. Педагогічна деонтологія як галузь педагогічної науки.

2. Категорія обов’язку педагога.

3. Відповідальність педагога як категорія педагогічної деонтології.

1. Деонтологія - вчення про проблеми моралі і моральності, розділ етики. Термін введений Джеремі Бентамом, англійським філософом і првавознавцем, для позначення теорії моральності як науки про мораль.

Згодом наука звузилася до характеристики проблем людського обов'язку, розглядаючи обов'язок як внутрішнє переживання примусу (моральна вимога), що задається етичними цінностями. Найбільш розробленими є юридична та медична деонтологія.

Фактично, кожна професія створює свою деонтологію. Однак насамперед це стосується тих професій, які належать до професій типу «людина-людина».

Наукові основи педагогічної деонтології розроблені вітчизняним ученим-педагогом К.Левітаном. У1994 році вийшов з друку навчальний посібник «Основи педагогічної деонтології» за його редакцією, в якому педагогічна деонтологія визначається як наука про професійну поведінку педагога.

Досліджуючи сферу професійної поведінки педагога, автор підкреслює, що педагог повинен виконувати встановлені норми, формалізовані і закріплені в різних нормостворюючих документах (законах, статутах, положеннях, інструкціях, правилах і т.п.). Але не менш важливим є для учасника педагогічного процесу знати і виконувати норми, що зберігаються в певному соціокультурному середовищі у вигляді уявлень і традицій, тобто в сфері неформалізованих відносин. Якщо формалізовані норми культивуються державою, то неформалізовані передаються у формі традицій, стереотипів масової свідомості, звичаїв через сімейне виховання, а також народну педагогіку.

У Педагогічному словнику педагогічна деонтологія визначається як:

1) наука про професійну поведінку педагога (співпадає з визначенням К.Левітана);

2) професійна етика, що гарантує стосунки довіри між учасниками діяльності та спілкування. Означає педагогічну компетенцію, терпимість стосовно інших людей та їхніх ідей, моральну відповідальність за прийняті в навчальній та виховній діяльності рішення.

Сутність деонтології український учений-педагог М.Фіцула зводить до народного вчення про виховні обов'язки батьків перед своїми дітьми, вихователів - перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Слід зазначити, що останнім часом більшість вітчизняних педагогів ототожнюють педагогічну деонтологію з професійною етикою, вживаючи ці поняття як синоніми.

Однак між цими поняттями є відмінності. Професійна етика педагога являє собою сукупність моральних принципів, норм, етичних категорій, що виражають і визначають його ставлення як до свого професійного обов’язку, так і обов’язку громадського, суспільного. Але ж професійна поведінка включає не тільки етичні, моральні аспекти, але і правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні (особистісні і міжособистісні), професійно-тактичні аспекти поведінки педагога в професійній діяльності. В певній мірі належна поведінка оцінюється і з інших точок зору, в інших аспектах вимоги, наприклад, естетичних, правових.

Професійна етика не розглядає правового аспекту професійної поведінки педагога, а педагогічна деонтологія саме за допомогою цього аспекту виявляє свій зв'язок із правом, тому що поряд з моральними розглядає і правові норми поведінки педагога, що встановлює держава, і які кожен громадянин зобов'язаний виконувати, незалежно від того, хоче він того чи ні.

Отже, професійна етика педагога і педагогічна деонтологія не є синонімами, тому що предмет дослідження цих наук співпадає лише частково, тому логічно вважати педагогічну деонтологію, з одного боку, видом професійної деонтології поряд з іншими видами (медичною, юридичною деонтологією), а, з іншого, - розділом педагогічної науки, що тісно пов'язаний із професійною етикою педагога, соціологією, правовими й іншими науками.

Професійна етика педагога є основою педагогічної деонтології, що визначає моральні норми, які регламентують поведінку педагога в сфері його професійної діяльності. Зміст педагогічної деонтології включає як норми, не забезпечені юридичними санкціями (етичні, естетичні й ін.), так і норми, що встановлюють юридичну відповідальність (правові).

Професійний обов’язок педагога, поведінка педагога, заснована на деонтологічних принципах, нормах, відповідальність за поведінку в нестандартних (екстремальних) ситуаціях його професійної діяльності – основні цінності професії педагога, що знаходяться в центрі вивчення педагогічної деонтології.

Якщо етика розкриває сутність обов’язку, то деонтологія виявляє специфіку його реалізації в конкретних видах взаємин учасників педагогічного процесу. Саме в деонтології найбільш яскраво виражений зв'язок моральних і професійних компонентів у поведінці та діях фахівця.

Педагогічна деонтологія, яка регламентує діяльність педагога під кутом зору інтересів того, кого навчають, містить у собі різні аспекти його роботи, починаючи з етичних, моральних принципів і закінчуючи правовими питаннями в конфліктних ситуаціях. У сферу педагогічної деонтології входять також питання, пов'язані з взаєминами педагога і учня, педагога й інших учасників педагогічного процесу (батьків, колег, представників керівництва), що розкриваються через поняття професійного обов’язку, відповідальності педагогів і т.ін.

Таким чином, педагогічна деонтологія – це розділ педагогічної науки, що являє собою узагальнену систему принципів, норм, вимог, яким повинна відповідати поведінка педагога в умовах професійної діяльності, тобто педагогічна деонтологія формує систему вимог професійного та особистісного порядку, висвітлює етичну сторону поведінки педагога з позицій належного і специфіка її полягає в тому, що вона розглядає поведінку в практичній діяльності через поняття повинності, належного ставлення педагога до учасників педагогічного процесу (учнів, їх батьків, колег та ін.), до професійної праці. При цьому професійна поведінка педагога розглядається відповідно до його моральних цінностей.

Предметом педагогічної деонтології є поведінка педагога в його професійній діяльності, що повинна відповідати певній системі принципів, норм, вимог.

Основні завдання педагогічної деонтології:

· визначення сутності педагогічної деонтології;

· обґрунтування категорій педагогічної деонтології;

· аналіз принципів, норм і вимог професійної поведінки педагогів;

· визначення офіційних джерел педагогічної деонтології;

· визначення співвідношення структури особистості педагога з вимогами професійної поведінки.

До основних категорій педагогічної деонтології відносяться обов’язок і відповідальність.

2.Моральний обов’язок як такий (рос. долг) розглядається як внутрішній імператив (наказ самому собі), а зобов’язання - як зовнішній імператив (вимоги, що накладаються на людину) як своєрідна повинність, яку людина зобов’язана виконувати.

Отже, поняття «обов’язок» пов'язують з зобов’язаннями людини, що виконуються зі спонукань совісті.

У повсякденному спілкуванні ми нерідко говоримо про обов’язок педагога, маючи на увазі сукупність зобов'язань, які суспільство висуває до представників цієї професії, адже педагог - це висока місія, призначення якої - створення особистості, утвердження людини в людині. Великий чеський педагог Я.Коменський наводить аналогію між вчителем і садівником, що любовно вирощує рослини в саду, вчителем і архітектором, що дбайливо забудовує всі куточки людського існування. Він вбачав у професії вчителя скульптора, котрий ретельно розписує і шліфує розуми і душі людей, а також полководця, що енергійно веде наступ на неуцтво і варварство. Представники педагогічної професії зобов'язані усвідомлювати свою особливу роль у суспільстві, специфіка якої полягає в тому, що вчитель, вихователь має справу з тендітним, динамічним «об'єктом впливу» - дитиною, підлітком, особистістю, що розвивається. Звідси підвищена делікатність, тактовність, толерантність і відповідальність.

Для педагогічної деонтології поняття «обов’язок» тісно переплітається з поняттям «повинність».

Великий педагог В.Сухомлинський у міркуваннях про обов’язок указував на те, що життя людини перетворилося б у хаос, якби не було людської повинності. Ясне розуміння і суворе дотримання обов’язку перед людьми і є справжньою волею. При спробі звільнити себе від повинності людина перетворюється в раба своїх примх. З того, що людина робить не те, що вона повинна робити, не те, що треба робити, а те, що їй бажається, починається моральне спустошення, розбещення і падіння. Педагог закликав побоюватися духовного поневолення своїми бажаннями, оскільки якщо не здержувати їх і не підкоряти повинності, людина перетвориться в безвладну істоту.

Професійний обов’язок педагога є однією з найважливіших категорій, у якій сконцентроване представлення сукупності вимог і моральних розпоряджень, що висуваються суспільством до особистості педагога, до виконання ним професійних обов'язків: здійснювати певні трудові функції, правильно будувати взаємини з учасниками педагогічного процесу, усвідомлювати своє відношення до обраної професії, свого педагогічного колективу і суспільства в цілому. Навчаючи та виховуючи, вчитель усвідомлює і реалізує високі моральні обов'язки перед суспільством, причому, суспільство покладає їх на вчителя незалежно від того, бажає він чи не бажає прийняти їх на себе.

Специфіка поняття «професійний обов’язок педагога» полягає в тому, що в його змісті знайшли відображення моральні вимоги не тільки до характеру вчинків і відносин учителя в сфері педагогічної праці, але й особистісних якостей педагога. Зміст професійного обов’язку вчителя завжди ширше максимуму вимог, що висуваються до нього як до члена того чи іншого колективу. Чим глибше вчитель усвідомлює вимоги обов’язку, тим вільніше він може здійснювати вибір дій і вчинків.

Усвідомлення свого обов’язку визначає поведінку педагога, вибір ним певних норм моралі, якими він керується у своїй повсякденній практичній діяльності. На відміну від професійних зобов'язань, обов’язок (долг) сприймається педагогом не як щось, нав'язане ззовні, а як внутрішня потреба, глибока переконаність у необхідності визначених дій, необхідність дотримання певної лінії поведінки. Обов’язок спонукає педагога порівнювати свої вчинки, дії і відносини в конкретних ситуаціях з вимогами і нормами професійної моралі, оскільки «для принципової людини обов’язок - не жертовність, не придушення особистих інтересів в ім'я інтересів, а особиста потреба жити і чинити тільки так, а не інакше» (В.Сухомлинський).

Таким чином, професійний обов’язок педагога в педагогічній деонтології розкривається як його потреба, глибока переконаність у необхідності дотримання певної лінії поведінки в його взаєминах з учасниками педагогічного процесу на основі системи вимог, усвідомлення зобов'язань перед своєю професією і суспільством.

У процесі своєї професійної діяльності педагог постійно стикається з необхідністю знаходити вихід із проблемних ситуацій, приймати рішення, від яких залежить як авторитет самого педагога, так і його діяльність, поведінка тих, кого навчає. Все це вимагає від професіонала-педагога великого напруження моральних сил, мобілізації досвіду і знань, а також глибокого розуміння ступеня відповідальності перед тим, кого навчають, колективом, у якому він працює, перед суспільством, професією.

Категорія обов’язку тісно пов'язана з відповідальністю педагога, що також є об’єктом дослідження педагогічної деонтології. Саме обов’язок спонукає педагога порівнювати свої вчинки, дії і відносини в конкретних ситуаціях з вимогами і нормами професійної моралі.

3. Поняття «відповідальність» має ту особливість, що воно органічно «включено» в усі сфери діяльності людей і в усі форми суспільної й індивідуальної свідомості, адже доцільне налагодження різноманітних зв'язків не може існувати без відповідальності суб'єкта.

Категорія «відповідальність» одержала теоретичне обґрунтування лише в середині XIX століття, хоча проблема відповідальності в різних інтерпретаціях зустрічається в багатьох філософських системах і має тривалу історію розвитку.

У Філософському словнику відповідальність визначається як філософсько-соціологічне поняття, яке віддзеркалює історично конкретний характер взаємовідносин між особистістю, колективом, суспільством з точки зору свідомого здійснення висунутих до них взаємних вимог. У цьому визначенні відповідальність виводиться не тільки з моральних, але і з правових та інших соціальних відносин.

Яку б стадію діяльності суб'єкта не відображало поняття «відповідальність» і з яких би соціальних відносин воно не виникало, виділяють у ньому об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивність відповідальності виявляється в тому, що вона виступає як сукупність об'єктивних вимог, пропонованих суспільством (класом, народом і т.ін.) до окремих своїх членів, колективів у вигляді моральних принципів, норм, що виражають суспільну необхідність. Ці вимоги диктуються і покладаються на людей у вигляді суспільного чи професійного обов’язку, норм права чи моралі, заборон і дозволів, самих законів життя, не зважати на які людина вихована, відповідальна, толерантна не може.

У суб'єктивному, психологічному змісті відповідальність виступає як своєрідний стан свідомості (як усвідомлення і почуття відповідальності, обов'язку, совісті тощо).

У зв’язку з суб’єктивністю та об’єктивністю відповідальності є внутрішня і зовнішня відповідальність. Якщо внутрішня відповідальність характеризується самоконтролем, то при зовнішній відповідальності людина виявляється підзвітною певній інстанції, кількість яких залежить від різного роду соціальних відносин, до яких вступає людина. За характером цих відносин всі інстанції можна розділити на дві великі групи: формальні і неформальні.

До формальних інстанцій відносяться різні державні установи, громадські організації, повноваження і діяльність яких ґрунтуються на правилах, що мають правову силу. Відносини у неформальних інстанціях (родичі, друзі, сусіди, колеги) будуються на симпатіях і антипатіях, етичних нормах, суспільній думці. Слід зазначити, що у свідомості особистості всі інстанції мають свою ієрархію – одній приписується високий авторитет, інша прямо відкидається, а відношення до третьої може бути нейтральним.

За результати діяльності людини інстанції накладають певну санкцію, під якою розуміється будь-яка реакція на поведінку індивіда з боку тієї інстанції, перед якою вона підзвітна. Санкції можуть бути позитивними (заохочення) або негативними (покарання, осудження), виходити як від формальної, так і неформальної інстанції.

Санкції поділяють на такі групи:

· неформальні негативні (несхвалення, глузування, засмучення, відмовлення подати руку, підтримувати дружні відносини і т.п.);

· формальні негативні (усі види покарань, що мають правову основу: догани, штрафи, арешти, позбавлення прав і т.п.);

· неформальні позитивні (мовчазне схвалення, похвала, знаки уваги, захоплення і т.п.);

· формальні позитивні (вручення почесних листів і нагород, присвоєння почесних звань, грошова винагорода і т.п.).

Таким чином, якщо зовнішня відповідальність виступає як система вимог, у яких виражається соціальна відповідальність у тих або інших її формах, пропонованих колективом, суспільством, конкретною ситуацією до особистості, то ступінь реалізації цих вимог з урахуванням усіх внутрішніх можливостей і вольових зусиль являє собою внутрішню відповідальність особистості, колективу, будь-якого суб'єкта відповідальних дій.

Професійна відповідальність педагога має як внутрішню, так і зовнішню міру. Суд власної совісті може виявитися незмірно суворішим за всякий інший людський суд, як і заслуги педагога не можуть бути обмірювані тільки зовнішньою мірою: педагогічний авторитет є щось більше, ніж популярність і навіть слава.

Відповідальність являє собою суперечливу єдність перспективного і ретроспективного аспектів, у яких би явищах соціальної дійсності її не аналізували (у сфері економіки, політики, права, моралі). У ретроспективному аспекті розглядається відповідальність за здійснену дію, в перспективному - відповідальність за те, що необхідно зробити.

Для положень педагогічної деонтології перспективний аспект розгляду відповідальності є більш продуктивним, оскільки визначення позитивної сторони даної категорії пов'язано з передбаченням результатів своєї поведінки, діяльності й осмислення їх суспільної значущості.

За формою регулювання, контролю професійна відповідальність педагога має моральний та юридичний зміст. У моральному аспекті відповідальність - моральна необхідність, громадська повинність, засновані на прогресивних потребах соціального розвитку і гуманістичного удосконалювання всіх членів суспільства. У зв'язку з цим, виділяються різні ракурси застосування поняття «відповідальність» у певних структурах суспільних відносин, враховуючи при цьому, що між ними існують постійні взаємопереходи.

Моральна відповідальність, звичайно, «перекриває» юридичну, яка, у той же час, по-своєму «піднімається» над моральною. У статтях адміністративного, цивільного, кримінального кодексів України, нормативно-правових актах відбиті ті відносини педагогів і дітей, педагогів і суспільства, що мають особливо глибокий соціальний зміст. Їх виконання контролюється державою за допомогою адміністрації навчально-виховного закладу як її представником. У силу цього відповідальність педагога за виконання офіційно покладених на нього обов'язків виявляється різною: адміністративною, цивільно-правовою, кримінальною. У правовому аспекті відповідальність – доцільна нормативність, сувора обов'язковість і законність, що постійно підтримується авторитетом і силою держави.

Державою встановлена певна кількість правопорушень, за скоєння яких несуть відповідальність тільки педагоги. До них, насамперед, належать правопорушення, пов'язані з недотриманням закону в сенсі державної політики і основних принципів освіти; низьким рівнем навчання, необ'єктивною оцінкою знань учнів, студентів; приниженням національної гідності, зневагою принципу свободи совісті тощо.

По-друге, в умовах педагогічної діяльності притягнення до моральної відповідальності не тільки не звільняє особистість від правової відповідальності але, навпаки, передбачає її. Констатуюча частина «Кодексу законів про працю України» проголошує: «Заподіяння працівником, який виконує виховні функції аморального вчинку, несумісне з продовженням даної роботи». З іншого боку, кількісна визначеність моральної і правової відповідальності знаходить своє відбиття в тому, що держава дещо обмежує юрисдикцію громадських органів влади і управління у сфері притягнення до адміністративної і матеріальної відповідальності педагогів. У Законі «Про освіту» наголошується: «В Україні для управління освітою створюється система державних органів управління і органів громадського самоврядування. ...Держава здійснює соціальний захист педагогічних працівників, а також усіх учасників навчально-виховного процесу». Отже, межі відповідальності тут схиляється у бік моральної, що, в свою чергу, визначає необхідність формування високого рівня свідомості моральної відповідальності.

Теорія доводить, а практика педагогічної діяльності підтверджує, що набуті в умовах педагогічної діяльності моральні ідеї, погляди і уявлення, норми і принципи, які закріплені в Конституції, Законі «Про освіту», інших нормативно-правових актах України, стають поступово внутрішніми спонукаючими мотивами вчинків педагога, його діяльності. Одночасно, деякі автори, що досліджують проблеми відповідальності особистості вважають, що педагогічна діяльність занадто регламентована і в силу цього залишає мало місця для вияву перспективної відповідальності.

Під відповідальністю педагога розуміється також риса особистості, що характеризує відношення її до суспільства з погляду пропонованих до неї визначених моральних вимог, відповідності моральної діяльності її обов’язку.

У відповідальності як якості особистості виділяють такі компоненти:

· глибоке знання особистістю своїх конкретних обов'язків як значущих для неї і для суспільства;

· прийняття цих обов'язків, позитивне переживання особистістю свого відношення до них, прагнення до їх виконання;

· реалізація прийнятих обов'язків у конкретних діях і вчинках. Здатність особистості контролювати свої дії, свою поведінку: встановлювати відхилення реалізованої програми від заданої (або їх відповідність) і вносити відповідні корективи в план діяльності.

З позицій педагогічної деонтології відповідальність розуміється як стійке особистісне утворення, здатність педагога контролювати свою поведінку відповідно до прийнятих в суспільстві, колективі, професійній групі соціальних, моральних і правових норм, вимог, професійного обов’язку.

Діяльність педагога, з одного боку, сполучена з високим ступенем самостійності, оскільки, виконуючи свій професійний обов’язок, педагог вільний у його виконанні або порушенні. З іншого боку, педагог повинен володіти високим рівнем відповідальності, що являє собою свідоме відношення до своєї професії і професійного обов’язку.

Поведінка педагога є професійною в тому випадку, коли йому вдається стати її господарем, якщо він навчився орієнтуватися в будь-яких ситуаціях у залежності від уявлень про свої професійно-педагогічні обов'язки. Можна цілком погодитися з висловлюванням, що коли педагог реально у складній ситуації обирає і змінює тип поведінки, то він у значній мірі вибудовує свої дії усвідомлено і творчо.

12 3 4 5 Следующая ⇒