Таблиця 1

Таблиця 1

Види діяльності (від спокійних до рухливих)	Складність діяльності	Відношення діяльності до мовлення в часі
1. Дидактичні ігри (лото, доміно) 2. Заняття з ліплення, малювання, аплікації 3. Загальноосвітні заняття (навчання рахунку, рідній мові, праця) 4. Рухливі ігри 5. Творчі та рольові ігри, інсценізації 6. Репетиції до ранків або концертів 7. Участь в ранках, концертах	Від елементарних, простих рухів, дій до складних комплексів рухів і дій	1) Теперішній час 2) Минулий час 3) Майбутній час

Тому мета логопедичних занять полягає не лише в подоланні самого мовленнєвого дефекту, його проявів, але і в корекції пов'язаних з ним особливостей поведінки, особистості осіб із заїканням, в необхідності перебудови ставлення до себе, до свого дефекту, до оцінок оточуючих.

Знання особливостей прояву заїкання допомагає усунути думки про безповоротність цього дефекту, сприяє умінню осіб із заїканням правильно розуміти особливості свого мовлення і поведінки, виявити свої збережені мовленнєві можливості.

Знання логопедичних прийомів із попередження або подолання проявів заїкання, неправильної поведінки чи особистісних властивостей дозволяє самій дитині активніше й успішніше включатися в процес подолання дефекту мовлення.

Для свідомого, активного та своєчасного попередження й усунення недоліків мовлення і поведінки в осіб із заїканням має велике значення наявність у них навичок самоконтролю і об'єктивної самооцінки. Уміння користуватися логопедичними прийомами і знаннями в повсякденній діяльності – все це є результатом свідомого й активного ставлення до логопедичних занять і необхідною умовою успішного подолання заїкання.

Принцип застосування наочних і технічних засобів навчання. На логопедичних заняттях з дітьми із заїканням використовують у відповідності з їхнім віком загальноприйняті в навчальному процесі посібники та технічні засоби навчання, специфічні, спрямовані безпосередньо на корекцію неправильного мовлення.

До перших відносяться навчальні наочні посібники, підручники, література, твори мистецтва, настільні ігри, маски, ляльковий і пальчиковий театр, діафільми, радіо- та телепередачі, магнітофонні записи, пластинки та ін. Наочні посібники повинні перш за все відповідати змісту навчальних програм і посібників, методам і прийомам навчання, віковим особливостям дітей, повинні відповідати завданням спеціального закладу. Назва посібника сприяє різноманітності занять, тренуванню правильного мовлення в природних умовах, міцності закріплення навичок.

До специфічних технічних засобів відносяться коректофон Деражне, апарат „Ехо”, апарат звукопідсилення, магнітофон.

Апарат Деражне побудований на ефекті звукозаглушения. Різної сили шум (у коректофоні він регулюється за допомогою спеціального гвинта) подається через гумові трубочки, що закінчуються оливою, прямо в слуховий прохід, заглушаючи контроль власного мовлення. Для осіб із заїканням фіксованість на своєму дефекті, відключення слухового контролю нерідко полегшує проведення мовних вправ. Надалі, поступово зменшуючи силу заглушення, особи із заїканням вчаться говорити і без коректофона. На цьому побудований принцип використання звукозаглушения.

Практика, проте, показує, що далеко не у всіх випадках метод звукозаглушения може бути застосовний. Це пояснюється низкою причин. Польськими вченими використовується в роботі з особами із заїканням ехо-аппарат, сконструйований фізиком Б. Адамчиком. Конструкція апарату порівняно проста: це два магнітофони з приставкою. Записаний звук відтворюється через частку секунди, що створює ефект відлуння. У вітчизняному виробництві сконструйований портативний апарат „Ехо”.

Своєрідний апарат для роботи з запропонований В. Раздольским, для осіб із заїканням. Принцип його роботи побудований на звукопідсиленні мовлення в осіб із заїканням через гучномовці або повітряні телефони до слухового апарату „Кристал”. Спостереження автора показали, що окремі особи із заїканням, сприймають своє мовлення звукопідсиленем, відчувають полегшення. Власне мовлення, сприймається заїками через звукопідсилюючу апаратуру, представляє змінене мовлення. У відповідь на слухове сприймання такого мовлення у них не встигають виробитися акустико-моторні патологічні рефлекси. Цей момент до певної міри полегшує мовлення в осіб із заїканням.

Сприймаючи своє мовлення звукопідсиленим, особи із заїканням меншою мірою заїкаються, напружують мовленнєву мускулатуру, частіше починають користуватися м'якою атакою звуків, що позитивно позначається на їх мовленні.

При уміло побудованому магнітофонному занятті з подальшою бесідою логопеда у осіб із заїканням підвищується настрій, з'являється бажання досягти успіхів на логопедичних заняттях, виробляється упевненість в позитивному результаті занять, зростає довіра до логопеда.

Перш за все логопед повинен широко використовувати полегшені форми та умови мовлення. Виробленню навичок правильного мовлення сприяють так звані повчальні магнітофонні заняття. Мета цих занять полягає в тому, щоб, обережно уникаючи можливих зривів, звернути увагу на темп і плавність свого мовлення, звучність, виразність, граматичну правильність фрази.

Після попередніх бесід про якості правильного мовлення, прослухування відповідних зразків мовлення, після репетицій особа із заїканням виступає перед мікрофоном зі своїм текстом залежно від етапу мовних занять.

Варіантом повчальних магнітофонних занять є наслідування виступам артистів, майстрів художнього слова. В цьому випадку прослуховується художній виступ, вивчається текст, відпрацьовується відтворення до найменших інтонаційних нюансів, записується на магнітофонну плівку, а потім порівнюється з оригіналом, констатується схоже та відмінне.

Іншим видом магнітофонних занять є так звані повчальні магнітофонні заняття, коли особам із заїкання надається можливість порівняти своє справжнє мовлення з тим, що було у них раніше.

Порівняльні магнітофонні заняття, побудовані на контрасті двох записів мовлення однієї і тієї ж людини, дуже корисні для підвищення її постійної активності в намагаганнях позбутися заїкання. Ці заняття допомагають йому подолати у себе відчуття помилкового сорому перед оточуючими за своє мовлення, за використання в своєму мовленні логопедичних прийомів. Магнітофонні заняття наочно переконують його в тому, наскільки легше сприймається на слух його мовлення, побудоване за вказівками логопеда, порівняно з мовленням із затинаннями.

Магнітофонні заняття – це своєрідний іспит з перевірки засвоєних мовленнєвих навичок на різних етапах корекційної роботи.

Принцип міцності та ефективності у подоланні заїкання вимагає, щоб знання, уміння і навички, що набуваються дітьми із заїканням на логопедичних заняттях, були міцними та володіли властивістю до відтворення і застосування в різних ситуаціях. Особливого значення реалізація цього принципу набуває тому, що як показують спостереження, на логопедичних заняттях досить швидко оволодівають навичками вільного мовлення і значно важче переносять їх у своє повсякденне життя.

Успішна реалізація принципу міцності в логопедичних заняттях практично завершує проблему ефективності всієї корекційно-педагогічної роботи з подолання заїкання.

2. Організація логопедичних занять. Як указувалося, принцип систематичності та последовності включає не лише логічну, але й організаційну сторону логопедичної впливу на осіб із заїканням, оскільки оволодіння ними певними знаннями, навичками та уміннями повинне відбуватися не від випадку до випадку, а систематично, тобто постійно, регулярно, без пропусків і за планом.

Логопедична вплив передбачає визначену форму організації корекційно-виховної роботи з дітьми із заїканням. Більш того, міцність формування у них вільного мовлення багато в чому обумовлюється самою формою побудови логопедичних занять.

Курс логопедичних занять відображає завершену, целісну за часом, завданнями і змістом систему роботи із заїками. За часом проведення і загальними завданням логопедичної роботи він може розділятися на цикли або періоди (подготовчий, тренувальний, закріплюючий). За змістом і конкретними завданням в кожному періоді можна виділити низку різних етапів (наприклад, мовчання, зв'язного, відображеного мовлення, мовно-рухового режиму і так далі). Кожен етап логопедичної роботи у свою чергу складається із пов'язаних між собою занять як основної форми логопедичної роботи з особами із заїканням.

У завдання підготовчого періоду входить: підготувати дитину до занятть, дати їй уявлення про правильне мовлення, показати, що вона теж уміє говорити правильно, переконати її в тому, що вона зможе за бажанням завжди говорити добре, навчити її користуватися гучним голосом.

У завдання перших мовних занять з дітьми із заїканням, входять: створення щадячого режиму, стимуляція до майбутніх занять, визначення завдань занять і обов’язкових успіхів дітей.

Створення щадячого режиму для дітей із заїканням необхідне з метою створення спокійного навколишнього оточення, доброзичливого та рівного ставлення оточуючих щоб не допустити фіксації на неправильному мовленні, визначити і витримувати режим дня з правильним чергуванням сну та неспання, передбачити спокійні, але різноманітні заняття, не допускати галасливих рухливих ігор, перевантажень заняттями.

У спеціалізованих стаціонарах з успіхом використовується для цього режим мовчання, під час якого послаблюється неправильний мовний стереотип і дитина готується до логопедичних занять.

Щоб зацікавити дитину заняттями, логопед слухає з нею радіопередачі, записи на магнітофоні. Підбираючи теми для бесід із дитиною з художньої літератури, логопед повинен враховувати, щоб вони носили виховуючий характер.

На логопедичних заняттях для стимуляції можна використовувати записане на магнітофон мовлення дітей до і після занять. Контрасти між поганим мовленням на початку занять і правильним мовленням в кінці є вельми переконливими і породжують у дітей бажання навчитися говорити добре. Для цієї мети можна використовувати виступи й інсценування дітей. З перших занять логопед відпрацьовує з дитиною необхідні якості правильного мовлення: гучність, виразність, неквапливість, правильне оформлення фрази, послідовність викладу думок, уміння упевнено та вільно триматися при розмові та ін.

У завдання тренувального періоду входить оволодіння дитиною всіма важкими для неї формами мовлення в різних мовних ситуаціях. Спираючись на знання, уміння і навички, яких дитина набула в першому періоді, проводять роботу з виховання навичок вільного мовлення і правильної поведінки в різних формах мовлення і різноманітних мовленнєвих ситуаціях. В найскладніших випадках заїкання в тренувальний період розпочинається із зв'язно-відображеного мовлення. Якщо всі вимоги правильного мовлення добре і легко виконуються на цьому етапі, логопед відмовляється від спільного промовляння фраз із дитиною і надає їй можливість самостійно копіювати зразок фрази.

На етапі зв'язно-відображеного мовлення використовуються різні тексти: заучені напам'ять відомі казки, запитання і відповіді, незнайомі казки, розповіді. Мовні заняття проводяться в кабінеті або удома з логопедом або з батьками. Умови ускладнюються, якщо на заняття запрошуються сторонні люди, однолітки, які можуть спостерігати чи брати безпосередню участь у заняттях.

Наступний крок у логопедичній роботі з дитиною – етап запитально- розповідного мовлення. В цей період дитина поступово звільняється від дублювання фраз за зразками і робить перші успіхи в самостійному мовному спілкуванні. Доцільно починати з відображених відповідей, коли дорослий задає запитання, і сам на нього відповідає, а дитина повторює відповідь. Поступово від коротких відповідей на запитання він переходить до складніших. Дитина, користуючись раніше одержаними зразками, вчиться самостійно будувати складні речення. Щоб попередити штучність мовних вправ, їх слід проводити на найрізноманітнішому матеріалі, що пов'язаний із повсякденним життям дитини і з програмовим матеріалом. Корисно супроводжувати запитаннями різні види діяльності, організовувані на загальноосвітніх заняттях: спостереження за навколишнім світом, ліплення, малювання і конструювання, гри з іграшками.

Відповіді дитини на початку відображають її прості дії, нескладні спостереження, які вона виконує в теперішньому часі (Я малюю будинок. На столі стоїть ваза з яблуками.). Потім – в минулому часі, про завершену дію або зроблене спостереження (Я ходив вчора з татом у зоопарк. Ми бачили там носорога.). Нарешті – в майбутньому часі, про пропоновану дію (Ми підемо зараз у дитячий парк. Там мене чекають Таня і Вова. Ми гратимемося в хованки.). В цьому випадку від конкретного осмислення і передачі своїх безпосередніх спостережень і дій дитина переходить до узагальнюючих висновків, опису передбачуваних ситуацій і дій.

Різноманітні заняття допомагають дітям переносити навички правильного мовлення в своє повсякденне життя. При виборі мовних вправ необхідно знати, в яких випадках (важкі звуки, початок фрази, обстановка) у дитини можуть виявлятися мовні судоми, щоб уміти їх попередити чи вчасно прийти на допомогу.

Показником добре підготовленого та проведеного заняття з дитиною служить повна відсутність у неї мовних судом.

Після того, як дитина навчиться вільно відповідати на нескладні запитання, на заняттях використовуються переказ і розповідь. Дотримуючи сь послідовності переходу від відповідей на запитання до переказів і розповідей, логопед спочатку пропонує дитині самостійно складати та вимовляти прості самостійні фрази за картинками, потім задавати питання за новими картинками і відповідати на них. Від простих фраз можна перейти до складніших, пов'язаних зі значенням, а потім до переказу добре знайомого тексту (казки, розповіді), малознайомого (недавно або тільки що почутого), до опису фактів із навколишнього життя, до розповідей про свою прогулянку, екскурсію, заняття та ін.

Відповідно до ускладнення форм мовлення ускладнюється і обстановка занять. Вони проводяться не тільки в кабінеті або удома, але й поза ними. В кабінеті проводиться підготовка до виходу на вулицю, в суспільні місця, репетирується майбутня екскурсія, логопед задає запитання про уявні або оточуючі предмети чи явища.

В процесі занять за межами кабінету дитина вчиться спокійно реагувати на оточуючу обстановку і людей, не соромитися правильно відповідати на запитання логопеда, однолітків і самостійно задавати запитання. Заняття за межами кабінету мають велике значення для формування правильного мовлення у дітей із заїканням. Недооцінка цих занять звичайно призводить до того, що дитина в кабінеті, тобто в звичайних для неї умовах, може говорити абсолютно вільно, а за межами кабінету в її мовленні продовжують зберігатися судоми.

До завдань закріплюючого періоду входить автоматизація набутих дитиною правильних навичок мовлення і поведінки в різноманітних ситуаціях і видах мовленнєвої діяльності. Названі завдання найбільш активно реалізуються на матеріалі спонтанного мовлення, що виникає у дитини під впливом внутрішніх мотивів (звернення до оточуючих із запитаннями, проханнями, обмін враженнями).

Поступово змінюється ступінь участі логопеда в мовленнєвих заняттях з дитиною. На перших етапах більше говорить логопед, на останніх – роль логопеда зводиться в основному до того, щоб правильно вибрати тему мовного заняття, визначити його хід та контролювати самостійну мовну діяльність дитини. Заняття поступово набувають характеру бесід про проведений день, прослухану казку, побачену телепередачу та ін.

Використовуються творчі ігри на теми з повсякденного життя: „Гості і господиня”, „За столом”, „На прийомі у лікаря”, „Магазин”, „Мама і донька”, ігри-драматизації за сюжетами відомих казок.

У закріплюючий період основна увага логопеда та батьків спрямованана те, як дитина говорить за межами занять. Тому не доцільно упускати можливості поправити її, коли це потрібно, під час розмови, на прогулянці, удома при підготовці до обіду.

Структурні частини заняття. На кожному занятті дотримується послідовність в його структурних частинах: підготовчій, основній і заключній. Підготовча частина заняття включає организацію дитячого колективу, бесіди психологічного характеру, мовні зарядки, повторення і закріплення пройденого на попередньому занятті мовного матеріалу, підготовку до майбутньої роботи.

Основна частина заняття містить новий вид мовних вправ або нові умови, в яких вони проводяться.

В заключній частині заняття логопед закріплює новий матеріал, підводить підсумки роботи дітей, звертає увагу на їх успіхи, дає поради та завдання для тренувань мовлення за межами логопедичних занять.

Така побудо

ва окре

Рис. 12.1. Структура логопедичного заняття з дітьми із заїканням

Мету логопедичних занять логопед повинен вбачати не тільки в подоланні самого мовленнєвого дефекту, його проведення, але й пов'язаних із ним особливостей поведінки особистості дітей із заїканням; в необхідності перебудови її ставлення до себе, до дефекту, до оцінки оточуючих.

3. Критерії оцінок мовлення після проведеного курсу логопедичних занять. У логопедичній практиці прийнято оцінювати ефективність подолання заїкання за наступною шкалою: мовлення вільне (добрий результат), зі значним покращенням (значний результат), з незначним покращенням (незначний результат) і без поліпшення. При такій оцінці мовлення дітей логопед керується наступними критеріями.

Практично здорове мовлення. Мовлення у дитини в всіх умовах (на різних заняттях і поза ними) вільне. Вона самостійно та упевнено використовує набуті навички правильного мовлення і поведінки; прийоми та супутні рухи зняті. Правильно оцінює своє мовлення і поведінку. Дитина упевнена, що вона почала говорити правильно і що при подальшій закріплюючій роботі над собою, заїкання ніколи до неї не повернеться.

Незначні залишкові явища заїкання. Дитина вільно говорить на логопедичних заняттях. Але в складних, бесконтрольных умовах можуть спостерігатися пароксизми заїкання і уловки. Іншими словами, навички правильного мовлення і поведінки у неї закріплені недостатньо міцно, не дивлячись на добре мовлення на логопедичних заняттях. Недоліки у своєму мовленні не переживає або зовсім їх не помічає. Упевнена, що за бажанням може говорити абсолютно вільно.

Значні залишкові явища заїкання. Не дивлячись на покращення стану мовлення в результаті лікувально-педагогічної роботи з дитиною, у неї продовжують спостерігатися пароксизми заїкання (хоча рідше та слабкіше) навіть на логопедичних заняттях. Дитина самостійно не може або не хоче виправляти свої мовленнєві запинки; недосконалість свого мовлення усвідомлює. Щоб замаскувати своє неправильне мовлення, інколи удається до супутніх рухів і прийомів.

До значних залишкових явищ заїкання варто віднести також випадки, коли лікувально-педагогічна робота з дитиною не дала значних результатів.

Залежно від цієї оцінки мовлення вирішується питання про форми подальшої необхідної допомоги дитині.

Таким чином, ефективність подолання заїкання після логопедичної роботи повинна включати дві оцінки, що відображають результат проведеної роботи та об'єктивну оцінку стану мовлення. Так, близько 80% дітей і підлітків із заїканням, безпосередньо після проведеного курсу логопедичних занять випускаються з вільним мовленням або зі значним покращенням.

Таблиця 2

Ефективність подолання заікання

№	Умова	Дані про ефективність логопедичної роботи
	Врахування етіології заїкання	Заїкання, що виникає в результаті інфекції, психічної травми, копіювання усувається більш успішно, чим заїкання іншої етіології (Н. Волкова)
	Врахування вікового фактора	У дітей дошкільного віку усунення заїкання найбіл ефективне(Н. Власова)
	Врахування термінів логопедичної роботи	Корекційна робота більш ефективна в передошкільному та дошкільному віці при умові комплексного впливу на мовлення дітей (В. Козаков)
	Повнота застосування лікувально-педагогічних засобів	Медикаментозне лікування, фізіотерапія, психотерапія цілеспрямоване та активне лікування впливають на успішність логопедичних занять; мають значення адекватність і диференційованість обранної методики
	Врахування природи заікання	При органічній основі заїкання результат значно гірший, ніж при функциональній.
	Врахування симптоматики заїкання	Результати логопедичної роботи кращі в випадку легкого ступеня заїкання (нульовий ступінь хворобливої фіксації), гірше – при тяжкому ступені заїкання (виражений ступінь хворобливої фіксації)
	Врахування тривалості роботи	Ефективності сприяє тривала (не менше 1 року) диспансеризація осіб із заїканням
	Врахування мікросоціального оточення	Звзок логопеда з родиною, лікарем та іншими педагогами підвищує ефективність логопедичного впливу
	Врахування ставлення осіб із заїканням до занять	Ефективність логопедичних занять вища, в випадку цілеспрямованого бажання подолати наявне порушення
	Необхідність виховання і перевиховання мовлення і особистості людини із заїканням в колективі	Відмічається, що саме в колективі відбувається перевиховання комунікативної функції мовлення
	Врахування порушень звуковимови, елементів ЗНМ	Наявність порушень звуковимови та елементів ЗНМ знижує ефективність подолання заїкання
	Використання ТЗН	Використання ТЗН у відповідності з віком і бажанням дітей із заїканням сприяє підвищенню ефективності логопедичного впливу
	Врахування типу спеціального закладу	В умовах стаціонару, спеціальних дошкільних закладах ефективність подолання заїкання вища, чим в амбулаторних умовах

4. Схема аналізу логопедичного заняття з особами із заїканням.

Результати спостережень і аналізу занять студент реєструє в зошиті для лабораторних занять в наступному порядку:

Дата і час спостереження (почоток, кінець), середня.

старша, підготовча до школи група № для дітей, із заїканням.

Логопед___________________

Ф.І.П.

Назва, тема, мета, план заняття

Для зручності спостереження і аналізу заняття студент веде свої записи за цією схемою: Приблизна схема аналізу логопедичного заняття.

1.Підготовка плану та конспекту заняття, використання консультацій, літератури, ступінь застосування конспекта, знання складу дітей групи.

2.Відповідність теми, меті й змісту заняття програмі, перспективному плану роботи, мовленнєвому профілю і віку дітей даної групи; дозування нового матеріалу, зв'язок матеріалу, що вивчається, з попереднім і наступним, правильність підбору лексического матеріалу, єдність корекційних, освітніх і виховних завдань.

3.Організація заняття: кількість дітей, естетичність умов, устаткування заняття, якість наочності та дидактичного матеріалу.

4.Структура заняття: основні етапи заняття, їх логічна послідовність, чіткість переходу від одного етапу заняття до іншого, тривалість всього заняття і його етапів, своєчасність проведения фізкультхвилинки, підведення підсумків заняття, відповідність фактичного ходу заняття запланованому, відступи від конспекту, їх причини.

5.Методи та прийоми навчання: різноманітність, взаємозвязок, обгрунтованість, прийоми залучення уваги дітей, забезпечення емоційності та цікавості, прийоми активізації пізнавальної діяльності, опора на різноманітні форми активностиі (слухову, зорову, рухово-моторну) з метою попередження стомлюваності дітей, методика використання устаткування, поєднання індивідуальної і фронтальної роботи, виховні моменти, застосування спеціальних методических прийомів, контроль за мовленням дітей, виявлення і своєчасність виправлення допущених помилок, адекватність вимог, що пред'являються, з урахуванням мовленнєвих можливостей і особливостей особистості кажної дитини, доступність і чіткість формулювання питань, навідні запитання, що підказує характер питань, включення елементів раціональної психотерапії.

6.Якість роботи, мовлення і поведінка дітей у процесі заняття, зацікавленість, активність, зосередженність, стійкість їх уваги на початку заняття і на решті етапів, причини відхилень у поведінці та діяльності дітей, прояви заїкання та їх причини, якість знань, умінь і навичок, отриманих і закріплених дітьми на занятті.

7.Характеристика логопеда. Контакт з групою, уміння організовувати дітей для роботи, підвищувати їх активність, інтерес та увагу, уміння знайти правильний підхід до окремих дітей із урахуванням їх індивідуальних здібностей, наполегливість у досягненні мети, педагогічний такт. Зовнішній вигляд і мовлення логопеда (доступність, логічність, емоцийність и стислість мовлення логопеда, дикція, сила голосу, темп, ритм, інтонаційна виразність мовлення).

8.Результати заняття (виконання плану, досягнення цілі, ефективність використання прийомів).

9.Педагогічні висновки та пропозиції (позитивні сторони та недоліки заняття, пропозиції на закріплення позитивних сторін і рекомендації з майбутнього вдосконалення).

⇐ Предыдущая 1 23