СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Автокомунікація - поняття, детально проаналізоване в межах семіотичної культурології Ю. Лотмана. При звичайній комунікації спілкування відбувається в каналі Яb - Інший. При автокомунікації воно відбувається в каналі Я - Я. Тут насамперед бачимо, що передача інформації від Я до Я не супроводжується розривом у часі. Повідомлення самому собі вже відомої інформації має місце у всіх випадках, коли ранг комунікації підвищується. Наприклад, молодий поет читає свій вірш, надрукований у журналі. Текст залишається тим самим, але переведений в іншу систему графічних знаків, одержує додаткову значущість. У системі Я - Я носій інформації залишається тим же, а повідомлення в процесі комунікації набуває нового сенсу. У каналі Я - Я відбувається якісна трансформація інформації, яка в результаті може привести до трансформації свідомості самого Я. Передаючи інформацію сам собі адресат внутрішньо перебудовує свою суть, оскільки суть особи можна трактувати як індивідуальний набір значущих для комунікації кодів.

Анненберзька школа (Annenberg school)була створена при Пенсильванському університеті в 1959 році з метою вивчення ЗМІ за трьома головними напрямками: аналіз кодів і форм структуризації образів і повідомлень, дослідження поведінки різних груп в комунікаційному процесі і вивчення комунікаційних систем, інститутів та політики. Ця нова концепція, її продуктивність в дослідженнях і публікаціях зробили істотний внесок в тенденцію перетворення вивчення комунікацій у складову частину академічної організації наукового пізнання. Широку популярність здобули розпочаті в 1967 р. дослідження змісту телепередач і їх дії на масову аудиторію за програмою «Профіль насильства». Методологія Анненберзької школи припускає два рівні вивчення системи телевізійних сюжетів і образів: системний, такий, що виявляє структуру головних ареалів телевізійного простору, і культиваційний, який встановлює, що конкретно засвоюється в свідомості телеглядачів у вигляді суспільних норм і цінностей. У результаті дослідники можуть зробити аргументовані висновки про значення телебачення як головного культурного індикатора сучасного індустріально розвиненого суспільства. За допомогою цього індикатора визначається стан суспільної свідомості і психології, думки, смаки, пристрасті та потреби.

Аудіовізуальні засоби спілкування –пов’язані з новими електронними засобами масової комунікації: телевізор, радіо, Інтернет. Змінюється засіб — змінюється характер інформації і сприйняття світу. Подібно первісно-усним мовам спілкування, сучасні електронні засоби масової інформації знову відроджують аудіовізуальну почуттєву багатомірність сприйняття реальності, «створюючи сферичну галузь досвіду» і його «безпосередність» — якості, що, на думку М. Маклюена, додають новій культурі з погляду її форми «слуховий характер», змушуючи безліч людей одночасно включатися в процес передачі й одержання інформації — на зразок того, як не один, а маса слухачів може бути присутньою при повідомленні того чи іншого фольклорного тексту.

Британські культурні дослідження об’єднують марксистську теорію з ідеями і методами літературної критики, лінгвістики, антропології та історії. Розглядають проблему домінування еліти над культурою, показують, що під впливом еліти досі знаходяться певні меншини і субкультури.

Віртуальна реальність. Поняття віртуальної реальності використовується у широкому і вузькому значенні. У вузькому сенсі В.Р. - це та штучна реальність, яка виникає завдяки впливу електронних ЗМІ на свідомість, коли, наприклад, на людину надягають «електронні окуляри» і «електронні рукавички». У цьому випадку свідомість занурюється в якийсь вигаданий сконструйований комп’ютером можливий світ, у якому людина може рухатися, бачити, чути і відчувати віртуально. У широкому сенсі В. Р. - це будь-які змінені стани свідомості: психотичне або шизофренічне паранояльне марення (шизофренія, сновидіння), наркотичне або алкогольне сп’яніння, гіпнотичний стан, зміна сприйняття світу під дією наркозу.

Габітус. Термін «габітус» П. Бурдьє запозичив у схоластів, які перекладали таким чином арістотелівський «heksis». У Арістотеля і, згодом, у Марселя Мосса, гексисом називається сума тілесних навичок: хода, жестикуляція, манери, способи бігати, плавати і т.п. Частина семантики поняття «габітус» може бути пояснена словами «склад» або «устрій»(наприклад, в словосполученнях: склад особистості, поміщицький устрій, селянський устрій, сімейний устрій). Габітус, як і устрій, поступово складається під впливом соціальних умов, що постійно відтворюються: схожі умови утворюють схожі габітуси. Проте, устрій пасивніший, ніж габітус, оскільки габітус не тільки складається з повних частин, але і складає, генерує і класифікує практики, забезпечуючи своїх носіїв здатністю реагувати на зовнішні зміни, пристосовуватися до нових умов. Габітус є не природженою системою, а системою, що засвоюється в процесі сімейного виховання, освіти і т.п.

Гаджет– дрібничка, елемент, що використовується для беззмістовного прикрашання або оформлення речей, явищ, думок, текстів. Активно застосовується в текстах ЗМІ. Інколи може грати роль відволікання уваги від головної думки, сюжету і т.п.

Галактика Гутенберга – термін М. Маклюена, який означає період розвитку книжкової культури від Й. Гутенберга, західноєвропейського першодрукаря, і до виникнення аудіовізуальних засобів масової інформації.

Геополітика –концепція, за якою соціально-політичні процеси визначаються географічними факторами: територією, наявністю або відсутністю природних ресурсів, кліматом тощо.

Герменевтика – 1) метод інтерпретації текстів, явищ культури в широкому розумінні; 2) вчення про тлумачення рукописних і друкованих текстів, насамперед давніх. Герменевтика як метод активно використовується в журналістських дослідженнях.

Герметизм – релігійно-філософське вчення, в якому начебто існують ключі від таємниць всесвіту; окультне, містичне вчення.

Гіперреальність – особливий світ, світ моделей і симулякрів, не пов’язаних з реальністю, але таких, що сприймаються реальніше, ніж сама реальність. Це світ, який заснований лише на самому собі.

Гіпертекст - текст, побудований таким чином, що він перетворюється в систему, ієрархію текстів, одночасно складаючи єдність і безліч текстів. Простий приклад гіпертексту - це будь-який словник або енциклопедія, де кожна стаття має посилання до інших статей цього ж словника. У результаті читати такий текст можна по-різному: від однієї статті до іншої, в міру потреби, ігноруючи гіпертекстові посилання; читати статті підряд, справляючись з відсиланнями; нарешті, пуститися в гіпертекстове плавання, тобто від одного відсилання переходити до іншого. Справжній словник є підкреслено гіпертекстовим, тобто побудований так, щоб постійно провокувати саме третій шлях читання.

Глобалізація – прискорення інтеграції націй в світову систему у зв’язку з розвитком сучасних комунікаційних технологій, формуванням транснаціональних корпорацій і світового ринку, впливу засобів масової інформації. Існують позитивні і негативні наслідки глобалізації.

Глобальне село. М. Маклюен стверджував, що під впливом електронних ЗМІ світ перетворюється на «глобальне село», стає новим «глобальним театром», де кожен виконує ролі, призначені йому структурами слуховизуальної телекультури. Більш того, на думку Маклюена, ці структури можна вважати універсальними законами буття і свідомості, про що він заявив в статті «Закони Маклюена про засоби масової інформації». Суть цих законів зводиться до абсолютизації інформаційних засобів, структур і мов у формуванні схожого способу життя, діяльності й мислення людей, що живуть в різних країнах, але в ті самі епохи. Пріоритетне значення в нашу епоху він відводить електронним засобам, які «формують наші думки, структурують наш досвід і визначають наші погляди на навколишній світ».

Гра– основний організуючий принцип усієї культури в теорії Й. Хейзінга «Homo ludens» («людина граюча»). У постмодернізмі ця ідея знайшла розвиток у зв’язку з постмодерністським іронічним світовідчуттям, розповсюдженим в культурі ХХ ст. (Шпенглер, Ортега – і –Гассет, Хейзінга, Гессе).

Грамшіанська концепція місця і ролі ЗМІ в суспільстві пов’язана з вченням про гегемонію, що є основним стимулом і метою існування соціуму. Італійський філософ Антоніо Грамші вважав, що що масмедіа виступають зброєю для розповсюдження політичних і моральних поглядів буржуазії. Тобто ЗМІ використовують певні ідеологічні сили задля перемоги в політичній, фінансовій та інших галузях.

Деконструкция - особлива стратегія відносно до тексту, що включає в себе одночасно і його «деструкцію», і його реконструкцію. Термін Д. запропонував французький філософ Жак Дерріда як переклад хайдеггерівського терміну «деструкція». Суть Д. полягає в тому, що всяка інтерпретація тексту, яка допускає ідею об’єктивності дослідника стосовно тексту, визнається хибною. Дослідник і текст виступають як єдина система, своєрідний інтертекст.

Демасифікація.Е. Тофлер, один із найбільших теоретиків і розроблювачів інформаційного суспільства, визначив основні риси демасифікації. Ці риси стали притаманними людській культурі саме тому, що основним об’єктом діяльності людини стало віртуальне поняття «інформації», що веде до цілком відчутних і реальних людських дій. На зміну масифікації в індустріальному суспільстві Другої хвилі приходить демасифікація у суспільстві Третьої хвилі, і це вказує на демократизм і плюралізм нового типу суспільства (велика кількість інформації дає можливість вибору, ЗМІ обслуговують різні погляди і різні ідеології).

Дискурс (від лат. discursus - міркування, довід), має багато значень: лекція, мова, трактат, розмова, бесіда, вислів, надфразова єдність, текст. Дискурсивность може бути синонімом поняттю комунікабельності тексту як тканини, фактури і структури багатообразних мов інформації в їх мовному прояві в різних соціокультурних контекстах. У якості дискурсів вивчається найрізноманітніша інформація – від газетно-документальних текстів до театрально-сценічних, фотографічних, телевізійно-кінематографічних, живописних, архітектурних, балетних і інших образних мов у дії. Дискурс – вербально розгорнуте міркування задля встановлення істини, конкретно-історична форма якого зумовлена культурною традицією раціональності. У структурному аналізі оповідного художнього тексту дискурс – весь мовний рівень, що оповідає про події.

Діалогічне Слово - поняття, розроблене М. М. Бахтіним у теорії поліфонічного роману. Бахтін писав, що діалогічний підхід можливий стосовно навіть окремого слова, якщо воно сприймається не як безособове, а як знак чужої смислової позиції, як представник чужого висловлювання, тобто якщо ми чуємо в ньому чужий голос. Тому діалогічні стосунки можуть проникати всередину висловлювання, навіть всередину окремого слова, якщо в ньому діалогічно стикаються два голоси.

Доксі (докса) (від давн. гр. - загальноприйнята думка, уявлення). Докса, за Р. Бартом, суспільна думка, дух більшості, дрібнобуржуазний консенсус. Цей термін запозичений від Арістотеля (частина його уявлення про естетичну правдоподібність). Він базується на тому, що знання і думка про знання - речі різні. Думки, наприклад, у галузі закону і політики знаходяться не у сфері суворих доказів, а існують лише як фактор переконання аудиторії. І науковий, і риторичний дискурс мають докази, але науковий оснований на аксіомах, а риторичний - на припущеннях.

Егалітаризм (фр. egalite – рівність) –утопічна суспільна теорія, що обґрунтовує необхідність рівності майна на основі індивідуального або колективного господарства, базується на загальній „зрівнялівці” як принципі організації соціального життя.

Енкратична мова (все, що виникає і розповсюджується під захистом влади) є мовними абераціями, «мовною піною», мовою повторень. Офіційні інститути являють собою «машини», які постійно «пережовувають ту саму жуйку» - школа, спорт, реклама, масова культура; «засоби масової інформації відтворюють ту саму структуру», «той самий зміст», стереотипи; усе це являє собою політичний феномен.

Ентропія і негентропія інформації. Ентропія в теорії інформації - це процес гальмування, зубожіння, спотворення інформації в процесі її передачі.Поняття негентропіївиражає впорядкованість матеріальної субстанції і, отже, негентропія інформації - це позбавлення від спотворень, кажучи мовою техніки, шумів, від хаотичного віддзеркалення об’єктивної дійсності, що притаманне соціальній інформації.

Епістема– одне з головних понять в системі інтерпретації історії як низки «переривностей». Термін використав М. Фуко у середині 60-х рр. ХХ ст. Він вважав, що існує деякий глобальний принцип організації усіх проявив людського життя, певна «структура попереду усіх інших структур», за законами якої створюються усі інші структури. М. Фуко стверджує, що кожна історична епоха має специфічну епістему, проблемне поле, що організоване з дискурсів різних наукових дисциплін. У своїй сукупності вони створюють епістему. Епістема є історично конкретне «пізнавальне поле» наукової якості, рівень наукових уявлень свого часу. Епістема відповідає константному характеру певного специфічного мовного мислення, дискурсивності, який суттєво зумовлює норми діяльності людини і розуміння світу.

Епістемологічна туга (епістемологічна невпевненість). Найбільш характерна світоглядна категорія постмодерністської свідомості. Пов’язана з кризою віри в усі попередні цінності. Пов’язана з крахом детермінізму, логоцентризму, істини. Світ постає як хаос, беззмістовний і непізнаваний. Відмова від традиції, релігії та загальновизнаних авторитетів, сумнів у достовірності наукового пізнання, картини світу, яка побудована на основі раціонального світогляду приводить до «епістемологічної невпевненості». Така позиція отримала розповсюдження не тільки серед представників гуманітарних наук, але й природних: фізики, хімії, біології.

Епістемологія (гр. episteme – знання) –розділ філософії, що розглядає проблеми пізнання, відношення знань до дійсності. Термін, який ввів М.Фуко для аналізу культурних епістем.

Загальний комунікаційний простір (common communicative space)— ідея, що виникла в період загострення суперечностей між прихильниками і супротивниками трансграничної інтеграції інформаційного бізнесу, що ігнорує прагнення до збереження національно-культурних традицій у сферах ЗМІ. Кожна з протиборчих сторін трактує цю ідею по-своєму: з поняттям загального комунікаційного простору зв’язується або стратегія інтеграції, або тенденції до відстоювання самобутності в боротьбі проти культурного колоніалізму.

Засіб повідомлення- це посередник між агентом (виробником) повідомлення і об’єктом, на який воно направлене. Повідомлення здійснюється за допомогою дії. Засоби масової інформації, які виступають найбільш очевидним і яскравим проявом «вистави», насправді є не нейтральним полем, а інструментом, життєво необхідним для продовження «вистави». Комунікація більше не відбувається безпосередньо між людьми, але тільки через засоби масової інформації, за допомогою образів, які є одночасно і мовоюі метою комунікації.

Знак - мінімальний носій мовної інформації. Сукупність знаків утворює знакову систему, або мову. Знак є двобічною суттю. З одного боку, він матеріальний (має план виразу, або денотат), з іншого, - він є носієм нематеріального сенсу (план змісту). Структуру знаку зручно представляти у вигляді так званого трикутника Г. Фреге (Готліб Фреге - німецький філософ і логік один із засновників логічної семантики). Виглядає трикутник Фреге так: знак, сенс (денотат), план виразу. Найбільш простим мовним знаком природної мови є слово. Так, у слова «будинок» знаком буде саме слово, сенсом (денотатом) буде абстрактне поняття «будинок», а планом виразу буде конкретний будинок, який ми бачимо чи описуємо.

Індустрія культури. Індустрія знання. Ііндустрія свідомості. Терміни, які підкреслюють, що друковане слово не так суттєво впливає на свідомість, як нові засоби масової інформації. Нарешті, у теперішній час все увібрав термін «інформаційна індустрія». Він найкраще відповів проблемам культурного розвитку в епоху постіндустріального інформаційного суспільства.

Інтертекстуальность - буквально цей термін означає використання текстів всередині текстів. У видавничий діяльності ітертекстуальністю вважають цитації, апеляції до різних літературних сюжетів, образів, в телебаченні — включення кадрів з інших програм, в рекламі — повторення мотивів, слоганів, джинглів і інших засобів сигнифікації або гіперсигнифікації, В комунікативістиці значення цього поняття трактують по-різному, залежно від різних теоретичних точок зору. В світлі ідей постмодернізму і деконструктивізму інтертекстуальність пов’язують із ствердженням права на аутерство і реміксинги. На думку Ю. Крістевої, вільна особистість може стверджувати себе в суспільстві за допомогою інтертекстуальної незалежності і самовираження. Інтертекст - основний спосіб побудови художнього тексту у мистецтві модернізму і постмодернізму, що полягає в тому, що текст будується з цитат і ремінісценцій з інших текстів. Поетика І. опосередкована основною межею модернізму ХХ ст., яку визначають як неоміфологізм.

Інформаційна індустрія— узагальнена назва тенденцій комерціалізації масмедіа і масової культуриі підпорядкування їх інтересам бізнесу, що створює на базі новітньої техніки широкомасштабне виробництво інформаційних товарів різного типу — від газет, журналів і книг до фільмів і комп’ютерних ігор.

Інформаційна теорія -внесла істотний внесок у вивчення ЗМІ, спрямувавши увагу дослідників на математичні методи аналізу інформаційних процесів. Інформація розглядається як повідомлення (message), що передається від відправника до одержувача, і що долає на цьому шляху шумиі перешкоди. Завдання полягають у «скороченні невизначеності», а їх рішення пов’язуються з точністю і об’єктивністю статистичних методів дослідження, що доводять виміри кількості і якості інформації, у яких би мовних формах вона не виражалася — від словесних до образних. Параметри застосовуються різні — щільність, ширина, глибина даних повідомлення і т. п., а читабельність залежна від надлишку інформації, відвертості або закритості текстів, їх різноманітності, пов’язаних з мірою невизначеності результатів — ентропією, і загальним обсягом потоку інформації.

Інформаційне століття як ідеологія - розглядається в роботах тих комунікативістів, для яких характерне негативно-критичне ставлення до оптимістичних прогнозів інформаційного суспільства (наприклад Е. Тоффлер), що обіцяють вирішення всіх соціальних проблем за допомогою розвитку нової інформаційної техніки. За такими прогнозами вони бачать контури ідеологічних міфів, які відволікають від реальних шляхів вирішення гострих проблем в різних сферах сучасного суспільного життя як в національних, так і в міжнародних масштабах.

Інформаційне суспільство — футурологічна доктрина, що була сформована в період зростання комп’ютерного буму на рубежі 1970—1980-х років. Найдетальніше риси інформаційного суспільства спрогнозував в своїй книзі «Третя хвиля» американський культуролог Елвін Тоффлер. Згідно з його теорією, світ вступає в нову, третю, стадію цивілізації, в долі якої вирішальну роль гратимуть інформаційні демасифіковані засоби зв’язку, якіістотно змінять всі сфери життя — від економіки і культури до способу життя і мислення.

Інформаційний глобалізм, на думку аналітиків, виявляється вже сьогодні напередодні XXI століття в утворенні різних міжконтинентальних комунікаційних каналів і мереж, а нове сторіччя ознаменується синтезом телетрансляційних трансграничних комп’ютерних і мегасупутникових систем зв’язку, істотними інгредієнтами яких стануть робототехніка, голографія і скловолоконна оптика. Глобалізації такого синтезу допомагатиме його зв’язок з подальшим освоєнням космічних просторів, сонячних і водних енергоресурсів, а також з розвитком суперкорпоративних структур, адекватних вимогам сучасних напрямів в науці, техніці та виробництві.

Інформаційний простір (information space)— термін, який в різних контекстах може змінювати свій сенс, позначаючи або конкретне місце, що відводиться інформації на сторінках друку, або в мовних програмах, або в ширшому філософському плані — ті сфери сучасного суспільного життя світу, в яких інформаційні комунікації мають провідну роль. У цьому значенні поняття інформаційного простору зближується з поняттям інформаційного середовища та інформосфери.

Інформація. Будь-яка взаємодія між об’єктами, в процесі якого один набуває деякої субстанції, а інший її не втрачає, називається інформаційною взаємодією. При цьому передавана субстанція називається інформацією. Існують різні види класифікації інформації: об’єктивна і необ’єктивна (гносеологія), атрибутивна і функціональна (онтологія), потенційна і актуальна (прагматика). Соціальна інформація відноситься до функціонального виду інформації, тобто такої інформації, яка властива тільки живим системам, перш за все - людині.

Істеблішмент (establishment)— домінантна система державних, економічних, ідеологічних відносин, організацій, установ та інших структур, що володіють владним впливом на суспільство. У сферу істеблішменту інкорпоруються і масмедіа, за допомогою яких здійснюється маніпуляція свідомістю масової аудиторії і формування її життєвого стилю. На прикладі американських ЗМІ цей процес глибоко досліджується в роботах Е. Барноу, Р. Шиллера, Б. Бегдікяна і багатьох інших видних комунікативістів.

Істина. 1. У філософії - узгодження, адекватність змісту дійсному станові речей (класична дефініція істини в Арістотеля); тотожність істини з буттям (істина онтологічна) чи погодження з якоюсь визнаною основою або нормою (некласичні дефініції істини). 2. Правильне, правдиве відображення дійсності, обґрунтування, критерієм якого є практика.

Карнавалізація - семіотична теорія карнавалу, викладена М. М. Бахтіним в його книзі «Франсуа Рабле і народна сміхова культура Середньовіччя й Ренесансу». Зміст концепції Бахтіна в тому, що він застосував поняття карнавалу, щорічного свята перед Великим постом, до всіх явищ культури Нового часу. У центрі концепції карнавалізації - ідея про «інверсію подвійних зіставлень», тобто перевертання сенсу бінарних опозицій. Коли народ виходить на карнавальну площу, він прощається зі всім мирським перед довгим постом, і всі основні опозиції християнської культури, всі побутові уявлення міняються місцями. Королем карнавалу стає жебрак або дурень, якому віддають королівські почесті. Призначається також карнавальний єпископ, і всі вони блюзнірськи сміються над християнськими святинями. Верх стає низом, голова - задом і статевими органами (матеріально-тілесний низ, за термінологією Бахтіна). Міняються місцями чоловіче і жіноче (чоловіки надягають маски жінок і навпаки). Замість благочестивих слів чується лихослів’я.

Класова свідомість- результат процесу, за допомогою якого люди усвідомлюють свою класову ситуацію.

Кліпова культура – термін, пов’язаний із процесом і технологією подачі інформації шляхом безперервної трансляції коротких уривків інформації, що формує і особливий тип сприйняття дійсності. Кліпова культура веде до міфологізації свідомості, деградації мислення аудиторії.

Комунікативістика — наука, яка вивчає системи засобів і гуманітарних функцій масових інформаційних зв’язків, що здійснюються на різних етапах цивілізації за допомогою різних мов і дискурсів (вербальних іневербальних). Як самостійна академічна дисципліна ця галузь наукового знання формується у середині XX століття в США та інших країнах, що розвиваються такими ж швидкими темпами. Через свою молодість, вона ще не має єдиної стабільної назви, отже, іменується по-різному — або наукою про комунікації, або сферою теоретичних досліджень засобів масової інформації. Теоретичні основи комунікативістики синтетичні, бо у її створенні, крім журналістів, беруть участь соціологи, політологи, економісти, культурологи, етнографи, психологи, філологи і представники інших суміжних дисциплін, що вивчають в тому або іншому аспекті інформативно-суспільні системні зв’язки.

Комунікатор — особа або група осіб, що створюють і передають повідомлення. У сфері радіо і телебачення це творчий персонал студії. Іноді словом «комунікатор» називають засіб масової інформації (друк, радіо, телебачення, кінематограф, засобивідеозапису). У техніці комунікатором називають механізм, який передає інформацію, або перемикальні канали її передачі.

Комунікація.Зв’язок, повідомлення, засіб зв’язку, інформація, засіб інформації, а також контакт, спілкування, з’єднання. Всі ці значення в тому або іншому контексті використовуються в теорії комунікації, але інтерпретуються по-різному залежно від теоретичних позицій, інтересів і завдань дослідників. Головним для комунікативістики залишається сприйняття комунікації як соціально-культурної взаємодії людей, груп і організацій, держав і регіонів за допомогою інформаційних зв’язків.

Контент-аналіз – аналіз змісту текстів засобів масової комунікаціїанали із застосуванням кількісних методів. Цей метод необхідний для забезпечення високої точності показників, дослідження великого обсягу несистематизованого матеріалу. Процедура кількісного аналізу передбачає виділення змістовних одиниць і одиниць виміру. Часто результати контент-анализу стають основою для корекції змістової моделі засобу масової інформації, визначення пріоритетної тематики, зміни форм подачи журналістських материалів і т. п.

Контент-аналіз– метод виявлення психологічних особливостей тексту (та інших носіїв інформації), у якому виділяються змістові одиниці і здійснюється вимірювання частотності їх повторів. На цій основі робляться висновки про особисті приорітети автора повідомлення. Приховані тенденції визначаються за допомогою факторного аналізу.

Конформізм – поняття, яке визначає пристосування, стан чіткого підпорядкування нормам, взірцям, поглядам, які панують у певній групі, пасивне прийняття існуючих порядків і свідоме утримання від виходу за ці межі.

Культура (лат. culturе – обробка) –сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини та втілюються в результатах продуктивної діяльності і передаються від покоління до покоління.

Культура споживачів (consumer culture)— одне з іронічних визначень масової культури, що створюється за допомогою засобів масової інформації.

Культурна демократія (cultural democracy)— концепція, що припускає естетичний плюралізм,заснований на споживчому підході до вибору бажаного типа культури в умовах співіснування різних форм високоелітарної і масово-популярної культур, що обираються залежно від смаків та інтересів.

Культурний код –термін Р.Барта. Культурний код поряд з герменевтичним, символічним, семічним і наративним пояснюють специфічну природу постмодерністських «текстів». Схема кодів запропонована Р.Бартом в книзі «S\Z». Код – це асоціативне поле, це певні типи того, що вже було бачене, здійснене. Культурний код з його багатьма референціями (науковий, риторичний, хронологічний, соціо-історичний) – це знання, правила, що виробляє суспільство.

Культурний продукт –термін для визначення явищ культури, які перетворилися на предмет купівлі-продажу. В сучасному інформаційному суспільстві явища культури поступово втрачають своє первинне значення – бути провідниками духовного збагачення людини і набувають значення розважального, спрямованого на задоволення не стільки естетичних потреб, скільки потреб споживчих і соматичних.

Культурні дослідження — назва одного з теоретичних напрямів сучасної комунікативістики, характерною особливістю якого є вивчення взаємовпливу ЗМІ, культури і мистецтва і пошуки загальних закономірностей і тенденцій в розвитку цього процесу впродовж різних етапів їх історичної еволюції. До відомих представників цього напряму належать англійські вчені Реймонд Уїльям і Річард Хоггарт, а також послідовники Франкфуртської школи,які зробили великий вплив на американських дослідників. Вони розглядають ЗМІ як найважливіший культурний індикатор епохи.

Культурні індикатори— головні показники культурних цінностей, які створюються і охороняються в суспільстві за допомогою масмедіа, досліджуються представниками і послідовниками Анненберзької школи.Дослідження показують, що ідея пошуку таких індикаторів, яка розроблена в працях Дж. Гербнера (теорія культивації) і його послідовників, допомагає розкрити зростаючі масштаби впливу ЗМІ на перетворення культури в систему символів та іміджів, що будують особливий «синтетичний світ» з своїм часом і простором, географією, демографією.

Культурні індустрії – термін Т. Адорно, те ж саме, що й індустрія культури.

Культурологічний аналіз– дослідницькій підхід до явища масмедіа та його ролі в суспільстві, який акцентує увагу на вивчення медіа у повсякденному житті людей. Культурологічні дослідження ставлять в центр уваги самоорганізацію культури, вироблення спільної мови і понять за допомогою медіа систем. До теорій, які представляють культурологічні дослідження відносимо: символічний інтеракціонізм, найбільш яскравим представником якого став Джордж Гербердт Мід, теорія ритуала - Джеймс Керрі, соціальне конструювання реальності - Альфред Шюц, аналіз фреймів Ірвінг Гофман, теорія культивації – Джордж Гербнер. Всі ці теорії об’єднує те, що в центрі їх дослідження - повсякденні практики спілкування зі ЗМІ, що модифікують поведінку, ритуал, соціалізують, впливають на повсякденні життєві ситуації, виступають культурними індикаторами.

Легітимація (лат. legitimis – законний) – процедура суспільного визнання якоїсь дії, діяльної особи, події або факту; у політиці – її визнання, роз’яснення та виправдання.

Лібералізм – соціальна філософія та політична концепція, яка проголошує, що вільна і неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є джерелом поступу в суспільному житті; почав формулюватися наприкінці ХVІІ ст.; джерелом лібералізму була філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва; розквіт припав на першу половину ХІХ ст.

Мажоритарна система (фр. magorite – більшість) – порядок визначення результатів голосування у виборчому праві, коли обраним вважається кандидат або список кандидатів, які одержали на виборах більшість голосів у виборчому окрузі.

Макіавеллізм –поняття для визначення політичної теорії і практики, які базуються на принципі «мета виправдовує засоби».

Маклюенізм— комплекс ідей і футурологічних прогнозів стосовно провідної ролі технічних засобів зв’язку в культурному прогресі людства, які є теоретичним постулатом професора англійської літератури Герберта Маршалла Маклюена, що очолював в 1960—1970-ті роки Науковий центр культури і техніки при Торонтському університеті. «Засоби і є повідомлення» — основна теза Маклюена, відповідно до якої в історії цивілізації він виділив три етапи: 1) первісна дописемна культура, заснована на принципах природності та колективності способу життя, сприйняття і розуміння навколишнього світу завдяки усним формам зв’язку і передачі інформації; 2) культура письмово-друкарська, що змінила усно-емоційні форми спілкування і затвердила замість природності колективізму — дидактизм, індивідуалізм і націоналізм; 3) сучасний етап, що відходить від шанування книжкової культури у бік відродження усності й природності аудіовізуального сприйняття світу, але на основі електронних медіа. Вважаючи, що на всіх етапах цивілізації революційні зрушення в розвитку суспільних відносин, свідомості та психології людей детермінуються технічними засобами зв’язку, Маклюен прогнозував і в майбутньому вирішальну роль електронних слуховізуальних ЗМІ для соціально-культурного прогресу. Згідно з цим прогнозом головне місце належатиме не письмовим, а усно-електронним формам спілкування, «які скорочують простір, час і однолінійність стосунків, повертаючи нас до множинності відносин одночасно» і залучаючи тим самим до нових «макроміфів», «ритуалів» і «мов» глобальних радіо- і телевізійних зв’язків.

Макросоціологія –сукупність загальнотеоретичних знань, що є результатом макросоціологічних досліджень, тобто досліджень, які охоплюють вивчення великих соціальних об‘єктів.

Маніпуляція – система засобів ідеологічного і соціально-психологічного впливу з метою зміни позицій і поведінки людей всупереч їх інтересам. З розвитком ЗМК можливості маніпулювання різко збільшуються. Так, реклама часто формує споживчий ажіотаж в інтересах крупних фірм і на шкоду певним інтересам масового споживача. Маніпуляція масовою свідомістю і поведінкою – характерна особливість сучасного суспільства.

Маргіналізація «третього світу». Термін вживається в аналізі процесів відособлення країн, що розвиваються, які прагнуть до створення суверенних інформаційних інфраструктур і міжнародних комунікаційних обмінів незалежно від пресингу, що йде від транснаціональних центрів глобальної експансії інформаційних товарів, які сприяють культурному колоніалізму.

Маргінальнальність – граничне положення індивіда (чи групи) по відношенню до соціальної спільноти, страти чи соціально значущої структури. Термін «маргінальність» вказує на особливе положення індивіда чи групи у соціальному просторі на межі субкультур, коли вони не належать жодній з них, чи просто відсуваються на периферію соціального життя.

Маркетинг (marketing). Укомунікативістиці цей термін означає комерційну діяльність у сфері розподілу і реалізації продукції інформаційної індустрії з метою досягнення максимальної вигоди на ринках збуту, що створюються з урахуванням змінних попитів. Основою цієї діяльності служить концепція маркетингу(marketing concept), за допомогою якої розробляються принципи загальної стратегії і конкретний план проведення її в життя (marketing plan).

Маса (mass) — термін, що вживається в комунікативістиці для позначення великої групи людей, різнорідної з погляду приналежності до тих або інших соціально-демографічних шарів, вікових особливостей, але однорідних за своїми смаками, інтересам і т. п. Маси – будь-яка велика кількість людей, різна за структурою і така, що не становить соціальної організації.

Масова комунікація. Переважно це поняття трактується як процес не тільки зв’язку, а й передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних засобів — масмедіа. Виділяють п’ять основних особливостей цього процесу: 1) масовість аудиторії; 2) гетерогенність; 3) використання високошвидкісних і репродукційних засобів зв’язку та інформації; 4) швидке розповсюдження повідомлень; 5) відносно невелика споживча вартість одержуваної інформації. У «Словнику мови засобів масової інформації США» (1992) масову комунікацію визначаємо як «процес швидкого розповсюдження створюваних механічним і електричним способами дублікатних копій інформації для гетерогенної і великої кількості людей».

Масова культура (mass culture).Масова культура — продукт індустріального і постіндустріального суспіл

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒