ІІІ. Виховна мета. V. Зміст теми заняття.

ІІІ. Виховна мета

Виховання у студентів відчуття відповідальності при проведенні постановки зубів в повних знімних протезах за подальшу якість надання стоматологічної допомоги хворим з повною відсутністю зубів.

ΙV. Міжпредметна інтеграція.

Дисципліни	Знати	Вміти
Нормальна анатомія Біомеханіка зубо-щелепної системи Зубопротезна техніка	Анатомію зубощелепної системи Параметри рухів н/щ Апарати, що відтворюють рухи н/щ	Визначати центральне співвідношення щелеп за допомогою прикусного пристрою. Формувати індивідуальні оклюзійні криві на воскабразивних прикусних валиках. Проводити постановку зубів (з урахуванням індивідуальних параметрів хворого).

V. Зміст теми заняття.

Види апаратів, що відтворюють рухи нижньої щелепи.

1. Оклюдатори.

2. Артикулятори спрощені: артикулятор Сорокіна.

3. Артикулятори універсальні:

- Р.І.А. – Радянський індивідуальний артикулятор;

- артикулятор Ганау;

- артикулятор Гізі « Симплекс»;

- артикулятор Бонвіля;

- Гнатомат Юніор

- Протар

Апарати, що дозволяють відтворити рухи нижньої щелепи у вертикальному напрямку, називаються оклюдаторами. Такі рухи відповідають відкриванню та закриванню рота. Оклюдатор складається із двох дротяних або литих рам, які з'єднані між собою за допомогою шарніра. Нижня рама вигнута під кутом 100-110°, верхня розміщена в горизонтальній площині і має вертикальний штифт для фіксації міжкоміркової висоти. На відміну від рухів нижньої щелепи у людини в оклюдаторах рухається верхня рама.

Апарати, які дозволяють відтворити певною мірою горизонтальні (передньо-задні та бічні) рухи, називаються артикуляторами.Перший анатомічний артикулятор сконструював у 1858 р. основоположник артикуляційної теорії Бонвіль. В основу побудови анатомічного артикулятора Бонвіль узяв результати досліджень черепів, а саме відстань між головками нижньої щелепи і різцевою точкою, яка дорівнює в середньому 10 см. З'єднавши ці точки, отримують трикутник, який було названо за іменем автора. Трикутник Бонвіля є одним з основних елементів побудови багатьох анатомічних артикуляторів. Основний недолік його полягає у горизонтальному розміщенні суглобових шляхів.

Артикулятори з використанням для побудови середніх значень кутів суглобових та різцевих шляхів отримали назву артикуляторів із середніми (стандартними) визначеними суглобовими шляхами. Прикладом їх може бути артикулятор Сорокіна.

Артикулятор Сорокіна.Сконструйований артикулятор дозволяє відтворити всі рухи нижньої щелепи вперед, назад, вправо і вліво.

Складається він із двох рам — верхньої та нижньої, які з'єднані між собою. Рухомою є верхня рама. Нахил суглобового шляху по відношенню до оклюзійної площини дорівнює 30°, бічного суглобового — 17°, сагітального різцевого — 40° і бічного різцевого (готичний кут) — 120°. Орієнтирами для закріплення нижньої моделі у просторі артикулятора є три точки: вказівник середньої лінії і два випини на вертикальній частині нижньої рами.

Артикулятор Гізі.Дослідження Валькера, проведені в 1898 р., і пізніші дослідження Гізі засвідчили, що середній нахил суглобового горбка коливається між ЗО та 35°, тому нахил суглобових шляхів у 33° прийнято для артикуляторів із середньою установкою. Висота у всіх анатомічних артикуляторах (від Бонвіля до Гізі) утримувалася за допомогою гвинта, розміщеного посередині між суглобами позаду гіпсових моделей. Таке розміщення третьої точки значно перекручувало просторове розміщення щелеп. Ці недоліки Гізі вирішив шляхом переносу штифта висоти на передню частину артикулятора.

Артикулятор Гізі "Сімплекс II".Триточковий артикулятор Гізі, який він назвав "Сімплекс П", належить до артикуляторів зі середньою установкою нахилу суглобових шляхів і різцевого ковзання. Артикулятор Гізі дуже практичний, він може передавати бічні рухи щелепи. Суглобове ложе широке і знаходиться позаду суглобової осі. Ця особливість артикулятора дозволяє малорухомій суглобовій головці під час бічних рухів рухатися у колі конструкційного центру і робити незначні рухи вбік. До незначних незручностей роботи з ним необхідно віднести неможливість імітації фізіологічного відкривання рота (мал. 160).

Артикулятор Монсона.Побудова цих артикуляторів із середньою установкою оклюзійних кривих грунтується на теорії Монсона. Поздовжні осі зубів верхньої та нижньої щелеп перетинаються в одній точці, яка знаходиться над решітчатою кісткою у ділянці crista galli.За Монсоном, ця точка є центром кулі, а оклюзійні поверхні зубних рядів розміщуються по кривій її нижнього сегмента. До недоліків теорії необхідно віднести неврахування даних анатомії і фізіології нижньощелепного суглоба та особливостей рухів нижньої щелепи. Артикулятори Монсона знайшли застосування в основному в Америці. До артикуляторів типу Монсона відносять артикулятори Водсворта і Хегмена.

Друга велика група анатомічних артикуляторів характеризується установкою індивідуальних суглобових шляхів. До них належать артикулятори Христенсена, Сноуа, Шварца, Гізі-Трубайт, Ганау, СІА, сконструйований Хайтом.

Універсальні артикулятори побудовані, як й інші пристрої даного типу, вони мають дві рами — верхню і нижню (основа).

Верхня рама має три точки опори: дві в суглобах і одну — на різцевій площадці. Суглоби артикулятора побудовані по типу скронево-нижньощелепного. З'єднуючи верхню і нижню рами артикулятора, вони розраховані на відтворення різних індивідуальних рухів нижньої щелепи.

Відстань між суглобами артикулятора і показником середньої лінії дорівнює 10 см, тут також використовується принцип рівностороннього трикутника Бонвіля.

Універсальний суглобовий артикулятор побудований так, що дозволяє визначити будь-який кут суглобового і різцевого шляху.

Але перед тим як визначити кут, необхідно отримати вихідні дані, а саме величину кута сагітального та бічного суглобових шляхів і сагітального та бічного різцевих шляхів методом спеціальних внутрішньоротових та поза-ротових записів.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ЗАПИС РУХІВ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ.

Анатомічна постановка зубів у середньому артикуляторі не завжди забезпечує контакт штучних зубів у ділянці молярів під час рухів нижньої щелепи. Це пояснюється тим, що середні артикулятори побудовані на основі даних вимірювань нахилу суглобового та різцевого шляхів. Тому в деяких клінічних ситуаціях, коли у хворого є значні індивідуальні відхилення від середніх вимірів, у разі дуже крутого або похилого суглобовому шляху анатомічна постановка зубів у середньому артикуляторі виявляється малоефективною. У таких випадках доводиться провести індивідуальне визначення нахилу суглобового та різцевого шляхів за допомогою внутрішньоротового або позаротового методів і тоді вже ставити штучні зуби в індивідуальному анатомічному артикуляторі.

ПОЗАРОТОВИЙ МЕТОД ЗАПИСУ РУХІВ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ.

Для позаротового методу запису рухів нижньої щелепи використовують реєструвальний пристрій Гізі. Пристрій складається з металевої підковоподібної пластинки і лицевої дуги. Підковоподібна пластинка кріпиться на нижньому прикусному валику в ділянці фронтальних зубів і з'єднується з лицевою дугою. Кінці лицевої дуги оснащені олівцями і розташовані в ділянці суглобів. На щоку спереду від вуха накладають папір, до якого спрямовані загострені кінці олівців.

Потім прикусні валики верхньої та нижньої щелеп уводять у ротову порожнину і просять хворого зімкнути щелепи у положенні центрального співвідношення. Лікар проводить контроль виконання даної процедури. Після цього хворого просять рухати нижньою щелепою вперед та вбік. Штифти у такому разі ковзають по амальгамі або пластичній масі, залишаючи слід. У результаті отримують індивідуальний запис рухів нижньої щелепи.

Прикусні валики виводять з ротової порожнини, дають час для затвердіння амальгамі і переносять на моделі в індивідуальний безсуглобовий артикулятор.

Види постановок при повній відсутності зубів:

1. За Гізі:

- Постановка усіх зубів верхньої і нижньої щелепи по протетичній площині;

- Ступінчаста постановка бокових зубів нижньої щелепи;

- Постановка жувальних зубів по уравнювальній площині.

2. За. М.Є.Васильєвим;

3. За сферичною поверхнею (по Монсону).

Показання до застосування анатомічної постановки штучних зубів:

- Ортогнатичний прикус з усіма признаками. Наявність стійкого центрального співвідношення щелеп, що легко виявляється;

- Наявність у нижньощелепного суглоба глибокої суглобової западини і подовженого суглобового відростка;

- Мала чи задовільна атрофія альвеолярних відростків і сприятливі оклюзій ні співвідношення.

МЕТОДИКА КАТЦА-ЕФРОНА-ГЕЛЬФАНДА.

Ці автори запропонували застосовувати у разі створення індивідуальної оклюзійної поверхні феномен Хрістенсена шляхом внутрішньоротового запису з використанням шарнірного оклюдатора.

За методикою Ефрона (1929) після визначення центрального співвідношення щелеп і гіпсування моделей в оклюдатор проводять постановку фронтальних зубів на обох щелепах, а в ділянці жувальних зубів зберігають висоту прикусних валиків. У клініці вводять воскові шаблони в ротову порожнину і пропонують пацієнту зімкнути зуби в передній оклюзії; в утвореному в такому разі клиноподібному дефекті розміщують і закріплюють з обох боків на нижньому валику восковий валик, який під час змикання щелеп роздавлюється, набуваючи клиноподібної форми і заповнючи цей проміжок. Прикусні валики виводять з ротової порожнини, охолоджують і знову вводять у рот, пропонуючи пацієнту стиснути щелепи в центральній оклюзії і уважно стежачи за цим станом. За такої умови утворюється просвіт між фронтальними зубами, для ліквідації якого необхідно на верхньому прикусному валику зрізати віск у вигляді клину, після чого поверхня прикусного валика набуває випуклої форми, тобто створюється сагітальна оклюзійна крива, по якій і проводять постановку жувальних зубів верхньої щелепи, а потім — нижньої.

А.Я.Катц і З.П.Гельфанд (1937) модифікували цей метод, замінивши воскові прикусні валики на стенсові, а також змінили методику формування оклюзійної кривої. За їхньою методикою прикусні валики за шириною і висотою повинні приблизно відповідати зубним рядам. Розміщення валиків на комірковому відростку, висота і співвідношення їх контролюється і коригується у ротовій порожнині хворого.

Корекція валиків у ротовій порожнині дозволяє, по-перше, їх припасувати, по-друге, хворий звикає закривати рот без спонукання і керування з боку лікаря. Усі ці маніпуляції призводять до втоми жувальних м'язів, що і буде сприяти набуванню щелепами положення відносного фізіологічного спокою, а це, в свою чергу, полегшить визначення правильного центрального співвідношення щелеп. Сагітальна і поперечна криві формуються за допомогою феномена Христенсена. Для цього валики покривають кашкою із пемзи або наждаку, після чого пропонують пацієнту виконати різноманітні рухи нижньою щелепою. Потім на валиках роблять позначки і фіксують їх у ротовій порожнині у положенні центральної оклюзії, переносять на моделі і гіпсують в оклюдатор з переднім штифтом.

Постановку штучних зубів починають на моделі верхньої щелепи, замінивши твердий базис з оклюзійним валиком на воскові. У такому разі всі зуби, за винятком бічних різців (вони відстають на 0,5 мм), повинні торкатися площини нижнього оклюзійного валика. Постановку зубів на нижній щелепі проводять у щільному контакті з антагоністами верхньої щелепи. Використання даної методики дає економію часу, не вимагає використання дорогих анатомічних артикуляторів, знижує відсоток помилок під час визначення центрального співвідношення щелеп, тим самим зменшує кількість браку і переробок протезів.

АНАТОМІЧНА ПОСТАНОВКА ЗУБІВ ЗА УМОВИ ПРОГЕНІЧНОГО ТА ПРОГНАТИЧНОГО СПІВВІДНОШЕННЯ ЩЕЛЕП

У разі прогенічного співвідношення щелеп постановку фронтальних зубів проводять у прямому прикусі або за правилами ортогнатичного прикусу, розширюючи верхню дугу і звужуючи нижню таким чином, щоб нижні жувальні зуби перекривали верхні. Для цього нижні праві жувальні зуби ставлять на верхній щелепі зліва, а нижні ліві — на верхній щелепі справа. Зуби верхньої щелепи в такому ж порядку розміщують на нижній щелепі. У разі різко вираженої прогенії постановку фронтальних зубів проводять у прогенічному прикусі із забезпеченням контакту губної поверхні — верхніх і язикової поверхні — нижніх фронтальних зубів, верхній зубний ряд вкорочують на один премоляр з обох боків. Сагітальна оклюзійна крива розташовується по склу з меншою кривизною, ніж у разі ортогнатичного прикусу, премоляр торкається скла тільки щічним горбком, піднебінний горбок відстає від площини скла на 0,5 мм. Перший моляр торкається площини медіальними щічними і піднебінними горбками, дистальні горбки відстають від площини на 0,5 мм. Другі моляри торкаються площини скла тільки медіальними щічними горбками, інші горбки відстають від площини на 1-1,5 мм.

Постановка штучних зубів у разі прогнатичного прикусу має певні особливості, а саме зменшується довжина дуги на два премоляри (не проводять постановку перших премолярів з кожного боку). В усьому іншому постановка зубів проводиться за загальноприйнятими правилами.

Виготовлення протезів із штучними яснами у передньому відділі має свої особливості: потовщують базис у ділянці верхньої губи, що поліпшує естетичний вигляд хворого. Для ефективного відновлення естетичних і функціональних норм постановку верхніх фронтальних зубів проводять на приточці дещо зміщеними в оральний бік від середини коміркового відростка, а нижніх — у присінковий. Але у такому разі порушується замикальний клапан і, як наслідок, погіршується фіксація протезів.

АНАТОМІЧНА ПОСТАНОВКА ЗУБІВ ПО СКЛУ

Колись широкого застосування у нас набула методика постановки штучних зубів по склу за М.Є.Васильєвим. Вона дозволяє проводити постановку штучних зубів не тільки в артикуляторі, але й у простому шарнірному ок-людаторі, оскільки штучні зуби розміщують у певному порядку по відношенню до протетичної площини.

Постановку штучних зубів по склу за умови різних видів прикусу завжди починають з верхньої щелепи. Для цього скло приліплюють до верхнього оклюзійного валика, потім проводять зрізання частини прикусного валика нижньої щелепи на товщину 2-3 мм, приклеюють тонкі стовпчики розм'якшеного воску і змикають оклюдатор до упору штифта міжкоміркової висоти. Скляну пластинку приліплюють розплавленим воском до прикусного валика нижньої щелепи, відокремлюють від верхнього валика і розпочинають постановку штучних зубів верхньої щелепи.

Верхні різці розміщують по обидва боки від присередньої лінії так, щоб різальними краями вони торкалися поверхні скла. По відношенню до коміркового відростка різці та ікла розміщують так, щоб 2/3 їх товщини розташовувалося назовні від його середини. Бічні різці розміщують з медіальним нахилом різального краю до центрального різця і з невеликим поворотом медіального кута вперед. Різальний край їх не доходить до поверхні скла на 0,5 мм.

Ікло повинно торкатися поверхні скла, його ставлять з невеликим нахилом різального краю до середньої лінії. Група фронтальних різців та ікла утворюють півколо.

Перший премоляр розміщують так, щоб він торкався поверхні скла тільки щічним горбком, піднебінний відстає від скла на 1 мм. Другий премоляр торкається поверхні скла обома горбками, перший моляр — тільки медіально-піднебінним горбком. Медіально-щічний горбок відстає від скла на 0,5 мм, дистально-піднебінний — на 1 мм, а дистально-щічний — на 1,5 мм. Другий моляр розміщують таким чином, що всі його горбки не торкаються поверхні скла, а медіально-щічний горбок знаходився на рівні дистального щічного горбка першого моляра. Решту зубів ставлять так, щоб вони не доходили до скла на 2-2,5 мм. Для забезпечення фіксації протезів під час функціонування обов'язковою є постановка жувальної групи зубів суворо посередині гребеня коміркового відростка. Цього правила необхідно дотримуватись і в разі постановки нижніх фронтальних різців та жувальних зубів.

Після завершення конструювання штучного зубного ряду верхньої щелепи за ним проводять постановку штучних зубів нижньої щелепи. Першими ставлять другі премоляри, потім — жувальні зуби і перші премоляри, орієнтуючись за допомогою трикутника Паунда, в останню чергу проводять постановку фронтальної групи зубів.

Використовуючи постановку штучних зубів за методикою М.Є.Васильєва, отримують на штучних зубних рядах сагітальну та трансверзальну оклюзійні криві, які забезпечують ефективне функціонування повних знімних протезів у ротовій порожнині.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 Следующая ⇒